Публікації за тегом: Зима

"У маленького Богданка
У торбинці – засіванка.
А іще вона в кишені,
А ще трохи і у жмені.
Нині хлопчик спозаранку
Всім розносить засіванку:
Сію, сію, посіваю,
З Новим роком вас вітаю..."  (Марія Деленко)

"Це сталося давним-давно. У далекій і незвичній країні Ладії, де жили в мирі й злагоді чарівні чотири Пори Року, якось несподівано посварилися золотава Осінь і білосніжна Зима. І так, що навіть перестали спілкуватися між собою. А все через онуку бабусі Зими Снігуроньку. Змалку мала вона досить гарну звичку гостювати у своїх родичів. Та чомусь найбільше їй подобалося відвідувати тітоньку Осінь..." (Віктор Васильчук)

"Прийшла зима. Засипала все навкруг снігом, замела доріжки, вікна морозом розмалювала. Вийшла Марічка надвір погуляти. Побачила величезні кучугури снігу і вирішила зліпити сніговика. Оскільки Марічка була маленькою, то й сніговик вийшов маленький. Не сніговик, а сніговичок. З оченятами-ґудзиками, віником-гілочкою, носиком-морквинкою. Змерзла Марічка поки ліпила сніговичка й побігла в хату грітися. Наступного ранку вийшла вона надвір. Дивиться, а в сніговичка носика немає. Взяла  вона ще морквинку і зробила з неї сніговичку нового носика..." (Ольга Зубер)

 

"Снігами замела стежки зима,
Якими ти збиралася ступати...
Але ж зима не вічна! І весна
Розтопить сніг, надію подарує,
Розквітне, забринить, немов струна,
В яскраві барви світ твій розмалює!!!
Молитви щирі хай Господь почує..."  (Тетяна Строкач)

 

"Я намалюю білий сніг!
Проте чи з фарбою вгадаю?
Бо сніг, пройшовши сто доріг,
Став різноколірним, я знаю..."

(Тетяна Строкач)

 

Пригоди Квачика, які відбуваються в усі пору року, - надзвичайно цікаві оповідки як для дітей, так і для дорослих. Читаймо!!!!

                

 

 

"І сміх веселий дітвори
Лунає звідусюди.
Хай буде мирним рік Новий,
Нехай щасливим буде!.."
(Тетяна Строкач)

"Сутеніло… Потріскував мороз, сніг виблискував сріблом, переганяючи одна одну літали синички, щоб зігрітися. Перехожі поспішали додому зі святковим настроєм. Авжеж! Завтра – Новий рік! Всі були зайняті своїми справами та клопотами і ніхто не звертав уваги на малесеньке кошеня, що сиділо біля будинку. Сиділо воно вже давно. Щоб трохи зігрітися, скрутилося маленьким клубочком і з цікавістю позирало на перехожих. Темніло. Кошеня дивилося на вікна, що запалювалися жовтавими вогниками. Йому видно було людей, які щось робили, бігали, розмовляли, сміялися… Звідти пахло теплом і чимось смачненьким. То був зовсім інший світ. Не той, в якому жило кошеня. Воно не знало, що таке тепло і ласка, бо ніколи не відчувало цього. І ніколи не пило теплого смачного молочка..." (Ольга Зубер)

 

"У художника на столі в розмальованій коробці жили собі поважний товстий Пензель, тоненькі проворні пензлики і маленький Квачик. Пензлем художник розмальовував хмари, гори, моря, широкі долини, тонкими пензликами метелика, веселку, квіти, а Квачиком – траву, листя на деревах та ягоди вишні, калини чи винограду. Квачик знав, що ніколи не стане поважним товстим Пензлем, бо у них зовсім не так, як у людей, де діти підростають і стають дорослими. Для роботи художникові завжди потрібні товстий Пензель, тонкі проворні пензлики і Квачик. Власне, він дуже мріяв стати розумним, про все-усе на світі дізнатися: і про дерева, і про квіти, і про трави, і про море, і про гори, про літо, зиму, весну, осінь та ще багато чого..." (Марічка Волошка)   

 

"Димом димарі мережать небо,
Яке комори відкриває,
Де сніговій сніжинки вирізає,
А ними землю напрочуд оповиває..."

