"Синдром молодої дружини" (комедія на дві дії для старшокласників та дорослих). Автор - Олег Гончаров. Переклад українською мовою - Раїси Гончарової.

 

 

 Олег Гончаров

Переклад українською мовою

Раїси Гончарової

 

 СИНДРОМ МОЛОДОЇ ДРУЖИНИ

(комедія на дві дії для старшокласників та дорослих)

 

 

Завантажити текст комедії Олега Гончарова у перекладі Раїси Гончарової "Синдром молодої дружини" (doc.zip)

 

 

Дійові особи:

Булкін Індустрій Лікбезович – вчений,

Булкіна Марина Іванівна – дружина Булкіна,

Фарія Юсупівна – теща Булкіна,

Ділягін Шота Абрамович – начальник Булкіна,

Ділягіна Неллі Борисівна –  дружина Ділягіна,

Конюхов Іван Архипович – директор інституту "Надуманих проблем",

Конюхова Елеонора Юріївна –  дружина Конюхова,

Маляєв Герасим Рафаїлович – редактор журналу "Базарні відносини",

Маляєва Клавдія Степанівна – дружина Маляєва,

Джессіка – пасія Ділягіна, Конюхова, Маляєва,

Серафим Піццикатов – сусід Булкіна,

Моськін – власник собаки,

Ханума Сидорова – телерепортер,

Діма, Костя, Сашко – працівники телебачення,

Зінаїда – покоївка,

Ель-Карас – радник посольства,

Маслова Тетяна Василівна – мати Джессіки.

 

 

Дія перша

Сцена перша

 

Квартира Булкіна. Марина Іванівна та Фарія Юсупівна несамовито ріжуться в карти. У обох на обличчі косметичні маски зі сметани з полуницею.

 

МАРИНА (зробивши черговий хід). А що ви, мамо, скажете на це?

ФАРІЯ Ю. А нічого. Поб'ю і все. (Робить хід). Що, з'їла?

МАРИНА. А якщо так? (Фарія Юсупівна деякий час дивиться на свої карти, забирає у відбій). Здавайтеся, мамо, у мене всі козирі!

ФАРІЯ Ю. Так вже й всі! Ти думаєш, я рахувати не вмію? (Робить хід).

МАРИНА. Е-е-е-е… Знову махлюєте? Такими тут не ходять!

ФАРІЯ Ю. Могла б і змовчати.

МАРИНА. Так ви ж постійно дурите! Я вам не ваш зять! Це йому подобається вам програвати. А зі мною, будь ласка, грайте чесно.

ФАРІЯ Ю. Йому теж не подобається. Але хай би хоч раз спробував у мене виграти.

МАРИНА. А мені перед вами прогинатись ні до чого.

 

До кімнати заходить заклопотаний Булкін.

 

БУЛКІН. Привіт, сім'я! В карти ріжемось?! І хто сьогодні дурніший?

МАРИНА. Не хами! Розумник! Гроші приніс? Вчений, блін. Ти у мене в кредит уже на добре "Вольво" наїв!

БУЛКІН. Марино, знову починаєш? Ніби мені одному зарплату не дають! Весь інститут на бобах сидить!

ФАРІЯ Ю. Якби на бобах! Боби продукт поживний!

МАРИНА. Ой, мамо! Завжди ви свої п'ять копійок вставите! Невже не розумієте, про що йде мова?! Я тобі, Індустрію, в останній раз офіційно заявляю: прийдеш завтра без грошей – поцілуєш на холодильнику амбарний замок! Зрозумів? Годувати тебе буду виключно твоїми науковими працями! Формулами! Сидите там півроку, догори морди позадиравши! Уряд у нас, на щастя, один, а інститутів, подібних на твій – море! І, взагалі, високим чиновникам зараз не до вас. Їх, якщо й цікавить якась наука, так тільки виключно наука вкрасти. Вкрасти й не сісти. Так що ніхто в ваш бік сановним оком не поведе, доки ви не почнете продавати ваші балістичні ракети на базарі оптом і в роздріб! Он, шахтарі. Ті, не довго думаючи, каски в руки і гайда до Верховної Ради права качати! А вас немов би й нема! Ніби не ваші голови всі ці ракети повидумували! Вимрете, як динозаври, якщо не навчитеся виривати у держави своє! Інтелігенти!

БУЛКІН. Перестань, Марино, товкти воду в ступі! Усі ці твої щоденні монологи на користь бідних. Який зміст кричати "рятуйте", коли ти вже втопився? Давайте краще вечеряти. Розсмокчеться як-небудь.

МАРИНА. Не розсмокчеться! Це тобі не кашпіровські рубці! Бездіяльність ще нікого не зробила мільйонером!

БУЛКІН. У тебе є конкретна пропонова? (Знімає піджак).

МАРИНА. Звичайно! Працювати йди!

БУЛКІН. А я чим, по-твоєму, займаюся?

МАРИНА. Поняття не маю!

БУЛКІН. І куди ж ти мені пропонуєш йти працювати?

МАРИНА. Та мало куди! Копати йди. Рейки класти. Красти можна піти. Зараз переважна більшість краде. майже всі. всі, крім тих, хто не вміє.

БУЛКІН. Я? Булкін? І красти?!

МАРИНА. А що, Булкін? Прізвище, як прізвище. І чим ти кращий за інших? Врешті решт, ти ж фізик! Яку-небудь державну таємницю продай буржуям! Тим більш зараз у нас їхніх шпигунів як собак! Кілка кинеш – обов'язково в шпигуна попадеш! Я сама в газеті читала.

БУЛКІН. От, от! Приїхали! Між іншим, один секрет, державний, я й сам не проти купити в уряду.

МАРИНА. Ну?

БУЛКІН. Як довго у нас вчасно не виплачена заробітна плата буде відноситися до розряду другорядних задач? Ти спочатку на всяк випадок сухарів насуши. Але, якщо добре подумати, то мені твої сухарі можуть і не знадобитися. За продаж тих таємниць, які відклалися в моїй голові, у буцегарню не садовлять, а одразу розстрілюють!

МАРИНА. Краще бути багатою вдовою, ніж бідною дружиною! Ти мені ще п'ять років тому обіцяв купити норкову шубу з державної премії! Обіцяв?

БУЛКІН. Обіцяв! Точно!

МАРИНА. І де ж моя шуба?

БУЛКІН. А де держава? Попроси у Макаровича. Може, купить.

ФАРІЯ Ю. Та годі вже вам! Як малі діти! (До зятя). Ти б краще, Індустрію, сходив до магазину. Купи хліба і молока нежирного пляшку. А то шуба!

 

Булкін накидає на плечі піджак і швидко виходить. Через декілька секунд чути шалене гавкання собаки, крики Булкіна. Ще через секунду до кімнати вбігає переляканий Булкін. Забігши за стіл, він деякий час мовчки хапає повітря ротом і тикає тремтячим пальцем у бік дверей.

 

МАРИНА (зі злістю дивлячись на подерті штани чоловіка). Ну, ось! Дожився! Мало того, що грошей додому місяцями не носиш, так ще й кожній собаці дозволяєш на собі штани дерти! Телепень!

 

Почувши таке, Булкін, переборовши свій переляк, з ревом тигра вибігає з кімнати. Через кілька секунд його рев змішується з гавканням та ричанням собаки, потім собака починає несамовито вити й верещати не своїм голосом.

А ще через декілька секунд Булкін, з великим скривавленим шматком шерсті в зубах і перемогою у очах заходить до кімнати. Німа сцена.

 

БУЛКІН (виплюнувши на підлогу шерсть). Ось так. Буде з кожним... .

ФАРІЯ Ю. Ти його що, вкусив?

БУЛКІН. Так точно, Фаріє Юсупівно, і з превеликим задоволенням! Буде знати морда бульдожа!

МАРИНА. Так я ж пожартувала!

БУЛКІН. А я – ні! Я не для того кандидат фізико-математичних наук, щоб мене в моєму ж під'їзді кожна собака за ноги хапала! (Наполегливо дзвонять у двері). Іди, Марино, відчини.

МАРИНА. Ага, я зараз.

 

Марина вибігає і через якусь секунду до кімнати вривається скуйовджений Моськін.

 

МОСЬКІН. Що ви собі дозволяєте, товаришу Булкін?!

БУЛКІН. Я вам не товариш!

МОСЬКІН. Звичайно, таке варварство! (Заламує руки). Мій Фафік! Ви йому від'їли пів шиї! Фашист!

БУЛКІН (піднявши з підлоги шматок шерсті). Можете забрати свої пів шиї. І я не починав першим. Я йшов собі. А він мої штани. Потрібно було виховувати свого Фафіка, щоб на людей не кидався!

МОСЬКІН. Він у мене вихований хлопчик! Порядних людей він ніколи не чіпав!

БУЛКІН (надувши шию). Будеш, собачатнику, ображати, я й тобі зараз пів шиї відгризу! Досвід є! Не зли мене!

МОСЬКІН (задкуючи до виходу). Я буду апелювати до громадськості! Я...

 

Булкін кидається на Моськіна і той з криком: "Рятуйте, їдять!" вибігає з квартири. Біля дверей Булкін гальмує і, переможно посміхаючись, підходить до столу.

 

БУЛКІН. Як я його?

ФАРІЯ Ю. Чудово! Ти, зятьок, фантастично здібна людина! Все на льоту схоплюєш! Між іншим, для корейця добре вгодована собачка така ж смакота, як, приміром, для тебе – сало.

 

Марина, прикривши долонею рота, миттю вибігає геть.

 

БУЛКІН. Ну й гумор у вас, мамо. Аж Марині погано зробилося. Я ж у цілях самооборони. А, взагалі, собачку шкода.

ФАРІЯ Ю. Нічого їй не зробиться! Загоїться, як на собаці! А ти чого розсівся? Ти б все ж збігав до магазину. Небезпека минула.

БУЛКІН. Мабуть, що так.

 

Булкін виходить.

 

 

Сцена друга

 

Через деякий час. Там же. Булкін, лежачи на канапі, читає газету. Фарія Юсупівна і Марина уже при макіяжі дивляться по телевізору чергову серію телесеріалу. Цілковита сімейна ідилія. Знову наполегливо дзвонять у двері.

 

БУЛКІН (неохоче відриває погляд від газети). Заходьте! Відчинено!

 

Вбігає Моськін.

 

МОСЬКІН (артистично знявши руки догори). Булкін, ви вбивця!

БУЛКІН (рішуче зіскакуючи з канапи). Ну, ти, Моськін, вже взагалі совість втратив! Я зараз міліцію викличу! Хуліган!

МОСЬКІН. А ви вбивця! На вас необхідно наслати санепідемстанцію! У вас сказ! Мій Фафік щойно помер в муках! Вам потрібно зробити ін'єкцію проти отрути! Ви небезпечна особа! Мій Фафік! Мої двісті доларів. (Німа сцена).

БУЛКІН (нервово крутячи головою). Як це? Як це здох?! Ану, дихни! (Моськін автоматично дихає). Та брешеш ти, Моськін! Як може собака здохнути від комариного укусу звичайної людини?

МОСЬКІН (фальцетом). Комариного?! Ви ж мого Фафіка майже роздерли! Живцем з'їли! Хижак!

БУЛКІН. Ти давай, слова вибирай. Не приведи, Боже...

МОСЬКІН. І не потрібно мене лякати! Я вас, Булкін, не боюся! І цю справу я так не залишу! Я підніму.

БУЛКІН. Громадськість! Чули вже…

МОСЬКІН. Я притягну пресу! О-о-о-о! Як я вам помщуся!

БУЛКІН. Ну, звичайно. Я тебе розумію. Двісті доларів. І, взагалі, досить. Ти, Моськін, не в театрі. Між іншим, в театрі ти також не дуже талановито грав. З твоїми акторськими здібностями тільки свист вітру за сценою грати. А ти не подумав, що твій шмаркатий бульдог міг від старості "сандалі відкинути"? Он, морда у нього вся в зморшках була.

МОСЬКІН. Який же ви, Булкін, тупий! У мого Фафіка така морда від народження. Він же бульдог!

БУЛКІН. А ти?

МОСЬКІН. А я? А… а я… Ні, вас таки безперечно треба приспати! І це вже принципово! Від старості! Фафіку в жовтні виповнилось би два роки! Вбивця!

БУЛКІН. Нового Фафіка заведеш! І, взагалі, Моськін, давай, іди звідси. Ти вже до печінки дістав! Сам, мабуть, отруїв свого бульдога, а до мене чіпляєшся. Люди не можуть бути отруйними. Принципово! Медичний факт, як любив говорити Остап Бендер. Іди, готуй поминальний обід для усієї дворової зграї!

 

Моськін, задкуючи, виходить з кімнати.

 

 БУЛКІН. Бач, чого видумав!

 

Булкін влаштовується на канапі. Дружина та теща з острахом поглядають на нього, забувши про телесеріал.

 

ФАРІЯ Ю. Однак, у всьому цьому щось таки є.

БУЛКІН. Ви про що, мамо?

МАРИНА. Про те!

БУЛКІН (піднявшись). І ви туди ж? Ви що, Моськіна не знаєте? Він тут якусь нісенітницю верзе, а ви й вуха порозвішували! Хіба можна почути щось путнє від людини, яка під час своїх регулярних запоїв постійно псує головою вхідні двері в під'їзді?! А ще народний артист! П'яниця!

ФАРІЯ Ю. Але ж собачка здох?! І трьох годин не пройшло.

МАРИНА. Саме так! Не пройшло!

БУЛКІН. Ви що, серйозно? (Фарія Ю. мовчки та багатозначно киває головою).

БУЛКІН. Юліан Хакслі колись сказав: "Стверджуючи щось, не володіючи фактами, все одно, що пробувати відкрити будинок, не маючи ключа". Вам не здається, що ви кудись не туди думаєте?

МАРИНА. Ти нам голови своєю вченістю не закручуй! І ми дещо знаємо про життя! Вважаю, що тобі прийдеться пройти обстеження. СНІД також ніби з нічого взявся, а зараз подивися – море людей в сиру землю лягло.

БУЛКІН. Ну, в тебе і порівняння, дружинонько! І треба ж було додуматись до подібного порівняння! А ще лікар!

МАРИНА. Тому й кажу, що лікар. В нинішніх умовах наш організм які хочеш сюрпризи може піднести. Днями покійника обстежували. Звичайнісінький собі покійник, нічого особливого, а...

БУЛКІН. А в шлунку літаюча тарілка!

ФАРІЯ Ю. Помовчав би, розумнику!

БУЛКІН. Ви мені, Фаріє Юсупівно, рот не затикайте! І не зліть мене! Раптом я й насправді скажений. Ніби… Можу й куснути ненароком.

МАРИНА (тихенько відсовує від канапи свій стілець). Ти, Індустрію, жартуй, та міру знай. Адже нам разом жити, з однієї тарілки їсти. Сходи завтра обстежся. Можливо, у тебе зуб який отруйний завівся.

ФАРІЯ Ю. Ага, синок! Сходи. Все спокійніше буде.

БУЛКІН (сідаючи). Ні, у вас з логікою точно не все гаразд! А це все ваші дебільні серіали! На очах дичавієте! Зуб у мене отруйний! Самі ви отруйні! Обидві. З народження.

ФАРІЯ Ю. Звичайно. Звичайно. (Швидко відходить на безпечну відстань). І ми з Мариною отруйні. Ти тільки не хвилюйся, синок. Ой! Згадала! У мене ж на дачі часник не посаджений! І як я могла забути?! Так, зараз же й поїду!

БУЛКІН. Марину з собою прихопіть. Доки доїдете, ніч наступить. Хто ж вам грядки освітлювати буде? Гасовою лампою?

ФАРІЯ Ю. І то правда, синку. Збирайся, дочко. Часник – овоч дуже вередливий. На якийсь день запізнишся і все.

 

З підозрою дивиться на зятя. Потім бочком-бочком виходить геть.

 

МАРИНА. Так я поїду, любий? Мамі допоможу?

БУЛКІН (посміхаючись собі під ніс). Звичайно, люба. Блискуча ідея садити овочі в темряві! З одного боку – не жарко, а з другого – шкідники не бачать! Геніально! Вперед, мої рідні! Я буду нудьгувати без вас! (До дружини). Ти не поцілуєш мене, моя пташечко?

МАРИНА (перелякано відсахується від чоловіка). Н-н-н-е можу. У нас електричка. І часник у нас. Іншим разом. Любий… ти обстежишся?

БУЛКІН. Аякже! Завтра обійду всіх медичних світил! Тільки заради тебе, мила. Іди, я тебе обніму.

 

Марина Булкіна кулею вилітає з кімнати, а Булкін, сміючись, падає на канапу.

 

 

Сцена третя

 

Ранок наступного дня. Там же. Виголений, гладко зачесаний Булкін, повискуючи, вбігає до кімнати, на ходу зав'язуючи краватку.

 

БУЛКІН. Новини… Новини. Прямий ефір. Пря… Дідько би його забрав, того бульдога! Знову ж таки можливість попасти на телеекрани. Господи, як я боюся! Прямий ефір. Новини. Це ж на всю країну! Так. Дзеркало, де у нас дзеркало?! (Підбігає до дзеркала). Ну і пика! Кандидат наук! Такою мармизою не те що бульдогів невихованих – тигрів їсти можна! Ой, як я боюся! А брехати що?! Чи не брехати? Я ж ще ніколи по телевізору не виступав! Як я боюся! Коли на Марині женився – так не боявся! (Дзвінок у двері). Заходьте, відчинено! Зараз я. (Завмирає з остраху посеред кімнати у позі "Ілліча" з протягнутою вперед правою рукою). І навіщо я згодився на це інтерв'ю?!

