Більше...

Ілюстрована збірка віршів для дітей "Прощання з літом" (Анатолій Качан), читати та завантажити


До книжки сучасного українського поета Анатолія Качана "Прощання з літом" увійшли вірші про багатство рідної природи, загадки, смішинки і скоромовки для кмітливих діток: "Автовокзал", "Берегові вогні", "Біле поле", "В далекі мандри", "Вересневі дні", веселинки, "Весняна пісня", "Веснянка", "Випадок у гастрономі", "Вітрила", "Ворота вирію", "Гість зими", "Горнятка-двійнятка", "Грамофончики", "Два плюс два", "Дві качки", "Дерево над морем", "Дівчинка і море", "До прильоту ластівок", "Дорога через ліс", "Дощові хмари", "Забіліли сніги",  загадки, "Зелена школа", "Зелений острів", "Зелений промінь", "Землемір", "Зима будує літо", "Зимовий сад", "Зимові квіти", "Квіти степу", "Клює", "Корабельні сосни", "Крилате насіння", "Крихта хліба", "Кукурузник", "Куличок", "Кури насміхаються", "Ластівки", "Летючий корабель", "Листи із саду", "Маяк-ревун", "Місяць трав", "Морозко", "На городі", "Налився колос", "Нельотна погода", "Новорічна пригода", "Обхідник колії", "Ожеледиця", "Осінні поля", "Павучок-рибачок", "Перші кроки", "Пісні лісу", "Пісня хвилі", "Повернення космонавтів", "Полустанок", "Польова дорога", "Пора медозбору", "Портальний кран", "Приморська осінь", "Причал", "Проростай, зерно", "Прощання з літом", "Рибальська казка", "Рибальське щастя", "Рухомі краєвиди", "Світанок року", "Свято абрикос", "Сині дні", "Сліпий дощ", "Солодкий сніг", "Соняшники", "Співучий лід", "Стара осика", "Сто кульбабенят", "Телеграма", "Теплий край", "Тихше, жаби", "Траляляй", "Флюгер полів", "Херсонські кавуни", "Цвіте шипшина", "Цвітуть сади", "Чайки над полями", "Чайки", "Шторм", "Ще зими не видно", "Ще море тепле", "Щедре сонце". 


 
Анатолій Качан

ПРОЩАННЯ З ЛІТОМ

(збірка віршів для дітей)

 

Анатолій Качан. Прощання з літом. Ілюстрована збірка віршів для дітей, малюнки Віктора Кузьменка.

 

Завантажити ілюстровану збірку віршів Анатолія Качана "Прощаня з літом" (djvu.zip)

 Завантажити текст віршів ілюстрованої збірки Анатолія Качана "Прощаня з літом" (txt.zip)

 


Анатолій Качан. Прощання з літом. Ілюстрована збірка віршів для дітей, малюнки Віктора Кузьменка.

З моря насуваються тумани
І пасуться вранці на стерні,
А чубатий одуд вже востаннє
Б´є поклони рідній стороні.

Попрощалось літо босоноге
І пішло до Криму через міст.
Задивився сад наш на дорогу
І впустив на землю жовтий лист.

            А. Качан
                       

 

 

* * *

 

 

Анатолій Качан. Прощання з літом. Ілюстрована збірка віршів для дітей, малюнки Віктора Кузьменка. Світанок року

 

 

Анатолій Качан

СВІТАНОК РОКУ

Ще не розмерзлася земля,
А вже над борозною
Вітає жайворон поля    
З весною молодою.

Гукаю в небо голубе 
Я жайвору дзвінкому: 
— А ми вітаємо тебе 
З поверненням додому!

 

* * *
 

 ПРОРОСТАЙ, ЗЕРНО
 
Проростай, зерно, 
Із землі:
Вже вернулися 
Журавлі 
І над полечком 
Синя вись. 
Проростай, зерно, 
Не барись.
Знову зеленню 
Вкрий лани, 
Мідним колосом 
Задзвени. 
Проростай, зерно, 
Виростай 
На багатий наш 
Урожай.

 

* * *

 

ВЕСНЯНКА

Цвірінь, цвірінь,
Іде теплінь 
На іменини трав. 
Готуй човни,
А сани кинь,
Бо сніг водою став. 
А ще готуй 
Ріллю м’яку,
Сівалки і зерно,
Щоб у дзвінкому 
Колоску
Примножилось воно.

 

* * *


 
СВЯТО АБРИКОС

До ласкавого сонця, 
Що прогнало мороз, 
Відчинились віконця 
На гілках абрикос.

Виглядають, як діти, 
Із віконець в садах 
Абрикосові квіти 
З молоком на вустах.

 

                 

Анатолій Качан. Прощання з літом. Ілюстрована збірка віршів для дітей, малюнки Віктора Кузьменка. Вірші про весну

 

 

ВЕСНЯНА ПІСНЯ
 
Вже півень на воротях 
Кричить: «Ку-ку-рі-ку! 
Розквітла абрикоса 
У нашому садку!»

Навколо абрикоси 
Під музику бджоли 
Взялися ми за руки 
І пісню завели:

«Ой мати, біля хати 
Уже весна стоїть! 
Дозволь нам, рідна мати, 
Ворота відчинить».

Цю пісню підхопили 
Струмки-мандрівники, 
Синиці-витівниці, 
Шпаки-жартівники.

А з гілки абрикоси,
Що вранці зацвіла, 
Тоненьким голосочком 
Підспівує бджола:

«Ой мати, біля хати 
Уже весна стоїть! 
Дозволь нам, рідна мати, 
Ворота відчинить».

 

* * *

 

ДО ПРИЛЬОТУ ЛАСТІВОК

Навесні, коли бузок 
Хоче зацвітати, 
Виглядає ластівок 
Наша біла хата.

Ми подвір’я підмели, 
Висіяли квіти,
А весні допомогли 
Яблуні білити.

І розчистили струмок, 
Що тече з діброви...
До прильоту ластівок 
Все у нас готово.

 

 
* * *

 

ЧАЙКИ НАД ПОЛЯМИ

Як повіє
Із Криму теплом, 
Будить трактор 
Поля за селом.
Цілий день 
Із димком голубим 
Білі чайки
Кружляють над ним. 
І вирує
За плугом рілля, 
Наче слід
Од гвинта корабля.

 

* * *

 

ЗЕЛЕНИЙ ПРОМІНЬ
 
Зеленим променем весна 
Повідмикала води,
А доторкнулась до зерна — 
Зазеленіли сходи.

