На сайті
укр рус Дошка оголошень Додати оголошення

Іван Горбачевський - перший міністр охорони здоров’я у світі


Іван Горбачевський, український вчений, хімік, епідеміологІван  (Ян)  Якович  Горбачевський  ( 1854,  Зарубинці  (Збаразький район) —  1942, Прага) — український хімік, біохімік, гігієніст та епідеміолог, громадсько-політичний діяч, Академік АН УРСР.
Продовжуємо  відкривати  імена  світочів  української  науки  для  всіх,  хто прагне дізнатися про їх внесок до науки світової. Сьогодні ми розповімо про нашого співвітчизника Івана Горбачевського, який справедливо належить до когорти  найвидатніших  учених  кінця  ХІХ-го  —  першої  половини  ХХ-го століття.
Мало хто з пересічних людей, навіть науковців, зміг би зараз дати відповідь на  запитання,  в  якій  державі  світу  було  вперше  введено  міністерство народного здоров’я, коли і хто був отим першим міністром?  
Правильна відповідь така: було запроваджено такий підрозділ у 1917 році в уряді Австро-Угорщини, а першим офіційне призначення на посаду міністра народного здоров’я отримав 20 липня 1918 року Іван Горбачевський, вчений, що  став  гордістю  українського  народу  і  прославив  чеський  народ,  серед якого жив і творив.
Хто ж він такий, Іван Горбачевський? Відомості про цю непересічну людину в  енциклопедичних  виданнях  радянського  періоду  дуже  куці,  або  ж відповідного гасла і зовсім немає. Але з «Енциклопедії Українознавства» за редакцією Володимира Кубійовича довідуємося таке. Іван Горбачевський — «доктор  медичних  наук,  професор, декан  медичного  факультету  Карлового університету  в  Празі,  ректор  цього  університету,  член  Санітарної  Ради Чеського  Королівства,  Найвищої  Ради  здоров’я  Австро-Угорщини  у  Відні, довічний  член  Палати  Панів  Австрійського  Парламенту,  дійсний  таємний радник  Імператора,  перший  міністер  здоров’я  Австро-Угорщини,  ректор Українського  Вільного  Університету  у  Відні  й  Празі».  Додаймо  до  цього: дійсний  член  Академії  наук  Української  РСР  з  1925  року,  у  1899  році обраний  дійсним  членом  Наукового  Товариства  імені  Тараса  Шевченка, почесний член його математично-природописно-лікарської секції, відомий і невтомний громадський діяч і великий патріот України.  
***
Народився  майбутній  вчений-біохімік,  медик  Іван  Горбачевський  у  родині греко-католицького  священика  Якова  Горбачевського  в  селі  Зарубинці Збаразького  району  Тернопільської  області.  Мати  була  також  з  роду священиків.  Навчався  хлопець в  польсько-німецькій  народній  школі, потім — у  Тернопільській  гімназії.  На  той  час  в  гімназії  уже  існувала  підпільна українська  організація  «Громада»  і  в  1872  році  юнак  стає  головою товариства, девізом якого було «навічно служити своїй українській землі».  
У  цей  час  вся  увага  хлопця  була  сконцентрована  на  вивченні  медичної літератури без огляду на те, що батьками вже була вирішена його доля. Його надзвичайно  цікавила  хімія,  яку  він  досконало  опанував,  оскільки  був обдарований  феноменальною  пам’яттю.  До  улюблених  предметів Горбачевського належала і ботаніка. Під час навчання у вищих класах його дуже  захопила  і  філософія.  Після  смерті  батька  Іван  вирішив  навчатися  на медичному факультеті, незважаючи на благання матері продовжувати науку з теології.
Отож, він подав заяву до Віденського університету. Коли у вересні 1873 року прибув  на  навчання,  то  відразу записався в члени  .студентської організації «Січ».
Незабаром  Горбачевський  став  добрим  теоретиком  медичних  наук.  По закінченні  літнього  семестру  він  попрощався  з  хімічним  інститутом  і перейшов  до  фізіологічного  інституту  професора  Гіртля,  а  на  четвертім семестрі вже працював у лабораторії професора Брікке. Саме тут він написав свою  першу  наукову  працю  «Про  вестибулярні  нерви»,  чим  привернув  до себе  увагу  науковців.  У  літньому  семестрі  1876  року  Іван  Горбачевський працював у фізіологічному інституті знаменитого професора Людвіга. Саме тут,  коли  Людвігові  на  початку  вісімдесятих  пощастило  знайти  порівняно новий  метод  виділення  сечової  кислоти  із  сечі,  інтерес  Горбачевського повернувся  до  інтенсивного  вивчення  цієї  проблеми  і,  зрештою, до написання кількох фундаментальних праць.
