1 СЕРПНЯ — МАКОВІЯ
(до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 14 серпня)
Маковія (Перший Спас, Спас на воді, Медовий Спас, Маковея) — народна назва православного свята Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього, або Свято Всемилостивого Спасу та Пресвятої Богородиці, яке відзначають у перший день Успінського посту 1 серпня.
Свято Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього прийшло до нас з Візантії, де було встановлене не пізніше ІХ ст. Воно полягало у перенесенні з імператорського палацу до храму Софії частини хреста Господнього, що збереглась. Протягом двох тижнів цю святиню носили по Константинополю з метою «відвертання хвороб», для очищення міста від злих духів, які за давніми віруваннями приносили епідемії страшних хвороб. За допомогою хреста освячували воду, щоб вона стала чистішою та щоб йшли дощі у спеку.
Цього дня святкується також день семи Святих Мучеників Макавеїв, або, як кажуть в народі, «Маковія». Церква відзначає пам'ять семи мучеників: Авіма, Антоніна, Гурія, Єлеазара, Євсевона, Аліма і Маркела, їх матері Соломії та вчителя їх Єлеазара, які в 166 р до н. е. очолили повстання за віру в єдиного Бога і були за це жорстоко покарані.
За переказами цього дня 988 р. хрестився князь Володимир. Під час цього свята при богослужінні відбувається винесення хреста на середину храму і поклоніння йому, а після літургії — хресний хід до води. У Київській державі цей звичай перетворився на хресні ходи до річок, водоймищ, озер. Вода освячувалася і після цього в ній купалися, а також купали худобу, щоб вона не хворіла. Традиційно саме в цей час освячували нові колодязі і чистили старі.
У Перший Спас починається Успінський піст — «спасівка», який триває два тижні.
У народі кажуть, що Перший Спас — це проводи літа. Цього дня починають відлітати ластівки. Ластівка весну починає і осінь накликає.
Медовим його називають тому, що вулики до того часу наповнюються медом і традиційно пасічники починали медозбір. Тільки після освячення першого меду в церкві на Маковія можна було розговлятися.
(https://uk.wikipedia.org/wiki/)
МАКОВІЯ
( з ілюстрованої енциклопедії українського народу)
Маковія — одне з найулюбленіших у народі свят. Відзначають його 1 серпня.
Цього дня у церквах святили воду, квіти й мак. Так звану маковійську квітку переважно робили з городніх квітів, але додавали в букет і лісові квіти. Пишний букет складався з чебрецю, чорнобривців, м’яти, васильків, нагідок, польових сокирок тощо. Додавали інколи й голівку невеличкого соняшника, і все це обв’язували червоною стрічкою. Голівки маку в’язали в окремий букет (щоправда, так робили не всюди, деінде маковійська квітка була спільною). До речі, дівки-чарівниці святили ще й мак-видюк (дикий мак). У народному знахарстві він вживається як засіб проти чародійства: вважалося, що цим маком треба обсипати дім, і тоді всі відьомські хитрощі зникнуть. Кожна квітка в букеті мала своє призначення. Так, м’ята мала оберігати сім’ю від усякої напасті й додавати здоров’я, ласкавці — приносити в родину ласку, злагоду та щирість, сонях уособлював небесне світило. По освяченні букет квітів та голівки маку клали за образи та зберігали до весни. Тоді мак розсівали по городу, а засушені квіти на Благовіщення вплітали дівчатам у волосся — «щоб не випадало».
У деяких селах Київщини на Маковія встановлювали високі хрести, прикрашаючи їх квітами й головками маку, а зверху прикріплювали гарбузову маску із запаленою свічкою всередині, що нагадувала людський череп. Протягом усієї ночі хлопці та дівчата співали й танцювали, оберігаючи свій маковіївський хрест від сусідів-однолітків з інших вулиць чи кутків, які намагалися його викрасти або зламати.
Цього дня вживали смачні шуліки — випікали коржі, ламали на дрібні шматочки і заливали медом із розтертим маком.
Свято Маковія називають іще Першим Спасом, Спасом на воді.
Воду, освячену на Маковія, вважають цілющою. Цього дня хворі на пропасницю купалися в річці. А в давнину ще й святили колодязі та воду в річках.
За матеріалами: Літературно-художнє видання. Ілюстрована енциклопедія українського народу. Звичаї. Свята. Традиції. Укладач Сметана Ірина Ігорівна. Харків. Видавництво «Клуб Сімейного Дозвілля», 2012, стор. 368 - 369.