Відкрила очі сон-трава 
І глянула із гаю:
Весна зозуль із рукава 
На волю випускає.

Напившись талої води 
І теплого проміння,
Гостей запрошують сади 
На день свого цвітіння.

 

* * *

 

НА ГОРОДІ

На городі, день при дні,
В голубій хустині 
Садить мама навесні 
Помідори, дині...

Ось до мами підійшов 
Брат мій, говорійко:
—    Що це садите ви знов?
—    Огірки, Андрійку.

Тут Андрійко мимохіть 
Замахав руками,
Далі каже:— Ну садіть,
Та не кислі, мамо.

 

* * *

 

ЧАЙКИ

Ще берега матросам 
Не видно з корабля,
А чайки стоголосо 
Кричать: «Земля! Земля!»

До самого причалу,
Що жде гостей давно,
Як лоцмани бувалі,
Ведуть вони судно.

 

* * *
 

 
ДІВЧИНКА І МОРЕ 

Дівчинка в косинці голубій 
Дивиться на море, на прибій.
А її довірливий Дунай 
Гавкає завзято на курай—
На курай, що котиться з дібров 
І стрибає з кручі стрімголов.

Спохмурнівши, дівчинка мала 
Докорять собаці почала:
— Як тобі не соромно, Дунай, 
Гавкати на вітер, на курай.
Ми прийшли до моря не гулять — 
Кораблі із мандрів виглядать!
Скоро вже крізь шторми і туман 
Вернеться наш тато-капітан,
Привезе корали чарівні,
Що ростуть в морях на глибині,
І велику мушлю, у якій 
День і ніч наспівує прибій...

Лащиться до дівчинки Дунай,
Лапу подає їй: вибачай...
 Потім разом дивляться вони,    
Як махають веслами човни,
Як хапає чайка на льоту 
Із води рибинку золоту.
Ген стоїть на якорі судно,
Ланцюгами міряючи дно.
За судном, як діти на воді,
Граються дельфіни молоді.
І черкає парус небокрай,
Наче лист від тата — зустрічай!

 

 
* * *

 

ЦВІТУТЬ САДИ

Знову ростуть від кореня 
Очерети з води,
І на чотири сторони 
Рясно цвітуть сади.

Знову над нашим хутором 
З хмари, що йде на Крим, 
Склавши долоні рупором, 
Пробує голос грім.

Знову летять метелики 
На яблуневий цвіт:
«А відгадай, тремтелику,
В квітці якій дзвенить?»

 

* * *

 

БЕРЕГОВІ ВОГНІ

Коли акацій буйний цвіт 
Запах на березі крутому,
З далеких мандрів теплохід 
Вертався поночі додому.

За бортом — хвилі вороні 
І море в темряві гуркоче.
Та ось, як вогник у вікні, 
Маяк заблимав серед ночі.

Він випромінював тепло,
До себе кликав крізь негоду, 
І дужче битись почало 
Залізне серце теплохода.

Світив цей вогник-трудівник 
І моряку біля штурвала,
Але дивитися в той бік 
Сльоза солона заважала.

Бо це горів для моряка 
І цвів на вітрі, мов жарина, 
Не просто вогник маяка,
А перший вогник України.

 

* * *


ПІСНІ ЛІСУ

У травні ліс пісні співає 
На сто, на двісті голосів.
Та ми з тобою добре знаєм, 
Яку він зиму пережив.

Такі морози тут стояли,
Що у сніги ховався звір,
А на дубах кора стріляла 
І рвалася, немов папір.

Перекликалися тут сови 
І хуртовини голосні.
Та надійшла весна — і знову 
Співає ліс дзвінкі пісні.

 

* * *

 

ШТОРМ 

Не видно ні чайки, 
Ані корабля,
Бо море сьогодні — 
Мов чорна рілля.
Це вітер, що пахне 
Настоями трав, 
Важкими плугами 
Його розорав.

Я чув, коли вітер 
Шептав до води: 
«Орись, моя ниво,
І рясно роди.
Нехай виростають 
В морській глибині 
Червоні корали, 
Перлини ясні».

 

* * *


 
ПРИЧАЛ

—    Пароплав, пароплав,
Де ти плавав, де бував?
—    Нещодавно в теплім краї 
Я на якорі стояв.

—    Пароплав, пароплав,
Ти й на полюс запливав?
—    Запитайте в мене краще, 
Скільки бур я подолав.

—    Пароплав, пароплав, 
Скільки ж бур ти подолав?
—    Запитайте в мене краще, 
Як я в морі сумував.

—    Пароплав, пароплав,
А за ким ти сумував?
—    За оцим причалом, звідки 
Я мандрівку починав.

 

* * *

 

СИНІ ДНІ

—    Здрастуй, море?
Як тебе звуть?
—    Звуть мене Чорним
За люті шторми.
—    Чом же ти, море,
Синє в ці дні?
— Синє, бо небо 
Скупалось в мені. 
Синє тому,
Що зацвів і запах 
Синій бузок 
На моїх берегах.

 

* * *

 

ДЕРЕВО НАД МОРЕМ

Діждавшись літа 
І тепла,
Над морем липа 
Зацвіла.

Бджолу притягує 
Той цвіт,
Мов стрілку компаса 
Магніт.

 

* * *
 

 
ЛЕТЮЧИЙ КОРАБЕЛЬ 

Із року в рік навколо Сонця, 
Мов корабель, пливе Земля.
Ми — юнги, юні охоронці, 
Матроси цього корабля.

Тут батьківщина всіх народів, 
Тут народились я і ти,
І Місяць — іграшка природи — 
Над нами сяє з висоти.

Поглянь: під парусом зеленим 
Пливуть на палубі Землі 
Сусіди наші безіменні — 
Дельфіни, зубри, журавлі.

Ставай на вахту разом з нами, 
Пильнуй, щоб п’ять материків 
Були сповиті не димами,
А синім диханням лісів.

Ти чуєш,— знов кує зозуля?
Ти бачиш,— вишня зацвіла?
Це до північної півкулі 
Весна, як молодість, прийшла.

Зелений лист тремтить на гілці, 
Мов стяг на щоглі корабля.
В навколосонячній мандрівці 
Нехай щастить тобі, Земля!

 



Анатолій Качан. Прощання з літом. Ілюстрована збірка віршів для дітей, малюнки Віктора Кузьменка. Вірші про море

 

 

ПІСНЯ ХВИЛІ 

Колихає хвиля 
У нічному морі,
Мов колиску, сейнер,
І на щоглах зорі:

«Спіть, рибалки, спіть, 
Поки в морі сіть,
Поки риба грає,
Вашу сіть шукає. 
Будуть перевиті 
Сріблом ваші сіті, 
Стане у пригоді 
Золота погода...»

