Публікації за тегом: Іван Карпенко-Карий

Іван Карпенко-Карий не  раз  кардинально  переробляв  п’єсу,  яка  й  не  раз  підлягала  забороні, але  все  ж  таки  була  дозволена  під  випадковою  цензорською  назвою  «Безталанна»  (замість  більш  узагальненого  -  «Безталання»).  «Ця  драма, - слушно  зауважив  І.  Франко  у  рецензії  на  виставу  Львівського  українського  театру  1889  року, - показує  з  якоюсь  майже  відчутною  пластичністю душну  й  темну  атмосферу  сучасного  українського  села,  де  є  тисячі  причин для  того,  щоб  підірвати  у  людях  все  чисте  й  здорове,  але  ніщо  тут  не  збуджує, не  підтримує  в  них  почуття  обов’язку  і  громадської  свідомості.  Можливо, що  саме  в  цій  моральній  атмосфері  автор  хотів  дошукатись  головного джерела  вини  і  трагічного  конфлікту  осіб,  що  діють  у  його  драмі».

 

Іван Карпенко-Карий  реалізував  українську  історичну  тему  з  часів  Гайдамаччини  першої  половини  XVIII  століття  в  трагедії  «Сава  Чалий»  (1899),  що  стала  справжнім  шедевром,  вершиною  української  історичної  драматургії. В  основу  твору  було  покладено  історичну  пісню,  але  не  тільки її.   Дослідники  справедливо  визначали  "шекспіризм"  цього  твору,  що  полягав  у  поєднанні  відтворення  духу  історії,  широкого  історичного  фону  з  високою  поетичністю,  мистецтвом  творення  повнокровних  людських  характерів.

 

У  комедії  «Мартин  Боруля»  (цій,  породженій  характером  тогочасної української  дійсності,  версії  мольєрівського  сюжету  «Міщанин-шляхтич») йдеться  начебто  про  інші  речі  -  про  намагання  простої  людини  вибитись у  пани,  намагання  відновити  втрачене  предками  дворянство.  Але  за  усим цим  другим  планом  вбачаємо  сатиру  на  існуючі  соціальні  порядки  - осуд  прагнення  простої  людини  до  утвердження  себе  в  суспільстві  шляхом протиставлення  іншим,  таким  самим  гречкосіям,  викриття  тодішніх  судових порядків,  немислимих  без  хабарництва,  бюрократичного  крючкотворства. Комедія  не  сходить  зі  сцени  українських  театрів,  що свідчить  про  її  неперехідні  мистецькі  цінності.

 

П’єса «Наймичка» є однією  із  перших  зразків  соціально-психологічної  драми в  українській  драматургії  другої  половини  XIX  століття і вражає глядачів силою  життєвої  правди. «Наймичку» відносять  до  жанру мелодрами  і  до  романтичної  системи  українського  театру. Ніхто  із  сучасників,  які  витирали  сльози  від  неперевершеної,  геніальної  гри  Марії Заньковецької  в  головній  ролі  нещасної,  знедоленої  «рідним»  українським  глитаєм простої  української  дівчини  -  сироти  Харитини,  не  був  байдужим  до твору,  не  сумнівався  у  правдивості  зображеного  там  життя.  На  виставах цієї  «мелодрами»  плакав  не  тільки  простий,  демократичний  глядач,  якому була  близькою  понівечена  доля  безталанної  наймички,  а  й  сановний. Цьому  не  завадили  тут  формальні  особливості  п’єси,  які  лежали  ще  в  площині  етнографічно-побутового  театру.

