Оповідання "Хлюсь та інші" (Леся Воронина)


Хто такий Хлюсь? Це чоловічок, який мешкає у річці, але до Олянки потрапляє з автомату, який продає газовану воду. Хлюсь – майже хлюп, тому зрозуміло, чому у нього таке ім’я. Але Хлюсь «на завданні», у нього є важлива місія – знайти саме цю дівчинку і вмовити врятувати річку Стугну, яка тече в бабусиному селі. Олянка обрана, і ось як це пояснюється: «– Це Стугна вибрала саме тебе, Олянко. Вона дала тобі дивовижну силу. Бо ти й справді любила Річку. Любила просто за те, що вона Річка. Бачиш, більшість людей любить тільки те, що корисне. Або смачне. Рибу люблять – смажену, раків – варених. А Річку – за те, що з неї беруть воду і виливають у неї отруту». Хоча щодо «обраності» виникають питання, бо дівчинка не здобула чарівну силу, а магією її наділили ще у дитинстві. Краще б це було сказане трохи інакше, бо ж не кожна дитина зможе приміряти таку «обраність» на себе. За допомогою Хлюся Оляна вночі летить у мильній бульбашці до Ріки, але на заваді їй стає ворог. Хоча, як на мене, Подвійний-Оселедець викликає подив і сміх, а не страх. Хоча намагання затягти дівчинку у комп’ютерну гру, а тоді запрограмувати її поведінку і відібрати волю заслуговують на увагу і роздуми про шкідливість віртуального світу. Але чому ворог приймає подобу саме оселедця, чесно кажучи, мені досі незрозуміло, бо протиставлення води і розсолу якесь непереконливе. За свою допомогу і врятовану Річку Олянка отримала від Стугни чарівну намистинку, і тому, можливо, пригоди дівчинки матимуть продовження...

 

Леся Воронина

ХЛЮСЬ ТА ІНШІ

Оповідання

 

Леся Воронина. Хлюсь та інші. Оповідання для дітей. Малюнки Віктора Пішого


Коли надворі дощ, коли мені сумно і здається, що в цілому світі я зовсім сама, я підходжу до вікна, дивлюсь, як стікають по шибці краплі, і думаю про Хлюся.
Все почалося дуже просто. Стояла скажена спека. Асфальт м’яко вгинався під кедами. Пити хотілося страшенно. Нарешті мені трапився автомат, де була склянка. Я кинула монетку в шпаринку - й припала до води.
Ні! Я тільки хотіла відпити зі склянки, але так і застигла з розтуленим ротом. Зі склянки на мене дивилося два пильних зелених ока. Потім, трохи отямившись, я роздивилася й усього чоловічка. Він був зеленкуватий, опецькуватий, а головне — страшенно кумедний. Весь аж трусився від реготу, і я ледве розчула, як він пробулькав якимось мокрим голосом:
-    Мерщій неси мене додому, а то я лусну зі сміху. Дуже лоскочуть газові бульбашки!
Я прожогом кинулася до свого дому. Якась тітонька люто закричала мені услід:
-    Хуліганка! Злодюга! Поверни стакана!
Та я вже підбігала до свого під’їзду.
Злетіла на п’ятий поверх, відімкнула двері й забігла до кімнати. Чоловічок усе ще реготав, але видно було, що ці газовані веселощі йому обридли. Він показав маленькою, майже прозорою ручкою на акваріум, і я швидко випустила його у воду. Він враз посерйознішав. Став якимось сумним і тихо сказав:
-    Таки добрався. Мене звуть Хлюсь.
-    А мене Оляна, - розгублено відповіла я і замовкла, бо не знала, що казати далі.
Хлюсь тим часом сперся ліктями на залізне окуття акваріума і заговорив:
-    Мене прислали. Хто - я поки що сказати не можу. Дізнаєшся вночі. Якщо згодишся...— Він, сумніваючись, похитав головою, і я зрозуміла, що Хлюсь не знає, чи молена мені довіряти.
Отак ми й мовчали, дивлячись одне на одного. А рибки в акваріумі ніби очманіли від радості. Вони кружляли довкола Хлюся, тицялися в нього головами, як грайливі кошенята. А він час від часу поплескував то одну, то другу по спині.
-    Хлюсь, коли не можеш, не розповідай своєї таємниці. Але скажи, що з рибами? Я їх ніколи такими не бачила.
-    Просто вони знають, хто я і звідки, - тут Хлюсь махнув рукою і, ніби зважившись, заговорив швидко й схвильовано:
-    Мене прислала Стугна. Вона тебе знає і вірить, що допомогти нам можеш тільки ти.
-    Стугна? Та це ж річка у бабусиному селі!
-    А хіба ти не пам’ятаєш, як зовсім малою познайомилася з нею?
І раптом я згадала. Такий самий спекотний день стояв давно-давно. Я пірнаю дуже глибоко, дістаю саме дно і бачу перед собою велику браму - вхід до печери.
Але потім? Що було потім? Спогади стають розмиті й непевні. Якісь маленькі істоти кружляють довкола мене. Крихітні дівчатка з довгими косами всміхаються мені і манять у глиб печери. Дивні, обплетені водоростями, схожі на сухі корінці, чоловічки налягли на браму - вона відхилилася, і з печери вдарив сніп яскравого сонячного світла...
-    Тоді Стугна вибрала саме тебе. Вона дала тобі дивовижну силу. Бо ти й справді любила Річку. Любила просто за те, що вона Річка. Бачиш, більшість людей любить тільки те, що корисно. Або смачно. Рибу люблять - смажену, раків - варених. А Річку за те, що з неї беруть воду і виливають в неї отруту. — Хлюсь замовк, і Олянка побачила раптом, який він старий і стомлений.
-    Хіба я особлива якась? Чому ти кажеш, що тільки я здатна допомогти?
-    Тоді, коли ти побувала в печері, ми вирішили дати тобі нашу силу. Ти знаєш, про що думають звірі, чого бояться птахи та риби, і відчуваєш, що трава жива. Але досі ти не знала, звідки в тебе це вміння. Ти була малою і могла розповісти про Печеру комусь із дорослих. Скоріш за все з тебе б посміялися.
- А хто це - ви? - запитала Олянка. Їй було трохи лячно і дуже цікаво.
Але хтось міг і перевірити. Тоді б ми пропали. Всі і назавжди. 
-    Побачиш уночі. А тепер я мушу відпочити. Мандрувати по трубах і шукати саме той автомат, з якого ти схочеш напитися газованої води, - то страшна морока.
Хлюсь позіхнув, склав маленькі зелені ручки, повільно опустився вниз і ліг на піщане дно акваріума...