 

До кімнати першим заходить Моськін з чорною стрічкою на рукаві, за ним оператор, Ханума – цибата дівиця з мікрофоном у руці, кілька працівників телебачення з переносними софітами. Останнім до кімнати заходить чоловік з дурнуватим виразом на пропитому обличчі й саморобним плакатом в руках: "Булкіна до відповіді!"

 

БУЛКІН (до Моськіна). А тебе хто кликав? Запроданець! Вже все місто знає? А ну геть звідси! Не бачиш, у мене гості?! І дядька свого забери! В буцегарню захотів, собачатнику? (До прибулих). Добридень, панове! Як доїхали? Ви дійсно з телебачення?

ХАНУМА (зовсім не звертаючи уваги на прикипілого до підлоги Булкіна). Так, Костя, ти з камерою он сюди. (Штовхає Булкіна на канапу). Я поряд з об'єктом на канапі. Діма, Сашко, давайте освітлення! Так… добре! Сашко, ти мене засліпив світлом! (Сашко зменшує освітлення). Ось так, добре! Увага! Починаємо працювати. (Моськін пробує влаштуватись на канапі поряд з Ханумою). Дімо, що це за потвора? Зараз же забери його з кадру! Він абсолютно не еротичний!

ОПЕРАТОР САША (до Хануми). Трішечки ближче до об'єкта… (Дивиться в окуляр). Ага. Ось так, добре.

ХАНУМА (дивиться на годинника). Так, даю відлік часу. П'ять, чотири, три, два, один – працюємо! Костя, пішов! (Сміливо заголивши коліна і, дивлячись прямо у камеру). Добридень, панове! В прямому ефірі позачерговий випуск передачі "Чи доживемо?" і я – її постійна ведуча – Ханума Сидорова! Хай, фани! Сьогодні ми в гостях у людини, яка вчора на смерть загризла величезного бульдога!

БУЛКІН (зніяковіло). Та не гриз я його зовсім! Так, куснув злегка. Фафік вже потім здох, упокій собачий бог його душу.

ХАНУМА. Так все ж померла собачка?!

БУЛКІН. Само собою. Натуральним чином. Вам хіба господар не казав?

ХАНУМА. Казав. А ви еротичні. Скажіть, "ЦЕ" у вас від невирішених сексуальних проблем? (Робить спробу накрутити на палець булкінську чуприну).

БУЛКІН. Що "ЦЕ"?

ХАНУМА (підсунувшись до Булкіна впритул). Ну, ви розумієте... Я маю на увазі ваш укус… Гам-м-м.

БУЛКІН. Гам-м-м? Ах це! Та ні! З сексом у мене ноу проблем! Ой! (Закриває долонею рота). Що ж це я таке кажу. Ми ж в прямому ефірі?

ХАНУМА. Тоді навіщо ж ви вкусили бідну собачку? Коли у вас з сексом все в порядку? Ну, давайте, не мучте телеглядачів, пустуне.

БУЛКІН. Гаразд, не буду. А про що ми з вами балакаємо? Ах, так, про Фафіка. Знаєте, я завжди ніяковію, залишившись віч-на-віч з гарною жінкою!

ХАНУМА (закотивши очі). Ми ще не зосталися одні, але якщо глядачі зажадають, я готова загинути від вашого укусу.

БУЛКІН. Ви вважаєте, що я отруйний? Але ж це випадковість! Сам дивуюсь! Він мені, цей бульдог, мої кращі штани пошкодив на… на…(показує пальцем нижче талії на спині) з тилу, одним словом, а я, як бачите, далеко не мільйонер! Тим більше, коли тобі зарплату не сплачують місяцями і на нові штани грошей катма. Хіба ж стерпиш? (Моськін поривається щось сказати в камеру, але, отримавши від Хануми ліктем у живіт, тихо відповзає).

ХАНУМА. І все ж погодьтеся, випадок неоднозначний… Ви й з жінками завжди такі суворі?

БУЛКІН (пробує відсунутись від Хануми, котра вже почала розстібати ґудзики на його сорочці). Ні, зовсім не суворий… е-е-е… Скажіть, Ханумо, це нічого, що ви мене в прямому ефірі роздягаєте?

ХАНУМА (опам'ятавшись). Ну, що ви, я навпаки, пробую застібнути ось цей ґудзик, товстунчику. І так, продовжимо?

БУЛКІН. Було б добре.

ХАНУМА. А чи не вважаєте ви, що ваш вчорашній демарш, ні, не демарш, дипломатією тут і не пахне, а чи не вважаєте ви, що ваш вчорашній хід буде адекватно прийнятий широкою громадськістю і ця широка громадськість почне платити тваринам тією ж монетою?

БУЛКІН. А нічого зуби розпускати! Уже з під'їзду вийти не можна! А що Фафік "сандалі відкинув", так це від страху. Або інсульт його схопив.

МОСЬКІН. Мій Фафік не боягуз! Я протестую!

 

Діма і Сашко хапають Моськіна під руки й тягнуть геть.

 

ХАНУМА. Підсумуємо!

БУЛКІН. Давайте. А привіт можна передати?

ХАНУМА. Звичайно. Але спочатку наше традиційне питання: ваше відношення до сексу?

БУЛКІН. Не бачу взаємозв'язку.

ХАНУМА. А немає ніякого взаємозв'язку. Ви просто давайте відповідь і все.

БУЛКІН. Мені б не хотілось. Хіба що після ефіру. Я людина не публічна.

ХАНУМА. Уже публічна. У будь-якому випадку після нашої передачі власники собак при зустрічі з вами будуть тікати з космічною швидкістю… хто куди.

БУЛКІН. Перспектива не дуже. Але рахую своїм обов'язком заявити: я не отруйний, тобто я хотів сказати, що я не заразний!

ХАНУМА. Як знати, як знати. І так, панове, ви щойно познайомилися зі справжнім шкуродером! До нових зустрічей! Бувайте!

БУЛКІН. Що… що ви собі дозволяєте? Я не шкуродер! Я…

КОСТЯ. Не кричіть, громадянине, ми вже не в ефірі. (До Хануми). Ти залишаєшся?

ХАНУМА (до Булкіна). Якщо господар дозволить.

БУЛКІН. Господар? Виставили мене на посміховисько перед всією країною. А я серйозний вчений! Мене в Америці знають! А після вашої передачі тепер я хто? Шкуродер?! Що вам від мене потрібно?

 

Телеоператори, підхопивши з собою обладнання, мовчки виходять.

 

ХАНУМА. Ви обіцяли після ефіру відповісти на традиційне питання нашої передачі. І перестаньте пихтіти! Роль самовара вам геть не пасує! Почастуйте краще дівчину, до речі, самотню дівчину, чаркою кави.

БУЛКІН (розслаблюючи вузол краватки). Чаркою кави? Після всього, що відбулося? Одначе, бідова ви, пані! А, втім, чому б і ні? Але, приймаючи ваші правила гри, пропоную для початку, осушити по чашечці коньяку… ніби на брудершафт. Ви не проти? Пробачте, а як буде зменшене-ласкаве від Хануми? Ханумусик?

ХАНУМА (закотивши очі). Ти чаруєш мене все більше, пузанчику. Іди ж, неси ж… (Ханума по-домашньому влаштовується на канапі, апетитно опускаючи нижче декольте та трішки піднімаючи поділ плаття).

БУЛКІН (не в змозі відірвати погляд від оголених місць на тілі дівиці). Лечу, біжу, уже побіг… (собі під ніс) мамо… який бюст…

 

Булкін кулею вилітає геть. Саме в цей час з боку вітальні до кімнати заходить Марина та Фарія Юсупівна з важкими сумками.

 

МАРИНА (поставивши сумки на підлогу і лише тепер помітивши напівроздягнену Хануму). Що?! Дивіться, мамо! (Розпрямляється й хапає матір за рукав куртки). Я знала! Я відчувала! Який мерзотник!

ФАРІЯ Ю (до Хануми, яка розглядає їх з цікавістю). А де ж кобель?

ХАНУМА (закинувши ногу на ногу). Як це де? Невже не знаєте? Здох ваш кобель! Вчора ще! (Марина тихо сповзає на підлогу). Ой! (Сідає). Що з нею? Вона хто? Хазяйка? (Встає і допомагає Фарії Юсупівні дотягнути Марину до канапи). І треба ж так? Як переживає… Ви не відповіли, вона йому хто?

ФАРІЯ Ю. Хто, хто. Дружина!

ХАНУМА (вельми здивовано). Дружина? О дають! Хіба ж це можливо?

ФАРІЯ Ю. Що можливо?

ХАНУМА. Так це ж, як його. Бути дружиною кобеля?

ФАРІЯ Ю. Та хіба ж до весілля розбереш, хто є "ху"? А ти, значить, ось яка…

ХАНУМА. Стривайте, про мене потім! Як це до весілля неможливо розібрати? А первинні ознаки?

ФАРІЯ Ю. Які ознаки! Бачила б ти його пику до весілля! Це ж сама святість!

ХАНУМА. А ви хто, пробачте, будете цьому кобелю?

ФАРІЯ Ю. Ясна справа хто – теща я йому, паразиту цьому! (Легенько штурхає Марину під бік). Ну, ну, дитинко… нічого… ти ще молода… не вартий він твоїх сліз… знайдемо тобі молодого, не гулящого, з порядної сім'ї. Ну, давай, вставай… ось так. (Допомагає Марині сісти). Добре. Дітям потрібно подзвонити. Танюшці та Колюнчику.

ХАНУМА (падає снопом на канапу). Так у вас і діти є?!

ФАРІЯ Ю. Звичайно! Як же без дітей?!

ХАНУМА (обводячи дурним поглядом жінок). Ні, я, напевне, зараз з глузду з'їду! Діти від нього?! Від кобеля?! Але ж це сенсація світового значення! Нобелівська премія! Послухайте, шановна, я працівник телебачення. Я… я такий репортаж зроблю! Я…

 

У цей момент до кімнати, грайливо пританцьовуючи, заходить щасливий Булкін, штовхаючи поперед себе нікельований візок, заставлений пляшками й тарілками з закусками. Побачивши дружину й тещу, завмирає на пів кроці.

В свою чергу  Марина та Фарія Юсупівна, заверещавши дуетом від жаху, миттю стрибають на канапу, де сидить Ханума.

 

ХАНУМА (зазивно помахавши рукою). Товстунчику! А у нас гості! Вдова та теща того бульдога, якого ти вчора загриз! Тут така сенсація! У них, як з'ясувалось, і діти є! (Нічого не розуміючи, переводить погляд з онімілого Булкіна на жінок). Ти чого, товстунчику? Вдова того ко… (Поступово до неї починає доходити у чім тут справа). Ой, мамо ж моя… рідна… як же це я? Так купитися…

МАРИНА,  ФАРІЯ Ю. Так ти живий?!

МАРИНА. Краще б ти помер! (Зіскакує з канапи).

БУЛКІН. Тільки без рук, Марино! Це зовсім не те, що ти подумала! Я… (Марина намацує на столі попільничку, Булкін мимоволі пригинається). Зараз укушу! (Марина кулею стрибає на канапу). Я отруйний! Ось і кореспондент телебачення підтвердить!

ХАНУМА (зацьковано крутнувши головою). Я, мабуть, піду… Ви вже тут самі без мене розберетеся.

МАРИНА та ФАРІЯ Ю. І ми з вами! (Фарія Юсупівна зістрибує з канапи).

ФАРІЯ Ю. Нам на дачу. У нас там цибуля. Пішли, донечко. Не дивись йому в очі. Скажені цього не люблять.

 

Марина та Фарія Юсупівна, порівнявшись з торбами, хапають їх і миттю зникають за дверима.

 

БУЛКІН (поправляючи краватку). Бачите, як все просто! Ханумусику.

ХАНУМА (тримаючись за голову). Боже! Яка ж я дурепа! Як відро колорадських жуків! Так купитися!

БУЛКІН. Ви про що, Ханумусику? Це мої дружина й теща, якщо вам цікаво. Дві курки! Взяли собі в голову, що я скажений. Сподіваюсь, ви так не думаєте? Ні? Тоді прошу, сідайте. Зараз ми з вами по чашечці коньяку… ніби на брудершафт... і... (Булкін обережно бере Хануму під лікоть і допомагає їй сісти на диван. Підкочує столик до дивану, сідає поруч). У вас такі форми. Взагалі, я фізик, але повз прекрасне стараюся не проходити. по мірі можливості долучаюся. А у вас… а у тебе… Можна я буду на "ти"? У тебе такі форми.

ХАНУМА (автоматично). Дев'яносто – шістдесят – дев'яносто, шість.

БУЛКІН. О! Так, так! Мені подобається дев'яносто шість! І навіть один метр мені подобається! (Наливає). Давай вип'ємо за нас! (Подає їй бокал). Ні, краще за тебе! (Чутно дзвінок у двері). Кого там ще дідько приніс?! Пробач, Ханумсику, я зараз...

 

Булкін виходить і через хвилину повертається до кімнати з Ділягіним.

 

ДІЛЯГІН. О! Пані Сидорова! Щойно дивився ваш історичний, я би навіть сказав – доленосний репортаж про нашого милого бешкетника Індустрія! І тут же кулею сюди. Прекрасна новина, чудова! Галактичних розмірів новина! Як же ти, Індустрію, докотився до такого? (До Хануми). Не боїтеся?

ХАНУМА. Я краще піду. (Булкін кидається навперейми).

БУЛКІН. А як же брудершафт? І ти ще не висвітлила одне питання.

ХАНУМА (рішуче прямуючи до дверей). Іншим разом, товстунчику! Сьогодні у тебе надто людно. Телефонуй.

БУЛКІН. Куди телефонувати? У рейку? А номер телефона?!

ХАНУМА. Ти мене ображаєш! Я ж Сидорова! Мій редакційний номер знають навіть немовлята! Бувай!

 

Ханума виходить.

 

ДІЛЯГІН. Вибач, Індустрію, розумію. Перешкодив. Класна дівиця. Як би сказав ослик Іа: "Це мій улюблений розмір". Але справа, з якою  я до тебе прийшов, я впевнений, важливіша. Можу допомогти в цьому питанні. (Підморгує). Я на дружній нозі з хазяїном телеканалу. Наприклад, можна зняти фільм про те, як проводить дозвілля новий начальник другого відділу нашого інституту.

БУЛКІН. А я тут яким боком?

ДІЛЯГІН. Погано метикуєш... Індустрій. Ти можеш зайняти місце нового начальника другого відділу. Як тобі?

БУЛКІН. Дуже навіть як, Шота Абрамовичу, оскільки копійчана посада завлаба цілком не сприяє творчому розвитку мого індивідууму. А в чому засада? Позапланова здача об'єкту?  Що там знову? Відверто кажучи, Шота Абрамович, у мене ось де наші інститутські аврали. Крім того, сьогодні вихідний!

ДІЛЯГІН. Заспокойся, Булкіне. Ніякого інституту. Я до тебе в приватній справі. Можна навіть сказати в інтимній. Ти мені краще скажи, те, що я годину тому по телевізору бачив, правда?

БУЛКІН. Ви про того собацюгу? Але ж це смішно! Ну, куснув я його, була справа. Не відмовляюся. Так йому і треба! Нічого до людей чіплятись! Я не для того вчений, щоб мене собаки на фантики рвали.

ДІЛЯГІН. Цілком з тобою згоден, Індустрію. На всі сто! Туди йому, як кажуть, і дорога. Тільки ти мені ось що скажи: гомосапієнса, тобто людину, куснути тобі ніколи не хотілося?

БУЛКІН. Ще й як хотілося! І неодноразово! Особливо нашого головного бухгалтера!

ДІЛЯГІН. Ой, як здорово! Тоді цілком конкретне запитання: особисто для мене можеш зробити одну послугу? Сугубо конфіденційно?

БУЛКІН. Ну, Шота Абрамович, ви такі питання задаєте. Коли ж це я вам відмовляв! Докторську вирішили захистити?

ДІЛЯГІН. Ні, з докторською ми поки що зачекаємо. Женитися хочу. Вдруге... Її звати Джессіка. Їй двадцять років і вона казково прекрасна! Ні, вона божественна! Ми вже майже рік зустрічаємося і далі так тривати не може. Потрібно вибирати. Поки ще бажання співпадає з моїми віковими можливостями. Ну, ти розумієш...

БУЛКІН. Розумію. А що з цього приводу думає Неллі Борисівна?

ДІЛЯГІН. Нічого не думає. Вона нічого не знає. Мені так здається.

БУЛКІН. Так вам здається, чи ви впевнені?

ДІЛЯГІН. Це не суттєво. Поїзд, як кажуть, уже пішов. Її поїзд.

БУЛКІН. Хіба можливо розвестись без відома власної дружини? Ні, схімічити з документами, звичайно, можна, були б гроші.

ДІЛЯГІН. Ніхто не збирається ні розводитися, ні хімічити з документами. Опускатися до скандалу в пресі? Ні! Як-не-як, я директор великого інституту. Все повинно бути зроблено тихо і швидко.

БУЛКІН. І без криміналу. Але як?