У 1877  році  Горбачевський  завершив  з  відзнакою  навчання  і  як  доктор медицини  поринув  у  наукову  працю.  Вже  в  1882  році  йому  пощастило зробити  дуже  важливе  відкриття:  синтез  сечової  кислоти  шляхом розтоплення  гліцину  сечовиною  при  температурі  200-230  градусів. Цим відкриттям  він  увійшов  до  числа  найбільших  хіміків  світу.  У  серпні  1883 року  ректорат  Празького  німецького  Карло-Фердинандового  університету надіслав  офіційне  запрошення  Горбачевському  очолити  кафедру фармакології.  Тому  у  вересні  1883  року  він  переселився до  Праги.  Тут  він серйозно зайнявся проблемою чистої питної води. Тоді проблема санітарії у Празі  була  дуже  актуальною.  Молодий  вчений  науково  довів,  що  вода  у Влтаві  не  є  прийнятною  для  споживання  людиною.  І  це  було  першим важливим результатом його праці у Празі.  Невдовзі чехи залишилися йому назавжди вдячні за те. що він застеріг епідемію черевного тифу. Він обійняв посаду члена Санітарної Ради Чеського Королівства.
Його наукова кар'єра набувала свого розвитку. Головними для нього стала праця  над  підготовкою  лекцій,  ведення  лабораторних  вправ  в  інституті хімічної  фізіології,  подальші  дослідження  сечовини.  Одночасно  він запровадив лабораторні вправи з кров’ю для судової експертизи. Немало часу приділяв також біології та біохімії. Горбачевський належав до тих корифеїв, які не тільки формували хімію  та біологію в  Австро-Угорській  імперії, а й сказали у цих науках своє вагоме слово.
Праця Горбачевського була багатогранною і різноманітною. Його ім’я стало широко  знане  в  Європі.  Він  неодноразово  обирався  деканом  медичного факультету, а  в  1902-1903  pp.  був  навіть  обраний  ректором  Празького університету.
Працював  багато  над  університетськими  підручниками  з  лікарської  хімії, видав  їх  у  чотирьох  томах  чеського  мовою,  опублікував  власні  методи визначення пуринових основ, розробив методику визначення білків, видав у Празі підручник «Неорганічна хемія» українською мовою. [На той час книг з хімії не було, тож цією книгою користувалися не один десяток років.]  
Багато зробив Горбачевський і для свого народу. Він домагався того, щоб у Галичині  були  відкриті  по  селах  школи,  сам  розробляв рекомендації щодо правильного харчування людей.
Працював  також  над створенням  української  хімічної  термінології.  З  цього приводу він, зокрема, писав: «Я думаю, що наша термінологія мусить бути передовсім така, щоби якнайтісніше прилягала до термінології межинародної і що втворене і виключає уживане народної, зовсім оригінальної термінології, або термінології, переробленої з близької котрої слов’янської мови невигідне і непотрібне, але навіть некорисне.
Думаю,  що  було  би  найвідповіднішим,  коли  би  термінологією  хемічною  і загалом  термінологією  природничою  занялася  осібна  комісія,  зложена  з фахових природників і філологів».
Вчений  дбав  про  розвій  української  науки.  І  певно,  це  вболівання прокинулося в ньому ще з часів навчання в Тернопільській гімназії. А вже згодом, коли у Відні за участі Івана Пулюя було створено товариство «Січ», Іван  Горбачевський  кілька  років  очолював  це  студентське  товариство, головним  завданням  якого  було  підтримувати  українських  студентів.  Він зорієнтував українських медиків на створення чіткої структурної організації — лікарського  товариства.  Пізніше  ця  Спілка  українських  лікарів, вшановуючи ювілей вченого, зверталася до нього:  
«Високоповажний  Пане  Професоре!  В  день  70-х  роковин  Вашого народження Спілка українських лікарів  у ЧСР вітає  Вас не тільки як свого Почесного члена, але й як одного з найсвітліших українських громадян.
