Олег Гончаров
Переклад українською -
Раїси Гончарової
ВИПАДКОВІ ДІТИ ВІД НОБЕЛЯ
(комедія на дві дії для старшокласників та дорослих)
Дійові особи:
Кіфер Леонід Борисович – Нобелівський лауреат,
Дикушина Валентина Іванівна – психіатр,
Ольга Брєєва та Галина Захарова – позашлюбні дочки Кіфера,
Алексєєв Євген Гурійович – кардіолог, друг Кіфера,
Жанна – покоївка Кіфера,
Бузяєва Ірма Янівна – кореспондентка,
Гукова Раїса Марківна – однокурсниця Кіфера.
Перша дія
Сцена перша
Квартира Кіфера. Наполегливо дзвонить телефон. На ходу знімаючи плащ, до кімнати вбігає хазяїн.
КІФЕР (кинувши плащ на канапу, піднімає слухавку). Так, я слухаю. (Послабляє вузол краватки). Так. Георгій Костянтинович? Здрастуйте, шановний! Дякую, дякую. Ой, і не кажіть! Від хвилювання три доби не спав, тобто майже не спав... по мінімуму. Так! Сам король. Так. Ну, що ви! Це на все життя! Так. Море чудових вражень! Так. Я щойно на поріг. Навіть ще не роздягнувся. Валізи по всій вітальній порозкидав. Дякую. Так, у неділю чекаю. З дружиною, звичайно. Парубоцькі часи пройшли. Так. (Сміється). Ну, звичайно, пам'ятаю! Ще б пак! Так. Так. Всього найкращого. Привіт від мене Лідії Йосипівні. До зустрічі. (Кладе слухавку). Треба телефон вимкнути. Ці хлопці й помитися з дороги не дадуть!
Підхопивши з канапи піджак, виходить у вітальню. Через хвилину дзвінок у двері, чуються голоси. Кіфер з Дикушиною заходять до кімнати.
ДИКУШИНА. А я чую, хтось над головою бігає! Дай, думаю, перевірю. А часом злодії до Нобелівського лауреата забралися! Ну, вітаю!
Рішуче притягає Кіфера до себе за лацкани піджака і не по-сусідськи міцно цілує. Кіфер якийсь час пручається пійманою рибиною в потужних обіймах Валентини, котра, розпалившись, намагається завалити його на канапу. Кіфер, вислизнувши в останній момент з обіймів Валентини.
КІФЕР. Ти що, здуріла?! Ми ж домовилися, Валентино! Давай без романтики! Пробач, але мені не хотілося б ворушити минуле в будь-якій іпостасі. Невже не можна бути просто добрими друзями?! Адже стільки чоловіків навколо! І навіть цілком пристойної якості. Євген, наприклад. Нормальний чоловік. Перспективний науковець. Не палить, між іншим. Навіть не пити може. Чим не пара? Га?
ДИКУШИНА (поправляючи сукню). Сам на ньому й женися! Цей фанатик навіть про секс міркує з позиції незабутнього мучителя безневинних собачок, генія умовних рефлексів Павлова… А з моєї точки зору – занадто розумний чоловік таке саме зло, якби він був гірким п'яницею! Ні від першого, ні від другого користі, в відомому розумінні, немає!
КІФЕР. Тоді я тебе не розумію. Мені здається, що я до когорти дурнів не належу. Чи я помиляюся?
ДИКУШИНА. Ти, Льоню, зовсім інша справа. Ти геній, а це вже патологія! Ти мені цікавий, як об'єкт для досліджень. До того ж тепер ти ще й Нобелівський лауреат, а значить – доларовий мільйонер!
КІФЕР. Так, мені пощастило! З премією. А от із тобою – ні! Якщо хочеш, можеш вважати це образою.
ДИКУШИНА. Ага, зараз. Розмріявся. Від мене так просто не втечеш! Що ж я даремно останні п'ять років навколо тебе кола нарізала? Ні-і-і-і. І думати забудь! А не хочеш одружуватися – гони грішми! Я не горда!
КІФЕР (снопом падаючи на канапу). Мамо рідна. Ти про що це, мила? Ти бач, кола вона навколо мене нарізала. А навіщо ж тоді від першого чоловіка пішла? Я винен, чи хто?
ДИКУШИНА. Не ти, свята правда. Адже кожна пішла б! Уявляєш, цей грубий мужицюра із двома вищими освітами, змушував мене готувати йому їжу! Уявляєш який нахаба! Мало того! І щоб кожного дня свіже! Начебто я тільки для цього й виходила за нього заміж!
КІФЕР. А від другого?
ДИКУШИНА. Другий сам пішов. Тому, що я також відмовилася готувати йому їжу! Нікчемний власник!
КІФЕР. Але, вийшовши заміж за мене, тобі усе ж довелось би готувати мені їжу, оскільки я не статуя, і іноді мені теж хочеться їсти.
ДИКУШИНА. Помиляєшся, рідний! Вийшовши заміж за Нобелівського лауреата, я на кожному метрі нашої майбутньої житлової площі поставила б по покоївці, і до кінця своїх днів не робила б ні-чо-го! Вловив різницю? То як, женишся чи я грошима візьму?
КІФЕР (виключивши телефон). Переб'єшся, мила... Як на мене, тобі для початку варто терміново поміняти роботу або… хоча б перейти з твоєї психлікарні в якусь поліклініку. На твою психіку негативно впливають шизоїдні флюїди, якими перенасичена атмосфера вашої божевільні. Не встигнеш озирнутися, як потрапиш із лікарів та у пацієнти!
ДИКУШИНА. Я не почула відповіді.
КІФЕР. Ну, що ж, Валентино, якщо на рівні світської бесіди ти не сприймаєш мої слова, спробую пояснити по-іншому: ти мене зовсім не цікавиш. як жінка. Це по-перше.
ДИКУШИНА. Я дозволю тобі мати п'ять коханок.
КІФЕР. Прошу мене не перебивати! Я ще не закінчив. По-друге. Я, взагалі, в найближчому майбутньому не збираюся ні на кому одружуватися. І це принципово. Одруження стане на заваді вирішенню нової наукової проблеми. І, взагалі, ти ж знаєш, я не особливо ласий до жінок.
ДИКУШИНА. Так, так, хто б казав! А комсомольська молодість? БАМ, Тобольськ, Нижнєвартовськ, Якутськ, Хандига, Павлодар.
КІФЕР (здивовано). Не зрозумів! Ти що, інспектувала мій архів? Боже мій! Як це підло – читати чужі листи!
ДИКУШИНА. А кидати жінок не підло?! Приручати і кидати?! Теж мені англієць липовий! Зникав, не прощаючись! Ось такі як ти, Леоніде, черстві, бездушні й розважливі частіше всього потрапляють, в решті решт у ситуації, з яких є тільки два виходи: або збожеволіти і стати моїм пацієнтом, або ж, ще глибше загрузнувши в мерзоті, піти кривою стежкою, в кінці якої – пекло!
КІФЕР. Тільки не потрібно ліпити з мене злочинця! Отакого монстра! Підступного серцеїда з садистськими схильностями! То були часи, коли ми були молоді! І цим все сказано! Тим більше, не все було так погано, як це ввижається тобі. Ми листувалися деякий час. Я ж їх знайшов!
ДИКУШИНА. Знайшов! Совість заїла. Тобто, її залишки.
КІФЕР. І давно ти шерстила мій архів, підступна? Може, ти ще й копії зняла? Від тебе можна чекати і не таких сюрпризів!
ДИКУШИНА. А що, шикарна ідея! Шантаж, милий мій, за всіх часів приносив розумним людям пристойні дивіденди. Проте, заспокойся, рік тому не догадалася, а зараз, пізно. Гаразд, піду я. Мені ще курку розпатрати треба!
КІФЕР. Ти ж не любиш готувати!
ДИКУШИНА. Це я чоловікам не любила готувати, а для себе я готую будь здоров! Я собі не ворог! Пішла, а ти все-таки подумай. Лауреат. Міцненько так подумай.
Дикушина йде геть.
КІФЕР (зітхнувши з полегшенням, якийсь час мовчить, перекладаючи з руки в руку слухавку). Ні, але яка ж Валентина! Порпатися в моїх паперах! Але ж вона в дечому права, чорт забирай! Приручав і кидав... кидав... Поматросив і покинув... Соромно... Соромно, Леоніде Борисовичу, ой як соромно... І заперечити, власне, нічого. Стільки років пройшло, я от нагадала Валентина про будівельні загони і ударні-комсомольські пустощі й на душі відразу якось незатишно зробилося. (Оглядає кімнату). Один, як перст. Лічильник намотав сорок чотири роки і його, на жаль, назад не відмотаєш. Це тобі не спідометр на краденому "Мерседесі"! (Ніби струшуючи з себе сум). І що за біда, зрештою! Так, були жінки у свій час! Багато жінок! Ну і що з цього випливає? А в кого їх не було? Вірно, тільки в ледачого і не було. А в інших були. І дуже добре, чудово. І час був гарний, принаймні, нам так здавалося, оскільки краще, ніж те, що ми тоді мали, було за сімома печатками. Але ми жили, кохали, нас кохали і ніхто з нас не винен у тому, що були на цьому любовному фронті свої втрати... Життя без втрат не буває... Це як два на два. І, Боже мій! Чи мені тужити за далеким, дуже далеким минулим, котре так невчасно постукало в мої двері. Два дні тому я одержав нагороду, про яку мріють усі без винятку серйозні вчені. Я досяг свого в науці і був за це нагороджений! Я ще достатньо молодий і енергійний. Я амбіційний і в мене все ще попереду! (Дзвінок у вітальні). А це ще кого нелегка... (Дивиться на годинника). Проти ночі.
Кіфер неохоче піднімається і йде відчиняти. Через хвилину повертається з Алєксєєвим.
АЛЄКСЄЄВ. Що в тебе з телефонами?
КІФЕР. А нічого, вимкнув і все, а то й помитися з дороги не дадуть.
АЛЄКСЄЄВ. Це точно. Ти тепер у нас народне надбання і відтепер будь-який громадянин, котрий хоч трішки шанує себе, буде вважати своїм обов'язком прокричати що-небудь приємне у твою слухавку і, піймавши момент, потримати тебе у своїх, не завжди безкорисливих обіймах. До речі, дай я тебе обніму! (Обнімаючись, голосно сміються). Поздоровляю, Льоню! Від усієї душі і, зауваж, цілком безкорисливо!
КІФЕР. Дякую, Женю. Я знаю. Але чому ж так пізно? Щось трапилося?
АЛЄКСЄЄВ. Ще б пак! Як кажуть, з тебе пляшка.
КІФЕР. Ну! Не тягни кота за хвоста!
АЛЄКСЄЄВ. Не буду. Сьогодні я відімкнув прооперованого пацієнта від системи життєзабезпечення! Твій біоімплантат працює як годинник. Ти радий?
КІФЕР. Ну, я зараз прямо по килиму розтечуся! От це так дійсно новина! Ознаки відторгнення є?
АЛЄКСЄЄВ. Та в тім то й річ, що немає! Не знаю, тобто я не зовсім упевнений, але, напевно, існує якась взаємозалежність між спроможністю біоімплантата виробляти енергоімпульси і повною відсутністю процесу відторгнення. Мене турбує інше. Розумієш, ми провели сьогодні структурний аналіз зрізу тканин, взятих із прикордонного прошарку зрощення і…
КІФЕР. І що?
АЛЄКСЄЄВ. Тканини придбали властивості біоімплантату – спроможність генерувати енергію.
КІФЕР. Не розумію. Так це добре чи погано?!
АЛЄКСЄЄВ. Якщо подивитися на цю проблему з позиції чистого практицизму, то, безсумнівно, це добре. Згодом прооперована людина перетвориться в ходячу батарейку з загальним энергопотенціалом десь у межах трьохсот вольт.
