Публікації за тегом: Драми, комедії, трагедії

Сценарій "Чайка, для якої немає меж" написаний Сергієм Губерначуком у 1996 році за мотивами філософської повісті-притчі Річарда Баха "Чайка Джонатан Лівінґстон". Твір американського письменника присвячений безмежній свободі духу, самопожертві, прагненню людини до самовдосконалення, алегорично виражає вічні ідеї про невичерпний потенціал людини, доленосність вибору й мистецтво життя, і тому залишається актуальним і сьогодні. Втілення сценарію спрямоване на синтез музичного та видовищного мистецтв. Постановка за представленим сценарієм може бути цікавою і корисною для всіх поколінь.

 

"Лоботомія – це психохірургічна операція, завдання якої – змінити функціонування лобових або інших часток головного мозку, в тому числі відповідальних за самовизначення і самосвідомість людини, шляхом хірургічного втручання."

 

Драматичний етюд «По Дорозі в Казку» Олександра Олеся є одним із взірців української символістської драми. Вона присвячена завжди актуальній проблемі вождя і народу. Поступ, мета завжди досягаються сміливістю одиниць, їхнім подвижництвом, а нерідко й смертю. Образ Казки як символ у цьому творі багатогранний. Це і держава, і мрія, і земля обітована – тобто все те, що манить і тривожить людські уми, спонукає до руху вперед. 

 

"Настала осінь. В нашому саду
 Хороший урожай зібрали люди.
 Вже листя з яблунь облетіло все
 І шурхотить попід ногами всюди.
 Гуляли Оля й Ніна у саду,
 Ногами жовте листя підкидали.
 Рожеве яблуко на дереві вони
 Побачили, зраділи і зірвали..."

(Тетяна Строкач)

Читайте у цьому розділі твори Марійки Підгірянки, Олександра Олеся, Нелі Шейко-Медведєвої,  Івана Франка, Івана Андрусяка, Тетяни Строкач, Юлії Хандожинської, Володимира Нагорняка, Олега Гончарова, Раїси Гончарової та інших українських авторів. 

П'єса "Vita varia est" ( Життя мінливе") стала лауреатом V-го Всеукраїнського конкурсу "Коронація слова" (2004), а її радіо версія  стала лауреатом Третього Всеукраїнського конкурсу радіо п'єс "Відродимо забутий жанр" (2010). У 2004 році драма "Vita varia est" ("Життя мінливе")  стала дипломантом V-го Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв, п’єс та пісенної лірики про кохання "Коронація слова", а у 2010 році радіоп’єса "Vita varia est" ("Життя мінливе")  стала Лауреатом 3-го Всеукраїнського конкурсу радіо п'єс "Відродимо забутий жанр". Опубліковано п'єсу "Vita varia est" ("Життя мінливе") у збірнику 7 п'єс Олега Гончарова "Сім кроків до театру" (видавництво "Фенікс", 2018 р.).

 

"... Питання будуть? Питань нема. Тоді вперед! Ділягін, для початку ми поживемо на твоїй дачі. Джессіка говорить, що там у тебе місця на всіх вистачить! Не знаю, що буде робити Булкін з трьома жінками, але що буду робити з трьома чоловіками я, я продумала до дрібниць! І вище голови, вам водночас таке щастя привалило – жінка напів-міністр та дочка – писана красуня! Чи могли б ви коли-небудь мріяти про подібне щастя?!" (Олег Гончаров, Раїса Гончарова)

"Ну, по-перше, ніякий я не летючий. Так сталося. Так буває досить часто. От, здається все, знайшов, видивився таки свою єдину. Незрівнянну. Проте, проходить час, і ти починаєш розуміти, що вже досита надивився на свою "незрівнянну" і дивитися на неї далі, вже немає сил. І починаєш розуміти, що краса зовнішня в жодній мірі не може замінити красу внутрішню, що в любові бувають не тільки свята, але й будні, до того ж цілком безпросвітні в плані статку, що близьке майбутнє туманне, що гроші ніколи не з'являються самі по собі, але самі по собі зникають. От тоді-то й настає твоя черга зникнути, надавши коханій шанс змінити розклад карт у пасьянсі своєї долі. А, по-друге, у всьому цьому, як бачиш, теж є своя принадність. Ніби за помахом чарівної палички я одержав красуню дочку. Тому мені зовсім не соромно. Тим більше ми з твоєю мамою ще якийсь час листувалися і жодного натяку на своє батьківство я не отримував..." (Олег Гончаров, Раїса Гончарова)

Неля Шейко-Медведєва - українська письменниця, поетеса, драматург, театральний критик, член Національної спілки письменників України. Неля Семенівна є авторкою збірок п'єс-казок для дітей "Квітка щастя" і "Чари осіннього лісу". Як і народні казки, твори Шейко-Медведєвої повчальні, в них завжди добро перемагає зло, а правда торжествує над кривдою. 