Загойдала сейнер 
Хвиля, наче мати,
А сама на берег 
Покотилась спати.

 

* * *

 

ДВІ КАЧКИ

А було колись і так:
Біля водокачки 
Запитав мене моряк,
Чи боюсь я качки.

Я на дядька моряка 
Гордо так дивлюся:
— Та я навіть гусака 
Зовсім не боюся!

Що й казати, того разу 
Я змолов дурницю,
Бо моряк мав на увазі 
Качку-хитавицю —

Качку, котра на морях 
Кораблі гойдає,
А не ту, що по ставках 
Рясочку збирає.

 

* * *

 

ВІТРИЛА

Ввечері на берег 
Вернуться вітрила 
І складуть, як чайки, 
Обважнілі крила. 
Запитають строго 
Їх старі причали:
—    Ну розповідайте,
Де це ви гуляли?
—    Вчили нас літати 
Чайки стоголосі 
Там, де Чорне море 
З небом обнялося.

 

* * *

 

ПОРТАЛЬНИЙ КРАН

У порту, коли світає,
Кран зарядку починає:

Піднімає для розминки 
Трактор, наче соломинку,

І несе його помалу 
До судна біля причалу.

Затаїв дихання трактор, 
Хоч і мав крутий характер:

Сперечатись тут негоже — 
В морі кран скупати може.

Свою силу і характер 
На полях покаже трактор.

 

* * *
 

 

ПОВЕРНЕННЯ КОСМОНАВТІВ

Вгорі над нами засвітилася 
Зоря яскрава в небесах, 
Чумацьким Шляхом прокотилася 
І приземлилась у степах.

Відкрився люк, і всі помітили:
З зорі, що сіла на ріллі,
Зійшли в скафандрах небожителі 
В обійми жителів Землі.

Сюрчав цвіркун про те, що сталося, 
І навівав на серце щем.
Зоря вечірня розгоралася 
У космонавта над плечем.

А гість із неба степом тішився. 
І щоб згадати запах трав,
Він при ясному світлі місяця 
Полин в долонях розтирав.

 

* * *


 
МІСЯЦЬ ТРАВ

Незчулась іволга, коли 
Сади весняні відцвіли.
На землю червень завітав — 
Святковий місяць буйних трав. 
В цю пору навіть уночі 
Скриплять у лузі деркачі,
Кує зозуля день при дні,
Сумні чомусь її пісні.
Та ось уже на сіножать 
Коса унадилась гулять,
І перший стіг у царстві трав
Зозулю сиву налякав.
З тих пір задумливе «ку-ку» 
Вже не лунало у садку.
Тоді ж у травах запашних 
Деркач сховався і притих. 
Навчив співать своїх дітей 
І теж замовкнув соловей.
І тільки іволга руда 
Ще грає десь коло гнізда 
На флейті пісеньку свою 
Для пташенят: «Я вас люблю..

 

 

Анатолій Качан. Прощання з літом. Ілюстрована збірка віршів для дітей, малюнки Віктора Кузьменка. Вірші про космонавтів

 

 

ПЕРШІ КРОКИ

Посилаючи з неба сигнали, 
Космонавти в зорі вогняній 
Над Землею так довго літали, 
Що відвикли ходити по ній.

Ось прибув корабель із орбіти, 
І невміло, як діти малі,
Вони заново вчаться робити 
Перші кроки по рідній землі.

 

* * *

 

КВІТИ СТЕПУ

Де варили бринзу чабани, 
Забілів катран серед весни.

Де іржали коні, квітне мак,
Де копитом били — копитняк.

Де стогнала поночі сова, 
Піднялась мохната сон-трава.

А де в жмурки гралися зайці, 
Спалахнули сині чебреці.
 

 

* * *

 

КРИЛАТЕ НАСІННЯ

Кружляє над нами 
Насіння крилате,
Радіє насіння,
Що вміє літати.

Це клени високі 
Із рідної гілки 
Синів проводжають 
В далеку мандрівку.

І згадують сумно 
Дерева бувалі:
Колись і вони 
Над землею літали!

— Ми знову знялись би, 
Як наше насіння,
Та роки не ті 
І тримає коріння...

Кружляє у небі 
Насіння крилате,
Радіє насіння,
Що вміє літати.

Одна насінина 
З кленової крони 
Довірливо сіла 
Мені на долоню.

І каже:— Я довго 
Блукала над містом,
Але на асфальт 
Не наважилась сісти.

Благаю, мій друже,
Якщо це не важко, 
Візьми й посади мене 
В землю, будь ласка.

Я виросту кленом 
У нашому краї 
І шумом зеленим 
Тебе привітаю.

 

* * *

 

ЗЕЛЕНА ШКОЛА

Рано-вранці, як до школи, 
Поспішають наші бджоли 
До зеленої держави,
Де цвітуть і пахнуть трави.

Там, у заростях барвінку, 
Чебрецю і материнки, 
Вчаться бджоли ціле літо 
Добувати мед із цвіту.

 

* * *

 

ЦВІТЕ ШИПШИНА

Розвидняється,
Розвидняється.
На шипшині цвіт 
Розгорається. 
Ніжні пахощі 
Розливає,
Бджіл із пасіки 
Виглядає.

Розвидняється, 
Розвидняється. 
Треті півні 
Перекликаються: 
«До схід сонця 
Цвіте шипшина — 
Значить, буде 
Погожа днина».

 

 
* * *

 

"КУКУРУЗНИК"
 
На краю аеродрому 
Серед споришів,
Як метелик полохливий, 
«Кукурузник» сів.

Навесні, коли спросоння 
Засвистить байбак, 
Покружляти над полями 
Любить цей літак.

Де він в березні літає 
З ранку дотемна,— 
Пшениці та кукурудза 
Встануть, мов стіна.

 

* * *

 

ОБХІДНИК КОЛІЇ

Ось іде обхідник, 
Молотком
Дзенькає по рейках: 
Бом!.. Бом!..
І на слух уважно 
Вивіря,
Чи не розладналась 
Колія.
Ні, не розладналася 
Вона:
Колія настроєна,
Як струна.

 


 

Анатолій Качан. Прощання з літом. Ілюстрована збірка віршів для дітей, малюнки Віктора Кузьменка. Вірші про літаки

 

 

 

НЕЛЬОТНА ПОГОДА

Закрили кульбаби 
Свій сонячний цвіт, 
Із вуликів бджоли 
Не рвуться в політ.

