На сайті
укр рус Дошка оголошень Додати оголошення

Тетяна Строкач. Вірші про маму: не дитячі поезії, присвячені найдорожчій у світі людині...


 Тетяна Строкач. Поезії про маму. Малюнок Олександра Охапкіна

 

 

Тетяна Строкач

Матусенько, голубонько моя

Матусенько, голубонько моя,
Лише тобі - весняні пишні квіти!
Немов би світанковая зоря,
Синам і донькам у житті ти світиш.

Матусенько, на скронях сивина,
Лице у зморшках, руки з мозолями...
Та наймиліша дітям ти одна.
Оспівана найкращими піснями.

Матусенько, роки вперед спішать...
Дорослі діти, внуки підростають.
Нехай квітує твій життєвий сад
І родять у нім щедрі урожаї!

Матусенько, прийду на твій поріг,
Вклонюся низько, пригорну до серця...
Твоя молитва - вічний оберіг,
Що крізь віки у душах озоветься.

 

* * *

 

Матусям уклонімось знов і знов...

Матусям уклонімось знов і знов...
Бо нам життя вони подарували.
І неосяжна мамина любов
В усі часи дітей оберігала.

Молитва порятує від біди,
Благословення дасть і щастя, й долю.
Ми вдячні Вам, матусі, за труди,
Хай радості у Вас буде доволі.

Хай не торкається очей сльоза,
Хвороби давні хай не докучають.
Хай райдугою зміниться гроза!
Частіше діти й внуки приїзжають!

Цілуєм Ваші руки золоті,
Чоло у зморшках, сивину на скронях...
Ви - найдорожчі наші у житті!
З любов'ю світ тримаєте в долонях!

 

* * *

 

Не ображайте матерів

Не ображайте матерів
Байдужістю, нещирим словом -
Дзвоніть, пишіть, допоможіть,
Щоб сум не жив у серці знову...

Не ображайте матерів,
Знайдіть для них хоча б хвилину...
Хай зазвучить в їх душах спів
І щастям заіскриться днина!

Не ображайте матерів,
Не крайте зраненого серця...
Той біль від вчинків і від слів
До вас у дітях повернеться...

Не ображайте матерів!
Любов хай серце зігріває.
Молитва - мамин оберіг -
Від бід завжди вас захищає...

 

* * *

 

Мамо! Я прийшла...

Мамо! Я прийшла... Не зустрічаєш?
Вже з берізки листя облітає...
Принесла тобі, матусю, квіти...
Осінь... І шепоче тихо вітер...
Ніби розмовляєш ти зі мною...
Жаль, не часті зустрічі з тобою...
Сумно... Розумію через роки
Всі ті сльози, що росили щоки,
Й біль, що сковував і душу, й тіло...
...Не вернути, як би не хотіла...
Дивишся на мене ти із фото...
Вже минулись болі і турботи...
У твоєму домі спокій... тиша...
Помолюсь... Почує хай Всевишній...
 
 
* * *

 

Мамо, я так за тобою сумую...

Мамо кохана! Подумки лину
В наше минуле, хоча б на хвилину...
Ти молода й дуже-дуже вродлива...
Тільки от доля твоя нещаслива...

Ще у дитинстві лишилась без мами,
Мамина ласка приходила снами....
Вік весь трудилась... Так тяжко бувало...
Праця й війна вас тоді гартували...

Ти вдалась в маму: весела, розумна,
Все щебетала... З тобою не сумно...
І хоч як складно в житті не бувало,
Вчилася гарно і вчителем стала...

Скільки є діток, яких ти навчала!
Вдячні вони за знання, що давала...
Завжди в пошані і завжди в турботах.
Дім щоб в порядку, город і робота...

Та з особистим не склалось життям...
Зовсім в минуле нема вороття...
Навіть згадати його не хотіла...
Вік свій прожити без НЬОГО зуміла...

Вдячна тобі, що мене ти зростила,
Де тільки в тебе знаходились сили?
Як я тебе крізь роки розумію...
Та вже сказати тепер не зумію....

Хочеться так пригорнутись до тебе...
І розповісти про наші проблеми,
І запитати у тебе поради...
Внуки побачить тебе будуть раді...

От би посидіти нам за столом...
Свято зустріти, вітати з Різдвом!
Свічка горить....І молитву скажу я...
Мамо! Я так за тобою сумую...

 

 

  
* * *

 

 

Тетяна Строкач. Поезії про маму. Малюнок Василя Євдокименка.

 

 

Осінь... Шурхіт листя під ногами...

Осінь... Шурхіт листя під ногами...
І жоржини з сумом відцвітають...
Свято... Вчителів усі вітають...
Знову лину я в думках до мами...

Мамо люба! Нині - наше свято!
В нас з тобою вдячні діти-квіти...
Як же з цього щиро не радіти???
Та лиш в тиші змушена мовчати...

Бо твій образ - у душі і в серці...
Із берізки вітер лист зриває...
Він в зажурі тихо опадає...
Ніжним спомином до мене повернеться...

