Більше...

14 січня - Новий (старий) рік , Свято Василя


Українські народні традиції та звичаї. Свята українського народу. 14 січня. Новий старий рік. Свято Василя

 

Марія Деленко

           Посівальник

У маленького Богданка
У торбинці – засіванка.
А іще вона в кишені,
А ще трохи і у жмені.
Нині хлопчик спозаранку
Всім розносить засіванку:
Сію, сію, посіваю,
З Новим роком вас вітаю.
Щоб у хаті й на городі
Був достаток в вашім роді.
Щоб наступний Новий рік
Був ще кращим, ніж торік.
Щоб слухняні були діти,
Щоб могли усі радіти
Миру, щастю в рідній хаті,
На добро були багаті,
Щоб ніякі вороги
Нас здолати не змогли.
Кида зерня щедро з жмені,
Із торбинки, із кишені,
Посівання йде на славу:
Попід стіл і попід лаву,
Сюди-туди, туди-сюди,
Хай радіють нині люди.
Заглянув ще до торбинки –
Не зосталось ні зернинки.
А зате у ній і грушка,
Трохи гривень і пампушка,
Ківі, твікс і мандарини,
Ще банани й апельсини.
Ну й хороша ж нині днина–
Повна радості торбина.

                                                      Джерело: https://www.facebook.com/

 

                                                                ---------------------------------

 

Завантажити текст статті про Новий (старий) рік та Свято Василя (txt.zip)

 

Василь Скуратівський

НОВИЙ (СТАРИЙ) РІК ТА СВЯТО ВАСИЛЯ

(з книги "Місяцелік")

 

За євангельським вченням, у цей день Христові зробили «обрізання», а тому намагалися нічого не різати. На Новий рік припадає свято Василя, який вважався покровителем землеробства. Ось чому вдосвіта годилося засіяти збіжжям оселі. Здебільшого це робили підлітки. У тих селах, де була церква, засівали після ранкової відправи, а де не було — вдосвіта. Батьки будили своїх синів (традиційно засівали тільки хлопчики, а дівчатка лише щедрували). Зодягшись, дітлахи брали спеціально виплетену рукавицю, наповнювали її житнім чи пшеничним зерном і, ставши перед образами, засівали власну хату:
— На щастя, на здоров’я! Роди, Боже, жито, пшеницю і всяку пашницю. Будьте здорові з Новим роком та з Василем!
Батьки ощедровували хлопців грішми, і тоді вони, починаючи з крайньої хати, оббігали сусідські оселі. Кожен намагався щонайпершим засіяти і отримати найкращий подарунок. Тим, хто спізнювався, давали лише млинці та пироги. Відтак за дітьми бігали тічки псів, яких підгодовували юні посівальники.
Найбільш похідною була така засіваночка:

Ходе Ілля,
На Василя,
Несе пугу метяную,
Туди махне
І сюди махне;

У полі ядро,
А вдома добро.
Зроди, Боже,
Жито, пшеницю,
Усяку пашницю!

Перших посівальників господиня садовила на порозі і роззувала, щоб «вдома краще кури неслись», а господар тим часом йшов з коцюбою до сідала і зганяв курей, аби «починали скорше нестись».
Крім індивідуальних, були й гуртові посівальники, так звані «товариства». Вони вибирали з-поміж себе старшого.
На Чернігівщині головного посівальника садовили на лаву, приказуючи:
— Сядь же у нас та посидь, щоб усе добре садилось: кури, гуси, качки, рої та старости!
Тому нерідко юні посівальники водили з собою ще й перевдягнутого в «козу» «парубка» з великими вухами, зробленими з колосків.
На Новий рік у Подністров’ї хлопці ходили біля річки з туром, приспівуючи:«Ой туре, туре, небоже, ой обернися та поклонися!», сповіщаючи цим самим про зимове сонцестояння. Адже астрономічно це пора, коли «сонце вже повертало на літо».У цей день вважалося за честь гутати всіх Василів. Деінде на новолітування виносили на подвір’я дідуха і спалювали його, що символізувало початок Нового року.

За матеріалами: Скуратівський В.Т. "Місяцелік". Київ, видавництво "Мистецтво", 1993, стор. 179.

