Коломийки. "Дозвілля молоді" (пора дівування та парубкування)

Я за тата дам дуката, а за маму штири,
Мене мама годували з малої дитини.

А я в свеї мамуненьки дві розкоші мала,
За єдного сонця лягла, за друrоrо встала.

Ей, матко, моя матко, виховуй мя гладко,
Від неділі до неділі, як червоне ябко.

А я в свої мамунцуні єднa єдиниця,
Або з мене бу де дівка, або молодиця.

Та зачим ти мене, мамо, на той світ пустила,
Мене хлопці ніц не люблять, як я буду жила?

Я нарвала плат горішків, сіла й Їх кусаю,
Кому буду домів нести, фраїра не маю.

Тече вода край rорода, я на воду дую,
Я не маю каваліра і не потребую.

Caма собі, мамко, винна, що любка не маю,
Коли вечір вечоріє, я спати ляrаю.

Ой гаю мій зелененький, ой гаю, мій гаю,
Мають дівки кавалірів, тільки я не маю.

Ой гаю мій зелененький, буду тя рубати,
Мають дівки кавалірів та й я буду мати.

Доти буду завивати ширіночки бурі,
Доки собі не виберу любка по натурі.

Мамко моя солоденька, мамко моя люба,
Даймо собі посадити біля хати дуба.
Даймо собі посадити та й обгородити,
Щоби знали білі хлопці, до кoгo ходити.

Та із тої керниченьки цяпоче, цяпоче,
Молодого і гapнoro любити ся хоче.

Коло млина цвіт-калина, коло млина явір,
ОЙ біг знає, біг вiдaє, котрий мій кавалір.
 
Коло млина цвіт-калина, коло млина сосна,
Ой біг знав, біг відав, для кoгo я росла.

Коло млина яворина, зацвіла калина,
Ніхто не знав та й не знає, чия я дівчина.

Ой не л1тай, сивий птаху, та й ти, сивий орле,
А хто ж мене, молоденьку, до себе приrорне?
Ні щирості, ні милості, ні пожалування,
Чорним очкам нема спання, ніжкам спочивання.

Moє личко, як ябличко, червоне, як дулька,
Хто тя буде обіймати, як не маєш любка?

Стоїть явір над водою, половина в воді,
Moє личко процвітає, rи ружа в rороді.
 
Чи я собі не дівочка, в городі квіточка,
Жеби я сі не стояла коло парубочка?

Жеби мі ся який хлопець нагодив, нагодив,
Жеби мене кождий вечер додому підводив.

Ой коби я любка мала, любка Николика,
То я би ся не бояла, що зима велика.
 
Ще-м нікoro не любила - покарай вас, боже!
А відтепер таки буду - помаrай мі, боже.
А відтепер таки буду баrацькоrо сина,
А у нero за крисанев зелена тисина.

Іде дощ, іде дощ, по дорозі слизько,
Треба дбати, щоби мати каваліра близько.

Ой ся панів не бою, ні панськоrо суду,
Я, дівчина молодая, без хлопців не буду.

А й пущу та попасу коника на млаці,
Ще-м не мала, тепер маю любка на подяці.

А я тому не смучуся, а ні ся встидаю,
Що я, така молоденька, коханочка Маю.

Треба вікна повтирати навколо, навколо.
Треба знати, що сказати, як прийде Микола.
Треба вікна повтирати, щоби було файно.
Треба знати, що сказати, як прийде Михайло.
Треба вікна повтирати, щоби були білі,
Щоби хлопці приходили кожної неділі.

Серед села Солукова розсипана свічка,
Зо мнов хлопці не жартуйте, я собі правічка.

Синя димка, синя димка, а по ній дробинка,
Всі до мене, всі до мене, а я ще паньинка.
Ой мамуню, мамунцуню, наберіть мі димки,
Бо до мене хлопці ходять кожної rодинки.

Наберіть мі, мамунцуню, тої лямасівки,
Аби я ся не встидала багацької дівки.
Ой втоптана доріженька, най топче, хто хоче,
Та доки я молоденька, най любить, хто хоче.

Ой коли я була мала, не знала нічого,
Я сказала, що не буду любити нікoгo.
А коли я вже велика, на станочку стала,
Тепер же я та до серця кождому припала.

Щоб ви знали, мамуненько, котрий мій миленький,
Ви би дали щонеділі фартушок біленький.

Щоб ви знали, мамуненько, котрий мій кавалір,
Ви би дали щонеділі червоні коралі.