КІФЕР. Нічого собі! Це ж живий електрошокер "Волмен"!
АЛЄКСЄЄВ. Так, щось подібне на це. Біда в іншому. Ми не знаємо, як поведуть себе органи, я маю на увазі клітинний рівень, отримавши можливість харчувати себе самостійно, поза залежністю від умовного центру. На мій погляд, це може призвести до десинхронізації роботи органів.
КІФЕР. Але ж це все поки що на рівні твоїх фантазій? Так? Так. Особисто я не думаю, що імплантат, створений нами, може перетворити людину в земного Зевса, що розкидає блискавки праворуч і ліворуч. Я впевнений, що нам не буде дозволено втручатися в Божий промисел так глибоко. Ми повинні лише допомагати людям переборювати хворобу. Загальна ж модернізація людського організму надзвичайно небезпечна, оскільки спроможна породити монстрів, непідконтрольних нікому.
АЛЄКСЄЄВ. Гаразд, у нас ще буде час на вивчення і аналіз даної проблеми. Повернемося на грішну землю. Як все було?
КІФЕР. А, це... я зараз. (Виходить із кімнати й відразу ж повертається з касетою). Ось, тримай. Тут, на диску, вся церемонія вручення. Від "А" до "Я". Заздалегідь прошу вибачення за свою англійську. Втім, у професора Ноймана з англійською ще гірше. А в цілому все було дуже круто! Як на мене, жодна премія не вручається з таким шиком і в такій доброзичливій атмосфері любові й щирої поваги до лауреатів… проте, найбільше я був вражений ранком наступного дня, коли мені прямо в постіль чарівна білявка подала каву! У них там, виявляється, звичай такий – подавати лауреатам каву у постіль.
АЛЄКСЄЄВ. В такому випадку могли б подати в добавок до чашечки і ту красуню! Ти як вважаєш?
КІФЕР. Я про це вже другу добу думаю!
АЛЄКСЄЄВ. Ну і в чому, власне, проблема? Ти тепер у нас мільйонер. Їдь у Стокгольм, купи цей готель і чарівна білявка північних широт буде носити у твій номер каву кожну годину! До речі про білявок. Припускаю, що вже буквально з завтрашнього дня на до тебе почнуть чіплятися зграї симпатичних, озброєних довгими ногами, шикарними бюстами, спритних панянок усіх віків, національностей і віросповідань. Будь готовий до раптового кохання, обіцянок повіситися або ж кинутися під поїзд. Слава, мій бідний друже, жахливий тягар. Тим більше, якщо ця слава замонолічена сумою з дев'ятьма нулями!
КІФЕР. Ой, Женю, ти такі жахливі речі мені проти ночі говориш! Я ж не засну! А, якщо серйозно: кому я до біса потрібний?! Є в нашій злиденній державі хлопці, у котрих цих "лимонів" у доларовому еквіваленті – не перелічити! До речі, одного з них я знаю особисто. Відома людина, невтомна борець за народний добробут. Отож, цей дбайливець чотири місяці тому в неофіційній обстановці відкритим текстом, тобто майже відкритим, пропонував мені взяти його в співавтори і пропонував винагороду, котра в десять разів перевищує суму, отриману мною в Стокгольмі. Вловив?! А ти кажеш мільйон. Для нас із тобою це – мільйон, а для нього – фігня, оскільки він встиг піднятися в головний вагон поїзда, що мчить у майбутнє. А такий вагон у поїзді один, інші призначені для худоби, тобто для нас із тобою!
АЛЄКСЄЄВ. Гаразд, приятелю, не заводься! Розслабся. Зараз ти у фаворі, держава, що, м'яко кажучи, не сприяла проведенню досліджень у твоїй області, на якийсь час обкладе тебе канапними подушками обожнювання і з піною на губах буде розповідати світу про відродження своєї величі. Тебе заїздять на всіляких непотрібних конференціях, загодують на помпезних презентаціях і будуть спокушати у закритих елітарних клубах для небідних чоловіків. А через рік, коли ти почнеш поблискувати від марнославства і рохкати від усвідомлення власної величі, тобі вставлять каблучку в п'ятак і приведуть під вінець з якою-небудь дебілуватою переспілою дочкою одного з вершителів долі народу.
КІФЕР (весело, наче дитина). Який же ти все таки злий, громадянине Алєксєєв. Наговорив мені тут про всякі жахи, а про справу – жодного слова! Невже й зараз не допоможуть?
АЛЄКСЄЄВ. Впевнений. Пригадай свистопляску з патентуванням. Якби ти в останній момент не попобігав, вони б і пріоритет втратили!
КІФЕР. Була справа.
АЛЄКСЄЄВ. От і зроби висновки. А ще краще, потихеньку відкрий рахунок у Тель-Авівському банку, переведи туди гроші і, махнувши на прощання батьківщині ручкою, перенеси своє тлінне тіло під оливи. Правда, там іноді пострілюють, але де зараз у нас не пострілюють?!
КІФЕР. Тпр-у-у-у! Зупини коней! Про це не може бути й мови! Моє місце тут. І потім, я тихенько виїду, а мені вслід посиплеться, немов із мішка: дивіться, і ця морда на білі хліби рвонула! Батьківщина його вигодувала, виплекала. Не хочу! Змусять – поїду, а щоб сам, за власним бажанням – пробач. Скажи, що ти пожартував.
АЛЄКСЄЄВ. Звичайно ж пожартував! А зараз я пішов. (Підходить до вікна). Ти подумай! Ще стоїть моя бляшанка! Не вкрали!
КІФЕР. Як на мене, за крадіжку твоєї машини тобі доведеться тому злодію ще й доплачувати! "Жигулі" не крадуть, оскільки це не автомобіль, а зачатий у п'яному стані викидень соціалістичної індустрії!
АЛЄКСЄЄВ. Фі, як грубо. Але ще зовсім недавно на пікніку дехто, хильнувши зайвого, цілував цей викидень прямо в курний капот! Не пам'ятаєш, хто це був? Пішли, проведеш, Рокфеллер! (Обнявши один одного за плечі). Що роблять гроші з людьми!
Сміючись, виходять.
Сцена друга
Через два тижні. Нова квартира Кіфера. Нові шикарні меблі, тихо, затишно. Хазяїн, одягнений у "адідасівський" спортивний костюм, грає сам з собою в шахи, зручно влаштувавшись на канапі.
У кімнату заходить Жанна з лійкою в руках. На Жанні з одягу тільки коротеньке міні, крихітний, оброблений рюшами фартушок із кишенькою у вигляді сердечка і рожева маєчка з великим вирізом спереду, що викликає самі сміливі фантазії.
ЖАННА (млосно, з відомим підтекстом голосом). Леоніде Борисовичу, я квіти поллю, так?
КІФЕР (не відриваючи погляду від дошки). Так, так, звісно.
Жанна, хитаючи стегнами, якийсь час ходить сюди-туди по кімнаті, поливаючи квіти.
КІФЕР. А... а пошти ще не було? (Відриває погляд від шахів). Ти ба! Яка маєчка!
ЖАННА (рішуче поправивши пружні груди). Вам подобається, Леоніде Борисовичу? У мене ще й краща є! Повний атас!
КІФЕР. Ще краща? А мені здається, що краще може бути тільки на нудистському пляжі!
ЖАННА. Так і я ж про це. Там тієї маєчки – одні бретельки та два клаптика тканини! А коштує цілих п'ятдесят баксів!
КІФЕР. А що, нормально! Для того, щоб ходити голою, потрібно ще й заплатити. Ти, Жанно, випадково в шахи не граєш? Чи вас у вашій конторі таким речам не навчають?
ЖАННА. Звичайно, ні! Наша контора готує покоївок, а не гейш. До речі, ледве не забула. Коли ви відпочивали, знову приходила ця скандальна тітка і довго кричала під дверима, щоб я її впустила.
КІФЕР. Валентина Іванівна?
ЖАННА. Так, так! До вас лише вона лаятися приходить! Коли б я була чоловіком, я б теж на такій от нахабній зроду не оженилася б! Тим паче, вигляд у неї як у тих речей з "секонд-хенду" – ношений, немов вона була заміжня, принаймні, разів зо два!
КІФЕР (захоплено). Боже мій! Та ти, Жанночко, природжений психолог! Дикушина дійсно була заміжня два рази! Але особисто я їй не давав жодних підстав. Та ти сідай, а то я бачу перед собою тільки твої ноги.
ЖАННА. Вам не подобаються мої ноги?! Адже їх там майже цілий метр!
КІФЕР. Ну що ти, ноги мені подобаються будь-які, проте розмовляти все ж прийнято з головою, а не зі стегнами… сідай… І… і що ж хотіла ця нахабна тітка? На словах нічого не хотіла передати?
ЖАННА. Просила, але я не передам, а якщо й передам, так тільки у вільному викладі, оскільки те, що вона сказала, дослівно на українську мову не перекладається…
КІФЕР. Я розумію… Табуйована лексика погано сприймається інтелігентним вухом і погано вимовляється такою ж інтелігентною мовою. Тим не менше.
ЖАННА. Будь ласка. По-перше, Валентина Іванівна стверджувала, що ви самець розряду парнокопитних, підряду жуйних і що вас чекає сюрприз. А в мене ця невихована жінка запитала таке: ти, дівко, ще не спиш із ним?! На що я відповіла, що ще не сплю. Якщо двома словами, так це все.
КІФЕР. Ясно. Якщо про сюрприз каже ображена у своїх почуттях жінка, чекай справжнього землетрусу… А у відношенні репліки "ще не сплю" хочу сказати таке: різниця в роках, мила моя, робить цю задачу нездійсненною. Принципово.
ЖАННА. А я нічого такого не мала на увазі. Мене запитали, я відповіла. Тільки й усього.
КІФЕР. Молодець, Жанночко. Тобі б та в дипломати. Хочеш, я тебе в інститут міжнародних відношень влаштую? Дуж-ж-же престижний заклад. (Чутно сигнал домофону). Тебе знову звуть.
Жанна швидко виходить. Через хвилину повертається.
ЖАННА. Там до вас, Леоніде Борисовичу, дівчина проситься. Говорить, вона з Павлодара, від Валі.
КІФЕР (здивовано). Павлодар? Валя? Валя… Валя… З Павлодара?!
ЖАННА. Ну і?
КІФЕР. Звичайно, проси! Давай, не змушуй людину стовбичити на вулиці!
Жанна швидко виходить і через якийсь час повертається в кімнату з Ольгою.
КІФЕР (йдучи назустріч). Здрастуйте, дівчино!
ОЛЬГА (оглядаючись). Здрастуйте-е-е… А я сюди потрапила?
КІФЕР. Ну, якщо ви до мене, то, звичайно, сюди. Жанно, візьми, будь ласка, у нашої гості валізу. (Жанна підходить до Ольги, забирає в неї валізу і виходить). Дякую. Сідайте.
Ольга несміло сідає на краєчок канапи, невідривно спостерігаючи за хазяїном. Кіфер зручно влаштувався поруч.
КІФЕР. Я вас уважно слухаю.
ОЛЬГА (подає руку Кіферу). Ольга! Ольга Брєєва! Я з Павлодара, а мою маму звуть Валентина Василівна. Ми про вас в Інтернеті нещодавно прочитали. І мама мені все розповіла… Про вас, про ваші з нею відносини. І про те, що ви раптово поїхали.
КІФЕР (збентежившись). От як? От так взяла й розповіла?
ОЛЬГА. Звісно! І ще вона мені розповіла хто насправді мій батько…
КІФЕР. Що ви кажете?! І хто ж цей щасливець?
ОЛЬГА. Це ви…
КІФЕР. Ой, мамо! Повторіть, будь ласка.
