Раїса Гончарова. "Флюгер" (казка для маленьких розумничків)

 

 

 

Раїса Гончарова

ФЛЮГЕР

 

Завантажити казку Раїси Гончарової "Флюгер" (txt.zip)

 

Якось влітку Русана з Данилком та з іншими дітьми грали на задньому дворі будинку. Було тепло, світило сонечко, на квіти раз по раз сідали бджоли й товсті волохаті джмелі та інші комахи, щоб попити нектару. Високо в небі ластівки ловили комах, а місцеві качки на ставку біля парку вигулювали своїх маленьких і незграбних діточок.

Русана з дівчатками, розташувавшись на газоні, бавилася ляльками, а Данилко з хлопчиком на ім'я Колюнчик чистили біля колонки свої велосипеди.

Аж раптом несподівано подув холодний вітер, по небу поповзли темні свинцеві хмари, а ще за кілька хвилин посипав дрібний сніг. Не розуміючи що відбувається, дівчатка з вереском гайнули до будинку, а Данилко з Колюнчиком, вимкнувши воду в колонці, побігли зі своїми велосипедами до громадського гаража під будинком.

‒ Ви так швидко нагулятися? ‒ здивувалася мама, дивлячись на Русану з Данилком, які щойно увійшли. ‒ А у мене вечеря ще не готова.

‒ Ми не нагулятися, мамо! ‒ Русана поклала ляльку на стілець і показала на вікно. ‒ Ти хіба не бачиш, що на дворі йде сніг?

‒ Який сніг? ‒ дуже здивувалася мама. ‒ У липні? ‒ вона підійшла до вікна та сплеснула в долоні. ‒ Ой! Дійсно, сніг. А як же наш тато? Адже він сьогодні в одній сорочці поїхав на роботу, ‒ мама зняла фартух, вимкнула плиту й пішла одягатися. ‒ Ви тут пограйтеся поки що, а я татові куртку відвезу. Постараюся швидко повернутися. Якщо хтось із вас помирає від голоду, в холодильнику є їжа.

‒ Добре, мамо, ‒ вигукнув Данилко, упнувшись лобом в шибку. ‒ Вперше бачу сніг улітку. Листя на деревах замерзне, квіти...

‒ А ще бджоли та джмелі, ‒ Русана теж притулилася лобом до скла й подивилася вниз. ‒ І пташкам нічого буде їсти, якщо мухи й різні жучки замерзнуть. А ще мені не хочеться надягати зимовий одяг. Це не правильно. Улітку не повинно бути зими.

‒ Я теж не хочу, щоб знову була зима, ‒ Данилко зіщулився і, відкривши холодильник, взяв звідти дві канапки для себе й сестрички та знову повернувся до вікна. ‒ Але якщо до ранку сніг не припинить йти, ми одягнемося тепліше й підемо годувати пташок крихтами. Ти зі мною?

‒ Звичайно, з тобою. Домовилися. Ввечері я накришу хліба, а завтра вранці ми підемо годувати пташок. А ще в мене є насіння в банці. І цукерки старі. І один пряник.

А в цей час вулицями міста літав розгублений вітер. Справа в тому, що головний міський флюгер перестав показувати напрямок, оскільки просто заіржавів. Усе своє довге життя флюгер справно крутився на своїй нозі. І в дощ, і в спеку, і в мороз, і в заметіль. І от нарешті він заіржавів. Крутнувся останній раз і завмер, показуючи своєї стрілкою на південь. 

А вітер був не надто розумний і давай дути з півночі! Флюгер стоїть на місці, а вітер все дме і дме з півночі. Ось уже й хмари свинцеві на небі з'явилися, і сніг пішов, а він все дме і дме...

‒ Послухай, вітре, ‒ прокричав йому старий флюгер. ‒ Ти хіба не бачиш, що я не можу зрушити з місця? Я заіржавів. А ти серед літа приніс в місто зиму. Це розгардіяш. Замерзнуть квіти й трава. Помруть бджоли й комахи. Птахам не буде що їсти. Чи не міг би ти не дути з півночі?

 ‒ Не можу, ‒ відповідає вітер. ‒ Я завжди орієнтувався за твоєю стрілкою. Куди ти показуєш, туди я й дую.

