Олег Гончаров
ФАВОРИТ ЙОГО НІКЧЕМНОСТІ
(комедія-фарс на дві дії)
Присвячується моєму батькові
Василю Юхимовичу
Дійові особи:
Король Баттал
Королева Лейя
Абдон – фаворит короля Баттала
Епізодичні ролі: Два вантажники
Дія перша
Сцена перша
Помешкання короля Баттала. Обшарпані стіни запліснявілого приміщення комірчини. Зі стелі приречено звисає старомодний, засиджений мухами та зґвалтований безжальним часом, шовковий абажур. З-під пошкоджених у багатьох місцях потертих шпалер рясніють літерами пожовклі газети, на лівій стіні висить доволі велика картина, на якій намальовано порослі мохом руїни замку, на правій стіні висить портрет самого короля Баттала. На центральній стіні старовинний годинник з порожнім циферблатом вперто відраховує нікому непотрібний час.
До приміщення, тримаючи в кожній руці по важкій валізі, заходить здивований Абдон. Він у добротно зшитому костюмі, на голові крислатий чорний капелюх. Зупинившись посеред кімнати, довго роздивляється довкола, не наважуючись поставити свої валізи на забруднену підлогу.
АБДОН (непевним голосом). Агов, є тут хто? (Затискає одну валізу поміж ногами й дістає з кишені візитну картку). Мабуть, я помилився... Король не може жити в такій халупі!
До кімнати, похитуючись, заходить король. Він у заношеному до дірок парчевому халаті, на ногах гостроносі, гаптовані золотом капці, в руці недопита пляшка.
АБДОН. Пробачте, люб'язний... А де тут...
БАТТАЛ (сідаючи на продавлену канапу). Тут!!!
АБДОН. Пробачте?
БАТТАЛ. Якщо ви до короля Баттала, то це саме тут... (Важко встаючи на рівні). Я його Величність! (Заточується й падає на канапу). Вип'єте чогось?
АБДОН (ошелешено). Пробачте?
БАТТАЛ. Що ви таке встигли зробити, що вже тричі вибачаєтесь? Ви, часом, не злодій?
АБДОН (озираючись). Хіба тут щось можна вкрасти?
БАТТАЛ. В покоях короля завжди є чим поживитися... Наприклад, коли я добре нап'юся, з мене можна спокійно зняти ось ці, гаптовані золотом, капці! Ви любите золото?
АБДОН (беручи з-поміж ніг валізу). То ви і є король Баттал? Великий і всемогутній? (Упускає з рук валізи). Матка боска!!!
БАТТАЛ (підозріло). Пан поляк?
АБДОН. Що?
БАТТАЛ (сам до себе). Мало того, що він поляк, так він ще й не дочуває! Пся крев!
АБДОН. Ви поляк?
БАТТАЛ. Що?
АБДОН. Зрозумів... Я буду розмовляти трохи голосніше! Ніколи не думав, що доведеться служити у польського короля! (Розводить руками). У вас так мило...
БАТТАЛ (рішуче встаючи). Я... Я не польський король, пане невідомий! Я свій король!
АБДОН. Пробачте, свій, це чий?
БАТТАЛ (сам до себе). Боже, який дурень! Свій, молодий чоловіче, це наш! Тобто мій! Тобто я сам собі свій, бо я... бо я... (Підшукує потрібну думку). О! Бо я тутешній! Тому я не можу бути польським королем! (Сам до себе). Боже! Який же я розумний! Чорт мене забирай! (Відпивши з пляшки). А ви, власне, хто? А, втім, можете не відповідати. Зараз я протверезію і покличу охорону. Ви зізнаєтесь у всьому під тортурами!
АБДОН (нахилившись за валізами). Ні, я насправді потрапив не зовсім туди... (Поривається йти геть). Приємно було познайомитися, пане випивохо!
БАТТАЛ. Ви, напевне, хотіли сказати наступне: приємно було познайомитися з вами, пане Баттале! Великий і могутній володарю тутешньої землі! Чи не так, молодий чоловіче?
АБДОН. З вашого дозволу я піду...
БАТТАЛ. Навряд чи... ви нікуди не підете, бо я вам його не дам!
АБДОН. Тоді я піду без вашого дозволу!
БАТТАЛ (зовсім тверезим голосом). Дивно, але в ваші роки я б не дозволив собі померти через власну зухвалість! Королям не можна відмовляти, пане Абдоне. Бо коли починаєш з королем з поганого, завжди закінчуєш ще гіршим...
АБДОН (вражено). Ви знаєте хто я?!
БАТТАЛ. Звичайно! Я не запрошую до себе будь кого...
АБДОН (обводячи рукою кімнату). О! Тепер розумію! Ви випробовували мене! Дуже дотепно! Дуже...
БАТТАЛ. Дотепно що?
АБДОН (підшукуючи слова). Ну... Цей... Ця...
БАТТАЛ. Ця убогість?
АБДОН. Дякую, ваше Величносте, саме так... Ця убогість, цей дикий антураж... Я розумію... Мені подобаються люди вашого складу...
БАТТАЛ. Ви образили моє житло, молодий чоловіче! Це не дикий антураж, а покої короля! Ми так живемо! Ви маєте щось проти? О, так! Ваш костюм... Ваш капелюх... Я навіть не кажу вже про те, що черевики ви звикли носити не на босу ногу! А ваше виховання? Здається у вас Сорбонна? Чотири мови, два літри чудової сперми в уінстонській клініці для безплідних подружніх пар, волохаті груди і тридцять два здорових власних зуба! Мало не забув, безмежна скнарість і жадоба влади!
АБДОН (ставлячи валізи на підлогу). Чому ви видавали з себе п'яного?
БАТТАЛ. Я хотів побачити, чи є в вас зуби... Мені не подобаються желеподібні молодики, яких можна або з'їсти, або розмазати по стіні! Фаворит його Величності короля тутешнього Баттала повинен мати міцні зуби, чіпкі пальці, гарне здоров'я, безмежну любов до грошей та незборимий потяг до влади!
АБДОН. Зараз ставлять чудові зуби, ваша Величносте...
БАТТАЛ (дивлячись з-під лоба). Мені казали, що ви досить розумний, незважаючи на низьке походження... Щоб вижити у цьому світі Бог дав нам, людям, розум. Тому тими зубами, що є у нас в роті, ми повинні споживати їжу, бажано добру їжу, а тими зубами, котрі причаїлись у наших звивинах, ми повинні їсти наших ворогів і всіх тих, хто заважає нам йти до своєї мети! Я би дуже хотів, щоб зуби в вашій голові виявились би такими ж міцними, як і у вашому роті.
АБДОН. В моєму контракті, ваша Величносте, нічого не сказано про те, що я мав би стати вашим фаворитом...
БАТТАЛ. Звичайно! Голодного собаку ніколи не слід годувати з руки. Можна втратити не тільки пальці. Я найняв вас власним секретарем...
АБДОН. Я маю навчитися гавкати, ваша Величносте?
БАТТАЛ. У мене достатньо вірних псів, молодий чоловіче. Це по-перше... А, по-друге, вам слід затямити собі одну просту істину: у довгого язика завжди коротке життя!
АБДОН. Я поки що не на службі у вас...
БАТТАЛ. З гори можна з'їхати тільки вниз...
АБДОН. Ви натякаєте на те, що у мене немає вибору?
БАТТАЛ. Вибір є завжди...
АБДОН. В такому разі мені краще піти. Якщо у мене дійсно є вибір.
БАТТАЛ. Мені шкода, але ви вибрали шибеницю... І це принципово, пане Абдоне.
АБДОН. В такому разі ми, напевне, можемо поговорити про мою платню, бо я не дуже полюбляю краватки з конопляних мотузок.
БАТТАЛ. Он як?! Ви вже мали честь бути повішеним? Яка багата у вас біографія!
АБДОН. Мене повісив один ненормальний чолов'яга, жінці котрого я зробив здоровенького хлопчика!
БАТТАЛ. На його місці я б зробив те ж саме...
АБДОН. Ви не дослухали, ваша Величносте. Той ненормальний чолов'яга був безплідним!
БАТТАЛ. На його місці я б подумав...
АБДОН. У нього не було чим думати, ваша Величносте.
БАТТАЛ. Ну і як вам було в зашморзі?
АБДОН. В принципі нічого... Правда трохи не ставало повітря...
БАТТАЛ (сміється). О! Так, так! Я також знаю цей анекдот!
АБДОН. Радий за вас, ваша Величносте... Але ж повернімося до моєї платні. В контракті сказано, що платня буде дуже щедрою... Перепрошую, ваша Величносте, а наскільки вона буде щедрою? Не подумайте нічого такого...
БАТТАЛ. Не буду думати нічого такого... Бо я дуже добре розбираюся в людях. Повірте мені, молодий чоловіче... Я з першого погляду можу відрізнити погану людину від дуже поганої...
АБДОН. Ви, мабуть, хотіли сказати: хорошу людину від поганої? Чи не так, ваша Величносте?
БАТТАЛ. Я сказав те, що сказав, пане Абдоне! Невже ви такі наївні, що притримуєтеся думки, буцімто в світі є ще добрі люди?! Так? Тоді ви зовсім не знаєте життя і ви не той, кого мені рекомендували. Наївні людці порпаються там, внизу, в землі. Порпаються і помирають. Народжують собі подібних, щоб ті також все своє життя порпались в землі, щоб врешті решт померти. Ні, звичайно, вони, ці людці, не дурніші за нас! Просто вони наївні не здогадуються про те, що також можуть бути королями!!!
АБДОН. Кожна людина повинна знати своє місце, ваша Величносте. Я, наприклад, знаю своє місце і тому ніколи не думаю про те, що можу колись стати королем! Як на мене, то бути королем, це від Бога!
БАТТАЛ. Щойно я почув покірний рев спрацьованого бика, котрого ведуть на забій. Поздоровляю вас, юначе! …І все таки, незважаючи на все, ви мені підходите. В вас є щось таке, чого завжди бракувало мені.
АБДОН. Хіба королям може чогось бракувати?
БАТТАЛ. Королям, молодий чоловіче, завжди бракує свободи... Але ж давайте поговоримо про більш приємні речі. Про гроші. Скажіть, Абдоне, що для вас таке гроші? Тільки щиро, будь ласка... Я розумію, що золото гріє не менш ніж сонце, але як на мене, гроші це лиш частка головного...
АБДОН (торкнувшись пальцем абажура). Коли у вас немає цієї частки, ваша Величносте, головного може і не бути. Колись давно один професор казав мені: хочеш бути мудрим, пересіюй знання крізь сито доцільності.
БАТТАЛ. У вас звичайнісіньке чоло, пане Абдоне. З таким чолом не можна претендувати на звання мудреця...
АБДОН. Мені здавалося, що до обов'язків королів не входить зверхнє ставлення до нижчих за походженням...
БАТТАЛ. У вас таки добрі зуби, пане власний секретар його Величності Мене!
АБДОН. Дякую... Що ж до грошей, то всі свої знання я направив на те, щоб їх у мене було якомога більше, бо рахую за доцільне не порпатись, як ви висловилися, в землі! Звідси резюме: найбільша насолода – це володіння грошима, а найбільший біль – втрата багатства!
БАТТАЛ (плескаючи в долоні). Браво, мій хлопчику! Виходить, я дійсно не помилився, вибравши серед сотень претендентів саме вас!
