Більше...

Петрівки - пісні літнього циклу (з книги "Календарно-обрядові пісні")


фольклор народна мудрість, Усна народна творчість, українські пісні, Календарно-обрядові пісні, Пісні літнього циклу: петрівки, книга Календарно-обрядові пісні

 

ПЕТРІВКИ


Після  зелених  свят  наступала  петрівка  -  пора  найдовших  у  році днів  і  найкоротших  ночей.  У  цей  час  дівчата  й  жінки  співали  петрівчані  пісні,  їх  іще  називали  петрівками. 

У  цих  піснях оспівувалася  благодатна  пора  -  середина  літа  («А  вже  петрівка  минає,  половшій  літа  немає»),  пора  одцвітання  і  дозрівання  хлібів,  коли «ячмінь  колос  викидає,  соловейко  голос  покидає».  У  петрівках  дівчата просять  півнів  «не  вменшати  ночі»,  бо  вони  ще  не  відпочили  від  роботи,  не  настоялися  з  коханим,  не  виспалися  після  побачення.

Улюблений  образ  цих  пісень  —  «петрівная  зозулька»,  до  якої  звертаються:  «...Не  куй  так  рано  у  борі,  не  буди  мене  молодої».

Петрівки  ніби  продовжують  основну  тему  веснянок  -  тему  кохання  -  малюють  нам  щасливі  хвилини  побачення  дівчини  й  хлопця,  їх відверті  і  пристрасні  освідчення,  щирі  й  ніжні  почуття,  а  також  очікування  заручин  і  весілля.  З  другого  боку,  в  петрівках  легким  сумом бринить  тема  прощання  з  дівуванням,  з  батьківською  хатою,  материнською  ласкою «...До  Петра  зозулі  да  кувать,  кувать,  до  осені дівці  да  гул’ять,  гулять». Сповнені тонкого  ліризму, петрівчані  пісні  передають  душевний стан  дівчини  перед  заміжжям,  її  журбу  за  безтурботними  роками і  побоювання  майбутнього  життя  в  родині  чоловіка,  відносин  із  свекром  і  свекрухою.  Тематика  і  образи  цих  петрівок  перегукуються  із весільними  піснями.  В  них  широко  використовуються  засоби  протиставлення  та  художнього  паралелізму:  хлопець  і  дівчина  порівнюються  із  соколом  і  перепеличкою,  зеленим  дубом  і  червоною  калиною. 

Значну  групу  петрівок  складають  жартівливі  і  сатиричні  пісні, в  яких  відверто  насміхаються  над  лінивими  дівчатами  і  хлопцями, картають  недолугих  женихів,  пихатих  багачок.  У  цих  пісеньках  називались  імена  хлопців  і  дівчат,  вартих  осуду,  а  тому  були  вони  особливо в’їдливими  і  дошкульними.

Закінчувалась  петрівка  напередодні  Івана  Купала,  тоді,  коли  «зозуля  в  капусту  ховається,  по  борозенках  спитається»,  що  передбачало закінчення  розваг  і  початок  гарячої  трудової  пори.

За матеріалами: Календарно-обрядові пісні. Київ, Видавництво  художньої  літератури «Дніпро», 1987. Упорядкування, вступна  стаття  та  примітки О. Ю. Чебанюк. Гравюри Василя  Перевальського та  Анатолія  Павленка, стор. 11 - 12.

 

 

 ПЕТРІВОЧКА  НАСТУПАЄ
 
 Петрівочка  наступає  —
 Сива  зозуленька  вилітає,
 Собі  соловейка  викликає:
 —  Ой  вилинь,  вилинь,  соловеєчку,
 З  вишневого  саду  та  у  темний  луг,
 А  із  лугу  —  на  калиночку.
 Та  будеш  щебетати,
 А  я  біля  тебе  жалібно  кувати!
 Ячмінь  колос  викидає  —
 Соловейко  голос  покидає,
 А  як  петрівочка  минається,
 Сива  зозуленька  ховається,
 По  борозенках  скитається.
 
 
 
 УЖЕ  ПЕТРІВОЧКА  ДА  НАСТАЄ
 
 Уже  петрівочка  да  настає,
 Дівочий  голосок  да  прибуває.
 Уже  петрівочки  дві  неділочки,
 Нема  голосочку  половииочки.
 Уже  петрівочки  да  не  дня  й  не  дня,
 Уже  голосочку  да  й  нема,  нема.
 
 
 
 ДО  ПЕТРА  ЗОЗУЛІ  ДА  КУВАТЬ,  КУВАТЬ
 
 До  Петра  зозулі  да  кувать,  кувать,
 До  осені  дівці  да  гулять,  гулять.
 До  Петра  зозуля  накувалася,
 До  осені  дівка  нагулялася.
 Да  ніколи  ж  мені  да  погуляти,
 Поведу  свекорка  да  продавати:
 Що  за  того  свекорка  да  сім  кіп  дають,
 За  рідного  батька  ціни  не  складуть.
 Да  ніколи  ж  мені  да  погуляти,
 Поведу  свекруху  да  продавати,
 Рідну  матір  купувати.
 Що  за  ту  свекруху  да  сім  кіп  дають,
 За  рідную  матір  ціни  не  складуть.
 
 
 
 СКАКАЛА  ЖАБКА  НАД  РІЧКОЮ
 
 Скакала  жабка  над  річкою,
 А  за  нею  хлопчик  з  гнуздечкою.
 —  Ой  постій,  жабко,  осідлаю,
 Сяду  поїду  до  Дунаю,
 Свою  дівчину  одвідаю.
 Ой  чи  дужа  вона,  чи  здорова,
 Моя  дівочка  чорноброва.
 Летіли  гуси  біленькі,
 Усі  дівочки  миленькі.
 
 
 
 ХОДИТЬ КОНИЧЕНЬКО ПОНАД ГРЕЧКОЮ
 
 Ходить  кониченько  понад  гречкою,
 Молодий  хлопчина  з  уздечкою:
 —  Підожди,  кошо,  осідлаю,
 Поїду  дівчину  одвідаю.
 Чи  вона  жива,  чи  здорова
 Моя  дівчинонька  чорноброва,
 Моя  дівчинонька  чорноброва,
 Білесеньке  личко,  тихая  мова.
 
 
 
 ЛЕТІЛИ  ГУСИ  СЛОБОДОЮ
 
 Летіли  гуси  слободою
 Та  й  закричали  над  водою:
 —  Ой  не  стій,  вербо,  над  водою,
 Не  пускай  гілля  до  Дунаю  —
 Гіркая  вода  під  тобою.
 Стань  собі,  вербо,  на  риночку
 Та  й  в  хрещатім  барвіночку,
 Та  в  запашному  василечку,
 Та  у  кущатому  любисточку.
 
 
 
 НЕ  СТІЙ,  ВЕРБО,  НАД  ВОДОЮ
 
 Не  стій,  вербо,  над  водою,
 Бо  холодна  вода  під  тобою!
 Та  стань,  вербице,  на  улиці,
 Де  челядонька  збирається,
 Де  рута-м’ята  кохається,
 Де  хрещатий  барвіночок,
 Та  де  запашний  василичок!
 
 
 
  ОЙ НЕ СТІЙ, ДУБЕ, НАД  ВОДОЮ

Ой  не  стій,  дубе,  над  водою,
Бо  гірка  вода  під  тобою.
Стань  собі,  дубе,  у  садочку,
У  хрещатому  барвіночку.
Там  тобі,  дубе,  добре  буде,
Як  тій  донечці  у  батенька:
Ночі  до  ночі  у  таночку,
Прийде  додому  у  віночку,
Там  тобі,  дубе,  недобре  буде,
Як  тій  невістці  у  свекрухи:
Ночі  до  ночі  у  роботі,
Прийде  додому  у  скорботі.