Хлюсь прокинувся, коли надворі було вже зовсім темно.
-    Ну, то як, ти вирішила? Готова летіти до Печери?
Коли я відповідала, голос у мене трохи захрип:
-    Летіти? На чому? - Я уявила, як біля мого під’їзду приземляється літак чи вертоліт, і бабусі, які, мабуть, ніколи не сплять, а так і ночують на лавочках, щоб бува не пропустити щось цікаве, здіймають страшний галас.
-    Дуже просто. - Хлюсь потер очі, стріпнувся і остаточно прокинувся. - Ми полетимо у мильній бульці. Ми завжди так подорожуємо. Треба ж якось використовувати здобутки цивілізації, - і Хлюсь сумно усміхнувся.
Я знизала плечима і, все ще не вірячи, що це мені не сниться, пішла у ванну по суничне мило. Булька в мене вийшла зовсім маленька. Вона стрибала по вовняному килиму і от-от мала луснути. Та тут Хлюсь дуже спритно підтягнувся на металевому окутті акваріума, м’яко стрибнув на килим і ледь-ледь торкнувся бульки зеленою ручкою.
Булька почала рости. Вона мінилася різнокольоровими барвами, сяяла у світлі маленької настільної лампи, немов неонова реклама. Я не могла відвести від неї очей. Але тут відчула, як волога прохолодна ручка торкнулася моєї руки. Хлюсь видряпався на крісло і, міцно обхопивши мою долоню, раптом перескочив прямо в середину бульки. Я не стямилася, як теж опинилася на дні велетенської райдужної кулі. Пахло суницями, й щипало очі.
-    Ну, а тепер дмухай. - Хлюсь смішно роздув щоки й почав щосили дмухати на стінку бульки.
Величезна прозора куля гойднулася, легко відірвалася від підлоги, на хвилину зависла на підвіконні і, підхоплена вітром, полинула у синьо-чорне зоряне небо.