Мама в сон прийде... Голубка сива...
Поцілує, пригорне до себе...
Боже! Я молитимусь до тебе...
Пам'ять вічна....Осінь... Так журливо...


 

* * *

 

...Вже не свято...

День народження мами, на жаль, вже не свято...
Я сумую, бо день цей лиш на спомин багатий.
Принесу мамі квіти. У думках лиш полину
У минуле, в дитинство хоча б на хвилину...

Мамо рідна, матусю! Так тебе розумію...
Може, здалека чуєш, що сказати не смію.
Я сама вже бабуся, щастя й горе пізнала,
Та твоєї поради так мені не хватало...

Щоб, як доню маленьку, обняла, приласкала,
Пожаліла... Й від мене біди всі відігнала.
Шелестить лиш берізка, розмовляє зі мною.
У скорботі і в тиші край могили постою...
 
 
* * *

 

Берізка віти похилила...

Берізка віти похилила...
В зажурі листячко шумить...
Моя матуся... Ненько мила...
Ти вирішила тут спочить...

В минулому лишились болі,
Хороші спогади й сумні,
І непроста жіноча доля,
Й нелегка праця день при дні...

Тепер лиш з вітром розмовляєш,
Приходиш в спогади і сни...
Я вірю, все про мене знаєш...
Як Ангел, біди відверни!

Молюся Господу за тебе...
У храмі свічку запалю...
...Дощем осіннім плаче небо
Від невимірного жалю....

 

* * *

 

Цю мить ніколи не вернуть назад...

Квітують буйно айстри та жоржини...
Я подумки в своє минуле лину...
Жива матуся... Діти ще малі...
Осінні барви в нашому дворі...

П'янить собою м'яти аромат,
Червоним кетягом звисає амарант,
І паничі плетуться і цвітуть,
Скрізь чорнобривці й повняки ростуть...

Стоїть матуся серед цих квіток...
І пригорнула внученят-діток...
Як зараз, чую квітів аромат...
Цю мить ніколи не вернуть назад....

 

 

 

 

* * *

 

До тебе, мамо, в радості й журбі...

Стежину, що вертає до села,
Встеляє Осінь знову  жовтим листям...
Якби ж ця Осінь так зробить могла,
Щоб мріям всім дано було здійсниться...
Щоб вийшла мама встрітить на поріг...
І приголубила... і  стиха запитала:
- Чи не знесилилася, доню, від доріг,
Якими по життю ти мандрувала?
Чи не болить сердечко від утрат?
Чи не стомились руки від роботи?
Нехай же Бог воздасть тобі в стократ
За доброту, за ласку і турботу...
Присядь же, моя доню, відпочинь...
Обід для тебе я приготувала...
- Матусенько! У небо знов не линь!..
Так довго  зустрічі цієї я чекала...
Погляну дай у віченьки сумні...
І поцілую зморщені долоні...
Погладжу пасмо кіс у сивині...
Допоможи... і дай пораду доні...
Та лише вітер в листі шелестить...
Чуть помах крил птахів, що відлітають...
І знову сум... По краплі кожну мить
Дощ монотонно, гулко відбиває...
До тебе, мамо, в радості й журбі,
В думках і снах я лину знов і знову...
Своїм життям завдячую тобі,
Моя рідненька... зоре світанкова...
 
 
* * *

 

Дорога до мами...

Дорога до мами... Дорога до мами..
Застлана пожухлими вже споришами...
Вже Осінь її падолистом вкриває...
Як стрічечка, в'ється... Роками петляє...

Дорога до мами - зі спогадів, смутку...
Дитинства синіють на ній незабудки...
Червоні жоржини яскраво квітують,
П'янкі чорнобривці та айстри чарують...

Дорогу до мами вкривають тумани...
І обриси смутні... і тіні незнані...
Дорога в думках... через серце прослалась...
...Там мама назавжди живою зосталась...

 

* * *

 

Осінні тумани стелилися болем...

Осінні тумани стелилися болем...
А ранки холодні студили думки...
Давай поговоримо, мамо, з тобою,
Гортаючи в тиші життя сторінки...

Згадаєм минуле... Коли ти  чекала,
Схилившись в зажурі, на мене завжди...
Тепер вже моїм добрим Ангелом стала...
Спаси... і зумій зберегти  від біди...

Матусю моя!... Знову Осінь царює...
З вітрами- у душу,  з сльозами- дощем...
Самотністю з нею ділитися мушу,
Відчувши у серці пронизливий щем...

В холодних обіймах зігрітись не можу...
Дай, Осене мила, хоч краплю тепла...
А спогад про маму знов душу тривожить...
Стомилася жити... У вічність пішла...

 

* * *

 

В тиші свічі горять...

Обірвалось життя... Без матусі лишилися діти...
І внучата малі вже не будуть бабусі радіти...
Засипає зима і жалі, і всі болі, й тривоги...
Й білим снігом вкрива вже до іншого світу дорогу...