Ой коби-то мати знала, що то за Никола,
То би мене шнуровала шнурівков довкола.
Ой коби-то мати знала, що то за Михайло,
То би мене убирала щонеділі файно.

Ой мамуню, мамуненько, а я ваша донця,
Купіть мені парасолю від вітру, від сонця.

Моя мати старенькая в біленькім хустьитю,
Навчила мя жартувати ще малим дівчитьом.

Ой то я сі полюбила молодоrо Йвана,
Пені би-м ся долюбила, якби знала мама.
 
Відколи мя мама била, відтоді ся бою,
Цілу нічку на розмові з парубками стою.
Відколи мя мама била, відтоді статкую,
Свою хату оминаю, в милого ночую.

Кой-єм з тобов йміння пасла, із тобов rонила,
Не раз мене моя мати через тебе била.
Та не бий ня, мамцю мила, я ще не забила,
Здоrадайся, мамцю моя, кой-єс така била.

Била мене мамуненька на печі лопатов,
Що-м сі трохи постояла з любком перед хатов.
 
Попід міст, понад міст літають воробці,
Що я, мамо, винна тому, що мя люблять хлопці.

Та й на ставу, на ставочку два качури плили,
Два парубки дівчиноньку додому водили.
Не ведіть ня вуличками попід тоті скали,
Бо є в нашій хаті світло, відай, нянько встали.
Увійшла я та й до хати та й ся розrорнула,
Нянько з кленка батожину: - Де ти, доню, була?
- Ой я була, мій ненечку, була на толоці,
Не сама я додому ишла, привели мя хлопці.
 
Питавться дівки тато: - Дe-c ти забавила?
- Там ся вовки розіграли, а я ся дивила.
Там ся вовки розіграли, зачали ся їсти,
А я так ся напудила, не можу вповісти.

Три зірочки, три зірочки над дубочком сходять,
Іще-м дівка молоденька, хлопці до ня ходять.

Та у мене молодої чотири городці.
Які rapнi, кучеряві, ходять до ня хлопці.
 
Невеликий город маю, лиш на вісім кроків,
Любка-м собі полюбила в вісімнадцять років.

Закукала зозулина, в вербі ся голубить
Як мі добре дівочити, кой ня любко любить.
 
Ані петра, ні петрівки, ані маковійки,
Ні середи, ні п'ятниці в молодої дівки.

Ой трясеться трясовина, трясеться ліщина,
Ой трясеться за козаком молода дівчина.
Ой трясеться трясовина, трясеться дубочок,
Ой трясеться за дівчинов ладний парубочок.

Як-то знати, як пізнати, котра парубкова,
ЇЇ квітка за rоловов сама барвінкова.
Як-то знати, як пізнати, котра паничева,
ЇЇ квітка за головов, ще й позолочена.

Пусти мене, моя мамко, на тую толоку,
Та най собі погуляю та хоть цегo року.

Шумлять ріки, шумлять ріки та й шумлять потоки,
Чому мене не пускають на тоті толоки?
Чому мене не пускають, через яку біду?
Та я таки викрадуся, на толоку піду.
Чому мене не пускають, через яке лихо?
Бо як піду на толоку, то не сиджу тихо.
Я уберу сорочечку з тими рукавами,
Та я піду на толоку лиш за парубками.

Ой вийду я на вулоньку, на вулоньці хлопці.
Бідна моя головонька, я в чорній сорочці.
А я швидко до кімнати та сорочку взяти.
Ои вийшла я на вулоньку - хлопців не видати.

Мати моя старенькая, мати моя, мати,
Не дай мені три дні їсти, а день погуляти.
Хіба би я дурна була, розуму не мала,
Щоби я ті про rуляння їсти не давала.

Тато добрий, тато добрий, мама не лихая,
Не боронять погуляти, поки-м молодая.

Ой як мені не гуляти, коли в мене мати
Ой постелить і окриє: - Ляrай, доню, спати!
Ой як мені не гуляти, коли мі ся хоче,
Коли мені головоньки ніхто не клопоче.

Тепер мені погуляти, заки мені скоки,
Та й заки мї лиха доля не латає боки.

Що-м rуляла, то rуляла, а все понад люди,
Не могла-м ся здогадати, що за доля буде.
Тепер я сі погуляю, заки-м молоденька,
Потім буде на заваді лихая доленька.

