Art by Anastasia Elly Koldareva.
Олег Гончаров
КАФЕДРА ЛОБОТОМІЇ
(драма на дві дії для старшокласників та дорослих)
А щастя... воно ще попереду...
Завантажити текст драми Олега Гончарова "Кафедра лоботомії" (doc.zip)
Дійові особи:
Вікторія – студентка 1-го курсу, майбутній хірург,
Женя – студентка 2-го курсу , майбутній фармаколог,
Тамара – студентка 4-го курсу, майбутній хірург,
Софія – студентка 4-го курсу, майбутній хірург,
Арнольд Мухтарський – зірка шоу “Вийти заміж за мажора”,
Аркадій Петрович – режисер шоу “Вийти заміж за мажора”,
Іван, Василь та Сергій – студенти останнього курсу медичного університету.
Дія перша
Сцена перша
Заїзд
Кімната гуртожитку на чотири ліжко-місця. В центрі кімнати великий стіл, чотири стільця. На столі декілька порожніх пляшок з-під горілки та пива, дві склянки-гранчаки, попільничка, вщерть заповнена недопалками, на газеті залишки засохлого оселедця та шматок хліба. За столом велике вікно з широким підвіконням. За вікном ‒ панорама міста. Вицвілі штори в масних плямах, під стелею лампочка на кривому дроті. На ліжках одні лиш матраци і подушки без наволочок.
До кімнати заходять Тамара та Софія. В руках у дівчат важкі валізи. Зайшовши до кімнати, дівчата кидають валізи на підлогу. Тамара, розкинувши руки, падає на ліжко.
СОФІЯ (з пафосом). Привіт тобі, наша кімнато!
ТАМАРА. Оле-оле-оле-оле! Моє жахливе скрипуче ліжечко! Як я скучила за тобою!
СОФІЯ. А як воно, напевне, скучило за твоїми оргазмами, Томо! Не хочеш змастити, доки не відкрився сезон?
ТАМАРА. Заздрість, подруго, штука погана. Тобі теж ніхто не заважає бути популярною. (Різко встає на ноги). О, подивись! Наша кімната знову нам зраджувала з іншими!
СОФІЯ (дивиться на стіл). І точно. Пляшки, недопалки. (Бере недопалок, роздивляється). Якісь бомжі тут гуляли. Цигарки геть дешеві.
ТАМАРА. Це мабуть комендуля так заробляє собі на пристойний пам'ятник. Стара хвойда.
СОФІЯ (кидає недопалок на стіл). Дивись, хтось об штори свої масні руки витирав. (Дивиться на стіл). Після оселедця мабуть. (Озирається). Добре, що хоч шпалери цілі. Минулого разу, пам’ятаєш, купу лайна у тому кутку? Хтось не доніс до туалету, падлюка.
ТАМАРА. Софо, тут так чи інакше, на два дні роботи, доки не відмиємо все. (Дивиться на лампочку). От гнидники! Поїли, попили, руки свої погані об наші штори повитирали! Але навіщо було ще й абажур красти?!
СОФІЯ. Ой, і точно. А я одразу і не помітила. Він же ніякий був!
ТАМАРА. Я ж і кажу – бомжі! Нормальна людина на таке не зазіхає.
До кімнати, задкуючи, заходить Віка. Вона тягне дві величезні китайські торби. В сумках щось дзенькає, наче скляне. Затягнувши сумки до центру кімнати, Віка, схопившись за спину, повільно випростується і з полегшенням видихає.
ТАМАРА. Ти ба! Ми тут щойно про бомжів, а воно й на поріг. Ти хто?
ВІКА (різко обертається). Уппс! Мені здалося, що я перша. А я не перша.
СОФІЯ. Зате, стовідсотково, перший курс...
ВІКА. Точно. А ти як здогадалася, що перший курс? Я Віка.
ТАМАРА. Торби. Мене звуть Тамара. А це Софія.
ВІКА. Дуже приємно. Що, торби?
СОФІЯ. Першокурсники завжди з величезними торбами заїжджають. Особливо ті, хто з сіл.
ВІКА. Я не з села. У нас райцентр. Втім, яка різниця. З села, чи не з села. Їсти всі однаково хочуть. Мені сказали тягти речі в шістдесят восьму. Я правильно попала?
ТАМАРА. "Попала" ти чи ні, будеш знати вже за місяць... (Софія та Тамара сміються).
СОФІЯ (пробує відірвати від підлоги сумку Віки). Ого! У тебе там цегла?
ВІКА. Та ні. Ніби не клали. Закатки, картопля, морква. Щоб до нового року вистачило. Доки додому поїду.
ТАМАРА. Не вистачить.
ВІКА. Вистачить. Я все розрахувала.
СОФІЯ. Якби ти жила в теплотрасі, або винаймала квартиру, то тобі б, мабуть і вистачило. Ти ж не збираєшся по ночах під ковдрою давитися своїми харчами? Ми жлобів не любимо. Ми їх... розкуркулюємо...
ВІКА. Тобто?
ТАМАРА. У нас тут все загальне. Навіть труси і хлопці. Сім’я, одним словом.
ВІКА. Мабуть це буде дуже бідна сім’я, якщо навіть труси перейдуть в загальне користування. А як же гігієна? І таке інше? (Дивиться на стіл). Ви мабуть ще вчора заїхали? Горілочка, пиво. А недопалків! Ви обидві палите? А я горілку не п’ю. Я одного разу на весіллі випила і забула хто я і де я.
СОФІЯ. Ага. І під ким я... Це не ми тут погуляли. Побухати іноді можемо, але не пиво і вже точно, не горілку.
ТАМАРА. І недопалки не наші. Мабуть, та "стара виварка" влітку сюди знову гастарбайтерів впускала пожити.
ВІКА. А "стара виварка" у нас хто? Лариса Сергіївна? Та, що внизу? Комендант гуртожитку?
ТАМАРА. Підеш на ура. У тебе тонна їжі, до того ж ти кмітлива. Якому сексу віддаєш перевагу?
ВІКА. Ніякому. Ще чого!
ТАМАРА. Кумедна така! Добре. Якщо ти аматор, тоді займай моє ліжко, бо воно геть розхиталося.
ВІКА (опускаючи очі). Я не аматор. Я дівчина.
СОФІЯ. Бачу, що дівчина. Я доки не вип’ю, також на хлопця не схожа. Стоп! Як дівчина? Ти хочеш сказати, що ніколи не...?
ВІКА. Я для себе вирішила – тільки після одруження. Або ж кохання буде таким великим, що... ну просто рятуйте!
ТАМАРА. Захоплюєшся фантастикою? Респект. Але великого кохання не буває. З такою постановкою питання тебе краще пофарбувати під бронзу і поставити перед общагою. Будеш пам’ятником цноті. А ліжко твоє якась нормальна займе.
ВІКА. Та ну вас! Знайшли про що говорити. Хіба це найважливіше в житті? Ось розпочнуться заняття! Нове життя! Я так давно мріяла піти вчитися на хірурга!
СОФІЯ. Тю, ще один хірург.
ВІКА. Не зрозуміла...
ТАМАРА. Сонечко, ми тут з Софою також вчимося на хірургів. Нудота. За три роки скальпель всього разів зо два в руках тримала. І то в трупарні. Правда, в минулому році скинулися з дівчатами на свинячу ногу і цілий вечір оперували всім колгоспом, ось на цьому столі.
СОФІЯ. А потім котлет насмажили. Ти, часом, ковбаси домашньої не привезла?
ВІКА. Є дві банки.
СОФІЯ. Клас! Сьогодні ввечері будемо оперувати домашню ковбасу!
ТАМАРА. Під текілу.
ВІКА. Під що?
ТАМАРА. Ти точно з райцентру?
ВІКА. Паспорт показати?
ТАМАРА. Проїхали. Текіла, це самогон такий... з кактуса. Мексиканці, вони ж ледачі чорти. Десь приблизно як я. Тому цукровий буряк не вирощують, а женуть самогон з кактусів. Воно ж само там росте. Розливають цю гидоту у симпатичні пляшки і напарюють деяким недолугим українцям під виглядом пристойного пійла.
ВІКА. Тоді я точно не буду. Мама казала, щоб я на соки налягала.
СОФІЯ. Все логічно. Яка ж мати порадить налягати на щось інше? На хлопців, наприклад...
До кімнати заходить Женя. За собою тягне велику валізу на коліщатках.
ЖЕНЯ. О, привіт! А я чую голоси ще на коридорі. Це ж шістдесят восьма?
ТАМАРА. Ні. Це шістдесят восьма.
ЖЕНЯ. Мабуть наступна. Вибачте, що потурбувала. (Збирається йти, думає). Стоп! Ти ж мене підколюєш?
СОФІЯ. Звісно ж, підколює. Блондинка? (Дивиться на руде волосся Жені).
ЖЕНЯ. Є трохи. Погана фарба. Якщо ти про волосся.
СОФІЯ. І про волосся також.
ВІКА. Я Віка. А це Софія і Тамара. Перший курс?
ЖЕНЯ. Другий. Майбутній фармаколог. Перевелася з Харкова. (Оглядає кімнату). А можна я коло стіни ось на те ліжечко? У мене клаустрофобія, а там до вікна ближче.
ТАМАРА. У нас восьмий поверх. Акрофобією не страждаєш?
ЖЕНЯ. Ні. Тільки клаустрофобією і гімнофобією.
ВІКА. Мені здається, це називається інакше.
ЖЕНЯ. Це не те, про що ти подумала. Гімнофобія, це страх власної наготи.
СОФІЯ. Один нуль на користь блондинки. Але спатимеш он на тому ліжку, бо на цьому я вже три роки сплю.
ТАМАРА. Будете вдвох з Вікою по той бік столу, а ми – по цей.
ЖЕНЯ. Це принципово?
СОФІЯ. Розумієш, сонечко, до нас з Тамарою іноді заходять хлопці.
ЖЕНЯ. І?
