Раїса Гончарова
МОНЕТА
Завантажити казку Раїси Гончарової "Монета" (txt.zip)
Напевно, немає в Старому місті дитини, яка б не знала, як можна отримати Золоту Монету Бажання на площі Королівського палацу у Великий четвер перед П'ятницею Тринадцятого. Сподіваюся, усі пам'ятають? Чи не всі? Хтось забув? Що ж, буває. Тоді давайте разом повторимо. Усе дуже просто.
По-перше, як ми знаємо, це має бути четвер. Страшний-престрашний четвер перед страшною-престрашною П'ятницею Тринадцятого. Такою страшною, що навіть мітли злих відьом в цей день не бажають літати, і відьмам доводиться сидіти вдома й в'язати літаючі шкарпетки з вовни кажанів.
Так от. У четвер, перед П'ятницею Тринадцятого, треба прокинутися о сьомій ранку спочатку лівим оком, а потім правим, перемножити в голові дванадцять на тринадцять, від отриманого числа відняти день свого народження, результат помножити на кількість монет у вашій скарбничці, а отриману суму негайно забути.
Потім потрібно встати з ліжка з правої ноги спиною вперед, схрестити вказівні та середні пальці на ногах і руках, поплювати через ліве плече, дострибати на правій нозі до ванної кімнати, почистити зуби пастою з товченої павутини, показати язик своєму зображенню в дзеркалі - на удачу, і тричі вимовити заклинання "флутті-лутті".
Одягнувши праву шкарпетку в зелену смужку на ліву ногу, а ліву шкарпетку - на праву ногу, потрібно почухати засушеною курячою лапою рівно чотири з половиною рази за правим вухом, намазати прожарений тост горіховим маслом, з'їсти половину, а другу частину приклеїти до стільниці знизу, запити три сушені ніжки павука свіжим молоком, вибігти з будинку, привітатися з першим зустрічним, тричі оббігти навколо нього та спробувати дострибати на одній нозі до Квадратної площі Королівського палацу рівно до полудня. Усе!
Тепер вам залишиться дослухати бій старовинного годинника на ратуші, уважно поглядаючи собі під ноги. Якщо ви зробили все правильно, до вас обов'язково прикотиться Золота Монета. І ви зможете загадати найбільше своє бажання. Принаймні так кажуть. З одного боку, звичайно, прикро. Ви так старалися, а бажання лише одне. Адже у вас багато бажань? Щонайменше тисяча і ще два. Чи не так? А з іншого боку, якщо бажань буде занадто багато, то у Фортуни може просто не вистачити Золотих Монет! А це набагато образливіше. Уявляєте? Ось всім вистачило монет, а вам - ні! Так, що краще не бути скнарою. Фортуна не любить жадібних.
До П'ятниці Тринадцятого у Русани й Данилка теж накопичилося чимало бажань. Усю середу вони просиділи кожен в своєму кутку з блокнотами в руках, старанно виводячи кольоровими фломастерами свої най-най-найзаповітніші бажання. Русана, в якої виходили якісь каракулі замість букв, бо вона дуже поспішала, пів дня бігала до Данилка й просила виправити нею написане, але врешті-решт здалася.
- Ти знаєш, - сказала вона, відклавши фломастери й блокнот, які стали їй більше непотрібними. - Я подумала, подумала та вирішила стати твоєю групою підтримки.
- Це тому, що ти ще не навчилася нормально писати? - Данилко відірвав погляд від блокнота й подивився на сестру. - Але ж можна просто вибрати бажання в голові.
- Я пробувала. Подумки не можна закреслити непотрібне або погане бажання. І вони там збиваються докупи та б'ються між собою. А ще я не вмію прокидатися одним оком, схрещувати пальці на ногах, і в мене, напевно, відпадуть ніжки, поки я дострибаю до Королівського палацу. Адже ти не хочеш, щоб твоя сестра залишилася без ніжок? Бо тоді тобі доведеться носити мене на спині, адже ти - мій старший брат. А ще, якщо чесно, мені не хочеться їсти сушені павукові ноги. Зовсім. Напевно, це дуже смачно й корисно, але мені поки що не хочеться.
- Згоден, - сказав Данилко. - Носити тебе на спині не зовсім добра ідея. До речі, я теж не вмію прокидатися одним оком і схрещувати пальці на ногах.
- Значить і ти не зможеш отримати Золоту Монету? Тоді навіщо ми витратили стільки часу на загадування бажань? - Русана забралася в крісло з ногами, відкрила свою книжку-розмальовку й почала малювати. - Чи не простіше розбити нашу скарбничку і купити все, що ми хочемо?
- Не вийде. На все, що ми хочемо, потрібна скарбничка розміром з наш будинок. А монету я все ж таки спробую отримати, - Данилко хитро підморгнув сестрі й дістав з кишені рулончик канцелярського скотчу та ватний диск. - Я на ніч заклею скотчем праве око й примотаю хрест-навхрест пальці на ногах.