 

Леся Воронина. Хлюсь та інші. Оповідання для дітей. Малюнки Віктора ПішогоЛеся Воронина. Хлюсь та інші. Оповідання для дітей. Малюнки Віктора Пішого


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

Велетенська мильна булька летіла над нічним містом. Під нами мерехтіли тьмяні ліхтарі й вогні маленьких, мов мушки, автомобілів. Я зрозуміла, що ми летимо з шаленою швидкістю, бо ті автомобілі ледь повзли по тоненьких ниточках доріг. Хлюсь мовчав і напружено вдивлявся у морок. Його холодна ручка ледь здригалася у моїй руці, і я здогадалася, що він хвилюється, а може, й боїться чогось.
-    Хлюсь, - врешті зважилась я спитати, - куди ми летимо?
Та він лише відмахнувся від мене. А наша кольорова булька і далі набирала швидкість та висоту. Вже сховалися за хмарами вогні міста, вже на райдужних стінках бульки почали застигати дощові краплини, а всередині стало холодно й вогко. Хлюсь усе вдивлявся в темряву й мовчав.
Я почала сердитись. Якщо ми й справді летимо на якусь важливу зустріч і мене вибрали тому, що я особлива, то навіщо ці секрети й мовчання? Я вже хотіла про все це сказати Хлюсеві, але раптом навколо нас утворився велетенський чорний вихор, якась невидима сила почала затягати нашу кульку у величезний вир, і ми шкереберть полетіли кудись донизу...
Отямилась я посеред яскраво освітленої зали. Я стояла на кахляній підлозі, все навколо сяяло й ряхтіло тисячами пультів, лампочок і написів. А біля гігантського комп’ютера з екраном на всю стіну стояв невеличкий панок з рудими довгими вусами, в старосвітському циліндрі, у фраку та в білих рукавичках. Він усміхнувся сліпучою усмішкою (вона й справді була сліпуча, бо всі зуби мав золоті й вони блищали, мов ліхтарі) й поманив мене довгим вказівним пальцем, що виглядав крізь дірку в рукавичці.
-    Люба дитино, не бійся! - мовив панок, коли я слухняно підійшла до нього. - Зараз ми з тобою трохи пограємося. Згода? Ти любиш комп’ютерні ігри?
-    Ага...
Я ніяк не могла отямитися після шаленого польоту й чорного виру, в який ми провалилися рдзом з Хлюсем.
-    А ви що, програміст? - Врешті я спромоглася обірвати . шалену зливу слів Подвійного-Оселедця.
-    Ги-ги! - Добродій Подвійний аж зайшовся від реготу. - Звісно! Про-гра-міст! - Він ніби аж смакував це слово, ніби перекочував кожен його склад у роті, перш ніж задоволено проковтнути. - І зараз ми з тобою за-програ-муємо невеличку й гарну гру. Отож почали! - Подвійний підступився до пульта, націлив на кнопки два вказівні пальці, що виглядали крізь дірки у рукавичках, і почав швидко стукати по клавіатурі. 
На екрані з’явилася вулиця, потім автомат з газованою водою, а тоді на вулиці виникла невеличка фігурка. Вона почала наближатися, збільшилася, і раптом я зойкнула - то була я! Мій маленький двійник підійшов до автомата, кинув у щілинку монету, а коли зі склянки визирнув Хлюсь і забалакав до мене, я зовсім розгубилася й перелякалася.
«Звідки цей золотозубий Оселедець довідався про Хлюся?» - Я скоса глянула на дивного панка, та він натхненно, мов піаніст, бив пальцями по клавішах пульта і наче зовсім не звертав на мене уваги.
Та ось на екрані з’явилася велетенська мильна булька, і я побачила, як ми з Хлюсем шкереберть летимо у чорний вир. У мене перехопило подих - зараз я дізнаюся, куди подівся Хлюсь і куди, врешті, я потрапила. Але добродій Подвійний раптом міцно схопив мене за руку, підштовхнув до пульта і, радісно гигикаючи, почав тицяти моїми пальцями у кнопки.
-    Ось тепер і ти трохи пограєшся, люба дитино!
Я побачила, як моя маленька копія-двійник стоїть перед велетенським екраном, а за її' спиною якась почвара, ніби справжній гігантський оселедець,ухопивши довгими плавцями, примушує її натискати на кнопки. Я рвучко повернула голову, мені в ніс ударив пронизливий дух рибного розсолу, в голові у мене запаморочилося, а коли я спробувала випручатися, то зрозуміла, що зі мною щось відбулося.
Я простягла вперед руки, і вони вперлися у холодне слизьке скло, а з того боку екрана до мене шкірив золоті зуби мій недавній знайомий добродій Подвійний. Тільки тепер він був більше схожий на страшного покруча - напівлюдину-напіврибину.
-    От і все! Тепер ти робитимеш тільки те, що я схочу. Я тебе за-про-гра-мубав!
Я спробувала щось відповісти, але замість того слухняно побігла до автомата з газованою водою, і все повторилося, як у кіно. Але тепер мною керував страшний, підступний добродій Подвійний. Він бив по клавішах пульта, а я не могла не скоритися його команді. Я потрапила у пастку.
Так почалося моє життя усередині дивної й незрозумілої комп’ютерної гри.

 

Леся Воронина. Хлюсь та інші. Оповідання для дітей. Малюнки Віктора ПішогоЛеся Воронина. Хлюсь та інші. Оповідання для дітей. Малюнки Віктора Пішого

 


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

Скільки мені довелося бігати вгору-вниз по вузеньких комп’ютерних вуличках і раз у раз опускати в шпаринку несправжню монету, - я не знала. Подвійний-Оселедець шкірився до мене крізь шибку екрана й примовляв: - Учись люба дитино, виконувати накази! Глянь, ось я натискаю на цей блискучий гудзичок, і ти вже біжиш, куди мені треба. ІЦе трохи терпіння - й ти перетворишся на чудову електронну суперляльку!
Подвійний наблизив до мене потворну мармизу й поплескав по екрану рукою-плавцем із залишками білої рукавички.
-    Скоро ми з тобою пограємося в іншу гру. Такої гри не було ще ніколи. Ми запрограмуємо невеличку всесвітню катастрофу! Знищимо отих жалюгідних істот. Вони вже давно повинні були вимерти, як мамонти. Усі оті мавки, водяники й потерчата. Вони неправильні. Навіть я не можу їх запрограмувати і ввести до своєї веселої гри. Тому їх треба лік-ві-ду-вати. Ги-ги!
Добродій Подвійний сяйнув золотою посмішкою і потер руки-плавці.
-    А допоможеш, мені у цьому ти, люба дитино! Вони тобі вірять і пустять до своєї Печери. А тоді ти зробиш усе, що я накажу! Але перед останнім ударом я повинен набратися сили та енергії. А що може бути більш цілющим, ніж пахучий, незрівнянний розсіл!
Подвійний ляснув у долоні. Посеред зали з’явився великий басейн. Спершу він був порожній, і на білих кахлях, якими той басейн було викладено, відбивалося світло безлічі ламп і ліхтарів. Та враз, ніби нізвідки, в басейні почала рости с ро-чорна масна калюжа. Ось вона вкрила дно. Піднялася до половини і врешті вщерть заповнила басейн. Подвійний Оселедець підійшов до смердючої купелі, акуратно склав на краю басейна фрак, подерті білі рукавички, а зверху поклав блискучого циліндра.

 

Леся Воронина. Хлюсь та інші. Оповідання для дітей. Малюнки Віктора ПішогоЛеся Воронина. Хлюсь та інші. Оповідання для дітей. Малюнки Віктора Пішого