Сховалися птахи, 
Нахмурився ліс. 
Нельотну погоду 
Нам вітер приніс.

Літак не бере 
Пасажирів на борт, 
Бо хмари закрили 
Наш аеропорт.

У залі чекання 
Ми сонця ждемо, 
Четверту годину 
Їмо «ескімо».

От-от на кульбабах 
Відкриється цвіт — 
На ясну погоду,
На дальній політ.

 

* * *
 

 
ПОЛУСТАНОК 

Здаля видніються у полі,
Як семафори, дві тополі.
Там тепловози кожен ранок 
Вітають тихий полустанок.
Про щось важливе, інтересне 
Перемовляються колеса.
Я поступово, поступово 
Вчусь розуміти їхню мову.

Ось миготять біля перону 
Брезентом запнуті вагони,
Дзвенить залізне полотно:
«Зер-но, зер-но...»

А ще за мить над залізницею 
Запахло теплою живицею,
І чути в голосі коліс:
«Ліс-ліс, ліс-ліс...»

Коли ж по колії між стернями 
Промчався поїзд із цистернами, 
Чиїсь невидимі вуста 
Шептали: «Наф-та, наф-та...»

Услід останньому вагону 
Дивлюся довго я з перону 
І на гудок від небокраю 
Рукою знов і знов махаю: 
«Прощай, прощай, мій тепловозе, 
Нехай щастить тобі в дорозі!
Десь у путі під час стоянок 
Згадай наш тихий полустанок».
 

 

* * *


ПОРА МЕДОЗБОРУ

Дві розвідниці-бджоли 
В вулик звістку принесли: 
При дорозі до села 
Вранці липа зацвіла!
Хочеш меду — не зівай, 
Швидше крила розправляй. 
Мить — і липа край села, 
Наче вулик, загула.

 

* * *


 
ГРАМОФОНЧИКИ

Удосвіта під вікнами 
Туркочуть голуби: 
Відкрились грамофончики — 
Рожеві й голубі!

А в синім грамофончику,
Де джміль пилок збира, 
Дзвенить весела пісенька: 
«Ту-ра-ту-ра-ру-ра...»

Сподобалась ця пісенька 
Джмелю, бо через мить 
В рожевім грамофончику 
Гучніш вона бринить.

Відкрились грамофончики — 
До школи нам пора.
Йдемо ми і співаємо: 
«Ту-ра-ру-ра-ру-ра...»

 

* * *
 


СЛІПИЙ ДОЩ

Дозріли жито і пшениця, 
Комбайн спішить на косовицю. 
І, як навмисне, в день такий 
Прийшов на поле дощ сліпий.

Йому кричать: «Не заважай 
Збирати людям урожай!
Іди собі гуляти в ліс!»
А дощ пішов на сінокіс.

І тут йому не раді теж:
«Ти наше сіно зіпсуєш!
Іди собі на болота!»
А дощ вертається в жита.

Іде і журиться, що всюди 
Женуть його із поля люди, 
Хоча раніш не проганяли,
А скрізь, як гостя, зустрічали.

 


* * *


 
РИБАЛЬСЬКЕ ЩАСТЯ

Мокне вудка-закидалка 
В тихому ставочку,
А на березі рибалка 
Сохне на пісочку.

Та зненацька під водою 
Поплавець зникає,
Гнеться вудлище дугою, 
Волосінь аж грає!

Біля берега рибина,
Що сазаном звалась, 
Стрепенулась, мов пружина, 
І — з гачка зірвалась.

Сам собі сказав невдаха: 
«Не прогав нагоду!»
І, на жаб нагнавши страху, 
Кинувся у воду.

І тепер уже рибалка 
Мокне у ставочку,
Ну а вудка-закидалка 
Сохне на пісочку.

 

* * *

 

КЛЮЄ

Узявши вудку, на ставок 
Іду я стежкою крутою.
Дивлюсь — Микола, мій дружок, 
Уже стовбичить над водою.
—    Ну як діла? Клює чи ні?— 
Питаю тихо я Миколу.
Микола хвалиться мені:
—    Клює сьогодні, як ніколи: 
Поки стеріг я поплавці,
Що на воді позавмирали,
З коробки кляті горобці
 Усю наживку поклювали.

 

 

Анатолій Качан. Прощання з літом. Ілюстрована збірка віршів для дітей, малюнки Віктора Кузьменка. Вірші про рибалку

 

 

ДОРОГА ЧЕРЕЗ ЛІС 

Біжить-петляє, ніби лис, 
Глуха дорога через ліс.
Мов невидимка чарівна,
У хащі кличе нас луна.
Та між дерев,
Між буйних трав 
Ніхто із нас не заблукав.
Бо наш автобус знав цей ліс, 
Як четверо своїх коліс.

 

* * *


 

ПАВУЧОК-РИБАЧОК

У зеленім верховітті 
Павучок розкинув сіті.
Вранці робить перевірку,
А у сітях — що це? Дірка!

Від досади, від невдачі 
Павучок ледь-ледь не плаче:
— Ай-я-я, така рибина 
І втекла із павутини!

 

* * *

 

РИБАЛЬСЬКА КАЗКА

—    Бусле, бусле, що несеш?
—    Головешку.
—    Звідкіля?
—    Від рибальського вогнища.
—    А для чого тобі головешка?
—    Стерню палитиму.
—    А навіщо стерню палити?
—    Бо щось холодно стало.
—    Це ж кінчається літо, бусле.
—    А мені у вирій не хочеться.
—    Як не хочеш у вирій, бусле, 
То заходь до нашої хати:
Ми з тобою за довгу зиму 
Навчимося буквар читати.

 

 
* * *

 

ГОРНЯТКА-ДВІЙНЯТКА 

—    Звідкіль ви взялися, 
Горнятка-двійнятка?
—    З гончарного круга 
Зійшли ми спочатку.
А потім нам пензель 
Боки розписав,
І жар у печі 
Своїм духом обдав.
—    А хто ж вас, горнятка, 
Із глини ліпив?
—    Дівчатка-близнятка 
З сім’ї гончарів.

 

* * *

 

ПЕРЕПІЛЧИНЕ ПОЛЕ

Грає-котиться хлібами 
Хвиля-самоцвіт,
І рука над колосками 
Чайкою летить.

Від села до небокраю 
Стежка нас веде.
Раптом поруч хтось гукає:
—    Хто іде? Хто йде?!

Озираємось навколо —
Ні душі ніде.
Та лунає знов над полем:
—    Хто іде? Хто йде?!