СОФІЯ. І ці хлопці іноді зостаються до ранку. А пересувна стіна у нас тільки одна. (Показує рукою на велику ширму з фанери, що стоїть коло стіни).
ЖЕНЯ. І? Ти не думай, що я зовсім тупа, але що це міняє? Коли я не буду бачити процес, а тільки чути? Га?
ТАМАРА. У нас не гакають.
ВІКА. Ширма це добре. Хлопці не будуть соромитися.
ТАМАРА. Той, хто соромиться, ходить до бібліотеки, а не до нас. (Хтось стукає в двері). Не можна! Ми голі!
До кімнати швидко заходить Іван.
ІВАН. Привіт, дівчата! О! Дві новенькі. (Підходить до Віки). Привіт, я Іван. Найкращий хлопець в цьому гуртожитку.
ВІКА. Віка.
ІВАН. Клас! Віки у мене ще не було. (Повертає голову до Жені). А це у нас...
ЖЕНЯ. Женя. Жені також не було в твоєму списку?
ІВАН. Це пропонова?
ЖЕНЯ. Ні. Це запитання. А відносно пропонови можу сказати наступне: ти не той хлопець, про котрого я мріяла останні два дні, доки у мене не було хлопця.
ТАМАРА. Елегантно. Погано, що пофарбувалася. Ламаєш стереотипи.
ІВАН. Тобто, якщо я правильно зрозумів, ти мене послала.
ЖЕНЯ. Ні. Просто я не даю тобі жодного шансу, бо ще чекаю на свого принца.
ІВАН. А я не принц... Навіть якщо я одягну смокінг?
ЖЕНЯ. Ні. Не принц. Ти навіть не його кінь. Пробач за прямоту. Мама і тато завжди вчили мене казати людям правду. Якою б гіркою вона не була.
СОФІЯ. Ось так, Ванюша. Повний облом прилетів з міста-героя Харкова.
ІВАН (дивиться на Женю). Один нуль, але ти мене завела. (До Софії та Тамари). Сьогодні гуляємо? З мене бухло і гарний настрій.
ТАМАРА. Сьогодні не вийде, парубче. Бачиш, як тут у нас хтось влітку погуляв? Потрібно все тут відмити, відшкребти. Справжні леді не можуть жити як на смітнику.
ІВАН. Ну так у чому проблема? Я зараз перший курс рекрутую. Ви щось понатягайте на себе прозоре і коротке, а я миттю...
СОФІЯ (сміється). Вони тут всю підлогу слиною заляпають, якщо я одягну прозоре і коротке.
ІВАН. Ти давай, не балакай багато. За півгодини тут все блищатиме. Домовились? Тоді я побіг.
Іван швидко йде геть.
ВІКА. Це він серйозно?
ТАМАРА. "Парубок сказав – парубок зробив!" Знімай свої задрипані джинси і шукай щось більш еротичне.
ЖЕНЯ. А таке як сорочка в комплекті з трусами піде? А на ноги подерті панчохи?
СОФІЯ. На ура.
ВІКА. Мамо...
СОФІЯ. Не мамкай, салаго. Пошукай щось у своїх торбах. Ти ж не хочеш сама прибирати за кимось це лайно? (До інших). Вперед, дівулі! Заголяємося, бо від роботи навіть коні здихають!
Затемнення.
Сцена друга
Вечорниці
Прибрана кімната. На столі свіжа скатертина, на вікні симпатичні штори, ліжка дбайливо застелені, валізи і сумки заховано до шафи. На столі наїдки по тарілках, велика сковорідка зі смаженою ковбасою, велика пляшка “Текіли”. За столом Вікторія, Женя, Тамара, Софія та Іван.
ІВАН. Так, дівчата, ще по одній, бо розмова крутиться десь поза зоною кохання, анекдотів і сороміцьких жартів. І Василь щось забарився.
ЖЕНЯ. Василь? Іван, Василь... За що ваші батьки вас так поназивали?
ІВАН. Та нормально. Мені подобається моє ім’я. Від давньоєврейського – милість божа. Цілком нормально. Як для принца, саме те, що потрібно.
ЖЕНЯ. Не сміши. Теж мені – милість божа. Давно вигадав?
СОФІЯ. Ти, Женю, з Іваном не сперечайся. Він у нас хоч на вигляд і ніякий, а розумний. Загадка природи, так би мовити.
ІВАН. За ніякий окреме дякую, люба. Буду тобі винен один комплімент.
ЖЕНЯ. Ти ще й мстивий. Добре, якщо вже ти – милість божа, то що ж тоді означає моє чудове ім'я?
ІВАН. А запросто. (На хвилину замислюється). Походить від грецького – шляхетна. Хоча, тут у мене є певні заперечення. Женя живе в придуманому нею світі, де свої закони і правила. І не кожен чоловік може задовольнити цю палку жінку. Тому часто їй не щастить на партнерів.
ЖЕНЯ. Е-е-е-е! Я цього не питала!
ВІКА. Мабуть таки вгадав.
ТАМАРА. Геній. Якщо ти підростеш на десять сантиметрів, зробиш мені дитину і не втечеш, я кохатиму тебе...
ВІКА. Все життя!
ТАМАРА. Навіщо ж так примітивно. Кохатиму скільки зможу.
ІВАН. Бо Тамари з дитинства не виносить одноманітності. Тамари великі любительки подорожей, охоче знайомляться з новими людьми. Протягом життя неодноразово переставляють меблі в будинку, змінюють штори, шпалери та чоловіків. Тому я і не росту.
СОФІЯ. Ну, і де ж наш Васько? Вже восьма година, а я ще не цілована.
ЖЕНЯ. Які проблеми? Пішли цілуватися.
ВІКА. Мамо...
СОФІЯ. Що ти сьогодні мамкаєш раз-по-раз! Мабуть вночі ще й пальця ссеш?
Постукавши, до кімнати заходить Василь з великим букетом троянд.
ТАМАРА. Про вовка промовка!
ВАСИЛЬ. Привіт, товариство! З новим навчальним роком! Вибачайте за запізнення. Були справи. Дуже термінові. (Дивиться на Віку і Женю). Який сюрприз! У нас дві новенькі гарнюні! А що з Вірою та Надією?
ТАМАРА. Привіт, волоцюго. Там все надто складно. Віра остаточно втратила віру в те, що вона справді хоче лікувати людей і поїхала до мами в Італію підмивати тамтешніх старих. А Надія втратила надію на те, що батьки Артура захочуть мати за невістку не грузинку і також поїхала. Але до Турції.
ІВАН. Мабуть танцювати.
ЖЕНЯ. Ага, зараз це називають танцями.
СОФІЯ. Може воно й на краще. Світ побачать, себе покажуть. Бери стільця, Васючок, і падай поряд з нашими новенькими гарнюнями. Цю руду, яка насправді зовсім не руда, а досить адекватна білявка, звуть Женя. А цю – цноту всіх часів і народів – звуть Віка. Перший курс. Трохи лякається швидкісного трамвая, але то таке... Я також лякалася.
ВІКА (невпевнено подає Василю руку). Соня з мене глузує. Звісно ж, четвертий курс... Куди там нам. Вона вже мабуть і по Борщагівці о другій ночі запросто...
СОФІЯ. Я не самогубець. (Василь бере стільця і вмощується поряд з Женею).
ТАМАРА (до Василя). Чули, що ти вчора самому Петренкові асистував. Везунчик. Як тобі нові технології? (Іван розливає текілу по склянках).
ВАСИЛЬ. Ой, мала! У мене ще й досі все всередині труситься. Я просто шокований!
СОФІЯ. Такий собі хірургічний оргазм.
ТАМАРА. Ну, ми ж у своєму колі колег, майбутніх хірургів...
ВАСИЛЬ. Ну і порівняння в тебе! Уявляєте? Ми навчилися зварювати судини! Апарат наш, вітчизняний. Розробка інституту Патона. Унікальна операція на шиї. Давайте краще вип’ємо за це. Щоб там не казали, а тут ми задніх не пасемо.
ЖЕНЯ. Ну хоч десь не пасемо. (Випивають, Василь дивиться на Віку, нюхає її склянку).
ВАСИЛЬ. А чого це ми тут водичку дудлимо?
ВІКА (невпевнено говорить неправду). Я не можу, бо я алкоголічка. З дитинства. Нещодавно підшилася.
ТАМАРА. Не чіпай дитину, професоре. Вона не бухає. Не вміє. Поки що.
ВАСИЛЬ. Так не може, чи не вміє? Це ж різні речі.
ЖЕНЯ. Гарне поганялово. Професоре, професорка, часом, не потрібна? Київська реєстрація і я, Вася, ваша навіки! Бо Харків мене останнім часом щось зовсім не заводить.
ІВАН. Чому? У вас там така шикарна канатна дорога! Це ж супер! Нап’єшся пива і...
ТАМАРА. Не дуркуй.
ІВАН. Не буду. Дійсно, дурний жарт. Просто я намагаюся звернути на себе увагу цієї рудої білявки. Як можу. А можу, виявляється, погано.
СОФІЯ. А ти почитай їй вголос щось із загальної психології. Візьми, наприклад, розділ генетичної психології. Там четвертий пункт дуже цікавий. Вік змужніння. Під домашню ковбаску і текілку.
ЖЕНЯ. Ні, дякую. Я вже на професора запала.
ТАМАРА. Василь не киянин. Він з Городища. Городище, це таке велике селИще, закопане по шию у чорноземИще.
ЖЕНЯ. Ти ба! Дикий облом. Мрії не збуваються. (Кумедно збирає сльози з очей). Не бути мені киянкою...
ВІКА. Не жалкуй. Киянка, просто це такий дерев’яний молоток.
ЖЕНЯ. Нічого. Якось би пережила. Від харків’янки вухо також не дуже мліє.
СОФІЯ. А мені байдуже. Я з Козятина. Як була мала, то все дивувалася: чому на гербі Козятина не козел, а паровоз? Не логічно якось. (Дивиться на Василя). Ти, друже перче, закушуй. Слина, яку ти виробляєш, дивлячись на Тамарині груди, корисна тільки для травлення. Спробуй ковбасу, що родичі Вітусьці поклали. За таку ковбасу потрібно ордени давати.
