Світлана Пасенюк. "Пан Коцький" (українська народна казка, покладена на вірші)


Світлана Пасенюк. Пан Коцький. Українська народна казка, покладена на вірші. Малюнки Наталії Єрмак

 

                                                                 Світлана Пасенюк

                                                          Пан Коцький

(українська народна казка, покладена на вірші)

 

Якось, кажуть, вже давно,
Котик  жив на все село.
В домі всі його любили,
Бо мишей ловив він вміло.
Та, проте, спливали роки, 
Мов водичка із ріки.
Котик став старим вже дуже
І мишей ловить нездужав.
От господа, де він жив, 
Думав, думав і рішив:
«Занесу-но в ліс кота,
Хай він в лісі обита».
Як рішив, так і зробив.
В ліс заніс кота й лишив.
Зажурився котик й плаче, 
Й зовсім виходу не бачить.
По дорозі до села 
В час оцей Лисичка йшла.
Йшла, побачила кота
І до нього вже зверта.
Привітались та й питає:
- Хто такий? Я Вас не знаю.
Хто Ви є я знать бажаю.
Гордовито кіт поглянув й відповів:
Ти ж не дитя. Мене всі вже добре знають.
Я Пан Коцький. Це затям.
А Лисичка, як почула,
То аж вгору підстрибнула,
Бо зраділа дуже-дуже й каже:
- Як я рада, любий друже. 
Може будемо дружити ?
І давай у купі жити.
Кіт зрадів, аж засміявся:
«Може все ж не пропаду.
Боже, як же я боявся,
Що попав в таку біду».
Розчесав він довгі вуса.
Справжній пан, ні дать, ні взять,
Й за лисичкою потопав,
Разом з нею газдувать.
А сусіди, як почули, зашептались:
«От дива, вже лисичка заміж вийшла.
Вже лисичка не вдова». 
От коту Лисичка годить, 
Що, де зловить в дім несе.
Кіт же з дому не виходить –
Він нездужає усе.
Якось зайчик стрів Лисичку,
Підморгнув і каже так:
- Ой, Лисичко, ой, сестричко,
За тобою скучив як. 
Завітать до тебе можна?
Я на досвітки прийду,
Якщо згодна, час з тобою проведу.
Та Лисичка засміялась:
- Ти дурний. Я ж не вдова. 
І тепер мене шокують отакі твої слова.
Є тепер Пан Коцький в мене 
І кохає він мене.
То ж тікай, бо розірве, 
Якщо тебе дожене.
Ще в сусідах у Лисички 
Були троє молодці:
Був Кабан, Вовчисько сірий та Ведмідь,
А ще зайці.
От, зійшлись вони докупи
Й стали думать і гадать: 
Як-то так зробито хитро, 
Що б сусіда повидать.
Довго думали й рішали,
Що зібрати слід гостину і сусіда запросити 
Й молоду його дружину. 
Все рішали, як зробити 
І кому, і що дістать.
Щоб гостину ту зробити 
І сусіда повидать.
Вовк сказав своїм друзякам:
- Принесу я баранця.
Мене дуже інтригує
І цікавить справа ця.
А Кабан, ну звісне діло,
Може рити – знає всяк
І тому він зголосився
Дать і бульбу, і буряк.
Що ж Ведмідь ?  Та він й не  думав:
- Мед, звичайно, принесу
І дивитимусь спокійно на усю оту красу.
Все зібрали, як рішили. Наварили. Напекли.
І поставили у лісі із гостиною столи.
Стали думати-гадати, 
А кого ж гінцем послати.
Щоби Коцького й дружину 
Запросити на гостину.
Довго думали-гадали 
Й Зайця запросить послали.
Як то кажуть: «Ноги в руки». 
Зайчик швидко поскакав до Лисички 
Й через хвильку край її гостини став.
Вийшла лиска та й питає:
- Ти, буває, не здурів?
Я ж тебе попереджала, 
Щоб сюди ти не ходив.
Зайчик мовив:
