Українські народні традиції: різдвяний вертеп


Олекса Воропай

ВЕРТЕП

(Текст подається за оригіналом, зі збереженням авторського стилю)

 

Завантажити текст статті "Вертеп"  (txt.zip)

 

Українські народні традиції та звичаї, Свята українського народу, Різдво Христове, Вертеп, Що таке вертеп, будова українського вертепуЯк пише Микола Маркевич, у день Різдва Христового грамотні міщани, дяки, школярі та церковні співаки збирались і носили по хатах відомий ляльковий театр під назвою вертеп.
Походження вертепу можна віднести до часів гетьмана Конашевича-Сагайдаччого, до 1600-1620 років, коли цей гетьман відновив київську братську школу і Академію. Польсько-український  етнограф,  Еразм  Ізопольський  твердить, що вертеп на Україні виник і найбільше поширився в роках 1591-1639. Під 1666 роком ми знаходимо писану згадку про вертеп у матеріалах  Львівського  Ставропігіяльного  братства.  Серед  інших його видатків записано і видатки на збудування вертепу та на декорацію до нього.
Отже маємо підстави думати, що вже в XVII-му столітті виставляти на Різдво вертепну драму — це був загальновідомий і по всій Україні поширений звичай. Але, якщо про вертеп взагалі ми маємо згадки в нашій літературі з XVIІ-го століття, то тексти вертепної драми дійшли до нас тільки з другої половини ХVІІІ-го століття. Причина цьому, криється мабуть, в «усній традиції» вертепної драми. Текст вертепу напевно знали всі бурсаки, дяки та співаки на тодішній Україні, а тому записувати та ще й зберігати текст вертепу не було потреби.
Найстарший відомий нам запис української вертепної драми був зроблений тушинським дяком, Іваном Даниловичем, у 1771 або 1776 році, але цей текст, на жаль, не повний — це лише окремі виписки з вертепної драми.
Другий текст, писаний польсько-українською мовою, дійшов до нас з 1790 року; це не оригінал, а лише копія, та й тій копії бракує початку.
Найповніший текст, що ми його маємо з XVIII-го століття, це так  званий  «галаганівський»  список,  що  був  записаний  у  селі Сокиренцях у 1770 році від київських бурсаків; але збереглася лише копія, а про оригінал нічого не відомо.
З ХІХ-го століття ми маємо вже трохи більше текстів вертепних драм. Найкращий з них — це вертеп Миколи Маркевича, що був виданий у Києві в 1860 році. Далі назвемо текст Славутинського вертепу запису В. Мошкова року 1897, Батуринський вертеп запису Ю. Жалковського року 1899 та вертеп Чалого, що був надрукований у 1889 році.
З ХХ-го століття ми покищо маємо Житомирський вертеп запису Василя Кравченка року 1927, Славутинський вертеп запису В. Пруса року 1928 та Хорольський вертеп, що теж записаний у 1928 році.
Розуміється, що це не всі існуючі тексти вертепів. Текстів вертепних драм є ще багато, але ми про них нічого не знаємо. Наше завдання  —  завдання  всіх,  кому  дорога  українська  народна творчість та українська минувшина, хто любить і цінить традиції нашого народу, розпитувати людей та розшукати в стародруках ще невідомі чи маловідомі тексти наших староукраїнських різдвяних вертепів.

 

Будова українського вертепу

 

Етнограф Микола Маркевич, якого ми вже згадували, докладно описав вертеп другої половини ХІХ-го століття. Подаємо цей опис у власному перекладі:
«Наш вертеп є похідний будиночок з двома поверхами. Зроблений він з тоненьких дощок і картону. Верхній поверх має балюстраду, за балюстрадою відбувається містерія: це Вифлеєм. На нижньому поверсі трон царя Ірода: долівку обклеєно хутром для того, щоб не видно було щілин, якими рухаються ляльки. Кожну ляльку прикріплено до дроту; під долівкою є кінець цього дроту: за цей кінець, придержуючи ляльку, вертепник вводить її в двері і водить у напрямку, який для неї необхідний. Розмова від імени ляльок відбувається поміж дячками, співаками і бурсаками то пискливим голосом, то басом — відповідно до потреби. Вся друга частина вистави відбувається на нижньому поверсі».
Що ж до  тексту  вертепної  драми,  то  це  —  цікаве  поєднання книжних елементів з елементами народними. Вертепна драма складається з двох частин: різдвяної драми і механічно приєднаної до неї сатирично-побутової інтермедії. Перша частина вертепу, що іноді зветься «святою» — більш-менш стійка, а друга,  народня змінюється в залежності від місцевих умов, історичного періоду та від здібностей самого вертепника.
Обидві частини — «свята» і народня — різняться між собою ще й мовою. Перша частина написана старою «книжною» мовою з великою кількістю церковно-слов’янізмів, а друга — створена народом і мало чим різниться від сучасної української мови.