Олекса Воропай
МАКОВЕЯ. «ПЕРШОГО СПАСА». «СПАСА НА ВОДІ»
(з книги "Звичаї нашого народу")
1 серпня святкується день семи святих мучеників Маковеїв, або, як звичайно кажуть в народі, «Маковея». В цей день у церквах святять воду, квіти й мак. Ранком лине до церкви цілий карнавал осінніх квітів. Дівчата, жінки, хлопці й чоловіки — всі по-святковому вбрані йдуть до церкви й несуть на посвяту великі китиці жовтих купчаків*1, чорнобривців*2, васильків*3 та великі достиглі голівки маку. Після посвяти квіти й голівки маку кладуть за образами і це все там зберігається аж до весни. Весною мак розсівають по городі, а сухі квіти на Благовіщення дівчата вплітають до своїх кіс, — «щоб не випадало з голови волосся».
Поміж звичайним городнім маком*4 дівки-чарівниці часто святять ще й мак-видюк*5, що в народньому знахарстві вживається як засіб проти чародійства: цим маком треба обсипати дім, і всі вроки та хитрощі відьми пропадуть безслідно.
Обрядовою їжею на цей день є «шуліки». Готують їх так: печуть коржі, ламають на дрібні шматочки в макітру і заливають медовою ситою та розтертим маком. Ця їжа досить смачна, а особливо її люблять діти.
Існує переказ, що в Києві до року 1890-го жила старенька бабуся, що називалася Козелецька; вона вже тоді мала сто двадцять років і на диво добре зберегла свої сили: до самої смерти вона могла дещо робити в хаті. Пам’ять її теж добре збереглася, Козелецька пам’ятала ті часи, коли на місці теперішнього Хрещатика були малодоступні хащі, що поросли віковими дубами та осокорами. Вона ж розповідала, що тоді існував у Києві звичай — на «Маковея» всі кияни сходилися та з’їжджалися на Дніпро святити воду. Все чоловіче населення повинно було з’являтися на водосвяття в козацькому одязі*6. Шкода, що той добрий звичай не зберігся й досі.
Свято Маковея ще називається в народі «Першого Спаса», або «Спаса на воді». Хворі пропасницею купаються в річці, бо вода в цей день вважається цілющою.
Примітки:
1 - Купчаки жовті або городні — Calendula officinalis L.
2 - Чорнобривці — Tagetes paluta.
3 - Васильки — Ocimum basilicum L.
4 - Звичайно, це буває мак снотворний — Papaver somniferum L.
5 - Дикий мак — Papaver rhoeas L.
6 - Зап. від Марії Т-ко з Київщини.
За матеріалами: Олекса Воропай. "Звичаї нашого народу". Етнографічний нарис. Том 2. "Українське видавництво", 1958, стор. 155 - 156.
Василь Скуратівський
КРИНИЦЮ СВЯТИЛИ НА САМОГО МАКОВІЯ
(з книги "Дідух")
Кінець літа і початок осені приносили селянинові особливу радість: зібране в стіжках і стодолах збіжжя радувало душу, веселило родину, а по видолинках тим часом уже дозрівала городина — часник, цибуля, пузатилась сизими качанами капуста, немов козацькі булавиці, погордо возвеличувались короновані голівки маку.
Традиційно в Україні не було жодної родини, де б не висівали цю давню і вельми шановану в народі рослину. її широко використовували для приготування повсякденних і обрядових страв.
З маком робили різноманітні печива — книші, струделі, коржі, пироги, вареники, ним оздоблювали бублики, калачі, паски тощо. Але найбільш популярними були маківники (макорженики) — коржики, випечені з товченого і приправленого медом маку, а також шуліки, що вважалися найласовішою дитячою їжею.
Її готували так: спеціально випечені борошняні коржики ламали на дрібні шматочки, скидали в макітру, перемішували з медовою ситою і розтертим маком. На жаль, нинішня дітвора позбавлена цього традиційного їства.
Нині мак став не тільки реліктовою рослиною, а й шельмованим — його заборонено вирощувати. Та чи його провина в тому, що дехто використовує рослину в зловісних цілях?
Не одне століття він був бажаним на людських городах, приносив радість і задоволення, а ось тепер потрапив до «карних злочинців»...
Хоч народна мудрість твердить, що «Сім год мак не родив і голоду не було» ( мак росте на негативних геопатогенних зонах землі й своїм ростом змінює негативну енергію на позитивну – прим. Н.А. Довбня), але каже й інше: «Нема цвіту цвітнішого від маківочки, нема роду ріднішого від матіночки», відтак у кожній родині висівали мак. Коли ж він зацвітав яскравим різнобарв'ям, звеселяючи око, казали: «Цей світ, як маків цвіт».
Та макове цвітіння скоротечне. «Він одійшов,— казали про чиюсь передчасну смерть,— як маків цвіт». Під кінець літа з'являлися буруваті голівки, немов складені докупи дитячі долоньки. І хоч як не кортіло дітлашні поласувати маківками, батьки застерігали: «Зачекайте до Маковія».