АБДОН. Якщо я кращий, то й зарплатня у мене повинна бути відповідна...
БАТТАЛ. О, так! Зрозуміла річ... Але грошей, як ви вже встигли помітити, у мене катма...
АБДОН. Тобто?
БАТТАЛ (змовницьким тоном). Так сталося, молодий чоловіче... так сталось...
АБДОН. Але ж працювати "за так" не входило до моїх планів, ваша Величносте! Невже ви не платитимете мені?! Це ж, в звісній мірі, аморально...
БАТТАЛ. Королі мають бути вищі за мораль повсякденного вжитку! Що ж до вас, то я платитиму вам...
АБДОН. Значить, гроші у вас все ж є...
БАТТАЛ. Грошей немає! (Розводить руками). Ви ж самі бачите! А ось на цьому (Показує рукою на канапу). мені доводиться спати з ще не надто старою королевою! Ви б знали, які там пружини! …Я платитиму вам своєю владою... (Скоса дивиться на гостя).
АБДОН (вражено). Як це?!
БАТТАЛ. Як всюди! Портфелями, посадами, тощо... Це ж навіть краще за живу зарплатню, пане Абдоне... мені так здається...
АБДОН (ошелешено блимаючи очима). І це я в таку далечінь... У мене були такі пропонови... У мене такі рекомендації! (Переходячи на крик). Що ви можете мені запропонувати, ваша жебрацька Величносте?! Стати міністром ось цього сліпого годинника?! Чи, може, ви запропонуєте мені посаду радника продавленої канапи?! Чи, може, мені краще стати вашим скарбником? Де у вас тут скарбниця? Он у тому поцвілому кутку? (Хапає валізи). Все, годі! Звичайно, я ще не надто мудрий, але ж і не настільки я дурний!
До кімнати заходить королева Лейя.
ЛЕЙЯ (до гостя). Вже тікаєте?
БАТТАЛ (встаючи). Її Величність королева тутешня Лейя! Між іншим, дуже пристойно готує юшку з півня!
ЛЕЙЯ. В цьому домі ще жодного разу не було на обід півня!
БАТТАЛ. У будь-якому разі ти розповідала мені, що це дуже смачно...
ЛЕЙЯ (до гостя). А ви гарний... Шкода, що ви тікаєте... Може мій чоловік вам щось не так сказав? Знаєте, у його Величності немає такого блискучого виховання і такої фантастичної освіти як у вас... Нам, щоб стати королями, потрібно тільки народитися... Доволі сумна традиція... Наш хрест, так би мовити... Ви не поцілуєте дамі руку?
БАТТАЛ. Королеві, між іншим...
АБДОН (кидаючи валізи). Прошу пробачення, ваша Величносте! (Цілує королеві руку).
ЛЕЙЯ (в захваті). В Сорбонні також цьому навчають? (До короля). Вчися, селюче! (До молодого чоловіка). Що ви робите сьогодні ввечері?
БАТТАЛ. Лейє! Ти повія!!! (До гостя). Королеви майже всі повії...
ЛЕЙЯ. Коли б я була повією, ти б, принаймні, був при грошах!
БАТТАЛ. Значить тобі не платять!
ЛЕЙЯ. Ха! Коли б я була повією, то брала би платню навіть з тебе! …Коли б, звичайно, ти міг це робити...
Король кидається з кулаками на королеву Лейю, Абдон рознімає їх.
АБДОН (засапавшись). Панове... панове... ви ж... ви ж... ці... ви ж королі, чорт мене забирай! Куди я, до біса, потрапив!!!
ЛЕЙЯ (поправляючи на собі благенький халатик). Можна подумати, що ви жодного разу не бачили, як б'ються король з королевою... Як на мене, то нічого особливого! Коли тут, в палаці, все до нудоти знайоме, тільки й тої радості, що поб'єшся з коханим чоловіком! (Торкається правицею костюма приголомшеного Абдона). Від Кардена?
АБДОН (сиплим голосом). Секонд хенд, мадам... оригінал...
ЛЕЙЯ. Жартуєте?
АБДОН. З вашого дозволу, мадам, тобто ваша Величносте. Цей костюм я щойно привіз з Парижа... Він від Валєнтіно, ваша Величносте...
ЛЕЙЯ (до короля). Чув? Людина щойно з Парижа, а ти навіть краватку не начепив!
БАТТАЛ. Щоб зустрічати гостей в краватці, потрібно її мати. Це по-перше, а по-друге, я й так доволі пристойно вдягнений! Через сто років за мій королівський халат на аукціоні Сотбіс даватимуть чималі гроші!
ЛЕЙЯ. Я б хоч зараз віддала чималі гроші за те, щоб не бачити на тобі цього халата! …І ще б трохи приплатила за те, щоб разом з халатом забрали до бісової матері і тебе! (До Абдона). То як там Париж? (Бере його під руку й веде до канапи). Посуньтеся, ваше Величносте! (До гостя). Прошу сідати... Обережно, там у нас пружини трохи не того... випирають...
АБДОН (обережно сідаючи). Дякую, ваша Величносте, його Величність король мені вже доповів, пардон, розповів...
ЛЕЙЯ (вмостившись впритул до гостя). Ну то як воно там? За бугром?
АБДОН. Тобто в Парижі?
ЛЕЙЯ. Саме там, пробачте, цей селюк нас не познайомив...
АБДОН (зірвавшись на рівні). Абдон, ваша Величносте! Магістр права, професор багатьох наук, бакалавр мистецтв і абітурієнт прістонського, бостонського і конче-заспівського університетів...
ЛЕЙЯ (плескаючи в долоні). Боже, який чоловік!!! (До короля). Ти чув?! А що у тебе було з математики?
БАТТАЛ. З математики? З математики нічого, бо я подужав тільки арифметику... Що не завадило мені в свій час стати почесним професором п'яти університетів, двох академій і почесним професором теології першої гапської семінарії для жінок! Що ж до всіх тих дипломів, котрими щойно хизувався наш гість, то їх за розумні гроші можна придбати на будь-якому базарі мого королівства...
ЛЕЙЯ (до Абдона). Не звертайте, будь ласка, на нього уваги. Його Величність комплексує і тому верзе казна-що... (До короля). Подякуй Богу, що королями призначають не за розум! Коли б ти народився не в цьому палаці, а в хліві, тобі навряд чи вдалося б влаштуватись навіть прибиральником кінських яблук на конюшні! (До гостя). То як воно в Парижі, пане Абдоне? Французи все такі ж?
АБДОН. Прошу пробачення, ваша Величносте... Не зрозумів...
ЛЕЙЯ (кокетуючи). Невже не розумієте?
БАТТАЛ. Я ж казав, що вона повія!
ЛЕЙЯ. Ображати королеву в присутності майже незнайомої людини може тільки король Баттал! А мене, між іншим, цікавило споживання алкоголю на одну французьку душу населення! Мені цікаво: ми вже їх наздогнали чи ні?
БАТТАЛ. Думаю, що ні.
АБДОН. Чому?
БАТТАЛ. Тому, що я ‒ обличчя нації! А це обличчя більше однієї пляшки випити не може!
ЛЕЙЯ. Це обличчя нації багато чого не може...
БАТТАЛ. А чи не продовжити нам нашу бесіду, пане Абдоне? З королевою ви зможете вдосталь погомоніти про споживання французами алкоголю трохи згодом...
ЛЕЙЯ. Я з радістю, любий!
АБДОН (встаючи з канапи). Навіть не знаю, що вам сказати, ваша Величносте... З одного боку, звичайно, воно насправді, так би мовити, в повній мірі... А з другого боку... все це знаходиться в площині іншої, вельми хиткої реальності світосприйняття...
ЛЕЙЯ. Боже, який чоловік!!! Який талант! Сказав прорву слів і нічогісінько не зрозуміло! Ви природжений дипломат, пане Абдоне!
БАТТАЛ. То, може, ви й почнете з міністра іноземних справ, пане Абдоне?
АБДОН. У вас є кошти на закордонні відрядження?
БАТТАЛ. Як міністр іноземних справ я ніколи не їздив у закордонні відрядження! Цим міністерським портфелем я розраховуюсь з вами за два наступні місяці... То як? Ви йдете до короля Баттала на службу?
ЛЕЙЯ (дивлячись на Абдона очима закоханої самиці). Погоджуйтеся, пане Абдоне! Погоджуйтеся... Ви не пожалкуєте!
АБДОН (з огидою оглядаючи кімнату). І як я буду жити у цьому болоті?
БАТТАЛ. Так само, як і ми, пане Абдоне...
Сцена друга
Деякі зміни на сцені. Королівську канапу зсунуто в правий куток кімнати. В центрі височіє велике ліжко. Біля ліжка модний торшер і низенька тумбочка. Ліжко від королівської канапи відділяє веселенька ширмочка а-ля Японія. На канапі, притулившись одне до одного, сплять король з королевою.
До кімнати заходить напіводягнений, заспаний Абдон. Позаду, наступаючи йому на п'яти, йдуть два вантажники.
АБДОН (розпачливо). Ви хоч на годинник дивилися, панове вантажники?! Шоста година ранку! Невже не можна було почекати, доки я встану?! Як-не-як, я фаворит його Величності! Міністр іноземних справ, між іншим!
Вантажники мовчки виносять ліжко.
АБДОН. Ні, це зовсім неможливо! На чому ж я буду спати? На цій запльованій підлозі?!
Вантажники повертаються, забирають тумбочку, торшер і ширмочку.
АБДОН. Вам повиривали язики?! Я не хочу спати на підлозі!!! Я сьогодні ж знайду гроші і викуплю ліжко! Обіцяю вам!
Вантажники мовчки йдуть геть.
АБДОН. Які негідники! І що я тепер маю робити? Лягати на цю брудну підлогу? Ні, не можу... мене знудить... (Дивиться на стіну). А щоб спати на стіні, потрібно, щоб тебе розіп'яли! (Король повертається на правий бік, залазить рукою під канапу і витягує з-під неї стару розкладачку). Що це?!!
БАТТАЛ (сонним голосом). Ліжко, за яке нікому не потрібно платити! Беріть, Абдоне... Це посаг королеви... Бачите, не все так погано в житті! …Між іншим, мені щойно снився чудовий еротичний сон, а ви мене розбудили...
АБДОН. Прошу мене пробачити, ваша Величносте... Я відшкодую... (Бере розкладачку, пробує її розкласти).
БАТТАЛ (замріяно). Такий сон...
ЛЕЙЯ. Мене, звичайно, там не було! В очі мені дивися, старий розпуснику! Я так і знала! Загулюєш потроху! (Піднімає голову). Ой, Абдончику! А де ж наше, тобто ваше, ліжечко? І тумбочка? І торшерчик? Ширмочки також немає? А як же я буду роздягатися?!
АБДОН (сердито). Забрали в рахунок боргів, ваша Величносте... Негідники!
ЛЕЙЯ. І не кажіть, Абдончику... і не кажіть... А що це у вас?
АБДОН. Ваш посаг...
ЛЕЙЯ. Я впізнала... Добра річ, але вдвох на розкладачці не поспиш...
БАТТАЛ. Хіба фаворит моєї Величності зібрався оженитися?
ЛЕЙЯ. Не знаю... Особисто я не чула... Абдончику, у вас є кохана?
