"Розфарбовую свою душу.." — духовна лірика від Марії Дем'янюк


Марія Дем'янюк. Вірші про духовне. Розфарбовую свою душу. Споконвічне. Про мрію.

 

     

Марія Дем'янюк

Розфарбовую свою душу

Розфарбовую свою душу:
Сіре - в синє, а чорне - в зелене.
Розфарбовую своє серце 
У всі відтінки, що має Вселенна. 
Та найбільше візьму блакиті,
Ясно від блиску позолоти:
Найсолодші Небесні Миті, 
Як щезають буденні турботи. 
І великий Осяяний Спокій - 
Ніжнобілий платок на плечі,
Світлі двері у передпокій, 
У якому зорює вечір... 
Тихо-тихо іду до себе. 
Відкидаю суєтні трунки.
Лише пломінь, що падає з Неба.
Лише Ангелів поцілунки...

 

* * *

 

Любов

Поцілована полум’ям ранку
В Божий Світ відслонила фіранку – 
В золотаве з багрянцем небо
Птах молитви злітає від тебе.
Він присяде на Божій долоньці,
Де блакитна Земля і Сонце,
Де заграви та дивохмари
Мрій людських випасають отари.
Небовогнику птах закурличе,
Що його моє серденько кличе.
Моє небо без нього сіріє,
Дощ пекучо стікає з-під вії.
Золотисту жадану зернину –
Сонцесвічки яскраву жарину
Принесе диво-птаха на ґанок:
Золотітиме в серці світанок.
Колоски шепотітимуть в днину:
Я тебе не покину, дитино!

 

* * *

 

Божа Матір

Я думала, накидка з шовку...Ні, то крила.
Вони росли, як Матінка молила
За кожного із нас – вже обійняли Землю...
І чую шепіт: Я прошу... Не дремлю...
І крила сяють: Всесвітом зорюють,
А кожен вогник Янголи цілують...

 

***
Де земля, де небо – вже не знаю...
На кленові зорі наступаю.
Може, ця стежина в тихім сквері –
це Чумацький Шлях...
Чорний бархат полум’янять листя, 
Багряніють клени золотисті,
Мерехтять сузір’я на гіллях.

 

* * *

 

Свічолистя

Свічолистя запалила осінь,
Підійметься погляд до небес,
Огортає незбагненна просинь,
Відчуває серце, що воскрес...
Хай буденне місто зачекає
Десь на лавці: суєта суєт...
Подивлюсь, як Небо обіймає
Клена – ясноогненний дует:
На листочках крапелини світла,
Ніжно сяє Божа Благодать...
Це багряне полум’я розквітло,
Щоби наші душі воскресать...

                       

* * * 

 

Про мрію

Всі потуги смішні та непотрібні, 
якщо ти небо продаєш за мідні,
або ховаєш зорі у кишеню,
щоби вагомості додати йменню,
якщо додолу погляд прилипає,
в той час як небо синяву леліє
й руде дівчатко дивиться з віконця
і cонцем усміхається та мріє...

 

***
Зірки запалених свічок
І темінь неба...
У вирії ніжнодумок
Лечу до тебе…
Я зірку спогадів несу
В яснодолоні –
Нехай торкається вона
Твоєї скроні.
Тендітне сяєво свічі
Нас поєднає –
Мерехкотітимеш мені
Зорею Раю...

 

 

Марія Дем'янюк. Вірші про духовне. Розфарбовую свою душу. Споконвічне.

 

 

Споконвічне

Цілий світ у мені:
Минуле, цей день і майбутнє,
Мов кленові вогні,
Ті події такі незабутні.
Пурпурові світанки,
І краплини дощу у віконні,
Твої ніжні обійми
І синочкові оченьки сонні.
Теплі мами слова,
Що щебече завжди - соловейкова доля.
Святить паску світанок у ріднім селі,
І на те Божа воля.
Неба клич : Обійми!
І навшпиньки тягнусь до хмаринки,
Чи ранкової зірки,
Яка щедро дарує зіринки...
Нерозривно у часі
Минуле, цей день і майбутнє:
Споконвічна любов,
Мов черешневий цвіт,
Зустрічає попутніх...

 

* * *

 

Фарбую

Фарбую очі Неба, блакить зірниці,
що до Землі стікає, щоб омивати лиця,
рожевий усміх Сонця - 
        заграву світанкову,
що день новий вдягає
у ніжність пелюсткову,
верби тендітне сяйво від вогників на вітах,
і тихий шепіт листя у пуп’янках  
          відкритих,
та легкий подих ранку, пречистий
          і прозорий,
і погляди світанку у Вічність неозору...