—    Перепілко, в цій долині 
Хазяйнуєш ти.
Тож дозволь нам по стежині 
Поле перейти.

Обізвалась перепілка:
—    Ну ідіть, ідіть,
Та глядіть пшеницю тільки 
Не потолочіть.

 

 
  

Анатолій Качан. Прощання з літом. Ілюстрована збірка віршів для дітей, малюнки Віктора Кузьменка. Вірші про літо

 

 

 


НАЛИВСЯ КОЛОС

Відхвилювалися поля.
На повен голос 
Озвався перепел здаля:
—    Налився колос!
Тепер пильнуй, щоб сірником 
Ніхто не грався...—
І сторож перепел пішком 
В обхід подався.

А пшеницям нема ніде 
Кінця і краю.
Ще день — і перепел дійде 
До небокраю.
Кигиче чайка на льоту:
—    Вернись негайно,—
В твою пшеницю золоту 
Зайшли комбайни!

Вернувся перепел назад — 
Нема пшениці!
Лише наметами стоять 
В полях копиці...
Спасибі, стороже, прийшла 
Пора спочинку.
Лети до нашого села 
Справлять обжинки.
 

 

* * *
 

 

ТИХШЕ, ЖАБИ
 
Тихше, жаби,
Ні гу-гу —
Ходить чапля
По лугу.
Щоб не сталося
Біди,
Наберіть
У рот води.

 

 
* * *

 

СТО КУЛЬБАБЕНЯТ

Умовляла внучка бабу: 
— Ой, не дмухай 
на кульбабу,
Бо з кульбаби полетять 
Сто малих кульбабенят.

 

* * *

 

КУРИ НАСМІХАЮТЬСЯ

Наш малий Іванко
Вранці не вмивається.
З нього біля ганку
Кури насміхаються.
А чому з Іванка
Кури насміхаються?
Бо вони щоранку...
В попелі купаються.

 

* * *

 

ФЛЮГЕР ПОЛІВ

Знову сівалки в полях 
Трудяться з ранку до ночі, 
Знову на теплих вітрах 
Жайвір у небі тріпоче.

Знаю: це він навесні 
Співом поля засіває,
Щоб колосились пісні 
Нашого хлібного краю.

 

* * *

 

ДОЩОВІ ХМАРИ

У долині, що біля яру,
Поливає капусту хмара.
А за хмарою хмареня 
Поливає капустеня.

 

 

* * *

 

 
ЗАГАДКИ



Паперовий кораблик щодня
Перевозить у трюмах знання.
Після плавання цей корабель
Повертається в рідний порт Фель.

(Підручник, книга)


* * *

 
Боюсь я вовка і лисиці, 
Боюсь мисливської рушниці, 
Тому від страху перед ними 
Я сплю з відкритими очима.

(Заєць)


* * *


А ось така загадка вам: 
Люблю я все робити сам — 
Сам розвантажую вантаж 
І сам знаходжу свій гараж.

(Самоскид)

 
* * *


Стоїть красуня у полях, 
Дітей тримає на руках.

(Кукурудза)


* * *


І солодкі, і корисні 
Чорні грона в мене,
А червоні дуже кислі, 
Бо іще зелені.

(Смородина)


* * *


Він так морозить, 
Так старається, 
Що сам Від холоду 
Здр-р-ригається.

(Холодильник)


* * *


В тихе надвечір’я 
З саду на подвір’я 
Котиться колютина 
В яблука закутана.

(Їжак)

 

 

* * *

 

 

ВЕСЕЛИНКИ

Обережний, хитрий лис 
До нори вечерю ніс.
Біг додому лісом лис, 
Шелестів над лисом ліс.


* * *


Солоний вітер після зливи 
Трусив щосили синю сливу. 
Упала буква «Л» зі сливи — 
І стала синя слива сива.


* * *


Я знайшов у лісі гриб,
А приніс додому ... риб. 
Мабуть, десь поміж кущів 
Букву «Г» я загубив.


* * *


Немов на батька рідний син,
На місяць схожий апельсин. 
Мабуть, вночі, коли я спав,
Цей апельсин із неба впав.


* * *


Підкрутивши довгий вус,
Помаленьку
Загорає наш гарбуз —
Гарбузенко.
Не на пляжі, 
Не на лоні природи, 
А при світлі соняхів 
На городі.

 

 

Анатолій Качан. Прощання з літом. Ілюстрована збірка віршів для дітей, малюнки Віктора Кузьменка. Куличок.

 

 

КУЛИЧОК

Коло чаплиної дачі 
Куличок маленький плаче:
—    Скоро осінь, скоро осінь,
А у мене ноги босі.
Рогозові черевики
Ще на мене завеликі.
Босоніжки замалі —
Натирають мозолі.
А свої новенькі боти 
Загубив я на болоті.
Ось повіє холод лютий,
А я зовсім неозутий...
—    Не журися, це не лихо,— 
Каже мама-куличиха.—
Поки тут настане осінь,
Ми у вирій подамося.

 

* * *

 

ХЕРСОНСЬКІ КАВУНИ

Обігнавши вітерець
Десь на полустанку,
До перону підійшов
Поїзд на світанку.

Звідкіля він — із Карпат
Чи з Полтави, може?
Пасажирські поїзди,
Мов дві краплі, схожі.

Та коли рябий кавун
Винесли з вагона,
Стало ясно без об’яв —
Поїзд із Херсона.

Це мені передала
Таврія дарунки.
Сонце вивело на них
Світлі візерунки.

 

* * *
 

 
ПРИМОРСЬКА ОСІНЬ

По обидві сторони 
Від мене 
Одцвітає літо 
В квітниках.
Яблуні в саду 
Іще зелені,
Та нема вже яблук 
На гілках.

З моря насуваються 
Тумани
І пасуться вранці 
На стерні,
А чубатий одуд 
Вже востаннє 
Б’є поклони 
Рідній стороні.

Попрощалось літо 
Босоноге
І пішло до Криму 
Через міст. 
Задивився сад наш 
На дорогу 
І впустив на землю 
Жовтий лист.
 

 

* * *

 

ЛАСТІВКИ

Ластівки над річкою 
Носяться щодня: 
Ластівка ластівку 
З криком доганя.

З нами вони виросли 
В місті на Дніпрі 
І від нас навчилися 
Цій веселій грі.

Хай собі купаються 
В синій вишині, 
Ластовині ігрища —
На погожі дні.

Як минеться літечко, 
Крикнем ластівкам:
— Завтра вам до вирію 
І до школи — нам!