- Вибач, Лиско, що я  розгнівив тебе, 
А прийшов я запросити на гостину до себе.
І тебе і твого пана - його Коцьким всі зовуть.
Тож швидесьнько збирайтесь і скоріш рушайте в путь.
Все готово. Стіл накритий.
Вовк, Кабан, Ведмідь і я 
Вас чекаєм, якщо ласка на оце буде твоя.
- Добре - мовила лисичка. 
- Ми прийдем. Чекайте нас, 
Але добре заховайтесь. я попереджаю Вас.
Бо пан Коцький, щоб Ви знали, 
Ох лихий і лютий звір, 
Вас розірве, щоб не грались.
Зайчик кинувся вертатись. 
Все те друзям розповів.
Й почали вони ховатись, де хто міг і де хотів.
В кущ густий поліз Зайчисько,
Вовк – за кущ, Кабан – у хмиз, 
А Ведмідь боїться низько – він на дерево поліз.
Всі чекають, всі завмерли.
Коли чують, хтось іде.
Це Лисичка свого пана до гостини вже веде.
Коли вгледів кіт на столі: м’ясо, борщ і холодець, 
Так зрадів, що думав: «Нене, Буде тут мені кінець».
Та, як крикне:  - Ма-у, Ма-у.
Й заходився уплітать.
Звірі ж думають: «Ой  лихо. Доведеться утікать. 
Якщо йому цього мало, нас він може розірвать.
Кіт наївся та й простягся подрімати на столі,
А Кабан лежав у хмизі. Біля столу, на землі.
Тут, у лісі, як відомо, ще живуть і комарі.
От один з них вийшов з дому погуляти на зорі.
Погуляв собі по лісі. Ясне діло – зголоднів.
Й Кабана, що був у хмизі за хвоста він укусив.
Було б добре, та несила Кабану оце терпіть,
Й довелось йому щосили в хмизі хвостом покрутить.
Кіт – ловець же був завзятий, вправно він мишей ловив.
Він подумав, що то миша і з стола мерщій злетів.
Кабанові в хвіст упився. 
Той же, з ляку, як рвоне 
І побіг, бо побоявся, що пан Коцький дожене.
Кіт – на дерево із ляку, на оте, де був  Ведмідь.
І поліз вверх по гілляках аж до самих верховіть.
А Ведмідь й собі тікати та верхівку обломив
І не втримався, а звідти - вниз на Вовка полетів.
Ледь не вбив сердегу Вовка - і втікать, а той за ним. 
Заєць теж із переляку десь побіг. Та лихо з ним.
Як віддихались – зібрались всі разом й стали казать:
- Отакий малий, та міг би нас сьогодні розірвать. 
Добре, що ми мали силу і від нього утекли, 
Бо інакше у могилі всі разом ми вже б були.
Отакі у страху очі. Хоч-не-хоч будеш тікать, 
Якщо думати не хочеш, й без підстав панікувать. 

 

 

                     Світлана Пасенюк. Пан Коцький. Українська народна казка, покладена на вірші. Малюнки Наталії Єрмак

                       Поезії надіслано спеціально для читачів "Малої Сторінки".

             Малюнки Наталії Єрмак.

 

 

Інші твори Світлани Пасенюк на "Малій Сторінці":

Поезії Світлани Пасенюк

Поезії Світлани ПасенюкСвітлана Михайлівна Пасенюк жила і творила на Житомирщині. Усе життя вона пропрацювала вчителем математики у сільській школі, а потім - стала писати чудові вірші та казки для дітей. У 2019 році пані Світлана, на жаль, відлетіла у кращі світи... А ми - пам'ятаємо про неї і читаємо її пречудові твори...

Останні коментарі до сторінки
«Світлана Пасенюк. "Пан Коцький" (українська народна казка, покладена на вірші)»:
Ольга , 2020-01-31 20:05:38, #
Лара , 2020-02-01 10:28:08, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 2     + Додати коментар
Топ-теми