Більше...

Сергій Губерначук. "Під сонцем твоєї любові…" - романси


                           Сергій Губерначук. Романси.

 

Сергій Губерначук

Не доживу до тебе

Не доживу до тебе.
Просто у шторм відчалю
до Островів Печалю,
не підкоривши неба.
Не доживу до тебе…

Крига майбутнє вкрила.
Зовсім тебе не видно.
Марю, як плачеш, бідна, –
бо загубила крила.
Крига майбутнє вкрила.

Дивно цей світ почався.
Я – непоправно раніше.
Ти – набагато пізніше.
Ми розминулися в Ча́сі.
Дивно цей світ почався.

Сльози солоні і теплі
крапають просто зі стелі…

 

                                                   Сергій Губерначук. Романси. Щось тебе не видно

 

 
         Щось тебе не видно… (1)
 
Щось тебе не видно, щось тебе не чутно.
А мені без тебе смутно, ой, як смутно.
Серце зачинилось ключем журавлиним,
що в пошуках літа за обрій полинув,
та й там загубився в хмарах каламутних,
а тебе, любове, не видно, не чутно.

Десь луна далека шляхом простягла́ся –
молодий лелека у гнізді зостався.
Так і я лишаюсь лікувати крила,
десь моїй любові пора не ступила.
Я ж до тебе нісся, я ж до тебе тягся –
та й до долу падав, бився, розбивався.

Залилися груди стопташиним плачем,
то тебе я досить несправжньою бачив!
Щастя зачаїла під горою тіла –
ледве виглядала, ледве животіла,
зупиняла серце, що хололо наче –
і казав мій розум: не любов я бачив.

Дні дощем спливають у брудні потоки,
мов струєні ріки, як безмовні ро́ки.
Де б літав я птахом та й зіркою падав,
там лиш громовиці шлють невтішну правду,
там лиш янгол гріє свої сизі боки, 
і говорить розум: не любов це поки.

І живу на небі, і ходити трудно,
де жінки літають у хустках трикутних.
Їм складаю вірші, коротші і ширші,
про птахів, що люблять більше і не гірше.
А собі любові не видно, не чутно.
Десь і їй без мене смутно, ой, як смутно.

 

                                                          Сергій Губерначук. Романси. Щось тебе не видно.

 

 
           Щось тебе не видно… (2)

Щось тебе не видно, щось тебе не чутно,
а мені ж без тебе смутно, ой, як смутно.
Серце зачинилось ключем журавлиним,
що в пошуках літа за обрій полинув.
Та й там загубився в хмарах каламутних,
а тебе, любове, не видно, не чутно.

Ти б хоч показалась, без фальшів одначе,
бо я тебе досить несправжньою бачив.
Прийшла б запитала, як мені живеться,
відкрила б назавжди моє хворе серце –
вилетіли б з нього стуки, стуки, стуки,
покотили б геть від мене камені розпуки.

Що ж ти не приходиш, може де’ блукаєш?
Чом себе тривожиш і мене лякаєш?
Дні дощем спливають у брудні потоки,
мов струєні ріки, як безмовні роки…
А тебе не видно, а тебе не чутно,
і мені без тебе смутно, ой, як смутно…

 

                                        Сергій Губерначук. Романси. Моя любов.

 

             Моя любов

Моя любове, не сліпа, а зряча.
Чому ж мене ти обійшла неначе?
Чому від мене ти все далі одступаєш?
Невже і краплі у душі тепла не маєш?

Куди тепер? Так щастя ти не зловиш…
Невже і слова більше не промовиш?
А може, ти кохання загубила?
Моя любове, може, й не любила?

Любове, ти ж.., ти не сліпа, а зряча.
Я ж бачу – твої очі плачуть.
Я ж чую – твоє серце б’ється…        
Воно повернеться, воно знайдеться…

 

                                                 Сергій Губерначук. Романси. Ґранчак єлейного вина.

 

Ґранчак єлейного вина

Ґранчак єлейного вина 
несе до вуст печаль одна –
а далі ллються день у день
самі "дзелень-дзелень-дзелень!",
блажені струмені пісень!

Полоще ніч у ніч той стан
думок жорстокий океан –
а на розмитих берегах
за мить від бою на ножах
смертельно оживає жах…

Складе годинника "цвірінь!"
ціну усіх таких прозрінь.
Хай не лякає Вас ціна –
коли не випито до дна
ґранчак єлейного вина!

 

                                                           Сергій Губерначук. Романси. Бокал

 

             Я намагаюся….

Я намагаюся тебе плекати так,
щоб жодної пилинки не лягало
на це пальто, на цей старий піджак,
і щоб здавалось завжди віку мало.

Я намагатимусь тебе доберегти́, 
допоки сам існую на планеті,
щоб міг ти взяти пісню й увійти
в мою любов у кожному куплеті.

 

                                       Сергій Губерначук. Романси. Жаль

 

                   Жаль

Жаль, що на волі моя печаль,
що з нею знайомі всі,
що білий кінь піде в чорну даль
по цій ще земній красі.

Жаль, що сьогодні в останній день,
а завтра в останній час
хтось, не почувши моїх пісень, 
осудить за мене вас.