П’єса-казка "Лисиця, що впала з неба" створена за мотивами українських народних казок. У ній швидко змінюються події, героїв легко розпізнати за мовленням і вдачею.

"Квартира Баконіних. На величезному ліжку, укрившись з головою верблюжою ковдрою, копошаться, попискуючи, Юхим Баконін і Інга. Дзвонить телефон, включається автовідповідач, Юхим неохоче виповзає з-під ковдри, піднімає з підлоги розшитий драконами халат. Юхим підходить до відкритого вікна, декілька секунд нерухомо стоїть, підставивши міцні груди легкому протягу, що мляво роздмухує тюлеву фіранку. Раптово він, коротко зойкнувши, хапається рукою за груди, повільно осідає на підлогу. З-під притиснутої до грудей долоні струменіє кров. Напіводягнена Інга, запищавши від переляку, блискавкою зіскакує з постелі і кидається до дверей. Через мить вона повертається і, скиглячи від страху, підповзає до  розпростертого на підлозі коханця. Юхим не подає жодних ознак життя. Забруднена кров'ю Інга підхоплюється на ноги, хапає з журнального столика свою сумочку, босоніжки, джинси, понишпоривши по кишенях баконінського піджака, знаходить його портмоне, тремтячими пальцями виколупує з нього гроші і, ще раз озирнувшись, зникає за дверима..." (Олег Гончаров)

 "Як подружитися з Чакалкою" - мізансцена з п’єси для дитячого театру за мотивами повісті Івана Андрусяка "Стефа і її Чакалка". Чакалка, казкове страшидло, приходить уночі до неслухняної дитини, забирає її у звуконепроникний мішок, несе в темний ліс... Так починаються веселі розбишацькі пригоди дітлахів…

 

 

"Бумеранг" (комедія на дві дії), "З молитвою про прощення" (фантазія-реквієм на одну дію), "Заміж?! Та ніколи!!!" (комедія-фарс на дві дії), "Хроніки Чукотських Еміратів" (комедія на дві дії), "Синдром молодої дружини" (комедія на дві дії для старшокласників та дорослих), "Випадкові діти від Нобеля" (комедія на дві дії для старшокласників та дорослих), "Вікно з видом на смерть" (драма на дві дії) - твори, автор яких - Олег Гончаров, перекладені письменницею Раїсою Гончаровою українською мовою.

 

Іван Карпенко-Карий не  раз  кардинально  переробляв  п’єсу,  яка  й  не  раз  підлягала  забороні, але  все  ж  таки  була  дозволена  під  випадковою  цензорською  назвою  «Безталанна»  (замість  більш  узагальненого  -  «Безталання»).  «Ця  драма, - слушно  зауважив  І.  Франко  у  рецензії  на  виставу  Львівського  українського  театру  1889  року, - показує  з  якоюсь  майже  відчутною  пластичністю душну  й  темну  атмосферу  сучасного  українського  села,  де  є  тисячі  причин для  того,  щоб  підірвати  у  людях  все  чисте  й  здорове,  але  ніщо  тут  не  збуджує, не  підтримує  в  них  почуття  обов’язку  і  громадської  свідомості.  Можливо, що  саме  в  цій  моральній  атмосфері  автор  хотів  дошукатись  головного джерела  вини  і  трагічного  конфлікту  осіб,  що  діють  у  його  драмі».

 

Іван Карпенко-Карий  реалізував  українську  історичну  тему  з  часів  Гайдамаччини  першої  половини  XVIII  століття  в  трагедії  «Сава  Чалий»  (1899),  що  стала  справжнім  шедевром,  вершиною  української  історичної  драматургії. В  основу  твору  було  покладено  історичну  пісню,  але  не  тільки її.   Дослідники  справедливо  визначали  "шекспіризм"  цього  твору,  що  полягав  у  поєднанні  відтворення  духу  історії,  широкого  історичного  фону  з  високою  поетичністю,  мистецтвом  творення  повнокровних  людських  характерів.

 

У  комедії  «Мартин  Боруля»  (цій,  породженій  характером  тогочасної української  дійсності,  версії  мольєрівського  сюжету  «Міщанин-шляхтич») йдеться  начебто  про  інші  речі  -  про  намагання  простої  людини  вибитись у  пани,  намагання  відновити  втрачене  предками  дворянство.  Але  за  усим цим  другим  планом  вбачаємо  сатиру  на  існуючі  соціальні  порядки  - осуд  прагнення  простої  людини  до  утвердження  себе  в  суспільстві  шляхом протиставлення  іншим,  таким  самим  гречкосіям,  викриття  тодішніх  судових порядків,  немислимих  без  хабарництва,  бюрократичного  крючкотворства. Комедія  не  сходить  зі  сцени  українських  театрів,  що свідчить  про  її  неперехідні  мистецькі  цінності.