- Але це ж нечесно!
- Чому нечесно? У правилах не сказано, що не можна користуватися скотчем. А якщо не сказано, виходить, можна.
- А якщо Фортуна підгляне? Напевно їй це не сподобається.
- Не підгляне! Я ще жодного разу не бачив її в нашому домі.
- А ти будеш загадувати бажання тільки для себе? - Русана подлубала пальчиком підлокітник крісла й подивилася на брата.
- Чому ти запитала?
- Ну, я ж у твоїй групі підтримки.
- Чесно кажучи, одна дівчинка - це не група. Це дівчинка.
- А якщо я візьму з собою нашого кота В'юна?
- Це теж буде не група. Це буде Руся та її кіт.
- Гаразд. А якщо я візьму кота, ляльку та плюшевого ведмедика? Це вже буде група?
- Буде.
- Чудово! Тоді групі підтримки буде належати чотири частини з п'яти частин твого бажання. Адже це чесно? - Русана подивилася на братика хитрющими очима.
- Ні. Прокидатися по черзі різними очима, їсти павукові ноги, чистити зуби пастою з павутини та стрибати на одній нозі до Королівського палацу доведеться мені, а ти хочеш отримати чотири частини мого бажання? Гаразд, є твій кіт. Але ж лялька і плюшевий ведмідь не справжні.
- Ти в цьому впевнений? А як же тоді Тед?
- Тед - це лишень кіногерой.
- А моя лялька вуду?
- Твоя лялька - це магія, яка не працює. Тому я не згоден на одну частину свого бажання.
- Добре. Але ж я можу розраховувати на свою половину твого бажання? А раптом я швидко-швидко зістарюся і до вечора помру? А померти без справжнього бажання дуже прикро. Адже так?
- Так. Але все одно щось тут не так. У мене таке відчуття, що ти мене хочеш обдурити.
- Ти говориш зовсім як наш тато, коли мама просить у нього його кредитну картку.
- Ти підслуховуєш?
- Ні. Просто іноді вони говорять так тихо, що мені доводиться прислухатися. А підслуховувати й прислухатися - це різні речі.
- Гаразд. Так яке бажання я повинен згадати, щоб половина цього бажання сподобалася тобі?
- Я хочу мати сукню Попелюшки, щоб поїхати на бал до принца, - Русана підхопилася з крісла й поважно пройшлася кімнатою. - Ось так я увійду в моїй сукні до великої зали палацу. Принц і його друзі, а у нього друзі теж всі принци, побіжать зі мною знайомитися і запрошувати танцювати. Але я буду всім відмовляти.
- Чому?
- Ну, просто я ще не вмію танцювати. Що ж тут незрозумілого?
- Гаразд. А навіщо йти на бал, якщо ти не вмієш танцювати?
- Похвалитися сукнею. Мама ходить у театр для того, щоб показати глядачам свою чергову нову сукню. А тато - свій новий костюм. Дорослі завжди так роблять. Адже виставу можна й по телевізору подивитися.
- А де в цьому твоєму бажанні моє бажання? Сукня Попелюшки – це добре, але де тут моя вигода?
- Як! - сплеснула долонями Русана. - Хіба ти не розумієш? Ти підеш зі мною на бал, і всі принци побіжать до тебе знайомитися, бо в тебе сестра – красуня. А пристойні знайомства, як любить говорити наш тато, завжди допомагають у кар'єрі. Тому тебе можуть взяти пажем до палацу.
- Навіщо?
- Як навіщо?! Будеш носити за королевою шлейф її сукні!
- Ні. Не хочу. Краще я буду на велосипеді ганяти. Я велосипед хочу.
- А як же тоді моя сукня?
- Не знаю. Ось бачиш, - Даня показав Русі свій блокнот. - У мене всі бажання викреслені, а залишився лишень один велосипед. Нічого не можу зробити.
- Добре. Тоді у мене така ідея. Коли ти будеш завтра загадувати бажання на свій велосипед, загадай, щоб його запакували в мою сукню Попелюшки. Сподіваюся, вона не забрудниться.
А зранку будинок Грицевичів перетворився на божевільню. Данилко бігав по кімнатах, виконуючи умови отримання Золотої Монети Бажань, слідом за братом бігала Руся, тягаючи за собою плюшевого ведмедика та страшненьку ляльку вуду з несправжніми голками, а за дівчинкою носився кіт В'юн, намагаючись відібрати у Русани ведмедя, на якому він зазвичай спав. І всі були зайняті справою. Кожен своєю.
А ще за годину Данилко вискочив з будинку й поскакав на одній нозі по вулиці в напрямку Королівського палацу, тягнучи із собою кота В'юна, пристебнутого до ремінця, щохвилини озираючись на Русану, котра бігла за ним з ведмедиком і лялькою в руках. Магія почалася...