 

* * *

 

Пасхальний ранок

Від бою і болю серце твердіє,
Стає яйцем з міцною шкарлупою.
А далі звідти з’являється пташка,
Цвірінькає: радо вітає з весною.

 

***
Так давно не гуляла я небом...
Так давно не трималась за хмари...
Так давно не лилися в долоньку
Золоті сонцемісячні чари.
Коли небо сміється в росині,
Коли сонце кульбабу вітає –
Смуток тане у чистій сльозині,
Ранок світлом усе напуває.
Як зоря усміхається красно,
Небо місячно казку шепоче,
І спалахують вогники ясно –
Всесвіт щирих обіймів хоче.
По сльозині чи то по зорині
Вічність ніжно потрапить у душу,
Я тихенько дивитимусь в небо,
Я Причастя Землі не порушу...

 

* * *

 

У небесному морі

Я купалася в небі,
як у мріях злетіла,
і сміялася зорям,
а вони пломеніли.
Заяскрілися хвилі –
забавлялися зорі,
і плескалися долі
зорепадом у морі.
Засурмив срібний місяць,
видко, скоро світанок,
і краплинами море
осідало на ганок.

 

 

Марія Дем'янюк. Вірші про духовне. Коли небо вдивляється у мою душу.

 

 

Коли стихає все і чути голос серця...

Коли стихає все і чути голос серця,
Душа вміщає в собі цілий світ,
В надії дивишся у небо, що озветься,
Той, хто створив для тебе Заповіт.

Небесна синь огорне ніжно землю.
Буянять трави від пречистих сліз.
Господь "люблю" тихенько промовляє
Ромашки квітом, шепотом беріз.

І вогник липи проникає в душу.
Духмянить ладан із яскравих віт.
Туман ранковий стелиться по суші
І фіміамом очищає світ.

І я несміло попрохаю в неба,
Щоби тривала довго тиха мить.
Ранкове сяйво пригорну до себе.
Почую шепіт: Бог тебе хранить...

 

* * *

 

Миросяєво

Світло таяло у душі,
Сповивало теплом серденько,
Неокраїм молитвам в тиші
Миросяйвом всміхалася Ненька.
Огорнула умить крилом,
Цілувала мою голівку,
Сльози радості потекли
І упали зерном на долівку...

 

* * *

 

Світань

Місяць-серп бере у руки нічка,
Буде зорі в темнім небі жати,
Ще палають ясно зоресвічки,
Та пора світанок сповивати.
Вже ранкова сонячна заграва
Світ до себе ніжно пригортає.
Доторкнусь до неї шанобливо:
Світло наші душі сповиває...
Сніп рожевий зорейсвітоясних,
Хай угледить ясночолий ранок –
Сяєво думок, надій прекрасних
Золотитиме оселі ґанок.

 

* * *

 

Небесне

Умилася душа сльозами,
І засміялась, мов дитина.
І я відчула: серце – ціле,
А думала... вже половина.
Засяяло тендітне, ніжне,
І чисте, наче немовля.
На білих крилах тихий спокій
Несе до мене Янголя...

 

***
Плакав Бог – дощило,
В серці наболіло,
Біла громовиця
Очищала лиця,
Святвода із Неба
Потекла на тебе.
Рученьки стулила,
Голову схилила,
Господа молила,
Щоби усміхнувся
Сонячним Світилом,
Полум’ям Любові,
Сяєвом стокрилим.
Світло із очиць – 
Мов крило жар-птиць.
Плакав Бог – дощило,
Благодать по суші:
Небо освятило
Збайдужілі душі...

 

 

                            Марія Дем'янюк. Вірші про духовне. Розфарбовую свою душу. Коли стихає все і чути голос серця.

 

 

В обіймах Бога

Коли ти мене обіймаєш, Господи,
то я ніжно горнуся до тебе.
Коли ти мене обіймаєш, Господи,
я стаю крапелиною неба.
Коли ти мене обіймаєш, Господи,
огортає пречисте смирення.
Коли ти мене обіймаєш, Господи,
я торкаюсь твого Одкровення.
І в скорботну тяжку годину,
коли серце німіє від болю ,
я до тебе, мій Боженько, лину
і приймаю Небесну волю.

 

***
І зупинилась біля образа.
    Й образа
від серця мого
    відійшла одразу...

 


***
Третє око людини – її душа.
Різно сяє, коли до неї торкаються.
Бо в момент дотику вона заглядає
        у світ іншого.
І невидимо плаче, або усміхається
третє око людини – її душа...

 

* * *
 

Любов

Під небо гріхи піднімаються
        темними хмарами
і світло від нас відмежовують.
Та дивне проміння проникне
        між злісними чарами –
ці сяючі промені радо чоло обціловують. 
У світлих долоньках тримаю
          оте Ясносонечко,
Господь усміхається, ніжно шепоче: 
          “Донечка”...