Жаль, що за вереснем сніг летить
на дотик з усім неживим, 
що Бог помиливсь та ні на мить
не був я в розлуці з Ним.

Жаль – не з кохання все почало́сь,
я – не безмежна спіраль,
та трохи б ще – і ось воно, ось
нічого вже більше не жаль.

 

                                                    Сергій Губерначук. Романси. Троянда жовта.

 

 
Троянда жовта

Троянда жовта.
Повновидий цвіт.
Зневаги колір?
Зради певний символ?
Неправда ваша!
Кілька марних літ,
що пахнуть солодко
безумством милости́вим –
троянда жовта!

Ви жінка горда.
Ваш серйозний вид –
смішної долі 
лиш одбиток мстивий – 
неправду каже
кілька марних літ.
Я викохав з трудом
для вас останнє диво –
троянду жовту.

 

                                                     Сергій Губерначук. Романси. Як солодко відчути повне право.

 

Як солодко відчути повне право…

Як солодко відчути повне право
на вільний дотик до хмільного тіла,
до губ, зволожених жагою, до яскравих,
до рук, підсолених перемаганням сили,
до ластовиння на твоєму лоні,
до мочок вух, не стомлених чутками,
до скарбу вій, перлин твого безсоння, –
до тих очей, які зорять зірками.
В одному оці я, твій полонений,
а в другім оці ти, моя безмежна,
чаклуємо у червнях літ білених
два простори любовей протилежних!
Вони зійду́ться у єдину воду,
у ту вологу, що при поцілунках
продовжує непереривність роду,
народжує історію в малюнках,
у пам’ятях, у дотиках, у злетах,
у ностальгічних пориваннях в очі,
назад, але в святі моменти,
у менти перших почуттів пророчих.
Такою я тебе пізнав спочатку,
блудницею священною і злою.
але як лоскотно зависла в серці гадка,
що лиш зі мною ти була такою.
Бо тільки тіло буде потерпілим, 
а те, що доторкнулося – вже вічне:
моя душа з твоєю полетіли,
тримаючи зв’язок міжгалактичний.

 

                                               Сергій Губерначук. Романси. Бокал

 

                 Бокал

Тепер, коли осушено бокал,
коли по венах розлилась отрута,
я звільнений, мої пудові пута
обсипались уламками дзеркал,
тепер, коли осушено бокал.

Тепер, коли мої слова гірчать,
коли язик – запріснявіла паперть,
не буду на папір чорнилом крапать,
а з кров’ю виплюну усе, що мав мовчать, 
тепер, коли мої слова гірчать.

О, світе мій, ти був моєю тінню,
бо я руками сонце пеленав.
Навіщо тільки я тебе пізнав,
піддаючись земному похотінню,
піддаючись земному похотінню,

Нащо любив одну і не одну,
покірний і безсовісний неначе?
Скажи мені, прожитий мій юначе,
ти ж колисав не груди, а труну, 
о, колисав не груди, а труну. 

Ти ж сни свої верстав не наяву,
так звідки ж в тебе винайшлось уяви
під оплески вмирати і під браво
і рани заривати у рову,
а рани заривати у рову.

Якби ти знав, який тобі кінець,
якби цей біль тоді тебе дірявив,
ти б, може, падаючи, зачепивсь за хмари
і був на небі Божий одинець,
якби ти знав, який тобі кінець…

Тепер, коли осушено бокал,
коли по венах розлилась отрута,
я звільнений, мої пудові пута
обсипались уламками дзеркал,
обсипались уламками дзеркал.

 

                                         Сергій Губерначук. Романси. Коли мій мозок розтане.

 

Коли мій мозок розтане…

Коли мій мозок розтане
під сонцем твоєї любові,
коли я забуду пам’ять
і кинусь тобі під ноги,
коли серце іскрою блимне,
а попелом тіло кане на дно… 
але так інтимно, 
на дно – до твоєї осанни,
що квітне на згустках крові –
тоді я твоїм стану…
Нехай тільки мозок розтане
під сонцем твоєї любові.

Під сонцем твоєї любові…

 

                                                      Сергій Губерначук. Романси. Китайська троянда.

 

Китайська троянда

Китайська троянда вже губить листя
од вітру, що з протягу вбіг у кімнату,
щоб в осінь мою ти вступив урочисто
на жовтий килим у жовті шати.

Хай квітка остання тобі радіє
і свята чекає на голій гілці –
зайди, мій яскравий, моя надіє,
це все, що треба самотній жінці.

Ти йдеш по весні, між п’янких абрикосів,
між пахощів юних своєї природи,
минаючи дім, у якому осінь 
запрошує сніг на перші сходи.

Я п’ю алкоґоля високу чару
за друга, якого ти ніжно тру́їш –
далеко я чую твою гітару,
ще далі бачу, кого цілуєш…

Слізьми я троянду свою поливала –
вона не цвіла, а лише опадала.

 

                                              Сергій Губерначук. Романси. Китайська троянда.

                                                     За матеріалами http://lukl.kiev.ua/

 

 

 

Більше поезій Сергія Губерначука на нашому сайті:

"Я вбачаю у цьому крила..." - поезії Сергія Губерначука

 


Останні коментарі до сторінки
«Сергій Губерначук. "Під сонцем твоєї любові…" - романси»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
На сайті