На відео: аудіоказка Євгена Дмитренка "Ласунчики".
Євген Дмитренко
ЛАСУНЧИКИ
Якось сиділо два найкращих друга на галявині, та й цукерки їли з однієї торбинки.
— О, полунична карамелька! Це ж моя улюблена цукерка! — мовив зайчик, смакуючи. — Я б з десяток таких з’їв!
Подивився на нього його найкращий друг — сіренький вовчок — та й сказав:
— І куди б вони тобі влізли? Ти ж більше ніж п’ять не подужаєш!
Заплигало зайченя. Зачепили його слова товариша.
— То ти погано мене знаєш, друже! Я й двадцять цукерок зможу з’їсти!
— Двадцять? — з посмішкою запитав сіроманець.
— Так, двадцять полуничних цукерок та два шматки яблучного пирога!
Здивувався вовк. Як це так? Невже таке мале зайченя з’їсть більше за нього?
— А я, — каже вовк — зможу з’їсти цілий магазин цукерок!
«Цілий магазин цукерок це ж набагато більше за двадцять!» — подумав вухастий. А тоді підвівся, поглянув довкола, та й мовив:
— А я, коли голодний, то ладен з’їсти пирога, в зріст о-он того дерева!
Малий показав своєю русявою лапкою на високу сосну, вершина якої виднілася поміж інших дерев.
«Нічого собі» — здивувався вовк — «з таким апетитом й з десяток вовків можна проковтнути».
— А я, коли голодний, то зможу з’їсти — вовк зробив маленьку паузу, думаючи з чим би порівняти свій апетит, а потім радісно вигукнув — зможу з’їсти височезну гору шоколаду та запити його океаном абрикосового компоту.
«Ого як багато. Випити цілий океан. Це ж який величезний апетит у вовка» — подумки прошепотіло зайченя, а потім:
— Ну якщо ти так багато можеш з’їсти солодкого, то нехай остання цукерка буде твоя.
Вухастий сидів з повним животом й вже не міг більше їсти. От-от ніби лусне. Вовк також наївся досхочу. Він поглянув на торбинку та й мовив:
— Знаєш друже, апетиту сьогодні немає! Залиш краще її собі, потім з’їси. Це ж твоя улюблена, полунична.
Ось так й завершилася їхня суперечка щодо того, хто більше з’їсть солодкого. Вухастий попрощався з вовком, забрав цукерку та й побіг до своєї нірки. До-о-овго дивився він на карамельку, аж поки не заснув. Мабуть, зрозумів, що сказати куди легше, аніж зробити.
Казку люб'язно надіслано автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Більше казок Євгена Дмитренка на нашому сайті:
Одного разу Євген написав казку для двох своїх синів, в якій вони стали головними героями. Авторові (а головне — дітям) казка сподобалася... Так і розпочався його творчий шлях. Читаймо та слухаймо цікаві казочки Євгена Дмитренка.