ДІЛЯГІН. Ти повинен укусити мою дружину. Ні, ні, тільки не потрібно мені говорити про моральні бар'єри, п'яте, десяте. Про високе покликання інженера... Залишимо всі ці сентименти для вузьколобих невдах і покритих мохом імпотентів! Ми з тобою вчені, а звідси – реалісти! Тим більше, я, в даному конкретному випадку, скупитися не буду і за літальний укус моєї дружини назначаю винагороду на твій вибір: Дача в Барвисі, "Мерседес-600", або кругосвітній круїз на дві персони. Врешті решт, можеш грішми взяти. (З іронічною посмішкою дивиться на Булкіна, який здається й дихати перестав). Ну, і посада, зрозуміло. Що, варта уваги пропонова? Га? Ото ж бо. А зараз (Дивиться на годинника). налий нам по одній і я поїду. Джессіка в машині мається, бідолаха. (Булкін, рухаючись в автоматичному режимі, розливає коньяк). Ну, за успіх нашого заходу! (П'ють). Ух, здорово! Пішов. Рівно о двадцятій нуль-нуль дзвони. Подумай. Хто знає, чи зможемо ми працювати й надалі разом… у випадку твоєї відмови. Бувай!

 

Ділягін виходить.

Провівши начальника безглуздим поглядом, Булкін, деякий час, ніби мумія, нерухомо стоїть посеред кімнати, мертвою хваткою стискуючи чарку з невипитим коньяком.

Але незабаром, очевидно під впливом свіжої думки, його обличчя поступово повертається до нормального стану і він, перехиливши чарку з коньяком, шумно влаштовується на канапі, стрибнувши на нього з ногами, як інколи собі дозволяли це дружина і теща.

 

БУЛКІН (пощипуючи себе за носа). Врешті решт, що я втрачаю? Ну, хоче людина, щоб я його жіночку куснув, просто жадає. Так я кусну! Ні, але який дурень! І ця людина керує інститутом! Молоденької йому захотілось. В його то віці? Він же на цілих півтора року старший за мене! З другого боку, не послухаєш – вижене з роботи. Вже не одна голова за шість років його директорства злетіла. Ще той фрукт! А тут дача. Мерс. Круїз. Ні, ні, ні, нісенітниця якась! Доросла людина! І ці дві. На дачу їм потрібно. В псих лікарню їм всім трьом потрібно! Чи все ж спробувати йому підіграти? Ризику майже ніякого. А, якщо добре подумати, так узагалі ніякого. (Сідає). Точно! Хоч поживу кілька місяців, як людина. Неллі Борисівна жінка виключно приємна. І чому в житті так буває: Як чоловік нічого, так жінка йому дістається чума-чумою? А ось коли ти недоумок по життю і, взагалі, не чоловік, а суцільний мінус, так у тебе й жінка розумниця, і гарна, і тому подібне. Чому так, загадка природи. Досить, Булкіне, де наша з тобою не пропадала? Що-небудь придумаємо. Ракети придумуємо, а тут якийсь укус. На те ти, Булкін, і вчений. (Дзвінок у двері). Іду!

 

Неохоче піднімається з канапи і йде відкривати. Через хвилину повертається до кімнати з максимально збудженим Конюховим.

 

КОНЮХОВ. Я прошу пробачення, вибачте, за таке несподіване вторгнення. Мені, чесно кажучи, досить незручно. Але у мене до вас пропонова. Ділова, так би мовити.

БУЛКІН. Так, але я… Ми хіба раніше зустрічались?

КОНЮХОВ (протягує руку). Конюхов… Іван Архипович. Директор науково-дослідного інституту "Надуманих проблем".

БУЛКІН (здивовано). Що, і такий є?

КОНЮХОВ. Звичайно, шановний, недавно був організований за вказівкою президента. і, що саме головне, дуже вчасно, дуже.

БУЛКІН. Так я не зрозумів, надумана проблема вона і є надумана.

КОНЮХОВ. Е-е-е… не скажіть, шановний. Все значно складніше, ніж здається на перший погляд. Кожна думка уже цінна тільки тому, що породила її голова того ж президента, або прем'єр-міністра. Ми лише підводимо під ці, так би мовити, легковажні думки, наукову базу. Я дохідливо висловлююсь?

БУЛКІН. Цілком. Шиєте костюми зі здорового глузду на будь-яку дурню. Але що привело вас у мій дім?

КОНЮХОВ. Інтерв'ю!

БУЛКІН (здивовано). Інтерв'ю?

КОНЮХОВ. Саме так, інтерв'ю. Це ж ви вчора загризли собачку цінної породи? Ой, та про що я запитую? Звичайно ви! У вас зараз точно такий вираз обличчя, як годину тому в телевізорі.

БУЛКІН. Недоумкуватий.

КОНЮХОВ (радісно). Ага! Недоум… Ой… Це від хвилювання. Ще раз пробачте, е-е-е…

БУЛКІН. Індустрій Лікбезович. Мене так звати. По паспорту.

КОНЮХОВ (розтікається в посмішці). А ви жартівник. Досить дотепно.

БУЛКІН (похмуро). Мені так не здається. Однак, це дійсно моє ім'я та по батькові. Що зробиш, відголос минулих революційних літ.

КОНЮХОВ. Щиро вам співчуваю. Ой, та що ж це я таке кажу?

БУЛКІН. Нічого, нічого. Все правильно. Але в ті часи для причісування будь-якої дурні інститутів не відкривали. Тому і Індустрій. Так я вас слухаю.

КОНЮХОВ. Бачите, Індустрію Лікбезовичу, я хочу одружитися!

БУЛКІН. І ви теж?!

КОНЮХОВ. Що значить: теж?

БУЛКІН. О, не звертайте уваги, це у мене випадково, друг… е-е-е… друг жениться. Ось тільки перед вами пішов… і … і… продовжуйте, прошу вас.

КОНЮХОВ. Так ось, я хочу женитися, але є одна проблема.

БУЛКІН. Ваша дружина.

КОНЮХОВ. Точно! Звідки ви знаєте?

БУЛКІН. Окрім всього іншого, я ще й екстрасенс.

КОНЮХОВ. Ясновидець?

БУЛКІН. В деякій мірі. Контактер з інопланетним розумом. Але повернімося до вашої законної дружини. Я так розумію, вона буде проти.

КОНЮХОВ. Скоріше за все, так. Якщо довідається про Джессіку.

БУЛКІН. Як, і у вас Джессіка? Зовсім слов'яни з глузду з'їхали! То поголовно дітей, як мене, Індустріями нарікали, то зараз в американізацію вдарились: суцільні Роберти, Макси та Джессіки!

КОНЮХОВ. І не говоріть! Але моя Джессіка особлива! Їй двадцять років і вона божественна! Ви коли-небудь мали щастя спостерігати пурпурну троянду рано вранці? З капельками кришталево чистої роси на ніжних пелюстках під ласкавими промінчиками сонця? Так? Тоді ви розумієте моє серце.

БУЛКІН. Розумію. А дружину, значить, в розхід? Я правильно озвучив ваше таємне бажання?

КОНЮХОВ (надавши обличчю сумний вираз). Приблизно так. Але не в розхід, звичайно. Куснете її легенько. Комариком.

БУЛКІН. Цікава у вас логіка! Куснете і все! А коли викриють?! Як не крутіть, а отримується навмисне вбивство за попередньою домовленістю, чи щось подібне в цьому роді. Я не дуже розбираюсь в спеціальних термінах Кримінального кодексу.

КОНЮХОВ. Ого! Як ви хватонули! Так хто ж це викриє? Я ж не пропоную кусати мою дружину в підземному переході метро або в Петровському гастрономі, стоячи в черзі за сосисками. Між іншим, там і черги давно відсутні. Такі справи зопалу не робляться. Для початку, як мінімум, вас необхідно познайомити, а далі на ваш розсуд. Можете навіть позалицятися до Елеонори Юріївни. Те, се. Я думаю, не мені вас вчити.

БУЛКІН (зобразивши на  обличчю заклопотаність). Боязко, Іване Архиповичу. Ризик великий! А раптом проколюсь, адже я ракети розробляю. Посадять мене і прощай космічна держава! Знову ж таки, як на це подивиться інопланетний розум?

КОНЮХОВ. За ризик я плачу! Як ви ставитеся до нерухомості?

БУЛКІН (жваво). Чудово ставлюсь! А що ви можете мені запропонувати?

КОНЮХОВ. Чудову дачу в Барвисі. З охороною.

БУЛКІН. Ви кажете, в Барвисі? Це там, де сам? (Показує пальцем вверх).

КОНЮХОВ. Цілком правильно, майже сусіди. До речі, саме на дачі краще всього й зробити це.

БУЛКІН. Куснути! Комариком.

КОНЮХОВ. Саме так!

БУЛКІН. А мої гарантії? Адже справа тягне на розстрільну статтю! Хотілося б гарантій. Бажано, дарчу.

КОНЮХОВ. Згоден, але не раніше, ніж я вас познайомлю з дружиною. Вибачте, адже мені теж гарантії необхідні. Е-е-е… Що ще хотів запитати. І давно ця отруйність у вас?

БУЛКІН (повністю ввійшовши в роль). Ви знаєте, з раннього дитинства. А все почалося з моєї бабусі, земля їй пухом. Куснув я її якось ненароком, а вона візьми та й помри ні з того, ні з сього. Так ось і пішло-поїхало.

КОНЮХОВ. Що ви говорите? Я так розумію, однією бабусею справа не скінчилася?

БУЛКІН. Звичайно! Вкусити кого-небудь для мене така ж необхідність, як скажемо, для вас дихати, або почухатись. Але заради справедливості хочу зауважити, кусав лише особистих ворогів. Це вже потім, коли вороги закінчилися, перейшов на братів наших менших, котів, собак, морських свинок. Але частіше всього на живій рибі практикувався. Їй все одно на сковорідку йти. Ніби й гріха ніякого на душу не береш. А з цим бульдогом помилка вийшла. Іду собі, а тут як найде щось на мене! Зі мною таке часто буває. Хоч умри, а кусни. Ну, я до бульдога й приклався. Шкода, хазяїн помітив.

КОНЮХОВ. О, ні, що ви! Якраз все чудово вийшло. Це був доленосний укус!

БУЛКІН. Ви насправді так вважаєте?

КОНЮХОВ. Саме так, саме так.

БУЛКІН. Е-е-е… Не хочу показатися нескромним, але хотілось би отримати від вас деяку суму в якості закладу. Час зараз самі знаєте який… Нікому довіряти не можна, а я багато чим ризикую, своєю свободою, наприклад. Знову ж, заклад зіграє роль гаранту ваших чистих, якщо так можна сказати, помислів.

КОНЮХОВ (плескає себе по кишені). О! Звичайно! (Дістає тугу пачку). Ось п'ять тисяч, досить? Купуйте собі живу рибу й кусайте її на здоров'я!

БУЛКІН (взявши гроші). Дякую вам. Жива горбуша значно приємніша на смак, тобто, пардон, на укус, ніж морська свинка, чи біла мишка. Але ближче до справи. Коли б ви хотіли отримати вільну від своєї дружини?

КОНЮХОВ (нервово повівши плечима). В найближчий час. На протязі місяця. Вам досить місяця? Мені б хотілося, щоб ви якось обставили це... це…

БУЛКІН. Вбивство.

КОНЮХОВ (важко дихаючи). Ну, якщо вам так хочеться, можете вживати це формулювання.

БУЛКІН. Не хвилюйтеся, Іване Архиповичу. Я прикладу максимум зусиль. Можу вас запевнити, Елеонорі Юріївні будуть приємні мої укуси. Я маю деякий досвід в поводженні з жінками.

КОНЮХОВ. Вже постарайтеся. Як-не-як двадцять років душа в душу жили. По суті, Елеонора золота людина, але Джессіка! Я тану! Я готовий на будь-які безумства!  І нічого не можу з собою вдіяти!

БУЛКІН. Ну й не потрібно нічого робити! Адже серцю, нічого не накажеш!

КОНЮХОВ. Ви праві, Індустрію Лікбезовичу, праві. І так, коли я можу вам подзвонити?

БУЛКІН (знизивши голос до шепоту). А не потрібно. Я останнім часом в трубці постійно чую підозрілі шуми. Цілком можливо, що мене прослуховують. А, можливо, й ні. Давайте приїжджайте і ми про все домовимося. Ну, скажімо, в середу? (Конюхов з готовністю киває головою). Ось і добре. Ну, і звичайно, підготуйте дачу. Я одразу ж і переїду. Ніби ваш гість. А зараз прошу мене вибачити, у мене ось-ось почнеться приступ і вам краще від гріха подалі. Між іншим, якщо не боїтеся.

КОНЮХОВ (різко відскочивши в бік). Так, так, звичайно. Не буду вам заважати. Кусайте на здоров'я те, що у вас є, а я побіг! Справи знаєте. І так, до середи. (Булкін протягує руку, Конюхов свої руки ховає за спину).

КОНЮХОВ. Вибачте, у мене подагра. (Задкує до дверей). Я пішов. До побачення. В середу, значить.

 

Конюхов зникає. Зачекавши кілька секунд, Булкін, регочучи, валиться на диван.

 

БУЛКІН (ледве віддихавшись). Ой, матінко… І в що ж це таке я вляпався? Це ж монстри! Мали рацію пращури, стверджуючи: розум – єдиний критерій моралі. В обох випадках розумом і не пахне! Звідки ж взятись моралі? А ти їм, цим старим розпусникам ще й підігруєш… І не соромно тобі, Булкін! А, з іншого боку… (Розглядає зі всіх сторін пачку грошей). з іншого боку, ось тут, в пачці, моя півторарічна зарплата, реально виплачена. Цей бовдур навіть розписку не взяв. Цінитель пурпурних троянд. До речі, про троянду. (Влаштовується зручніше). Цікавий все ж збіг з Джессікою. А раптом це не дві Джессіки, а одна? Ось сміху буде! Так, але це їм, а мені? Чи буде смішно мені? (Продовжує крутити пачку доларів в руках). Гроші розійдуться. Жінки залишаться живі-здорові. (Важко зітхає). Ой і бити ж мене будуть! (Дзвінок в передпокої). Та що це сьогодні насправді?! Я не оголошував день відкритих дверей! (Зривається з канапи, ховає гроші в кишеню штанів). Іду!

 

Виходить. Через деякий час повертається до кімнати з Маляєвим.

 

БУЛКІН. Проходьте. Прошу вас, влаштовуйтесь. Я вас слухаю.

МАЛЯЄВ (посміхаючись куточками губів, рішуче протягує руку). Маляєв Герасим Рафаїлович. Ось моя візитна картка. Редактор журналу "Базарні відносини". Ви не економіст?

БУЛКІН (мотає головою). Ні, на жаль.

МАЛЯЄВ. Чому ж на жаль? З таким, я б сказав, даром, гибіти на економічній ниві.

БУЛКІН. Так ви з приводу інтерв'ю?

МАЛЯЄВ. Відверто кажучи, так. Але ви не хвилюйтеся. Я не член товариства захисту тварин. Навпаки, я запеклий ворог всіх цих, з дозволу сказати, четвероногих друзів в наших кварталах. Ви подивіться, що робиться в наших під'їздах! Мало того, що в них, в наших жахливих під'їздах, ходять до вітру всі, кому не ліньки, так ще й ці тварини тут як тут!

БУЛКІН. Золоті слова, Герасиме Рафаїловичу! Солідарний з вами на всі сто відсотків! Уже й пройти не можна! Так говорите, вас мій дар зацікавив?

МАЛЯЄВ (приголомшено). Я нічого такого ще не говорив, але… але ви вгадали. Ви, пробачте, не екстрасенс, випадково?

БУЛКІН (зовсім вільно, похитується з носків на п'яти). Випадково я не екстрасенс, я ясновидець. Контактер з інопланетним розумом. Альфа-Центавра чули? Так? Так я там недавно був. Подумки, звичайно.

МАЛЯЄВ. Оце так удача! Завжди мріяв доторкнутися до невідомого. В першу чергу тому, що не вірю у всі ці новомодні штучки.

БУЛКІН. Категорично?

МАЛЯЄВ. Ну, скажімо, відсотків на дев'яносто.

БУЛКІН. Не густо. Але у вас з'явився шанс докорінно поміняти свої переконання.

МАЛЯЄВ. Сподіваюсь. Ось, скажіть, будь ласка, у мене є коханка?

БУЛКІН (морщить лоба). Звичайно. І якщо ви повідомите мені її вік, я спробую назвати її ім'я.

МАЛЯЄВ (нервово посміхаючись). Що ж, давайте спробуємо. Їй двадцять років.

БУЛКІН. Достатньо! Їй двадцять років, вона невимовно мила і її звати Джессіка! (Переможно дивиться на збентеженого клієнта).

МАЛЯЄВ. Дідько мене забирай. (Автоматично наливає собі чарку і залпом випиває). Як це у вас вийшло?! Га? Можливо, ви й все останнє знаєте?

БУЛКІН. Лише те, що ви маєте намір мені повідомити.

МАЛЯЄВ. Ні, це не можливо!

БУЛКІН. Що саме? Те, що ви хочете одружитися з молодою, і очевидно, досить розумною особою? Але вашому новому щастю перешкоджає зів'яла дружина? Я вас благаю! Все це ось такими літерами написано на вашому далеко не сократівському лобі. Далі продовжувати?

МАЛЯЄВ. Ні, далі не потрібно! Ви… ви геній! У мене просто не вистачає слів!

БУЛКІН. А не потрібно слів. Задача ясна. Але повинен заявити вам офіційно: у мене черга. Укуси розписані на два роки наперед. Так що, самі розумієте...