 

* * *

 

Олекса Воропай

НОВИЙ РІК, СВЯТО ВАСИЛЯ - 14 СІЧНЯ

(з книги "Звичаї нашого народу")

 

(Текст подається за оригіналом, зі збереженням авторського стилю)

 

«...Ще  тільки  починає,  було,  розвиднятися,  а  тато  вже  будять мене:
— Вставай, сину, годі спати — пора посівати йти!
Я схоплююся з ліжка, швиденько одягаюся, умиваюся та — за рукавицю дідову, а в ній повно зерна: пшениці, жита, ячменю, вівса, гороху — всього по пригорщі і змітане разом. Це я собі ще звечора приготував, щоб було чим посівати.
— Спочатку вдома посівай, — каже батько, — а потім і до людей підеш!
Я став перед образами, набрав жменю зерна з рукавиці, посівав і приказував: «На щастя, на здоров’я та на Новий Рік, щоб родило
краще, як торік — жито, пшениця та всяка пашниця... Дай, Боже!»
—  Спасибі  тобі,  сину,  що  ти  нас  обсипав  щастям.  На ось тобі грош та будь завжди хорош!
Взяв я від батька гріш — перший «дохід» за посівання, поплював на нього і сховав у кишеню — на щастя.
— А тепер можна і до людей, — каже батько, — людям посівати!
І я пішов... Пішов до дядька через дорогу. В двері не стукаю, бож знаю: в цю ніч не замикаються — люди посівальників ждуть. Заходжу до хати, скидаю шапку і відразу ж, з порога:

Ходить Ілля на Василя,
Носить пугу житяную,
Де замахне — жито росте,
Роди, Боже, жито, пшеницю,
Всяку пашницю;
У полі ядро, а в домі добро,
Дай, Боже!

— Спасибі, племіннику, — каже дядько, — гарно примовляєш.
На ось тобі трохи грошей на книжку — та вчися, щоб дурнем не був!
За це я дядькові руку поцілував: такий у нас був звичай. Як я хотів уже йти з хати, то дядина — до мене:
— Чого ж ти, Свириде, вже ідеш?.. Сідай на лаві, хай у нашій хаті все добро сідає: кури, гуси, качки, рої та... старости, бож маємо дорослу дівку!
Я сів, а щоб мені сидіти недурно, то дядина медяника дали...»
Так згадує своє перше посівання наш старий знайомий, добродій Свирид Галушка.

Перший посівальник на Новий Рік звичайно буває і першим «полазником» — приносить до хати щастя. За народнім віруванням дівчата щастя не приносять — тільки хлопці, а тому й посівати дівчатам не годиться. На Слобожанщині першого посівальника господиня просить сісти на порозі — «щоб кури сідали та курчат висиджували».
Зерно після посівальника збирають і віддають курям — «щоб добре неслися», а горох зберігають аж до весни. Весною, коли повилуплюються гусенята, їх «загодовують» цим горохом — «щоб великі росли».

Колись були такі добрі господині, що сміття з хати не виносили від Святого Вечора аж до Нового Року — «щоб не винести з ним і своєї долі». Ранком на Новий Рік те сміття все ж таки виносили і сипали на одну купу в саду; там його підпалювали, воно горіло, і вогонь той мав чудодійну силу — ним обкурювали садові дерева, «щоб ліпше родили». Гуцули стрибають через такий вогонь, примовляючи на врожай.

На західньому Поділлі від Різдва до Нового Року хату замі тають на дві половини. Частину сміття, що від середини до  порога, виносять зразу ж, а те, що від середини до покуття, зберігають до Нового Року. А ранком на Новий Рік те сміття виносять із хати, висипають на  воротях  і  запалюють;  коли  ж  вогонь  розгориться, стрибають через нього всі: господар, господиня, діти від найстаршого до найменшого, а після дітей — кінь, корова, вівця, коза, свиня, пес, кіт — всяке створіння, яке є в обійсті — «щоб всяка нечисть на вогні залишилась і в новий рік увійти чистими!»

На Київщині сіном, що було постелене на столі під скатеркою на Святий Вечір, господар перев’язує ранком на Новий Рік овочеві дерева в саду — «щоб нечисть на деревах не заводилась».