БАТТАЛ. Вірогідно, у нього є коханка...
АБДОН (сам до себе). Ні подушки, ні ковдри...
БАТТАЛ. Не коверзуйте, пане фаворите... Під голову можна покласти ваші модні черевики, а вкриватися піджачком від Валєнтіно!
АБДОН (сам до себе). Ця клята бідність мене вб'є... З моїм вихованням, з моєю освіченістю я повинен спати на цій протертій розкладачці! Між іншим, ваша Величносте, як це ви спромоглися, до біса, протерти таку міцну тканину?
ЛЕЙЯ. Король був молодий і гарячий...
АБДОН. Тканина не пропалена, а протерта. (Просовує палець крізь тканину). Не хочу видатися нечемним, але сьогодні пішов третій місяць, як я служу у вас, ваша Величносте. Хотілося б одержати платню посадою, від якої я вже, нарешті, матиму якийсь зиск!
БАТТАЛ (сідаючи). У мене є чудова посада міністра праці. Будете ходити в маси... Маси дуже люблять, коли до них спускаються їхні правителі. Маси починають думати, що правителі такі ж люди, як і вони! Так от. Будете спускатися на грішну землю, щоб пропагувати ідею загальної бідності.
АБДОН. Як на мене, так бідність це – фе!
БАТТАЛ. Помиляєтеся, любий друже! Ой як помиляєтеся! Бідним народом завжди легко керувати! Надзвичайно легко і просто! З часом ви це зрозумієте і вам не захочеться щось міняти у нашому королівстві, бо, кинувши у юрбу голодних людей смачну кістку, ти одразу перетворюєшся на спасителя!
ЛЕЙЯ. Боже! І оце мені доводиться жити з таким циніком!
БАТТАЛ. Нічим не можу тобі зарадити, Лейє... Це у мене природжене... Гени, так би мовити...
АБДОН. Я би хотів попросити шановну королеву про одну люб'язність...
ЛЕЙЯ. Все що завгодно, Абдончику!
БАТТАЛ. Я би попросив, мадам, поводитись в моїй присутності пристойно...
ЛЕЙЯ. Як скажеш, любий! В твоїй присутності я буду вести себе, як і належить королеві... (До Абдона). То що я можу для вас зробити, шановний пане Абдончику? Тобто, пане Абдоне...
АБДОН. Не могли б ви, ваше Величносте, сплатити мені за цей місяць? Ви також обіймаєте чимало міністерських посад!
БАТТАЛ. Це дещо суперечить нашій з вами угоді... Я проти!
ЛЕЙЯ (не звертаючи уваги на короля). А що би вам підійшло?
АБДОН. Я думаю, що посада міністра торгівлі мене б влаштувала... У будь-якому разі, коли б я обійняв посаду міністра торгівлі, півень на обід в цьому домі був би! (До короля). Ви, ваша Величносте, і зараз проти?
БАТТАЛ (з пафосом). Королі повинні страждати разом зі своїм народом!
ЛЕЙЯ. А я хочу півня! …І тричі на день!!!
БАТТАЛ. А як же твоя дієта?
ЛЕЙЯ. Я вже десять років на дієті!!! Відколи вийшла за вас, ваша Величносте, заміж! Годі! Наголодувалася, хай тобі біс!
АБДОН. А мені здалося, що ви заміжні вже років зо тридцять!
БАТТАЛ. Тридцять років?! Ви жартуєте! Якщо мене іноді вже починає нудити від одного її вигляду, то що було б через тридцять років?
ЛЕЙЯ. Нічого! Просто через тридцять років ти був би одружений на четвертій дружині... Король у нас багатоженець... Я у нього поки що друга... Перша втекла від нього рівно десять років тому...
БАТТАЛ. Ніхто від мене не втікав! Ми інтелігентно розлучилися...
ЛЕЙЯ. Інтелігентно?! А де твоя казна?! Тю-тю!?
БАТТАЛ. Сподіваюся, ти так не зробиш...
ЛЕЙЯ. Звісно ні! Бо ти голий, як церковна миша!
АБДОН. Панове... ваші Величності... Мені імпонує те, що ви лаєтесь в моїй присутності, але ми не закінчили...
ЛЕЙЯ. Ви про портфель? Рахуйте себе міністром торгівлі! …Я можу ставити воду на півня? (Баттал тихо сміється в рукав свого халата, а остовпілий Абдон нервово вишукує по кишенях копійки).
АБДОН (полічивши наявні). Ваша Величносте, вступ на нову посаду потребує фінансової допомоги! (Показує гроші). Ось! На півня не вистачить...
БАТТАЛ. А ви купіть курча, молодий чоловіче... На курча у вас вистачить...
ЛЕЙЯ (дістаючи з-під подушки почорнілий казан, ополоник і в'язку стручкового перцю). Міг би й позичити, доки Абдончик собі не накраде на справжнього півня!
БАТТАЛ. Красти, то великий гріх, моя люба! Тим більше у такого бідного народу, як мій...
ЛЕЙЯ. То, може, він бідний через те, що хтось забагато краде?! Твій народ сплачує тобі податки?
БАТТАЛ. Звісно сплачує!
ЛЕЙЯ. І де ж вони?
БАТТАЛ. Звісно де! Йдуть на покриття збитків, нанесених сплатою податків!
АБДОН. Правду кажучи, я не зрозумів... В такому разі, за рахунок чого існує ваша держава? Мене в університеті такому не вчили, ваша Величносте...
БАТТАЛ. Бо ваші професори не жили в моїй країні... Що ж до виживання держави, то тут все дуже просто... Потрібно зробити державу маленькою, а населення рідким... Треба, щоб населення знову почало в'язати вузлики замість письма. Треба примусити народ радіти своїй природі, радіти смачній юшці і якомога рідше дивитися всередину себе. І працювати, працювати, працювати... Між іншим, це не мій монолог... Цю бридоту, не в повній мірі правда, зліпив колись батько даосизму великий Лао-Цзи... Я додумав тільки кінцівку...
АБДОН (здивовано). Ви читали Лао-Цзи?
БАТТАЛ (зрозумівши, що сказав зайве). Е-е-е-е... Колись, дуже давно, знайшов якийсь папірець... Дай, думаю, пошукаю знайомі літери...
АБДОН (з підозрою дивиться на короля). Папірець... кажете?
БАТТАЛ (ховаючи очі). Ага... папірець... А чого ви на мене дивитеся такими очима? Ви що, ніколи папірців не знаходили? Я, між іншим, частенько їх знаходжу... Ось, днями, знайшов у себе в кишені халата дуже цікавий папірець... В ньому міністр юстиції наполягав на страті п'ятьох безвинних городян!
АБДОН. Безвинних? Як жахливо!
БАТТАЛ. Я такої ж думки, шановний фаворите моєї Величності...
АБДОН. А хто у нас міністр юстиції?
БАТТАЛ (киваючи на королеву). Он стоїть з казаном в руках і чекає на ваше курча! Вона, так би мовити, втілює собою нашу рідну юстицію... А я з нею сплю... Яка розкішна думка! Король спить з власним правосуддям! Що може бути краще? А, з другого боку, що це за правосуддя, котре можна покласти до себе в ліжко? (До Абдона). Як ви гадаєте?
ЛЕЙЯ. Не ятри душу, Баттале! Не з твоїм щастям балакати про постіль!
БАТТАЛ. Тебе давно скубли?
ЛЕЙЯ. Я не курка! Я королева!!! (Абдон миттю стаючи між королевою і королем).
АБДОН. Панове! Ваші Величності! Я пішов по курча, бо голод провокує вас на позачергову бійку!
БАТТАЛ. А хіба сьогодні не п'ятниця?
АБДОН. На жаль, ваша Величносте...
БАТТАЛ. Тоді звичайно... Яка може бути бійка у не відповідний для цього день... Я, мабуть, теж піду... подихаю чим-небудь...
АБДОН. Ви мали на увазі повітря?
БАТТАЛ. Не смішіть мене, фаворите! За стінами цієї оселі є що завгодно, тільки не повітря!
Король Батал виходить.
ЛЕЙЯ (провівши короля спопеляючим поглядом). То навіщо дихати чим завгодно? Мотузку на шию і кінець стражданням! (До Абдона). Він пішов... пустунчику...
АБДОН (задкуючи до дверей). А як же курча?
ЛЕЙЯ (кидаючись на Абдона). Ще слово і я тебе вб'ю!
Сцена третя
Покої короля. Дещо змінене умеблювання. Біля канапи короля з'явилась валіза пана Абдона. До "покоїв", насвистуючи щось веселеньке, заходить король Баттал.
БАТТАЛ (озираючись по боках). Агов, люди! (Королева випинає голову з-під благенької ковдри). Не спиш, люба? Невже я тебе розбудив?
З-за канапи вилазить переляканий Абдон.
БАТТАЛ. Ти ба, який прудкий! Ви щось загубили біля моєї канапи?
АБДОН. Я впав, ваша Величносте...
БАТТАЛ. З канапи?!
ЛЕЙЯ (обурено). Як ти можеш!!! Я чесна жінка!!!
АБДОН. Я йшов повз вашу канапу на двір...
БАТТАЛ. Двері з іншого боку, пане фаворите!
АБДОН (знайшовшись). А я, а я хворію на лунатизм! Мабуть, я йшов собі на балкон, щоб потім по ринві...
БАТТАЛ. У нас немає балкону, пане лунатику!
АБДОН. Але ж у нас є ринва!
БАТТАЛ. До ринви дуже високо...
АБДОН. А я по стіні!!!
ЛЕЙЯ. Чого прискіпуєшся?! Коли пан Абдончик каже, що по стіні, значить, по стіні! Я сама бачила! (Злякано скрикнувши, сідає на канапі). Ой!!! Що це з тобою?!
БАТТАЛ. Ви про що, ваша Розпусносте?
ЛЕЙЯ. Я про твоє обличчя! Де твоя борода? Ти побрився?! Як ти міг!!!
БАТТАЛ. Але ж це моя борода, ваша Величносте! Хочу – брию, хочу – стрижу... Коли б у вас була борода, я б, зі свого боку, вам зауважень не робив би...
ЛЕЙЯ. Але ж ти помолодшав!!!
БАТТАЛ. Дякую, люба...
ЛЕЙЯ. Ні, ви чули? Він дякує!!! Негайно зроби, як було!!! Або я, або бороду на місце!
БАТТАЛ. Борода заважала мені думати...
ЛЕЙЯ. Ти почав думати?! Як міністр охорони здоров'я, я повинна тебе оглянути. Мабуть, ти захворів!
АБДОН (поправляючи на собі довгі труси). Вперше чую, щоб борода заважала її власнику думати... І, взагалі, чи королівське це діло, думати?
БАТТАЛ. Не хочете відігратися, пане фаворите?
АБДОН. Ви про мої штани? ...Ні, не хочу...
ЛЕЙЯ. Невже ти ходитимеш у трусах? А що коли до нас іноземні посли завітають?
БАТТАЛ. Шторою обгорнеться! Вони ж там не знають які тут, у нас, звичаї...
ЛЕЙЯ. А чому ти не хочеш відігратися?
АБДОН. Бо я виграв у його Величності ажно два портфелі! Портфель міністра культури і портфель міністра важкої промисловості!
ЛЕЙЯ. Хіба ж у нас, в королівстві, є така промисловість?