ТАМАРА. Як мені подобаються такі моменти, коли ти мені заздриш!
ВАСИЛЬ (наколюючи виделкою ковбасу). Якби Софа ходила по кімнаті, я б крім твоїх шикарних грудей, напевно дивився ще й на ту частину її тіла, де у дівчини знаходяться нижні дев’яносто. Бо у неї сто. А ще, якби вас обох розрізати навпіл, а потім знову зшити правильно, а не так, як це зробила дурна природа, вийшла би одна супер секс бомба і одна обділена долею така ніяка собі хірург, під ніж до якої лягти з доброї волі може тільки самогубець.
ТАМАРА (сміється). Зрадник! Як добре, що ти у цьому році випускаєшся, і я більше ніколи не бачитиму твою зрадницьку пику.
ІВАН. І не мрій! Васько вже зараз зірка популярних навколо медичних шоу. З телевізора не вилазить.
ТАМАРА. Я викину телевізор у вікно.
ІВАН. Між іншим, (дивиться на Василя). міг би за друга пару слів кому потрібно сказати. Я фотогенічний і розумний. У програмі Малишевої ми могли би дуетом заспівати пісню про яєчки.
СОФІЯ. Ти розумний, а у Василя руки. Ти знаєш які у нього руки?
ІВАН. Не маю жодного уявлення. Він мене ніколи не обнімав. Не моє.
СОФІЯ. Шкода. З дитинства мрію подивитися зблизька на голого чоловіка з рожевим боа на накачаних плечах.
ЖЕНЯ. Боже! І ці люди приїхали осягати високі матерії?
СОФІЯ, ТАМАРА, ІВАН, ВАСИЛЬ (в один голос). Сарказм!
ВІКА (до Жені). Нас розводять, як малих дітей.
ЖЕНЯ (до Софії). Про шторку також баєчка?
СОФІЯ. Про шторку? Ну, як тобі сказати... Іноді свята зазирають і у цю кімнату. Не при цих джентльменах кажучи...
ВАСИЛЬ. Ці джентльмени поза грою, шановні новачки. Нічого особистого, як кажуть америкоси.
Без стуку до кімнати забігає Сергій.
СЕРГІЙ. Привіт, камради! Немає часу пояснювати. Дайте ручку! Швидко!
(Женя подає йому руку). Ти хто?! Я кажу не ручку, а ручку! Писати... шрайбен... Ну не придурюйтесь! Дайте ручку, бо він зараз піде!
ВСІ. Хто?!
СЕРГІЙ. Арнольд! Роздає автографи в коридорі!
ВІКА. Шварценегер?! Я також хочу!
СЕРГІЙ. Боже, Соню, хто всі ці люди?! Який до біса Шварценегер?! Мухтарський! Арнольд Мухтарський! Зірка супер-шоу "Вийти заміж за мажора!"
ЖЕНЯ (до Сергія). Ти хочеш вийти заміж за мажора?!
СОФІЯ (зриваючись на ноги). О, боже! Арнольд! Красунчик! Лапочка!
Софія біжить до шафи, хапає сумочку, витрушує її вміст на ліжко. Не знайшовши ручку, намагається схопити іншу сумочку, Тамара її випереджає.
ТАМАРА. Не чіпай, бо вб’ю!
Тамара витрушує вміст своєї сумочки на ліжко, хапає ручку, біжить до шафи, швидко дістає з полиці труси в горошок і кулею вибігає з кімнати.
Софія і собі хапає з шафи труси і вибігає слідом за Софією.
За Софією з кімнати вибігають Сергій, Женя та Іван.
ВІКА. Клініка... А труси навіщо?
ВАСИЛЬ. Для автографів. Це ж так круто!
ВІКА. Ти вважаєш? Дивилась якось шматок шоу з цим жоржиком. Нічого особливого. Пихате створіння, напхане баблом.
ВАСИЛЬ. З Арнольдом.
ВІКА. А яка різниця? Можна подумати, що це його справжнє ім'я. Чергова мильна бульбашка. Проект.
ВАСИЛЬ. Ти комплексуєш.
ВІКА. Я? З чого ти взяв? Я би запросто могла пройти кастинг. Не гірша за інших.
ВАСИЛЬ. То чому не пройшла? Якщо могла?
ВІКА. Це ж тільки шоу. Гра. Ти що, віриш, що той Арнольд дійсно когось покохає? Не сміши. Як сценарист напише, так і буде.
До кімнати забігає Софія з трусами у руках.
СОФІЯ. Ййййєєєссс! (Цілує автограф на трусах). Я це зробила! (Показує труси з автографом Василю і Віці). Зараз же вдягну! (Поривається знімати джинси, дивиться на Василя). Добре, не зараз. На ніч вдягну. Як круто! Зафоткаю і викладу в НЕТ. Хай ті кози від заздрощів луснуть!
До кімнати заходить щаслива Тамара, притискаючи труси до грудей, Женя з автографом на футболці та Іван з автографом на лобі.
ТАМАРА. Який він суперський зблизька! Так би і взяла його в коридорі силою!
ЖЕНЯ (розглядаючи автограф на грудях). Він так на мене дивився! Хтось знає? Він киянин?
ІВАН (розглядає в дзеркалі автограф на лобі). Він багатий буратінка. Якщо є гроші, це не проблема. Коли у мене з’являться гроші, я придбаю квартиру і на автоматі стану столичною штучкою.
ЖЕНЯ. Це пропонова?
ІВАН. Неприхований натяк.
ЖЕНЯ. Домовились. У тебе рік на те, щоб зробити мене щасливою киянкою.
СОФІЯ. Тоді Івану потрібно покинути інститут і піти у бандити. Інакше ніяк. Різати його вже навчили. Але є маленька проблема. Його можуть пристрелити...
ЖЕНЯ. Ну вже якось перетерплю рік без мужика. (До Івана). Слухай, зараз такі шикарні пам’ятники навчилися робити! Якщо у тебе зі смаком все нормально, то тобі сподобається.
ІВАН. Що?!
ЖЕНЯ та ВІКА (не змовляючись). Сарказм! Рахунок один: один!
До кімнати заходять Сергій та Арнольд ‒ зірка супер-шоу "Вийти заміж за мажора!". Німа сцена.
СОФІЯ (хапається за низ живота). Ой! Мені потрібно в туалет.
Софія кулею вибігає з кімнати.
ТАМАРА (падає на стілець). А мені вже не потрібно...
СЕРГІЙ (радісно). Ось, прошу знайомитись! Ламаємо стереотипи. Арнольд, так би мовити, сам висловив бажання трохи погомоніти в нашій компанії, згадати, так би мовити... Колись поверхом нижче, так би мовити...
АРНОЛЬД. Привіт, кого не бачив. (Дивиться на зніяковілого Сергія). Ти ж Сергій???
СЕРГІЙ. Ага. Я. Я Сергій.
АРНОЛЬД. Сергій запропонував зайти на хвилинку, оскільки я років з десять тому жив поверхом нижче. Зануритись у спогади...
СЕРГІЙ. Так би мовити...
АРНОЛЬД. Сподіваюсь, не проженете? (Зверхньо посміхається). Правда, у мене всього декілька хвилин. Самі розумієте. Зйомки, інтерв’ю. (Дивиться на Віку). А ти не підходила за автографом. Де тобі розписатися?
ВІКА (зухвало). Трусів шкода. Але можете розписатися на долоні. Я потім змию. (Простягає Арнольдові долоню).
АРНОЛЬД (здивовано). Он як?! Гаразд. (Сергій протягує Арнольду ручку). На долоні, так на долоні. (Бере ручку, розмашисто розписується).
До кімнати забігає Софія.
СОФІЯ. Вибачте. Так несподівано. Я не про туалет. Я про вас. Ми такі раді.
ЖЕНЯ. Я би навіть сказала, щасливі! Зірка такої величини закотилася до нашої студентської оселі!
ВАСИЛЬ (встає, протягує Арнольдові руку). Василь. А в житті ви трохи вищий, ніж здається. Як на рахунок текілки за знайомство?
АРНОЛЬД. Нічто чєловєчєскоє нам нє чуждо. З задоволенням. Я весь у спогадах. Іноді так приємно зануритись в ті щасливі часи, коли ти ще мав можливість жити так, як ти хочеш. Без слави, купи шанувальниць...
Арнольд підходить до стільця, витирає його своєю білосніжною носовою хусткою, сідає.
ВІКА. Як гарно ти Женю сказала: зірка закотилася.
ЖЕНЯ. Не перекручуй! (Підсідає до Арнольда). Ви такий талановитий. Моя мама постійно дивиться ваше шоу. Вона ваша фанатка. Добре, що ви ще нікого не вибрали. Мріє познайомитись. Каже, що якби у неї був такий зять, вона б навіть погодилась жити окремо від нас.
АРНОЛЬД. Окремо від кого?
ЖЕНЯ. Окремо від нас. Тобто, коли ми одружимося, моя мама не буде нам набридати своїми наїздами. Тільки ви і я. І наш малюк. (Випинає груди вперед). Це ж так природно. Ось тут, (Дістає з кишені джинсів візитівку). мій телефон, мейл, розміри білизни, взуття, плани на майбутнє і мій ПІтПБ.
АРНОЛЬД. Що?
ЖЕНЯ. ПІтПБ, це прізвище ім’я та по батькові. А ще у мене є довідка про те, що я пройшла прискорений практичний курс камасутри... З мокрою печаткою. Обіцяйте, що подумаєте.
АРНОЛЬД. Вже подумав. (Бере візитівку). Практичний курс камасутри, це круто. Передавайте привіт вашій мамі.
ТАМАРА. Ваню, чого стовбичиш?! Наливай давай. Бачиш, Арнольд висловив бажання випити з нами. А ти, Женю, не забивай зірці голову своїми сороміцькими дурницями. Таке щастя! Можна я пару фоток клацну? Мої ж френдулі не повірять, що мені так поталанило.