 

«Свята» частина вертепу

 

У вступі до вертепної драми Микола Маркевич пише так: «...І Навуходоносора, і блудного сина, і вертеп написали, очевидно, українці, отже в Академії Київській».
Всі пізніші дослідники вертепної драми — В. І. Перетц, М. Петров, Євген Марковський та інші — не заперечували «книжного» (писаного) походження першої частини вертепної драми. Крім того, всі погоджуються з тим, що вертепна драма, якщо і не була створена цілком в Академії Київській, то в усякому разі дістала там поважне літературне оформлення.
Про «книжне» походження «святої» частини вертепу свідчить ще й те, що вона майже незмінна в усіх списках відомих нам вертепів. Друга ж (народня) частина — змінна. Правда, у пізніших записках текст першої частини вертепу скорочений, а в окремих місцях дуже попсований — перекручений. Наприклад, у Хорольському вертепі хор співає:

Не плач, Рахіль, зрящого то тела,
Не умирай, а процвітай.
З новою кринню, ку Богу і сину
Не йміла причину.

Такі перекручення можна легко пояснити. Справа в тому, що стара  книжна  мова  була  зрозуміла  для  спудеїв  Київської  Академії,  дяків,  школярів  та  іншого  «грамотного  люду»  тогочасної
України, але мало зрозуміла для ледве письменних або й зовсім неграмотних дрібних ремісників та селян, що пізніше зробилися спадкоємцями перших освічених вертепників.
Так чи інакше, а «свята» частина вертепної драми виконувалася всіма вертепниками і збереглася в усіх відомих нам текстах. Кінчалася ця драма смертю Ірода, а після смерти такого  лиходія люд, звичайно, має радіти, поселитися. Отже починається народньо-побутова інтермедія — друга частина вертепу.

 

«Народна» частина вертепу

 

Як уже сказано, друга частина — витвір самого народу. В цій частині вертепу ми спостерігаємо віддзеркалення побуту населення України того часу, коли вертеп був створений. Так у Сокиренському вертепі ми бачимо побут XVIII століття, тоді як Батуринський вертеп змальовує нам кінець ХІХ-го століття, а вертеп, записаний у Хоролі, дає нам яскраву картину 20-их років нашого століття.
Перш за все скажемо про одяг дійових осіб.
У Сокиренському вертепі всі жінки мають на собі плахту, запаску, карсетку та білі вишиті сорочки. Дівчина має заплетені коси і стрічки на голові, а «баба» та Климова жінка — очіпки. Навіть Рахіль в описі Галагана виступає в одязі української молодиці. Запорожець — у повному одязі тогочасного козака-запорожця. На обох пастухах, Климові, школяреві, дякові — на всіх ми пізнаємо одяги другої половини XVIII століття.
У  Батуринському  вертепі,  що  відноситься  до  кінця  ХІХ-го  століття, ми бачимо вже дещо змінений одяг дійових осіб. В IV сцені II частини читаємо таке: «На сцену з’являється багато різноманітних фігур: генерали, офіцери, солдати, купці, козаки, селяни та пани — всі в одягах останнього часу» — тобто 1899-го року, коли був записаний вертеп. Зрозуміла річ, що одяг кінця ХІХ-го століття багато чим відрізнявся від одягу часів козаччини.
У Хорольському вертепі ляльки одягнені так, що «коли ці ляльки поставити поруч, то вони викликають спогади про 1918 рік».

