Більше...

Тарас Шевченко. Переспіви зі "Слова о полку Ігоревім"


Тарас Шевченко

ПЕРЕСПІВИ ЗІ «СЛОВА О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ»

ПЛАЧ ЯРОСЛАВНИ

В Путивлі-граді вранці-рано
Співає, плаче Ярославна,
Як та зозуленька кує,
Словами жалю додає.
— Полечу, — каже, — зигзицею,
Тією чайкою-вдовицею,
Та понад Доном полечу,
Рукав бобровий омочу
В ріці Каялі. І на тілі,
На княжім білім, помарнілім,
Омию кров суху, отру
Глибокії, тяжкії рани...
І квилить, плаче Ярославна
В Путивлі рано на валу:
— Вітрило-вітре мій єдиний,
Легкий, крилатий господине!
Нащо на дужому крилі
На вої любії мої,
На князя, ладо моє миле,
Ти ханові метаєш стріли?
Немало неба, і землі,
І моря синього. На морі
Гойдай насади-кораблі.
А ти, прелютий... Горе! Горе!
Моє веселіє украв,
В степу на тирсі розібгав.
Сумує, квилить, плаче рано
В Путивлі-граді Ярославна.
І каже: — Дужий і старий,
Широкий Дніпре, немалий!
Пробив єси високі скали,
Текучи в землю половчана,
Носив єси на байда[ка]х
На половчан, на Кобяка
Дружину тую Святославлю!..
О мій Словутицю преславний!
Моє ти ладо принеси,
Щоб я постіль весела слала,
У море сліз не посилала,
Сльозами моря не долить.
І плаче, плаче Ярославна
В Путивлі на валу на брамі.
Святеє сонечко зійшло.
І каже: — Сонце пресвятеє
На землю радість принесло
І людям і землі, моєї
Туги-нудьги не розвело.
Святий, огненний господине!
Спалив єси луги, степи,
Спалив і князя і дружину,
Спали мене насамоті!
Або не грій і не світи...
Загинув ладо... Я загину!

***

В Путивлі-граді вранці-рано
Сумує, плаче Ярославна.
— Полечу, — рече, — зозулею,
Понад Дунаєм полечу!
Рукав бебряний омочу
В ріці Каялі... І омию
На княжому дебелім тілі
Засохлу кров його... Отру
Глибокії на любім ладо рани. —
І плаче, плаче Ярославна
В Путивлі-городі,
Й рече:
— Вітрило-вітре, господине!
Нащо ти вієши, несеш
На легкому крилі своєму
Хиновські стріли?

***

З передсвіта до вечора,
А з вечора до досвіта
Летить стрілá калéная,
Бряжчить шабля о шеломи,
Тріщать списи гартовані
В степу, в незнаємому полі,
Середи землі половецької.
Земля чорна копи́тами
Поорана, поритая;
Костьми земля засіяна,
А кровію политая.
І журба-туга на тім полі
Зійшла для руської землі.
Що гомонить отам, зичить
Удосвіта? То повертає
Той Ігор військо на пригоду
Тому буй-туру Всеволоду.
І бились день,
І другий билися,
Та коло полудня на третій
Поникли Ігореві стязі.
Отак на березі Каяли
Брати різнились; бо нестало
Крові-вина!.. Допировали
Хоробрі русичі той пир,
Сватів упоїли,
А самі простяглися
За землю руськую. Хилилась
І слалась, плачучи, трава,
Високі гнулись дерева...
Додолу гнулися, журились!

За матеріалами: Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — стор. 342-345; 735-740.

 

 

Читайте твори Тараса Шевченка на нашому сайті:

твори Шевченка
Уже для багатьох поколінь українців — і не тільки українців — Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами, в нас. Та це лише ілюзія. Шевченко як явище велике й вічне — невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з буттям рідної держави продовжується нею, вбираючи в себе нові дні й новий досвід народу, відгукуючись на нові болі та думи, стаючи до нових скрижалей долі. Він росте й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Ми на вічному шляху до Шевченка...

Останні коментарі до сторінки
«Тарас Шевченко. Переспіви зі "Слова о полку Ігоревім"»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
На сайті