МАЛЯЄВ. І ніяк? Але ми з Джессікою не можемо стільки чекати! Ми…

БУЛКІН. Ну, так у чім річ? Купіть ніж! А ще краще задавіть свою дружину канапною подушкою. В цьому теж є свій шарм. Навіть якась екзотика. В минулому віці було досить модно давити своїх жінок подушками. Елегантне, знаєте, вбивство. Не те, що зараз! Ванна кімната, сокира. Варварство і тільки.

МАЛЯЄВ (хапаючись за серце). Я вас благаю… У мене кардіоневроз…

БУЛКІН. Розумію, розумію… Вам не доводилося… Розумію… А ви ще чарочку перехиліть і все. (Наливає Маляєву). Добрий коньячок? Молдавський. Замовник привіз на днях.

МАЛЯЄВ. Замовник чого?

БУЛКІН. Як чого? Вбивства! Правда, сам я далі кільцевої на замовлення не їжджу. Принцип у мене такий.

МАЛЯЄВ. Я вибачаюсь, а як же ви її, жертву, того... коли із міста ні-ні?

БУЛКІН. Звісно як! Кіллер прибирає об'єкт з допомогою особливих куль, оброблених продуктом моїх слинних залоз. Ви ось хоча б про одне розкрите замовне вбивство останнім часом читали? Ні? О-о-ось. А в чім тут річ? А річ тут в тому, що губляться наші кращі криміналісти в здогадках! Ніби всі ознаки вбивства на поверхні, є і труп, і куля в потилиці, і знаряддя вбивства, як правило, лежать неподалік, а ось від чого померла людина – зрозуміти не можуть!

МАЛЯЄВ. Ти бач?! Мудрегелисто як!

БУЛКІН. А то. Ноу-хау свого роду. Ну, й гонорари, звичайно, самі розумієте, не те, що у босяків, котрі в малинових піджаках на потриманих "Вольво" по місту кіоски трусять. У мене, якщо вам цікаво, розкішна дача в Барвисі.

МАЛЯЄВ. Це де резиденція самого? (Показує пальцем вверх).

БУЛКІН. Так точно. Ми сусіди. О-о-ось… Мерседес у мене останньої моделі. Ну, і так далі…

МАЛЯЄВ (помітно похнюпившись). І все ж я хочу попросити вас зробити виключення. Я маю на увазі черговість. Ну, нехай поживе людина зайвих кілька місяців. Та, чия черга підійшла. А ви за цей час мою Клавдію Степанівну відправте до пращурів.

БУЛКІН (зображає на обличчі боротьбу почуттів). Навіть не знаю, що з вами робити. З одного боку, звичайно, людина може й зачекати, а з другого – де гарантії вашої фінансової спроможності. Ну, й саме головне: мені потрібен час.

МАЛЯЄВ. О, звичайно! Все, як ви скажете! А тепер відносно гарантій, я завтра ж відкрию рахунок в банку на ваше ім'я. Я недавно досить вдало реалізував стару квартиру на Липках. Під офіс.

БУЛКІН. Вважаю, що до банку вам потрібно навідатись до мене. Хотілося б бути присутнім. Час зараз… самі розумієте, а стаття по цій справі – розстрільна.

МАЛЯЄВ. Розумію, а зараз, якщо дозволите, давайте визначимося з сумою гонорару.

БУЛКІН (жваво реагуючи на репліку Маляєва). Давайте! В яку суму ви оцінили свою свободу?

МАЛЯЄВ (ніяково поводить плечима). Признаюсь, я не сильний в кілерській бухгалтерії. Однак, думаю, більше десяти тисяч ваша робота по укусу моєї Клавдії Степанівни не коштує.

БУЛКІН (обурено). О-о-о! (Дістає з кишені штанів пачку доларів). Тут, (Тикає пальцем в пачку). п'ять тисяч. Це мої кишенькові гроші. Це по-перше. По-друге, колись мені один не самий крутий новий росіянин пропонував такі ж гроші за знешкодження його старого папуги.

МАЛЯЄВ. Сам не міг, чи що? А папугу за що?

БУЛКІН (зовсім втративши контроль над реальністю). Сам не міг тому, що цей папуга жив в сім'ї дідуся, відомого в свій час злодія. А ліквідувати вирішив по причині розумової деградації папуги. Він, тварина, сидів собі цілими днями в клітці і все, що за день відбувалося, запам'ятовував. Ну, а вночі, набирав нуль два й видавав всю цю інформацію в міліцію. Прийшлось прибрати стукача... І по-третє. Невже я не можу уявити собі ту реальну суму, яку ви виручили за квартиру на Арбаті? Думаю, що вашу дружину дуже образила б ціна, назначена вами за її голову.

МАЛЯЄВ. Ну, гаразд, гаразд. Ваша ціна.

БУЛКІН. Шістдесят і торгам кінець! Хочете, Герасиме Рафаїловичу, пораду?

МАЛЯЄВ. Валяйте.

БУЛКІН. Постарайтесь навіяти собі думку про те, що ці шістдесят тисяч ви віддали не мені, а купили за ці гроші своє щастя з розумною та молоденькою Джессікою. Щастя з Джессікою варте таких грошей?

МАЛЯЄВ (піднесено). Ще б пак!

БУЛКІН. Ну, ось. Зовсім інша справа, як говорять: зовсім другий компот! Чи не правда?

МАЛЯЄВ. Знову ви праві. І так, до завтра! Сподіваюсь, ви пробачите мені за те, що ми з вами так і не познайомилися.

БУЛКІН. Індустрій Лікбезович.

МАЛЯЄВ. Жартуєте!

БУЛКІН. Ображаєте! Адже я з повним розумінням сприйняв ваше ім'я та по батькові, хоча вони теж викликають деякі запитання.

МАЛЯЄВ. Пробачте, Індустрію Лікбезовичу. Сподіваюсь, ви дотримаєте своє слово? (Встає з канапи).

БУЛКІН. У нас як в банку! Я проведу вас.

 

Обоє виходять з кімнати. Через хвилину Булкін, все ще перебуваючи в тому, придуманому світі, напнувши груди, заходить до кімнати, щиро обурюючись.

 

БУЛКІН (ображено). Чи ти бач, фрукт, десять тисяч! Та я за ці копійки й рот розкривати не буду! Я кілер дорогий! Десять тисяч! Вбивця! Цікаво, чим таким Джессіка спонукала цих старих мерзотників до отруєння своїх жінок? Повинно ж бути в ній щось таке, чого я не помічав у інших? Ну, а чоловіки? Гріх який! Ну, молода, ну, допускаю, навіть дуже гарна. Що це? Що вона такого вміє, чого я не знаю?! Так і я не без гріха. Однак, жодна з моїх подруг не пробуджувала в мені людоїдських почуттів! Адже ж були такі, котрим моя благовірна і в підметки не годилася! Були... Однозначно, як любить патякати один з політичних лідерів. Так, довели країну…

 

Здивовано озираючи власні апартаменти і, нарешті, тверезо оцінивши ситуацію.

 

БУЛКІН. Бо-ж-же правий! Чого це я? Зовсім заплутали козли безрогі! Чесну людину… (Дістає з кишені штанів пачку доларів). Гро-ши-ки-и-и… (Буцімто бачить їх вперше). Чує моє серце: вік свободи не бачити! Стоп! Що за нісенітницю я несу? Який же я, до біса, отруйний? Ненормальні! Ось так і до психлікарні потрапляють!

 

 

Сцена четверта

 

Заходить п'яненький Піццикатов.

 

ПІЦЦИКАТОВ. Привіт, сусіде! (Булкін злякано кричить і від несподіванки шарахається в бік). У тебе двері були навстіж. І тиша. Вмер хто-небудь? (Булкін, затравлено дивлячись на сусіда, невміло хреститься). Свят, свят, свят...

БУЛКІН. Ти, Серафиме, взагалі?! Крадешся тут. Так і до інфаркту недалеко!

ПІЦЦИКАТОВ. Які ми ніжні! Людину з чистими помислами перелякати неможливо! (Булкін непомітно ховає гроші в кишеню, Піццикатов помічає пляшку). Як в воду дивися! Потихеньку спиваєшся?

БУЛКІН (сердито). Хто б говорив! Поруч з тобою вже стояти неможливо. Ходячий пивбар!

ПІЦЦИКАТОВ. Я музикант! Мені по іміджу належить бути завжди злегка п'яним, а ти людина державна, ракети проектуєш! Це мені дозволяється іноді брати фальшиві ноти, а тобі – ні-ні! Уявляєш, що може статися, коли ти, після стакану, не той діод в тій ракеті припаяєш? Мільярди народних грошей, вибачаюсь, в сортир підуть! До речі, питання можна?

БУЛКІН (трішки заспокоївшись). Валяй!

ПІЦЦИКАТОВ. Я наллю трішки собі? (Булкін мовчки киває головою). І не дякуй мені!

 

Піццикатов підходить до столу, швидко наливає собі дві чарки й тут же одну за другою випиває. Булкін, протягує руку за чаркою, та лише крекче.

 

БУЛКІН (ковтнувши слину). Послухай, Серафіме, ви, лабухи, всі такі нахабні?

ПІЦЦИКАТОВ (звучно закусивши ковбасою). Тільки без хамства! Індустрію Лікбезовичу! По-перше, лабух, тобто музикант, я тепер тільки наполовину, оскільки вчора ввечері отримав сигнальний екземпляр своєї книжки. По-друге, хто ж повинен наливати мені з цього приводу, як не огидний моєму серцю сусід по площадці, який по сумісництву є ще й другом?

БУЛКІН. Так ти ще й письменник?! (Заливається сміхом). Тримайте мене! (Піццикатов, користуючись моментом, п'є).

ПІЦЦИКАТОВ (швидко ковтнувши закуску). А нічого тут так єхидно реагувати! Я ж не сміюсь над твоїми письменницькими потугами?!

БУЛКІН (ледве віддихавшись). Так це ж наукові трактати, темрява!

ПІЦЦИКАТОВ. У мене, скажемо так, наукова праця! Музикальна критика – річ серйозна! (Дістає з кишені штанів тоненьку брошуру). На, подивися!

БУЛКІН. А тонюсінька! Боже ж ти мій! В гастрономі сир товстіше нарізують. Це, (Тицяє пальцем в книжку). це що, назва? (Читає). Не потрібно нам ля-ля. Це що, така назва? Ну, ти взагалі!

ПІЦЦИКАТОВ. А пішов ти! (Наливає собі ще раз). То йому книжка затонка, то йому назва не підходить! А як мені було її назвати? Квантова механіка? По справі у мене назва! Будь впевнений. В даній книзі…

БУЛКІН. Брошурі.

ПІЦЦИКАТОВ (не звертаючи уваги на Булкіна). В даній книзі я пробую в дохідливій формі розтлумачити молодим, музикантам і композиторам-початківцям чому не варто надмірно завантажувати свої твори нотою "ля". Тобі, звичайно, важко зрозуміти цю проблему.

БУЛКІН. А що є така проблема з цією нотою?

ПІЦЦИКАТОВ. Ще б пак! Величезна! І, взагалі, я часто задаю собі запитання: чому це людство зациклилося на якихось нещасних семи нотах?

БУЛКІН. Очевидно тому, що нові ноти ніби й не витанцьовуються.

ПІЦЦИКАТОВ. Ось-ось, а других темрявою називаєш! Думаєш, ти один такий розумний? Перед тобою сидить музичний геній. Можливо, в недалекому майбутньому світ почує зовсім інші звуки! Я зовсім близький до цього! Знаєш, як буде називатися восьма нота? "СЕ". А дев'ята "ФІ". Подобається?

БУЛКІН. Дуже. Бути в одній компанії з тобою… Поруч з тобою я відчуваю себе Ейнштейном! І потрібно ж, нота "СЕ" та нота "ФІ"! Уявляю, як будуть здивовані лікарі. Вони все бачили. І Наполеонів, і прибульців з інших світів, але вони ще ніколи не бачили винахідника нових нот. Ти, Серафіме, виключно цінний об'єкт для досліджень!

 

Піццикатов, надувши слабенькі груди, виходить з кімнати, мовчки розмахуючи руками.

 

БУЛКІН. Ні, все ж приємно відчути себе не самим останнім ідіотом в рідній країні! А якщо так, то вперед, Булкін! Зроби цих трьох старперів! Щоб клоччя з них полетіло! Вкусити кажете? Нема проблем! З приємністю! Скільки завгодно! Мені подобається кусати жінок за всілякі цікаві місця. (Дзвінок у двері). О, ні! Серафиме, сучий сину! Ти мене вже дістав!

 

Прожогом вибігає. Через секунду повертається до кімнати з Джессікою.

 

ДЖЕССІКА. Прошу вибачення, але було відчинено.

БУЛКІН (поправляючи краватку). Напевно... сусід щойно…

ДЖЕССІКА. Це той п'яний чоловік, що лежить на площадці?

БУЛКІН. Лежить? Чудово! Хвилину тому він ще ходив і навіть махав руками. Чудово! Краще й не придумаєш! Взірець українця з нього не вийшов, однак в чомусь він все таки безперечно досяг успіху. Так я слухаю вас, чарівна незнайомко!

ДЖЕССІКА. А я не незнайомка! Я – Джессіка!

Кінець першої дії.

 

 

Друга дія

Сцена п’ята

 

Дача Конюхова. Шум під'їжджаючого автомобіля. Через хвилину до вітальні заходять Іван Конюхов та Індустрій Булкін про щось жваво розмовляючи.

 

БУЛКІН (здивовано). Що ви говорите?!

КОНЮХОВ. Саме так. А ось останній проект Андрія. Геніально! Я думаю, в книгу рекордів Гіннеса на цей раз точно попаде! Лижний пробіг Москва-Париж-Дакар. Як вам? Ні, він геній! Я завжди про це говорив!

БУЛКІН. Лижний пробіг?! Господи, зараз же літо! Париж, Дакар, там же пустеля! Африка! А він на лижах?!

КОНЮХОВ. Ну то й що, що літо? На лижах, милий мій, по снігові, й недоумок поїде! Де ж тут рекорд? Га? Ось-ось. Дізнаються вони ще про нашого російського Івана! Думають, ми всі тут в постолах, під зав'язку горілкою залившись, в бур'янах лежимо. Дулю їм! Ми слов'яни! Ми ще весь світ на вуха виставимо!

БУЛКІН (чухаючи потилицю). Та вже ніби як виставляли. Пожити б ще хоч трішечки нормально.

КОНЮХОВ (показуючи рукою). Ось приймайте! Не дача, а пісня! Коли вже так хочеться пожити, як ви висловились, нормально. Приймайте і живіть.

 

Заходить покоївка Зінаїда, витираючи руки рушником.

 

ЗІНАЇДА. Здрастуйте, Іване Архиповичу! (До Булкіна). Здрастуйте. А я вас, Іване Архиповичу, ще вчора чекала. Лазню приготувала.

КОНЮХОВ. Не вийшло вчора приїхати, Зінаїдо. Служба проклята. Ось, приймай гостя. (Дивиться Булкіну прямо в очі). та імовірно майбутнього власника дачі.

ЗІНАЇДА. Як? Продаєте?

КОНЮХОВ (невідривно дивиться на Булкіна). Подивимося, Зінаїдо, подивимося.

БУЛКІН. А мені подобається тут! Райське місце! Ось де повинен творити вчений! Так що, Іване Архиповичу, скоріше за все, ми цю справу завершимо полюбовно. Я так думаю.

КОНЮХОВ. Сподіваюсь, що так.

БУЛКІН. А й думати нічого. Елеонора Юріївна на вечерю приїде?

КОНЮХОВ. Так, неодмінно. Зінаїдо, голубко, мене на вечерю не чекайте. У мене нарада в міністерстві, а ти тут вже погосподарюй без мене. Гостя нашого прийми по першому розряду! Лазню йому для початку протопи, щоб він парок наш під холодне пиво оцінив! Елеонора Юріївна в курсі.

ЗІНАЇДА. Не хвилюйтесь, Іване Архиповичу, нам не вперше дорогих гостей частувати.

КОНЮХОВ. В саму точку, Зінаїдо. (Коситься на Булкіна). Дорогий гість до нас завітав. Дуж-ж-же дорогий. (До Булкіна). Взагалі, влаштовуйтесь, Індустрію Лікбезовичу. Зіна вам все тут покаже й розповість і про що потрібно потурбується, в плані сервісу, а ви, будьте так ласкаві, поклопочіться про мою дорогу дружину. Сподіваюся, після вчорашньої вечері, ви знайдете з нею спільну мову. Елеонорі Юріївні дуже до душі бесіди на інтелектуальні теми. Все, поїхав. (Направляється до виходу). Приїду, як тільки зможу.

 

Конюхов виходить.

 

ЗІНАЇДА (привітно посміхаючись). Вам де б хотілося поселитися: на верхніх поверхах чи ближче до землі? Вибачайте, не запам'ятала вашого ім'я та по батькові. надто не звичне для вуха.

БУЛКІН (відповідаючи посмішкою на посмішку). Не дивно, шановна Зінаїдо, вибачте...

ЗІНАЇДА. Ой, що ви! Ніякого по батькові! Для вас я просто Зіна.

БУЛКІН. Згоден. В такому випадку кличте мене просто Індустрій. І, взагалі, я крайній противник церемоній в побуті. Тим більше в такому райському місці, як тут. Ви, Зіно, давно служите в Конюхова?

ЗІНАЇДА. Та вже добряче. Років десять, а то й більше того… порядком одним словом. Я ось в тому флігельку живу. Раніше це власне й була дача Конюхова, поки він цю велич не "відгрохав". Ось з тих пір я тут і служу. Так все таки, де ж вас селити?

БУЛКІН. Враховуючи той факт, що мені не прийдеться вистрибувати з вікон коханки, я вибираю другий поверх.

ЗІНАЇДА (сміється). А коли станеться таке? Від нашого повітря хочеться думати не тільки про всесвітні проблеми.

БУЛКІН (смішно ворушить вусами). О! Я добре знаю, про що йде мова. В зв'язку з цим питання: що ви робите сьогодні… через дві хвилини? До речі, ви обіцяли показати мені мою майбутню спальню. (Бере дівчину під руку). Сподіваюся, що ліжко широке в моїй спальні?

 

Виходять. Деякий час нічого не відбувається. Ще через якусь мить чути шум під'їжджаючого автомобіля, спів птахів. Десь далеко кукурікають півні.

Заходить Елеонора Конюхова.

 

ЕЛЕОНОРА (вдихнувши на повні груди). Боже любий! Як тут хороше! Виявляється, є ще на землі місця, де повітря стерильне: ні тобі кіптю, ні вихлопних газів. Частіше потрібно сюди приїжджати. (Складує долоні рупором). А-у-у-у! Зіно! Я вже приїхала!

ЗІНАЇДА (звідкись здалеку). Бі-жу-у-у! (Голос наближається). Іду-у-у!

 

Зінаїда вбігає до вітальні.

 

ЗІНАЇДА. Здрастуйте, Елеоноро Юріївно. З приїздом. Давненько ви нас не відвідували.

ЕЛЕОНОРА. Ой, і не говори, золотко! З квітня місяця як-не-як! А сьогодні у нас серпень на вулиці. Майже півроку. (Прикладає долоні до щік). Жах! "Літо красне пролетіло, оглянуться не встигла, як прийшла зима". Зате ми мали щастя з театром в цьому році цілих два місяці насолоджуватись дивними ландшафтами Данії та Норвегії. Господи, навіщо караєш нас, нещасних!

ЗІНАЇДА (стурбовано). Про що це ви, Елеоноро Юріївно?

ЕЛЕОНОРА. Та все про те ж. Ніяк не звикну. У них там вулиці спеціальними пилососами прибирають, а бруківку миють з порошком. У нас же люди на інших вулицях вимушені буквально по нечистотах ходити й нікому не прийде в голову, я про керівні голови, що соромно на кожному кроці кричати про велич країни, стоячи по вуха в нечистотах! Хреста на них немає!

ЗІНАЇДА. Ой, та не хвилюйтеся ви так! Все влаштується. А у нас гість.

ЕЛЕОНОРА (жваво). Так, я знаю. Давно прибув?

ЗІНАЇДА. Так ось, щойно, прямо перед вами. Вони з Іваном Архиповичем прибули.

ЕЛЕОНОРА. Ясненько. А Іван Архипович гостя на тебе залишив, а сам змився.

ЗІНАЇДА. Так у нього нарада в міністерстві!

ЕЛЕОНОРА. Як же, як же. Я в курсі. Досить ефектна молода особа. Я навіть знаю як цю "нараду" звати.

ЗІНАЇДА (з жахом прикриває рот долонею). Не може бути! У Івана Архиповича такі чисті очі!

ЕЛЕОНОРА. Ха! Наївна ж ти, Зіно, до неможливості! Ось що значить засидітися в дівках! Не чисті у Івана Архиповича очі, а пусті! Цікаво, що він їй плете з приводу своєї чоловічої неспроможності? Які байки складає? Жах, як цікаво було б послухати. А… як тобі наш гість? Індустрій Лікбезович?

ЗІНАЇДА (озирається, ніяковіє). Приємний чоловік. І в розмові простий.

ЕЛЕОНОРА (з нотками ревнощів в голосі). І думати не смій, Зінаїдо.

ЗІНАЇДА (ще більше ніяковіючи). А я нічого такого й не думаю, а… а Іван Архипович тут щось відносно продажі дачі говорив.

ЕЛЕОНОРА. Продаж дачі? Це вже цікаво! І кому ж?

 

Булкін непомітно заходить до вітальні.

 

БУЛКІН. Мені. Здрастуйте, Елеоноро Юріївно! Як доїхали?

ЕЛЕОНОРА. Здрастуйте, Індустрію Лікбезовичу! Рада вас бачити в прекрасному настрої… А навіщо вам така величезна дача? Ви що, справді хочете її купити?

БУЛКІН (посміхаючись). Для початку я використаю люб'язну пропонову вашого чоловіка і спробую просто трохи відпочити. Буду безмірно щасливим, якщо ви, Елеоноро Юріївно, підтримаєте мені компанію. У вас відпустка?

ЕЛЕОНОРА. Так, мені вдалось викроїти кілька тижнів. Хочеться тиші й спокою.

БУЛКІН. Чого, чого, а цього тут в достатку. Я тут вже трішки обдивився – краса невимовна! Особливо оранжерея. Там такі троянди!

ЕЛЕОНОРА. Так, троянди у нас завжди розкішні, круглий рік. Зінаїді можна докторську дисертацію по трояндах захищати.

ЗІНАЇДА. Скажете таке, Елеоноро Юріївно! Докторську! Для догляду за квітами вчена ступінь не потрібна. Їх просто любити потрібно.

БУЛКІН. Свята правда. Між іншим, як і все останнє, що нас оточує.

ЕЛЕОНОРА. І людей в тому числі. Ви так не вважаєте?

БУЛКІН. Цілком згоден. Але людей – в першу чергу.

ЗІНАЇДА. Елеоноро Юріївно, вам сніданок сюди подавати?

ЕЛЕОНОРА. Дякую. Я не голодна. Хіба що підтримати компанію Індустрію Лікбезовичу? Ви, сподіваюся, не проти поснідати прямо тут?

БУЛКІН. З задоволенням, мила Елеоноро Юріївно.

ЕЛЕОНОРА (до Зінаїди). Зіно, голубко, тобі допомогти?

ЗІНАЇДА. О, ні, ні, що ви, я зараз накрию на стіл.

 

Зінаїда виходить.

 

ЕЛЕОНОРА. Скажіть, Індустрію Лікбезовичу, тільки не ображайтесь, прошу вас. Як вас мама називала в дитинстві? Якщо не секрет...

БУЛКІН. Заради всього святого! Що ж тут образливого? Насправді, досить складну конструкцію спорудили мої дідусь та батько. А в дитинстві, та й, взагалі, в колі моїх друзів мене звуть просто й безхитрісно: Індус.

ЕЛЕОНОРА. Ось навіть як? Цікаво! Не таке вже й невдале скорочення.

БУЛКІН. Згоден. Немає нічого поганого. (Хитро примруживши очі). А ось кохані жінки звали мене ще простіше: Індусик. Вам подобається таке ім'я?

ЕЛЕОНОРА. Який ви… І багато у вас коханих жінок?

БУЛКІН. Чесно кажучи, в даний момент жодної, оскільки моя законна дружина деякий час тому ганебно втекла з сімейного корабля, прихопивши з собою і тещу. А з іншими жінками я повинен був розірвати стосунки самим рішучим чином в зв'язку з особливою закритістю теми, над якою в даний час працює мій відділ.

ЕЛЕОНОРА. Не зрозуміла…

БУЛКІН. Розумієте, Елеоноро Юріївно, з ранньої молодості я відчуваю нестримну жагу до жінок, а тому майже завжди втрачаю контроль над собою в особливо пікантних ситуаціях. Добре, коли жінка, що знаходиться поруч в цей час, своя, тобто патріот своєї вітчизни. А коли шпигун? Я в пориві пристрасті такого можу понарозповідати. Я багато державних секретів знаю!

ЕЛЕОНОРА. Розігруєте?

БУЛКІН (посміхаючись). Тільки зовсім трішечки. Тільки про секрети. А по останніх питаннях, клянусь, чиста правда.

ЕЛЕОНОРА. А то я думаю, чого це я вчора так нервувала, постійно відчуваючи на собі ваш погляд!

БУЛКІН. Він вам був неприємним?

ЕЛЕОНОРА (опускаючи очі). Ну, не те щоб… Просто… тільки не ображайтеся, прошу вас, ви… У вас особливий погляд.

БУЛКІН. Роздягаючий?

ЕЛЕОНОРА (зовсім знітившись). Ось. Ось. Саме такий.

БУЛКІН. Ну, коли ви зрозуміли це, значить, і вас ще не залишили романтичні почуття. Тим більше, я не думаю, що жінкам, прошу пробачити за каламбур, не подобається подобатися чоловікам! А що стосується мого вчорашнього погляду, так я просто пробував знайти в вас хоч які-небудь вади.

ЕЛЕОНОРА. Навіщо?

БУЛКІН. Якщо вас не образить моя відвертість, скажу.

ЕЛЕОНОРА. Сподіваюсь, що ні.

БУЛКІН. Я спробував знайти в вас, прошу пробачення, але інакше не скажеш, ту деталь, яка відвернула від вас вашого чоловіка.

ЕЛЕОНОРА. Ось ви як! Прямо в лоб! І як, знайшли?

БУЛКІН. Я вельми задоволений і на моє щастя – ні.

ЕЛЕОНОРА. Дякую. Але чому на щастя?

БУЛКІН (важко дихаючи). Ех, чого вже тут… все одно наша розмова так чи інакше мала відбутися. Взагалі, тримайтеся, прошу вас, можна за мене. Я досить позитивний суб'єкт!

ЕЛЕОНОРА (підсовується ближче). З задоволенням потримаюсь. Позитивний суб'єкт, Індустрій Лікбезович.

БУЛКІН. Можна Індусик.

ЕЛЕОНОРА. Трішки пізніше.

БУЛКІН. Гаразд. Почнемо з того, що вчора, як і сьогодні, ми з вами зустрічаємося не випадково.

ЕЛЕОНОРА. Невже мій чоловік вирішив продати дачу разом зі мною? Так я й не проти!

БУЛКІН. Знаєте, ви майже здогадалися. І ваша готовність перейти в мою власність мене дуже втішає. Але. Відверто кажучи, ваш чоловік запропонував мені ось цю дачу в обмін… на свою свободу.

ЕЛЕОНОРА. Ага, зрозуміла. Ви повинні мене, як зараз модно говорити, звабити!

БУЛКІН. Беріть крутіше.

ЕЛЕОНОРА. Оженити мене на собі.

БУЛКІН. Ще крутіше. Я вас повинен укусити!

ЕЛЕОНОРА. Як це?

БУЛКІН. Звичайно, зубами.

ЕЛЕОНОРА (посміхаючись). А це ще що за екзотика? Цирк! Ну, гаразд, укусите мене, а далі що?

БУЛКІН. Далі вже нічого, пишні похорони, скупа чоловіча сльоза невтішного чоловіка-вдівця. У будь-якому разі все так і задумувалося.

ЕЛЕОНОРА. Ні, зачекайте, Індустрію Лікбезовичу, я заплуталась. Марення якесь. Чиї похорони? Мої?

БУЛКІН. Натурально, ваші.

ЕЛЕОНОРА. Після вашого укусу? Ви напевне, обидва хворі.

БУЛКІН. Я – ні, а чоловік ваш – на всі сто відсотків. Бачите, шановна Елеоноро Юріївно, не хотілося б довго розповідати, але доведеться. Не так давно один породистий пес мав нещастя пройтися зубами по моїх м’яких частинах. Я цю справу так не залишив і відплатив псу тією ж монетою, що, як ви самі розумієте, не властиве нормальній людині. Ну, а цей пес, не знаю з якої причини: чи то від страху, чи то від старості, чи то ще від чогось незабаром взяв та й помер, тобто здох. У господаря пса на цьому фоні "поїхав дах" і він нацькував на мене телебачення. Ну, а далі суцільне божевілля. Першим прийшов, ні, примчався мій начальник і в ультимативній формі запропонував укусити його дружину. У нього, бачите, молода подруга, на котрій він неодмінно повинен одружитися. Не встигли охолонути сліди, залишені шефом, як з'являється ваш дорогоцінний чоловік з цією ж ідіотською просьбою. Ну, я йому й підіграв.

ЕЛЕОНОРА. От гад!

БУЛКІН. Не те слово! Ну, а з третім я вже розмовляв як заправський кілер! Так в роль ввійшов! Потім, правда, вийшов.

ЕЛЕОНОРА. Господи, з ким я живу?!

БУЛКІН. З вбивцею!

ЕЛЕОНОРА. Але ви теж добра штучка! Згодитися на таке?! Як у вас з мораллю, Індустрію Лікбезовичу?

БУЛКІН. Я вас розумію, божественна Елеоноро Юріївно, до останньої коми. Але… Як чоловік, я був шокований. І, врешті решт, прийшов до висновку, що маю моральне право провчити всіх цих надутих бовдурів, що заковтнули, до речі, одну й ту ж наживку!

ЕЛЕОНОРА. З розшифровкою, будь ласка, якщо можна.

БУЛКІН. А чому б і ні? Розшифруємо. Як виявилось, у всіх трьох…

ЕЛЕОНОРА. Одна й та ж пасія! Це геніально! Я її вітаю! Звичайно, вона аферистка, але…

БУЛКІН. Джессіка – не аферистка.

ЕЛЕОНОРА. Аргументуйте, будь ласка.

БУЛКІН. Джессіка була в мене. Вона була останньою в цьому смішному списку. І все мені розповіла.

ЕЛЕОНОРА. Я можу поцікавитись?

БУЛКІН. Не зараз. Все в свій час, ще не всі зібралися.

ЕЛЕОНОРА. Ви ще когось чекаєте?

БУЛКІН. Звичайно! Ще двох чарівних дам, приречених своїми одурілими чоловіками до смертної кари через мій укус. І, знаєте, я впевнений, нам буде доволі таки весело. У будь-якому випадку, нудьгувати нам не доведеться.

ЕЛЕОНОРА. Мені б вашу впевненість. В даний момент мені абсолютно не смішно. І, взагалі. Нісенітниця! Нісенітниця! Нісенітниця! Дика! І з цією людиною я прожила двадцять років! Адже він якось умудрився в свій час поступити, а потім і закінчити ВНЗ. Директор інституту! Ні, розгадку цього феномену очевидно прийдеться переадресувати медикам.

БУЛКІН. Все значно простіше. І не варто ламати над всім цим голову. Істина лежить на поверхні – ці люди сприймають себе занадто серйозно. Тому навіть сама ідіотська думка, народжена десь в темних закутках цих, не самих світлих голів, видається ними майже за перли безсмертного Епікура.

ЕЛЕОНОРА. Можливо. Можливо, ви й праві. Чого, чого, а промов про якесь своє високе призначення я за двадцять років наслухалася достатньо. Інший раз думаєш, мамочко рідна, ти ж, Іване Архиповичу, стовідсоткове Муму!

БУЛКІН. Давайте перервемося, Елеоноро Юріївно, не то наше з вами спілкування набуде характеру не досить приємної сповіді одне одному.

ЕЛЕОНОРА. Ви боїтеся сповіді?

БУЛКІН. Ніскільки. Просто я не впевнений, що мені зараз хочеться дізнатись все, або майже все. І, щиро зізнаюсь, я не дуже допитливий по натурі.

ЕЛЕОНОРА. І все таки, ви боїтеся. Я по очах бачу. Я актриса, і як кожна актриса, трішки психолог. Так що душа людини для мене не такі вже й сутінки.

БУЛКІН. Не стану заперечувати вашу причетність до світу духовних жриць. Насправді артиста складно розглядати лише в одній площині. В площині чистого лицедійства. Артист, справжній артист, створіння ірраціональне, оскільки лише артист здатний вмерти прямо на сцені, пропускаючи через своє серце чиєсь трагічне життя. Життя, власне кажучи, придумане драматургом.

ЕЛЕОНОРА (бере долоні Булкіна в свої руки). Дякую. Досить несподівано для фізика.

БУЛКІН. Чому? Ми всі по сумісництву – лірики!

ЕЛЕОНОРА. І все ж скажіть, тільки як на духу. Меркантильний інтерес мав місце?

БУЛКІН. Звичайно! А ніхто й не перечить. Ось ви подумайте: людина кілька місяців не приносить додому зарплату, жодної копійки, а вдома не зовсім коректна дружина і в додаток до всього, не дуже, скажемо так, поступлива теща. А тут, як із рогу достатку...

ЕЛЕОНОРА. Самі неймовірні пропонови.

БУЛКІН. В обмін на ще більш неймовірні дії.

ЕЛЕОНОРА. Допускаємо, для морально-стійкого й законослухняного громадянина, бідність – аргумент не надто вагомий.

БУЛКІН. Тільки не намагайтеся мене соромити! У вас з цієї витівки нічого не вийде, оскільки все, що пропонували ці не джентльмени, ніяк не вкладається в рамки здорового глузду. А тому будемо рахувати все це цікавим спектаклем з елементами еротики, оскільки мені зовсім не хочеться кусати вас за безіменний палець лівої руки. На тілі жінки існують більш еротичні місця.

ЕЛЕОНОРА. А ви, як виявляється, гурман. Знаєте, мій Конюхов в молодості також мав неабиякий апетит… деякий час. Я навіть була знайома з двома його утриманками. Такими чарівними молоденькими пустоголовими кізочками. Була справа…

БУЛКІН. Ви не дуже образитесь на мене, коли я й вас звинувачу в відсутності елементарної логіки? Безперечно, мені не дуже імпонує поведінка жінки у позаштатній ситуації! Якби я опинився на вашому місці, а б цих, як ви висловились, кізочок, на атоми розніс! У пил!