Неродючі дерева «страшать»: стукають сокирою по стовбуру та погрожують зрубати, якщо і далі не будуть родити. Звичайно це роблять діти — брат з сестрою. Сестра — мале дівча — вилазить на грушу чи яблуню і від імени цього дерева «проситься», а брат — хлопчак у татових чоботах та в дідовій шапці, з сокирою в руках — грає ролю господаря. І ось між ними відбувається такий діялог:
— Не рубай мене, буду вже родити.
— Ні, зрубаю. Чому не родило?.. Кажи!
— Бійся Бога, не рубай. Буду родити краще від усіх! — далі проситься плаксивим голосом «дерево».

— Гляди ж, — погрожує сокирою «господар», — як не вродиш
цього року, то на той рік зрубаю і спалю!
Після  такого  «страшення»  дерево  перев’язують  перевеслом.
Іноді «для страху» дерево злегка надрубують.

У перший день Нового Року до всього уважно приглядаються, бо все має віще значення. Стоячи в церкві під час утрені, селянин придивляється, як свічі горять у паникадилі: якщо гніт палаючої свічки зігнувся гачком — буде врожай цього року; якщо ж ґніт стирчить на свічці, ніби порожній колос на стеблі, — жди неврожаю.
Якщо ніч проти Нового Року тиха і ясна, буде щасливий рік не тільки для людей, а й для худоби Якщо сонце весело зійде, ввесь рік буде щасливий, а особливо добрий буде врожай садовини.
Якщо іней рясно вкриває всі дерева, буде врожай на збіжжя.

Перед тим, як сісти за стіл обідати, батько синові дає пиріг і каже: «Їж, сину, та пам’ятай: якщо тобі трапиться зимою збитися з дороги, то згадай, з чим ти їв на Новий Рік пиріг — і відшукаєш дорогу».
Залежно від вдачі, люди говорять: «Піду до церкви, щоб Господь сподобив цілий рік ходити до храму Божого!» або: «Нап’юся горілки, щоб цілий рік було за що випити!»
«На Новий Рік не годиться пити по одній чарці, а все по дві, щоб старі в парі жили, а молоді собі пару знайшли!» — так промовляють за новорічним обідом, коли гостей приймають.
«Мій батько, царство йому небесне, — згадує Свирид Галушка, — дуже любили вареники. На Новий Рік мама, було, як наварять повну макітру — їж, скільки хочеш!... Ото тато, бувало, перед тим, як узятися до вареників, примовляють: «Вареники-мученики, сиром вам боки набивали, маслом очі заливали, в чавуні кипіли — за нас, грішних, такі муки терпіли!»
Якщо частина, неба закрита на Новий Рік хмарами, в тій стороні буде урожай збіжжя — звідти треба сподіватися щастя. Сніг випаде в цей день, — щасливий рік буде.
Перший день нового року — свято Василя.
«Мій старший брат був Василь, — згадує Тиміш Степанович Піддубний. — В цей день, було, всі родичі до нього з’їжджалися на обід — веселі то часи були! На столі таке стояло, що тепер і на виставці не побачиш — шинка, ковбаси, всякі припаси... Ех, та що й казати, — було до чого чарку випити та «дай, Боже!» промовити. А по обіді запрягали найкращі коні в «козирки» і з піснями та вигуками їхали «на прогін». Коні-змії не чують під собою ніг — санки летять, як на крилах, тільки сніг вихром розлітається на всі боки»!

За матеріалами: Олекса Воропай. «Звичаї нашого народу». Етнографічний нарис. Мюнхен, «Українське видавництво», 1958, стор. 110 - 113.

 

 

Дивіться також:

Різдвяні та новорічні звичаї

Різдво, Щедрий Вечір, Маланка, Новий Рік, обряди звичаї, колядування, віншування, щедруванняВіншування з бичками, щедрівки та колядки для дітей. Новий рік, історія святкування. Новорічна коляда. Українські новорічні традиції. Святвечір. Різдвяні коляди.

 

 

Більше про українські народні традиції на нашому сайті:

традиції
Рід наш прекрасний духовністю. З найдавніших часів наші пращури відбирали найцінніші надбання, збагачуючи їх, і бережливо передавали з покоління до покоління. Українці вміли відчувати природу, черпати здоров’я, силу й красу з її лона. Всі творчі сили людини були спрямовані на зміцнення сім’ї, свого роду. Отож не забудьмо свого прямого обов'язку і продовжимо справу наших предків.

Останні коментарі до сторінки
«14 січня - Новий (старий) рік , Свято Василя»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
На сайті