БАТТАЛ. Промисловості нема, а посада є! Все, як у людей!
ЛЕЙЯ. То, може, у нас і культури нема?
АБДОН. На жаль, ще є...
БАТТАЛ. На жаль?!
АБДОН. Звичайно, ваша Величносте! Навіщо народу, котрий в'яже вузлики замість письма, культура? Котрий народжує дітей, стоячи по коліна в болоті, і розкрадає у самих себе своє майбутнє? Нам не потрібна культура...
БАТТАЛ. Ви напрочуд швидко все схоплюєте, молодий друже! Я безмежно радий за вас. Не пройшло і півроку, а ви вже цілком освоїли мистецтво керування моїм королівством!
ЛЕЙЯ. Абдончик дуже талановитий, ваша Величносте!
БАТТАЛ. У свій час Платон змушений був визнати, що між походженням людини з того чи іншого класу і його моральними та інтелектуальними якостями немає відповідного зв'язку: люди, наділені високими моральними та інтелектуальними здібностями, можуть народитися і в низькому суспільному класі...
АБДОН (ковтнувши слину). Це ви також з папірця, ваша Величносте, прочитали?
БАТТАЛ. Саме так, пане фаворите... Зі звичайнісінького пожмаканого папірця...
ЛЕЙЯ (встаючи з канапи). Щось тут не так... Бороду збрив, (Загинає пальці). почав думати, помолодшав! От навіть штани абдончикові натягнув!
БАТТАЛ. Я ці штани чесно виграв у пана фаворита моєї Величності.
ЛЕЙЯ. А де ти взяв нову сорочку?! Від рідної жінки гроші ховаєш?! Королева хронічно недоїдає, недопиває, а король собі нові сорочки купляє!
БАТТАЛ. А тобі шкода?
ЛЕЙЯ (взявши руки в боки). Мені шкода?! Та в мені все клекоче та вирує!!! У королеви немає пристойної спідньої білизни!!! (Показує на Абдона). Перед людьми соромно!!! (Прикриває рот долонею). Ой, про що це я... Я хотіла сказати, що по телевізору... що там такі... там таке... І, взагалі, сам дурень!!!
Лейя вибігає з кімнати.
АБДОН (ховаючи очі). Її Величність така безпосередня... Як дитина...
БАТТАЛ (пирскаючи на себе одеколоном). То як там справи у мого народу? Ще розмножується?
АБДОН. Докладаю всіх зусиль, ваша Величносте, щоб тримати процес під контролем!
БАТТАЛ (здивовано). Хіба я цього бажав?!
АБДОН. Ви ж самі казали, що населення має бути рідким...
БАТТАЛ. То не я казав... Це думка Лао-Цзи... І я з ним не зовсім згоден...
АБДОН. Але ж у нас маленька держава! Ми не можемо собі дозволити зайвого...
БАТТАЛ. А як ви забороните людям кохатися, народжувати діточок?
АБДОН. Ніхто й не говорить про заборону, ваша Величносте! Це було б не демократично. Ми просто каструємо одну половину населення, а друга половина, я вас запевняю, добре подумає!
БАТТАЛ (з цікавістю розглядає фаворита). Вам дуже пасують ваші труси... Мабуть, також від Валєнтіно?
АБДОН. Місцеве виробництво, ваша Величносте! Шиємо навіть на експорт!
БАТТАЛ. Труси на експорт? Це вже щось новеньке! І що, беруть?
АБДОН. Не встигаємо шити, ваша Величносте... Попит скажений!
БАТТАЛ. Як цікаво! І чим же ви їх взяли? (Придивляється). Труси як труси...
АБДОН. Не зовсім, ваша Величносте... Ці труси куленепробивні! Та що там кулі! Вибух гранати витримують! На добровольцях випробовували. З гранатомета пальнули – верхньої частини тулуба як і не було, а об'єкт охорони, вибачаюсь, цілісінький! Геніально, правда?
БАТТАЛ (очманіло дивиться на фаворита). Можливо, я чогось не розумію... Але навіщо людині той об'єкт охорони, якщо все інше розкидане в радіусі двадцяти метрів?
АБДОН (чухаючи потилицю). Цікаве запитання... Над цим наші науковці ще не думали...
Заходить королева Лейя. Вона у рудій перуці й коротенькій міні-спідниці.
АБДОН. Ва-у-у-у!!! Який клас!!!
БАТТАЛ. Ваша Величність забула, скільки вам років?
ЛЕЙЯ. Ти збрив бороду, а я – спідницю! Я також хочу бути молодою! (До фаворита). Абдончику, правда мені класно в такому прикиді?
АБДОН. До цієї спіднички добре пасувала би чорна шкіряна куртка на заклепках!
ЛЕЙЯ. То купи мені таку куртку, фаворите! Бо від короля не дочекаєшся...
БАТТАЛ. У мене немає грошей, ваша Величносте...
АБДОН (ховаючи очі). З податками у нас дійсно не дуже. Видатки перекривають податки...
ЛЕЙЯ. Он як! (До короля). Тоді звідки у тебе нова сорочка?
БАТТАЛ. Як на духу?
ЛЕЙЯ. Як на духу!
БАТТАЛ. Дух Божий приніс, ваша Величносте... Спустився з небес білим ангелом і каже мені: прийми, царю, подарунок цей, бо несила вже батькові твоєму дивитися на твій злиденний халат! …І полетів собі... Он туди... на небо, мабуть...
ЛЕЙЯ. Ви, ваша Величносте, тримаєте мене за дурепу? Ангелів немає!
БАТТАЛ. А Бог?
ЛЕЙЯ. Бог є!
БАТТАЛ. Ти його бачила?
ЛЕЙЯ. Ні!
БАТТАЛ. Але він є...
ЛЕЙЯ. Звісно ж є! До чого ти ведеш?
БАТТАЛ. Якщо ти віриш, що існує Бог, якого ти не бачила, то чому б тобі не припустити, що існують і ангели?
ЛЕЙЯ. Які дарують королям-жебракам нові сорочки! Ех, була б моя воля...
БАТТАЛ. Рахуй, що вона в тебе є...
ЛЕЙЯ. Ні, не можу... З-під тебе нема чого взяти... Твоя перша дружина геть усе забрала!
БАТТАЛ. Це ти натякаєш на розлучення? Ха! З твоїм посагом?! На чому ж тоді спатиме пан фаворит моєї Величності? І де ж ти візьмеш короля, котрий клюне на протерту розкладачку?
ЛЕЙЯ. Ти ж клюнув!
БАТТАЛ. Я був молодим і незрячим!
ЛЕЙЯ. Зараз ти у мене станеш старим і сліпим!!!
АБДОН. Панове! У мене є краща ідея!
ЛЕЙЯ. Краща за бійку з цим паразитом?!
АБДОН. Пропоную вирішити питання про надання мені особливого статусу наглядача за народом...
БАТТАЛ. Що це вам дасть? Чи, може, ви прирівнюєте мій народ до худоби? Ви хочете мене образити, пане Абдоне?
АБДОН. Ну що ви, ваша Величносте! Як можна... Просто я матиму право залазити до кожної кишені, котра здасться мені підозрілою! Так, я розумію, все це буде трохи смердіти банальним пограбуванням, але ж ми зможемо добряче поповнити нашу казну!
ЛЕЙЯ. У нас вже є казна?! І вони мовчать! Де вона?! Я хочу бачити казну!!!
Абдон виймає з кишеньки, пришитої до майки чорними нитками, невеличкий потертий гаманець.
АБДОН. Ось вона! Казна нашого королівства!
ЛЕЙЯ. Дайте потримати, пане фаворите! Ніколи не бачила справжньої королівської казни... (Бере гаманець). Яка краса! …Здається, там щось є! Це моє?
АБДОН. Перепрошую, ваша Величносте, але це державне!
ЛЕЙЯ. А я хіба ‒ не держава?
АБДОН. Ви, ваша Величносте, живий символ нашої держави!
ЛЕЙЯ. Живий символ?
БАТТАЛ. Точно...
ЛЕЙЯ. А хіба живому символу держави не потрібні гроші? У мене виникло бажання обновити свій гардероб!
БАТТАЛ. В такий важкий для країни час?
АБДОН. У нас криза неплатежів, ваша Величносте...
ЛЕЙЯ. А мені до лампади ваша криза! Як міністр юстиції я конфісковую державну казну! (Ховає гаманець на грудях). Куплю собі пристойні колготки! А ще...
АБДОН. На "ще"... там не вистачить, ваша Величносте!
БАТТАЛ (до Абдона). Послухайте, щойно ви казали мені про експорт ваших бронебійних трусів...
АБДОН. Куленепробивних, з вашого дозволу...
БАТТАЛ. Хай буде куленепробивних... То де ж грошики?
АБДОН. Йдуть на погашення позики, ваша Величносте.
БАТТАЛ. І велику позику взяли?
АБДОН. Всього на одну тисячу бублів* більше за суму, котру ми плануємо одержати від виробництва нашого виробу за двадцять років...
БАТТАЛ. Тоді який же в цьому зміст?!
АБДОН. Престиж держави, ваша Величносте! Імідж, так би мовити...
БАТТАЛ. Навіть я не вів збиткову торгівлю... Я завжди казав, що для дурної голови вуха – це тільки прикраса!
ЛЕЙЯ. Не смій ображати свого фаворита! Пан Абдон дуже старається!!!
БАТТАЛ. Я бачу... У нього в руках вже майже третина державних посад, а він навіть на запасні штани не заробив!
ЛЕЙЯ. Це зайвий раз говорить про Абдончикову чесність! І, взагалі... Мені здається, що суддею не може бути той, чиї очі прикуті до чужої кишені!
БАТТАЛ. Ці штани я чесно виграв, а що до чужої кишені, то чи не пан фаворит домагається особливого статусу наглядача за народом?
АБДОН. Я вболіваю за казну держави, ваша Величносте! Задля процвітання своєї держави, народ має йти на значні жертви! Це аксіома...
ЛЕЙЯ. Саме так. Жертви повинні бути, бо у мене немає шкіряної куртки на заклепках! …А у пана фаворита вашої Величності – штанів!
БАТТАЛ (махнувши рукою). А про мене... Робіть, що хочете... Моя справа сидіти на троні й надувати щоки!
АБДОН. В такому разі, ваша Величносте, чому б вам не зробити проплату наперед?
БАТТАЛ. Посада душу не змінює, пане Абдоне...
ЛЕЙЯ. І чому ти не лисий?
БАТТАЛ. Не зрозумів...
ЛЕЙЯ. Коли б ти був лисим, ти був би розумним... Яка різниця, коли платити панові Абдону зарплатню? Зараз чи потім... Мені здається, що чим більше буде у пана фаворита вашої Величності повноважень, тим повнішою буде (торкається грудей) казна держави...
БАТТАЛ (підходить до валізи й ставить на неї одеколон). А що у нас сьогодні на сніданок?! Займатися державними справами на голодний шлунок небезпечно...
АБДОН. Чому?
БАТТАЛ. Голод завжди примушує людину шукати винуватця свого ганебного становища... Голод, в моєму розумінні, це катастрофа, а коли валиться світ, завжди в цьому винний слабший... Що там у нас в казні, люба?
ЛЕЙЯ. Мої нові колготки, любий! Їстимеш?
БАТТАЛ. Як гарно горять твої очі! В них така ненависть!