ОЛЬГА. Мама мені повідомила, що ви мій батько, а той батько, що був, виявляється, зовсім мені не батько, і взагалі не батько нікому, оскільки якось, міцно випивши, переночував у сніжній кучугурі. Ви знаєте, що таке переночувати в кучугурі?!
КІФЕР. Абсолютно неосвічений у цьому питанні! Круглий нуль. Я, Олю, міцно не випиваю, а якщо й трапиться іншим разом перехилити чарку-другу, то не біжу спати в кучугуру. У мене гарне ліжко є. Теж м'яке. Але повернімося до питання про батьківство.
ОЛЬГА. Добре було б.
КІФЕР. Це мене, звичайно, тішить. Ви, Олю, така гарна дівчина… Але навряд чи я ваш батько… Хоча повторюю: вважав би за честь бути ним.
ОЛЬГА. А в мене доказ є!
КІФЕР. От навіть як?! Пред’явіть мені ваш доказ. Я заінтригований.
ОЛЬГА. Ви наполягаєте?
КІФЕР. Звісно! Адже питання не рядове.
ОЛЬГА. Гаразд.
Починає розстібати ґудзики на спідниці.
КІФЕР. Е-е-е… Стоп, що ви робите?! Навіщо ви роздягаєтесь?
ОЛЬГА. Ну, ви ж самі просили пред'явити!
КІФЕР. Просив, а він що, цей доказ, у вас під спідницею?
ОЛЬГА. Звісно! Родимка в мене тут. (Показує пальцем на сідницю). на лівій сід… велика така, як у вас.
КІФЕР (зриваючись із канапи). У мене?! Я, я зараз... прошу мене пробачити.
Швидко вибігає з кімнати. Через декілька секунд чути: "Ой, мамо!" Ще через мить Кіфер входить у кімнату з розкритими для обіймів руками і сльозами щастя очах.
КІФЕР. Доню моя! Припади ж до батьківських грудей! Господи, як я тобі вдячний!
Ольга, радісно попискуючи, кидається йому на шию. Момент цілковитого захоплення. Заходить Жанна.
ЖАННА. Нічого собі! А хтось тут говорив про різницю в роках!
КІФЕР (тремтячим від почуттів, що нахлинули на нього, голосом). Як ти можеш, Жанно!? Це ж моя дочка віднайшлася! (Жанна від несподіванки падає в крісло).От і зі мною було те ж… (До Ольги). Ну пішли, сядемо. Просто неймовірно. У мене немає слів. Одні почуття. (До Жанни). Так який я там парнокопитний? Підряду жуйних?
ЖАННА. Козел, прошу пробачення. Ой, не звертайте уваги. (Пильно дивиться по черзі то на Ольгу, то на Кіфера). як дві краплі… Ні, я вам точно кажу. Якби вам років двадцять скинути, ви були б наче брат і сестра. Як дві краплі.
КІФЕР (розімлівши від щастя). Її, мою дівчинку, Олею звуть. Правда, вона красуня? Вся в мене… У нас навіть родимки в тих самих місцях, (Показує пальцем). ось де.
ЖАННА. І коли ж це ви встигли подивитися?
КІФЕР. Ти не розумієш! Я в себе подивився. Все сходиться. Дочка справжня. Я тепер покажу цій Дикушиній, який я козел! Примітивна зла баба!
ЖАННА. Леоніде Борисовичу, так може, ви й мене під гарячу руку удочерите? У мене теж на цікавому місці родимка є.
КІФЕР (не випускаючи щасливу Ольгу з обіймів). Ха! Родимка, може, в тебе і є, але от маму твою звуть не Валентина Василівна!
ЖАННА. Так, аргумент надто серйозний, доведеться в покоївках вік доживати.
ОЛЬГА. А навіщо вам, Жанночко, до тата Леоніда Борисовича, у дочки? Ще не відомо як до моєї з’яви віднесеться його дружина.
КІФЕР. А хто тобі сказав, що вона в мене є?! Немає в мене ніякої дружини!
ОЛЬГА. І не було?
КІФЕР. Ні. Ця щаслива думка дотепер якось не залітала в мою круглу голову.
ОЛЬГА. Ага, я зрозуміла. Ви, Леоніде Борисовичу, належите до того типу чоловіків, котрих у народі прозвали "летючими голландцями". Виринув із туману, зачав дитину і знову в туман. Такий собі міраж, котрий засіває безмежні простори нашої країни випадковими дітьми… Вам, тату Леоніде, ніколи не було соромно?
КІФЕР. Ну, по-перше, ніякий я не летючий. Так сталося. Так буває досить часто. От, здається все, знайшов, видивився таки свою єдину. Незрівнянну. Проте, проходить час, і ти починаєш розуміти, що вже досита надивився на свою "незрівнянну" і дивитися на неї далі, вже немає сил. І починаєш розуміти, що краса зовнішня в жодній мірі не може замінити красу внутрішню, що в любові бувають не тільки свята, але й будні, до того ж цілком безпросвітні в плані статку, що близьке майбутнє туманне, що гроші ніколи не з'являються самі по собі, але самі по собі зникають. От тоді-то й настає твоя черга зникнути, надавши коханій шанс змінити розклад карт у пасьянсі своєї долі. А, по-друге, у всьому цьому, як бачиш, теж є своя принадність. Ніби за помахом чарівної палички я одержав красуню дочку. Тому мені зовсім не соромно. Тим більше ми з твоєю мамою ще якийсь час листувалися і жодного натяку на своє батьківство я не отримував.
ОЛЬГА. Моя мама надзвичайно горда людина.
КІФЕР. Я б сказав: занадто горда.
ЖАННА (піднімаючись). Та-а-а-ак… Якби ви не отримали Нобелівську премію і не з'явилися у всіх газетах, так, напевно, ніколи б і не дізналися про те, що десь у провінційній глухомані стогне від безнадії ваша випадкова дочка!
КІФЕР. У нашому житті нічого несподіваного немає, оскільки всі ми і все навколо нас – одне ціле. Життя підпорядковане закону причинно-наслідкових зв'язків. Шкода тільки, що природа не наділила нас усіх спроможністю простежувати ці зв'язки на роки наперед.
ЖАННА. Ну, вже ні! Я нізащо не хотіла б знати своє майбутнє. Як на мене це жахливо! (Посмикується). Бр-р-р-р. Знати, що тебе через місяць викинуть на вулицю, а через рік твій ріст разом збільшиться до трьох метрів, завдяки роззяві-машиністу якогось асфальтоукладача! Хіба б вам хотілось мати можливість підглядати за своїм майбутнім?
ОЛЬГА. Я, мабуть, теж була б не в захопленні від подібних знань.
КІФЕР. І цілком даремно. Знаючи своє майбутнє, люди стали б набагато передбачувані. (Сигнал домофону). Знову до тебе, Жанно. (Сміється).
Жанна, швидко виходячи з кімнати.
ЖАННА Так вже й до мене!
ОЛЬГА (звільняючись з обіймів Кіфера). А де я можу привести себе в порядок? Мені здається, я наскрізь пропахла цим брудним вагоном, що скоріше схожий на контейнер для перевезення відходів, ніж на засіб пересування. А ці вологі, болотного кольору простирадла з запахом злиднів. Господи, як набридло почувати себе бидлом!
КІФЕР (беручи Ольгу за руку). Все позаду, Олю… все позаду. Пішли, я тобі все тут покажу. Сподіваюся, кімнату ти вибереш собі сама,а в мене є чудова ванна кімната.
ОЛЬГА. І у вас в цей час є гаряча вода?
КІФЕР. Мила, як же ви там живете?
Кіфер з Ольгою виходять.
Через декілька секунд у супроводі Жанни в кімнату заходить Алєксєєв.
АЛЄКСЄЄВ. Жанночко, я повинен сказати, що в мене немає слів. Якби ви в цій маєчці асистували мені сьогодні на операції, у пацієнта не було б жодних шансів вижити!
ЖАННА (звичним жестом поправляючи груди). Вам подобається, Євгене Гурійовичу? Тоді чому б вам не оженитися на мені?
АЛЄКСЄЄВ. Оженитися? Гарна думка! І що ж ми будемо робити, коли одружимося?
ЖАННА. Пояснити?
АЛЄКСЄЄВ. Ну… я трішки знайомий із практикою сімейного життя. Якось, багато років тому, коли з нашої країни без ярлика "зрадник" нікого просто так не випускали, я зробив спробу "зробити ноги" з нашого раю в їхнє пекло, попередньо одружившись на співробітниці іспанського посольства. І ледве було не зробив. Але на мою біду раптово помер батько моєї Ізабелли, і вона відбула на похорони. Як виявилося, назавжди.
ЖАННА (жалісливо). Бідненький.
АЛЄКСЄЄВ. Не зовсім… не зовсім. Чотири року тому я був на симпозіумі кардіологів у Мадриді і мені вдалося з нею зустрітися.
ЖАННА. Ой, як цікаво!
АЛЄКСЄЄВ. Я б не сказав. Те, що я побачив, було дуже мало схоже на ту, давню Ізабеллу, та й взагалі на жінку. І тоді, нарешті, я зрозумів, що в мене є таки ангел-хранитель!
ЖАННА. Я так розумію, маєчки мого розміру вона не носить…
АЛЄКСЄЄВ. Правильно розумієш. Зараз Ізабелла носить жахливих розмірів одяг, майже справжні вуса, палить величезні смердючі цигарки і, час від часу, програвши на перегонах, б'є свого миршавого чоловіка.
ЖАННА. Поталанило вам.
АЛЄКСЄЄВ. Не те слово. А де ж наш вчений?
ЖАННА. Ой, зовсім ви мене забалакали!
АЛЄКСЄЄВ. Я?!
ЖАННА. До Леоніда Борисовича дочка приїхала!
АЛЄКСЄЄВ. Дочка?! До цього сироти?!
ЖАННА. Так, так. Справжня дочка. З Павлодара. Гріхи молодості, так би мовити…
АЛЄКСЄЄВ. З Павлодара? Як же, пам'ятаю… Пам'ятаю.
ЖАННА. Що означає ваше "пам'ятаю… пам'ятаю"?
АЛЄКСЄЄВ. Розумієш, Жанночко, ми з Льонею, вивчали життя шляхом участі майже у всіх тодішніх авантюрах комсомолу, іменованих ударними комсомольськими будовами. А в Павлодарі ми з ним декілька місяців пробайдикували на тракторному заводі. Перед штурмом БАМу.
ЖАННА. Ну, це ви пробайдикували, а Леонід Борисович, як виявилося, справою займався!
АЛЄКСЄЄВ. Дивно, він мені нічого не говорив.
ЖАННА. Джентльмени ніколи не теліпають язиками про свої романи!
АЛЄКСЄЄВ. Ти права, Жанночко.
Заходить приголомшений Кіфер.
КІФЕР (не вітаючись). Слухай, Женю, а що діти їдять? Жанно, у нас манна каша є?
ЖАННА. Яка каша, Леоніде Борисовичу?! Вашій Ользі давно можна своїх дітей заводити! Ковбасу вона їсть! І суп!
АЛЄКСЄЄВ. Я тебе, звісно, від усієї душі вітаю, але що все це означає? Ти примудрився в Павлодарі відмітитися дочкою?! І хто ж вона, ця нещасна? Я її знав?
КІФЕР. Звичайно, знав! Пам'ятаєш Валюшу з відділу комплектації? Невисока така. Вона все більше в комбінезончиках ходила… в обтяжечку.
АЛЄКСЄЄВ. Це така з веснянками? Котрій ти по кресленню допомагав?
ЖАННА. Судячи з зовнішності Ольги, Леонід Борисович непоганий кресляр…
КІФЕР. Жанночко, ваш швидкий розум і жвавий язичок дуже знадобиться вам у заміжжі, я ж вам плачу за інше…
Жанна, надувши губки, швидко виходить.