Серед слов'янських народів, у тому числі й серед українців, свято Маковія (Маковея), що припадає на 1 серпня,— одне з найпоетичніших і вельми шанованих (у народі його іще називали першим Спасом чи Спасом на воді).
Значною мірою цьому, очевидно, посприяла цікава біблейська оповідка про сім святих мучеників — братів Маковеїв та їхню матір Соломію. Всі вони з її благословення загинули за свою віру.
Така героїчна святописна історія була духовно близькою для українських неньок, сини яких також вмирали на бранному полі за волю й національну незалежність.
Звідси, отже, і та особлива пошана до свята, яке у давніші, дохристиянські часи приурочувалося до освячення квітів, городини та криниць. Зрештою, прийнявши християнізовану назву, люди зберегли давню традицію — у цей день дівчата та підлітки ще до сходу сонця йшли до церкви, щоб посвятити квіти та мак.
Напередодні свята виготовляли «маковійську квітку» переважно з городніх і частково лісових квітів. Букет мав бути різнобарвним: з чебрецю, чорнобривців, кудрявців, настурцій, рути-м'яти, васильків, нагідок, маточника, польових сокирок, лугової материнки, роман-зілля тощо.
Крім того, до «квітки» додавали і голівку невеличкого соняшника, і все це пов'язували червоною стрічкою. Дехто додавав кілька стеблин конопель чи льону. Бувало голівки маку в'язали в окремий букет (щоправда, так робили рідше).
У такому букеті кожне зело мало свій символ:
рута-м'ята мала оберігати від усякої напасті і додавати здоров'я,
ласкавці — щоб у родині була ласка, злагода і щирість,
кудрявці — аби у хлопців в'юнились кучері й любили їх дівчата,
маточник освячував плодовитість бджіл,
а сонях уособлював небесне світило, щоб воно було завжди ласкавим і милосердним для людей, тварин та рослин.
До кожної рослинки господиня зверталася з поетичними примовками. Особливо колоритними вони були для льону:
«Рости вище по коліна, щоб нікого з нас голова не боліла;
білися біло, щоб хустками твоїми нашій (ім'я дівчини) весільну голову покрило;
білися міцно в широці, щоб старостам перев'язала плечі»,
та конопель:
«Щоб рушники весільні, скатерки настільні, сорочки святочні натільні та штани-холоші чоловічі пригожі, полотна білі-гожі...».
Після цього дівчата збиралися в гурти і плели віночки, у яких йтимуть до храму.
Рано-вранці церковні дзвони сповіщали про свято. Ненька будила дітей, оздоблювала «маковійську квітку» намистом, повивала червоною стрічкою, обгортала рушником, приказувала:
— На, доню, квітку цю, щоб ти була така гарна, багата й пригожа, як ця квітка, щоб тебе хлопці любили, як люблять люди квітку...
Менші хлопчики й дівчатка вибігали в квітник, робили й собі свіжі букетики і разом з усіма йшли до церкви. Після недовгої молитви священик виголошував світсько-повчальну проповідь для дітвори: аби були чемними, пошановували батьків і старших, не лихословили, добре вчилися, допомагали по господарству, були охайними тощо. Це чи не єдина церковна відправа, участь у якій переважно брали підлітки; вони навіть несли хреста й хоругви при обході храму.
Потім усі ставали в коло, і священик освячував квіти, а за годину-другу поверталися додому, де їх чекав святковий стіл з пісним сніданком (у цей день починався Успенський піст).
Серед страв мали обов'язково бути шуліки, коржики та пиріжки з маком.
«Маковійську квітку» підвішували до сволока або ж до божниці, де вона висіла протягом року.
З квітів при потребі готували ліки чи купелі, дівчата вплітали їх у коси, «щоб не випадало з голови волосся». З маківок дехто робив навар від безсоння, зерном начиняли кукли (соски-смоктунці) і обсипали обійстя, «щоб відьми не доїли корів і не приносили вроків».
Оскільки Маковій вважався дівочим та дитячим святом, то юнь у цей день не працювала. Підлітки гралися на луках у різноманітні ігри: «Стукалки», «Гусей і вовка», «Кота й мишки», «Короля», «Завіяло» тощо.
Молодь тим часом збиралася на свої гулі в лісі, щоб повеселитись і поспівати так званих спасівських пісень (оскільки наступав піст, то в селі церква забороняла це робити). Хлопці у цей день жартівливо називали дівчат макодзюбками чи маковійками.
Крім посвяти квітів, з Маковієм пов'язаний ще один не менш цікавий обряд. Колись він був вельми урочистим і обов'язковим для кожного села. Це освячення води, зокрема криниць.