ЛЕЙЯ. Любов, ваша Величносте, не кров... Від биття з-під шкіри не виступає... Хіба ж то можна кохати людину, з котрою б'єшся по п'ятницях?!
БАТТАЛ. Не знав, що тобі так не подобаються п'ятниці! Дуже гарний день, як на мене... Кінець тижня... За вихідні синці жовтішають, а подряпини затягуються... Красота!
ЛЕЙЯ. Мабуть твої батько з матір'ю також не були лисими, бо ти дурніший, ніж я думала!
БАТТАЛ. Про батька нічого сказати не можу, бо він втопився в діжці з вином, коли мені було всього два дні! Це він так радів з'яві первістка... А от матір я пам'ятаю дуже добре. Вона кожного дня заплітала своє руде волосся в тонкі кіски і, підстрибуючи, бігала по подвір'ю!
АБДОН. Королева, підстрибуючи, бігала по подвір'ю?
БАТТАЛ. А чому ви дивуєтеся! Божевільні частенько так розважаються!
ЛЕЙЯ (з жахом). О, Боже! То ви, ваша Величносте, нащадок п'яниці і божевільної?! Як добре, що я не народила від тебе дитину!
БАТТАЛ. Ти впевнена, що це добре? Цікаво, хто ж правитиме цією державою після мене? Може всиновимо пана фаворита? Мені подобається його нищівний розум. Років через десять в моїй маленькій державі житиме стільки людей, скільки пан Абдон зможе собі дозволити. Цікаво знати, пане фаворите... Зайвих ви повбиваєте чи продасте в рабство?
АБДОН. Кулі коштують грошей, ваша Величносте...
БАТТАЛ. Ага, я так зрозумів, вбивати людей ви не будете...
АБДОН. Звісно ж ні! Вбивати людей не демократично... Зайвим людям я подарую свободу...
ЛЕЙЯ. Вони зможуть вільно залишати нашу державу?!
АБДОН. Абсолютно вільно! …Сплативши, звичайно, певну суму до державної казни...
БАТТАЛ. А ви впевнені, що люди будуть в змозі сплатити цю, певну суму?
АБДОН. У життя ціни немає, ваша Величносте...
ЛЕЙЯ. Боже! Який чоловік!!! Де голова, там і розум! З сьогоднішнього дня я призначаю себе головним скарбником!
БАТТАЛ. Тепер ти будеш битися по п'ятницях з паном фаворитом!
ЛЕЙЯ. Пан Абдончик не битиме жінку! Пан Абдончик великий демократ і освічена людина. Він нізащо не битиме жінку!
БАТТАЛ. В такому разі пан фаворит моєї Величності битиме королеву!!!
Кінець першої дії
Дія друга
Сцена четверта
Помешкання короля Баттала. Інтер'єр королівського помешкання дещо змінено. На стінах залишився лише "сліпий" годинник. Картини щезли. Поміж розкладачкою пана Абдона та канапою короля з'явилась широка лава, вкрита старим кожухом.
До "покоїв" заходять король Баттал і його фаворит. На Абдоні старий королівський халат.
АБДОН. У вашої Величності таке добре серце! Ви так мало заправили за свій королівський халат! Я аж розчулився, їй Богу... (Звичним тоном). А свої капці, часом, не продасте?
БАТТАЛ (поправляючи краватку). Правду говорять, що добрий товар покупця не шукає... Покупець приходить сам. А навіщо вам, пане фаворите моєї Величності, ще й капці?
АБДОН. В ноги холодно, ваша Величносте... Ви ж носите мої гарні черевики...
БАТТАЛ. То була ваша пропонова, пане Абдоне, поміняти ваші черевики на портфель прем'єр-міністра! Ви ж хотіли бути прем'єр-міністром мого королівства?
АБДОН. Дуже хотів!
БАТТАЛ. Ну то й ходіть тепер босі! …Втім, можливо, я і продам вам свої золототкані капці... бо у мене дійсно добре серце. Долівка в нашому палаці доволі холодна... Застудите собі щось потрібне... і станете нікому непотрібним... М-м-м-м... У вас є при собі гроші?
АБДОН. Вони в державній казні... (Показує рукою на груди).
БАТТАЛ. Ваші гроші у королеви?!
АБДОН (похнюпившись). Так сталося, ваша Величносте... Королева мала дуже вагомі аргументи...
БАТТАЛ. Ну звісно ж! Щоп'ятничні бійки зі мною добре загартували її! То вона вже вас лупцює?
АБДОН (потираючи скроню). Ну що ви! Як ви могли подумати! Тільки лякає... Ревізією...
БАТТАЛ. У вас є проблеми з законом?
АБДОН. А у якого міністра фінансів їх нема? Посада така... Іноді не хочеш, а візьмеш... бо криво лежить...
БАТТАЛ. Може... око у вас таке? Кривувато бачить?
АБДОН. Якби ж то! Я вже взагалі останнім часом навіть закриваю їх, а руки все одно гребуть!
БАТТАЛ. І це ви розповідаєте королю? Я ж можу вас повісити! Ось на цьому абажурі!
АБДОН. Не можете, ваша Величносте, бо хто ж буде виконувати ваші обов'язки?
БАТТАЛ. На що це ви натякаєте?
АБДОН. На ваші обов'язки, ваша Величносте...
БАТТАЛ. Які саме? У мене їх ще багато... (Дивиться на фаворита). Ну не так, щоб і дуже, але ще є... За цей рік ви одержали...
АБДОН. Я заробив...
БАТТАЛ. Хай буде так, заробили... За цей рік ви заробили вже одинадцять портфелів. Залишилось чотири...
АБДОН. А що буде через чотири місяці, ваша Величносте? Через чотири місяці у вас не буде чим розраховуватись зі мною!
БАТТАЛ. Цікава думка, пане Абдоне... Мабуть, я буду просто королем Батталом без усіляких там портфелів! Як це не смішно...
АБДОН. Дійсно смішно! Голий король! Пробачте, ваша Величносте... Мій язик іноді думає, що він сам по собі, а голова сама по собі...
БАТТАЛ. Балакучий язик, пане Абдоне, шкодить всьому тілу... Що ж до вашої зарплатні, то у королеви також є багатенько портфелів!
До покоїв тихо заходить королева Лейя.
БАТТАЛ. Потрусимо трохи і її...
ЛЕЙЯ (сердито). Я що, подібна на грушу?!
БАТТАЛ. Ваша Величність заходить тихо, наче злодій...
ЛЕЙЯ. Наче хто?!!
БАТТАЛ. Я хотів сказати: наче привид... тобто наче тінь... тобто... слухай! А ми тут з паном фаворитом якраз вирішували дуже державні справи!
ЛЕЙЯ. Я чула... І як же ти будеш витрушувати з королеви міністерські портфелі?! Я, якщо ти вже забув, міністр юстиції... Королів, між іншим, також іноді звинувачують в державній зраді...
БАТТАЛ. Знай, що говориш, жінко! Про яку зраду може йти мова?!
ЛЕЙЯ. А торгівля міністерськими портфелями? Звідки на тобі ось ці штани? Краватка? Черевики? ...Виміняв у малознайомого чужинця?! А на що виміняв? На державні посади!!!
БАТТАЛ. Ну чому ж маловідомого? Пана Абдона всі добре знають... Я навіть на вулиці якось чув: та хто ж не знає негідника Абдона?! Здирника і крутія?!! Навіть я не маю такої всенародної слави!
АБДОН. Дякую, ваша Величносте! Ніколи не міг подумати, що я такий популярний... Це так зворушливо... я зараз заплачу... Можна я поплачу на ваших грудях, моя королево?
БАТТАЛ. Вона вже ваша?
ЛЕЙЯ. Не прискіпуйся до людини! Поплачте, Абдончику, поплачте... Мої груди до ваших послуг...
Абдон припадає до грудей королеви, зубами дістає із вирізу плаття гаманець і крадькома ховає його в кишені халата.
ЛЕЙЯ. І не робіть мені лоскотно... (Обнімає його).
АБДОН (звільнившись від обіймів королеви). Щось не плачеться, ваша Величносте... Мабуть не сезон... (До короля, котрий все бачив). Сподіваюся, що тепер ми зможемо домовитись про ваші капці?
БАТТАЛ. Гадаю, що так, пане фаворите моєї Величності...
ЛЕЙЯ. Навіщо вам, Абдончику королівські капці? У короля Баттала страшенно потіють ноги!
БАТТАЛ. То королівський піт!
ЛЕЙЯ. Можна подумати, що королівські ноги смердять якось інакше!
АБДОН. Мені холодно в ноги, ваша Величносте. А брати гроші з державної казни мені не дозволяє моя совість!
ЛЕЙЯ. Бачите, як все гарно складається, пане фаворите! Вам не дозволяє брати гроші з казни ваша совість, бо вона, мабуть, знає, що це марна справа. Я теж не дозволяю... (Плескає себе по грудях). Ой!!! (З жахом дивиться собі під ноги, по боках).
БАТТАЛ (зловтішно). Щось не так, ваша Величносте?
ЛЕЙЯ (чужим голосом). Казна...
АБДОН. Що, казна...
ЛЕЙЯ. У мене вкрали казну держави!!! Зачинити всі двері, вікна, димарі, кордони!!!
БАТТАЛ. Може, ти десь згубила казну нашої бідної держави?
ЛЕЙЯ. Щоб я згубила?! Я ж така скупа!
АБДОН. Ну то й що?
ЛЕЙЯ. У скупого, пане фаворите, навіть власний розум під замком!!! А ви кажете згубила! У мене вкрали казну!
АБДОН. Ви впевнені, ваша Величносте? Може, пошукаємо? Казна нашої держави не голка...
ЛЕЙЯ. Звичайно не голка! В гаманці помістилася...
БАТТАЛ. І що, багато там було, люба?
ЛЕЙЯ (з підозрою). Люба? Чого це ти підлещуєшся? (Підходить до короля). Ану дивись мені в очі! Чому вони у тебе бігають?!
БАТТАЛ. Бо тебе багато, ваша Величносте... Не можу охопити одразу...
ЛЕЙЯ. Он як?!! Ти ще й ображати мене посмів!!! Натякаєш, що я товста?!! Ану вивертай кишені!!! Злодюго!!
БАТТАЛ. І не подумаю! Я король чи хто?
ЛЕЙЯ. Чи хто! Державою, практично, керує пан фаворит, а король тільки те й робить, що блазнює перед моєю Величністю і паном Фаворитом, почепивши краватку на немиту шию!
БАТТАЛ. А це вже наклеп! Я вже майже три місяці щодня мию шию! Чуєш? Щодня!!!
АБДОН. Можна було б і через день, ваша Величносте... Якщо оце кожний захоче мити свою шию щодня, то що ми будемо експортувати?
БАТТАЛ. Не зрозумів... Ми експортуємо нашу воду? Чим вона у нас краща за іноземну?
АБДОН. Нічим, ваша Величносте...
БАТТАЛ. В такому разі цей бізнес збитковий для іноземців!
ЛЕЙЯ. А от і ні! Іноземці нашу воду газують і експортують до нас під виглядом нарзану!
БАТТАЛ. Тоді це збитковий бізнес для нас, для держави!
АБДОН. Престиж держави вищий за якісь там копійки!
ЛЕЙЯ. Але ми відхилилися від нашої теми. Як міністр юстиції я звинувачую тебе у викрадені державної казни!