АЛЄКСЄЄВ. Навіщо ж ти так? Скривдив дівчину. Ну, розповідай! А де, до речі, вона?
КІФЕР. У ванній відкисає. Уявляєш, у них там гарячу воду подають строго по графіку! Жахіття…
АЛЄКСЄЄВ. Це для тебе гаряча вода строго по графіку – жахіття. Для колишніх околиць імперії таке положення речей – даність. Міг би вже й звикнути. Так все ж, яка вона? Вдалася?
КІФЕР (захоплено). Не те слово! Це ж цирл крейне! Перл!
АЛЄКСЄЄВ. Ого, як тебе, братику, понесло! Пригадались бабусині уроки? Я радий. Але знову ж, ти впевнений у тому, що твоя перлина і як там ще?
КІФЕР (задоволено роздуваючи щоки). Прикраса корони…
АЛЄКСЄЄВ. Так, так. Я просто забув. Отож, ти впевнений, що Оля твоя дочка?
КІФЕР. Звісно! У неї родимка ось де!
АЛЄКСЄЄВ. А в мене на носі, але я ж не твій брат!
КІФЕР. Не підколюй! Не дурніший потягу! У мене теж ось на цьому місці родимка. Зрозумів, розумнику?
АЛЄКСЄЄВ. Треба ж…
Швидко заходить Жанна.
АЛЄКСЄЄВ. Горимо?
ЖАННА (не звертаючи уваги на репліку Алєксєєва). Леоніде Борисовичу, там до вас "Комсомолка".
КІФЕР. Комсомол розігнали, а таку газету я не виписую.
ЖАННА. Я хотіла сказати, що до вас кореспондент... тка… чи все ж кореспондент? Жінка вона. Говорить, ви їй призначали.
КІФЕР. Якщо сьогодні у нас вівторок, то призначав. Проси. Женю, займи чим-небудь нашу гостю, а я піду перевдягнуся. Не личить мені якось у спортивному костюмі інтерв'ю давати. І взагалі. Не до неї сьогодні.
АЛЄКСЄЄВ. Хто ж знав! Йди, одягайся в смокінг. (До Жанни). Панянко, а вас можна попросити дістати щось із бару? Не в службу…
Кіфер виходить, жартівливо пригрозивши обом пальцем.
ЖАННА. А в дружбу?
АЛЄКСЄЄВ. Ну ти ж знаєш, Жанночко, який я відданий друг.
ЖАННА (йдучи до дверей). Ні, але хотілося б дізнатися.
Через хвилину в кімнату заходить Бузяєва з фотоапаратом через плече. Алєксєєв, склеївши на обличчі щасливу посмішку, йде назустріч.
АЛЄКСЄЄВ (потискує дамі руку). Дозвольте відрекомендуватися.
БУЗЯЄВА. Ну що ви! Вас же знає весь світ!
АЛЄКСЄЄВ (здивовано). Що ви кажете!? Ніколи б не подумав. І чим же таким я прославився?
БУЗЯЄВА. А ви гуморист! Я люблю людей "с юморцой", як висловлюються росіяни!
АЛЄКСЄЄВ. З чим, пробачте?
БУЗЯЄВА. "С юморцой". Є ж такі штампи, як, наприклад: "человек с гнильцой" або ж "взгляд с хитрецой", а ви "человек с юморцой"! Прикольно, правда?
АЛЄКСЄЄВ. Взагалі атас! А ви, пробачте, давно в "Комсомолці" служите?
БУЗЯЄВА. Давненько! А що у вас з обличчям?
АЛЄКСЄЄВ (обмацавши обличчя). А що в мене з обличчям?
БУЗЯЄВА. А ви якийсь не такий! На фотографії ви брюнет. Ви перефарбувалися? Вам зовсім не пасує цей колір волосся. У вас, коли ви були брюнетом, очі були набагато розумніші. Послухайте, а це власне ви чи хто?!
АЛЄКСЄЄВ. Я! Мамою клянусь!
Заходить причепурений Кіфер.
АЛЄКСЄЄВ. А от він – не я! Вам, напевно, Леонід Борисович потрібний?
БУЗЯЄВА. Ха! Ну, ви й жартівник! От я ж бачу, що це не ви, тобто не пан Кіфер!
КІФЕР. Доброго дня! Ірмо Янівно, якщо не помиляюся? (Вітається з дамою за руку). Дуже приємно. Не ображайтеся на мого друга, будь ласка. У робітників скальпеля та загального наркозу своєрідний гумор. Прошу сідати. (Влаштовуються на канапі). Ірмо Янівно. Я хотів би вибачитися перед вами, але я можу подарувати вам лише п'ятнадцять хвилин. Прошу зрозуміти мене правильно. Життя, як це не прикро, вносить свої корективи, коли йому заманеться. І якщо вас влаштують ці чверть години, прошу в мій кабінет.
БУЗЯЄВА. Що ж. Дуже шкода. Я розраховувала на більше.
КІФЕР. Повірте, Ірмо Янівно, мені вже починає набридати галас навколо мого імені. Чому б вам не взяти інтерв'ю у цього молодого чоловіка? В цьому році ім’я Євгена Гурійовича також буде висунуто на здобуття якоїсь гарної премії.
АЛЄКСЄЄВ. Головне, щоб грошей побільше. Як казав один мій знайомий бандит, земля йому пухом, грошей мало завжди. Просто іноді в тебе не залишається часу, щоб їх витратити.
БУЗЯЄВА. У нього не залишилося?
АЛЄКСЄЄВ. Так. Одного прекрасного ранку його разом із "Мерседесом" негарні пацани рознесли на атоми за допомогою пластикової бомби. Бум! І привіт. Бідолаха не врахував той факт, що людина – не конструктор "Лєго". Думаєте, чому японці так довго живуть? Тому, що не крадуть!
БУЗЯЄВА. Гарна думка. А стосовно нашої дійсності – цілком чудова. (До Кіфера). Що ж, Леоніде Борисовичу, я дуже шкодую про те, що обставини змогли перекреслити нашу домовленість.
АЛЄКСЄЄВ. Шановна Ірмо Янівно! Але в Кіфера дійсно поважна причина! У нього знайшлася дочка! (Зрозумівши, що бовкнув зайвого, прикриває рота долонею).
КІФЕР (блиснувши очима). Цей патологоанатом пожартував! Я ж вам казав, що в медиків своєрідний гумор! Придумати якусь дочку…
Заходить Ольга. Кіфер лише розводить руками.
ОЛЬГА. Чи не про мене мова, тату? Здрастуйте, добродії. (До Кіфера). Твоя джакузі це щось неймовірне! Мені так сподобалося, що я б у ванній і спала!
КІФЕР. Знайомся, Олю… Кореспондентка "Комсомолки" Ірма Янівна, а, а це мій друг… Євген Гурійович… Відомий кардіолог.
Ольга по черзі знайомиться з Бузяєвою і Алєксєєвим.
БУЗЯЄВА. Яка приголомшлива інтрига! Леоніде Борисовичу, я вас благаю! Такий сюжет! Я вже навіть бачу назву майбутньої статті: Нобелівська премія знайшла свого героя, а герой знайшов свою дочку! Геніально, правда?
ОЛЬГА. Це я знайшла таточка, пані Ірмо.
КІФЕР. Ніяких статей, Ірмо Янівно. Я категорично проти. Це моє приватне життя. Я не естрадна зірка, щоб жити скандалами… Чи вам приносить задоволення процес розкручування скандальних фактів?
БУЗЯЄВА. При чому тут подобається чи не подобається?! Читач не любить воду на киселі!
АЛЄКСЄЄВ. Читач полюбляє смажене.
БУЗЯЄВА. Гаразд. Але я можу сподіватися хоч на якесь інтерв'ю?!
КІФЕР. Звісно можете, шановна Ірмо Янівно! Тим більше, що може бути краще надії?! Я проведу вас.
АЛЄКСЄЄВ. Ми вас проведемо.
Всі виходять.
Кінець першої дії.
Друга дія
Сцена третя
Через два тижні. Квартира Кіфера. Те саме меблювання, на стіні висить гітара. У кімнату гамірливо заходять: Кіфер, Ольга і Алєксєєв. На всіх трьох тенісні костюми, у руках ракетки. Дійшовши до канапи, всі буквально валяться з ніг.
АЛЄКСЄЄВ (витираючи обличчя рушником, що висить на шиї). Повинний тобі зауважити, Леоніде Борисовичу, що ти з кожним разом граєш усе гірше й гірше.
КІФЕР. Не згоден. У даному випадку ти потрапив пальцем у небо. У тебе погано з аналітикою. Я граю рівно, а твоє споконвічне прагнення ‒ насолити другу ‒ привело до того, що ти став грати краще за мене. Зрозумів, серцевих справ майстер?
ОЛЬГА. Тату, а той хлопець, що грав разом із мною, насправді син Білоліцина?
КІФЕР. Він самий. Такий же ледар, як і його батько! Ти, Олю, запам'ятай, у нас будинок особливий. Тут усі чиїсь діти. Простим робітникам квартири з басейнами, саунами, тенісними кортами й іншими викрутасами не будують, тому, що у нас слуги народу повинні жити краще, ніж їх хазяїн. тобто народ. І, по суті, я тут чужинець, оскільки гроші свої я заробив головою, а не пустотливими руками чи за рахунок високого становища в ієрархії цих самих слуг народу.
Заходить Жанна, штовхаючи поперед себе візок із напоями.
КІФЕР. Ну, дівчинко! Ти прямо думки читаєш! Дякую!
ЖАННА. Не варто. Це моя робота. (Сигнал домофону). З вашого дозволу.
Жанна виходить.
АЛЄКСЄЄВ (наливши кожному соку). У тебе не квартира, а прохідний двір. Тобі не хочеться на якийсь час зникнути? Пам'ятаєш, як ми в молодості. Наш був час! Пам'ятаєш?
КІФЕР (посміхаючись). Ще б пак! Нагадування сидить поруч і п'є сік.
Заходить Жанна.
КІФЕР. Ну, і?
ЖАННА (здивовано). А там до вас знову дівчина з периферії. Говорить із Тобольська. Впустити?
КІФЕР (дивлячись на завмерлих із стаканами в руках Ольгу та Алєксєєва). П-п-проси… (Сам до себе). Ой, мамо… кейле хая наступає. Чує моє серце.
Жанна, нічого не зрозумівши, виходить і через хвилину повертається з Галиною Захаровою. Кіфер і Алєксєєв, немов по команді, підводяться.
КІФЕР. Ти ба… вилита Ксенія.
ГАЛИНА. Точно. Ми з мамою як близнятка. (До всіх). Здрастуйте.
АЛЄКСЄЄВ. Здрастуйте, здрастуйте. Якщо ви до Леоніда Борисовича, так це ось той, носатий мужик, що втратив дар мови. (До Кіфера). Адже й справді копія! (До Галини). Я мав честь бути знайомим із твоєю мамою. Соболєва, здається, у твоєї мами було прізвище?
ГАЛИНА. А вона і зараз Соболєва. Це я Захарова. У мене прізвище батька. Тобто… (До Кіфера). Я до вас. А в житті ви набагато цікавіші, ніж на тій фотографії, що в мами. Мене звуть Галя. Мама перед від'їздом розповідала, що хотіла назвати мене Голдою, але їй у ЗАГСі не дозволили. Сказали, що в нашій мові такого імені немає.
КІФЕР (розчулено). Моя ти золота! Звичайно, у них немає такого імені! Зате в них є Октябріна, Тракторина, Вілена та Інтерна! Іди я тебе обніму!
ОЛЬГА (поставивши склянку на візок). Не так міцно! Задушиш. Ненароком. (До Алєксєєва). Дядю Женю, може, розповісте?
АЛЄКСЄЄВ. Я не впевнений, але вважаю, що Галя твоя зведена сестра. (До Галини). Я правий?