Такі  люди,  як  Ви,  роблять  честь  кожному  народові,  навіть  і  багатому культурними та громадськими силами. Тим більше цінити  Вас мусить наш народ, бо  багато давав  культурних сил  іншим,  але  ще  мало  має  своїх.  Ми, українські лікарі, вважаємо особливим щастям і честю рахувати в своїх рядах таку чисту духом людину, як Ви. Най ще довгі літа йде Ваша невтомна праця на користь нашої науки і культури.»  
Горбачевський  завжди  був  у  вирі  громадського  життя.  Його  призначають головою  Ради  здоров’я  у  Чехії,  а  з  1906  року  —  головою  найвищої  Ради здоров’я  Австро-Угорської  монархії.  Він  став  членом  Панської  Палати Віденського  Сойму  і  водночас  був  іменований  радником  австрійського двору. У 1896 році був обраний членом Королівського чеського товариства наук, а в 1912 році стає звичайним членом Чеської Академії Наук та Уміння.
Відбувши  два  роки  на  посаді  міністра,  Горбачевський  після  довгих  вагань 1921  року  повертається  до  Праги.  У  1923  році  він  погоджується  обійняти кафедри  хімії  в  Українському  Вільному  Університеті (УВУ), Українському Високому  Педагогічному  Інституті  ім.  Драгоманова (УВПІ) та  Українській Господарській Академії в Подєбрадах (УГА). Тут він працює паралельно над підготовкою  підручника  з  органічної,  а  згодом  і  неорганічної  хімії  для українських вищих шкіл, а також над українською термінологією з хімії, яку видрукував в Українському медичному журналі 1923 року.
Хоч  усе  своє  життя  Горбачевський  працював  поза  межами  України, він залишався  щирим  і  свідомим  патріотом  своєї  нації.  Цим  він  завдячував Віденському  товариству  «Січ»,  де  було  зосередже,  не  усе  українське культурне життя. Тут він познайомився з Михайлом Драгомановим, Федором Вовком, Михайлом Павликом. Впродовж двох років (1875-1877) він керував роботою товариства, багато робив, щоб зберегти організацію, яку намагався закрити австрійський уряд.
Поляки  в  1901  р.  закрили  у  Львівському  університеті  кафедру українознавства,  тому  Іван  Горбачевський  та  Іван  Пулюй  багато  доклали зусиль, аби понад 500 студентів змогли продовжити навчання у Празі. Тут вони  організували  Українську  громаду,  в  якій  почергово  головували. З ініціативи обох професорів був заснований і стипендійний фонд ім. Пулюя, гроші якого були призначені бідним студентам. Ця Українська громада була першою  на  терені Чехії  й  зробила  немалий  внесок  у  чесько-українські взаємини.  
Відомо,  яку  велику  роль  зіграв  у  розвитку  української  науки  Український Вільний  Університет.  Свої  стосунки  і  завдання  перед  рідним  краєм  УВУ сформулював ще у 1923 році: «Український Вільний Університет постановив собі  за  провідну  ідею  і  перший  обов’язок  —  служити  потребам  краю  і рідного  народу.  Свою  задачу  за  кордоном  вважає  він  за  тимчасову, провізорничу, він має приготовляти нашу молодь до діяльності серед рідного народу  в  своїх  інституціях  та  майбутніх  урядах.  УВУ  має  улегшити сформування Українського університету або університетів на рідній землі  і має,  як  готовий  організм  бути  перенесений  у  відповідний  час  на  рідну територію, туди, де його буде найбільше потрібно». Вірили, що благодатний час для розвитку української науки в Україні таки настане і робили для цього все можливе.  
Велич українського вченого була помічена і на Східній Україні. У 1925 році Горбачевський  був  обраний  дійсним  членом  ВУАН,  і  радянська  влада запросила його викладати хімію в Харківському університеті. Але з огляду на свій похилий вік та на стан здоров’я Горбачевський це запрошення відхилив.
Певно  те,  що  вчений  не  поїхав  на  Східну  Україну,  дало  йому  можливість зберегти своє життя і зробити ще багато для науки. Адже не виключено, що його  там  чекала  така  ж  участь,  як  Степана  Рудницького,  котрий  також працював у Харкові, чи згодом Августина Волошина. Та хоч як би воно було, Іван Горбачевський отримав всесвітнє визнання.
У 1925 році він активно включився у створення «Музею визвольної боротьби України» в Празі. Тут було зібрано багато інформаційного матеріалу зокрема й  про  наукову  і  культурну  діяльність  українського  народу.  Згодом  у  1932 році  він  організовує  Український  науковий з’їзд,  на якому  обговорювалися досягнення з усіх ділянок науки. Це засвідчило всьому світові, що українська нація має вагомий науковий потенціал.