Горівонько воковита я з ярого жита,
Гуляй, гуляй, дівчинонько, заки-с не завита.
Гуляй, гуляй, дівчинонько, догуляєш ти ся,
Прийде така неділенька, задумаєш ти ся.
Прийде така неділенька, прийде така днина,
Що заплаче за тобою найменша дитина.

Гуляй, доню, не бороню, доки-с молоденька,
Аж поки ті не заплаче дитина маленька.

Але файно скрипка й rpaє, нікому співати,
Сидить бідня за вороти, ніким наказати.
А я єму наказую перепеличками,
А вно мені відсилає та й ластівочками.
Ластівочки, щебетушки не хочуть сідати,
Не кортить мня заспівати, лишень погуляти.
Гуляй, доню, не бороню, кілько ті ся хоче,
Поки тобі пуста доля голу не клопоче.
Бо як буде пуста доля голу клопотати,
То не схоче ті ся пити, їсти, ні гуляти.

Гуляй, доню, не бороню, тепер маєш волю,
Зажене тя лиха доля, заплачеш за мною.

Гуляй, доню, не бороню, тілько твoгo світа,
По чім будеш пам'ятати молоденькі літа?

Ой гуляй, біла дівко, як взимі, так вліті,
Бо тілько в тя веселості, дівочко, на світі.

Ой іграй, біла дівко, доки ті ся йrрає,  
Доки тобі машличками вітрик повіває.
 
409. Кукурудзи не сапані, роди, боже, шульки,
Коби борше до неділі, підемо на гульки.

Як я собі погуляю та й ще побуяю,
Та як тота щука-рибка по тихім Дунаю!

Ой піду я на гуляння та на гуллянечко,
Та там буде танцювати моє коханечко.

Ой У полі конопельки вже зазеленіли.
Карим очам спання нема, ніженьки зомліли.

Я фасолю посадила, ropox потичила,
Тепер би-м сі поrуляла, бо-м вже відпочила.

Качаюся, валяюся, кусають мя блошки,
Пусти мене, моя мати, до корчмоньки трошки.
Пусти, пусти, моя мати, я не забавлюся,
Но з хлопцями погуляю, додому вернуся.

Моя мати ворожечка, ворожила мині,
Аби-с, доню, так гуляла, як колесо в млині.

Ой де тота синя димка, що набрала мати,
Пішла тота синя димка до коршми гуляти.

Ой гуляла дівчинонька з вечера до ранку,
Вигуляла дівчинонька по коліна ямку.

Ой гуляла дівчинонька, гуляла, гуляла,
Прогуляла штири воли, що їй мама дала.

Ой ковалю, ковалику, підкуй мі підківки,
Бо я тепер зачинаю ходити до дівки.
Ой ковалю, ковалику, підкуй коня остро,
Ой най сяду та й поїду до дівчини просто.
А я сяду на коника, гоя, коню, гоя,
Де ворота отворені, там дівчина моя.

Та дай мі ся, дівчинонько, водиці напити,
Я допіру зачинаю до тебе ходити.

Проси боrа, дівчинонько, аби-м живо виріс,
Аби-м тобі дровець втяв та й водиці виніс.
 
Та я, хлопець хлопцюватий, добрий до розбою,
Та як прийде темна нічка, вийти я ся бою.
Л я, хлопець невеликий, навчився брехати,
Та вибрехав дівчиночку, вибрехав Ї з хати.

З хати вийшов старий батько, зачав ся питати:
Чо ти ходиш, ти легіню, коло мої хати?
А я взяв йому казати, що-м заrубив вівці,
Ой ти брешеш, малий хлопче, ти до мої дівки.
А я взяв йому казати, що-м заrубив воли,
А він мене за чуприну та й бучком поволи.

Ой як я був малий, малий, то пас-єм бичата,
А тепер-єм троха більший, люблять мі дівчата.

Ой я змок, як той вовк, через ropy йдучи,
Ой я змерз, як той пес, дівок шукаючи.

Та ішов я гopi селом та гopi городом,
Дівча мі ся сподобало шістнадцятим годом.

Ти ся журиш, пане брате, сіянням, оранням,
Я ся журю, пане брате, першим закоханням.

Ти ся журиш, пане брате, де широка нивка,
Я ся журю, пане брате, котра чорнобривка.

У котрої дівчиночки брови над очима,
То та ж мене дівчиночка та й розволочила.
То та ж мене дівчиночка та й розволочила,
Та й чого я в світі не знав, тoгo научила.
- Не вчила-м тя розбивати, не вчила-м тя красти,
Тілько сіно громадити та в копиці класти.