ГАЛИНА (зніяковіло). Насправді, я не знаю, але мені мама розповідала саме це.
КІФЕР. А ви ще сумніваєтеся?! Подивіться на її ніс! Це ж мій ніс! А це волосся? Щоб ви тут не говорили, а мою роботу можна впізнати по почерку!
АЛЄКСЄЄВ. Ти як завжди правий! Дивно, чому ж до мене дочки не злітаються? Кривдно! Адже я теж у свій час був знайомий із багатьма дівчатами, на одній так взагалі оженитися хотів! Премію чи що одержати? Нобелівську.
КІФЕР. Якщо ти напишеш роман про свої романи, тобі дадуть премію Букера! А я подарую тобі назву.
АЛЄКСЄЄВ. Дякую, друже. Я здогадуюся яку. Може, посадиш дитину? Зовсім очманів від щастя! Олю, батько і при вашій зустрічі так кам’янів?
ОЛЬГА. Не пам'ятаю, я сама була ніби кам’яна. Сідай, сестричко! Знайомитися будемо. Я, як і ти, випадкова батькова дочка. Сподіваюся, ми подружимося. (Бере Галину за руку і садовить поруч із собою). От і добре, соку хочеш? Ти який любиш?
ГАЛИНА. Дешевий.
АЛЄКСЄЄВ. А це з чого?
ГАЛИНА. А це з чого наколотять. У нас, в Тобольську, якщо ви купили в магазині банку яблучного соку, то це зовсім не означає, що сік саме з яблук. Ой, зовсім забула! Вам, Леоніде Борисовичу, мама горішків кедрових передала. Говорила, що ви їх дуже любите!
КІФЕР (торкаючись рукою щелепи). Точніше, любив. Я на кедрових горішках втратив п'ять зубів!
ОЛЬГА. Що ти кажеш?! Шкода, але нічого вже не вдієш.
АЛЄКСЄЄВ. Кіфер не прогадав. Тепер у нього в роті цілий порцеляновий сервіз на тридцять дві персони! За п'ять тисяч доларів.
ГАЛИНА. У такий рот потрібно ставити ще й сигналізацію.(До Ольги). Налий мені от цього жовтенького, це помаранчевий?
КІФЕР (сідаючи). І давно Ксенія тобі розповіла про… про це?
ГАЛИНА (відпивши ковток соку). Та не дуже. Знайома не так давно приїжджала. гостювала у нас два дні. Зі своїм спиртом. Зараза!
АЛЄКСЄЄВ. А чому зараза?
ГАЛИНА. А тому, що мій татусь поки цей балон спирту не випив – на роботу не ходив… він у лазні тиждень відлежувався, з балоном на пару.
КІФЕР. Бідна Ксенія… Так кажеш, знайома їй все про мене і розповіла?
ГАЛИНА. Не знаю. При мені вони про вас не говорили. Вони все більше на кухні шепталися. Але думаю, вона, тому що відразу ж після її від'їзду у нас розмова й відбулася… Чесно кажучи, спочатку я хотіла приїхати і просто вас убити.
КІФЕР. Сили небесні! За що ж?
ГАЛИНА. За свої даремно прожиті двадцять років.
АЛЄКСЄЄВ. Пробач, Галиночко, що втручаюся, але ти, мабуть, не знаєш про те, що Леонід Борисович через деякий час налагодив із твоєю мамою зв'язок і довго листувався. Невже ти вважаєш, що, дізнавшись про своє батьківство, Леонід не відреагував відповідним чином? Мені здається, тобі варто було б для початку пред'явити якийсь рахунок мамі!
ГАЛИНА (опустивши голову). Пробачте…
КІФЕР (обнявши її за плечі). Нічого… все нормально. Між іншим, живий я набагато говірливіший та дотепніший, ніж коли б я був мертвий. Давай ми зробимо так. Не будемо поки що одне одного позбавляти життя, а заразом і позбавляти себе задоволення спілкуватися одне з одним. Давайте спокійно все обговоримо і спробуємо знайти взаємоприйнятне рішення нашої проблеми. Гаразд? Донечко? (Галина мовчки киває головою на знак згоди). Ну от і добре. А тепер, Олю, бери сестричку за руку і хутко приводьте себе в порядок. Марш, марш. У вас до обіду… (Дивиться на годинник). сорок хвилин.
ОЛЬГА (піднімаючись). Пішли, Галченя! Покажу тобі шматочки гарного життя!
Ольга веде Галину з кімнати.
АЛЄКСЄЄВ. Ти бач, сибірячка! Убити вона хотіла. Вочевидь, міцно їй там діставалося з батьком п'яницею. І, взагалі, не розумію я цих жінок. Ні першу, ні другу. Ні, звичайно, я їх розумію! Їхню реакцію на твій злет. У цьому сенсі не зрозуміти їх досить важко. Але чому стільки років мовчали?
КІФЕР. Тому, що я був ніхто. Нуль.
АЛЄКСЄЄВ (підійшовши до вікна). Не таким ти вже й нулем був. Нічого прикидатися казанською сиротою. Ти у нас і раніше був знаменитим.
КІФЕР. Авжеж! Просто про мене ніхто не знав. Слухай, а ти чого у вікно поглядаєш? Пасеш свій "Жигуль"? У нашому подвір'ї машин не крадуть.
АЛЄКСЄЄВ. Який там "Жигуль"? До вашого будинку на таких машинах не підпускають навіть близько! Я свою бляшанку за три квартали звідси на платній стоянці залишаю. А у вікно дивлюся тому, що почався дощ, а мені пора вже на службу. (Підходить до столу, бере теку). Тут самі останні результати по зрізах і моє резюме. Ознайомся, будь ласка, ще сьогодні. (Дивиться на годинника). О дев'ятій вечора буду чекати твого дзвінка. Домовилися, татусю? (Передає теку Кіферові).
КІФЕР. А тобі заздрісно? Признавайся. Я по очах бачу. Звичайно, палець об палець не вдаривши, одержати двох дочок-красунь – дорогого варте. Але. Не все так просто, мій друже Алєксєєв. Запевняю тебе. І від усвідомлення цього мені стає не по собі…
АЛЄКСЄЄВ. Я не розумію про що ти. Ти вважаєш…
КІФЕР. Я нічого не вважаю. Поки що я тільки аналізую. І, дай Боже, щоб я виявився неправим. Пішли, докторюго, я тебе проведу і, можливо, позичу тобі свою парасольку.
Обидва виходять.
Сцена четверта
Через якийсь час. У кімнату, жваво про щось розмовляючи, заходять Ольга і Галина.
ГАЛИНА. Ні, ні. У мене життєві запити дещо нижчі. Був час, коли я, якщо чесно, мріяла, ой, навіть не мріяла, а просто марила про професію естрадної співачки! Я довго і часто дивилася в дзеркало, а також не менш частіше заглядала в ощадні книжки своїх батьків. І якщо з обличчям було все більш-менш нормально, то ощадні книжки батьків нагадували занедбані комори, де немає навіть мертвих мишей. А без грошей у столиці можна пробитися хіба що в повії!
ОЛЬГА. Якщо поталанить.
ГАЛИНА. Навіть так?
ОЛЬГА. А ти думала! Заробляти гроші – приємно. Але ще приємніше заробляти ці гроші на приємній роботі! Тому в столиці пропозиція набагато випередила попит. У будь-якому разі, так пишуть у газетах. Але, думаю, тепер ти зможеш спробувати себе в якості нової зірочки. Гроші в батька є. Розкрутять. У тебе, Галченя, голос-то хоча б є?
ГАЛИНА. Знайшла про що запитувати! Я ж тобі не столична фіфа, у якої з живого тільки сідниці, а все інше "фанера"! Хочеш, я тобі зараз заспіваю? Он і гітара висить.
ОЛЬГА. Звісно ж хочу! А що?
ГАЛИНА (знімає гітару). Романс.
Галина сідає на канапу і торкає пальцями струни.
ГАЛИНА. Я його сама написала. Я в основному намагалася тільки свої пісні виконувати, чужі в мене виходять гірше. Може тому, що вже звучали, або ще з якоїсь іншої причини. Не знаю. Та й не важливо все це. (Ольга сідає поруч). Так я заспіваю?
ОЛЬГА. Давай! Я, якщо треба, й дихати перестану. Я завжди була в захопленні від людей, котрі хоч чимось відрізняються від інших! Давай. (Галина декілька хвилин збирається з духом і починає співати).
1.
Простите, я вам солгала,
Поверьте, не могла иначе,
Сказать всю правду не смогла
И оттого глаза я прячу.
Простите, милый мальчуган,
Мой славный юноша, простите
И ни о чём вы не просите,
Простите мне вы мой обман.
Припев: Я не могла сказать о том,
Как я несчастна, как страдаю.
В своём замужестве пустом
Я раньше срока увядаю.
За что проказница-судьба
Меня печалью одарила
И что за дьявольская сила
Дала другого – не тебя...
Дала другого – не тебя...
2.
Вы были так милы тогда,
Что мне казалось в этот вечер,
Вернулись юные года
И счастья разгорелись свечи.
Я позабыла обо всём:
О долге женщины пред мужем,
Он в этот вечер был не нужен
И я не думала о нём…
Припев.
3.
Но вот истёк наш сладкий час,
Час мимолётного свиданья,
Ничто не связывает нас,
Одни пустые обещанья...
Я солгала вам – ну и пусть!
Я перед собой одна в ответе,
Зато я знаю, что на свете
Есть счастье, а не только грусть.
Припев.
4.
Моя судьба меня храни.
В награду мне за ожиданье,
За все неласковые дни
Мне сниспошли ещё свиданье.
Ведь столько лет его я жду,
Вся жизнь под чёрною вуалью...
Тогда счастливой, не печальной
Из мира этого уйду…*
*(Прим. Слова та музика Гончарова Олега Васильовича)
Кіфер, з’явившись в дверях посередині романсу і немов вкопаний простояв до останнього акорду.
КІФЕР. Господи! (Плескає в долоні). Дівчинко моя, так ти ще й співаєш?! Браво! Тричі браво! Чудово!
ГАЛИНА (сяючи від щастя). Вам… тобі… тобі сподобалося?
КІФЕР (підійшовши до канапи). Не те слово! Цілком фахове виконання! Хто автор?
ОЛЬГА. Ти не повіриш, але автор Галченя!
КІФЕР (обнявши Галину). Збожеволіти можна! Які в мене діти! Напевно, я все таки не найгірша людина, якщо мені так поталанило! Одночасно! Оля прекрасно малює, ти співаєш і сама пишеш пісні!
ОЛЬГА. А ти, таточку, кращий у світі біофізик!
КІФЕР. А як щодо кращого у світі батька?
Галина й Ольга підхоплюються одночасно з канапи і, повискуючи, виснуть на Кіфері.
КІФЕР. Е-е-е... панянки! Я до вашого відома далеко не Шварцнегер! Я звичайнісінький київський чахлик! (Під вагою дівчат валиться на канапу). Замордували батька!
Заходить Жанна.
ЖАННА. Леоніде Борисовичу, до вас пані Гукова! З валізою, між іншим.
ОЛЬГА. Ти що, по голосу визначила? Чи у вас поставлений відеофон?
ЖАННА (не звертаючи уваги на репліку Ольги). Просила вас, Леоніде Борисовичу вийти їй назустріч.
КІФЕР (вкрай здивовано). Дивно! Я чомусь завжди думав, що Раїса Марківна давно виїхала до Америки! (Підводиться з канапи). Чи вона вже й там зуміла з усіма пересваритися? (До Жанни). Пішли, дівчинко. Треба впустити, раз вже внизу стоїть.
Кіфер з Жанною виходять.
ГАЛИНА. Не знаєш, хто така?