АРНОЛЬД. Та без проблем! Хіба можна відмовляти таким красуням?
Тамара миттєво дістає айфон і, притулившись до Арнольда, робить декілька фото.
АРНОЛЬД. Давайте всі, раз вже так склалося.
Софія та Женя і собі роблять по декілька знімків. Останнім робить пару фоток Іван.
ІВАН. Зроблю собі бейджик і буду з ним на пари ходити.
АРНОЛЬД (до Віки). Тепер твоя черга.
ВІКА. Я б з радістю, але в мобілці плівка закінчилася. Так прикро... Такий момент і такий облом. Ви ковбасою закушуйте. Це моя бабуся робила.
АРНОЛЬД. Дуже дотепно. І чому така розумниця сидить в цій общазі, а не приймає участь в моєму шоу? Можу скласти протекцію.
СОФІЯ, ТАМАРА, ЖЕНЯ. А нам?!
АРНОЛЬД. Ну, не знаю... Проект не гумовий. Але можу спробувати. Десь за місяць продюсер планує розпочати новий кастинг.
ТАМАРА. Тобто? А з цими дівчатами, котрі в проекті, що? Ви наперед знаєте, що не одружитесь?
АРНОЛЬД. Власне, я і не збирався. Це ж просто шоу! Гра.
ВАСИЛЬ. Томо, ти така наївна.
АРНОЛЬД (до Віки). Так я замовлю за тебе слово? Щось в тобі є. Потрібно показати тебе продюсеру.
ВІКА. Дякую. Це так зворушливо. Але я не можу. Я не вмію імітувати закоханість. І в мене інші плани. Я приїхала вчитися.
СОФІЯ. Арнольде, не зважайте на неї. Вона ще молода і з райцентру. Покажіть мене вашому продюсерові. Мені набридло вчитися. Якщо мене знімати під потрібним кутом, Памела Андерсон помре від заздрощів.
АРНОЛЬД (не реагуючи на репліку Софії. Роздратовано, до Віки). Що ж, твоє право. Але два рази я не пропоную. Люди давляться в чергах на кастингах і ладні на все, щоб попасти в моє шоу! (Бере пляшку, наливає, швидко перехиляє склянку).
ВІКА. Ви закушуйте, Арнольде, закушуйте. А що стосовно тих, хто давиться в чергах і готовий на все, то хто ж їм лікар? Це їх вибір. (Встає). Прошу вибачити. Я там білизну замочила.
Віка швидко виходить. Деякий час стоїть ніякова тиша. Чути тільки, як Арнольд жує ковбасу.
СЕРГІЙ. Так би мовити...
ІВАН (ховаючи очі). Ой! Засидівся. Мені ж на тренування!
Іван підходить до Арнольда, тисне йому руку і швидко виходить.
ЖЕНЯ. Е-е-е-е... Так це просто шоу... Така гра... Як на мене, то це не дуже чесно.
ТАМАРА. Дурниці. Шоу є шоу. І після шоу життя не зупиняється. Це така робота. (До Арнольда). А що робить зірка після роботи?
АРНОЛЬД. Зірка їде до ресторану, або в клуб. Якщо випадають кілька вільних від зйомок днів, сідає в літак і летить на свій острівець в Егейському морі.
СОФІЯ. Боже, як це круто! Свій острів в Гейському морі!
СЕРГІЙ. Егейському.
СОФІЯ. Я знаю. Це коло Італії.
ВАСИЛЬ. Це коло Греції.
СОФІЯ. Я знаю. Як я люблю Грецію! (Заплющує очі, мрійливо). Море, пальми...
ЖЕНЯ. Змії...
СОФІЯ (різко встає). Весь кайф зламала! Я боюся змій!
АРНОЛЬД (Також встає). Мені вже час, друзі. (Дивиться на ванну, звідки долинає тихий спів Віки і плюскіт води). Дивіться моє шоу. Нам потрібні рейтинги. Ось мої візитівки. (Дістає з кишені товсту пачку і кидає на стіл декілька штук). Там є мейл, куди можна надсилати свої відгуки. Автори найкращих відгуків буде нагороджено цікавими призами. То ж – вперед!
Арнольд йде до дверей.
ТАМАРА (бере візитку). Тут немає телефону!
АРНОЛЬД. Звісно ж! Уявляєш, що буде зі мною, якщо кожна шанувальниця захоче мені зателефонувати!? Їх тисячі!
СОФІЯ (з надією в голосі). Так, може, в порядку виключення? Якщо вам буде самотньо, чи просто задля різноманіття... Пимц – і я вже туточки!
АРНОЛЬД (зупинившись, дістає з другої кишені візитівку, протягує Софії). Твоє "пимц" мене переконало. Але це тільки Вам. Домовились?
СОФІЯ (швидко бере візитівку). Супер! А можна Вас у щічку? Ну будь ласка...
Арнольд мовчки киває головою, Софія радісно впивається йому в губи палким поцілунком. Арнольд насилу відриває від себе Софію і швидко виходить.
Сергій вибігає слідом за ним.
ТАМАРА. От ти Сонька і жаба! Якби ти по-чесному, я б також приклалася! (Вириває візитівку). Дай сюди! Я перша дзвоню.
ВАСИЛЬ. Добре, дівчата. Вже пізно. Я піду, а ви тут розбирайтеся без мене.
Василь залишає кімнату.
ВІКА (виглядає з ванної кімнати). Він вже пішов?
СОФІЯ. Хто?
ВІКА. Ну, той звіздун...
ТАМАРА. Таке дурне, аж світиться. Арнольд хотів тобі мрію подарувати, а ти ж таке горде, твою дивізію! Хоча, він таки добрячий козел. Груди у мене, а запропонував тобі! А в тебе ж тільки ноги і дурна голова зверху! Все, телефоную і напрошуюсь в шоу! І тут, і тут, і тут у мене є.. І зуби рівні. І я не горда. Можу і з продюсером переспати, якщо треба.
ЖЕНЯ. А чому ти? У мене з Арнольдом відбувся ментальний контакт. Я це відчула. У нас співпали флюїди любові. Внизу живота у жінки знаходяться основні енергетичні центри: чакри муладхара і свадхістана, якщо ви не знали. І у мене там співпало.
ТАМАРА. Оце ти мені будеш розповідати, що у мене знаходиться внизу живота!
СОФІЯ. А що, прикольно. У моєї чакри розпочались критичні дні! (Сміється).
ЖЕНЯ (не зважаючи на репліки). Перша чакра є накопичувачем сексуальної енергії, яка надходить у другу чакру, свадхістану, де трансформується в енергію, яка розподіляється вже по всьому організму. Ось чому близькість з чоловіком для жінки така важлива.
ТАМАРА. Чоловіка з київською реєстрацією...
ВІКА. Чакри-макри... Як на мене, це все дурня. Близькість без любові, це Фрейд. А хочеться зовсім іншого...
СОФІЯ. Як це можна хотіти іншого, не набувши у чомусь практичного досвіду?
ВІКА. Ти не розумієш, Софо.
Віка починає декламувати:
Надто мало часу в нас на щастя.
Час не можна просто взяти в борг.
Та коли прийде твій справжній Майстер
Достеменно знає тільки Бог...
СОФІЯ. Який пафос. Хто автор?
ВІКА. Автор я.
ТАМАРА. А хрестиком не вишиваєш?
ВІКА. А можна не глузувати?
ТАМАРА. Можна. (Встає зі стільця). Піду автограф приміряю. (Розмахує трусами з автографом Арнольда). Може щось еротичне сьогодні насниться.
Тамара йде до ванної кімнати.
СОФІЯ. Щось пішло не так. В минулому році до ранку гуділи, як бджоли у вулику. Бачили б ви, що тут відбувалося! День відкритих дверей в безкоштовному борделі! Гарно побавилися. А що ми маємо сьогодні? Хлопці повтікали, а кликати інших не дозволяє кількість випитого. Деградуємо потроху... Якщо так піде й надалі, інститут закінчимо висохлими від науки, сексуально озвірілими черницями з голодними очима. (Дістає з-під подушки труси з автографом). Піду і я примірю. Який не який, а бонус...
Софія виходить.
Затемнення.
Сцена третя
Зірковий візит
Кімната гуртожитку. Женя та Тамара сидять за столом, і щось конспектують з підручників. Софія лежить на ліжку. На вухах великі навушники. Вона слухає ритмічну музику і лежачи "пританцьовує".
До кімнати швидко заходить Віка.
ТАМАРА (підводить голову, кладе на стіл ручку, бере з вазочки цукерку). Щось ти довго, Вікуся. Ми вже без тебе поїли.
ВІКА. Привіт! Забігала до видавництва. Книжка має вийти після нового року.
ЖЕНЯ. Автограф даси?
ВІКА. У тебе є автограф Арнольда. Він зірка, а я хто?
ТАМАРА. Поетка. Це ще крутіше. Коли ти помреш, твої вірші вивчатимуть у школі, а про цього красунчика через рік ніхто вже і не згадає.
ВІКА. То чого ти час гаєш? Телефон є, бажання також. Білизну купила...
ТАМАРА. Не бере, гад, слухавку.
ЖЕНЯ. Свята правда. Я також телефонувала тричі. Козел. Розвів мене на гроші. В солярій сходила, зачіску забабахала, манікюр, волосся з носа повиривала, брови прополола, інтимну стрижку, блін, зробила! І шо? Для кого я це все багатство наготувала?
ВІКА. Ну, тепер хоч перед дзеркалом не соромно роздягнутись...
ЖЕНЯ. Та пішла ти! Шість сотень баксів як корова язиком злизала! А я, якщо ти не знаєш, бюджетна версія. Мої батьки статків не накрали. Не так, як декотрі. (Показує головою на Софію).
ВІКА. Що?
ЖЕНЯ. Софа у нас крута наречена. Її батько в службі зайнятості сидить. Районний начальник. За місяць другі чоботи купила...