ЕЛЕОНОРА. Які ми грізні! На вас подивитися, а ще краще послухати, я про еротичні місця, так ваша дружина повинна була рознести в порох ваших коханок і совковою лопатою їх в контейнери завантажувати! Такий ви неприборканий!

БУЛКІН. А ось це вже з області міфів! Ви будете довго сміятися, але я був, в розумних межах, вірним чоловіком.

ЕЛЕОНОРА. Що це за формулювання: в розумних межах? Ваш винахід?

БУЛКІН (знизує плечима). Мабуть. Коли воно злетіло з моїх вуст. А формулювання досить пристойного змісту. Мої зради дружині, як правило, закінчувалися досить сміливими фантазіями. Сміливими настільки, наскільки це дозволено людині, яка виросла в сім'ї з міцними моральними принципами.

ЕЛЕОНОРА. Однак, сказане "як правило" все ж дає право співбесідниці допустити, що виключення все ж мали місце?

БУЛКІН. Ви чарівні, Елеоноро Юріївно, в своїй безпосередності! На подібні питання я пробував давати відповідь лише дружині.

ЕЛЕОНОРА. Так, але мені далеко не все одно з яким, скажемо так, любовним багажем ви приступите до виконання поставленої моїм чоловіком задачі.

БУЛКІН. Ось як? Як на мене, ви розраховуєте розставатися з життям на протязі довгого періоду часу, і не виключно з допомогою моїх укусів?

ЕЛЕОНОРА. Ви надзвичайно здогадливий! Послухайте, Індустрію Лікбезовичу, ви все ще хочете снідати?

БУЛКІН. Не хочу, вже… У вас є інша пропонова?

ЕЛЕОНОРА. Думаю, що так… (Булкін допомагає дамі піднятися, Конюхова рішуче бере Булкіна під руку). Зараз ми подивимося, чи достатньо професіонально ви кусаєте дам… Можливо, все таки мій Конюхов занадто переоцінив ваші здібності? Га?

 

Булкін і Елеонора, сміючись, виходять.

З кухні Зіна викочує візок, заставлений різними закусками.

 

ЗІНАЇДА (не піднімаючи голови). А ось і ми. Ви не повірите, але... (Помічає відсутність господині і Булкіна). Ось тобі й на… приїхали. Куди ж ви? Пострибали? (Чути шум під'їжджаючого автомобіля). А це ще хто?

 

Зінаїда швидко виходить. Через хвилину повертається з Ділягіною Неллі Борисівною.

 

ЗІНАЇДА. Так, Індустрій Лікбезович тут. Проходьте, будь ласка. Вони з Елеонорою Юріївною саме збиралися снідати. Ви приєднаєтеся? Я принесу ще один прибор.

НЕЛЛІ. Даруйте. Не знаю. (Роздивляється).

ЗІНАЇДА. Сідайте, будь ласка.

НЕЛЛІ (сідає в крісло). Дякую, вас, пробачте, як звуть?

ЗІНАЇДА. Зіна.

НЕЛЛІ. Пробачте, Зіно, а, а Елеонора Юріївна це хто?

ЗІНАЇДА. Елеонора Юріївна – господиня дачі.

НЕЛЛІ. Ось як? А що, господар зовсім відсутній? Чи тільки в даний момент?

ЗІНАЇДА (посміхається). Господар взагалі то є. Поки що.

НЕЛЛІ. Що значить "поки що"?

ЗІНАЇДА. Індустрій Лікбезович збирається придбати цю дачу. У будь-якому випадку, вранці розмова на цю тему заходила.

НЕЛЛІ. Індустрій? Цю дачу? Мабуть, Зіночко, ви щось недочули! Або… Або Індустрій отримав велику спадщину. До недавнього часу у Індустрія Лікбезовича крім розумної голови не було нічогісінько!

ЗІНАЇДА. Не знаю, не знаю. Піджак на Індустрії Лікбезовичу сидить досить еротично!

НЕЛЛІ. Пробачте, Зіночко, ви заміжня? Ні? Тоді я вас розумію. Коли б Індустрію Лікбезовичу поміняти ім'я, зарплату та звичку поїдати очима кожну зустрічну молодицю, його сміло можна було б записати в секс символи пострадянського періоду.

ЗІНАЇДА. А він мені й так сподобався. Одразу.

НЕЛЛІ. І думати не смійте!

ЗІНАЇДА. Мені це вже сьогодні говорили.

НЕЛЛІ. Хто, коли не секрет?

ЗІНАЇДА. Відомо хто, господиня.

НЕЛЛІ (різко піднявшись). Та-а-ак! І де ж вони?!

ЗІНАЇДА. Були тут. Розмовляли. Можливо в оранжерею вийшли. Погомоніти.

НЕЛЛІ. Ха! Ви не знаєте Індустрія! Ще той серцеїд! Бережіться, голубко!

ЗІНАЇДА. А що зі мною станеться? Піду доповім. З вашого дозволу.

НЕЛЛІ. Ось бачите, серіали корисні хоча б тим, що дають уроки хорошої поведінки. Зіночко! (Навздогін). Тільки обережно, не злякайте їх!

 

Неллі деякий час залишається одна, проходжуючись по кімнаті. Незабаром до кімнати заходить розкуйовджений Булкін з пелюстками троянд в волоссі та в наспіх заправленій сорочці. Він розкриває руки для обіймів і променисто посміхається.

 

БУЛКІН. О! Неллі Борисівна! Як я радий тебе бачити! А де ж незрівнянний Шота Абрамович?

НЕЛЛІ. Радий? Я бачу. Не інакше як в оранжереї забавлявся з господинею? Троянди запиляв?

БУЛКІН. Там бджіл повно.

НЕЛЛІ. А з якої ж тоді радості ти під кущем лежав? Ось вся шевелюра в трояндових пелюстках.

БУЛКІН (знітившись). Чому одразу під кущем? Ми поряд прогулювались.

НЕЛЛІ. Звичайно! Як же це я могла забути?! Саме сьогодні відмінили земне тяжіння і тепер пелюстки троянд падають не на землю, а плавають в повітрі!

БУЛКІН. Ти такі страшні слова говориш, Неллі Борисівно! А, можливо, там вітер?

НЕЛЛІ. В теплиці?

БУЛКІН. Неллі, ти переінакшуєш ситуацію. І окрім всього іншого, я не твій чоловік!

НЕЛЛІ. Поки що.

БУЛКІН. Що значить, "поки"? Я став популярним серед пуританок?

НЕЛЛІ. А ти що думаєш, після всього сказаного тобою вчора, я зможу пробачити цього розпусника? Цього мерзенного вбивцю?

БУЛКІН. Цілком справедливо, але для того, щоб не пробачити Шоту Абрамовича, зовсім не обов'язково брати мене в чоловіки!

 

В кімнату заходить Елеонора Конюхова в красномовно розстебнутому одязі з розкуйовдженою зачіскою.

 

ЕЛЕОНОРА. Здрастуйте! (Подає руку Неллі). Елеонора Юріївна!

НЕЛЛІ. Неллі Борисівна. Ділягіна... Дуже. (Оцінююче дивиться на Конюхову). приємно. По господарству трудитесь?

ЕЛЕОНОРА. Так, саме так. Овочі там… у мене.

НЕЛЛІ. Ну, (Дивиться на Булкіна). ну, і як морква?

ЕЛЕОНОРА (теж дивлячись на Булкіна). Морква кажете? Удалась? Навіть дуже гарна морква. Я прошу пробачення. Я на хвилинку. Після теплиці потрібно себе… Індусик… стрій Лікбезович, займіть нашу гостю чим-небудь, а я миттю. (До Неллі). Прошу пробачення.

 

Елеонора виходить.

 

НЕЛЛІ. Ну і шустрий ти, Індусик. Давай, займай мене чимось! І швидко!

БУЛКІН. Вип'єш?

НЕЛЛІ. Ніколи! Веди мене в теплицю. Подивимося, що ви там запиляли! Ти ж мене знаєш, я без бою не здаюся. І мене зрадив рідний чоловік. Знаєш, що таке є ошукана жінка? Ошукана жінка – це прообраз потягу, котрий раптово вискочив з тунелю! Ти ж не хочеш попасти під його колеса?

 

Неллі, рішуче взявши Булкіна під руку, виходить разом з ним геть. Через деякий час до кімнати заходить Зіна вся в своїх думках.

 

ЗІНАЇДА. Там, Індустрію Лікбезовичу, вам молодиця дзво... (Помічає, що кімната пуста). Ну, ось, знову. Куди ж їх дідько поніс?! Індустрію Лікбезовичу! Де ви? Вам дзвонять! (Знову чути шум під'їжджаючого автомобіля). О, господи! Ще когось принесло! Ні, прохідний двір тут мені зовсім не потрібний! Не попередили, не…

 

Заходить Клавдія Степанівна Маляєва.

 

КЛАВДІЯ. Здрастуйте, я правильно з дачею визначилася? Це дача Булкіна?

ЗІНАЇДА. Взагалі-то… а… а вам Індустрій Лікбезович потрібний, чи констатація факту наявності у нього дачі?

КЛАВДІЯ. Ні, звичайно! Якщо ви назвали його ім'я та по батькові, значить і так все зрозуміло! Я можу бачити Індустрія Лікбезовича?

ЗІНАЇДА. Звичайно. Зараз я його знайду. Він вийшов. Правда не знаю з ким.

КЛАВДІЯ. Тобто?

ЗІНАЇДА. Окрім Елеонори Юріївни в гостях у нас сьогодні Неллі Борисівна. Ви, я бачу, трішки збентежені. Признаюсь, я теж! Як правило, мене попереджають за кілька днів до заїзду на дачу.

 

Заходить святково одягнута Елеонора Юріївна Конюхова.

 

ЗІНАЇДА. А ось і господиня! У нас ще одна гостя, Елеоноро Юріївно.

ЕЛЕОНОРА (протягує руку). Ласкаво просимо! Ви про Індустрія Лікбезовича? Я думала він тут, Зіна, а де Індустрій Лікбезович? .І наша гостя? (До Маляєвої). Проходьте, будь ласка! Зараз Зіна пошукає їх.

 

Зінаїда виходить.

 

ЕЛЕОНОРА. Сідайте, прошу вас. (Сідає біля столу). Добре доїхали?

КЛАВДІЯ. Добре, але дорого. Таксисти взагалі страх втратили! Думають, коли людина направляється в Барвиху, так вона вже як мінімум, родич головного двірника президентської резиденції!

ЕЛЕОНОРА. І не скажіть!

КЛАВДІЯ. Я бачу, ви вже поновили з Індустрієм Лікбезовичем відносини?

ЕЛЕОНОРА (знітившись). Це так помітно?

КЛАВДІЯ. Уявіть собі. У вас щасливе обличчя. А лише вчора Індустрій Лікбезович говорив про останній розрив відносин з вами.

ЕЛЕОНОРА. Нашому з ним розриву? Ви, напевне, помилилися, шановна.

КЛАВДІЯ. Ой, пробачте! Я не відрекомендувалася! Клавдія Степанівна Маляєва.

ЕЛЕОНОРА. Так я продовжу, Клавдіє Степанівно. Ми не могли бути на грані остаточного розриву, оскільки лише вчора познайомилися.

КЛАВДІЯ. Так ви не…

ЕЛЕОНОРА (заперечливо киває головою). Не його дружина. На жаль.

КЛАВДІЯ. Ось як?! І точно. Ви зовсім не подібні на ту мимрю, про яку мені недавно говорив Індустрій Лікбезович, еротично уткнувшись своїм вражаючим носом в мої, ще досить живі груди. Це був бридкий образ і я була рада хоч чимось втішити бідного Індустрія.

ЕЛЕОНОРА. І чим же втішився наш, завчасно покинутий рідною дружиною, спільний знайомий?

КЛАВДІЯ. Ну, що може запропонувати потерпілому чоловікові жінка з таким же щастям?

ЕЛЕОНОРА. Так ось, виходить.

КЛАВДІЯ. Існують проблеми?

ЕЛЕОНОРА. Боюсь, що так. Але, знаєте… Давайте розмову про наші проблеми перенесемо на потім.

КЛАВДІЯ. А у нас ще буде це "потім"?

ЕЛЕОНОРА. Поза всяким сумнівом. Ви мені імпонуєте.

 

Швидко заходять розкуйовджені Булкін і Неллі.

 

ЕЛЕОНОРА. А ось і наші пропажі! Що вітер піднявся?

БУЛКІН (пригладжуючи на голові волосся). Так, штормить… місцями… О! Здрастуйте, Клавдіє Степанівно! Як доїхали?

КЛАВДІЯ. Здрастуйте, здрастуйте. Я вже встигла поділитись з Елеонорою Юріївною. З відомим комфортом.

БУЛКІН. Дозвольте відрекомендувати вам Неллі Борисівну, мого давнього друга.

 

Жінки знайомляться, Булкін трішечки ніяковіє, потім сідає поруч з Клавдією Степанівною.

НЕЛЛІ. Прошу пробачення, Елеоноро Юріївно, де я можу попудрити носик? Вітер трішки розкудлатив моє волосся…

ЕЛЕОНОРА (піднімаючись). О! Звичайно, пішли, шановна Неллі Борисівно… Мені приємно буде прислужити давній приятельці Індустрія.

 

Елеонора і Неллі виходять.

 

КЛАВДІЯ (провівши поглядом жінок). А ви досить бурхливо приятелюєте з Неллі Борисівною! Он у вас навіть ґудзики на сорочці застебнені через одну. Ну, гаразд. Як я правильно зрозуміла, це і є ті дві жертви, котрих чоловіки прирекли до смерті через укус?

БУЛКІН (важко зітхнувши). Ййесс. Ми з цього приводу довго сміялися. (Через секунду). З кожною окремо.

КЛАВДІЯ. В теплиці. У вас голова подібна на трояндовий кущ.

БУЛКІН. Що ви говорите? (Струшує пелюстки троянд з голови). Між іншим, там дійсно вітер.

КЛАВДІЯ. Рахую своїм обов'язком попередити вас: мені більше до душі правдиві чоловіки. А тому давайте грати чесно.

БУЛКІН (стрепенувшись). Ви ревнуєте? Так! Ви ревнуєте!

КЛАВДІЯ. Як я можу ревнувати чоловіка, котрого знаю менше доби? Тим більше, в моєму віці… і з моїми переконаннями.

БУЛКІН. Вчора ви були не настільки категоричні відносно свого віку. Я вже мовчу про переконання.

КЛАВДІЯ. Перестаньте, прошу вас, пустуне. (Соромливо опускає очі). Я навіть не знаю, що на мене вчора найшло. Можливо, жалість…

БУЛКІН (зіскакує з місця). Як?! Жалість?! Пані! Ви мене вбили наповал! Мене ще ніхто із жалості не любив! Я не морська свинка!

КЛАВДІЯ. Вибачте. Прямолінійність, не краща риса мого характеру. Не гнівайтеся, вам не до лиця морщити лоба. Краще давайте поговоримо про нашу справу. У вас є план?

БУЛКІН. Є… є, дорога Клавдіє Степанівно. Мене вчора вранці звели з одним шейхом, з Кувейтського посольства.

КЛАВДІЯ. В нашій справі необхідний шейх? Ніколи б не подумала.

БУЛКІН. Чесно кажучи, я й сам спочатку здивувався цій моїй думці. Але не знехтував нею і, як виявилось сьогодні, був правий.

КЛАВДІЯ. В чому ж? Ну, не мучте приречену до смерті! До речі, де це ви так добре навчилися кусатися? Бешкет...

БУЛКІН (перебиваючи Кладвію). Я радий, що вам сподобалося, а про справу більше ні слова не скажу. Дві пари симпатичних вушок також томляться, очікуючи моє повідомлення. (Голосно). Зіночко, серденько! Не могли б ви підійти?!

 

Булкін прислуховується. Десь в глибині будинку чується веселий сміх, а до кімнати майже бігом заходить Зінаїда.

 

ЗІНАЇДА. Звали, Індустрію Лікбезовичу? Я з кухні, краєм вуха, чи мені здалося?

БУЛКІН. Не здалося, Зіночко… Хотів запитати, як там лазня?

ЗІНАЇДА. А вже давно готова! (З жалем). До сніданку так ніхто й не доторкнувся.

БУЛКІН. Доторкнемося, обов'язково, але після лазні. Все одно тут лише одні холодні закуски.

ЗІНАЇДА. Дещо було гарячим. Гаразд, я можу йти? Гукнете, коли що.

БУЛКІН. Дякую, обов'язково. А ви хіба не відвідаєте сауну? (Маляєва щипає Булкіна). Хто? Що? Ой! Боляче!

 

Зінаїда, пирснувши в долоню, швидко виходить.

 

КЛАВДІЯ. Надмірна цікавість з сьогоднішнього дня буде каратися. Я маю на увазі надмірну й нездорову цікавість до жіночої половини.

БУЛКІН. Ну, знаєте… Уже й запитати не можна. Я ж без всякого такого…

КЛАВДІЯ. Звичайно, без всякого. Однак, коли Зінаїду зараз повернути й роздягнути, у неї без сумніву на всіх тих місцях, які ви спопелили поглядом, залишились опіки.

БУЛКІН. А що, гарна ідея! Але, думаю, при вас Зіна обстежуватися не стане. Вона чудово вишколена... (Поглядає на двері). А де наші дами? За цей час можна було обпудрити себе з ніг до голови! Двічі! Або... або ж знайшли спільну тему.

КЛАВДІЯ. Так, нам буде про що поговорити.