ОЛЬГА (знизує плечима). Ні сном, ні духом. До тата за увесь час, що я тут, крім кореспондентки "Комсомолки" ніхто з жінок не приходив! У будь-якому разі, я не бачила. І не треба робити таке жалісливе обличчя. Те, про що ти подумала, цілком не обов'язково. У тата вигляд абсолютно здорового чоловіка.
ГАЛИНА. Я, взагалі, теж не сумніваюся в цьому, але все ж дивно, що в нього дотепер немає дружини.
ОЛЬГА. Зате в молодості в нього жінок було з надлишком! Цікаво, ми з тобою це вже всі його діти чи буде продовження?
Заходить Гукова і Кіфер. Гукова йде без речей, Кіфер тягне її величезну валізу.
ГАЛИНА, ОЛЬГА. Здрастуйте!
ГУКОВА. Привіт! (До Кіфера). Звісно! З такими грошима ти можеш дозволити собі мати трьох покоївок! (До дівчат). Ну чого стоїте? Хутко допоможіть хазяїну!
КІФЕР (спересердя кидає валізу на підлогу). Вони не покоївки! Це мої дочки!
ГУКОВА. Яке чудо цей Кіфер! Варто було на якихось п'ять років залишити його без нагляду і от на тобі! Він вже й дочок собі завів! І до того ж цілком статевозрілих! І не треба так кидати мій сьюткейс! Він ще зовсім новий. Я придбала його на блошиному ринку в Брюсселі. Ти, Кіфере, бував у Брюсселі? Ні? Нічого. Тепер я з тобою і я тебе туди відвезу. (Роздивляється). Нормально. Скільки в тебе кімнат?
КІФЕР. П'ять.
ГУКОВА. П'ять? Який жах! П'ять кімнат на трьох?! Ти зовсім не вмієш покористуватися з чого б то не було! Навіщо тобі п'ять кімнат? Жити можна і в одній. Ну, максимум у двох. Інші три потрібно здати під офіс комерційній фірмі. Ти знаєш, скільки зараз коштує квадратний метр оренди?
КІФЕР. Нічого не вийде.
ГУКОВА. Це в мене не вийде?! Ти не знаєш Гукову! У Нью-Йорку я прийшла до мера і запропонувала здати всі пусті помешкання моїм друзям – бізнесменам. І що ти думаєш?! Думаєш, він мені відмовив? Так, відмовив. Зате ти б чув, який скандал я йому вчинила! Я йому висловила все! Про дискримінацію афроамерикаців...
ОЛЬГА. Так ви афроамериканка?
ГУКОВА. Не хами, дівчинко! Отож. Про дискримінацію афроамерикаців, євреїв і росіян без стійких ознак конкретної національності!
КІФЕР. А це ще що за звірі? Без стійких ознак конкретної національності?
ГУКОВА. Ну, це ті, хто і не євреї, і не росіяни по крові, але і ті, й інші – по паспорту. Зрозуміло?
КІФЕР. Ні. І що ж мер Нью-Йорка?
ГУКОВА. Пообіцяв усім російським бізнесменам незабаром виділити по кімнаті в державних закладах Америки!
КІФЕР. Круто! Думаю, російським бізнесменам навіть не доведеться за ці квадратні метри сплачувати. Деяким, між іншим, уже виділили ці самі метри. Я не так давно читав в Інтернеті.
ГУКОВА. Ну, от бачиш! Я до чорта пробивна жінка!
КІФЕР. І все-таки, житлоплощу ми нікому здавати не будемо, шановна Раїсо Марківно. Я вже надто полюбив комфорт, а тих грошей, що в мене є, нам із дочками вистачить із головою. Ми не жадібні. Я правий, красуні?
ГУКОВА. Ну, вам трьом, напевно, і вистачить, адже ти не знаєш головного!
КІФЕР. Головного, чого?
ГУКОВА. Адже відомо чого! Я згодна!
КІФЕР (з занепокоєнням дивлячись на дочок). Може, для початку ми сядемо? А то я підсвідомо відчуваю, що твоя новина може звалити мене з ніг. (Сідає з Гуковою на канапу). Е-е-е… Пробач, Раїсо Марківно, а згодна ти з чим?
ГУКОВА. Не розумію, за що тобі дали таку премію! Ти дещо тупуватий для Нобелівського лауреата. Я згодна вийти за тебе заміж! Ти радий?!
КІФЕР (хапаючись за серце). Ой, мамо…
ГУКОВА (громоподібно хихикнувши). Я знала, що ти отетерієш від щастя!
ОЛЬГА. Мадам, як на мене, татові стало недобре зовсім не від щастя! Скоріше навпаки! Тату, може тобі подати води?
ГУКОВА. Не хами, дитинко! (Щипає Кіфера за щоку). Ну що, пупсику? Уловив зміст мого приїзду?
КІФЕР. Але… Але ж я ніколи не просив тебе стати моєю дружиною!
ГУКОВА. Звичайно, не просив! Хіба така м’якотіла людина, як ти, спроможний на вчинки? Ні, ні й ще раз ні! Як тільки я дізналася з газет про твоє лауреатство, я відразу для себе вирішила – потрібно тебе рятувати!
КІФЕР. Але від чого?! Мене не потрібно рятувати! На службі в мене повний о’кей, вдома – сама бачиш… Знайшлися дві моїх дочки. Що ще потрібно в цьому житті?
ГУКОВА. По-перше, дівчаткам потрібна мати.
ГАЛИНА, ОЛЬГА. У нас є! У кожної по матері!
КІФЕР. Ага. У них є по матері.
ГУКОВА. Тоді я не розумію, навіщо вони тут. Дівчатка повинна жити з матір'ю! І крапка.
ОЛЬГА. Нам краще знати, де жити, мадам!
ГУКОВА. Не хами, дитинко! У мене крута вдача! Кіфер, де ти знайшов цих маленьких злючок? Вони колючі, як їжачки... Знаєте, у дитинстві мій добросердий таточко, я маю на увазі своє дитинство, мій добросердий батько підібрав десь справжнього їжачка. Отож ця тварина теж кололася, але не довго. Вже через тиждень він був лисий, як моє коліно. Я пінцетом повисмикувала всі його безглузді колючки!
ГАЛИНА. Який жах! Бідна тварина…
ГУКОВА (задоволено регоче). Як я вас?! Пожартувала я. Нічого такого я їжачку не висмикувала. Я його відразу викинула в сміттєпровід! (Регоче, плескаючи себе по колінах). Я дуже весела жінка!
КІФЕР. О, так! Як сказала б одна дуже настирна російська журналістка ти – жінка "с юморцой". Сподіваюся, про одруження, пардон, про заміжжя ти теж пожартувала?
ГУКОВА. Розмріявся! Даремно чи що я зі своїм невдахою розлучилася?! На квиток витрачалася?! Пробач, але ти, як справжній джентльмен, тепер повинен на мені одружитися. Інакше ганьба впаде на твою круглу голову!
КІФЕР. А нехай падає! З круглої голови ганьба завжди скотиться!
ГУКОВА. Ти це серйозно? Ні, ти не можеш так вчинити з жінкою! Тим більше я до тебе вже з речами. І знаєш, адже я можу бути приголомшливою дружиною! Я страшенно ділова! Ми вкладемо наші гроші в прибуткову справу.
КІФЕР. У тебе теж є гроші? Тобто мільйон?
ГУКОВА. У даний момент немає, але в мене є план. Ми вкладаємо наші гроші у виробництво панацеї від статевого безсилля чоловіків – супер йохімбе екстракту! Я вже все прорахувала! Прибуток перевершить усі наші сподівання! Знаєш, скільки у світі чоловіків із нульовим показником ефективності? Мільйони! І ми їм допоможемо. (Ольга і Галина хапаються від сміху за боки).
КІФЕР. Знаєш, Раїсо Марківно, мені чомусь не хочеться лікувати імпотентів. І ще. Мені страшенно не подобаються ділові жінки. Одержима жінка з ідеєю фікс у голові страшніша за бубонну чуму! Наскільки я пам'ятаю, твій Семен до вашого від'їзду мав пристойний бізнес і гроші. Навіщо ж ти залишила багатого чоловіка?
ГУКОВА. Багатого?! Як би не так! У Семена, як виявилося, були неправильні гроші!
ГАЛИНА. Як це?
ГУКОВА. Що за люди?! Їм усе приходиться пояснювати! Правильні гроші, вкладені в справу, приносять прибуток, а неправильні – збитки. Ясно?
ОЛЬГА. То, може, справа не в грошах, а в голові, що вкладає ці гроші?
ГУКОВА. Не хами, дитинко! Ніхто не сміє називати мене дурепою!
КІФЕР. Пробач, Раїсо Марківно, але якщо в тебе все, я проведу тебе.
ГУКОВА. Ти покажеш мені нашу спальню? Пупсику?
КІФЕР. Ні, я покажу тобі, де тут у нас вихід!
ГУКОВА. Ти мене проганяєш? Свого стародавнього товариша? Я покинула через тебе доброго чоловіка і казкову Америку? Невдячний! І цій людині я хотіла віддати всю себе, без залишку!
ГАЛИНА. А вас не так уже багато й залишилося. Ви яким, пробачите, гримом користуєтеся?
ОЛЬГА. І перука вам зовсім не пасує.
ГУКОВА. Послухай, Кіфер, ти ж мене знаєш. Якщо я щось надумала…
КІФЕР. Я знаю. Ти ще в інституті посперечалася, що "передружиш" з усім факультетом і... "передружила"! Включаючи викладацький склад. Завзятості тобі не займати. Але в даному випадку пожити "на халяву" в тебе не вийде. Нобелівському лауреату не з руки одружуватися на аферистках міжнародного масштабу! Мене можуть не зрозуміти…
ГУКОВА. Я бізнесвумен! А ти… ти, а ти не Кіфер, а прокислий кефір! Виклич мені таксі! Я ображена і я їду!
КІФЕР. Розумне рішення, оскільки мені б не хотілося викликати охорону…
ГУКОВА (прямуючи до виходу). Ти розбив моє серце!
ОЛЬГА. Не тривожтеся, мадам, ніхто не пораниться! Я змету друзки вашого серця віником!
ГУКОВА (виходячи). Не хами, дитиночко!
Кіфер, полегшено зітхнувши, підхоплює валізи й теж виходить.
ГАЛИНА. Мені здавалося, що будь-яка нахабність повинна мати свої межі…
ОЛЬГА. Ти помилилася, сестричко! Мадам Раїса видатний приклад нахабності, зведеної в абсолют! Втім…
ГАЛИНА. Втім, що? Ти про нас із тобою? Особисто я не за батьківськими грошима сюди приїхала. Мене зло взяло! Думаю приїду – мало йому не буде. Я, між іншим, на білий світ сама не просилася. А то: молоді, бачите, ми були, дурні, відповідальності, мовляв, ніякої не було. А мені особисто все це до лампади! Чому ми з тобою повинні страждати від їхньої безтурботності? Я вважаю що це несправедливо. Тим більше, що на перевірку наш батько виявився нормальним чоловіком, без мух у голові.
ОЛЬГА. Ти маєш рацію, Галю. Ми з тобою по можливості повинні відстоювати свої права, але мене хвилює інше. Чому в обох випадках особисто приймала участь у наших долях ця таємнича знайома наших із тобою матусь?
ГАЛИНА (з жахом сплеснувши долонями). Як?! Вона, ця тітка, і до вас приїжджала?!
ОЛЬГА. Так, приїжджала… і теж зі спиртом, між іншим. Правда, цей спирт нікому було пити. Ми з мамою от уже декілька років живемо одні. Адже для чогось їй, цій тітці, це потрібно було!
ГАЛИНА. А навіщо?
ОЛЬГА. Не знаю, але щось у наших із тобою історіях не так... Особисто я так і не отримала від матері виразної відповіді на прямо поставлене питання: чому так трапилося, що моїм батьком став інший, чужий дядько.
