МІФИ РІЗНИХ НАРОДІВ ПРО СТВОРЕННЯ СВІТУ
З міфів давніх скандинавів
ПОЧАТОК СВІТУ
(Переказ Ольги Бондарук)
Завантажити текст скандинавського міфу "Початок світу" (txt.zip)
Давно-предавно, коли не було ні дня, ні ночі, коли взагалі не було ні землі, ні неба, ані моря, велетенська глибока тріщина позіхала в порожнечі, немов рот небаченого страховиська.
Усе довкола тієї тріщини вкривали туман і темрява, але десь на самому споді миготів язичок вогню.
А ще з тієї тріщини невпинно витікала вода і в холодній темній порожнечі замерзала широкими смугами льоду.
Великий дух глянув на цей лід і побачив, що на ньому нічого не росте, що все довкола — сіре та безбарвне.
Марсель Лаверде.
Імір, льодяний велетень.
І духові захотілося, аби темряву осяяло світло, а простір наповнився гомоном живих істот.
Тоді він створив велетня Іміра й оселив його на льоду. А ще він створив величезну корову, яка годувала Іміра своїм молоком. Їла корова сіль, яку вилизувала з льоду.
Одного разу до жорсткого язика корови прилипла золота волосина. Корова лизала далі і знайшла багато золотих волосин.
Незабаром стало видно, що золоте волосся росте на голові в іншого велетня, який замерз у пластах льоду.
День за днем корова вилизувала той лід, доки не дісталася спочатку до плечей, потім до грудей, а врешті і до пояса велетня. Цей велетень виявився набагато привабливішим од Іміра.
Минуло трохи часу, і стало Імірові самотньо. Якось він підняв руки, і з-під пахв випали інші велетні.
Наступного разу він потер ногою до ноги, і на лід впало ще кілька велетнів.
Так постав світ велетнів, які називали себе йотунами. І це був холодний світ без сонячних променів, без блакитного неба, без зеленої трави.
Деякі йотуни були лихими. Вони билися і сварилися між собою. Та згодом старший онук золотоволосого йотуна переміг усіх лихих і прогнав їх у сірі сутінки на край світу.
Там було так холодно, що подих йотунів одразу перетворювався на лід і падав на землю льодяними бурульками.
А нащадки добрих йотунів вирішили створити землю і населити її людьми. І вони почали називати себе богами.
Боги убили Іміра, щоб з його тіла зробити землю, рослини і тварин, моря і ріки, ліси і гори. Велетень прислужився востаннє — з нього постав прекрасний зелений світ, повний гомону і руху.
Потім боги з високого ясена вирізали чоловіка, а з гнучкого в’яза — вродливу жінку. Вони вдихнули у перших людей життя й оселили їх на землі, щоб розпочати людський рід.
У небесних просторах боги збудували для себе пречудове місто і назвали його Асгардом. Те місто було повне золотих і срібних палаців.
Щоб прокласти шлях з небесного Асгарду на землю і далі — на той бік, до темного світу йотунів, боги взяли вогонь, воду, повітря і сплели чарівну веселку.
Та веселка була такою широкою, міцною і такою довгою, що простяглася, як міст, через три частини світу.
Потім боги створили чотирьох дуже сильних і дуже потворних маленьких чоловічків, щоб вони підтримували небо з чотирьох сторін.
Тих чоловічків звали Нордрі, Судрі, Аустрі та Вестрі, що означає Північ, Південь, Схід і Захід.
Боги наповнили небо іскрами, що сяяли, коли поблизу не було сонця чи місяця, і назвали їх зорями.
У цьому новому світі росло могутнє вічнозелене дерево. Воно було таке високе, що його гілки кидали тінь на палаци богів, і на землю, і на країну йотунів.
Дерево мало три корені, кожен з яких сягав одного з трьох світів — світу богів, людей і йотунів. Отож і називали його деревом світу.
Мало воно чудодійну властивість — замість соку його стовбуром тік священний мед. То був чарівний мед, що давав усьому живому вічну молодість, неабияку силу і владу над чарами.
Багато разів боги і йотуни намагалися викрасти мед. Страшні битви і війни траплялися між ними через чудодійний напій — живий сік світового дерева.
Правителем нового світу був Всебатько, король богів, великий воїн на ім’я Одін.
Прекрасний сірий кінь Одіна — Слейпнір — мав вісім ніг і біг швидше од вітру. Слейпнір носив на собі Одіна і в лютих битвах, і в тривалих та небезпечних подорожах.
Коли Всебатько мчав веселковим мостом, стукіт копит його вірного коня лунав над світом і долітав навіть до холодного світу йотунів.
Г. Фрейд. Одін. Скульптура.
Копенгаген. XIX ст.
За матеріалами: Клименко Ж. В. Зарубіжна література. Підручник для 6 класу загальноосв. навч. закл. Київ, ТОВ "Навчальна книга", 2006, стор. 15 - 17.
Дивіться також на нашому сайті:
Міфи складалися в різних народів у сиву давнину, на перших ступенях розвитку людської культури, ще до винаходу письма, до того, як з'явилися науки. Їх можна розглядати як наївні спроби пояснити явища дійсності, що оточувала первісних людей, як спроби витлумачити причини і наслідки цих явищ. Ми відрізняємо міф від літературного оповідання, навіть зовсім фантастичного, бо у міфа не було автора, якоїсь однієї людини, що його б вигадала. Міф — наслідок колективної творчості народу. Міф ми відрізняємо й від дитячої казки, бо він не призначався для дітей, і в його правдивість вірили як ті, хто його переказував, так і ті, хто слухав переказ. Нарешті, міф ми відрізняємо й від власне історичного оповідання. В нашій сучасній мові міфом ми називаємо щось недійсне, неправдоподібне, нереальне, вигадане, таке, чого не було в історичній дійсності.
Притча — невелике усне оповідання повчального характеру про якусь життєву пригоду. Вона утверджує перемогу добра, cправедливості. Притчі - це історії, які передаються від серця до серця, відкривають людям почуте, побачене, але найголовніше - душу. Вікова мудрість, що закладена в притчах, перетворює їх на своєрідну книгу життя, яка допомагає нам зрозуміти себе та наше майбутнє.