Публікації за тегом: Біографія, життя та творчість

«Немає часу на поразку...»  ( Ліна Костенко)

Ліна Костенко є видатною сучасною українською поетесою, своїм життям і творчістю вона засвідчує несхитну мужність, палку любов до України. Вона — одна з тих митців, хто не втратив людської гідності в часи переслідувань, не йшов на компроміс з владою, бо свою позицію поетеса завжди виражала прямо і відкрито: «...не боюсь донощика в трактирі, бо все кажу у вічі королю».

 

 

Марія Антонівна  (Марія Антонівна Григоренко) народилася 8 березня 1955 році в «незвичайному місці, на хуторі з дев’яти будиночків між селами Калинівка і Левків. Усього сім кілометрів від Житомира» в селянській сім’ї. Коли Марії було десять років, батьки переїхали до Житомира, де майбутня поетеса навчалась у середній школі № 30. Після закінчення школи Марія пішла працювати на Житомирський льонокомбінат і вступила заочно на факультет журналістики в Київський державний університет імені Т.Г.Шевченка.

 

Сторінки життя Івана Липи — українського громадського і політичного діяча, письменника, лікаря — нікого не залишають байдужим... По собі Іван Львович залишив скарбничку своїх письменницьких творів, добру пам'ять про громадську діяльність і духовний заповіт: йти по життю, чесно виконуючи і професійний обов'язок, і тримаючи в серці невгасиму віру в майбутнє незалежної держави — України.

 

 

 

 

12 лютого 1871 року народився український письменник та громадський діяч Лесь Мартович. Лесь Мартович — автор 27 оповідань. Перше оповідання «Не-читальник» було опубліковано в 1889. Свої новели писав покутською говіркою. У 1900 і 1905 роках у Львові вийшли його збірки оповідань "Хитрий Панько" і "Стрибожий дарунок". У 1917 було опубліковано новелу "Забобон" (потім перевидано у Києві 1926 року). Входив до так званої "Покутської трійці" (Стефаник, Черемшина, Мартович). Займався громадськими справами: працював у нелегальному гуртку, члени якого проводили серед селян культурно-освітню роботу; збирав і вивчав фольклорні матеріали; видавав свою літографовану газету "Збірка"; засновував по селах читальні тощо. У той же час він був редактором львівської газети "Хлібороб" (1893), у 1897-1898 роках став редактором "Громадського голосу", який до нього редагував Іван Франко.

 

7 лютого 1804 року народився український історик, етнограф, фольклорист, поет і композитор Микола Маркевич. Він став першим українським енциклопедистом, свого часу офіційно був «українським буржуазним націоналістом» і заборонений радянською цензурою.

 

 

 

"З глибини народного життя вийшла поезія Василя Симоненка. З мужності народу, з горя його і його звитяжної боротьби виспівалась вона. Звідси той дух  непоборний,яким вона пройнята, звідси та розпашіла пристрасть, яка буяє в ній. Вітер часу не остудив Симоненкових поезій,вогнем душі жевріють вони й сьогодні, як і тоді, коли вперше так жагуче й неповторно вибурхнулись у світ.Вийшов він з того дитинства, що його в самій зав’язі опалила своїми чорними ураганами війна, звідти з’явивсь,де гули жорна окупаційні, ті ненависні жорна біди, що їх “із кам’яного віку на танках варвари з Європи привезли”.... " (Олесь Гончар)

"Я – українець. Оце і вся моя біографія" - Василь Симоненко.

Життя Василя Симоненка було коротким, як спалах. Та живе його щира й прониклива поезія, що, за словами Олеся Гончара, вийшла із самих глибин народного життя. Вона виспівана з мудрості народу, з його горя  і звитяжної боротьби. Звідси цей непоборний дух, яким вона пройнята, звідси та розпашіла пристрасть, яка буяє в ній…

На поетичному Олімпі України серед інших славних імен уже багато років і навіть десятиліть живе "нерозгадане чудо", "неймовірний птах", "казка казок", "голос народу", "пілігрім вічності", "і мудра, і дитя", котра нічим не осквернила душу — Ліна Костенко.

 

 

 

 

"Я вибрала Долю собі сама.
І що зі мною не станеться, –
у мене жодних претензій нема
до Долі – моєї обраниці."