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Радісно повискуючи, він стрибнув у розсіл. Спершу плавав і хлюпався, мов цирковий тюлень, а тоді завмер, посеред басейна, лежачи на спині й заплющивши від насолоди очі.
«Невже заснув?» Я невідривно дивилася на покруча й не могла повірити, що він справді спить і не стежить за мною. «Тікати! Але як? Хоч би Хлюсь був поруч - разом щось би придумали».
Я зосередилася, викликала в уяві старого водяничка й почала подумки просити: «Хлюсь! Допоможи! Сама я не вирвуся з комп’ютерної пастки!» 1 коли вже я втратила надію, що Хлюсь мене почує, він з’явився.
Спершу на суцільній, без вікон, кахляній стіні зали виникла темна плямка, потім вона стала прозорою, ніби хтось хукав знадвору на замерзлу шибку. А тоді це маленьке віконце прочинилося, і в лігвисько Подвійного-Оселедця увійшов Хлюсь!
Який він був маленький! Яким безпорадним і слабким здавався серед велетенських пультів та екранів! Серце у мене стислося: що вдіє малий водяничок, чим допоможе мені? Адже добродій Подвійний от-от прокинеться, знову вдарить по клавішах, і я слухняно виконуватиму його накази. А Хлюся він роздушить одним пальцем!
Хлюсь ніби прочитав мої думки. Він легко стрибнув на пульт головного комп’ютера, наблизився до екрана, усміхнувся й простягнув до мене прозору маленьку ручку.
-    Не бійся, Олянко! Ти сама не знаєш своєї сили! Йди до мене!
Раптом мені стало радісно і легко. Наче не було навколо страшної холодної зали, сліпучих ламп і злих чарів Подвійного. Я ступила крок назустріч ХГлюсеві і відчула, що вільна. Я знову була сама собою, а не слухняною комп’ютерною лялькою, яку запрограмував підступний покруч.
-    Мерщій! Нам треба поспішати! - Хлюсь кинувся до віконця, крізь яке потрапив до зали, а я - за ним. Після нескінченної біганини всередині комп’ютера страшенно боліли ноги.
«А як же ми полетимо? Адже мильної бульки в нас немає», - подумала я. Аж раптом за спиною в мене почулося знайоме гигикання.
Я рвучко обернулася. Біля нас стояв добродій Подвійний і шкірив в огидній посмішці всі свої золоті зуби.
-    Гай-гай, любі друзі! Та невже ви хочете покинути мене?! Отак крадькома, навіть не попрощавшись... А ти, мила дитино, - Подвійний з докором глянув на мене й похитав головою, - ми ж бо так гарно бавилися. - І добродій Подвійний по- змовницькому підморгнув мені.
Він підступав до нас усе ближче, й посмішка його ставала ще сліпучішою і страшнішою. Він нахилився до Хлюся й поманив його довгим пальцем, що виглядав з дірявої рукавички.
-    Ходи сюди. З тобою я пограюся в іншу, але також вельми веселу гру! Я запрошую тебе похлюпатися в моєму басейні. Це розкішна купіль - чистісінький риб’ячий розсіл!
Я відчула, що Хлюсь став зовсім безпорадний. А Оселедець уже замірився вхопити водяничка, примовляючи:
-    Нічого! Ти будеш перший. Скоро всі твої родичі розкошуватимуть у такому розсолі. Я перетворю всі ріки, ставки й озера на суцільний оселедцевий рай. Всі ви поспливаєте догори черевом! Ги-ги-ги! Такий собі невеличкий всесвітній експеримент. А допоможе мені в цьому моя люба слухняна учениця. Адже твої друзі залюбки пустять її до Печери? Чи не так?
-    Ти ніколи не переможеш Стугну. Бо вона - жива, а ти - звичайний солоний оселедець, який уявив себе володарем світу.
-    Хлюсь глянув в очі добродія Подвійного, й золота посмішка сповзла з його обличчя. Тепер він уже не видавався таким упевненим. Маленький водяничок налякав його самою згадкою про Стугну. 1 в мені щось змінилося. Кудись подівся страх. Я відчула, що зараз маю захистити не лише себе, а й Хлюся, та й усіх мешканців Печери і саму Стугну. А головне - зупинити Подвійного. Не дати йому дограти його страшну гру.
І я вже знала, що робити. Стулила долоні й уявила, як вони вщерть наповнюються чистою джерельною водою. І враз відчула, що справді маю повні жмені холодної прозорої води. ї Оселедець побачив воду. Він здригнувся й з острахом відступив від нас із Хлюсем. Тоді метнувся до басейна і вже намірився пірнути у смердючий розсіл, але я випередила золотозубого добродія - хлюпнула йому навздогін джерельною водою!
Подвійний-Оселедець завмер, зіщулився, а тоді почав меншати, танути перед очима, немов проколота повітряна кулька. Ось уже скотився в басейн його хвацький блискучий циліндр, ось упав додолу хвостатий фрак і брудні подерті рукавички, а з купи дрантя, що лежало на кахляній підлозі комп’ютерної зали, з металевим брязкотом викотилася... консервна бляшанка. Я нахилилася над нею й прочитала: «СЕЛЬДЬ ИВАСИ ПРЯНОГО ПОСОЛА. ЦЕНА 6 РУБ. 35 КОП.»
Це було все, що лишилося від добродія Подвійного...
-    А тепер час рушати. На нас чекають,- мовив Хлюсь. Так спокійно, ніби й не сталось нічого.
І мені зовсім не хотілося згадувати про страшні пригоди і про те, як я майже перетворилася на комп’ютерну ляльку.
-    А як ми полетимо? Адже наша мильна бульбашка луснула.
Хлюсь усміхнувся:
-    Тепер ти зможеш літати й без неї. Мильні бульбашки потрібні лише для новачків.
Ми підійшли до стіни. Вона була вже майже прозора, і все навколо нас у залі стало непевне, тьмяне й крихке.
Я приклала руку до стіни, й вона тріснула, мов яєчна шкаралупа. Крізь пролом було видно нічне зоряне небо. І я знала, що зараз полечу. Це було так само просто, як ходити чи бігати. Варто було ступити крок, прямо туди, у зоряне прозоре небо, і ми з Хлюсем уже летіли до Стугни.
Я озирнулася. Велетенський хмарочос Подвійного-Оселедця майже зник. Де-не-де ще видніли уламки стін, купи брухту й потовченого скла. Тепер це було звичайне звалище, смітник на пустирі.
До Стугни ми прилетіли, коли вже розвиднялося. Над річкою стелився туман, і прибережні кущі здавалися чорними.
Хлюсь опустився на маленький піщаний острівець, порослий жорсткою, колючою травою і вкритий сухими корчами й гілляками. Люди цей острівець обминали - довкола було багато глибоких підводних ям, а птахи тут селилися цілими зграями.
Ось і тепер я обережно обходила гнізда з маленькими пташенятами. 1 жодна птаха не скрикнула і не знялася з гнізда. Я тут була своєю, мене ніхто не боявся.
Хлюсь ішов поперед мене тихий, стомлений і старенький. Здавалося, що після всіх наших пригод він геть знесилів.
Раптом водяничок озирнувся і втомлено сказав:
-    Далі ти підеш сама. Зараз зійде сонце, і ти побачиш дорогу до Печери. Црощавай, Олянко.
-    Хлюсь, чому ти прощаєшся зі мною, чому не йдеш до Стугни? - Сльози підступили мені до очей.
-    Не плач. Ми прощаємось не назавжди.
Водяники вічні. Я житиму доти, доки житиме Річка. Але я дуже втомився. Тепер я спатиму довго-довго. Може, рік, а може, вік. Не знаю. Коли Стугна мене покличе, я прийду... - Хлю&ь ступив убік від стежки і злився з білою вранішньою імлою.
Я стояла на стежці розгублена й сумна.
Хлюся поруч не було, і тепер я чекала, коли зійде сонце. Заспівала перша пташка, потім ще і ще. Скоро весь острів дзвенів пташиними голосами.
Туман почав танути, клаптями стікати до річки, і на обрії з’явилася червона вогняна куля. ї я побачила, як світиться крізь товщу води дорога. Я засміялася, стрибнула у воду і не відчула холоду. Піді мною сяяла дорога. Я опускалася глибше й глибше, аж поки побачила й упізнала велику браму. Так, сюди я потрапила одного спекотного дня зовсім малою дівчинкою. А тепер я повернулася, щоб допомогти Стугні, Хлюсю й усім великим і алим мешканцям Печери.
Я торкнулася брами долонею, і вона повільно почала розчинятися. Сніп проміння вдарив мені в очі, я замружилася й ступила вперед.