‒ Ні, ти помиляєшся. Це я розвертаюся в той бік, куди ти дмеш.

‒ "Який дурнуватий флюгер", ‒ подумав вітер.

‒ "Який нерозумний вітер",‒ подумав флюгер.

А вітер все сипав і сипав снігом і до ранку він насипав цілі кучугури.

‒ Одягайтеся сьогодні тепліше, ‒ сказав тато, збираючись на роботу. ‒ Такого ще ніколи не було. Принаймні, я такого точно не пам'ятаю. І мама не пам'ятає, бо вона молодша за мене на цілих два роки.

‒ На півтора, любий, ‒ сказала мама й вимкнула свій планшет. ‒ Навіть усі вчені шоковані. Декотрі навіть подейкують про новий льодовиковий період.

‒ А що це таке? ‒ запитала Русана та смачно захрумтіла тостом.

‒ Це коли не буває літа. Уявила? ‒ мама встала з-за столу й почала збирати посуд. ‒ Листочків на деревах немає, та й самих дерев немає. Трави немає і квітів, і птахів, крім пінгвінів і полярних сов. І всюди сніг і лід. І так багато років поспіль.

‒ Тоді нам краще переїхати в Африку. Там ніколи не буває снігу, ‒ сказав Данилко.

‒ Так, давайте переїдемо в Африку. А це де? ‒ поцікавилась Русана, доїла тост і почала пити какао.

‒ Це дуже далеко, Русаночко, ‒ мама поцілувала Данилка й Русану та пішла збиратися на роботу.

‒ Якщо Африка ‒ це дуже далеко, потрібно купити дві пачки печива. І цукерочок. Пішли скарбничку розбивати.

‒ Зачекай, Русю, ‒ Данилко встав із-за столу та підійшов до вікна. ‒ Ми ж іще нікуди не їдемо. А ще, можливо, льодовикового періоду зовсім не буде й знову настане літо. Пішли краще пташок годувати.

А в цей час старий флюгер зовсім рознервувався, бо він не лише    заіржавів, але й примерз до своєї труби, в якій він крутився на своїй нозі. Він був металевий, і йому було дуже холодно. Він навіть покрився інеєм і перестав скрипіти, коли нерозважливий вітер бився об нього.

 ‒ Послухай, ‒ крикнув він вітрові. ‒ Раз вже так вийшло, то не міг би ти дути трохи тихіше?

‒ А чому? Це ж так весело спостерігати за людьми, які щоразу ковзають, а потім падають. А якщо я буду дути тихіше, то не буде хуртовини. Он бачиш, тих двох дітлахів? Хлопчика й дівчинку. Їм подобається сніг і хуртовина.

‒ Ти це точно знаєш? ‒ запитав флюгер і подивився вниз. ‒ Не хочеш у них запитати? Можу закластися на свою іржу, що дітям подобається літо.

‒ Зараз запитаю. Але думаю, що я маю рацію. Якщо є сніг, то можна кататися на ковзанах, лижах і санках. І не важливо, який зараз місяць.

І вітер полетів вниз, прихопивши з собою оберемок білого колючого снігу.

‒ Послухайте, ‒ крикнув вітер, скинувши Русану й Данилка в кучугуру та ще й зверху присипавши їх снігом. ‒ Правда ж вам подобається зима? Ми посперечалися зі старим флюгером. Він стоїть он на тому високому даху. Флюгеру здається, що ви любите тільки літо, а мені здається, що ви любите тільки зиму.

‒ Ви обидва помиляєтеся, ‒ Русана вибралася із замету і пригрозила вітрові пальчиком, одягненим у теплу рукавицю. ‒ Не роби так більше. Мені не подобається, коли хтось кидає мене в кучугуру. Ми з братиком Данею любимо і зиму, і літо. Але зима не має бути влітку, і ця плутанина нас не радує.

‒ Нічим не можу вам допомогти. Старий флюгер заіржавів і показує на південь. Ось я і дую з півночі на південь.

‒ Але якщо флюгер заіржавів, ти би міг збагнути, що дути тепер потрібно інакше! Самостійно, ‒ Данилко дістав з кишені куртки пакет з крихтами та насінням. ‒ Ти вчинив погано. Загинуть квіти, бджілки не назбирають меду й помруть від голоду, а пташки полетять на південь.