 

ОЙ  НА  ГОРОДІ  ПІД  ВЕРБОЮ

Ой  на  городі  під  вербою
Стоїть  колодязь  із  водою.
Там  Олюня  руки  мила,
До  Ригорця  говорила:
—  Ой  Ригорцю,  ой  ти  серце,
Набери  води  повне  відерце.
Помий  ручки  білесенькі,
Біжи  до  тещі  ранесенько!
Щоб  тебе  теща  похвалила
І  дівка  Олюня  полюбила.

 

У  ГОРОДІ,  У  ХОЛОДІ

У  городі,  у  холоді
Стоїть  колодязь  повен  води.
Там  дві  дівки  воду  брали:
Одна  вбогая,  друга  багатая.
Ой  прийшло  до  їх  два  хлопці,
Стали  вбогу  зачіпати
А  з  багатої  викпивати.
Багатая  зумілася:
—  Де  моя  краса  поділася?
Де  мої  сукні  дорогії?
Де  мої  перстні  золотії?
Ой  буду  в  сукні  стовпи  вбирати,
Бо  не  хотять  хлопці  зачіпати.

 

 ОЙ  ЧИЄ  ЦЕ  ЖИТО
 ПІД  ГОРУ  НЕ  ЖАТЕ?

 Ой  чиє  це  жито  під  гору  не  жате?
 Приспів:
 Ой  під  гору  зелененько,
 Ой  під  зорю  ясненько,  серденько.
 Івашечкове  жито  під  гору  не  жате.
 —  Ой  Ганночко-серце,  ходім  жита  жати!
 —  Ой  Вашечко-серце,  не  вмію  я  жати,
 Не  вмію  я  жати,  снопиків  в’язати.
 —  Ой  Ганночко-серце,  навчу  жита  жати,
 Навчу  жита  жати,  снопиків  в’язати,
 Що  серпичком  ужну,  а  нагаєчкой  утну.
 
 
 
 ОЙ  У  ГОРОДОЧКУ
 ДА  ЦАР-ЗІЛЛЯЧКО

 Ой  у  городочку  дащар-зіллячко:
 —  Ой  ополи  мене,  моя  дівочко!
 —  Рада  ж  би  я  тебе  да  й  ополити,
 Стоїть  миленький  у  воротях
  Да  держить  києчки  дубовії
 На  мої  плечі  здоровії,
 Держить  києчки  новенькії
 На  мої  плечі  біленькії.
 
 
 
 А  В  ГАЙКУ,  НА  КЛИНКУ
 
 А  в  гайку,  на  клинку,
 Ой  чий  то  льон  та  не  виполоиий?
 А  в  гайку,  на  клинку,
 Ганночкин  льон  та  не  виполоний.
 Ой  чом  же  вона  та  не  виполола?
 То  за  сим,  то  за  тим,  то  за  сном  товстим,
 То  за  дівуваннєм,  то  за  жениханнєм.
 
 
 
 ЯК  ПОСІЮ  Я  РОЖУ  НАД  ВОДОЮ
 
 Як  посію  я  рожу  над  водою,
 Чи  не  піде  дощик  стороною,
 Та  на  мою  рожу  червоную,
 Та  на  мою  мняту  кудрявую,
 Та  на  мою  шипшину  чорнявую.
 
 
 
 ПЕРЕПЕЛИЧЕНЬКА, РЯБА, НЕВЕЛИЧКА
 
 Нерепеличенька,  ряба,  невеличка,
 По  бору  літає,  траву  розгортає,
 Траву  розгортає,  сокола  шукає.
 Сивий  соколонько  сидить  на  дубоньку,
 Схилив  головоньку  з  гори  додолоньку.
 «Сивий  соколоньку,  гордуєш  ти  мною,
 Як  вітер  горою,  сонце  калиною,
 Сонце  калиною,  козак  дівчиною».
 
 
 
 ОЙ  ТАМ  У  ПОЛІ
 
 Ой  там  у  полі  (2)
 Береза  стояла,
 На  тій  березі  (2)
 Зозуля  кувала.
 —  Чого,  березо,  (2)
 Суха  —  не  зелена?
 Чого,  Ганнусю,  (2)
 Смутна  —  не  весела?
 —  Ой  як  же  ж  мені  (2)
 Веселою  бути,—
 Люблю  Миколу,  (2)
 Не  можу  забути.
 
 
 
 ОЙ  СІЮ,  СІЮ  ЛЬОНОМ, ЛЬОНОМ
 
 Ой  сію,  сію  льоном,  льоном
 Та  до  Гаврила  за  парубком.
 Ой  сію,  сію  сокіркою
 Та  до  Килини  за  дівкою.
 
 
 
 ЩО  Й  У  ГОРОДІ  КОНОПЕЛЬКИ
 
 Що  й  у  городі  конопельки,
 Хоть  вони  дрібні,  да  зелененькі.
 Да  не  дали  вітри  да  достояти,
 Зеленому  листу  да  домаяти,
 Жовтому  цвіту  да  досяяти.
 Що  й  у  батька  да  й  одна  дочка,
 Да  не  дали  люди  да  догуляти,
 Русою  косою  да  домаяти,
 Червоним  косничком  да  досяяти.
 
 
 
 ОЙ  НЕ  ХИЛИСЯ, СУХИЙ  ДУБЕ
 
 Ой  не  хилися,  сухий  дубе,
 На  зелену  да  ліщиночку,
 На  зелену  да  ліщиночку,
 На  червону  да  калиночку.
 Бо  з  тебе,  сухий  дубе,
 Ой  нічого  да  й  не  буде,
 А  з  ліщиночки  —  да  й  орішечки,
 А  з  калиночки  —  да  ягодоньки!
 Не  нахиляйся,  да  сухий  дубе,
 На  зелену  да  дібровоньку,
 Бо  дібровонька  да  й  не  твоя  буде,
 Порубають  її  да  чужії  люде.
 Не  сватайся,  да  козаченьку,
 На  молодую  да  дівчиноньку,
 Бо  дівчинонька  да  й  не  твоя  буде,
 Посватають  її  да  із  сторони  люде.
 Я  посватана,  я  повінчана,
 Я  до  свекорка  да  одімчана.
 
 
 
 ОЙ  ПЕТРІВОЧКА  НАСТУІІА6
 
 Ой  петрівочка  наступає,
 Сива  зозуля  вилітав,
 Ой  петрівочка  минається,
 Сива  зозуля  ховається.
 Ой  петрівочка  —  мала  нічка,
 Не  виспалась  наша  дівочка,
 А  сю  ніченьку  та  й  не  спала,
 Ой  шнури  вона  та  й  сукала.
 Ой  шнури  мої  валовії,
 Путала  коні  воронії,
 А  попутавши  промовляла:
 —  Ви,  коні,  позаходьте,
 Валові  пута  позаносьте.
 Як  попутаю  шовковими,
 Ви  додому  приходьте,
 Шовкові  пута  приносьте.
 
 
 
  ОЙ ТИ, ПЕТРІВКО  ПЕТРІВЧАТА
 
 Ой  ти,  петрівко  петрівчата,
 Ти,  зозуленько  дубрівчата,
 Не  куй  так  рано  й  у  цім  борі,
 Не  буди  мене  молодої.
 Нехай  мене  та  й  той  збудить,
 Котрий  мене  вірно  любить.
 Прийшов  Андрійко  та  й  торгає:
 —-  Вставай,  Аптосько,  вже  світає!
 Й  уже  черідка  на  вигоні,
 Й  уже  косарі  в  чистім  полі,
 Й  уже  Антоська  й  у  коморі
 З  своїм  Андрійком  на  розмові.
 
 
 
 МАЛА  НІЧКА  ПЕТРІВОЧКА
 
 Мала  нічка  петрівочка,
 Не  виспалась  наша  дівочка.
 До  череди  гнала  та  й  дрімала,
 На  пеньки  ноги  позбивала.
 Малая  нічка  не  бувала,
 А  я,  молода,  не  гуляла.
 А  я,  молода,  не  гуляла,
 Мати  гуляти  не  пускала.
 