ТАМАРА. Оце по-нашому. Жаба на груди вилізла. Не соромно?
ЖЕНЯ. Ні. І взагалі, (Встає, натягає куртку, що висить на бильці стільця). я на побачення. Сьогодні Ромчика зняла. Він на п’ятому курсі. Стоматолог. У нього "Мазда" і він знімає хату на Троєщині.
ТАМАРА. Якщо знімає квартиру, то він не киянин.
ЖЕНЯ. Мені зараз мужик потрібен, а не реєстрація. Бувайте.
Женя йде геть.
ВІКА. Бувайте. (Роздягається, сідає за стіл). І тут Остапа понесло...
СОФІЯ (різко знімає навушники). Га?! Ти щось до мене? (Сідає на ліжку). Привіт. Я й не помітила, як ти прийшла. Як день?
ВІКА. Нормально.
ТАМАРА. Дитина скоро видасть книжечку зі своїми складаночками. Обіцяла мені автограф.
СОФІЯ. Не зважай, Вікуся. Тома тобі дико заздрить. Іноді вона мені нагадує товсту стару гусінь, яка вже ніколи не стане яскравим метеликом... І це її бісить.
ТАМАРА. Ні разу. Я буду пристойним хірургом, і це мене влаштовує. Якщо поталанить, вийду заміж не за придурка. Народимо двійко дітей, вивчимо їх, оженимо. Потім купимо в якихось Задрищенцях хату-розваляйку, що буде слугувати нам за дачу. І обов’язково з великим городом, бо я маю померти через п’ятдесят років саме на грядці, сапаючи картоплю. Так мені баба Маруня нагадала. Вона хоч і не циганка, але також вміє справно брехати.
ВІКА. Ти також непогано вигадуєш. (Встає). Поїсти би щось...
Стук у двері. До кімнати заходить Арнольд з трояндами у руці.
АРНОЛЬД. Можна? Вибачте, що без запрошення.
Німа сцена.
АРНОЛЬД. Видався вільний вечір. (Роздає кожній дівчині по троянді). Ось вирішив провідати нових знайомих. Сподіваюсь, ви не дуже засмучені моїм візитом?
Арнольд підходить до столу, сідає на стілець, попередньо витерши його носовою хусткою.
СОФІЯ (зривається на ноги, поправляє на собі зім’яті спортивні штани з протертими колінами). Привіт... Я один момент...
Софія біжить до шафи, хапає кілька речей з вішака і зникає в ванній кімнаті.
АРНОЛЬД. А де ж ваша четверта? Руденька. (Кладе троянду на стіл).
ТАМАРА. А нема. Поїхала до свого хлопця. У неї сьогодні день сексуального розвантаження. Можете на неї не розраховувати. (Встає з-за столу). Можна на мене, але я без зачіски.
АРНОЛЬД. А ти не переживай, кицюню. Це не головне.
ТАМАРА (до Віки). Ти чула? Арнольд назвав мене кицюнею. Боже! Я зараз зомлію!
ВІКА (до Арнольда). Дякую за троянду. Мабуть дорога.
АРНОЛЬД. Дурниці! Якась там десятка. Знак ввічливості. Як наука?
СОФІЯ (вибігає з ванної кімнати). У мене нормально. Щось вип’єте?
АРНОЛЬД. Дякую, але я за кермом.
ТАМАРА. А у мене права є. В разі чого, можу побути вашим водієм.
АРНОЛЬД. Не зможеш.
ТАМАРА. Та ні, зможу. Я їх не купила за сало, як декотрі. Все чесно. А ще я не білявка.
АРНОЛЬД. Не зможеш, бо я не дозволю. У мене білий Майбах Ландо. Шістсот тисяч доларів...
ВІКА. Вражає. За ці гроші я б вивчилася, купила квартиру, і ще б залишилось на якісь добрі справи. Наприклад, на допомогу сиротинцю, або ж хворим діточкам.
АРНОЛЬД. Якщо у тебе колись з’являться великі гроші, твоє ставлення до них кардинально зміниться. Коли я ще не був відомим і харчувався консервами з закінченим терміном придатності, я також мріяв сіяти довкола себе добро, щедрість і безкорисливу любов.
СОФІЯ. Не слухайте її, Арнольде. Віка у нас поетка, а поети завжди трохи не в собі. З паралельного світу...
ВІКА. Потім прийшли великі гроші, а з ними і прозріння...
АРНОЛЬД. Не те, щоб прозріння. Просто, коли у тебе з’являються гроші, починаєш дивитися на світ очима споживача і виявляється, що навкруги сила силенна речей, які би ти хотів придбати, тисячі місць, в яких ти би хотів побувати...
ВІКА. І тисячі дівчат, з якими би ти хотів переспати... То ви у нас по справі, чи просто якийсь ґедзь вкусив?
АРНОЛЬД. Власне, у мене є до тебе пропонова.
ТАМАРА. А до мене?
СОФІЯ. От-от... Ми ж тут також не кривобокі.
АРНОЛЬД. Що до вас, ось вам візитівка продюсера. Звуть його Аркадій Петрович. Можна просто Адік. (Дивиться на годинник). У вас рівно година, щоб навести марафет і доїхати до офісу. О четвертій кастинг. У Мар’яночки, вона сидить на телефоні за стійкою, я залишив для вас три номери на руку. Сьомий, восьмий і дев’ятий. Так як рудої немає, зайвий номерок можна продати дівчатам у черзі. Такса сто баксів. Ще й заробите.
Софія мовчки хапає візитівку і біжить до шафи. Тамара біжить слідом за нею. Згрібши всі вішаки з одягом, обидві вибігають з кімнати.
ВІКА. Сильний хід. А на мене номерок не заплановано... Я таки кривобока?
АРНОЛЬД. Ти класна. Я навіть не доберу слів, яка ти класна. (Стає на коліно). Це, мабуть, трохи смішно, але я закохався. З першої ж миті! До без-тя-ми!
Якусь мить Віка заклякло сидить на стільці, а потім кидається Арнольдові на шию.
ВІКА. Боже! Ти почув мене! Арнольде, сонечко! А як я закохалася! Я просто не знала, як далі жити без тебе! Пробач за грубість! Але то я так намагалася втримати свій розум від згуби... Та, як бачиш, ніщо не допомогло!
Затемнення.
Кінець першої дії.
Друга дія
Сцена четверта
Кімната гуртожитку. В кімнаті Женя. Вона сидить за столом і спить, поклавши голову на підручник. До кімнати, жваво розмовляючи, заходять Софія і Тамара з яскравими пакунками у руках. Тамара, помітивши, що Женя спить, прикладає пальця до рота. Софія обережно закриває за собою двері і вони навшпиньках підходять до столу. Поклавши пакунки на підлогу і приготувавшись, разом кричать “Підйом!”. Женя зривається на ноги, стрибає до відчиненого вікна і мало не випадає з нього. Софія та Тамара ледве встигають схопити Женю за ноги.
ЖЕНЯ (вириваючись з рук дівчат). Ви що!? Зовсім з глузду з’їхали?! Хіба можна так лякати?! А якби я випала? У нас же восьмий поверх! Дві...дві... (Підбирає слова). дві розмальовані товсті жаби. Ось ви хто!
ТАМАРА. Яких взяли до шоу!
СОФІЯ. До супер-шоу "Як вийти заміж за мажора"!?
ЖЕНЯ (йде до ліжка). Ага. Я хоч і білявка, але ж не ідіотка! Село і люди!
СОФІЯ. Що ти маєш проти села?
ЖЕНЯ. Нічого. Таких, як ви, не беруть у космонавти.
ТАМАРА. Взяли. А твій номерок ми продали за двісті баксів і добряче пошопінгували.
ЖЕНЯ. Який номерок?
СОФІЯ. Приходив Арнольд, власною персоною, приніс троянди і запросив нас на кастинг. Нас трьох. А так, як ти в цей час була дуж-ж-же зайнята, десь на Троєщині, твій номерок ми продали одній з претенденток, яка попередньо пролетіла.
ЖЕНЯ. Тобто, на мої гроші ви накупили собі різного гарного непотребу...
ТАМАРА. Ага. Десь приблизно так. Скористались, так би мовити, слушним моментом. Не хочеш подивитися?
ЖЕНЯ (бере пакунки). Якщо мені щось не підійде, я вам подарую.
СОФІЯ. Так не піде. Ти своє щастя обміняла на мужика.
ТАМАРА. На гарячий секс.
ЖЕНЯ. Могли зателефонувати! Теж мені, подруги! Хоча звичайно, навіщо вам конкуренти? Якщо б я пішла на кастинг, ви б отримали облизня. Сто відсотків. Я права?
ТАМАРА. Там було триста чоловік. І ми пройшли. З понеділка розпочинаються зйомки нового сезону шоу. Віддай пакунки, і я замовлю за тебе слово продюсеру.
ЖЕНЯ. Не віддам. Спочатку справа, (заглядає до одного із пакетів) а купа нових трусів потім. Ця мала цнота також з вами ходила на кастинг?
СОФІЯ. Ні. (Дивиться на Тамару). А, справді, де Віка? Коли ми вибігали, вони ще були тут.
ЖЕНЯ. Не зрозуміла. Вона залишилася сам на сам з цим кобелем? З цим, прости господи, донжуаном?
ТАМАРА. Ти ж сама до нього клеїлася! Як п’явка.
ЖЕНЯ. П’явки корисні. І я доросла жінка. Крим і Рим, так би мовити... Ви стільки разів у кіно не ходили, скільки я...
До кімнати тихо заходить Віка з широкою посмішкою на обличчі.
ЖЕНЯ. Там та-ра-рам... Про вовка промовка...
Віка, не помічаючи дівчат, проходить до свого ліжка, обережно лягає і, вихопивши з-під голови подушку, ніжно обнімає її.
СОФІЯ. Бобик здох...
ТАМАРА. Я її вб’ю, якщо у них щось було!
ЖЕНЯ. Давай разом вб’ємо...
СОФІЯ. Тома, нас використали...