Та ще ж бо я не парубок, парубоцька міна,
Та стану я коло дівки - дівці по коліна.

Казали мі моя мати і старенький отець:
Пий ropiвку, люби дівку, будеш файний хлопець.

Давай, мати, вечеряти, давай, мати, живо,
Бо мені так до дівчини, як тобі на жниво.

Ой чи тебе, мій синочку, мила забавила,
Ой що твоя вечеронька на столі застила?

Де ти, хмелю, зимував, що не розвивався,
Де ти, сину, ночував, що не роззувався?
Ночував я, моя мамо, в зеленій ліщині,
Загадував загадочки молодій дівчині.

А я в свої мамунцуні єден єдиначок,
Або з мене буде хлопець, або гайдамачок.

Кучерявий баранець, кучеряві роги,
Пішов би я до дівчини, не знаю дороги.
Кучерявий баранець, кучерява вівця,
Кучерява дівчинонька була на горівці.

 
Мені до вас би ходити, тебе би любити,
А я, хлопчик молоденький, знаю ся ганьбити.

Ой летіли гуси з Руси, напереді ворон,
Любив би-м тя, дівчинонько, коби мі не copом.
 
Коби мі ся розвив явір, зелена крушина,
Пішов би я до милої, молодий хлопчина.

Якби взимку бук розвився й дві берізки білі,
Я ходив би до дівчини кожної неділі.

Ой їв би я капустицю й фасолю дрібненьку,
Любив би я дівчиноньку файну, молоденьку.

й хоч же я не парубок, іно парубчина,
Назвала мня парубочком молода дівчина.
Ой хоч же я не парубок, іно парубчуся,
Поза чужі воротонька ночувати вчуся.

Та ще ж бо я не парубок, лиш добрий хлопчина,
Що із тата та на мене куца петечина.
 
А я люблю, що не роблю, лиш напиваюся,
Немила мі роботонька, лиш позираюся.

Казала мі стара мати, казала, казала:
Ходи, сину, до дівчини, щоби я не знала.

Туди-сюди за Олексов, де Олекса дівся?
А Олекса коло дівки аж зачервонівся.

Ой червона калинонька крізь пліт протяглася,
Не раз, не два моя мати мене наклялася.

Ой зацвіла ліщиночка, зродила горіхи,
Годувала ненька сина, не мала потіхи.

А я гаю не рубаю, бо гай зеленейкий,
А я вдома не ночую, хлопець молодейкий.

Чому коню воду не п'єш, чом на воду дуєш?
Чому, сину Василуню, дома не ночуєш?
- Як я маю, молоденький, дома ночувати,
Така нїчка темненькая, ні з ким розмовляти.
- Ой маєш ти, Василуню, коня Bopoнoro,
Заведи йоrо до стайні, говори до ньоrо.
- Бодай тобі, моя мати, так леrко конати,
Та як мені з ворон-коньом легко розмовляти.

4Ой мусите, чорні очі, самі ночувати,
Не буду вам на ніч кожду дівчину шукати.

А я, хлопець молоденький, вус мі ся засіяв,
Що я буду, молоденький, без дівчини діяв?

Вчора була неділенька, а днесь понеділок,
Посіяла матка жито, а зійшов барвінок.
Ой барвінок, барвіночок, ще ти зелененький,
Не журися легінику, ще ти молоденький.

Та уличка - драбуличка, та уличка кална,
А я мушу пошукати, де дівчина файна.

Не боюся ні жандарів, ні панськоrо суду,
Бо я, хлопець молоденький, без любки не буду.

Та у Турі керничина, у Турі, у Турі,
Таке собі дівча найду, по своїй натурі.

Самий буду кілля бити, самий rородити,
Самий буду до дівчини вечером ходити.

Ой що кому заваджає, ой що кому вадить,
А що хлопець молоденький дівчину провадить.
Ой що єсть, що бракує хлопцю молодому,
Цілу нічку п'є, rуляє, рано йде додому.

За ріку мі дорожина, а й за ріку буде,
Доти тої дорожини, доки любки буде.
Закувала зозулина та сіла на кавки,
Та ніrде ня не найдете, лиш коло білявки.

Та зацвіли яrодочки коло колодочки,
Як ся добре вбиїмати коло білявочки.

Ой на вино та й на пиво та напиватися,
Коло личка рум'яноrо повбиїматися.

Під моєю кобилою подкови колачуть,
Перше дівки мнов rардили, тепер за мнов плачуть.