БУЛКІН. А чи потрібно? Як на мене, ваші чоловіки уже все сказали. Вам тільки залишилося підготувати себе до похоронів.

КЛАВДІЯ (з жахом зривається з місця). Як-к-кий жах! Ви, Індустрію, не передбачувані не лише в ліжку, але й в інших пікантних ситуаціях! Лякати невинну жінку! Я й так майже добу не знаходжу собі місця! Я сама не своя. До цього часу не знаю, на якому світі знаходжусь.

БУЛКІН. Так все таки ви де: там, чи тут і там одночасно? Ні, Клавдіє Степанівно, вам однозначно не потрібно було говорити всю правду. У вас нерви.

КЛАВДІЯ. У мене? Теж видумав. Я по всіх параметрах в нормі. (Ловить на собі критичний погляд Булкіна). Ви, Індустрію Лікбезовичу, маєте що-небудь проти?

БУЛКІН. О, о- о-о, ні. Ні, жодного слова. Ви божественні.

 

Заходить Неллі і Елеонора.

 

НЕЛЛІ. А мені, Індустрію, ти таких слів ніколи не говорив за десять років знайомства!

ЕЛЕОНОРА. Він виправить цю недоречність. Чи не так, Індусику?

БУЛКІН. Якщо ваші чоловіки дадуть мені таку можливість. Боюся, що ваші благовірні не дозволять нам спокійно провести цей місяць. Щоб ми тут не говорили, а анемічні мозки ваших коханих, пардон, колишніх коханих, щохвилини видають на табло питання: чи швидко ти їх там прикінчиш? Цікаво, скільки кожен з них втратить на ваші похорони?

НЕЛЛІ. Дійсно, цікаво. Якщо судити по капвкладенням, то я на даний період коштую менше всіх: всього шестисотий "Мерседес".

БУЛКІН. Кривдно?

НЕЛЛІ. Ще б пак! Потрібно було за мене дачу просити. Дача на всі сто тисяч потягне!

ЕЛЕОНОРА. Ну, Індусику видніше.

КЛАВДІЯ. Я, взагалі, мовчу! Я така велика, а коштую якусь маленьку валізу грошей! До вашого відома, Індустрію Лікбезовичу, та квартира, котру він продав, зовсім не його і навіть не моя. Вона службова.

БУЛКІН. Ось і чудово! Так він ще й аферист!? Ну, тоді він ось у нас де! (Затискує кулак). Голуб облізлий. Ой, прошу пробачення, Клавдіє Степанівно, за безтактність. Це у мене від не достатку виховання.

ЕЛЕОНОРА. Так, без сумніву, прогалини в вихованні Індусика ще іноді проскакують. Я маю на увазі залицяння до трьох жінок одночасно.

БУЛКІН. Не думаю. Темперамент неможливо виховати або не виховати. Він або є, або його нема. Це як гроші. Або... або… До речі, коли ми вже завели розмову про темперамент. А чи не піти нам в сауну? Я під парою завжди краще метикую.

НЕЛЛІ. В сауні потрібно паритись, а не метикувати. А коли й метикувати, так тільки на чотирьох. Зрозумів? Жіночий кілер! Ні, серйозно. Напитися б зараз хоч раз в житті й набити дорогому чоловікові пику! (До Конюхової). Елеонора, у вас знайдеться щось випити?

БУЛКІН. Випити знайдеться, але не знайдеться Шоти Абрамовича! Я так розумію, бити будуть мене. А мені б цього не хотілося, а звідси резюме: із алкоголю лише шампанське. Мені не подобаються дуже питущі жінки. Жінки і в тверезому вигляді, як правило, не зовсім передбачувані, а вже коли вип'ють.

КЛАВДІЯ. Проте ви не повинні забувати, що нас все таки троє. І ми у відповідь на ваші вигадки, які стосуються не абстрактних жінок, а нас, можемо елементарно нам'яти вам боки. Ви, Індустрію, поки що не шейх, а ми, відповідно, не ваші наложниці! О' кей? Май дарлінг?

БУЛКІН. Звісно ж, милі дами. Але ви, не зрівняльна Клавдіє Степанівно, як в воду дивилися. Я дійсно поки що не шейх, але коли обставини складуться відповідним чином, яким саме, я маю намір повідомити вам, лежачи в басейні, я змушений буду прийняти шахство, пардон, шейхство. Мені так здається. Якщо, звичайно, ваші високопоставлені вбивці не заставлять мене, з'їсти, допустимо, вареник, нашпигований ціанистим калієм.

НЕЛЛІ. Шота Абрамович може. В ньому аж цілих три відсотки кавказької крові. або й чотири. У будь якому випадку ім'я накладає на людину певний відбиток. Тим більше, він твій колишній начальник, а самі запеклі вороги виходять саме з колишніх начальників та колишніх друзів.

БУЛКІН. Ну, досить, або ми йдемо в сауну, або…

ЕЛЕОНОРА. Ніяких але. Ви мій гість, Індусику, Індустрію Лікбезовичу. І я, на правах господині, (Булкін хитро дивиться на неї). чи не господині?!

БУЛКІН. Господині, господині, не дивлячись на дарчу.

ЕЛЕОНОРА. Це натяк? Пустуне… Так ось, на правах господині, прошу чесну компанію в нашу сауну. Ох і попаримося!

 

Елеонора бере Булкіна під руку. Всі четверо виходять. Зінаїда, кинувши рушник, кидається навздогін за ними.

 

 

Сцена шоста

 

Там же. Минуло два тижні. Зінаїда закінчує прибирати кімнату. Чути шум під'їжджаючого автомобіля. Зінаїда швидко виходить назустріч.

Через хвилину повертається в супроводі Ель-Караса.

 

ЗІНАЇДА. Проходьте, містер, пліз, як би… Вибачте, я погано шпрехен зі по інгліш.

ЕЛЬ-КАРАС. Я теж.

ЗІНАЇДА. Варум? Ой, я хотіла запитати.

ЕЛЬ-КАРАС. Не турбуйтеся, люба, я чудово володію українською.

ЗІНАЇДА. А... Розумію. Ви, напевне, навчалися в "Політесі"?

ЕЛЬ-КАРАС. На жаль. Університет та десять класів сільської школи. В українській глибинці. Але де наш вельмишановний Індустрій Лікбезович? У мене всього одна година.

 

Заходить Елеонора з букетом квітів в руках.

 

ЕЛЕОНОРА (привітно). Зіночко, у нас гості? (Подає Ель-Карасу руку). Елен Юріївна.

ЕЛЬ-КАРАС (потискає руку). Дуже приємно! Гафур Ель-Карас, радник. Вибачте за такий ранній візит.

ЕЛЕОНОРА. Ну, що ви! Ми всі чекаємо вас. У вас чудова українська! Акцент ледь відчутний! (Оглядається). А ось і Індустрій Лікбезович!

БУЛКІН (з порогу протягує руку). Дорогий Гафур! Здрастуйте! Сподіваюсь, наш водій вчасно прибув? Так? Я радий! Але чого ж ми стоїмо? Сідайте, будь ласка, пане Ель-Карас.

ЕЛЬ-КАРАС (зручно вмощується в крісло). Прошу пробачення у дам.

ЕЛЕОНОРА. Ну, що ви, раднику, ніяких пробачень! Почувайте себе як вдома. (Сідає в крісло, яке подає Булкін). Дякую, Індустрію. Що вам запропонувати із напоїв, шановний Гафур… вибачте, добре не розчула як вас по батькові.

ЕЛЬ-КАРАС. Степанович, о, насолода очей моїх! (Перехопивши тривожний погляд Булкіна). На сході, шановний Індустрію Лікбезовичу, подібна гра слів являється невід'ємною частиною будь-якої світської бесіди.

ЕЛЕОНОРА. Степанович? Як дивно! Невже араби нарікають своїх чад слов'янськими іменами?

ЕЛЬ-КАРАС. А я й не араб.

БУЛКІН. Ось навіть як? Тоді, можливо, ви й не шейх?

ЕЛЬ-КАРАС. Шейх, але не араб. Я українець.

ЗІНАЇДА (сплеснувши долонями). Ой, мамо! Хохол!?

ЕЛЬ-КАРАС (до Зінаїди). Але це лише на перший погляд, світ розуму мого! Насправді я стовідсотковий українець.

ЕЛЕОНОРА. Як цікаво! А у нас якраз є сало домашнього копчення! (І тут же прикриває рот долонею).

ЕЛЬ-КАРАС. На вишневих гілочках? (Конюхова в знак згоди киває головою). І на яблуневих? (Закриває очі й втягує ніздрями повітря). Ви доторкнулися до самих ніжних струн моєї душі.

БУЛКІН. Але ж ви мусульманин! А му…

ЕЛЬ-КАРАС. Ну, знаєте! Я міг зрадити своєму імені, можливо прізвищу, я міг зрадити своєму способу життя, але зрадити копченому салу під стакан доброї горілки – пробачте! Не існує таких благ і обставин, котрі заставили б мене піти на подібний злочин! Національна самосвідомість сидить в моїх генах і нікуди від цього дітися!

БУЛКІН (захоплено). Я вражений вашим "патріотизмом!" (До Зінаїди). Що ж ви, голубко, стоїте?  Як на мене, задача була поставлена… Справа за малим: виконати.

ЗІНАЇДА (ніби прокинувшись). Так, так… Я миттю. А горілка це що, водка?

ЕЛЬ-КАРАС. Ну, звичайно, радість серця мого! Бальзам душі моєї! Аякже!

ЗІНАЇДА. Лечу!

 

Зінаїда, відчайдушно вертячи стегнами, повільно з небажанням виходить.

Ель-Карас поїдає очима покоївку.

 

ЕЛЬ-КАРАС. Ну, навіщо ж так швидко? Не горить же! (Закручує вуса).

ЕЛЕОНОРА. Так ми можемо дізнатись ваші справжні ім'я та по батькові? Я так розумію, ви являєте собою досить рідкий екземпляр, прошу пробачення за це слово, повністю трансформованого слов'янина?

ЕЛЬ-КАРАС. Доля, шановна Елен Юрівна, іноді таке з нами виробляє!

БУЛКІН. Яке? Тобто, я хотів запитати: що?

ЕЛЬ-КАРАС. Все, що їй заманеться! Сім років тому назад я служив радником нашого посольства в Абу-Дабі. Разом зі своєю дружиною. Там-то все й сталося. Тобто я на власному досвіді зміг впевнитись в правильності древнього постулату, згідно з яким: моральні якості залежать від матеріальних умов життя. На відміну від багатьох сучасних чоловіків, шейх повів себе як джентльмен – оженився на моїй Ірині. Мені ж прийшлось втішитися двома нафтовими вишками, громадянством і посадою радника, але вже своєї нової батьківщини – Кувейту. І тепер я, як ви мали можливість дізнатися раніше, шейх Гафур Ель-Карас. В миру я – Григорій Степанович Карась. Риба така є. Особливо смачна в сметані під ту ж горілку.

БУЛКІН. А в даний момент ви "в миру"?

ЕЛЬ-КАРАС. Ну, мабуть.

БУЛКІН. Тоді ви – Григорій Степанович. Не заперечуєте?

ЕЛЬ-КАРАС. Абсолютно. Мені подобається моє ім'я.

 

Заходять, про щось розмовляючи, Неллі і Клавдія. Ель- Карас, побачивши жінок, піднімається їм назустріч.

 

БУЛКІН. Як ви вчасно! Милі дами, у нас гість! Пан Ель-Карас. (Дами по черзі знайомляться з радником). Наш колишній співвітчизник!

НЕЛЛІ. Ось як?! І в якому ж куточку нашої колишньої, надзвичайно великої вітчизни, знаходиться точка, з якої почався колись відлік ваших днів?

ЕЛЬ-КАРАС. В Україні. Майже на тому місці, де цар Петро в свій час показав шведам, де раки зимують.

КЛАВДІЯ. І куди шведи до цього часу надсилають гуманітарну допомогу. Очевидно, в знак віддяки за поразку.

ЕЛЕОНОРА. Григорій Степанович люб'язно згодився дати нам рекомендації, що стосуються проблеми, котра нас цікавить. (Всі влаштовуються в крісла і на канапі). уже сьогодні.

БУЛКІН. Прошу не дивуватися. (Перехоплює зацікавлені погляди дам). Пан радник посольства замінив день нашої зустрічі за моїм проханням. Справа в тому, що вчора я не хотів вас тривожити, Неллі Борисівно. Мені телефонував Ділягін і наговорив купу всяких негарних слів. До вчорашнього дня я був впевнений в тому, що матюки не можуть служити мовою спілкування між директором великого інституту і його опонентом! То була лебедина пісня професійного волоцюги дяді Жори з Казанського вокзалу!

НЕЛЛІ. І зовсім даремно ти мене не покликав! Я володію цією мовою. Правда, в досить обмеженому об'ємі.

КЛАВДІЯ. Друзі, давайте ближче до суті! Пане раднику, скажіть, як на практиці в Еміратах здійснюються подібні проекти? І, якщо вас звичайно не ображає, я запитаю відкритим текстом: в скільки нам обійдеться подібний захід?

ЕЛЕОНОРА. І як надовго може все це затягнутися?

ЕЛЬ-КАРАС. Ну, я не впевнений в тому, що фінансову сторону нашої справи ми повинні вирішувати, вибачте, колгоспом. Крім того, милі дами, ставши на цю стезю, вам прийдеться зовсім забути про емансіпе та інші європейські заморочки. Таке там селяві. В Еміратах.

 

Заходить Зінаїда все тією ж вихлястою ходою, поправляючи зачіску.

 

ЗІНАЇДА. Панове, запрошую всіх до столової! Стіл накритий.

 

Чоловіки встають, подають руки дамам.

 

БУЛКІН. Дякую, серденько, якраз доречно.

ЕЛЬ-КАРАС (пропустивши дам вперед, до Зіни). Сподіваюсь, Зіночко, ви нарізали сальце не дуже тоненькими шматочками? До речі, що ви робите сьогодні після вечірнього намазу?

ЗІНАЇДА. Після якого намазу? Я ввечері нічого мазати не збираюся.

ЕЛЬ-КАРАС. Пардон, я за звичкою. Намаз – це щоденна вечірня молитва. Так чим ви будете займатись сьогодні ввечері? В моїй резиденції є дуже значна колекція слайдів з видами на красиве життя.

ЗІНАЇДА (знітившись). Я подумаю. А зубну щітку брати?

БУЛКІН. Неодмінно, серденько.

 

Сміючись, всі виходять. Дзвонить телефон. Булкін повертається до вітальні, краєм ока поглядає на годинника, знімає трубку.

 

БУЛКІН. Булкін слухає! Це ви, Джессіко? Дуже добре… так… звичайно… так. Телефон в автомобілі це здорово, чи не так? Через хвилину? Добре, я виходжу. Ні, всі в столовій, з шейхом. Так. Все, я виходжу.

 

Кладе трубку й виходить на подвір'я. Через хвилину чути шум від'їжджаючого автомобіля, голоси. До вітальні заходить Булкін, Тетяна Василівна і Джессіка.

 

БУЛКІН. Проходьте, будь ласка. Я так розумію, це мама цієї чарівної особи? Чи я помиляюся?

МАСЛОВА. Уявіть собі. А ви, мабуть, чекали побачити отакенну стару торбу з тремтячими руками? Я вгадала?

БУЛКІН. Ну, десь… Ну, не зовсім вже так! Тим приємніший і несподіваний фінал нашого заочного знайомства. (Дивиться на годинника). О, у нас на все про все година часу.

ДЖЕССІКА. У нас проблеми? Чи настав час "Ч"?

БУЛКІН. Очевидно, що так. Чому я невимовно радий! І як говориться, готовий до бою.

МАСЛОВА. Боюсь, ви надто самовпевнені. Без сумніву, в не приятельському табуні царює дух передінфарктного стану. Але я б не стала витанцьовувати раніше призначеного терміну тарантелу на трупах їхніх же ілюзій. Ці хлопці в екстремальній ситуації ще можуть показати зуби!

ДЖЕССІКА. Та перестань, мамо! Які там зуби! Чула вчора як Ділягін з Індустрієм Лікбезовичем по телефону розмовляв. Там окрім відбірних матюків та посилань на якогось магічного судового виконавця взагалі нічого не було! На протязі цих двох тижнів ці старці потихеньку пісяли кип'ятком і ніби між іншим справлялися по телефону в похоронних бюро де найдешевше обійдуться похорони. До речі, Індустрію Лікбезовичу, в яку суму вам вилився телерепортаж Хануми зі спростуванням вашої отрутності?

БУЛКІН (загадково посміхаючись). Розумієте, юна леді, іноді особиста привабливість навіть величезну суму зелених може перетворити в попіл. У нас однакові погляди на одну й ту ж проблему.

ДЖЕССІКА. Я починаю здогадуватися на яку!

БУЛКІН. Ви надзвичайно розумна дівчинка! Але повернімося до наших баранів.

МАСЛОВА. Ось вже воістину в саму точку!

БУЛКІН. Щоб тримати ситуацію під контролем, я їм всім сьогодні призначив зустріч. Опівдні. Тому потрібно терміново опрацювати стратегію наших дій.

ДЖЕССІКА. І тактику.

БУЛКІН. Поза всяким сумнівом. Тактика в нашій з вами справі річ архіважлива! Але чому ж ми стоїмо! Прошу, нас з нетерпінням чекають в столовій.

 

Всі виходять.

           

 

Сцена сьома

 

Через годину. Вітальня.