Недосказанність слів... недоспівана мамина пісня...
І калинові грона, мов жар, пломеніють вогнисто...
Руки-крила згорнули в скорботі дві доні-пташини...
В тиші свічі горять... І молитви слова в небо линуть...

Світлим ангелом мама назавжди залишиться в серці...
Час лікує? Навряд біль в душі цей із часом минеться...
Дні за днями минатимуть, сплинуть роки за роками...
А матуся-лебідка завжди буде  поруч із вами...

Поцілує зимою у щічку, як  ніжна сніжинка...
Теплим вітром осушить журливу сльозинку-краплинку...
Листя шепотом знов заспіва для внучат колискову...
І найкращою квіткою рідних порадує знову...

Лиш у снах  до дітей завітає на щиру розмову.....

 

* * *

 

Моя голубко сизокрила...

Моя голубко сизокрила,
Зірниця в небі осяйна,
Як пісня, щира, рідна й мила,
І життєдайна, як весна.

Тобі, матусенько, вклонюся,
Складу подяку за життя.
В твоїй любові розчинюся,
Відчувши наших душ злиття.

Ти в сивім мареві розтала
Бузковим цвітом запашним...
Молитва лиш твоя зосталась,
Як оберіг у світі цім...

 

* * *

 

Материнська ласка

Материнська ласка, батьківська любов...
Спогади ятряться в серці знов і знов.
Пісня колискова у душі бринить,
І поради слушні згадую щомить.

Пригортала хата нас, малих, теплом,
Пахли руки мами хлібом й молоком...
Розцвітала м'ята, мальви край воріт,
І такий безкрайній простилався світ!

Нас манили далі і нове життя,
Та нема в минуле більше вороття...
Опустіла хата, мальви відцвіли,
І пішли у вічність ті, хто там жили...

Лиш шепоче вітер про минулі дні,
Розгойдавши віти, наспіва пісні...
Материнська хата, батьківська любов...
Спогади ятряться в серці знов і знов.

 

* * *

 

Розмова з мамою

Мамо моя, незгасимая зоре!
Сяєш мені і у радості, й в горі,
В сни завітаєш, мене приголубиш...
Знаю, що доню свою дуже любиш...

Завше мені нагадаєш про себе -
Першим підсніжником, хмаркою в небі,
Шелестом листя і співом пташиним...
От би побачити... Хоч на хвилину...

Висловить все, що раніш не сказала,
Нам би хвилиночки стало замало...
Подумки знову я лину до тебе,
З болем і сумом вдивляючись в небо...

Згадую часто твоє влучне слово,
Пісню і казку, і щиру розмову,
І нелегку твою долю жіночу,
Дні у труді і недоспані ночі...

Ти вже пробач мені, мамо рідненька,
Що у тривозі боліло серденько...
Дякую, рідна, за всю допомогу,
І у молитві звертаюсь до Бога...

 

* * *

 

Лишилися думки... і спогади... й вірші...

Знов осінь на порі... І квітнуть знов жоржини...
Так хочу, як колись, їх дарувать тобі...
Це зможу лиш у сні... У мріях лише лину
До тебе, люба мамо, у смутку і журбі...

Вже діти підросли... і сивина на скронях...
Так хочеться назад минуле повернуть...
Відчути, як колись, тепло твоїх долоньок,
І обійнять тебе, до серця пригорнуть...

Матусю! Ти пробач, що вчасно не сказала
Тобі всіх ніжних слів, що маю у душі...
Пройшло 12 літ... Тебе з нами не стало...
Лишилися думки... і спогади... й вірші...

 

 

 

 Тетяна Строкач. Поезії про маму. Малюнок Олександра Охапкіна

 

Поезії люб'язно надіслано "Малій Сторінці" автором.

Малюнки - Олександра Охапкіна, Василя Євдокименка.

 

 

Дивіться також на "Малій Сторінці":

Тетяна Строкач. Поезії для дітей
Читаймо дитячі вірші української поетеси Тетяни Строкач: віршовані загадки про зиму, загадки про пори року, поезії, присвячені народним святам та інші.
 
 
 
 
 
 
 
Вірші про маму
Велика добірка віршів про маму від Марійки Підгірянки, Юрка Шкрумеляка, Валентини Бондаренко, Марії Пономаренко, Олеся Лупія, Варвари Гринько, Наталки Талиманчук, Віктора Геращенка, Наталі Забіли, Анатолія Костецького, Андрія Малишка, Євгена Сверстюка, Романа Завадовича, Лідії Компанієць, Віктора Геращенка, Наталки Позняк, Миколи Подоляна, Василя Симоненка, Ірини Жиленко, Володимира Підпалого, Степана Олійника, Оксани Кротюк, Володимира Лучука, Тетяни Строкач та інших відомих українських поетів.

Останні коментарі до сторінки
«Тетяна Строкач. Вірші про маму: не дитячі поезії, присвячені найдорожчій у світі людині...»:
Валентина , 2018-06-06 22:25:59, #
Катерина , 2018-06-08 10:51:18, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 2     + Додати коментар