(Ліна Костенко)

 

 

Багатогранність постаті Івана Франка спонукає науковців, дослідників, краєзнавців, письменників України  до нових дослідницьких пошуків, а нас, читачів, – знову і знову відкривати для себе щось нове і цікаве в його творах.  Дивіться у цьму розділі твори Івана Франка: збірка казок "Коли ще звірі говорили" та казка "Абу-Касимові капці"; "оповідання "Малий Мирон" та "Грицева шкільна наука"; драма з сільського життя в 5 діях "Украдене щастя"; повість "Boa constrictor"; новела "Сойчине крило"; вірші зі збірки "З вершин і низин"; поезії зі збірки "Давнє й нове"; поема "Іван Вишенський"; збірка поезій "Із днів журби"; збірка віршів "Зів'яле листя"; повість "Захар Беркут"; "Слово про похід Ігоря". 

 

Небагато можна назвати в історії людства постатей, рівних Івану Франку за різнобічністю таланту й наполегливістю, гідними титанів Відродження...

"На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний вогонь...
Це вогонь у кузні мойого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя", — писав той, хто висвітив цим вогнем найтемніші куточки життя народу, змалював їх перед цілим світом - Іван Франко. Крім того, він збагатив своєю працею багато галузей європейської науки. 

 

Класик сучасної української дитячої літератури Всеволод Нестайко побачив світ 30 січня 1930 року. Він зробив неоціненний вклад в розвиток мистецтва і культури нашої країни.

 

 

 

 

 

 

Письменницю Лесю Українку (Ларису Петрівну Косач)  знає весь світ. Багато творів написала вона для дорослих. Але не забула й за дітей, бо дуже їх любила. Зросла Леся у великій, дружній і працьовитій сім'ї. Мала двох братів і три сестри. Та не лише для рідних писала Леся Українка казки, вірші й поеми. Вона дбала, щоб усі діти мали, що читати... 

У цьому розділі пропонуємо читачеві біографію і сторінки творчості славетної письменниці.

 

Уже для багатьох поколінь українців — і не тільки українців — Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами, в нас. Та це лише ілюзія. Шевченко як явище велике й вічне — невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з буттям рідної держави продовжується нею, вбираючи в себе нові дні й новий досвід народу, відгукуючись на нові болі та думи, стаючи до нових скрижалей долі. Він росте й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Ми на вічному шляху до Шевченка...
 

Жив на світі Учитель. Його звали Василь Олександрович Сухомлинський. Він був середнього зросту, худорлявий; каштанове волосся відкривало високе чоло. Але головними на його обличчі були очі — карі, променисті, то лагідні, замріяні, то вимогливі, запитальні, а то й усміхнені, жартівливі. Усе своє життя з 17 років Василь Олександрович працював у школі. Учитель за покликанням душі, він учив маленьких і великих школярів грамоти, математики, літератури, історії. Але більш за все він хотів навчити дітей думати, відчувати, радіти й сумувати не лише своїми власними радощами й печалями, а й татовими і маминими, дідусевими й бабусиними, братовими й товаришевими, зайчика і синички, верби і тополі, місяця й вітру, всієї нашої землі. Для цього Учитель сам писав казки й розповідав дітям, їхнім батькам, учителям.

 

Шукайте твори Василя Сухомлинського на нашому сайті за абеткою:

Твори Василя Сухомлинського на сайті "Мала Сторінка" за абеткою

 

 

------------------------

 

 

Юрій Шкрумеляк автор понад 30 книг для дітей (найвідоміші "Юрза-Мурза" (1921), "Записки Івася Крілика", "Стрілець Невмираха", Мова віків"), "Історії України для дітей" у 4-х частинах, численних перекладів світової класики, пристосованих для малого читача. Читайте у цьому розділі поезії Юрка Шкрумеляка для дітей: "Молитва за рідну мову", "Ми всі діти українські", "Молитва за рідну маму", "Ода до матері", "Моя мати", "Всі такі, як мама", "Наша мати", "Свято матері", "Святий Миколай над селом", "Вербиця", "Ми є діти українські", "Слово української дитини", "Святий Миколай", "Лист до Святого Миколая", "Я сьогодні сам молився", "Я дитина українська", "Де Україна?", "На Ключі", "Був це сміливий князь — вояка", "Звав тебе народ ласкавим".

 

Марійка Підгірянка... Під таким лагідним літературним псевдонімом, що звучить у чомусь по-дитячому і водночас з мелодійною поетичністю, увійшла до храму красного письменства жінка-гуцулка,  Марія Омелянівна Ленерт-Домбровська, –  справді народна вчителька...