 

* * *


 
ВЕРЕСНЕВІ ДНІ

Вже грім у хмарі 
Не гримить 
І в небі менше сині.
В передчутті зими 
Тремтить
Сухе кукурудзиння.

Тремтять ставки 
Серед полів,
Немов од землетрусу. 
Гукає осінь 
З комишів:
— Гиля у вирій, гуси!

А на капустяних 
Грядках
Вже й паморозь біліє... 
Як сонце літнє,
У полях
В ці дні робота гріє.

 

* * *

 

ОСІННІ ПОЛЯ

Охололи води і земля,
Сон бере натруджені поля.

На горбах у висохлий кулак 
Заховав зернята дикий мак.

А поміж горбами в теплий край 
Покотився колесом курай.

Ні душі в полях, лише димок 
Лащиться, згортається в клубок.

То в село за синій горизонт 
Поспішає трактор на ремонт.

Тихо-тихо трактор вуркотить, 
Щоб свої поля не розбудить.

 

* * *

 

ВИПАДОК У ГАТРОНОМІ

У вітрині гастроному — 
Поглянь:
Спить, згорнувшись у клубок, 
Кіт Вусань.
Продавця,
Що за прилавком стоїть, 
Запитав я,
Скільки коштує кіт.

Здивувався продавець, 
Спохмурнів:
—    Про яких це ти питаєш 
Котів?
Що потрібно?
Говори без дурниць.
Ось, будь ласка,
Є цукерки «Киць-киць».

Несміливо 
Розтулив я вуста:
—    Відпустіть
Мені з вітрини кота...

Посміхнувся продавець 
В бік вікна:
—    Я не можу 
Продавать Вусаня.
Справа в тому,
Що вночі кіт оцей 
Стереже наш магазин 
Від мишей.

 


* * *

 

РУХОМІ КРАЄВИДИ

На очах подаленіли 
Береги Дніпра.
Поїзд, вирвавшись на волю, 
Швидкість набира.

А назустріч, а назустріч 
Рушили степи,
І біжать навперегони 
За вікном стовпи.

Ген, під самим небокраєм,
В буйних пшеницях 
Пропливають білі села,
Мов на парусах.

Між зеленими хлібами 
Голубіє став;
Може, то уламок неба 
У долину впав?

Ці рухомі краєвиди,
Синя далина
Ніби чимось прив’язали
Нас біля вікна.

Прив’язали й залишили 
З степом віч-на-віч...
Як в тунель, заходить поїзд 
З гуркотом у ніч.

 

* * *

 

ЩЕ ЗИМИ НЕ ВИДНО

Ще зими не видно і в бінокль, 
Ще цвіте при березі латаття. 
Та вже вітер вищипнув листок 
Із чуприни клена коло хати.

Виряджає літо в школу нас,
А бабуня осінь вечорами 
В’яже рукавиці про запас,
Бо зима уже не за горами.

 


 

Анатолій Качан. Прощання з літом. Ілюстрована збірка віршів для дітей, малюнки Віктора Кузьменка. Вірші про осінь

 

 

ВОРОТА ВИРІЮ

Вже переїхало з полів 
Зерно у затишні комори,
І відчинились для птахів 
Ворота вирію над морем.

Стоять останні теплі дні.
По селах справили обжинки, 
І літо в нашій стороні 
Тримає тільки павутинка.

 

* * *

 

СОНЯШНИКИ

Уже важка, як олово, 
Роса за перелазами,
А в соняшників голови 
Косинками зав’язані.

Косинками барвистими 
І маминою хусткою — 
Щоб горобці-пройдисвіти 
Насіння не полускали.

Стоять вони і граються 
У піжмурки, як діти:
На вітрі колихаються, 
Наосліп ловлять літо.
 

 

* * *

 

В ДАЛЕКІ МАНДРИ

Зібравши колос-урожай 
І виглядівши квіти,
В далекі мандри за Дунай 
Ішло червоне літо.

А біля нашого села 
На відпочинок стало.
І вдруге вишня зацвіла, 
Зозуля закувала.

Та закувала вже не так,
А якось хрипло, глухо.
Відчув неладне щось байбак 
 нашорошив вуха.
 
Обвів очима він луги,
Далеку переправу...
Та все мовчало навкруги,
Як в рот води набрало.

Сказав байбак: «Мабуть, мені, 
Старому, це здалося...»
Стояли теплі, тихі дні —
Не літо і не осінь.

 

* * *


 
СТАРА ОСИКА

Корабельні сосни
Так тихо 
На білому світі,
А листя осики тремтить:
Вона так намерзлась за зиму, 
Що й літо 
Не може її відігріть.

 

 
* * *

 

МАЯК-РЕВУН

Устає туман з води,
Ловить судна в неводи. 
Поховались береги —
Сивий морок навкруги.
Марно дивиться в туман 
Сивий-сивий капітан,
Бо не видно з корабля,
Де земля.

«Гу-у-у!..— десь поруч загуло, 
Аж морозом пройняло.— 
Кораблі, пливіть сюди,
Я вас виручу з біди 
І на тихому ходу 
В нашу гавань заведу... 
Гу-у-у!..»

Знає будь-який моряк:
Це в порту гуде маяк.

 

* * *

 

КОРАБЕЛЬНІ СОСНИ

Дихнули холодом вітри,
І знов попід горою 
Шумлять замріяні бори,
Як море в час прибою.

Шумлять, що літо вже пішло 
На Крим, на тихі води:
Десь там на літо і тепло 
Чекають теплоходи.

— Оце б податись і мені 
Туди, де море грає,— 
Жаліється сосна сосні,—
Та корінь не пускає...

 

* * *

 

ЩЕ МОРЕ ТЕПЛЕ

Ще море тепле,
Ще сади
Не одягали шат червоних,
А вже ранкові поїзди 
Привозять іній на вагонах.

У привокзальних квітниках 
Жар чорнобривців дотліває, 
І літо з айстрами в руках 
Красуню осінь зустрічає.

 

 
* * *

 

ПОЛЬОВА ДОРОГА

Червоним золотом із груші 
Останнє листя потекло. 
Останній трактор з поля рушив, 
А птиця стала на крило.

Давно відпахла медуниця,
У підземеллі спить ховрах. 
Лише не спиться, не лежиться 
Глевкій дорозі у полях.

Вона то журиться за колосом, 
Що відшумів, немов прибій,
То пригадає перше колесо,
Що прокотилося по ній.

Було це літо урожайне: 
Потоком сонячних краплин 
Зерно із бункерів комбайнів 
Текло у кузови машин.

Та відшуміла косовиця,
Тепер тут знову ні душі,
Хіба що заєць чи лисиця 
Через дорогу пробіжить.

Куди не глянеш — пусто, голо 
І на стерні, і по ярах.
Стоять лише дві скирти в полі, 
Мов кораблі на якорях.

Надходять хмари-водовози 
Із глибини рудих степів,
І дощ цілує на дорозі 
Сліди людей і тракторів.

 


 

 Анатолій Качан. Прощання з літом. Ілюстрована збірка віршів для дітей, малюнки Віктора Кузьменка. Теплий край

 

 

 

ТЕПЛИЙ КРАЙ
 
Над ланами, гей, над ланами 
Пролітали гуси клинами.
За гусьми крикливими через гай 
Подалася дівчинка в теплий край.

У гаю від крику ворони 
Опадало листя червоне.
А за гаєм біля могили 
Пастухи багаття палили.

Довелось малій мандрівниці 
Завернуть до них, щоб погріться.

В пастухів знайшлися від зайця 
У торбині хліба окрайці.
А до хліба — сіль, цибулина 
І смачна картопля-жарина.

А іще знайшлись небилиці,
Як украли вовки рушницю,
Як на конях циганські діти 
Доганяли червоне літо.

Аж надвечір з пучком калини 
Поверталась вона в долину. 
Пахло степом ситцеве плаття, 
Пахли руки димом багаття.

Біля хати під яворами 
Виглядала дівчинку мама.

Перепало б їй на горіхи,
Та сказала дівчинка тихо:
— Не гнівися, матінко, і не лай,
Я сьогодні бачила теплий край.

 

* * *

 

АВТОВОКЗАЛ

Чорніє ніч біля воріт 
І дужче пахне липи цвіт.
Вже вікна гасить наш квартал, 
Не спить лише автовокзал.

Немов на батьківський поріг, 
Спішать сюди вогні доріг. 
Везуть іздалеку вони 
Книжки, цукерки, кавуни,

Із Криму — яблука смачні,
З Карпат — сопілки голосні. 
Лунає раз у раз сигнал: 
«Приймай гостей, автовокзал!»

 

* * *

 

ТЕЛЕГРАМА

Слухав птах 
На дротах,
Як гуде 
Телеграф.
Потім знявся,
Закричав:
— Телеграму 
Я прийняв!
Передав телеграф,
Щоб ховався 
Кожен птах,
Бо із півночі сюди 
Йдуть великі холоди!

 

 
* * *

 

ЩЕДРЕ СОНЦЕ
 
Ціле літо по краплині 
Сонце ми збирали, 
Обережно у корзини,
В кошики складали.

Зашуміли в косовицю 
Ниви урожайні —
Це забили у пшениці 
Крилами комбайни.

Трактори заскиртували 
Сонячне проміння,
І над полем заблищало 
Срібне павутиння.

Все тепло своє за літо 
Сонце розгубило,
Ним земля тепер зігріта. 
Відпочинь, світило!

Ще горять його краплини 
В яблуках із саду,
В стиглих кетягах калини, 
В гронах винограду.

Прилетіли омелюхи,
Раді кожній гронці, 
Заспівали в завірюху 
Пісеньку про сонце.

 

* * *

 

ТРАЛЯЛЯЙ 

Вже зозулі чорноброві
Полетіли за Дунай.
Залишився у діброві
Пересмішник Траляляй.
Траляляй гнізда не має,
В теплий край не відлітає
Тільки й знає, що здаля
Все когось перекривля:
«Тра-ля-ля!..»

Гей, послухай, Траляляй,
Ти даремно час не гай.
Краще в дуплах до зими
Запасай собі корми.
Схаменися, скоро тут
Хуртовини загудуть.
Заметуть вони раптово
Лісосмуги і поля...
Відгукнулось у діброві:
«Тра-ля-ля!..»

 

* * *

 

ПРОЩАННЯ З ЛІТОМ

Усе щільніше тулиться до Бугу 
Поголена косою сіножать. 
Просвічуються наскрізь лісосмуги — 
Сорочі гнізда можна рахувать.

За річкою, під самим небокраєм, 
Гуртує осінь тисячі шпаків.
Ці хмари птиць, що небо закривають, 
Примножились отут серед степів.

Примножилось зерно і стало колосом, 
Хлібиною на нашому столі.
Співають села пісню на три голоси, 
Четвертий голос — в небі журавлі.

 

 

 

Анатолій Качан. Прощання з літом. Ілюстрована збірка віршів для дітей, малюнки Віктора Кузьменка. Землемір

 

 

ЗЕМЛЕМІР

За зайцями через поле
Бігло перекотиполе,
А зайчат наздоганя
Пере-коти-поленя.

І зайчиха, й заєць-батько
Утікають без оглядки:
Задні ноги поспішають,
Аж передні обганяють.

А зайчата не злякались,
Зупинились, привітались:
—    Здрастуйте, ви що за звір?
—    Я не звір, а землемір!

Це я поле виміряю
Від села до небокраю,
Бо коли почнуть орати,
Важко буде виміряти.

 

* * *

 

КРИХТА ХЛІБА

З лісосмуг, де свищуть сніговиці,
Де не стало корму і тепла, 
Перебрались лагідні синиці 
У садки до нашого села.

В завірюху, ожеледь, морози 
Стукають синиці у вікно,
З горобцями ділять на дорозі 
Крихту хліба мерзлу і зерно.

Пригощав пташок я з годівниці 
І почав нарешті відчувать,
Що для когось крихта — це дрібниця, 
А для пташки — жить чи замерзать.

 

* * *


ГІСТЬ ЗИМИ

Ось і знову зима білоброва 
Побілила поля і хати,
Заквітчала у іній діброву,
Через річку наводить мости.

Поспішає зима, поспішає,
Підганяє мороз, холоди:
Скоро, скоро з далекого краю 
Рік Новий завітає сюди.

Під кружляння веселих сніжинок 
Почали готуватись і ми,
Щоб зустріти при світлі ялинок 
Найдорожчого гостя зими.

 

* * *

 

ЛИСТИ ІЗ САДУ 

Щодня через леваду, 
Через кленовий міст 
Шле яблунька із саду 
Мені за листом лист.    

Сьогодні на світанку 
Дізнався я з листів,
Що яблунька-мерзлянка 
Боїться холодів.    

Із в’язкою соломи 
Подався я у сад 
І яблуньку знайому 
Закутав аж до п’ят.    

Щоб у зимову пору 
На ніжнім стовбурці 
Не обгризали кору 
Морози і зайці.    