БАТТАЛ (дивлячись на Абдона). Чесного карати, то мед на душу злодія... Я, ваша Величносте, нічого не крав. І крапка. …Між іншим, дехто хотів придбати у мене мої, гаптовані золотом капці... Цікаво, за які такі бублики?
АБДОН (до королеви). Його Величність щось таке говорять... Якісь прозорі натяки... Це мене кривдить, моя королево... Можна я поплачуся на ваших грудях ще раз?
ЛЕЙЯ. Звісно, що можна, пане Абдончику... Де ж ви ще зможете поплакатися, як не на грудях королеви Лейї?
Абдон припадає щокою до грудей королеви, швидким рухом повертає "казну" на місце.
ЛЕЙЯ. Поплачте, пане Фаворите, на моїх грудях, бо, припавши до грудей нашого короля, можна втратити вухо!
БАТТАЛ. Я не людожер, ваша Наївносте!
АБДОН (звільняючись від обіймів королеви). Ваша Величносте! Не ображайте, будь ласка, в моїй присутності цю (показує на королеву) святу жінку!
БАТТАЛ. Я завжди говорив, що у лукавої людини роздвоєний язик! А, втім, дякую... Якби не ви, пане Фаворите, я б і не знав, що одружений на святій! (До королеви). А де ваш німб, люба? Ви забули його під подушкою? Як необачно! Ваш німб може запецькатись об казан!
ЛЕЙЯ. Я вас, ваша Величносте, ненавиджу!
БАТТАЛ. Приємно чути... Може, розлучимося, люба? Казну можеш залишити у себе...
ЛЕЙЯ. Знущаєшся? (торкається рукою грудей) Ой!!!
Лейя дістає "казну", перераховує гроші.
ЛЕЙЯ. Містика, їй Богу! Я ж щойно... Її не було!
АБДОН. Мабуть, ви помилилися...
ЛЕЙЯ. Це нерви... (До короля). Я так втомлююся, лаючись із тобою! Хочу на води! Мені терміново потрібен гідромасаж!
БАТТАЛ. Може, задовольнишся еротичним? Пошлемо пана Фаворита на курси...
ЛЕЙЯ. Темнота! Пану Абдончику не потрібні ніякі курси!
БАТТАЛ. Це вам з власної практики відомо?
ЛЕЙЯ. Хам!
БАТТАЛ. Правий був Аристотель, говорячи, що мало знати доброчесність. Потрібно навчитись її здійснювати! А над всім цим стоїть розум. Саме розум дозволяє диференціювати і насолоду, і страждання, приборкати пристрасть, своєчасно затримати розвиток шкідливих звичок, перш ніж вони стануть другою натурою людини, і будуть сприяти його розбещеності, бо саме такою є нестриманість в своїх модифікаціях – від розбещеності до розніженості... Кінець абзацу. (Дивиться на закляклих від здивування Абдона та королеву). Ось так, мої любі...
ЛЕЙЯ. Містика... (До Абдона). Ти щось розумієш?
АБДОН. Лише одне, ваша Величносте... Король Баттал весь час мене дурив відносно своєї освіти... Мабуть, він не тільки почесний професор...
ЛЕЙЯ. Не вигадуйте, пане Абдоне! Я цього дурисвіта бачу наскрізь. (До короля). Ваша Величносте, скільки буде два помножити на два?
БАТТАЛ (сміючись). Ти вважаєш, що я дурніший за цапове чоло?
ЛЕЙЯ. Я вважаю, що курка не може обрости вовною... (До Абдона). Це він знову з якогось папірця вичитав...
АБДОН. Чомусь його Величності весь час розумні папірці попадають під руку... І звідкіля вони беруться, коли в палаці немає жодної книжки?!
БАТТАЛ. Чому нема? Є одна... Ощадна... На моєму рахунку лежить ажно сорок мільярдів бублів*!
ЛЕЙЯ. Мовчав би, мільярдер липовий! (До Абдона). У свій час ось це (показує на короля) повидавало ощадні книжки всім громадянам королівства! Навіть немовлятам! Уявляєте, пане Абдончику? Кожному громадянину було подаровано, на папері звичайно, по десять тисяч нових бублів*!
АБДОН. Навіщо?
БАТТАЛ. Моральна підтримка свого роду, пане фаворите. Фактично бідна людина почуває себе гіпотетично багатою!
ЛЕЙЯ. Що не кажіть, а сиве волосся росте і на порожній голові!
АБДОН (до короля). А що, коли хтось захоче відчути себе не гіпотетично багатим, а багатим і зажадає свої десять тисяч нових бублів*? А потім ще хтось і ще...
БАТТАЛ. А це вже проблема міністра фінансів, пане міністре фінансів... Звичайно, якщо хтось звернеться до мене з цим питанням я, як гарант конституції, повинен буду відреагувати відповідно до її норм...
АБДОН. Як цікаво! Проблему створювали ви, ваша Величносте, а відповідати мені!
ЛЕЙЯ. Не хвилюйтеся, пане Абдончику! Кожного, хто наважиться прийти до вас з подібними вимогами я, як міністр охорони здоров'я, відправлю до божевільні!
БАТТАЛ. Он як?! Це чому ж?!
ЛЕЙЯ. Бо тільки божевільний може думати, що держава коли-небудь дозволить пересічному громадянину стати багатим! Багатими повинні бути одиниці... Приміром, я!
АБДОН. А я?
ЛЕЙЯ. Ви також, пане Фаворите, бо друга людина в державі не може бути бідною!
БАТТАЛ (здивовано). Пан фаворит є другою людиною в державі?!
ЛЕЙЯ. Другою...
БАТТАЛ. Сподіваюся, після мене?
ЛЕЙЯ. Після мене...
БАТТАЛ. Тоді на якому ж місці я?
ЛЕЙЯ. На своєму... Ні на якому, якщо чесно...
БАТТАЛ. Я король!
ЛЕЙЯ. Номінально...
БАТТАЛ. А чотири міністерські портфелі?
ЛЕЙЯ. Які?
БАТТАЛ. Міністр спорту...
ЛЕЙЯ. Спорт у нас тільки на папері.
БАТТАЛ. А міністр освіти?
АБДОН. Яка освіта, коли в королівстві немає паперу на зошити?! Хіба це демократично? Народ має право!
БАТТАЛ. У вас не запитали, пане Фаворите! Крім того, чи не ви, пане Абдоне, пропагуєте серед населення в'язання вузликів замість вивчення письма?
АБДОН. Пропагую, ваша Величносте, але право людини на зошит має бути продекларовано в кодексі про права людини. Що ж до вузликів, то вони допомагають нам змагатися зі злочинністю.
БАТТАЛ (здивовано). Яким чином?!
АБДОН. Кожній людині, котра вивчає в'язання вузликів, ми показуємо як мотузка, на якій вона в'яже свої вузлики, може перетворитися на зашморг! Геніально, правда? Це винахід королеви Лейї!
БАТТАЛ. Поздоровляю вас, ваша Величносте! Ви перетворюєтеся на справжнього державного діяча! Це веселить вашу душу?
ЛЕЙЯ. Ще б пак! Я на порозі щастя!
БАТТАЛ (поправляючи краватку). …Епікур якось сказав: благополуччя і щастя – не в великій кількості грошей, не в висоті положення, не в посадах яких-небудь, або силі, а в свободі від печалі, в помірності почуттів і схильності душі до дотримування рамок, визначених природою...
АБДОН. Що може знати хвора людина про щастя!
ЛЕЙЯ. Ти, Абдончику, знайомий з ним? З цим Епікуром?
АБДОН. На жаль, ваша Величносте... Пан Епікур мав нещастя жити до нашої ери...
ЛЕЙЯ. Чому мав нещастя?
БАТТАЛ. У Епікура в сечовому міхурі було повно каміння, ваша Величносте...
АБДОН. Тому й мав нещастя. Коли б він жив у наш час, йому б повикидали з міхура те кляте каміння і він, мабуть, переглянув би своє філософське вчення, бо нещасливий завжди знаходиться в очікуванні смерті, а хворий намагається пробитися в святі! …Скажіть, ваша Величносте... ви дійсно король Баттал?
ЛЕЙЯ. Пане фаворите, ви про що? Чиста сорочка, краватка, штани та черевики засліпили ваш розум? Я з цим селюком живу десять років!!!
БАТТАЛ. Це чиста правда, пане Фаворите моєї Величності... чиста правда...
АБДОН. Але ж ви освічена людина! Чорт мене забирай!
БАТТАЛ. Е-е-е-е... Як вам сказати, пане Фаворите... У свій час, я дійсно трохи вчився...
АБДОН. Але ж Епікур! Лао-Цзи! Аристотель! Хто буде наступним на цьому ярмарку красномовства?!
БАТТАЛ. Дихайте рівніше, пане фаворите... Хіба король Баттал не має права володіти знаннями?
ЛЕЙЯ (з викликом). А навіщо тобі знання?!!
БАТТАЛ. Через чотири місяці у мене не буде нічого, крім знань, моя люба... Своїми знаннями я не зможу розраховуватися з паном фаворитом, бо знання віддати неможливо. Вони або є, або їх немає... Знаннями можна тільки поділитися...
АБДОН (сам до себе). Щось тут не так... Абдоне... Щось тут не так... А чому ви вдавали з себе тупувату Величність?
БАТТАЛ (посміхаючись). Бо я насправді трохи тупуватий...
ЛЕЙЯ. У нього ж матуся була божевільною!
БАТТАЛ. Золоті слова, люба...
ЛЕЙЯ. А батько п'яницею!
БАТТАЛ. Абсолютно справедливо, люба...
ЛЕЙЯ. Не називайте мене любою, ваша Величносте! Мене це дратує!
БАТТАЛ. Але ж ви моя дружина... поки що...
ЛЕЙЯ. Це справа часу, Баттале! Ти вже місяць спиш окремо, на лаві! Я зрозуміла твій натяк...
БАТТАЛ. А я без натяків, ваша Величносте. Мені набридло спати на тих клятих пружинах! У мене на ребрах від них синці... Це по-перше, а по-друге, зараз у всьому світі лютує СНІД!
АБДОН. А яке відношення має наше королівство до цілого світу? Ми – самі по собі, світ – сам по собі!
БАТТАЛ. Береженого Бог береже, пане фаворите... Звідки я знаю з ким ви там, по закордонах, були в теплих стосунках? А я б ще хотів трохи пожити...
ЛЕЙЯ. На що це ти натякаєш, старий блазню?
БАТТАЛ. На те, що не бажаю жити шведською сім'єю... У мене пуританське виховання, ваша Величносте!
АБДОН (стаючи в позу ображеного). Я травмований, ваша Величносте, вашими натяками! Між мною і королевою нічого не може бути принципово! Вона мені не до смаку!
ЛЕЙЯ. Що?!!
АБДОН. Пардон... Я зовсім не так хотів сформулювати цю думку... Я хотів сказати, що це навіть смішно... Між нами така різниця в віці...
ЛЕЙЯ (роздратовано). Яка?!!
АБДОН. Ще раз пардон, ваша Величносте... Я хотів сказати його Величності, що ми з вами як брат і сестра... як...
БАТТАЛ. А чому у вас синці на спині, пане фаворите? На розкладачці пружин немає...