Тепер перейдемо до дії персонажів. Як відомо, у ХVIII-му столітті, а особливо після поразки під Полтавою року 1709, на Україні  були  «постої»  російських  військ,  що  дуже  допікали  нашому населенню. Хоч населення москалями було незадоволене, все ж у Сокиренському вертепі ми не зустрічаємо такого гостро негативного ставлення персонажів до москаля, як до поляка. Це, очевидно, тому, що москалі, як окупанти України, могли контролювати публічні виступи. Крім того, відогравали тут певну ролю і віроісповідні мотиви.
Негативне ставлення Запорожця до поляків (а тому й до «католиків», під якими розумілися «ляхи») — річ самозрозуміла. Текст Сокиренського вертепу, як про це вже згадувалось, був записаний у році 1770-му лише через два роки після вибуху великого повстання населення Правобережної України проти поляків. Це був час, коли на Україні виникло прокляття: «Щоб тебе свята Кодма не минула!» (Кодма (або Кодня) — містечко Житомирського повіту на Волині, де року 1768 під проводом региментаря Стемпковського поляки переводили суд над гайдамаками з нелюдськими карами на смерть та каліцтво). Тоді ж в Уман, як говорить переказ, виникла і приказка: «Лях і москаль на один копил шиті!» ( Цей переказ був записани в 1937 році від Марії Г-к, жінки понад п'ятдесят років на Уманщині. Переказ розповідає, як Іван Ґонта і Максим Залізняк попрокидалися з похмілля у Трековому лісі з пов'язаними руками. І ось тут Залізняк сказав до Ґонти: «Бачиш, Іване, лях і москаль на один копил шиті!» Запорожець у цьому вертепі і співає, і б’є всіх підряд, не минаючи й самого чорта, і танцює, але за цими веселощами все ж відчувається смуток. Тодішня козацька старшина, козаки та й посполиті, дивлячись на «сокиренського» Запорожця, мали, — як нам здається, — більше підстав до роздумування, аніж до сміху.)
Дивує  нас  брутальне  ставлення  Запорожця  до  «попа»  —   священика. Аджеж київські бурсаки — імовірні автори і безсумнівні виконавці Сокиренського вертепу — самі мали стати священиками — чому ж вони так негативно ставились до «попа»?
Відповідаючи на це питання, ми можемо висловити здогад, що і тут вертепники, очевидно, мали на увазі не попа, а ксьондза отже, знову ж таки поляка. Та найкраще це місце обійти словами того ж Запорожця:

«Доводиться з пісні слів не викидати,
А що було, то вже пройшло.
І прошу об тім лихом не поминати!»

Негативно ставлення до жида-шинкаря та цигана — гендляра кіньми, на мій погляд, зовсім не свідчить про національну нетерпимість, а є лише реакцією на соціяльні відносини.
Щождо монолога Запорожця у 12-тій яві, то це — цікаве відображення політичної ситуації тогочасної України взагалі і Запоріжжя зокрема. То був час, коли над Січчю збиралися «чорні  хмари». Запоріжжя зруйновано року 1775-го, отже лише через п’ять років після того, як цей монолог був записаний у селі Сокиренцях.

Дія  Батуринського  вертепу  малює  побут  України,  що  вже втратила  будь-яку  автономію  і  цілком  залежала  від  Росії.  Запорожець тут те саме, що в Англії Панч, у Франції Полішінель, а  в  Італії  Пульчінелльо  —  народній  блазень.  Він  уже  не  співає  патріотичних  пісень,  не  виголошує  промов,  над  якими  варто  задуматись,  а  просто  розважає  публіку  своїми  не  надто  влучними дотепами, танцями та бійкою. Його постать утратила ту ідейну наснагу, яку мала в часи Козаччини. Але в цьому вертепі з’являються нові і досить цікаві побутові сцени, як ось залицяння парубка до дівчини, де вдало використовуються народні пісні. Бачимо в ньому і  моменти суто місцевого, батуринського  побуту: тут з’являється чернець Крупецького манастиря і Солоха — молодиця з села Осицького. Крупецький манастир був тоді в селі Осицькому — за п’ять кілометрів від Батурина. З’являються тут уже  російські генерали, офіцери, лікар у військовій уніформі.
Цікаво, що козак-запорожець у Сокиренському вертепі йде до куреня «віку доживати», бож Запоріжжя ще існувало в ті часи; а вже в кінці ХІХ-го століття козакові немає куди йти, бож Україна втратила і ту автономію, що мала колись, а Запоріжжя було давно зруйновано москалями. Козака в Батуринському вертепі вбиває кінь, а музика грає по ньому сумну мелодію. На цьому друга дія Батуринського вертепу й кінчається, бо Савочка-жебрак, що з’являється після смерти козака, має чуже обмежену ролю: він збирає гроші за виставу.

