|
Юлія Хандожинська ТАРАСІВ ЗАПОВІТ Не обійти очима Тарасів заповіт, Любив він Україну, любив її поля, Відплакали вже душу у небі журавлі,
* * *
ТАРАСОВИМИ ШЛЯХАМИ Подивився Тарас сумно з високої кручі Подивіться навкруги, як все зеленіє, Як квітує Україна садами, полями, Невже цього всього мало для щастя людини?
* * *
УКРАЇНА БУДЕ ЖИТИ (до Шевченка) "Не змінилась Україна, вишнями квітує, Ще Шевченко заповітом славив Україну, Зберігати нашу неньку і словом і ділом, Буде наша Україна гордитися нами,
* * *
ТАРАСЕ… Ти писав про чорні брови, Малював, очима бачив Сплили часи, зійшли літа,
* * *
ЗВЕРНЕННЯ Я не знаю, чи варто писати, Лють, страждання, знущання і біди Підкажи, що, немає в нас сили, Зупини пильним зором із кручі
* * *
ТАРАСУ ШЕВЧЕНКУ Якби ти встав і вдруге народився, Ти закликав її не залишити Страшна війна повідбирала сили Гірка і непроста Вкраїни доля, |
|
Т. Г. Шевченко. Видубицький монастир у Києві. Папір, офорт, 1844
|
РОЗПАЧ Навіщо дав мені, Боже, брови й очі карі Довгі коси розплетені аж по самий пояс, Ніжне личко дав біленьке, рум'янами вишив. Молоді літа дівочі сохнуть, висихають. Усе чуже, усі чужі, серце закипає. Візьму хустку терновую, на якій калина. Там, де річка мочарами, камінями вкрита А на ній барвіночок батіжком плететься. Може, вони, вітри буйні, почують розмову, Та й у вухо бідоласі такому ж самому Важко жити сиротині, страшно утопитись, Хто почує, хто заплаче, візьме за дружину? Прощавайте, не питайте, мабудь така доля –
Зайшов місяць поза хмари, сонце вранці встало Встала вранці ранесенько сина сповивати. Зібралася тихесенько, щоб піти у поле, "Що ти робиш? Схаменися, не марнуй дитяти!" Постояли на воротях жінки,подивились "Збережи її, небогу, дай сили, здоров'я. Мале дитя під копою, сіна положила, Бачить, вітер все у полі та він, не спитає, Помолилась до сонечка, щоб день розпочати, Жала, жала недожала, зморилася, впала, Оййййййййййййй... Сонце очі витріщало, на дитя дивилось, Схлипуючи раз по разу, дитятко кричало, Світла душа немовляти у рай відлітала.
"Правду, люди, ви казали: лишить дитя – горе... Пішла полем, край дороги, на глуху долину Підняла небога руки, ними похитала, Тут тепліше і затишно, дощі умивають, Ростуть в полі тополина й маленький кленочок – Ідуть жінки через поле на став шмаття прати А кленок уже піднявся, став вищий тополі. Люди, люди ідіть собі і не зупиняйтесь, Сіло сонце за тополю, обрій обійняло, |
|
"Тополя". Малюнок Тараса Шевченка (1839-1840).
Поезії люб'язно надіслані авторкою спеціально для читачів порталу "Мала Сторінка".
Більше віршів про Тараса Шевченка читайте за посиланням:
У поезії українських митців образ Тараса Шевченка є символом української державності, української нації, національної єдності українців, символом поступу до внутрішньої свободи, чесності, правди, самовираження, символом, що надихає жити, боротися, кохати - як вічна святиня, як уособлення найвищого розуму і непізнаного духу, як невмируща душа і пам'ять української нації...
Дивіться також на "Малій Сторінці":