(Людмила Кибалка)

Анатолій Качан, Галина Кирпа, Марʼяна Савка, Грицько Чубай, Леонід Куліш-Зіньків, Григорій Фалькович, Роман Скиба, Лідія Повх, Олеся Мамчич, Іван Андрусяк, Галина Мороз, Оксана Дрогомирецька, ‎Галина Онацька написали чудові вірші для дітей про зиму. Читаймо!!!‎

"«Ой, яка ж я нецікава!» — бідкалася земля в саду, вбрана в білу сукню зі снігу. «Однотонна, біла-білесенька. Щоправда, інколи моє вбрання у сяйві ранкового світла набуває рожевого відтінку, а від світла нічних зірок — сріблиться. Але це лише тимчасові відтінки, а не яскраві кольори», — продовжувала міркувати вона. Зітхання землі почула трава, вкрита білосніжною ковдрою, й засмутилася, бо не могла дістатися поверхні через сніг й прикрасити зеленим кольором білосніжну сукню. Засумували деревця, адже не мали взимку ані плодів, ані яскравого листя. «Що б таке вдіяти?» — гадали вони..." (Марія Дем'янюк)

 

"Пухнаста ялинка раділа снігу як ніколи! Ще б пак, від північного холодного вітру вона геть змерзла. Отож тепленька срібляста шубка була дуже доречною. Сніжинки одна за одною сідали на гілочки і ялинка задоволено усміхалася. Аж раптом тишу злякала жвава суперечка. Лісова, уже трохи посріблена, красуня прислухалася і почула розмову між двома сніжинками..." (Марія Дем'янюк)

 

"Сніг – молоком,
Сосни – корицею,
Блюдечко – сонце,
Ясніє сторицею.
Озеро – гарний 
Лискучий льодяник.
– Ось, тобі, Зимонько,
Сніжний сніданок!.."

(Марія Дем'янюк)

 

"«Ой, як я замерз. Холодно», - бідкався велетень Світ, знімаючи холоднючі крижані бурульки зі своєї бороди та вусів. «Щось треба з цим робити», - мислив далі. - Але що?». Тут його задумливий погляд піднявся із Землі до Небес і зупинився. Радості Світу не було меж, адже він тепер певно знав, як зігріти руки. Світ піднявся наскільки міг вище, зрештою встав навшпиньки і дістав до хмар. Тепер він відібрав дві теплі вовняні хмаринки і зодягнув їх собі на руки..." (Марія Дем'янюк) 

 

Казки, написані  для маленьких читачів нашою сучасницею, українською письменницею Марією Дем'янюк, занурюють дітей у загадковий світ природи, знайомлять їх з рослинним, тваринним світом, вчать щирому і дружньому спілкуванню. 

 

"Закінчилися заняття в школі, і хлопчаки по бігли до роздягальні. "Тра-ля-ля! Ех ви, мерзляки!" — кричав п’ятикласник Микола Щербань. Він стояв у колі першокласників, які з повагою дивилися на нього. — Ще тепло на вулиці, а ви в шапках і зимових пальтах ходите? Загартовуватись треба, первачки!" "Сьогодні дуже холодно!" — сказав маленький Вітя. "Васько, ти чуєш, що він говорить?" — звернувся Микола до свого однокласника. — Йому холодно!"..." (Ігор Микитенко)

 

 

"Цвіркун Кузьма жив у бабусиній хаті під піччю. Коли двері відчинялись, до хати вкочувала хвиля холодного повітря. «Бр-р-р! І чому б тим людям не сидіти під піччю, де так гарно — тепло і темно? Невже надворі краще?» — думав цвіркун. І захотілося йому надвір. Онучок Іванко якраз одягався, тож цвіркун хутенько стрибнув на комір теплого кожушка. "Я пішов, бабуню", — сказав хлопчик. "І я теж", — просюрчав Кузьма. За порогом Іванко впав і засміявся. «І що там такого смішного?» — подумав цвіркунець. Він виглянув із хутра й завмер: усе навколо сліпучо сяяло..." (Валентина Бондаренко)

 

Читаймо чудові, добрі, світлі віршовані казки-п'єси Галини Римар - авторки, сповненої любові до дітей, до ближніх, до всього навколишнього світу:

"Чарівна флейта" (казка-п'єса)

Казочка-п’єса про бджілку Таню та її друзів

Сценарій вистави за казкою про сивого бичка

"Узимку двоє зайчиків забрели на город. Снігу було небагато — вони потрудилися лапками і вигребли з-під землі декілька морквинок. "Як добре! Сьогодні ми наїмося досхочу!" — сказав перший зайчик. "Може, не варто з’їдати всю моркву одразу? Давай з’їмо стільки, щоб не бути голодними, а решту зекономимо — пізніше пригодиться!" — запропонував другий зайчик. "Не знаю я такого слова — економити! Є морква — їж, нема — шукай чогось іншого поїсти!" Другий зайчик не став сперечатися. Він міцно затис лапками дві морквинки, що залишились від обіду, і пострибав до своєї нірки. А перший усе їв та їв, аж нарешті відчув, що живіт у нього повнісінький..." (Марія Чумарна)