Є свідчення, що кілька століть тому до Києва в цей день збиралася сила-силенна людей з усіх усюд. Свято проходило на місці сучасного Хрещатика (тоді тут ще були яруги та непрохідні хащі з численними джерелами). Все чоловіче населення мало бути зодягнене в козацький одяг. Очевидно, з цим пов'язана якась конкретна дія, про яку до нас не дійшли спогади.
Посвячення криниць — глибинний звичай наших пращурів. Він сягає ще язичеських вірувань у живу силу води. Всім животокам і джерелам у давній слов'янській міфології приписувалась надприродна сила. Тут проводили різноманітні ритуально-обрядові розваги, шлюбно-весільні дійства, влаштовували жертвоприношення. Про це, зокрема, мовиться і в «Повісті врем'яних літ», як древляни «кладезем и езером жертву приношаху».
Проте особливо вшановували природні і рукотворні криниці. З ними тісно пов'язано все громадське й побутове життя селян. Згадаймо, скільки створено про них пісень, легенд, переказів.
За народним звичаєм, найбільшим святотатством, яке суворо засуджувалось суспільною мораллю, було занечистити або сплюндрувати криницю.
Свята кринична вода завше дарує людині силу, здоров'я і наснагу. «То не біда,— підтверджує відоме прислів'я,— коли п'ється вода» чи «Нема голода, коли ся п'ється вода».
Віддавна місце під криницю, як і під оселю, вибирали дуже ретельно. Викопані толоками гуртівні колодязі обов'язково освячували й обсаджували вербами. Вважалося, що саме це дерево найкраще оберігає джерелицю в літню спеку, бо біля верб, начебто, люблять оселятися добрі духи вод і опікуни людського роду.
Адже за повір'ям уночі напередодні Водохреща, Юрія, Купала та Маковія з'являються лихі сили, які насилають хвороби на людей і тварин і особливо люблять вони ті місця, де немає верб.
Селяни чотири рази на рік освячували всі гуртівні животоки. Кожен обряд мав свою відмінність і ритуальне призначення: Водохрещенський — очищення для людей, Юріївський — для тварин, Купальський — для жнив і Маковійський — знову для людей. Найурочистіше проводили посвяту на Маковія (спасівський похід).
Перед посвятою, як годиться, парубки з чоловіками вичищали днища, лагодили застаріле цямриння, впорядковували огорожі. Дівчата тим часом плели віночки і прикрашали ними облямівки криниць, обвішували їх татарським зіллям, папороттю та волошками, а в воду кидали лепеху та любисток, щоб вигнати звідтіля злі сили і дати змогу оселитися добрим духам.
Напередодні сакрального походу в центрі села збиралося все населення — від дітей до літніх мешканців. Під супровід троїстих музик та сопілок гуртом йшли до криниці; попереду, калатаючи в маленькі дзвіночки, бігли діти. Похід супроводжували церковні дзвони. Це була особлива, святочна для села подія.
Біля криниці вже стояли застелені святковими скатертинами два столи; на одному хліб-сіль та запалена свічка, на другому — свічка, свячена вода і коливо (кутя). Ця обрядова страва призначалася для добрих духів та предків.
Після посвяти хлопці обсаджували джерело деревами, а коли в цьому не було потреби, то робили символічне клечання — втикали обіч свіжі галузки.
Можливо, у дохристиянські часи освята й ритуальні обходи криниць відбувалися по-іншому. На жаль, описів про це майже немає. Маємо лише окремі згадки, що язичники розпалювали біля джерел два вогнища, обкурювали дивограї димом з цілющих трав, улаштовували різноманітні ігри, забави, співали обрядових пісень, причитували магічні заклинання.
Певна дещиця з дайбозьких вірувань збереглася і в християнізованих обрядах, зокрема освячення джерел. Пригадаймо Шевченкове:
На те літо
Криницю святили
На самого Маковія,
І дуб посадили.
З Маковієм, як бачимо, пов'язані цікаві світські обряди. Крім того він приносив радість насамперед дівчатам та дітворі. Адже це було чи не єдине свято, яке належало підліткам, що його звали в народі празником квітів.
За матеріалами: Василь Скуратівський. "Дідух. Свята українського народу". Ілюстрації та художнє оформлення О. Коваля, Н. Коваль. Київ, «Освіта», 1995 рік, стор. 189 - 192.
Дивіться також на нашому сайті:
В Україні з 1 вересня 2023 почав діяти новоюліанський церковний календар, в якому дати багатьох свят змінилися. Різдво офіційно перенесено на 25 грудня. Водохреща, Святого Миколая, Покрова Богородиці також відзначатимемо по-новому. Дивіться дати "неперехідних" свят за новим календарем у представленій статті.