ТАМАРА. По повній програмі. (Підходить до Віки). Ти з ним... переспала? (Віка не реагує).
ЖЕНЯ. До тебе, між іншим, звертаються!
СОФІЯ. Віка, чорт тебе забирай! (Віка приходить до тями, дивиться на дівчат).
ВІКА. Привіт, щось сталося?
ЖЕНЯ. Ти, давай дурня не вмикай. Було щось з Арнольдом?
ТАМАРА. Саме так. Щось було?
ВІКА. Звичайно. Ми повечеряли в шикарнючому ресторані!
СОФІЯ. І все?
ВІКА. Ні. Потім був десерт. Трохи шампанського.
ТАМАРА. А на закуску секс. Так?
ВІКА. Не кажи дурниць. Боже, яка я щаслива! Я на сьомому небі!
ЖЕНЯ. Від обіду з шампанським?
ВІКА. Він освідчився мені у коханні! Я зараз вмру від щастя!
ТАМАРА. Все. Тепер я її точно вб’ю!
ЖЕНЯ. Щось я не зрозуміла, дівульо. То гарчала на нього, а зараз вмирає від щастя. Так не буває.
ВІКА. Ти не розумієш, Женю. Як тільки я побачила його очі першого разу, одразу зрозуміла, що пропала... А моя підкреслена грубість до нього - це просто такий собі захист від неминучого...
СОФІЯ. Дівчинка дозріла...
ТАМАРА. У тебе немає шансів, люба. Я його на шоу зваблю. Б’ємось об заклад!
ВІКА. Арнольд кохає мене.
ЖЕНЯ. Щось тут не так. Він тоді майже втік. Дуже роздратований. Хіба ви не помітили? (Дивиться на подруг).
СОФІЯ. Ще б пак! Відшити самого Арнольда Мухтарського!
ТАМАРА. То може це така собі спроба отримати сатисфакцію? Чоловіки такі мерзенні створіння. Жінки, якщо щось не так, одразу починають вовтузити одне одного, а чоловіки можуть затаїтися, а потім – ра-а-аз! І в табло!
ВІКА. Навіщо ви так? Я думала, що ми подруги. Він щирий. Бачили б ви, як він, стоячи на коліні, освідчувався мені у коханні. Які у нього були очі!
ЖЕНЯ. Підлогу носовою хустинкою не витирав? Щоб, бува, не запецькати свій костюмчик?
ВІКА (роздратовано). Все, досить! Я йду до коменданта. Хай переселить.
СОФІЯ. Дитинка циці захотіла...
ВІКА. Дитинка не розуміє, чому така реакція.
ЖЕНЯ. А все просто. Велика прищава жаба. Втім, у мене вже є з ким пограти у відносини. Він хоч і не Мухтарський, але батьки кабанців годують.
ТАМАРА. Поросячий король?
ЖЕНЯ. Невелика сімейна ферма.
ТАМАРА. Теж непогано. (Дивиться на Віку). Добре, не буду я у тебе нікого відбивати. Слово даю!
СОФІЯ. Аналогічно. (Підходить до Віки). Не сердься. Це тільки балачки. Досить дурні балачки. Цілується хоч добре?
ВІКА. А це тобі навіщо?
СОФІЯ. Ну, по сценарію, напевно доведеться з Арнольдом цілуватися. Але тепер...
ТАМАРА. Як сестра з братом. Нічого такого.
ВІКА. Чесно?
СОФІЯ. Чесніше не буває.
ЖЕНЯ. А я просто поспостерігаю за процесом. Ви мене хоч убийте, але тут щось не так.
ВІКА. Я би помітила гру, якби щось було не так.
ТАМАРА. Ой, я тебе прошу! Років зо три тому я також місяць ходила з паралізованим мозком. Я ходила по місту і щастя вихлюпувалося з мене через край, так його було багато. Просто капець! Потім був вечір при свічках у нього на хаті. Чемні батьки поїхали на дачу. Прокинулася з власними трусами на голові... Це у нього гумор такий. Ну і щоб мене не ідентифікували знайомі. Джентльмен, падло. Доки я спала, цей гнидник наробив купу фоток і виклав їх в інтернет! Уявляєш?
ЖЕНЯ. Я б його вбила!
ТАМАРА. Саме це я майже і зробила.
СОФІЯ. Тамара ж у нас якийсь час на бойові мистецтва ходила...
ЖЕНЯ. Клас! Уявляю собі!
ТАМАРА. Не уявляєш, подруго. Я його зі злості відключила, роздягнула і потім годину сміялася, бо у чувака достоїнство виявилося розміром з мій мізинчик.
СОФІЯ. А потім цілий рік вже реготав весь інтернет, бо Тома наробила фоток цього мачо, але вже без трусів на пиці...
ВІКА. Який жах...
ТАМАРА. Точно. Народитися з таким могутнім, в лапках, дітородним органом, дійсно жахливо.
ВІКА. Та я не про це. Жахливо, коли людина наперед знає, що вчинить підлість проти іншої людини, людини, котра їй безмежно довіряє.
ЖЕНЯ. Щоб ти не сумнівалася, в житті це через раз. У мене склалося враження, що ти до цього року жила в якомусь паралельному світі. У вашому райцентрі все так чудово, і люди у вас там такі добрі, що хоч до рани прикладай? Як на мене, люди всюди однакові.
ВІКА. Про всіх не скажу, бо ми тільки в травні переїхали до бабусі.
ЖЕНЯ. Тобто, ти там не місцева?
ВІКА. Ні. Я з чотирьох років постійно жила в Стокгольмі. У мене батько дипломат. В минулому році вийшов на пенсію. Він набагато старший за маму. Ось, тимчасово перебралися до бабусі.
СОФІЯ. Опа! Це такий розіграш?
ТАМАРА. А ну, скажи щось...
ВІКА. Йоккала пуккала... (Сміється).
ЖЕНЯ. А я все дивуюся, як ти, живучи в райцентрі, так бездоганно оволоділа англійською?
ВІКА. Кров’ю розписатися? Що в цьому такого, що я жила в Швеції? Я ж не дивуюся, що ти жила в Харкові.
ЖЕНЯ. Ха! Ну ти і порівняла! Що таке Харків, а що таке Стокгольм!
ВІКА. А що таке Стокгольм?
ТАМАРА. Шведська сім’я.
ВІКА. А ще?
ЖЕНЯ. Соціалізм.
ВІКА. У вас просто академічні знання, щодо Швеції.
СОФІЯ. Ну, які вже є. І тоді виходить, що відносно текіли ти вмикала дурня. А Тамара розпиналася, пояснюючи тобі, що це таке.
ВІКА. Пробачення просимо! (Сміється). Звісно ж я знаю, що таке ця текіла, але вона там така дорога, що краще пити воду з-під крана.
ТАМАРА. Добре, проїхали. Ти краще скажи, що від тебе хоче пан Мухтарський? Ти ж уяви собі на хвилиночку, скільки у нього було жінок до тебе?
ВІКА. Це все дурниці. Багато, то й багато. А якщо подивитися на проблему з іншого боку, то можна припустити, що Арнольдик вже нагулявся.
ЖЕНЯ. Арнольдик! Мене зараз знудить.
ВІКА. Даремно ти так. Він хороша людина. І я би навіть сказала, беззахисна. А вся ця показова пихатість у нього, це просто гра. Гра на публіку. Я його добре розумію.
ТАМАРА. Він оросив твої дівочі груди сльозами?
ЖЕНЯ. Ні, такі мужики не для нормального подружнього життя. Не бачу великої різниці між звичайним пузатим папіком і цим зірковим хлопчиком. Хіба, що приємніше у ліжку. А все інше – як під кальку.
СОФІЯ. А мені видається, що з папіками взагалі все набагато простіше. Ніякої слини про щире кохання і маячні про вірність. Все просто. Папіку потрібна гарна лялька, а дівчині – його статки. Все чесно. А у випадку з молодими зірковими красунчиками, завжди є вірогідність того, що засідка чекатиме на тебе в такому місці, про яке ти навіть не можеш подумати.
ВІКА. Ти про що?
СОФІЯ. Ну, я не знаю. Наприклад, десь в Задрипанцях у нього може існувати, прости господи, сім’я. Якісь ліві діти. Та мало що може бути. Зірки, вони ж такі зірки!
ВІКА. Ви мене оце навмисно накручуєте? Нічого не вийде. Арнольд цілком нормальний хлопець.
ЖЕНЯ. По-перше, далеко не хлопець... Йому вже під тридцять. А тобі – вісімнадцять.
ВІКА. Ну то й що? Нормально. Одинадцять років різниця. І давайте закінчимо з цим. Чому я повинна вислуховувати від вас усі ці припущення і відверті дурниці? Дуже не хочеться списувати все це на елементарну заздрість, бо ми до сьогоднішнього дня були подругами. Чи, може, щось змінилося? То ви кажіть. Я пошукаю собі іншу кімнату, або ж винайму квартиру. Тут проблем немає.
ТАМАРА (винувато). Не ображайся, Вікусю. Просто ця твоя новина дійсно виявилася несподіванкою.
СОФІЯ. Великою.
ЖЕНЯ. Я би навіть сказала, огидною несподіванкою. Я ж візуально краща за тебе, а переді мною ще жодного разу ніхто на коліна не ставав... Чорти б їх всіх позабирали.
СОФІЯ. Що ж, добре. На цьому закінчимо, бо ми так дійсно далеко можемо зайти.
ТАМАРА. Як кажуть: "Совєт да любовь!" Гарна білизна є?
ВІКА. Це ти до чого?
ТАМАРА. До того.
ВІКА. Ти натякаєш на близькість?
ТАМАРА. Я не натякаю. Я волаю про це дурним голосом.
ВІКА. Ну, я навіть не знаю. Я не готова. В Стокгольмі мені освідчувались на кожній вечірці з алкоголем. Це мене не дуже мотивує. Тут головне, щоб у мене в душі всі пазли склалися...
ЖЕНЯ. Тобто, ти ще достеменно не знаєш, що це твоє?