A  ще  важливою  своєю  працею  вважав  Горбачевський  участь  в  роботі Наукового Товариства імені Тараса Шевченка. Ще 1899 року горбачевський став  дійсним  членом  НТШ,  за  його  участі  воно  набуло  наукового спрямування.  У  1937  рощ  його  обрано  почесним  членом  Наукового Товариства  імені  Шевченка  у  Львові,  почесним  професором  УВУ  у  Празі, почесним головою Комітету оборони Карпатської України у Празі.  
А  його  наукова  спадщина  —  це  вагомий  внесок  до  української, чеської, а зрештою  — світової  науки.  Горбачевський  —  автор  понад  60-ти  наукових праць, понад 100 наукових розробок у галузі санітарії, та багатьох наукових відкриттів. Світова наука в галузі лікарської хімії  ще й донині живе ідеями геніального  українського  вченого,  а  багато  проблем,  поставлених  ним, ще чекають  вирішення.  Академія  наук  і  чеський  народ  шанує  ім’я  Івана Горбачевського. Ось як пише у своїх спогадах професор Кацл: «за заслуги, які зробив Горбачевський для чеської науки, чеський нарід зостанеться йому вдячним,  він  виховав  висококласних  учителів  лікарської  хімії (Емануїла Форманека, Карла Черного, Антоніна Гамзіна), тисячі чеських лікарів, при тім він був зразком патріота,… вірив своєму народові й своїй Батьківщині».
Саме  цим  і  великий  Іван  Горбачевський  у  пам’яті  України.  Його  велич  з часової віддалі зростає. Горбачевського можна з повним правом зарахувати до  когорти  таких  слов’янських  дослідників,  як  Дмитро  Менделєєв,  з  яким Горбачевський  мав  щире  спілкування,  як  Павлов,  Бутлеров. Всі, хто був знайомий з Горбачевським, відзначали як людські чесноти його відкритість, безпосередність,  доброту,  чуйність.  Горбачевський  високо  цінував  честь. Його  мораль  була  пристосована  до  заповіту  Гіппократа  та  Кантового категоричного  імперативу  «Зоряне  небо  наді  мною,  а  моральний  закон  у мені».
Коли  професор  Горбачевський  нарешті  отримав  у  1925  році  заслужену пенсію  від  чехословацького  уряду,  то  через  рік  відмовився  від  своєї професорської  платні  в  українських  високих  школах  на  користь  колег, які мали мінімальну заробітну плату.
За  своє  життя  Іван  Горбачевський  практично  не  хворів.  А  помер  він  24 травня  1942  року  після  короткочасної  хвороби.  Похований  на  малому цвинтарі  Святого  Матея  у  Шарці  під  Прагою…  Не  І  заростає  туди стежка усіх,  хто  шанує  пам’ять  великого  вченого,  і  хто  хоче  вклонитися  його світлому прахові.
Нині  ім’я Горбачевського повертається на його рідну землю. Його іменем названа  медична  академія  в  Тернополі.  Наукова  спадщина  Івана Горбачевського — вагомий внесок до скарбівні української та світової науки і культури.  
Професор  Іван  Горбачевський  є  символом  справжнього  вченого-патріота, який  усе  своє  життя  віддав  науці,  служінню  рідному  народові,  а  також ідеалам гуманізму.
 
Література:

 
    Головацький І. Іван Горбачевський. — Львів: НТШ. — 1995. — 126 с.
    Юркевич  О.  Г.  Український  вчений  світової  слави.  //  Аксіоми  для нащадків. — Львів: Меморіал. — 1992. — 544 с.
    Шендеровськии В. А. Він належав до когорти славних українців. // Ваше здоров’я (Київ). — 1996. — №19 (155). — 4-10 травня.
    Головацький  І.  Академік  Іван  Горбачевський  і  українське  національне відродження. // Український світ. — 1998. — Ч. 4-6. — С. 22-23.

За матеріалами: Шендеровський Василь. Нехай не гасне світ науки.
 Книга перша. З вид. / За ред. Е. Бабчук. — Київ, ВД «Простір», 2009. с. 55-61


Останні коментарі до сторінки
«Іван Горбачевський - перший міністр охорони здоров’я у світі»:
Всьго відгуків: 0    + Додати коментар