 

* * *

 

Він

А Він переступив спокуси земних втіх,
І Боже Слово ніс безмірності доріг.
А Він ступав тихенько на поріг
І стукав кожному: у ношу збирав гріх.
Не всі оселі двері відчиняли,
Не всі миряни радо зустрічали...
Ба! – дивувались, Ти прости їм, Боже,
– Чи Він спокутувати всю гріховність світу 
                    може?
Гріх за гріхом – тяженний Його Хрест...
Останній шлях... і цвях...
        Пресяюче: Воскрес!
Воскрес! І знову стукає до нас в хатини...
Нам треба менш грішити,
        хоч наполовину...

 

* * *

 

Дякую

Боженько! Я дякую Тобі за Світло,
Що золотом ллється з Твоїх очей.
Боженько! Нехай Твоє Сяєво освітлює
Кроки теплолагідних днів моїх і ночей.
Боженько! Зерно Твого Світла 
Несу в серці й стежинами розсипаю.
Боженько! В Світлополум’ї Свічі Всесвіту,
Що ніколи не гасне, Тебе обіймаю.
Боженько! Дай нам Щастя Яскравого 
Ясномить – коли небо зорює,
Озирнути безмежність Небес
І угледіть Яскраву Зорю: Алілуя!

 

* * *

 

Коли небо вдивляється у мою душу

Коли небо вдивляється у мою душу
стаю берегом, де хвилі голублять сушу.
І пісок, пофарбоований 
соняшними пелюстками,
і смарагдовим поглядом
стежить за небесами....

 

 

Авторська світлина Катерини Левченко

Авторська світлина Катерини Левченко.

 

 

Хто ми такі...

Хто ми такі, щоби судити?
Ми всі для Бога Його діти.
Нам треба Заповіт читати,
Навчитись щиро пробачати,
Щосили світ цей полюбити
І з ним у мирі далі жити.

Смиренно дякувати Богу
За обрану для нас дорогу:
Він наш Творець. Він добре знає -
Опісля ночі Сонце сяє,
Й молитва чується гучніше,
Коли читається тихіше...

 

* * *

 

Під захистом Бога

Тривога тривожить. І знову тривожно.
Та нині тривожитись дуже не можна.
Спускаймося класом усім в укриття:
В підвалі продовжимо ми заняття.

Вдих... Видих... Спокійно... Зіжмем кулаки —
Прародичі наші були козаки.
І ми, українці, під захистом Бога,
До нас неодмінно прийде Перемога.

 

 

***
Я просто хочу спокою і тиші,
Щоб слухати як вітер сни колише,
Почути як шепочуться ялинки
І як співають зорі без зупинки,

Глядіти як русалка шиє плаття —
Тканина синя в біленьке латаття,
На березі мрійливе верболоззя
Вплітає хвилі у тонке волосся,

Як човен срібний — світло чарівливе
Думки купає в озері сяйливім,
Як день заснув, хоч миготить ліхтарик —
Нічного неба сяючий кришталик,

Як ранок ніжний бережно навшпиньки
Спускається з крилатої хмаринки,
Як Землю-донечку в обіймах обережно
Голубить Всесвіт — Сяєво безмежне...

Я лише прошу спокою і тиші,
Щоби читати те, що Небо пише...

 

 

 

За матеріалами: Марія Дем’янюк. «Світань». Літературно-художнє видання. Поезія. На обкладинці - картина Миколи Мазура «Осінь». Хмельницький, Видавництво "ФОП Горенюк Ю. І. «Polylux design & print»", 2020 р., 200 стор. 133 - 148.

 

 

 

Більше творів Марії Дем'янюк на "Малій Сторінці":

Марія Дем'янюк. Вірші для дітей і дорослих.Марія Дем'янюк - письменниця, поетка, кандидат філологічних наук, доцент кафедри філософії та політології Хмельницького національного університету, член СХПУ. Автор збірки «Кленова пісня», дитячої збірки «Марійчині казки», книги «Синергія гуманізму, етики та естетики як основа діяльності СХПУ». Друкувалася в журналі «Дніпро», літературно-художніх альманахах, у «Сімейній газеті»,  «Казковому вечорі», у дитячих журналах. Лауреат І ступеня в номінації "Поезія для дорослих" ІІІ Всеукраїнського літературно-поетичного конкурсу-фестивалю Якова Бузинного (м. Луцьк, 2018). Лауреат літературної християнської премії 2018 року за книгу-дослідження «Синергія гуманізму, етики та естетики як основа діяльності СХПУ». Мешкає пані Марія у місті Хмельницький.


Останні коментарі до сторінки
«"Розфарбовую свою душу.." — духовна лірика від Марії Дем’янюк »:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми