"Полювання на тигра", Дмитро Чуб (з книги "Живий Шевченко" - про життя Великого Кобзаря)


Дмитро Чуб (Нитченко)

ЖИВИЙ ШЕВЧЕНКО

(Шевченко в житті)

 

ПОЛЮВАННЯ НА ТИГРА

 

Цікавою і своєрідною сторінкою життя укріплення Раїм було полювання на тигра, що його організував 20 листопада капітан О. Бутаков. Про це полювання, що відбулося над річкою Сир-Дар’єю, і в якому брав участь Тарас Шевченко, досить широко й цікаво розповідає лейтенант Нудатов.
Ця місцевість в ті часи була ще маловідомою, а сама річка була ніби кордоном: по той бік кочували киргизи каракалпаки — найвойовничіше киргизьке плем’я. З одного боку тут простягалися неозорі сипучі піски, а вздовж Сир-Дар’ї були скрізь болота, порослі величезним, у три сажні (шість метрів — Д. Ч.) заввишки очеретом, у непрохідних хащах якого знаходили притулок тьма-тьмуща різного водяного птаства, а також дикі кабани, тигри, гадюки тощо.
З цього раїмського укріплення Т. Шевченко не раз відпливав в експедицію до Аральського моря, яке було за 70 кілометрів.
За півтора року перебування в експедиції та в укріпленні Тарас Шевченко написав там багато поезій та намалював кілька десятків картин. Отже цей період, порівняно до інших років заслання, був найпродуктивнішим.
Проте, про цей період збереглося фактично тільки два спогади. Звідти й довідуємося, що з харчами там для всього гарнізону було дуже добре, бо солдатам не заборонялося полювати, і вони ходили цілими командами, набиваючи таку кількість диких кабанів, качок і фазанів, що цього було досить для харчування. А навесні яйця диких птахів привозили до укріплення возами.
Проте, як бачимо з спогадів, Тарас Шевченко не любив полювати і ніколи не ходив з рушницею. І капітан Нудатов згадує тільки один випадок, коли поет брав діяльну участь у полюванні на тигра.
Почалося з того, що один тигр уподобав собі стійбище мирних киргизів, що складалося з коло 40 невеликих кибиток (юламейок по-киргизькому). І цей хижак майже кожної ночі забирав то верблюда, то верблюденя, то вівцю. Киргизи кілька разів переїздили далі на інші місця, але тигр знаходив їх і там. Зрештою він дійшов до такого нахабства, що, не боялись людей, забирався до середини стійбища і, з’ївши на вечерю верблюденя, спокійнісінько розлягався тут і на нічліг. Слід згадати, що киргизьке стійбище розміщується завжди так, що їхні юламейки стають колом, залишаючи посередині подвір’я для худоби.
Виспавшись на киргизькому дворі, тигр ліниво потягувався і, повільною ходою, ні на кого не дивлячись, ішов у очерети, а на ніч знову повертався до стійбища.
Доки йшлося про верблюдів та овець, киргизи особливо не хвилювалися.
— Кушай мала-мала, — казали вони. Проте непроханий гість почав добиратися і до людського м’яса. Тільки було якесь дурненьке киргизеня висуне в недозволений час свого цікавого носика з своєї нірки, — тигр зараз же з’являвся і хапав молодого хазяїна. Цього вже було забагато, і киргизи зібрали раду, де вирішили віднадити нахабного гостя.
Киргизи добре знайомі з лазурями тигра, тому не наважилися починати самі, а запросили сусідів. Зібралося чоловік сто, озброєних списами, шаблями, луками. (Рушниці були заборонені для киргизів). Засівши поза своїми юламейками, вони чекали. Тигр прийшов скоро.
На команду керівників, всі вихопилися і посунули на здивованого хижака. Тигр витягся, вигнув спину і чекав. Киргизи підсувалися ближче і ближче, виставивши поперед себе ціле коло списів. Нарешті тигр скочив і почався бій, який закінчився тим, що тигр пішов, правда, увесь у ранах, але на місці бою залишилося вісім людських трупів та з двадцять страшенно покалічених, понівечених, з відірваними руками, перебитими ногами, пошматованими грудьми.
Двадцятеро з них були відвезені в укріплення на догляд військових лікарів, з яких небагато повернулося назад.
Боялися тигрів і солдати, бо зброя тих часів була дуже недосконалою.
Якось чотири козаки-мисливці забили величезного дикого кабана. Тушу сяк-так витягли спільними зусиллями з очеретів і кинули на березі, збираючись наступного дня вранці приїхати возом. Та на ранок половину двадцятипудового кабана хтось з’їв. На раді, що зібралася з цього приводу, хтось порадив залишити тушу на місці, але навести на неї кілька рушниць. Так і вирішили; на спеціальних підставках закріпили три рушниці, від кабана до курків рушниць протягли мотузки — в чому Тарас Григорович брав найактивнішу участь.. Наступного ранку знайшли рушниці розрядженими а навкруги нічого, крім калюж крови, які вели до піщаних горбів у глиб степу.