І тут раптом виявилося, що Данилко в своєму бажанні отримати Золоту Монету Бажань далеко не самотній! Наближаючись до Королівського палацу, хлопчик помітив, що городян, котрі жваво стрибали на одній нозі, ставало все більше й більше! Їх було ціле море! Молодих, юних, зрілих, літніх і зовсім вже старих, що стрибали на одній нозі, спираючись хто на лижні палиці чи стійку крапельниці, а хто - на милиці. І всі наполегливо рухалися до мети.
Ще трохи - і збуджений натовп буквально вніс Данилка й Русану на палацову площу, і всі раптом завмерли в очікуванні дива, вслухаючись у мелодію годинника на вежі ратуші.
Здавалося, навіть вітер, зрозумівши всю важливість і незвичність моменту, присів відпочити. І коли розчинився в повітрі останній удар дзвону, у тиші, що повисла над площею, пролунав дзвін Монети, яка стрибала по кам'яних плитах.
Усі, ніби за помахом невидимої диригентської палички, спрямували погляди вниз, але Фортуна у вигляді блискучої Монети цього разу закотилася під ноги Данилка. Не вірячи своїм очам, хлопчик швидко нахилився і, схопивши Монету, зі всіх сил підстрибнувши, прокричав якомога голосніше: "Монета в мене! Я переміг!" На радощах він міцно-преміцно обійняв Русану, кота В'юна, ведмедя і навіть ляльку вуду. Він переміг, і прийшов час загадувати бажання.
- Але як же так?! - раптом пролунав за його спиною скрипучий голос і до Данилка протиснувся старий дідусь в поношеного солом'яному брилі. - Я шістдесят років ганяюся за Фортуною, а вона вибрала маленького шибеника! Це ж так несправедливо!
- Вибачте, - Данилко притиснув Монетку до грудей і обійняв Русану за плечі. - Напевно. Фортуні видніше, кому давати Монету. Можливо, ви не виконали всі умови. У вашому віці, швидше за все, дуже важко стрибати на одній нозі, чистити зуби павутиною і чесати голову курячою лапою.
- Усе одно це несправедливо! - зірвався на крик дідусь. - Я старий і мені дуже потрібна Монета.
- Несправедливо! - почулися й інші голоси і вже за хвилину вся площа обурено гула, наче бджоли у вулику. - Так не має бути!
Хвиля обурення все наростала і наростала. Раптом Данилко підняв руку з Монеткою вгору.
- Гаразд! - крикнув він. - Я знаю, як вирішити цю проблему! - хлопчик підніс Монетку до губ і щось тихо прошепотів.
І раптом з неба полився цілий дощ із Золотих Монет Бажань! Вони весело стрибали по кам'яних плитах, закочуючись під ноги присутніх на площі. Містяни жваво підбирали свої монетки й абсолютно щасливі йшли додому.
Коли площа спорожніла, до Данилка й Русани підійшов літній чоловік з неприємним обличчям і сердито запитав: "Навіщо ти це зробив, хлопчику?"
- Як це навіщо? - здивувався Данилко й переглянувся з Русаною. - Щоб усім було добре. Вони всі були щасливі. Я ж бачив. Ми з Русею це бачили.
- Але ти ж втратив можливість загадати своє бажання!
- Ну то й що? - спокійно відповів Данилко. - Адже мені тільки-но сім років. Я постараюся ще раз.
- Ти не розумієш, хлопчику. Усі люди не можуть бути однаково щасливими. Життя - це боротьба. Я теж прийшов на цю площу поборотися, а ти мене образив, подарувавши мені Монету. На, візьми її назад. Мені не потрібна така перемога, - чоловік розкрив кулак і Монетка, застрибавши, підкотилася до ніг Данилка. - Прощавай, дурнику...
Різко розвернувшись, чоловік пішов до воріт палацу, а Данилко підняв його Монету, щось їй шепнув і подивився на Русану.
- Думаю, удома ти знайдеш свою сукню Попелюшки, сестричко...
- А ти - свій велосипед! - Русана розкрила долоню, і Данилко побачив на ній Золоту Монетку Бажань.
Матеріали люб'язно надіслано авторкою спеціально для читачів порталу "Мала Сторінка".
Ілюстрація Олега Гончарова.
Більше творів Раїси Гончарової на порталі "Мала Сторінка":
Раїса Гончарова ‒ перекладачка, драматургиня, сценаристка ‒ народилася в м. Ратно, Волинської обл. З 2001 живе у Києві. Після закінчення ХТІПО працювала за спеціальністю економіка та організація 32 роки. Паралельно перекладала твори Олега Гончарова, писала оповідання, п'єси, публікувалась у періодиці, у журналі "Дніпро", видавництві "Лілія", "Як тебе не любити...". У 2020 році у "Дебют-газеті" видано Том 1 гумору "Важкі часи настали", де є 24 оповідання Олега Гончарова, у т. ч. 20 оповідань в її перекладі. Є автором 9 п'єс та 15 казок.