 
 
 ПЕТРІВОЧКА  ДА  МАЛА  НІЧКА
 
 Петрівочка  да  мала  нічка,
 Не  виспалася  наша  дівочка,
 Вона  не  спала  да  рушнички  шила,
 Шила,  вишивала  шовком,  біллю,
 Своєму  козаченьку  да  про  неділю.
 Вона  раненько  вставала,
 Утираться  козаченьку  давала.
 
 
 
 МАЛАЯ  НІЧКА  ПЕТРІВОЧКА
 
 Малая  нічка  петрівочка,
 Та  не  виспалась  наша  дівочка.
 До  череди  гнала  та  й  задрімала,
 На  кілочки  ноги  позбивала.
 Дивнії  люде  хуторяни,
 Що  вони  сьому  диву  дивували!
 Ще  я  бачила  ще  й  дивніше:
 Що  рак-неборак  цівки  суче,
 А  муха-горюха  їсти  варить,
 А  комар  дзижчить,  воду  тащить.
 
 
 
 ОЙ  МАЛА  НІЧКА  ПЕТРІВОЧКА
 
 Ой  мала  нічка  петрівочка,
 Не  виспалася  невісточка.
 —  Вставай,  невістко,  бо  заспала;
 Подій  корови,  що  нагнала.
 —  Я  ті  подою,  що  нагнала,
 А  тих  не  буду,  що  застала.
 Я  тих  ие  буду,  що  застала...
 Щоб  ти,  свекрухо,  не  діждала!
 
 
 
 ОЙ  ВИЙШЛА  МАТИ НЕВІСТКИ  ЗГАНЯТИ
 
 Ой  вийшла  мати  невістки  зганяти:
 —  Доки,  невіхно,  будеш  спати:
 Вже  ж  наші  вівці  на  крутій  гірці,
 Вже  наші  кози  пішли  в  лози,
 А  ти,  молодая,  спиш  і  досі.
 
 
 
 ОЙ  ДІБРІВНАЯ  ДА  ЗУЗУЛЕНЬКО
 
 Ой  дібрівиая  да  зузуленько,
 Да  не  куй  же  рано  у  діброві,
 Да  не  збуди  мене,  молодої.
 В  мене  свекорко  да  не  батенько,
 В  мене  свекруха  да  не  матінка,
 Ізбудять  мене  да  ранній  тебе:
 —  Уставай,  невістко,  да  годі  спати,
 Пішли  корови  да  недоєні,
 А  плугатарі  иегодовані.—
 Я,  молодая,  послухала,
 Взявши  відерце  поступала,
 Ізнов  головку  упутала.
 —  Вставай,  невістко,  годі  спати,
 Вже  плугатарі  погейкують,
 А  вівчарі  посвистують.
 
 
 
 
 ПЕТРІВНАЯ  ЗОЗУЛИНО
 
 Петрівная  зозулино,
 Та  не  куй  рано  у  діброві,
 Та  не  куй  рано  у  діброві,
 Та  не  збуди  мене,  молодої.
 Збудять  мене  раніш  тебе,
 Та  й  пошлють  мене  раніш  тебе
 Холодної  води  брати,
 Капусточки  поливати.
 —  Вставай,  невістко  молодая,
 Де  твоя  вода  холодная?  —
 Холодная  вода  у  криниці,
 Спить  невісточка  й  у  світлиці.
 Вона  встала  та  й  послухала,
 Взяла  нові  відерця  та  й  постукала.
 А  постукавши  поставляла,
 А  сама  молодая  спати  лягла.
 А  свекорко  каже:  «Побудимо».
 А  свекруха  каже:  «Погубимо».
 А  свекорко  каже:  «Гріх  нам  буде».
 А  свекруха  каже:  «Друга  буде».
 А  свекорко  каже:  «Не  такая».
 А  свекруха  каже:  «Молодая».
 
 
 
 НЕ  СПІВАЙТЕ,  ТА  ПІВНИКИ
 
 Не  співайте,  та  півники,
 Не  вменшайте  ночі,
 Бо  вже  мої  карі  очі
 Недоспали  ночі.
 Вибирали  та  діверки
 Оскілками  очі,
 А  зовиці,  як  сестриці,
 Та  все  вони  стиха  —
 Сподіваються  на  себе
 Великого  лиха.
 
 
 
 НЕ  ГРІМ  ТО  ГУДЕ  З  СТОДОЛИ
 
 Не  грім  то  гуде  з  стодоли,
 То  будує  Микола  комору.
 Прийшла  до  нього  Ганнуся  його:
 —  Боже  тобі,  Миколо,  помагай.
 Ой  став  комору  високу
 Та  роби  віконця  широкі.
 Щоб  до  мене  соловейко  прилітав,
 Щоб  він  мене  раненько  пробуджав.
 Бо  у  мене  свекруха  —  не  мати,
 Вона  мене  раненько  не  збудить.
 Вона  мене  раненько  не  збудить,
 Перше  піде  до  сусіди,  обсудить:
 —  Ой  сусідо,  сусідочко,  сусідо  моя!
 Сонливая,  дрімливая  невістка  моя.
 Сонливая  невісточка,  сонливая
 Та  й  до  роботи  лінивая.
 А  ще  моя  невісточка  в  коморі,
 А  вже  косарі  на  полі.
 А  ще  моя  невісточка  в  перині,
 А  вже  женчики  на  ниві.
 Зійшло  сонечко  та  й  грає,
 Встала  моя  невісточка  та  й  лає.
 Зійшло  сонечко  та  й  скаче,
 Встала  моя  невісточка  та  й  плаче.
 
 
 
 НА  ГОРОДІ  ЧОРНОБРИВЧИК ТА  Й  ЗАЦВІВ
 
 На  городі  чорнобривчик  та  й  зацвів,
 Наїхало  кавалерів  повний  двір.
 Наїхало  кавалерів  повний  двір,
 Вибирай  же,  Голяно,  котрий  твій.
 Ой  ходила  Голяна,  вибирала,
 Молодого  Івана  сподобала.
 Десь  тобі,  Голяно,  кавалерів  мало,
 Що  ти  мене,  молодого,  сподобала.
 
 
 
 
 ОЙ  СІЯЄ  ЗІРОНЬКА,  СІЯЄ
 
 Ой  сіяє  зіронька,  сіяє,
 А  Іваньо  за  Голяною  вмліває.
 Ой  чи  вона  багата,  чи  пишна,
 Чого  вона  на  вулицю  не  вийшла?
 Ой  звечора  кісоньку  чесала,
 А  співночі  черевички  взувала.
 А  співночі  черевички  взувала,
 Молодого  Івана  дожидала.
 
 
 
 ЗЕЛЕНАЯ  РУТОИЬКА, ЖОВТИЙ  ЦВІТ
 
 Зеленая  рутонька,  жовтий  цвіт,
 Загадано  козакам  на  увесь  світ:
 Хто  коні  має  —  готуйте,
 А  хто  не  має  —  купуйте
 Да  на  войну  готуйте.
 В  мене  коня  немає,
 Тілько  дівка  гуляє;
 Заставлю  я  дівочку  в  заставу,
 А  виведу  коника  на  славу.
 
 
 
 А  ТИ,  ЗОЗУЛЬКО  РЯБЕНЬКАЯ
 
 —  А  ти,  зозулько  рябенькая,
 Ой  чого  ж  ти  малесенькая?
 —  А  того  я  малесенькая:
 В  мене  мамуся  чуженькая.
 Посадила  мене  в  куточку,
 Давала  їсти  в  черепочку.
 Якби  в  мене  мати  рідная,
 Посадила  б  на  лавочці,
 Посадила  б  на  лавочці,
 Давала  б  їсти  в  тарілочці.
 