АБДОН. Це я впав, ваша Величносте! Вчора...
БАТТАЛ. Я знаю... на канапу... Між іншим, панове, а де мої картини?
ЛЕЙЯ (ховаючи очі). Ти про ту мазню?
АБДОН. Вони псували інтер'єр, ваша Величносте!
БАТТАЛ. То з голими стінами краще? У вас не все гаразд зі смаком, пане фаворите...
АБДОН. Не думаю, ваша Величносте... Я ж не зняв зі стіни цього сліпого годинника! У нього добротний футляр...
БАТТАЛ. Без картин цей годинник нічого не вартий, пане Абдоне. В купі з картинами цей годинник символізував собою абсурдність нашого існування!
ЛЕЙЯ. Я не вважаю своє існування абсурдним...
БАТТАЛ. Мені тебе шкода, Лейє, бо надходить час, коли все має змінитися! ...Колись, дуже давно, коли я був молодим і дуже схожим на пана фаворита, я також не звертав уваги на те, що цей годинник "сліпий". Я не звертав уваги на те, що він відраховував час однією стрілкою на порожньому циферблаті, я навіть ніколи не замислювався над тим, як він може йти, якщо його ніхто ніколи не заводив! І, головне, я не замислювався над тим, навіщо цей годинник відраховує якийсь неіснуючий час! …Згодом я все зрозумів, але було занадто пізно...
ЛЕЙЯ. Це коли ти збрив бороду? Особисто мені до лампади всі ці твої переживання і прозріння! Цокотить, то й хай собі цокотить... Раз годинник на стіні іде, значить, життя також продовжується!
БАТТАЛ. Життя, твоє життя, не продовжується... Це просто ти старієш... Справжнє ж життя продовжується поза нашою державою...
ЛЕЙЯ. За бугром? Не сміши мене, ваша Величносте! Знаємо, чули... Пан Абдончик багато чого мені про закордон понарозповідав! Немає там нічого доброго... Не те, що у нас! Тихо, спокійно...
БАТТАЛ. Неначе на цвинтарі...
АБДОН. Головне ‒ влада!
ЛЕЙЯ. Золоті слова! (До короля). Ось скажи, ким би ти оце став, коли б, приміром, раптом перестав бути королем? Уяви собі на хвилинку, що ти не король Баттал, а просто якийсь там Баттал... Ну так сталося... Ким би ти став?
БАТТАЛ. …Людиною...
АБДОН. Яка гидота, бути просто людиною!
ЛЕЙЯ. Ти, ваша Величносте, серйозно?
БАТТАЛ. Цілком... Влада – це їжа для нездорової голови, ваша Величносте...
АБДОН. Не можу погодитися з вами!
БАТТАЛ. З цим важко погодитися. Особам, пойнятим владою...
ЛЕЙЯ. Це ти і про мене?
БАТТАЛ. Якщо хочеш...
ЛЕЙЯ. В тобі прокинулися чесноти? Але ж чим ти кращий за всіх нас? Начепивши краватку, ти просто став смішним!
БАТТАЛ. Краще виглядати смішним, аніж мертвим!
АБДОН. У вас вигляд досить здорової людини.
БАТТАЛ. Я маю на увазі не фізичну смерть, пане фаворите, бо фізична смерть підбиває підсумки того, що зробила людина в своєму житті. Важливо не пройти крізь життя духовним мерцем... То ж виглядати іноді смішним навіть корисно, бо тим самим ти провокуєш друзів на прояв щирості, а ворогів ‒ на глузування з себе.
ЛЕЙЯ. То ти лишень провокуєш, ваша Величносте?! А я, божевільна, вже грішним ділом подумала, що ти переродився! Слів всіляких розумних нахапався, одяг у пана Абдончика виміняв, поголився...
БАТТАЛ. А я дійсно не перероджувався, ваша королівська Величносте... Просто надходить той час, коли я, нарешті, знову зможу стати... самим собою! Правда, з однією не дуже приємною поправкою... Я стаю самим собою, змарнувавши двадцять років... свого життя!
Сцена п’ята
Королівські покої. Королева Лейя, сидячи на канапі, годує з ложки пана фаворита Абдона.
До покоїв заходить король Баттал з валізами в руках.
БАТТАЛ (поставивши валізи на лаву). Боже! Яка ідилія! Шкода, що Рубенс помер так завчасно! Вийшла б чудова картина, котрій би я дав наступну назву: королева годує з рук свого коханця... (Абдон від несподіванки закашлюється, а королева випускає з руки ложку).
ЛЕЙЯ (сердито). Міг би й постукати, пане номінальний король!
АБДОН. От-от, ваша номінальна Величносте! Я мало не захлинувся! Стукати треба!
БАТТАЛ (вдягаючи плащ). У мене були зайняті руки, панове! А голова мені ще знадобиться...
ЛЕЙЯ. Навіщо ти припер сюди ще й валізи! В королівських покоях і так розвернутись немає де!
БАТТАЛ. Я на декілька хвилин, ваша королівська Величносте... Потрібно виконати деякі формальності... стосовно пана фаворита...
АБДОН. Ви про мою подальшу платню, ваша номінальна Величносте?
БАТТАЛ. Саме це питання я й хотів би вирішити, пане Абдоне... Почну з того, що портфелів у мене, як ви знаєте, нема... жодного.
ЛЕЙЯ (зловтішно). Це нам відомо, пане король! Давай далі!
БАТТАЛ. Даю, ваша Нетерплячість... (Виймає з кишені дзеркальце і поправляє краватку). Виходячи з цього, я сьогодні прийняв дуже цікаве рішення. …Воно має вас зацікавити, пане фаворите моєї номінальної Величності...
АБДОН. Мене може зацікавити тільки влада!
ЛЕЙЯ. Дуже розумно, Абдончику...
БАТТАЛ (з подивом). Вам не стає влади?! Але ж ви майже король!!!
АБДОН (зав'язуючи пояс халата). Майже король – це не король! Майже щось не може бути чимось!
ЛЕЙЯ. Дуже розумно, Абдончику!
БАТТАЛ. Я так розумію, що ви не відмовилися б стати при нагоді королем?
ЛЕЙЯ. Він що, дурень?!
БАТТАЛ. Хто зна... Я також двадцять років сумнівався в тому, що я розумний...
ЛЕЙЯ. Хто ти такий, щоб ображати пана Абдончика?!
БАТТАЛ. Король...
ЛЕЙЯ. Ха!!! ...Тисячу разів ха!!! Який же ти король, якщо не виконуєш жодного із своїх обов'язків? …Навіть подружніх!!!
БАТТАЛ (посміхаючись). Це правда... не виконую. Бо я не люблю стояти в черзі...
ЛЕЙЯ. Ти винятковий негідник, Баттале! Так образити жінку!
БАТТАЛ. Образити?! Я вже два роки ледве проходжу в ці двері!!!
АБДОН. Ви багато їсте...
БАТТАЛ. Помиляєтесь, пане коханцю її розбещеної Величності! Мені роги заважають! Розумієте? Роги!!! А ця високородна повія говорить мені про образу! …А, втім, я не збираюся псувати собі настрій подібними дурницями... Я прийшов сказати, що готовий зректися трону.
АБДОН (вражено). Повторіть ще раз, ваша найвеличніша Величносте!!!
ЛЕЙЯ. Не слухай його, Абдоне! Цей недоумок знову блазнює!
Баттал йде до канапи й дістає з-під неї свою корону.
БАТТАЛ. Помиляєтеся, ваша Обмеженосте... Я як ніколи зацікавлений в тому, щоб пан фаворит мені повірив.
АБДОН. Потримати дасте?
ЛЕЙЯ. Проси, щоб дав поносити!
БАТТАЛ. Всьому свій час, панове! Я взагалі хочу подарувати Абдону королівську корону, а тобі, ваша Величносте, свободу. Я розлучаюсь із тобою, люба...
ЛЕЙЯ. Він, мабуть, п'яний... Або ж це сон...
БАТТАЛ. На щастя це не сон, панове коханці...
АБДОН. Це дійсно щастя, ваша недосяжна Величносте! Давайте, даруйте вже мені вашу корону, бо я аж не можу!
БАТТАЛ (посміхаючись). Мабуть, корона буде трохи завелика на вас, пане фаворите...
АБДОН (не зводячи очей з корони). То нічого, ваша божественна Величносте! Якщо не виросте голова, я підкладу газети! Мені б тільки корону в руки взяти... Я б вже придумав як її носити!
ЛЕЙЯ. Дуже розумно, Абдончику! (До короля). Ну давай, не муч дитину! Бачиш, аж труситься весь!
БАТТАЛ. Хай потерпить твій Абдончик... Я двадцять років терпів на голові цю корону, то нехай вже він потерпить п'ять хвилин без неї!
АБДОН. Тільки не довше, ваша неземна Святосте...
БАТТАЛ. Обіцяю, пане фаворите... А зараз перейдемо до справи, панове... Як ви вже чули, я сьогодні прийняв рішення зректися трону на користь пана фаворита... Сподіваюся, ви не будете вмовляти мене не робити цього?
АБДОН (обурено). Як ви могли про нас таке подумати?!
ЛЕЙЯ. Дійсно! Тобі б тільки образити людину!
БАТТАЛ. От і добре, панове! Своїм рішенням ви розв'язуєте мені руки! Пане Абдоне...
АБДОН. Слухаю вас. (Хапається за голову). О, Боже! У мене бракує слів, щоб сказати вам, яка ви велика Величність!
БАТТАЛ (буденним голосом). Немає потреби, пане фаворите... Підійдіть, я вас більш-менш урочисто короную...
Король Баттал мостить корону на голові у занімілого Абдона. Корона виявляється дійсно завеликою і тому тримається на Абдонових вухах.
БАТТАЛ. Я ж казав, що трохи великувата!
ЛЕЙЯ (плескаючи в долоні). Боже! Який чоловік! Абдончику, тобі дуже до лиця королівська корона!!!
АБДОН (мало не втрачаючи свідомість від щастя). Дякую, моя королево!
ЛЕЙЯ (до екс-короля). Ти щось казав про розлучення! Я готова розглянути це питання хоч зараз... Як міністр юстиції я розлучу нас вже через хвилину!
БАТТАЛ. Це мене влаштує, Лейє... Сподіваюся, ти не втопишся з горя в ночвах?
ЛЕЙЯ. І мріяти забудь! Між іншим, не хочеш побути свідком на моєму весіллі?
БАТТАЛ. Дякую, ваша Величносте... Я вже був на протязі майже двох років свідком ваших позашлюбних відносин з паном Абдоном...
АБДОН (прийшовши до тями). З його королівською Величністю, Баттале! З королівською!!! (Несамовито). Боже!!! Я король!!! Я... я... (До Баттала). Проси чого хочеш, людино! Сьогодні у мене свято...
БАТТАЛ. У мене також, ваша Величносте, бо кожен з нас, нарешті, одержав те, що хотів! Ви – королівство і королеву, а я – свободу! Пам'ятаєте, два року тому ви запитали у мене: чого може бракувати королям? Тоді я відповів вам, що королям завжди бракує свободи!
АБДОН. Тепер вона у вас є?
БАТТАЛ. Тепер є!
ЛЕЙЯ. Але ж тепер ти ‒ ніхто!
БАТТАЛ. Тепер я людина! Хіба цього замало, щоб бути щасливим?