 

КОНЮХОВ (нервово стукає пальцями по краю стола). Я вкрай обурений, товаришу Булкін! Подивившись останній репортаж Хануми Сидорової, я, нарешті, прозрів і зрозумів, як жорстоко був обманутий вами! Ви, Булкін, аферист! І я вимагаю повернення дарчої на цю дачу.

БУЛКІН. Прошу підбирати слова, Іване Архиповичу. Ви не в себе вдома!

КОНЮХОВ (аж стрепенувся від обурення). Не в себе? Та як ви смієте?! Ви вигнали чесну людину з його дому.

БУЛКІН. Чесного? А як же бути з наміром відправити на той світ з моєю допомогою свою власну дружину?!

КОНЮХОВ. Брехня! Чистісінька брехня! А коли б навіть і так, то хто ж вам повірить? Адже і дурню зрозуміло – людина не може бути отруйною! Це нонсенс!

БУЛКІН. А чому ж тоді той самий нонсенс не висвітився великим знаком оклику в вашій круглій голові два тижні тому? Це ж так потрібно було зненавидіти Елеонору Юріївну, щоб відважитись на таке.

КОНЮХОВ. Це все ваші інсинуації. Ви нахабно втерлися в моє довір'я, в довір'я моєї дорогої дружини.

БУЛКІН. А як же Джессіка?

КОНЮХОВ. Яка Джессіка? Нема ніякої Джессіки! Хто така Джессіка?

БУЛКІН. Ну-у-у-у, знаєте, Іване Архиповичу, мені вас трішки шкода. Проте, шкодувати невдах цілком даремне заняття.

КОНЮХОВ. Перестаньте ображати мене в моєму ж домі! І, взагалі, де моя дорога дружина? Куди ви її заховали? Аферист!

БУЛКІН. А мені Джессіка не говорила про те, що ви нудьгували за дружиною!

КОНЮХОВ. Звичайно не говорила! Не може ж плід вашої уяви ще й говорити! (Задоволено сміється).

БУЛКІН. Джессіко! Можна вас на хвилинку?!

КОНЮХОВ (сміється ще голосніше). Та досить вам! Клоун!

 

Заходить Джессіка. Конюхов різко перестає сміятися, злякано махає руками, ніби відмахуючись, потім валиться снопом в крісло.

 

КОНЮХОВ. Ма-м-м-ма-а. (Щипає себе за ніс). Джес-с-с (Зривається на свист).

ДЖЕССІКА. Ку-ку, котику! Де ж це ви так чудово навчилися свистіти? Прошу мене пробачити, Іване Архиповичу, але я чисто випадково все чула. А тому в мене питання: мене немає чи я все ж таки є? І залиште свій ніс в спокої! Винний не ніс, а те, що знаходиться під перукою!

КОНЮХОВ (дурнувато сміється). Як-к-ка перука, зайчику? При сторонній людині? (Трохи прийшовши до тями). Він тебе знайшов? Цей брудний аферист!

БУЛКІН (піднявшись в кріслі). Дякуйте Богу, що я не чіпаю убогих.

ДЖЕССІКА. Індустрій Лікбезович мене не шукав, це я його знайшла. В той же день. Після інтерв'ю.

КОНЮХОВ (починаючи нарешті розуміти ситуацію). Після того, як я у нього… Але ти ж сама… (Шум під’їжджаючого автомобіля).

ДЖЕССІКА. Вірно, і не тільки тебе одного!

 

Заходить розпашілий Ділягін. Побачивши Джессіку, завмирає на пів кроці.

 

ДЖЕССІКА. Заходьте, Шота Абрамовичу! Сподіваюся, ви не станете матюкатися при своїй маленькій мишці? (Конюхов як загнаний звір водить очима й робить спробу зосередитися).

КОНЮХОВ. Чия мишка?!

ДІЛЯГІН (показує пальцем на Конюхова). Це хто? І чому ти тут?

БУЛКІН. Вам краще сісти.

ДІЛЯГІН. А тобі помовчати! (До Джессіки). Я все ж розраховую на твоє пояснення! Що у тебе спільного з цим бандитом?

ДЖЕССІКА. Плани на майбутнє. І… І вам дійсно варто сісти, оскільки повідомлення, яке я маю намір зробити в… (Дивиться на годинника). в найближчі десять хвилин, декотрих може звалити з ніг.

КОНЮХОВ (до Джессіки). Джессіко! Дідько тебе забирай! Що все таки тут відбувається? Булкін, я вимагаю пояснень! І терміново!

БУЛКІН. Ха! Він вимагає! Не зли мене! Мерзенний вбивця!

ДІЛЯГІН (мимоволі відсахнувшись від Конюхова). О! Жах!

БУЛКІН. Не жахливіший за вас! Такий же, жінко-вбивця як і ви. Брати по духу! (Чути шум під'їжджаючого автомобіля). О! Напевне, третій духовний брат примчався. Боюсь, Джессіко, ви зробили помилку, не підготувавши завчасно письмові відповіді на можливі питання цих не вельмишановних панів, котрі забули про те, що основною ознакою, що відрізняє людину від тварини, є моральний початок.

 

В вітальню заходить Маляєв, але, побачивши Джессіку в компанії чоловіків, розвертається на сто вісімдесят градусів.

 

ДЖЕССІКА. Стояти! Кругом а-а-арш! Здрастуйте, Герасиме Рафаїловичу! А вас що привело в цей райський куточок?

КОНЮХОВ. Та у них тут ціла банда!

БУЛКІН. В саму точку, Іване Архиповичу! З однією поправочкою, правда… Не у них, а у вас, Герасиме Рафаїловичу! Я чув, ви замовили вашій незрівнянній Клавдії Степанівні просту соснову труну. Що так? З грішми туго? Ви ж за крадену квартиру напевне чималу суму виручили. Га? Джессіко, ви вже тут займіть дорогих гостей, а я піду. Дами зачекалися. (До чоловіків). І без дурниць мені тут!

 

Булкін, насвистуючи "Макарену", виходить.

 

ДЖЕССІКА. Ну, що, теоретики сексу, чудовий у нас симпозіум вийшов? Як це у Пугачової: ніхто і не чекав?!

ДІЛЯГІН. Як ти могла!? Ти розбила моє серце!

ДЖЕССІКА. Щоб щось розбити, потрібно, як мінімум, це щось мати.

КОНЮХОВ. Ні, не можу повірити! Ти така ніжна, ласкава.

ДЖЕССІКА. Я старалась бути рівною зі всіма. Сподіваюсь, нарікань на предмет недовкладення ніжності в наші відносини не буде? Ні? Тоді перейдемо до головного питання нашої конференції, але для початку прийміть ось це. (Джессіка дає кожному по таблетці).

МАЛЯЄВ. Ціанистий калій?

ДЖЕССІКА. Ще чого, хитруне! Саме цікаве ще попереду! А це валідол… Так, на всяк випадок…

ДІЛЯГІН. Після цього всього мені вже нічого не страшно!

ДЖЕССІКА. Як знати, Шота Абрамовичу, як знати... На вашому місці я б таблетку під язик все таки поклала… мало чого… І так, я починаю! Мамо! Заходь!

 

У вітальню заходить Маслова. Чоловіки, нічого не розуміючи, переглядаються.

 

МАСЛОВА (весело розглядаючи чоловіків). Та-а-ак… Що робить час і висока посада з людьми! Жах! Ці животи, ці бульдожі щоки.

КОНЮХОВ. Пані, я не думаю, що ми коли-небудь з вами зустрічалися!

МАСЛОВА. Жартуєш, Ваню. Ти був неперевершеним у ліжку двадцять років тому назад!

ДІЛЯГІН. Панове потерпілі! Вони ж всі тут змовилися! Мафія!

ДЖЕССІКА. Ось, ось, а я по всій очевидності – керівник шайки?

МАСЛОВА. Значить так, орли мої сухопутні, я – мати цієї симпатичної особи. Це перше. Симпатична особа працювала в тилу ворога за моїм особистим наказом. Це друге.

ДІЛЯГІН. Ну, я ж говорив! Пора викликати міліцію!

ДЖЕССІКА. Навряд чи, Шота Абрамовичу, уже через хвилину вам захочеться телефонувати.

МАЛЯЄВ (закинувши в рот таблетку). Катувати будете? Мене не можна катувати! У мене в критичні моменти трапляється нетримання всього. Джессіко, я любив тебе як дочку!

МАСЛОВА. Саме про це я й хочу поговорити з вами! І не потрібно мене перебивати! Шота! Нарешті, третє. Згадайте-но, хлопчики, рік одна тисяча дев'ятсот сімдесят шостий, Анапа, санаторій "Першотравневий" і мене, привабливу покоївку Тетяну Маслову, на якій ви всі троє, на протязі місяця по черзі хотіли женитися. У будь-якому випадку, в ліжку це звучало досить переконливо. Особливо переконливо брехав Шота, лоскочучи своїми розкішними вусами мої невинні груди. По закінченні десятиденної курсівки він першим, таємними стежками, ганебно втік від коханої!

            Я була невтішна до самого обіду! А в обід мені зробив пропонову Герасим, котрий щойно прибув. Він теж вмів гарно щебетати, теж лоскотав мої невинні довірливі груди, але на відміну від Шоти, котрий видавав себе за грузина, їв і пив за мій рахунок. Десять днів пролетіли як одна мить! І ось Герасим, оце товстозаде Муму, також розсіялося в передранковому тумані!

            І я подумала про суїцид, але лише в першу мить, оскільки Іван, котрий кометою влетів в моє майже закінчене життя, виявився набагато кращим газової конфорки, над якою я хотіла провести останні хвилини свого життя. Але курсівка закінчилася і в Конюхова. І мої зганьблені груди на довгі роки стали недоступними для чоловіків.

ДІЛЯГІН. Ой, ой, ой! Я зараз заплачу! Найшли про що згадувати! На те він і курорт, щоб на ньому заводити романи!

МАЛЯЄВ. І нічого такого я за ваш рахунок не їв і не пив! А якщо й пив, то я можу відшкодувати вам ваші витрати. З індексацією!

КОНЮХОВ. Я так розумію, ви, Тетяно, вирішили відомстити нам. Маю визнати, вам це вдалося. Але чи варто було вплутувати в свої плани оце невинне дитя?

ДІЛЯГІН. Оце невинне дитя майже рік водило мене за ніс, як самого останнього бовдура! Але, зачекайте! Пані, говорячи про те, що ваші груди були недоступними для чоловіків, що ви мали на увазі? Чи не хочете ви сказати, що я, тобто ми, являємося ніби… батьками. Джессіки?

МАСЛОВА. В саму точку, Шота! Не знаю хто, але один із вас батько. А, можливо, і всі троє.

ДЖЕССІКА (іронічно). Так то, таточки! Посилаючись у свій час на свою невинність, я вберегла вас від одного із самих страшних смертних гріхів.

КОНЮХОВ. Ви, пані Маслова, говорите досить таки дивні речі! Ви були молодою, морально нестійкою і…

МАСЛОВА. За "морально нестійку" зараз в око заробиш і вмить Кутузовим станеш! Це по-перше, а по-друге, коли б був той, четвертий, на котрого ти тут пробуєш все звалити, так на який ляд ви мені, три старих бовдури, були потрібні? Робити мені більше нічого при моєму положенні та при моїй посаді, як тільки за вами по світу ганятися.

ДЖЕССІКА. Моя мама, якщо ви не в курсі, замміністра культури при новому уряді, таточки.

ДІЛЯГІН. Так, що ви, пані замміністра, конкретно пропонуєте? Усиновити Джессіку? Пардон, удочерити? Я, звичайно, можу, але звідки я знаю…

КОНЮХОВ. Цілком справедливо! Ми не впевнені! Згоден, прецедент був.

МАЛЯЄВ. Як би де-факто.

МАСЛОВА. Дивися, дочко, яких мерзотників твоя мати пригріла у свій час на своїх невинних грудях! Не розумію, як вони далі будуть жити після цього всього?

КОНЮХОВ. Як, як? Дуже просто! Кожен з нас має дружину.

ДЖЕССІКА. Боюсь, що у вас їх вже нема, таточки.

ДІЛЯГІН. Не сміши, дитино! У нас є жінки!

МАЛЯЄВ. Це як два на два дорівнює чотири!

ДЖЕССІКА. Індустрію Лікбезовичу, ваш вихід!

 

У вітальню заходить Булкін в супроводі Конюхової, Ділягіної, Маляєвої. Всі одягнуті по-східному, у дам обличчя до половини прикрите прозорою вуаллю, на голові у Булкіна щось подібне на чалму.

Ділягін, Конюхов та Маляєв немов по команді встають. Німа сцена.

 

КОНЮХОВ (пробує пожартувати). На маскарад зібралися? Елеоноро, як це розуміти?

МАЛЯЄВ. Так, Клавдіє, мені також не зрозумілий цей фокус з переодяганням.

БУЛКІН. В моїй сім'ї жінкам не дозволяється розмовляти з сторонніми чоловіками!

ДІЛЯГІН. Ти, Індустрію, при своєму розумі? Яка сім'я? Які жінки? Блазень!

БУЛКІН. Прошу в моєму домі вести себе пристойно!

КОНЮХОВ. В його домі?! Ні, чи ви чули щось подібне? А ти чого мовчиш, Елеоноро?

БУЛКІН (робить знак Конюховій). Дай йому відповідь.

ЕЛЕОНОРА. Ми, Іване Архиповичу, вирішили створити сім'ю… східного типу, і Індусик тепер наш чоловік. Зрозумів, старий розпуснику!?

ДІЛЯГІН. Ха! Вони вирішили! Ось до чого довела країну чортова демократія! Рідна жінка в рознос пішла! Шведського кохання захотілося?!

НЕЛЛІ. Після того, що було, це саме те, що нам потрібно! Теоретик сексу!

БУЛКІН (до Ділягіної). Не кип’ятися, рідна. (До чоловіків). Так, мужики! З речами на вихід! Конгрес закінчений. Надалі по всіх питаннях, які будуть цікавити вас, можете звертатися до мого адвоката, який уже приступив до підготовки шлюборозлучних процесів.

ДІЛЯГІН. Так, мені все зрозуміло. Тут змова. Панове потерпілі, ми повинні згуртуватися й протистояти натиску провокаторів. Неллі Борисівно! Зараз же переодягнися! Ти не можеш в такому вигляді їхати додому! Я ж, в свою чергу, спробую тебе зрозуміти і пробачити! Я великодушний!

НЕЛЛІ (до Булкіна, благаюче). Можна, я скажу? (Булкін неохоче киває). Слухай мене уважно, Шота. Ми насправді вирішили створити велику шведську сім'ю.

ДІЛЯГІН. Що за нісенітницю ти верзеш? Ти забула, в якій країні ми живемо? У нас заборонено багатоженство!

НЕЛЛІ. Дай сказати. Я тебе не перебивала. Після розлучення ми всією сім'єю виїжджаємо на деякий час в одну із східних країн, де і оформимо наші відносини офіційно. Я дохідливо висловилася? Вам же, дорогі мої хлопчики, наполегливо рекомендую перестати викомарюватися й віддатися на милість долі. В даному випадку, на милість чарівної Тетяни Василівни і Джессіки. Для вас, хлопці, після всього, що ви понавитворяли в житті, це не самий гірший варіант. А зараз нам пора. У нас всього година на відпочинок. Бувайте, таточки!

 

Булкін, Неллі, Клавдія і Елеонора виходять.

 

МАСЛОВА. Питання будуть? Питань нема. Тоді вперед! Ділягін, для початку ми поживемо на твоїй дачі. Джессіка говорить, що там у тебе місця на всіх вистачить! Не знаю, що буде робити Булкін з трьома жінками, але що буду робити з трьома чоловіками я, я продумала до дрібниць! І вище голови, вам водночас таке щастя привалило – жінка напів-міністр та дочка – писана красуня! Чи могли б ви коли-небудь мріяти про подібне щастя?!

            Кінець другої дії.

Painting by Sketchydeez on DeviantArt.​

Матеріали надіслано авторами спеціально для читачів порталу "Мала Сторінка".

 

 

Читаймо також на нашому сайті:

Олег Гончаров – драматург, сценарист, композитор, дизайнер. Друкувався в "Страйк Ілюзій", "Авансцена", Драмовичок", в ж-лі "Дніпро", збірнику творів переможців "Корнійчуковська премія" (Вид-во "Плутон"), "Як тебе не любити...", в Дебют-газеті, має збірник семи п'єс "Сім кроків до театру". Є автором 30 п'єс, котрі були в репертуарах театрів України, Білорусії, Німеччини, Канади, Росії; романи: "Савейна", "Юлька", "Ігри хакерів";  автор 39 реалізованих к/м анімаційних кіносценаріїв; є ілюстратором: "Савейна", "Сім кроків до театру", "Дзвони долі". "Казкові історії Русани та Данилка".

 

Раїса Гончарова ‒ перекладачка, драматургиня, сценаристка ‒ народилася в м. Ратно, Волинської обл. З 2001 живе у Києві. Після закінчення ХТІПО працювала за спеціальністю економіка та організація 32 роки. Паралельно перекладала твори Олега Гончарова, писала  оповідання, п'єси, публікувалась в періодиці, в ж-лі "Дніпро", вид-ві "Лілія", "Як тебе не любити...". У 2020 році в Дебют-газеті видано Том 1 гумору "Важкі часи настали", де є 24 оповідання Олега Гончарова, у т. ч. 20 оповідань в її перекладі. Є автором 9 п'єс.