 

П’єса «Наймичка» є однією  із  перших  зразків  соціально-психологічної  драми в  українській  драматургії  другої  половини  XIX  століття і вражає глядачів силою  життєвої  правди. «Наймичку» відносять  до  жанру мелодрами  і  до  романтичної  системи  українського  театру. Ніхто  із  сучасників,  які  витирали  сльози  від  неперевершеної,  геніальної  гри  Марії Заньковецької  в  головній  ролі  нещасної,  знедоленої  «рідним»  українським  глитаєм простої  української  дівчини  -  сироти  Харитини,  не  був  байдужим  до твору,  не  сумнівався  у  правдивості  зображеного  там  життя.  На  виставах цієї  «мелодрами»  плакав  не  тільки  простий,  демократичний  глядач,  якому була  близькою  понівечена  доля  безталанної  наймички,  а  й  сановний. Цьому  не  завадили  тут  формальні  особливості  п’єси,  які  лежали  ще  в  площині  етнографічно-побутового  театру.

 

У комедії  «Розумний  і  дурень» Іван Карпенко-Карий  уперше зобразив тип  українського чумазого,  глитая. Новоявлений  куркуль  Михайло  Окунь  —  аморальна людина:  він  не  зупиняється  ні  перед  чим  для  нацьковування  рідного  батька на  рідного  брата,  аби  тільки  прибрати  до  рук  батькове  господарство,  відбити у  рідного  брата  наречену,  яка,  врешті,  ставши  його  дружиною,  стає  такою самою  глитайкою.  Мотивація  поведінки  Михайла  Окуня  йде  не  тільки, так  би  мовити,  через  генетичний  код  поганої  людини,  а  й  через  соціальні причини,  через  прагнення  наживи,  через  капітал,  який  калічив,  нівечив піддатливих  його  владі  і  морально  нестійких  людей. Комедія  «Розумний  і  дурень»  мала  цілковите  визнання  публіки  і ніколи  не  випадала  з  репертуару  українських  труп  на початку ХХ століття.

 

П’єса «Хазяїн» - одна з найкращих  сатиричних  комедій  в  українській  драматургії,  що  увійшла  до  нашої  літературної  класики і  становить  золотий  фонд  класичного  репертуару  в  українському  театрі. «Хазяїн»  -  сатирична  комедія, хоч  комедійність  її  глибоко  захована  за  дією,  більш  властивою  драмі.  Головні  персонажі  у п’єсі  -  не  комедійні,  а  характерні: Терентій Гаврилович Пузир  уособлює  ту частину  суспільства,  яка  у  погоні  за  наживою  не  гребує  жодними  засобами. Він -  куркуль,  який  став  мільйонером. Скнарість  призвела  Пузиря  до  смертельної хвороби:  він  не  міг  змиритися  з  тим,  що  гуси  скубуть  копу  пшениці,  побіг  відганяти,  впав  і  відбив  нирки;  на  смертному  ж  одрі  відмовляється  від  лікаря, задовольняючись  лише  послугами  ферщала,  бо  йому  можна  менше  заплатити. Образ  Пузиря  мав  свої  прототипи  в  житті, але  драматург  зумів  створити  тип,  який  перевершив  своїх  прототипів.

 

У комедiï «Сто тисяч» Івана Карпенка-Карого викривається патологiчна зажерливiсть багатiя Герасима Калитки, який добре розумiє, що його багатство створюється працею наймитiв, ïх нещадною експлуатацiєю, проте шкодує для них поживноï страви, навiть шматка хлiба. Калитка  вважає  панською примхою  здобутки  культури  господарювання,  бо  через  це,  мовляв,  розорилися  пани. І  скуповує  він  землю  не  тільки  у  розорених  панів,  а  й  у  селян,  до  яких  не  має  милосердя.  Свої  глитайські  почуття  і  думки  він  камуфлює  святенницькою,  псевдоліричною,  фарисейською  патетикою:  «Ох,  земелько,  свята  земелько,— божа  ти  донечко!  Як  радісно  тебе  загрібати  докупи,  в  одні  руки... Приобретав би  тебе  без  ліку.  Легко  по  своїй  землі  ходить.  Глянеш  оком  навколо  —  усе твоє:  там  череда  пасеться,  там  орють  на  пар,  а  тут  зазеленіла  вже  пашниця і  колосується  жито:  і  все  то  гроші,  гроші,  гроші...».

 

 В  історії  української  культури Іван Карпенко-Карий  займає  одне  з  найпочесніших  місць. Активний  діяч  аматорського  театру  в  60 - 70-х  роках ХІХ століття, театральний  рецензент,  прозаїк,  драматург,  актор  і  організатор  театральної  справи  -  ось  ті  означення,  які  складають  узагальнену  формулу історичної особистості  Івана Карпенка-Карого.