АБДОН. Володіти лишень собою?! Яке ж це щастя?! Як на мене, це біда!
БАТТАЛ. Саме ці слова я мав необережність сказати двадцять років тому, вперше натягнувши на вуха цю корону!
АБДОН. Вам вона також була завелика?
БАТТАЛ. Звичайно! Корона завжди завелика тому, хто пнеться на верхівку влади, не маючи на те права...
ЛЕЙЯ. Не слухай його, ваша Величносте... У екс-короля, внаслідок втрати влади, не все гаразд із головою! За рік-два ваша голова підросте і корона буде сидіти там, де їй і належить!
АБДОН (до Баттала). Дуже шкода...
БАТТАЛ. Ви про що, пане король? Перепрошую... ваша Величносте...
АБДОН. Про вашу голову, чоловіче! Я тут грішним ділом подумав: а чи не запропонувати вам, Баттале, посаду мого фаворита! Все одно ви тепер вільні...
ЛЕЙЯ. А що?! Було б дуже весело! Баттал – фаворит його королівської Величності Абдончика Першого!!! (Починає реготати). Ой!!! Я зараз помру!!!
БАТТАЛ. Було б добре, люба...
АБДОН. Ви про фаворита моєї Величності, чи про королеву?
БАТТАЛ. Про королеву, Абдоне! Що ж до можливості стати вашим фаворитом – вибачайте! Я не звик наступати на одні й ті ж граблі по декілька разів!
ЛЕЙЯ. Це ти про що?
БАТТАЛ. Двадцять років тому я вже мав честь бути фаворитом у короля Ашира! Втім, яка там, до біса, честь!!! Мав нещастя! І ось мені знову пропонують стати фаворитом його Нікчемності!!! Щиро дякую, мало шановний Абдоне!
АБДОН. Я би вас попросив, Баттале!
ЛЕЙЯ. За ґрати його, ваша Величносте! Патякає тут казна що! Ти, Баттале, хочеш сказати, що твої батьки не королі?!
БАТТАЛ. На щастя ні, люба!
ЛЕЙЯ. То це я змарнувала десять років свого життя з простолюдином?! Боже правий!!! Та я ж тебе зараз уб'ю!!!
БАТТАЛ (ховаючись за Абдона). Пізно, моя люба, лаяти на скелю, котра падає на тебе...
АБДОН (силкуючись щось зрозуміти). Зачекайте, Лейє! Я хочу зрозуміти... (До Баттала). Скажіть-но, Баттале, якщо ви так прагнули отримати свободу, то чи не легше було б одного дня просто зникнути: Світ великий!
БАТТАЛ. Королі ніколи не зникають безслідно, ваша Величносте... Королів, котрі не мають спадкоємця, або ж вбивають, або ж вони помирають самі. Я вигадав набагато кращий вихід! Ви отримали бажану вами корону, а я – бажану мною свободу!
ЛЕЙЯ. А я в твої майбутні плани не входила...
БАТТАЛ. Каюсь, ні... Ти виявилася жінкою не моєї мрії...
ЛЕЙЯ. Я вирву твоє кам'яне серце!!! Десять років тому, ось на оцій канапі, ти, ковтаючи слину нестримного бажання, говорив мені на вухо зовсім інші слова!!!
БАТТАЛ. Канапні балачки чоловіків ніколи не відповідають дійсності... Особливо, коли ці чоловіки ще не одружені...
АБДОН (до королеви). То ви кохалися з цим чоловіком ще до шлюбу?! Мене вражає ваша легковажність, королево тутешня! Мої принципи...
ЛЕЙЯ. Помовчав би краще зі своїми принципами! (До Баттала). Який сьогодні день?
БАТТАЛ. П'ятниця...
ЛЕЙЯ (до Абдона). Тобі не поталанило, Абдончику! Доведеться розпочинати королівське життя з бійки!
АБДОН (не звертаючи уваги на королеву). Скажіть, Баттале, а чому ви вибрали серед сотень претендентів саме мене? Як на мене, то владу в цьому злиденному королівстві можна було б довірити останньому дурневі!
БАТТАЛ. Помста, ваша Величносте... Жага свободи і помста!
АБДОН. Не розумію, Баттале!
БАТТАЛ. Якщо я все розповім, вам не сподобається...
ЛЕЙЯ. Мені теж?
БАТТАЛ. Звісно...
АБДОН. Розповідайте, Баттале, бо примус гірший за наказ...
БАТТАЛ. Ваша правда... Свого часу мене примусили стати королем, але нічого доброго з цього не вийшло.
ЛЕЙЯ. А ти, звісно, пручався!
БАТТАЛ. На жаль... Його Величність король Ашир хитрощами зміг розбудити в мені нестримне бажання влади, а сам, прихопивши з собою молоду коханку та награбовані у свого ж народу гроші, втік до країв, де завжди літо...
АБДОН. Який негідник!!!
БАТТАЛ. Не те слово, ваша Величносте... Саме тому я вибрав вас, справедливо вважаючи, що тільки ви повинні керувати цим нещасним королівством!
АБДОН. Не бачу зв'язку...
БАТТАЛ. Зараз побачите, (До королеви). Ваша Величносте, підтримайте його Величність, бо те, що я зараз скажу, може пошкодити його королівське обличчя...
ЛЕЙЯ. Яким чином?
БАТТАЛ. Король може втратити свідомість і впасти!
АБДОН (пручаючись). У мене залізні нерви, Баттале! Кажіть!
БАТТАЛ. Вам видніше... А зв'язок між вами та королем Аширом до смішного простий... Ви, ваша Величносте, його позашлюбний син...
Абдон снопом падає на підлогу.
БАТТАЛ. Я ж казав...
ЛЕЙЯ (кидаючись до Абдона). Яке щастя!!! Я буду дружиною справжнього короля!!! (Ляскає Абдона по щоках). Ну ж бо, тюхтію! Знайшов час лежати! Вставай, час йти до шлюбу!
АБДОН (безтямно крутячи головою). … Батько... Мій батько... позашлюбний... (До королеви). А навіщо вам одруження?
Лейя піднімає Абдона з підлоги.
ЛЕЙЯ. Мені потрібні гарантії, мій любий! Стовідсоткові!!! Ви набагато молодші...
БАТТАЛ. Стовідсоткові гарантії може дати лише куля, випущена в голову!
ЛЕЙЯ. Хижак!
АБДОН (сам до себе). ...Я завжди чомусь це відчував... (Голосно). Я дійсно король!!! Справжній!!! (Обнімає Лейю).
БАТТАЛ (беручи валізи). Дуже радий за вас... (Дивиться на королеву). …Обох... (Сам до себе). Вони навіть гірші, ніж я думав! Їм сподобалася ця жахлива новина! А, втім... (Йде до дверей). Прощавайте, ваші Величності! Сподіваюся, я ще почую про ваш ганебний кінець!
Баттал йде геть.
ЛЕЙЯ (звільнившись від Абдонових обіймів). Той дурень вже пішов? (Озирається). Потрібно було його повісити! Як ти вважаєш?
АБДОН. Вважаю!
ЛЕЙЯ. Тоді я зараз!
Лейя швидко вибігає.
АБДОН (радісно). Як добре все склалося! Я король і я справжній! Як там той простолюдин казав? Тепер він людина?! Просто людина? Яка убогість мислення! Влада – ось що головне! Безмежна, всеосяжна, абсолютна влада! Влада – це можливість карати будь кого! Можливість красти, не боячись, що тебе припруть до стіни вилами! Можливість байдикувати і в той же час смачно їсти! Можливість жити так, наскільки дозволяє це робити твоя розбещеність!
Заходить королева.
АБДОН. Ти так швидко?! ...Вже повісила?
ЛЕЙЯ. Звичайно!
АБДОН. Баттала?!
ЛЕЙЯ. На жаль! Баттал встиг перетнути державний кордон! У нас така маленька держава!
АБДОН. Кого ж тоді ти наказала повісити?
ЛЕЙЯ. Хто його знає! Якогось сіромаху!
АБДОН. Але навіщо?!!
ЛЕЙЯ. Потрібно ж було когось повісити! Від сьогодні зашморг, той що на шибениці перед палацом, має виконувати свої обов'язки, а не висіти десятиліттями без діла!
АБДОН (нервово ковтаючи слину). Мабуть нам дійсно потрібно якомога швидше з тобою одружитися... Задля гарантій...
ЛЕЙЯ. З превеликим бажанням, любий! Пішли, подивишся, як він гарно висить!
АБДОН (потирає шию). ...Пробач, я боюся мерців...
ЛЕЙЯ. Тоді який же ти король?! Потрібно звикати, любий! (Тягне Абдона за рукав, Абдон пручається). ...І не пручайся, ваша Величносте! Ти забув, що сьогодні п'ятниця?! (Підносить до обличчя Абдона кулак).
АБДОН (приречено зітхнувши). Вже згадав... люба...
ЛЕЙЯ. От і добре, ваша Величносте... І вище голову, Абдоне! Ти ж не хочеш насправді виглядати його Нікчемністю Абдоном Першим?!! Ні? Чудово! До речі, можеш скласти розкладачку... З сьогоднішнього дня ти спатимеш на канапі!!! (Дивиться на годинника). І ще одне! Зніми, до біса, той клятий годинник! Віднині час у нашому королівстві відлічуватиме шибениця!
АБДОН. Гарно сказано! (Знімає годинника). Як думаєш скільки за нього дадуть?
ЛЕЙЯ. І це питає король? Віддадуть все, що мають, ваша Величносте! Або я не королева!!! (Йдуть геть).
Кінець другої дії.
Примітка. Один бубль* – видумана грошова одиниця.
Прохання до завлітів та режисерів: у випадку зацікавленості п'єсою, звертайтесь, будь ласка, до автора.
Завантажити твір у форматі doc.zip
У 2012 році електронне видання "Фаворит його Нікчемності" (комедія-фарс на дві дії) було включено до Інформаційного Збірника сучасної української драматургії "Авансцена", а у 2013 році побачило світ й книжкове видання.
У 2018 році комедія-фарс "Фаворит його Нікчемності" увійшла до паперового видання збірника 7 п'єс "Сім кроків до театру" (видавництво «Фенікс»).
2019 рік - вистава за мотивами п'єси "Фаворит його Нікчемності" (комедія-фарс на дві дії) Олега Гончарова - Харківський національний університет мистецтв ім. І.П. Котляревського, театральний факультет, кафедра режисури драматичного театру (режисер - Марина Захарова).
Матеріали надіслано автором для читачів порталу "Мала Сторінка".
Більше творів Олега Гончарова на "Малій Сторінці":
Олег Гончаров – драматург, сценарист, композитор, дизайнер. Друкувався в "Страйк Ілюзій", "Авансцена", Драмовичок", в ж-лі "Дніпро", збірнику творів переможців "Корнійчуковська премія" (Вид-во "Плутон"), "Як тебе не любити...", в Дебют-газеті, має збірник семи п'єс "Сім кроків до театру". Є автором 30 п'єс, котрі були в репертуарах театрів України, Білорусії, Німеччини, Канади, Росії; романи: "Савейна", "Юлька", "Ігри хакерів"; автор 39 реалізованих к/м анімаційних кіносценаріїв; є ілюстратором: "Савейна", "Сім кроків до театру", "Дзвони долі". "Казкові історії Русани та Данилка".