ГАЛИНА. Я теж. Крім сакраментального: що було, те було. Їдь, каже, він чоловік нормальний, признає. Хоч трохи поживемо нормально. По Кольці річницю справили, їдь, мовляв…
ОЛЬГА. А Колька це хто? Брат?
ГАЛИНА. Ні, чоловік.
ОЛЬГА. Так ти була заміжня? Довго?
ГАЛИНА. Рівно сорок одну хвилину! Можна в книгу рекордів Гіннеса записати.
ОЛЬГА. Жартуєш!
ГАЛИНА. Та які там жарти! Кажу тобі: була заміжня рівно сорок одну хвилину! Колька мій ще до розпису гарний був, а після розпису відразу додав із мужиками та й все... дах у мого чоловіка поїхав. Він, чесно кажучи, і на тверезу голову в нього не дуже міцно тримався, а тут така подія – оженився! Отож, після розпису повезли нас на машині у верхнє місто, до монастиря. Звичай у нас такий. До монастиря ходити. А при монастирі у нас там дзвіниця є. На неї кого хочеш пускають. Вид на місто звідтіля відкривається чудовий. От мій Колька на дзвіницю ту й поліз, містом помилуватися, а сам ірод, коли нагору піднявся, надумав на бильцях стійку на руках зробити. Уявляєш? На ногах криво стоїть, а туди ж... Тут я й побачила, що Колька мій зовсім не Копперфілд і літати не вміє. Але, знову ж, голова міцна. У асфальті вм'ятину гарну зробив. Ікар заспиртований! Царство йому небесне.
ОЛЬГА (обнявши сестричку за плечі). Бідненька. Таке горе.
ГАЛИНА. Горе… горе... Знаєш, сестричко, Кольку, звісно, шкода, але я виходила заміж тільки щоб відмітитися. В будь-якому разі через рік розлучилася б. Адже у нас як: до двадцятьох років заміж не вийшла – виходить, щось у тобі не так. Поглядати скоса починають, пліткувати про тебе з приводу і без нього, а так – заміж вийшла і досить. Ніхто вже не посміє сказати, що у дівках засиділася. І мені в цьому розумінні навіть поталанило. Не прийшлося цілий рік мучитися з бражником.
ОЛЬГА. Ох, як ти його! Ну, гаразд. Геть минуле! Пішли в теніс грати повчимося. Мене вчора молодший Білоліцин запрошував. Дуже наполегливо. Обіцяв сина Бородайса притягти. Пам'ятаєш те руде стерво, що вчора м'ячами кидався? Він на тебе око поклав.
ГАЛИНА. Скажи йому, щоб забрав своє око назад. Бо може окривіти! Мене дебілуваті переростки не цікавлять. І ми відхилились від теми. Я ось що думаю: а раптом із нашими батьками, тими батьками, все в порядку? І ми з тобою перебуваємо тут на правах самозванок? Гарна думка, правда? Адже ти не станеш стверджувати, що та тітка-спиртоноска, просто так, від доброти сердечної підрядилася на роль доброї феї.
ОЛЬГА. А якщо її батько послав?
ГАЛИНА. Ні. Не можу сказати, що Леонід Борисович був готовий до моєї з’яви. Скоріше навпаки. Він був вкрай здивований і розгублений. Я, звичайно, розумію, що він геній. Але геній в області біофізики, а не театрального мистецтва! Ні, тут щось зовсім інше, повір мені. Тим більше я старша тебе, та й до того ж була заміжня!
ОЛЬГА (сміючись). Сорок одну хвилину! Ой, тримаєте мене!
ГАЛИНА. Вийдеш заміж за п'яницю – тобі й сорок хвилин здадуться вічністю! Пішли, веселухо. Прилучатися до елітного життя. Будемо сподіватися, що мамки наші нам із тобою правду сказали і тітка-спиртоноска ніякого відношення до нас не має.
Обидві виходять.
Сцена п’ята
Через декілька днів. Галина і Ольга сидять на канапі, обложившись часописами мод. Заходить веселий Кіфер.
КІФЕР. Дівчатка! А ось і я!
ОЛЬГА і ГАЛИНА. Привіт!
ГАЛИНА. Як справи в інституті? Щось ти сьогодні рано.
КІФЕР. Нормально. І, взагалі, я з завтрашнього дня в законній відпустці!
ОЛЬГА (піднімаючись з канапи). І ми…
КІФЕР. Точно! І ми їдемо дивитися, як там загниває в статках і розкладається в розкоші заплилий від добробуту Захід!
ГАЛИНА. Ур-р-р-а-а-а!
Обидві сестри кидаються Кіферу на шию.
КІФЕР. Пощади! Прошу пощади! Я слабкий і немічний! У-у-у… здорові! На вас потрібно воду возити!
ОЛЬГА. Таточку, ну тобі ж подобається. Признавайся…
КІФЕР (задоволено посміхаючись, сідає на канапу). Чесно кажучи, дуже подобається! Проте до смерті зацілувати себе я вам не дам, оскільки мені теж хочеться з'їздити за бугор до синього-синього моря й полежати на не запаскудженому братами нашими меншими пляжі. До речі, з вашими анемічними організмами все в порядку. Мені годину тому Алєксєєв дзвонив із приводу ваших аналізів. Вчорашній інцидент із запамороченням свого пояснення не одержав, але з кров'ю у вас обох все в порядку. Як, зрештою, і зі всім іншим. Певне з'їли щось.
ОЛЬГА. Ну так, з'їли. У отруєння зовсім інші симптоми. І нічого такого ми й не їли.
ГАЛИНА. Може, піцца, Олю, вона ж була з грибами. А гриби...
КІФЕР (охоче підхоплюючи версію Галини). От, точно! Від грибів усе, що завгодно може бути. Навіть летальний кінець. З'їв піццу і – ага!
ОЛЬГА. Ой, ненько! Та ну тебе. Давайте змінимо тему. Адже все в порядку.
КІФЕР. Справу говориш, дочко. (Бере часопис). Ганчір’я вибираємо?
ГАЛИНА. Нічого собі ганчір’я! Ти на ціни подивися! Це ж суцільна руйнація бюджету.
Заходить Жанна.
КІФЕР. Жанночко, з чого там складається твоя маєчка, що повний атас?
ЖАННА. Я зараз одягну й покажу.
КІФЕР. Спасибі, дівчинко, ти надзвичайно чуйна. Але, справді, не варто. Просто Галя вважає, що от ці сукні занадто дорогі. (Подає їй часопис).
ЖАННА (перегортає декілька сторінок). Ні-і-і… Я таке не ношу! Красота повинна бути на видноті, ось як у мене. Якщо я, не проти ночі будь сказано, одягну одну з таких от суконь, вам, Леоніде Борисовичу, відразу ж перехочеться сплачувати мені зарплатню, у вас знизиться рівень еритроцитів у крові і ви відразу відчуєте себе настільки, скільки вам є насправді.
КІФЕР. Тільки не це! Одну з умов фізичного довголіття чоловіка можна сформулювати так: ступінь оголеності покоївки прямо пропорційний віку хазяїна, в котрого вона служить, оскільки з віком центри керування чоловічим здоров'ям переміщаються з гіпоталамусу в органи зору. Ясно, панянки? І ти, Жанночко, якщо вирішиш служити в мене достатньо довго, років через двадцять змушена будеш ходити тільки у своєму міні фартушку. Як тобі перспективка?
ЖАННА. Якщо ви на мені оженитеся, я можу проробляти подібні речі вже прямо з завтрашнього дня! Навіщо чекати двадцять років? Щоб, коли я роздягнусь, повіситися?
КІФЕР. Вважаю, що в старості я буду мудрим…
ЖАННА. Але ж не сліпим!
ОЛЬГА. Молодець, Жанночко! Як говорила незабутня Фаїна Раневська: красота – це страшна сила.
ГАЛИНА. Адже Жанночка тобі справу пропонує. У тебе з'явиться дружина-красуня, а у нас розумненька подружка!
КІФЕР. Не піде. Якщо я оженюся на Жанні, у мене не буде такої милої покоївки.
ЖАННА. Ну, я могла б іноді суміщати, Леоніде Борисовичу. На пів ставки. (Сигнал домофону). Цікаво, кого це там нелегка принесла? Ми ж вас майже вмовили!
Жанна швидко виходить. Через хвилину повертається з Алєксєєвим.
ЖАННА. Ви, Женю, щойно позбавили мене майбутнього і тому женитися на мені доведеться вам!
АЛЄКСЄЄВ. Так? Але в мене немає фрака! Без фрака я не можу. І це принципово.
ЖАННА. Шкода. А я згодна йти під вінець хоч голяком! І як би ми з вами виглядали! Ви у фраці, а я гола!
АЛЄКСЄЄВ. Приваблива пропозиція. Але, знаючи майже напевно, де ми з тобою після цього опинимося, я краще відмовлюся. До речі, Жанночко, знаєш, хто керує будинком для божевільних?
ЖАННА. І хто ж?
КІФЕР. Валентина Іванівна.
ЖАННА. Який жах! Ми ж звідтіля до кінця життя не виберемося!
АЛЄКСЄЄВ. Щира правда, дівчинко. Ця пані дуже гостинна.
ЖАННА. Гаразд. Не будемо спокушати долю. Ви для початку мене просто удочеріть, а там подивимося. І вам не буде так кривдно, дивлячись на дочок мого хазяїна.
КІФЕР. В саму точку, Жанночко! Пора б вже і Євгенові Гурійовичу взяти на себе бодай яку-небудь відповідальність.
АЛЄКСЄЄВ. Не піде. Жанна не викликає у мені батьківських почуттів. Мені буде досить складно зображувати з себе татуся, дивлячись на всю цю красу.
ЖАННА (радісно плескаючи в долоні). Круто! От ви, Женю, і розкололися! Я побігла шити фату!
АЛЄКСЄЄВ. Пристойні люди, перед тим, як оженитися, якийсь час просто дружать… Років п'ять. Або десять.
ЖАННА. Роки дружби можна запросто перенести на після весільний період, оскільки за ті п'ять років майбутній чоловік може набриднути до такої міри, що наступне близьке заміжжя буде сприйматися потенційною нареченою як суїцид. (Сигнал домофона). Ні, мені сьогодні однозначно не дадуть вийти заміж за пристойного чоловіка!
Жанна виходить.
ОЛЬГА (спостерігаючи за Алєксєєвим, що проводжає поглядом Жанну). У вас, дядьку Євгене, нижня щелепа відвалиться! (До Кіфера). Ти когось чекаєш?
КІФЕР (знизуючи плечима). Як на мене, всі, хто потрібний, вже тут.
Вбігає Жанна.
ЖАННА. Ну, прямо цирк! Там до вас, Леоніде Борисовичу, начальник столичних психів ломиться! Каже, у неї є цікава інформація про ваших дочок. Якщо ви дозволите, я її пошлю! Язик прямо чешеться!
КІФЕР (кинувши швидкий погляд на знічених дочок). Ну що, ти, красуне! Не потрібно її нікуди посилати. Проси. Вона кашу заварила – їй і сьорбати! (До дочок). А ви вище ніс, не все так погано! (Підходить до телефона, набирає номер). Алло, це Ірма Янівна? Прошу пробачення. Кіфер турбує. Так. Так. Я хочу реабілітуватися. Так. Ні, не інтерв'ю. Тут сюжет крутіше детектива буде. Так. Якщо можна, прямо зараз, я Жанну попереджу. Так. Дякую, чекаю. (Кладе слухавку. До Алєксєєва). Документи при тобі? Добре. Я скажу, коли потрібно буде.
До кімнаті з рішучим виглядом заходить Дикушина.
КІФЕР. Які люди!