 

Леся Воронина. Хлюсь та інші. Оповідання для дітей. Малюнки Віктора ПішогоЛеся Воронина. Хлюсь та інші. Оповідання для дітей. Малюнки Віктора Пішого


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

За матеріалами: 
1) "Соняшник". Журнал для дітей. Малюнки Віктора Пішого. Київ, 1991 рік, №7 - 8,  стор. 11 - 13,
2) "Соняшник". Журнал для дітей. Малюнки Віктора Пішого. Київ, 1991 рік, №9 - 12, стор. 22 - 23.
3) "Соняшник". Журнал для дітей. Малюнки Віктора Пішого. Київ, 1992 рік, № 1 - 2, стор. 8 - 11. 

 

Більше творів Лесі Ворониної на нашому сайті:

Дитячі повісті Лесі ВорониноїУ підрозділі представлені повісті Лесі Ворониної для дітей: "Таємне Товариство Боягузів, або засіб від переляку №9", "Пастка для синьоморда, або Таємне Товариство Брехунів"  
та «У пащі крокодила», «Пастка у підземеллі», «Таємниця підводного міста», «У залізних нетрях» і «Таємниця золотого кенгуру», що увійшли до книги "Суперагент 000: Таємниця золотого кенгуру".
Дитячі оповідання Лесі Ворониної
Читайте оповідання відомої української дитячої письменниці Лесі Ворониної: "Слон на ім’я Ґудзик", "Хлюсь та інші", "Пригоди голубого папуги".

Останні коментарі до сторінки
«Оповідання "Хлюсь та інші" (Леся Воронина)»:
лол кек чебурек , 2017-04-12 18:07:47, #
............... , 2018-04-10 08:39:23, #
.......... , 2018-04-10 08:40:19, #
Лесь Маланка , 2018-04-10 10:29:59, #
............... , 2018-04-12 23:12:44, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 6     + Додати коментар
Топ-теми