Шле яблунька зимою 
Останній лист мені: 
«У гості із бджолою 
Я жду вас навесні».    

 

* * *

 

ЗАБІЛІЛИ СНІГИ
    
Ось і зима вже настала: 
Там, де шуміли луги,
Там, де зозуля кувала,— 
Знов забіліли сніги.

Сніг у полях, на дорозі, 
Снігом укриті хати...
Як тепер Діду Морозу 
Наше село віднайти?

Вранці до гаю стежинку 
Нам протоптать довелось, 
Щоб і до нас на ялинку 
Теж завітав Дід Мороз.

 

* * *


 
ОЖЕЛЕДИЦЯ

3 гори скляної, 
Через місток, 
Біжить автобус, 
Мов колобок.

Уздовж дороги
За небокрай — 
Скляні дерева, 
Скляний курай.
 
А серед поля,
Де сплять скирти, 
Звисають низько 
Скляні дроти.

Це скло іскристе 
Під час забав 
Склодув Морозко 
Повидував.

Пильнуй, водію, 
Прогаєш мить — 
І все навколо 
Задзеленчить.

 

* * *

 

ЗИМОВИЙ САД

Сиджу я біля підвіконня,
Коли дивлюся — у садку 
На груші... яблука червоні 
Висять на самому вершку.

У сад вдивляючись пильніше,
Я довго голову ламав:
Так як же так, чому раніше 
Цих яблук я не помічав?

Та от підвівся кіт-гульвіса,
На грушу глипнув, як сова,— 
Червоні яблука знялися 
І — полетіли! Ну й дива!

Взяв олівець я із пенала 
І написав в календарі:
«Сьогодні вперше прилітали 
До нас у гості снігурі».

 

* * *

 

БІЛЕ ПОЛЕ

Летів із річки на ставок 
До друга в гості куличок.
Летів і пісеньку співав,
Як равлик зиму зимував.
Аж гульк — у полі під крильми 
Лежать-біліють килими.
Над полем декілька разів 
Кулик по колу облетів.
І раптом жах його пройняв:
«Та це ж зима! Це сніг упав!»
І він із горя заквилив:
—    Погиб, погиб серед снігів! — 
Ішли ми полем до ставка
І ну втішати куличка:
—    Дарма ти плачеш, друже наш, 
Ось подивись і сам розваж:
Ну де це бачено, щоб сніг 
Отак духмяно пахнуть міг 
І щоб над ним гула бджола?
Це ж наша гречка зацвіла!

 

 

 

Анатолій Качан. Прощання з літом. Ілюстрована збірка віршів для дітей, малюнки Віктора Кузьменка. Вірші про зиму

 

 

МОРОЗКО
 
Він для ворони
І снігурів
Калини грона
Підсолодив.
На вікнах квіти
Розмалював,
Щоб я за літом
Не сумував.

 

* * *

 

ДВА ПЛЮС ДВА

Мені на долоню 
Злетіли з хмаринки 
Дві білі сніжинки 
І ще дві сніжинки. 
А разом виходить 
Якась дивина —
А разом виходить 
Краплина одна!

 

* * *

 

СОЛОДКИЙ СНІГ

Дід Мороз на ялинці 
Роздавав нам гостинці.
А ми Діда Мороза 
Частували морозивом.
Дід Мороз приховати 
Здивування не міг:
— Вперше бачу, хлоп’ята, 
Щоб солодким був сніг!

 

* * *

 

ЗИМОВІ КВІТИ

Дивні квіти 
Розпустились 
На шибках вікна. 
Це Морозкові 
Приснилась 
Уночі весна.
 

 

* * *
 


ЗЕЛЕНИЙ ОСТРІВ

Лягла на землю біла тиша,
В Новому році — все нове.
Снігами січень око тішить,
Але морозом вухо рве.

Вже поховались від морозу
Під кучугурами в садку,
Немов ведмеді у барлозі,
Кущі смородини, бузку.

Та як зелений острів літа,
Стоїть сосна за ворітьми,
Хоч їй і сумно зеленіти
Одній у таборі зими.

Я протоптав по білій тиші
Рипучу стежку до сосни:
Удвох нам буде веселіше
Дозимувати до весни.

 

* * *

 

ЗИМА БУДУЄ ЛІТО
 
Прилетіли сніговиці 
З краю снігурів,
В’яжуть білі рукавиці 
Для сніговиків.

Над полями, де похмуро 
Спить озимина, 
Намітають кучугури 
Білого зерна.

Обгороджують валами 
Села і сади,
Бо уже не за горами 
Грізні холоди.

Це зима будує літо 
В нашій стороні:
Більше снігу —
Більше й цвіту 
Буде навесні.

 

* * *

 

НОВОРІЧНА ПРИГОДА
 
В нашу хату зайшов уночі 
Дід Мороз із мішком на плечі 
І говорить: «Із темних дібров 
Я до вас дуже довго ішов...»
А мене бере сумнів чогось:
Хто насправді оцей Дід Мороз? 
Може, він не із темних дібров,
А з бюро добрих послуг прийшов? 
Дід Мороз ці думки відгадав,
Та "ні слова мені не сказав.
Він лише мені руку потис —
І я інеєм білим обріс.

 

 
* * *

 

СПІВУЧИЙ ЛІД

Річка сховалась — була і нема, 
Замурувала річку зима.

Там, де рибалки сипали сіть,
Можна сьогодні пішки ходить.

І розглядати щуку на дні,
Наче крізь чисту шибку в вікні.

Там, де недавно латаття цвіло, 
В гості побігла стежка в село.

І розмальовують лід ковзани 
Там, де гойдала хвиля човни.

Січень надворі, а для дітей 
Тьохкає крига, мов соловей.

 

За матеріалами: Анатолій Качан. "Прощання з літом". Вірші для дітей. Передмова Володимира Рутківського. Художник Віктор Кузьменко. Київ, видавництво «Веселка», 1991 рік, 58 с.

 

 

Більше віршів Анатолія Качана на нашому сайті:

Анатолій Качан, вірші для дітей
Анатолій Леонтійович Качан - відомий український дитячий поет, громадський та культурний діяч. Він - автор 17 книжок для дітей. у цьому розділі дивіться збірки віршів Анатолія Качана: "Листи з осіннього саду", "Прощання з літом", "Світання року", "Гуляє парус на Лимані".

Останні коментарі до сторінки
«Ілюстрована збірка віршів для дітей "Прощання з літом" (Анатолій Качан), читати та завантажити»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
На сайті