 

У комедії  «Розумний  і  дурень» Іван Карпенко-Карий  уперше зобразив тип  українського чумазого,  глитая. Новоявлений  куркуль  Михайло  Окунь  —  аморальна людина:  він  не  зупиняється  ні  перед  чим  для  нацьковування  рідного  батька на  рідного  брата,  аби  тільки  прибрати  до  рук  батькове  господарство,  відбити у  рідного  брата  наречену,  яка,  врешті,  ставши  його  дружиною,  стає  такою самою  глитайкою.  Мотивація  поведінки  Михайла  Окуня  йде  не  тільки, так  би  мовити,  через  генетичний  код  поганої  людини,  а  й  через  соціальні причини,  через  прагнення  наживи,  через  капітал,  який  калічив,  нівечив піддатливих  його  владі  і  морально  нестійких  людей. Комедія  «Розумний  і  дурень»  мала  цілковите  визнання  публіки  і ніколи  не  випадала  з  репертуару  українських  труп  на початку ХХ століття.

 

П’єса «Хазяїн» - одна з найкращих  сатиричних  комедій  в  українській  драматургії,  що  увійшла  до  нашої  літературної  класики і  становить  золотий  фонд  класичного  репертуару  в  українському  театрі. «Хазяїн»  -  сатирична  комедія, хоч  комедійність  її  глибоко  захована  за  дією,  більш  властивою  драмі.  Головні  персонажі  у п’єсі  -  не  комедійні,  а  характерні: Терентій Гаврилович Пузир  уособлює  ту частину  суспільства,  яка  у  погоні  за  наживою  не  гребує  жодними  засобами. Він -  куркуль,  який  став  мільйонером. Скнарість  призвела  Пузиря  до  смертельної хвороби:  він  не  міг  змиритися  з  тим,  що  гуси  скубуть  копу  пшениці,  побіг  відганяти,  впав  і  відбив  нирки;  на  смертному  ж  одрі  відмовляється  від  лікаря, задовольняючись  лише  послугами  ферщала,  бо  йому  можна  менше  заплатити. Образ  Пузиря  мав  свої  прототипи  в  житті, але  драматург  зумів  створити  тип,  який  перевершив  своїх  прототипів.

 

У комедiï «Сто тисяч» Івана Карпенка-Карого викривається патологiчна зажерливiсть багатiя Герасима Калитки, який добре розумiє, що його багатство створюється працею наймитiв, ïх нещадною експлуатацiєю, проте шкодує для них поживноï страви, навiть шматка хлiба. Калитка  вважає  панською примхою  здобутки  культури  господарювання,  бо  через  це,  мовляв,  розорилися  пани. І  скуповує  він  землю  не  тільки  у  розорених  панів,  а  й  у  селян,  до  яких  не  має  милосердя.  Свої  глитайські  почуття  і  думки  він  камуфлює  святенницькою,  псевдоліричною,  фарисейською  патетикою:  «Ох,  земелько,  свята  земелько,— божа  ти  донечко!  Як  радісно  тебе  загрібати  докупи,  в  одні  руки... Приобретав би  тебе  без  ліку.  Легко  по  своїй  землі  ходить.  Глянеш  оком  навколо  —  усе твоє:  там  череда  пасеться,  там  орють  на  пар,  а  тут  зазеленіла  вже  пашниця і  колосується  жито:  і  все  то  гроші,  гроші,  гроші...».

 

"За  драматургією  Івана Карпенка-Карого  -  майбутнє, бо це наша класика, яка  ніколи  не  стане  байдужою  наступним  поколінням  читачів  і  глядачів."  (Р. Я. Пилипчук)

 

 

 

 

 

 

 В  історії  української  культури Іван Карпенко-Карий  займає  одне  з  найпочесніших  місць. Активний  діяч  аматорського  театру  в  60 - 70-х  роках ХІХ століття, театральний  рецензент,  прозаїк,  драматург,  актор  і  організатор  театральної  справи  -  ось  ті  означення,  які  складають  узагальнену  формулу історичної особистості  Івана Карпенка-Карого.

Видатний драматург, актор, режисер, один із основоположників українського професіонального театру, Іван Карпович Тобілевич (псевдонім - Іван Карпенко-Карий, 1845-1907) належить до тих славних діячів вітчизняної культури, якими пишається наш народ. Продовжуючи традиції Тараса Шевченка, він відіграв велику роль у боротьбі за реалізм, народність, ідейність української літератури й театрального мистецтва.