У Хорольському вертепі Запорожець не ліпший, ніж у Батуринському, але, крім нього, з’являється Гайдамака, що своїм виглядом  нагадує  вояка  українського  війська  1918-1920  років.
Правда,  роля  цього  Гайдамаки  дуже  обмежена:  він  виходить, танцює гопака, зникає і більше на сцені не з’являється. Але не забуваймо, що вертеп записано в 1928-м році, коли вертепник не міг показувати Гайдамаку, як позитивного героя, а показувати його в поганому освітленні, мабуть, не хотів і вважав за краще обмежи тися гопаком.
З’являється тут уже й донський козак, що б’ється з Запорожцем;  але  Запорежець  його  перемагає  і  до  самого  кінця  вистави  залишається  живим.  В  цьому  я  вбачаю  знак  пробудження національної  свідомості  і  віри  населення  України  в  те,  що  козацька слава невмируща.
Далі  на  сцені  з’являються  росіяни  і  співають  «частушки»  — дуже поширений жанр фолкльору в часи Визвольних Змагань на Україні, занесений до нас москалями.
Дуже  характерну  для  тих  років  пісеньку  співають  на  сцені жид і жидівка:

Жидівка:   Ой, куди ж ти ідеш,
                     Куди шкандибаєш?

Жид:           У райком за пайком,
                     Хіба ж ти не знаєш?

           
Як бачимо з прикладів Батуринського і Хорольського вертепів, вертепні драми XIX і XX століть значно поступаються перед старим Сокиренським вертепом часів козаччини, поступаються не тільки під ідейним, але й під мистецьким поглядом.

За матеріалами: Олекса Воропай. «Звичаї нашого народу». Етнографічний нарис. Мюнхен, «Українське видавництво», 1958, стор. 86 – 89.

 

Більше про новорічні та різдвяні традиції дивіться на нашому сайті:

Різдвяні та новорічні звичаї

Різдво, Щедрий Вечір, Маланка, Новий Рік, обряди звичаї, колядування, віншування, щедруванняВіншування з бичками, щедрівки та колядки для дітей. Новий рік, історія святкування. Новорічна коляда. Українські новорічні традиції. Святвечір. Різдвяні коляди.

 

 

Більше про українські народні традиції на нашому сайті:

традиції
Рід наш прекрасний духовністю. З найдавніших часів наші пращури відбирали найцінніші надбання, збагачуючи їх, і бережливо передавали з покоління до покоління. Українці вміли відчувати природу, черпати здоров’я, силу й красу з її лона. Всі творчі сили людини були спрямовані на зміцнення сім’ї, свого роду. Отож не забудьмо свого прямого обов'язку і продовжимо справу наших предків.

Останні коментарі до сторінки
«Українські народні традиції: різдвяний вертеп»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми

Пропозиції інтернет магазинів на тему:

Рюкзак 10л для хайкинга Quechua Arpenaz 10 NH100 чёрный
Ціна: 196 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак спортивный Terra Incognita Dorado 22 синий/серый
Ціна: 976 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак спортивный Terra Incognita Dorado 16 красный/серый
Ціна: 932 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак 10л для хайкинга Quechua Arpenaz 10 NH100 чёрный
Ціна: 196 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак спортивный Terra Incognita Dorado 16 красный/серый
Ціна: 932 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак спортивный Terra Incognita Dorado 22 синий/серый
Ціна: 976 грн
інтернет-магазин: rukzak