 
 
 
 ОЙ  ГОРЕ,  ГОРЕ,  СУХИЙ  ДУБЕ
 
 Ой  горе,  горе,  сухий  дубе,
 Та  не  бий  полум’я  з  себе  дуже.
 Та  побий  полум’я  через  воду,
 Ой  через  воду  та  на  слободу,
 Та  на  Кирилове  подвір’ячко,
 Та  на  Кирилове  подвір’ячко,
 Та  на  покутнє  віконечко.
 Ой  там  Настя  хустки  шила
 Та  білого  личка  закрила,
 Та  білого  личка  закрила,
 Та  білого  личка  од  сонечка,
 А  русої  коси  од  полум’ячка.
 Та  ой  я  думала,  що  полум’я  б’є,
 Аж  то  мій  Василь  старостів  шле.
 
 
 
 ОЙ  СМОВДЕ,  СМОВДЕ  ТОНКАЯ
 
 Ой  смовде,  смовде  тонкая,
 Була  в  мене  донечка  такая,
 Що  вона  хліба  мало  із’їла,
 Да  багато  діла  вробила.
 Ой  смовде,  смовде  товстая,
 Була  в  мене  небіжечка  такая,
 Багато  хліба  із’їла,
 А  мало  діла  вробила:
 Не  доєні  корови  на  зорі,
 Не  прогонені  на  норі.
 
 
 
 ОЙ  БУЛО  ЛІТО,  ТЕПЕР  ЗИМА
 
 Ой  було  літо,  тепер  зима...
 Ой  були  хлопці,  тепер  нема.
 А  ще  такая  пора  буде,
 Що  за  цибулю  по  сім  буде!
 Ой  було  літо,  тепер  зима...
 Ой  були  дівки,  тепер  нема.
 А  ще  такая  осінь  буде,—
 По  сто  рублів  дівка  буде!
 
 
 
 ОЙ  НА  СТАВУ,  НА  СТАВУ
 
 Ой  на  ставу,  на  ставу
 Два  качурі  б’ється,
 Гей-гей,  ох-ха-ха,  два  качурі  б’ється!
 А  в  дівчини  під  вікнами
 Два  парубки  б’ється.
 Гей-гей,  ох-ха-ха,  два  парубки  б’ється!
 —  Не  бийтеся,  не  лайтеся,
 Я  вас  обох  люблю,
 Іванові  ручку  дам,
 Степанова  буду.
 Гей-гей,  ох-ха-ха,  Степанова  буду[
 
 
 
 ОЙ  ТИ,  ПЕТРУНЮ, ОЙ  ТИ,  СЕРЦЕ
 
 Ой  ти,  Петруню,  ой  ти,  серце,
 Набери  води  у  відерце.
 Та  помий  руки  білесенько,
 Та  й  убирися  гарнесенько.
 Щоб  тебе  теща  похвалила,
 Дівка  Тетяна  полюбила.
 
 
 
 ОЙ  ПЕТРЕ,  ПЕТРЕ,  ІВАНЕ
 
 Ой  Петре,  Петре,  Іване,
 А  вже  наша  петрівочка  минає,
 А  дівчина  Ярина  чоловіка  не  має.
 Не  буде  дощу  без  хмари,
 Не  буде  Ярина  без  пари.
 Наступить  хмара,  дощ  буде,
 Ой  прийде  Павло,  то  пара  буде.
 
 
 
 ОЙ  РОДИ,  РОДИ,  КАТРАНОЧКУ
 
 Ой  роди,  роди,  катраночку,
 Ходи  до  мене,  мій  паночку.
 Ой  роди,  роди,  уродливий,
 Ходи  до  мене,  Петре  чорнобривий!
 
 
 
 ОЙ  В  ГОРОДІ  РУМ’ЯН  РОДИТЬ
 
 Ой  в  городі  рум’ян  родить,
 Бо  до  мене  хлопець  ходить.
 Ой  в  городі  петрушечка.
 Стоїть  дівочка  як  душечка.
 Роди,  рум’ян,  та  не  сійся,
 Ходи,  хлопчику,  та  не  смійся.
 Ой  родить  рум’ян  та  сіється,
 Ходить  хлопець  та  й  сміється.
 