‒ Я зробив так, як мав зробити, хлопчику. Багато років мені вказував напрям старий флюгер і все було нормально. А те, що він заіржавів, це його проблеми.

‒ "Який твердолобий вітер", ‒ подумав Данилко, але в голос запитав: 

‒ А ти зможеш підняти мене до старого флюгера?

‒ Звичайно, хлопчику! Я ж сильний. Я ламаю дерева, перекидаю автомобілі. І навіть кораблі в морі...

‒ Тоді зачекай хвилинку. Я візьму з дому татове мастило.

Через декілька хвилин Данилко вибіг з дому з маслянкою в руці, а вітер підхопив його й поніс вгору, на вежу до старого флюгера. А сотні людей із завмиранням серця дивилися на цей політ.

‒ Ні! ‒ кричали одні. ‒ Він розіб'ється!

‒ Викликайте пожежних, ‒ кричали інші.

‒ Яке нещастя... ‒ бідкалися треті.

‒ Бідні батьки, ‒ заламували руки четверті.

А Данилко тим часом піднімався все вище й вище, аж ось він уже на самому верху Високої вежі.

‒ Привіт! ‒ крикнув Данилко старому флюгеру. ‒ Як поживаєш?

‒ Погано, хлопчику. Я заіржавів.

‒ Так, я знаю, ‒ Данилко вчепився рукою за флюгер і подивився вниз. ‒ Як гарно! Звідси видно все місто! Добре було б посидіти тут влітку. Я прийшов тобі допомогти. Куди я можу залити мастило? 

‒ У трубку, в які стоїть моя нога, потім флюгер тихіше додав своїм скрипучим голосом: ‒ Але у нас з тобою нічого не вийде. Навіть якщо ти мене відремонтуєш, цей не надто розумний вітер буде продовжувати дути з півночі на південь.

‒ Тоді мені потрібно спочатку розвернути твою стрілку на північ і вже потім лагодити тебе. Я правильно зрозумів?

‒ Абсолютно точно, хлопчику, ‒ зрадів старий флюгер. ‒ Нам доведеться обманути вітер, і тоді знову настане літо.

Так усе й вийшло. Данилко, зібравши всі свої сили, розвернув стрілку флюгера на північ, і вітер миттєво став південним.

‒ Ось бачиш! ‒ прокричав вітер. ‒ Я завжди дую тільки в той бік, в який показуєш мені ти, флюгере! Так хто з нас має рацію?

‒ "Який безголовий вітер", ‒ подумав старий флюгер.

‒ "Який нетямущий вітер", ‒ подумав Данилко, заливаючи мастило з маслянки в трубу, в якій стояв флюгер.

А ще через хвилину, знизу з'явилася драбина пожежних, але вітер, сміючись, підняв Данилка високо-високо над флюгером, а потім, насвистуючи свою вітряну мелодію, швидко доставив його на землю, до Русани, бо вона встигла застрягнути по пояс в снігу.

Ось така історія трапилася з дітлахами. Як тільки знову почало світити сонечко, дуже швидко розтанув сніг, знову настало літо, піднялися зігріті на сонечку квіти, заспівали птахи, загули над квітами бджоли й товсті джмелі. Було тепло і радісно.

Але маслянку Данилко, про всяк випадок, вже не ховав далеко. Адже флюгер був надто старий...

Матеріали люб'язно надіслано авторкою спеціально для читачів порталу "Мала Сторінка".

Ілюстрація Олега Гончарова.

 

 

  Більше творів Раїси Гончарової на порталі "Мала Сторінка":

Раїса Гончарова ‒ перекладачка, драматургиня, сценаристка ‒ народилася в м. Ратно, Волинської обл. З 2001 живе у Києві. Після закінчення ХТІПО працювала за спеціальністю економіка та організація 32 роки. Паралельно перекладала твори Олега Гончарова, писала  оповідання, п'єси, публікувалась у періодиці, у журналі "Дніпро", видавництві "Лілія", "Як тебе не любити...". У 2020 році у "Дебют-газеті" видано Том 1 гумору "Важкі часи настали", де є 24 оповідання Олега Гончарова, у т. ч. 20 оповідань в її перекладі. Є автором 9 п'єс та 15 казок.