ВІКА. Те, що я закохалася з першого погляду, це чистісінька правда, але повинен пройти якийсь час. На нас на всіх іноді находить якась миттєва закоханість, котра часто-густо не витримує випробування часом. Не хочу навіть про це думати, але може так статися, що Арнольдику також сьогодні здалося, що все у нього так серйозно. І що тоді?
СОФІЯ. А нічого. Втратиш невинність з красунчиком. Волохаті груди, біцепси, трицепси... Це ж набагато краще, ніж прокинутися вранці у ліжку з якимось пісним невиразним рагулем після бурхливої студентської вечірки і потім до місячних гадати: у вас був захищений секс, чи по формулі: немає часу пояснювати...
Сцена п'ята
Кімната гуртожитку. Біля стіни стоїть пересувна ширма. В кімнаті нікого немає. За хвилину до кімнати, обнімаючись на ходу, заходять Віка і Арнольд.
ВІКА (відсторонюється від Арнольда і кружляє під уявну музику по кімнаті). Я така щаслива, любий! Я можу сказати своїм батькам, що ти зробив мені пропонову?
АРНОЛЬД. Навіщо ж так поспішати, люба? Головне, що ти мені не відмовила! Я також дуже щасливий. (Притягує до себе Віку). Ти сьогодні така гарна. Просто немає слів! Мені неймовірно поталанило. І від тебе так спокусливо пахне. Я хочу тебе. Просто зараз...
ВІКА (злегка пручається). Ти впевнений?
АРНОЛЬД. О, так! Я весь палаю від жаги до тебе. Таке зі мною вперше! (Озирається). Я зараз закрию двері і ми з тобою поринемо у шалений світ справжнього кохання...
Кидається до дверей, замикає їх на ключ, потім швидко перетягає ширму, що стоїть коло стіни, до ліжка і підхоплює розгублену Віку на руки.
АРНОЛЬД. Підемо, кохана, бо я зараз запалаю від бажання!
Арнольд заносить Віку за ширму. Світло поступово гасне.
Через деякий час. З-за ширми тихо виходить Арнольд. В руках у нього його одяг. Навшпиньках він підходить до сусіднього ліжка і починає одягатися.
АРНОЛЬД (неголосно). Дитина заснула... Зі щасливою посмішкою на обличчі... Ще б пак! Я ж Арнольд Мухтарський! Ще не народилася така жінка, котра б засинала поряд зі мною нещасливою... (Підходить до вікна). Як все гарно вийшло. Декілька днів майже щирого залицяння і... фортеця впала... (Жорстко). Ніхто не має права ігнорувати мене! (Дивиться на ширму). Чуєш, ніхто! І це принципово!
Арнольд йде до дверей.
АРНОЛЬД. Як мені це подобається. Ще одне розбите серце до моєї скарбнички. Ти молодець, Арнольде. Втім, як завжди...
Арнольд залишає кімнату. Затемнення.
Через деякий час. До кімнати заходять Женя і Софія.
СОФІЯ (кидає сумку на ліжко). О, хтось ширму переставив.
ЖЕНЯ. Це з якої такої нагоди?
СОФІЯ. Не знаю. (Зазирає за ширму, прикладає палець до рота). Тихо... Там Віка спить.
ЖЕНЯ. Так вона і раніше вдень інколи спала, але ширмою ніколи не прикривалася. (Дивиться на Софію). Ти думаєш про те, що і я? (Софія мовчки киває головою і сідає на стілець. Женя сідає поруч).
СОФІЯ. А я думаю, чого це Арнольд сьогодні по знімальному майданчику лебедем літав. Звабив таки нашу цноту...
ЖЕНЯ. Розбудити?
СОФІЯ. Навіщо? Це її особиста справа, з ким лягати.
До кімнати стрімко заходить Тамара з пакетом у руці.
ТАМАРА. От мені цікаво, чому їсти хочуть всі, а за продуктами ходжу я?
ЖЕНЯ. Бо ти старша за всіх і, так би мовити, нам за маму.
СОФІЯ. І не кричи. Віка спить.
ТАМАРА (помічає ширму). А ширма навіщо?
ЖЕНЯ. У нас тупа мама...
ТАМАРА. Чорт мене забирай! (Затуляє рота, потім пошепки). Невже це сталося?
СОФІЯ. А ти не помітила, що Мухтарський сьогодні аж світився?
ТАМАРА. Точно. От кобелище. Таки добився свого.
ЖЕНЯ. Якого ви тут розквокталися? Нормальний хід. Це ж просто секс. Було б їй дванадцять, ми б тут на вухах стояли. Розпереживалися. Розказуйте, краще, як зйомки. Мені ж цікаво.
ТАМАРА. Приходь на кастинг, і сама побачиш. Я з продюсером вже домовилася.
ЖЕНЯ. Ні, не хочу. Не моє. Ми з Максимом на вихідні поїдемо до його родичів. Запросили в гості.
СОФІЯ. На оглядини?
ЖЕНЯ. Хай так. На оглядини. А мені не шкода. А якщо свинячу ногу покладуть у багажник, то й зовсім буде непогано.
ТАМАРА. Меркантильна ти, Женю. А хлопець хоч нічого?
ЖЕНЯ. Нормальний варіант. Мухи в голові є, але таргани не дають їм швидко розмножуватись... Якщо Макса правильно мотивувати, то він стає ручним і майже пухнастим. Хоч похарчуюся пару років нормально! (Сміється. За ширмою чути шум, за кілька секунд з-за ширми з’являється скуйовджена голова Віки).
ВІКА. Всім привіт. Ширму я зараз приберу.
Зникає за ширмою, через мить ширма їде на своє місце, вдягнена Віка виходить з-за ширми.
ВІКА. Котра година?
СОФІЯ (дивиться на мобільний телефон). Восьма вечора.
ВІКА. Це ж треба! Чотири години проспала...
ЖЕНЯ. Нормально. Я після першого разу взагалі годин шість не могла второпати, де я.
ВІКА. Та я просто спала.
СОФІЯ. Ага. А засос на шию комар поставив? Вбивала би цих козлів, що ось таке собі дозволяють!
Віка біжить до ванної кімнати. Через хвилину повертається до кімнати з пластирем на шиї.
ТАМАРА. То як воно пройшло?
ВІКА. Не знаю, про що ви. Ми просто посиділи з Арнольдом.
ЖЕНЯ. За ширмою...
ВІКА. Арнольд дуже сором’язливий, якщо ви не знали. Ми трохи посиділи. І... потім він пішов.
ТАМАРА. Тобі буде важко в цьому житті, Вікусю, бо ти не вмієш брехати. Якщо потрібно запрати спальну білизну, то зроби це в холодній воді.
ВІКА (ніяково задкує до свого ліжка). Дякую, що нагадала. Я саме сьогодні збиралася випрати.
ТАМАРА. Ага. Я так і зрозуміла. Воно хоч варте того?
СОФІЯ. Чого прискіпуєшся до дитини? Хіба воно може ось так тобі взяти і сказати? Щоб відповісти, мабуть потрібно з чимось порівняти.
ВІКА. Та ну вас! Дістали! Знову починаєте підколювати. Арнольд найкращий! Ясно?
Віка збирає білизну з ліжка і йде до ванної кімнати.
ЖЕНЯ. Звісно найкращий. Іншого ж не було.
СОФІЯ. Завтра поприколюємось на красунчиком...
Віка вискакує з ванної кімнати.
ВІКА. А ще Арнольд зробив мені пропонову! Ось!
ЖЕНЯ. Яку? Переспати з ним?
ВІКА. Вийти за нього!
Віка зникає за дверима ванної кімнати.
ТАМАРА. А це вже не смішно, красуні.
ЖЕНЯ. Та дурня!
Віка вискакує з ванної кімнати.
ВІКА. Сама ти дурня! Арнольд закінчить сезон і ми поїдемо до нього на його острів. Весілля відбудеться там. А ви в прольоті, бо справжні подруги мали би радіти, а ви знущаєтесь. Інших дружок знайду!
Віка зникає в ванній кімнаті, голосно засовує застібку на дверях.
СОФІЯ. Мабуть я сплю.
ЖЕНЯ. А якщо все це правда?
ТАМАРА. Якщо це правда, то я зовсім не знаю чоловіків.
СОФІЯ. Все одно, щось я не радію. Мабуть я жахлива егоїстка.
ЖЕНЯ. Я, мабуть, також. А ще мені завжди не щастить. Вчора дивилася в ютюбі ролик. Мужики стоять і пиляють дерево. Якраз, коли зрізане дерево починає падати, повз нього проходить дівчина під парасолею. На якусь секунду забарилась би і все. Мабуть її ангел-охоронець не сидить у барі, потягуючи пиво, а працює. Якби на її місці була я, вже б і поховати встигли...
ТАМАРА. Давайте так, дівчата. Є новина і ми повинні якось на неї реагувати, бо Вікуся – наша подруга.
СОФІЯ. Яким чином реагувати?
ТАМАРА. Перед Арнольдом, на знімальному майданчику, робимо вигляд, що нічого не сталося і це нас не стосується. Нехай самі розбираються.
СОФІЯ. Домовились. Час покаже, що там у них за кохання.
Сцена шоста
Кімната гуртожитку. До кімнати заходять Софія і Тамара. Софія вимокає очі носовою хустинкою.
ТАМАРА. Ти просто як мала дитина, Софо! Перестань рюмсати!
СОФІЯ (шморгаючи носом). Та пішла ти! Хто тебе за язика тягнув?
ТАМАРА. Ну так, а що я такого сказала? Просто запитала, коли на острів поїдемо.
СОФІЯ. Вона просто запитала! Ми ж домовлялися, що мовчимо. Твоя пропонова, між іншим. А тепер нас з тобою зняли з програми. А мене на вулицях вже почали люди впізнавати. Я вчора два автографи дала! Сучка!
ТАМАРА. Від сучки чую!
До кімнати заходить Женя.
ЖЕНЯ. Конфлікт поколінь?