ДИКУШИНА. Поцілуємося?
КІФЕР. Ні. Я страшенно боюся крові…
ДИКУШИНА. Навіть так? Нічого, веселуне, зараз я тебе сильно засмучу! (До принишклих сестер). О! Яка зустріч! Діточки! Пам'ятаєте цю тітку?! Пам'ятаєте, по очах бачу… А оченята у вас перелякані. І з чого б це?
КІФЕР. Пригальмуй коней, Валентино Іванівно. Сідай у крісло. Соку вип'єш? Жанночко! (Вбігає Жанна). Організуй нам, будь ласка, напої. А то, не приведи Господи, Валентині Іванівні стане погано від злості, що аж розпирає її.
ЖАННА. Так, може, їй проносного в сік підлити? Або, щоб уже напевно – ціанистого калію?
Жанна виходить.
ДИКУШИНА (сідаючи в крісло). По-перше, вона нахаба, а по-друге, Кіфер, у тебе немає елементарного смаку. Жінка крім ніг повинна мати ще й тіло.
КІФЕР. А мені подобається! І тіла в жінці повинно бути стільки, скільки дозволяє довжина рук чоловіка...
ДИКУШИНА. Давай, Льонь, без натяків. І взагалі, я по справі прийшла. По важливій справі.
КІФЕР. Тоді вперед! Народ чекає. Знаєш, Валентино, адже я чекав цього дня. З тієї самої пори, коли в моєму домі з'явилася Оля.
ДИКУШИНА. Я знаю, що ти розумний. Але я все таки розумніша. Правда, мені довелося заради цього моменту об’їхати пів Росії. Я пройшла по всьому ланцюжку твоїх із Євгеном комсомольських будівлях і тимчасових притулках. Але поталанило лише в Павлодарі й Тобольську. У інших твоїх жінок діти народилися трохи пізніше, а в деяких не народилися зовсім. Тому що народжувати від першого ліпшого бажання не було, а з заміжжям не вийшло. Це тільки мами Олі та Галі від образи й злості, не довго думаючи, за перших зустрічних заміж повискакували і привіт. Любов, звичайно, штука гарна, але от порпатися наодинці в провінційному болоті не хочеться нікому.
АЛЄКСЄЄВ. Валентино Іванівно, я, звичайно, шаную твій вибір. Кіфер дійсно вдалий екземпляр чоловіка і тобі, звісно ж, дуже закортіло за нього заміж. Але навіщо ж так топтати дитячі душі? Ти лікар, психіатр. Невже ти не розумієш, що вчинила банальний злочин?
ДИКУШИНА. Ти давай акуратніше, товаришу кардіолог. Якщо по великому рахунку, то я всього лише запропонувала матерям цих дівчисьок зіграти в рулетку. І вони не відмовилися, тому, що будь-яка ображена у своїх почуттях жінка подібна до протипіхотної міни, спроможній вибухнути навіть через двадцять років!
КІФЕР. Але ж ти повинна була розуміти, що в результаті в першу чергу постраждають діти, але не я! Втім, навіщо я тобі про це кажу! У тебе ж ніколи не було своїх дітей!
ДИКУШИНА. Кіфер, ти – садист! Ти ж знаєш, що я не можу мати дітей!
АЛЄКСЄЄВ. Ми зараз заплачемо! Звідкіля ж взятися дітям, якщо ти, Валентино Іванівно, уже до двадцяти п'яти років примудрилася зробити п'ятнадцять абортів!
ДИКУШИНА. Ти не мав права інспектувати мою медичну карту!
КІФЕР. Ми тільки прийняли твої умови гри, а твоя гра з самого початку була без правил. І досить про це. Мене не цікавить факт твого безпліддя. Мене цікавить, навіщо ти пішла на такий крок, крок воістину жахливий? Невже помста? Так, дійсно, ми з дітьми уже встигли звикнути до думки, що ми одна сім'я! Так, я дуже полюбив ці милі обличчя, їх чисті й чесні очі, світлі душі! Люблю! І я навіть не припускаю думки, що ми можемо розлучитися!
Ольга і Галина зриваються з місця й тікають.
ДИКУШИНА. Доведеться допустити! Ці діти – не твої. У кожної із них є законний батько і тому вже прямо завтра ти прокинешся один, на мішку своїх безглуздих грошей і будеш по-вовчому вити у стелю! І так тобі й треба!
Заходить Бузяєва.
КІФЕР (помітно повеселішавши). Ви якраз вчасно, Ірмо Янівно! До фіналу поспіли! Сідайте, будь ласка.
БУЗЯЄВА (привітавшись з усіма). Ви мене так терміново викликали! Що, власне, сталося?
КІФЕР. Не просто сталося, а трапилося диво! У мене знайшлася ще одна дочка!
БУЗЯЄВА. Що ви кажете!? Яке щастя! І ми зможемо написати статтю?
КІФЕР. Без сумніву, Ірмо Янівно. Але це ще не все. Я хочу відрекомендувати вам людину, котра знайшла моїх милих крихіток! Ось вона, ця безкорислива, я б навіть сказав, свята жінка! Подивіться, яке в неї добре й чесне обличчя, обличчя благочестивої Марти!
ДИКУШИНА. Перестань блазнювати, паяце!
КІФЕР (до Бузяєвої). Це вона від природженої скромності. Не любить славослів’я на свою адресу.
БУЗЯЄВА (до Дикушиної). Дозвольте відрекомендуватися! Кореспондентка "Комсомольської правди" Бузяєва Ірма Янівна. У... у вас дійсно таке обличчя…
ДИКУШИНА. Яке в мене обличчя?!
БУЗЯЄВА (зніяковіло). Таке, що запам'ятовується.
КІФЕР. Послухай, Валентино, зараз Алєксєєв покаже тобі один документ, ознайомившись з яким, тобі одразу дуже захочеться дати інтерв'ю шановній Ірмі Янівні, оскільки твій намір дав зворотний результат. (Алєксєєв подає Дикушиній документ).
ДИКУШИНА (пробігши очима папір). Цього не може бути.
КІФЕР. І це говорить лікар! (Бере з рук Дикушиної документ). Так ти готова розповісти Ірмі Янівні про свій громадянський подвиг? І тим самим зберегти обличчя?
ДИКУШИНА (цілком розгублено). Який жах.
КІФЕР (до Алєксєєва). Вважаю, що Валентина Іванівна згодна. Женю, проведи, будь ласка, цих пані у мій кабінет. Там їм буде зручніше.
Алєксєєв і Бузяєва ідуть до дверей. Ошелешена Дикушина йде за ними.
КІФЕР (провівши їх поглядом). Свята… Сказав теж…
У кімнату заходять одягнені і зі своїми валізами Ольга і Галина.
КІФЕР. О! А це ще що?! Наш літак тільки через тиждень!
ОЛЬГА. Не буде ніякого літака, тату. Пробачте, Леоніде Борисовичу. І вибачте нас… Дуреп. (Плаче).
ГАЛИНА. Не реви. Цього слід було чекати. У житті Попелюшка так назавжди й залишається Попелюшкою. Пробачте нас. І мам наших нерозумних. Як недоречно все закінчилося.
КІФЕР (посміхаючись). Все сказали? (Дівчата мовчки кивають головами). От і добре. А тепер слухайте, що я вам скажу. І не стійте посеред кімнати!
Сестри сідають на канапу, поставивши валізи поруч із собою.
КІФЕР. По-перше, я маю перед вами вибачитися за вчорашній розіграш з отруєнням. Алєксєєв дещо перестарався. Отруєння ніякого не було. Просто нам необхідно було провести аналіз вашої крові, не викликаючи підозри. Аналізи крові зроблені і ось, тримайте, офіційний висновок. (Подає папірець).
ГАЛИНА (витерши сльози, вдивляється в документ). Я тут нічого не розумію.
КІФЕР. Там написано, що я дійсно ваш батько! (Німа сцена).
ОЛЬГА (тихенько). Це правда? Ти дійсно наш батько?
ГАЛИНА. Справжній?!
КІФЕР (щасливо посміхаючись). А ви ще й сумніваєтеся?! Так до мене можна й доторкнутися!
Ольга і Галина зриваються з канапи і, дико повискуючи, зависають на батьковій шиї.
КІФЕР (ледве устоявши на ногах). От! А ти, Галченя, говорила, що казка тільки в казці буває! А це тобі що?! Не казка?!
До кімнати заходять Алєксєєв і Жанна.
АЛЄКСЄЄВ. Це про які казки йде мова?
ЖАННА. Батько вам казочки у нашу відсутність розповідає?
ОЛЬГА, ГАЛИНА. Виявляється, ми таки його діти!
КІФЕР. Мало не забув.
Кіфер йде до іншої кімнати і швидко повертається з конвертом, подає конверт Жанні.
КІФЕР. Це тобі.
ЖАННА (бере конверт). Це моя надбавка, чи розрахунок?
КІФЕР. Не вгадала. Це твій білет на літак. Ти летиш з нами. (Ольга і Галина пищать від радості).
ЖАННА. Там своїх покоївок в готелі повно.
Жанна відкриває конверт, дістає квиток. З квитка на килим випадає обручальна каблучка. Жанна піднімає каблучку і дивиться на Алєксєєва.
ЖАННА. Євгене Гурійовичу, що в цьому конверті робить обручальна каблучка, котру ми з вами вчора вибирали для вашої сестри?
АЛЄКСЄЄВ. А це ти у Кіфера запитай.
КІФЕР. Тут така справа, Жанно. З огляду на нові події... (Знічується).
ЖАННА. Продовжуйте.
КІФЕР. З огляду на нові обставини.
ЖАННА. Так події, чи обставини?
КІФЕР. Я про комплектацію.
АЛЄКСЄЄВ. Боже, кому вони дали Нобелівську премію! Він же бовдур!
ОЛЬГА. Тату, ти, мабуть, хочеш зробити Жанні пропонову. Так?
КІФЕР. Я? Жанні? (Дивиться на Жанну). Хочу. Давно. (Набирає в груди повітря). Жанно, виходь за нас заміж!
Підходить до Жанни і надягає їй на палець каблучку.
КІФЕР. Чи, може, ти проти?
ЖАННА, ОЛЬГА і ГАЛИНА. Що?!
Всі обнімаються, сміються і плачуть від радості.
Завіса. Кінець другої дії.
Матеріали надіслано авторами спеціально для читачів порталу "Мала Сторінка".
Ілюстрації:
Читаймо також на нашому сайті:
Олег Гончаров – драматург, сценарист, композитор, дизайнер. Друкувався в "Страйк Ілюзій", "Авансцена", Драмовичок", в ж-лі "Дніпро", збірнику творів переможців "Корнійчуковська премія" (Вид-во "Плутон"), "Як тебе не любити...", в Дебют-газеті, має збірник семи п'єс "Сім кроків до театру". Є автором 30 п'єс, котрі були в репертуарах театрів України, Білорусії, Німеччини, Канади, Росії; романи: "Савейна", "Юлька", "Ігри хакерів"; автор 39 реалізованих к/м анімаційних кіносценаріїв; є ілюстратором: "Савейна", "Сім кроків до театру", "Дзвони долі". "Казкові історії Русани та Данилка".
Раїса Гончарова ‒ перекладачка, драматургиня, сценаристка ‒ народилася в м. Ратно, Волинської обл. З 2001 живе у Києві. Після закінчення ХТІПО працювала за спеціальністю економіка та організація 32 роки. Паралельно перекладала твори Олега Гончарова, писала оповідання, п'єси, публікувалась в періодиці, в ж-лі "Дніпро", вид-ві "Лілія", "Як тебе не любити...". У 2020 році в Дебют-газеті видано Том 1 гумору "Важкі часи настали", де є 24 оповідання Олега Гончарова, у т. ч. 20 оповідань в її перекладі. Є автором 9 п'єс.