 
 
 ОЙ  В  ГОРОДІ  KPOKOG  ПОРОС
 
 Ой  в  городі  крокос  порос,
 Щоб  ти,  хлопчику,  вищий  не  рос.
 —  Ой  буде  з  мене  такенького,
 Полюбить  дівчина  маленького.
 Ой  в  городі  не  метено,
 Барвіночком  заплетено.
 Піди,  дівчино,  позамітай
 Та  барвіночок  порозплітай.
 Там  твій  хлопчик  з  крамом  стоїть,
 Не  з  яким  крамом  —  з  білим  шовком.
 Свому-тому  запродає,
 А  своїй  дівочці  дарма  дає.
 Він  дає  —  не  шкодує,
 Вона  бере  —  не  дякує.
 
 
 
 ОЙ  ТЕРЕН,  ТЕРЕН  КОЛО  ХАТИ
 
 Ой  терен,  терен  коло  хати,
 Нікому  терну  ізламати.
 Дівка  Ганнуся  ізламала
 Та  й  Федькові  показала.
 —  Ой  ти,  Федьку  чорнобривий*
 Який  цей  терен  жолудивий.
 Ой  ти,  Федьку  молоденький,
 Який  цей  терен  зелененький.
 
 
 
 ТА  ВЖЕ  ЯЧМІНЬ  КОЛОС  ВИКИДАЄ
 
 Та  вже  ячмінь  колос  викидає,
 Соловейко  голос  покидає;
 Та  й  вже  ж  ячмінь  колос  та  й  викинув,
 Соловейко  голос  свій  покинув.
 У  ячмені  колос  набростився,
 Соловейка  голос  ізмінився.
 
 
 
 ОЙ  КОЛИ  МИ  ПЕТРІВОЧКИ  ДОЖИДАЛИ
 
 Ой  коли  ми  петрівочки  дожидали,
 То  ми  її  в  русу  косу  заплітали.
 Тепер  же  ми  петрівочку  проведемо,
 Ми  ж  її  русу  косу  розплетемо.
 Уже  ж  тая  петрівочка  минається,
 Зозуля  в  капусту  ховається.
 
 
 
 КУЙ,  ЗОЗУЛЕНЬКО,  КУЙ
 
 Куй,  зозуленько,  куй,
 Недалеко  Петро  твуй.
 Хоч  будеш  та  й  літати,
 Но  не  будеш  вже  кувати.

 
     

 За матеріалами: Календарно-обрядові пісні. Київ, Видавництво  художньої  літератури «Дніпро», 1987. Упорядкування, вступна  стаття  та  примітки О. Ю. Чебанюк. Гравюри Василя  Перевальського та  Анатолія  Павленка, стор. 137 - 154.

 

 

Більше пісень на нашому сайті:​

фольклор народна мудрість, Усна народна творчість, українські пісніПісенна творчість українського народу багата й різноманітна. З глибокої давнини супроводжує вона життя народу. Жоден із фольклорних жанрів не може порівнятися з піснею широтою охоплення життєвих явищ, відображення народного світосприймання, моралі, естетичних уподобань. Створена в незапам'ятні віки, вона хвилює й сьогодні правдивістю, свіжістю і щирістю почуттів, чарує поетичністю, художньою красою. До розділу увійшли: пісні літературного походження, весільні пісні, родинно-побутові пісні, історичні пісні, стрілецькі пісні, коломийки, календарно-обрядові пісні (пісні зимового циклу: колядки та щедрівки, жниварські пісні, петрівки, русальні пісні, купальські, веснянки та гаївки), суспільно-побутові пісні (Заробітчанські, наймитські, строкарські та робітничі пісні, бурлацькі пісні, рекрутські та солдатські пісні, кріпацькі пісні, чумацькі пісні, козацькі пісні).


Останні коментарі до сторінки
«Петрівки - пісні літнього циклу (з книги "Календарно-обрядові пісні")»:
алина , 2017-09-19 16:28:53, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 1     + Додати коментар
На сайті