СОФІЯ. І ти також пішла! В піший еротичний тур!
ЖЕНЯ. Які ми злі... Може, поясните, доки не вчепилися одна одній у волосся?
СОФІЯ. Томка "спалила контору". Запитала у Арнольда, коли він планує робити на острові весілля.
ЖЕНЯ. Ну і?
СОФІЯ. Арнольд зробив великі очі, запитав, про що це ми, а ввечері нас викинули з шоу. А у мене вже аж два автографи вчора взяли!
ТАМАРА. Задовбала ти своїми автографами! Вивчишся на гарного хірурга і буде тобі щастя. Бо зірка з тебе ніяка. Як, між іншим, і з мене. Мені помреж так і сказав в своєму вагончику. Якби, каже, не Арнольд, він би тебе на майданчик на гарматний постріл не підпустив. Якщо тобі стане легше, мене також. Втім, у мене є шанс.
ЖЕНЯ. Який?
ТАМАРА. Помреш не одружений...
СОФІЯ. Не думала, що моя подруга повія.
ТАМАРА. Чому одразу повія? Він ще не дуже старий.
ЖЕНЯ. Це ти у вагончику перевіряла?
ТАМАРА. Кожен коваль свого щастя в місцях, де є для цього відповідні умови... Мене інше вразило. Чому продюсер зблід, коли я про острів у Арнольда запитала.
До кімнати заходять Арнольд і Віка. Обоє весело сміються.
ТАМАРА. Упсс... Це наглість чи пофігізм?
АРНОЛЬД (до Віки). Ти ж казала, що дівчата в кіно.
ВІКА (до дівчат). А чому ви не в кіно? Ви ж квитки взяли.
ЖЕНЯ. Похід в кіно завтра.
ВІКА. Тобто?
Тихенько злегка прочиняються вхідні двері. За ними стоїть продюсер Арнольда – Аркадій Петрович. Його ніхто не помічає.
ТАМАРА. Ти переплутала дні, Вікуся. Так іноді буває. З цього випливає, що вам з Арнольдом не пощастило. Але є варіант. Ідіть до готелю. Там великі ліжка. Потрахатись з успіхом можна і там.
ВІКА. Які дурниці. І як грубо! Арнольд просто підкинув мене до гуртожитку. І вже йде. (Дивиться на Арнольда). Правда, любий?
АРНОЛЬД. Звісно ж, люба.
СОФІЯ. Те, що ти нас попер з шоу, підло, Арнольде. Я мала би здогадатися, що ти обходишся з людьми, як зі сміттям.
ВІКА. Зараз же перестаньте ображати Арнольда! Ви мені більше не подруги! А я їм ще сюрприз хотіла зробити! Тканину для плаття дружки замовила!
АРНОЛЬД. Ти так поспішаєш, люба. Ніби завтра війна.
ВІКА. Ти що, передумав одружуватися?
АРНОЛЬД. Звичайно ж ні. Але для цього потрібен час, так би мовити. Ми повинні притертися одне до одного.
ЖЕНЯ. Це точно. Головне притертися. Але не забувайте про контрацепцію...
До кімнати заходить Аркадій Петрович. Всі повертають голови до нього.
Арнольд від несподіванки відсахується від Віки.
СОФІЯ. Аркадій Петрович? Що привело вас до цієї общаги? На дешеву полуничку потягло?
АРКАДІЙ ПЕТРОВИЧ (люто виблискуючи очима). Цікавість, моя люба.
АРНОЛЬД. Дійсно, Адік, якось несподівано...
АРКАДІЙ ПЕТРОВИЧ. Несподівано? Для мене також стала великою несподіванкою новина, що ти надумав одружитися на жінці.
АРНОЛЬД. Адік, ти все не так зрозумів...
ВІКА. Тобто?
АРНОЛЬД (до Віки). Помовч! Ти не бачиш, що я розмовляю?
ВІКА. Що?! Чому ти на мене кричиш?!
АРКАДІЙ ПЕТРОВИЧ. Бо він попався. Навіщо ти це зробив? Негідник!
АРНОЛЬД. Я нічого не зробив.
АРКАДІЙ ПЕТРОВИЧ. А це дівчисько? Ці розмови про шлюб?
АРНОЛЬД. Адік, я все можу пояснити.
АРКАДІЙ ПЕТРОВИЧ. Ти з нею спав?
АРНОЛЬД. Адік, ти заспокойся. Я все поясню.
АРКАДІЙ ПЕТРОВИЧ. Спав чи ні?!
ВІКА. Ну, спав! І що?! Вам що до цього!? Він чоловік.
АРКАДІЙ ПЕТРОВИЧ. Хто чоловік? Арнольд?
СОФІЯ. Боже, я здогадалася. Мене зараз знудить. Я ж з ним в кадрі цілувалася!
Софія, прикриває рота долонею і вибігає до ванної кімнати.
АРНОЛЬД. Аркадій! Замовчи! Заспокойся. Давай вийдемо і поговоримо. (Бере Аркадія Петровича під лікоть).
АРКАДІЙ ПЕТРОВИЧ (вириває лікоть). Не чіпай мене! Знаєш, хто ти після цього? Ти повія, Арнольде! Тупа невдячна повія!
Тамара бере Віку за плечі і відводить в бік.
АРКАДІЙ ПЕТРОВИЧ. Ти мене зраджував! (Віка закриває вуха руками і ховає голову на грудях у Тамари). Ти, якого я витягнув з лайна і зробив зіркою! І за це мені така подяка? Ти носиш те, що купую тобі я! Ти їздиш на машині, котру теж купив тобі я! Ти відпочиваєш на моєму острові! На тобі зараз навіть білизна, котру вибирав я! Без мене ти – ніхто! Нуль. Навіть не нуль. Ти – нуль у мінусі! (До дівчат). Чого повилуплялися? Цей мерзотник – моя річ. Я її купив! Для себе! Зрозуміло?
АРНОЛЬД (глухим голосом). Ти все сказав? Коли все, то тепер, з твого дозволу, скажу я. Дійсно. Вийшло не дуже добре, що ти про це дізнався. Це моя помилка. Я не повинен був запрошувати на шоу цих безталанних дівиць. Мабуть, в медицині вони зможуть зробити набагато більше, ніж на телебаченні. Але, як сталося, так сталося. Що ж до Віки, так це тільки епізод, про який ти дізнався. Я вже шість років зраджую тебе. Зрозумів? Бо мене нудить від тебе, від запаху твого гидкого тіла. Кожного разу, коли твої вологі від передчуття насолоди руки, доторкаються до мене, я хочу задушити тебе, порізати на маленькі шматочки і згодувати свиням. Ти гидкий старий пацюк, поведений на молодому тілі.
Арнольд підходить до вікна і сідає на підвіконня.
АРНОЛЬД. І запевняю тебе. Рано чи пізно, я зробив би це. Стовідсотково.
ВІКА (витираючи очі). То я була... лиш епізодом?
АРНОЛЬД. Ти проігнорувала мене, а цього робити не можна. Бо ти – ніхто!
ВІКА. Я – ніхто?! Ти помиляєшся. Я людина, жінка. А ось хто ти...
ТАМАРА. Він – дєвочка, дружина Аркадія Петровича.
АРКАДІЙ ПЕТРОВИЧ. Що ж, Арні, я тебе почув. Поверни мені ключі від машини і кредитки. (Арнольд дістає ключі, портмоне і кидає їх під ноги Аркадію Петровичу). Ти звільнений!
АРНОЛЬД. Одяг і білизну також знімати?
АРКАДІЙ ПЕТРОВИЧ. Дарую!
АРНОЛЬД. Що ж, панове, якщо ми все тут вирішили, не буду вас обтяжувати своєю присутністю.
Арнольд перехиляється на спину і випадає з вікна.
Німа пауза. Чути удар тіла об асфальт, вмикається автомобільна охоронна сигналізація.
Аркадій Петрович кидається до вікна, дивиться вниз, з криком: "Ні!" прожогом вибігає з кімнати.
Віка також поривається до вікна, але Тамара і Женя її зупиняють.
ВІКА (виривається). Пустіть мене! Може він ще живий!
ТАМАРА. Заспокойся, люба.
Віка зі всіх сил намагається вирватись з рук Тамари.
ТАМАРА. Та заспокойся, ти, врешті решт! (Дає Віці ляпаса). Чуєш? Я кажу, заспокойся! У нас восьмий поверх!
З ванної кімнати вибігає Софія.
СОФІЯ. Що сталося? Мені було дуже погано. Де Арнольд і продюсер?
ЖЕНЯ. Арнольд полетів, але не обіцяв повернутися... бо він не вміє літати... Як і не вмів жити... (Пригортає Віку до себе). А ти живи. Ми з тобою, Вікусю... Ми ж твої подруги.
Тамара підходить і обнімає їх вдвох. До них приєднується і Софія.
Десь знадвору чути дикий крик Аркадія Петровича.
Кінець другої дії.
Примітка:
Лоботомія – це психохірургічна операція, завдання якої – змінити функціонування лобових або інших часток головного мозку, в тому числі відповідальних за самовизначення і самосвідомість людини, шляхом хірургічного втручання.
Матеріали надіслано автором спеціально для читачів порталу "Мала Сторінка".
Більше творів Олега Гончарова на "Малій Сторінці":
Олег Гончаров – драматург, сценарист, композитор, дизайнер. Друкувався в "Страйк Ілюзій", "Авансцена", Драмовичок", в ж-лі "Дніпро", збірнику творів переможців "Корнійчуковська премія" (Вид-во "Плутон"), "Як тебе не любити...", в Дебют-газеті, має збірник семи п'єс "Сім кроків до театру". Є автором 30 п'єс, котрі були в репертуарах театрів України, Білорусії, Німеччини, Канади, Росії; романи: "Савейна", "Юлька", "Ігри хакерів"; автор 39 реалізованих к/м анімаційних кіносценаріїв; є ілюстратором: "Савейна", "Сім кроків до театру", "Дзвони долі". "Казкові історії Русани та Данилка".