Зрозуміло, що когось сильно поранили. Проте тільки ввечорі гурт сміливців зважився піти по слідах крови. Тигра знайшли неживим, майже за верству від місця засідки, у ньому було шість куль. Шкура цього царя очеретів, не враховуючи хвоста, була завдовжки біля чотирьох аршин, тобто біля двох з половиною метрів.
Правдоподібність цієї події підтверджується ще й тим, що є малюнок Шевченка із зображенням тигра. Проте, в своєму щоденнику Тарас Григорович цього випадку чомусь не згадує.

Дмитро Чуб, книга Живий Шевченко, Шевченко в житті, Полювання на тигра


* * *

 

Майже півторарічне перебування Тараса Шевченка в експедиції під керівництвом капітана-лейтенанта О. Бутакова було чи не найкращим періодом під час заслання. О. Бутаков, як бачимо, був дуже порядною і доброю людиною, сприяв Шевченкові у його проханнях, вживав заходи, щоб полегшувати життя поета. Шевченко досить сміливо писав вірші, малював портрети, листувався з друзями. Більше того, О. Бутаков не раз стає в обороні Т. Шевченка, а по закінченні експедиції дістає дозвіл у вищого начальства лишити Шевченка при собі для викінчення малюнків, перевівши його до Оренбурґу. Слід згадати, що за час експедиції Шевченко відвідав багато островів, серед яких була низка ще зовсім невідомих. їх вперше було занесено на мапу і зроблено топографічні виміри. Але експедиція була пов’язана і з певним ризиком: дуже часто здіймалися величезні шторми, що загрожували і тій шхуні, в якій вони мандрували по Аральському морю. В щоденнику Бутакова є запис про те, що під час шторму він чекав смерти кожної хвилини.
Зрозуміло, ці експедиції — були фактично освоєнням незаконно загарбаних Росією територій від слабого кількістю і зброєю киргизького народу.
Під час експедиції Шевченко рідко діставав листи, особливо в зимовий час, коли пошта майже припиняла свою діяльність, і був відірваний від усього живого світу. А тим часом про нього не забували ні друзі, ні вороги. Друзі намагалися розрадити поета в його біді, посилали книжки, часом гроші, вживали заходи у справі визволення його з неволі.

Дмитро Чуб, книга Живий Шевченко, Шевченко в житті, Полювання на тигра. Варвара РепнінаНе забував про свого небезпечного в’язня і цар та його підручні. Вони далі досліджували твори Шевченка, забороняли виданий «Кобзар» та поширення окремих друкованих поем, шукали інших спільників чи однодумців поета, намагалися знищити посіяне поетом зерно боротьби за національне й соціальне визволення — боротьби проти самодержавства. Але царизм не мав сили спинити того руху до визволення. По Україні вирували бунти й повстання, навіть у рідному селі Шевченка відбувся селянський бунт. Начальник 3-го відділу жандармерії наказував княжні Варварі Рєпніній припинити листуватись із Тарасом Шевченком, погрожуючи великими неприємностями.

Тим часом 26 травня 1848-го року помер на 37-му році життя «нєістовий» Віссаріон Бєлінський, лютий ворог української мови і співця української самостійности Тараса Шевченка.
Наприкінці 1849 року Шевченко разом з поляком Вернером працює в Оренбурзі над закінченням матеріялів експедиції. Він малює акварелею цілу мапу Аральського моря, наносячи нові новознайдені острови, викінчує малюнки, зроблені ним під час експедиції. А в приватному житті поширює коло знайомих і прихильників, серед яких знаходимо чимало польських письменників та земляків з України, зустрічається з петрашевцями, посилає своїм знайомим вірші та малюнки без підпису, щоб не причепилась цензура.
Тим часом командир Оренбурзького корпусу, певно побоюючись неприємностей за малюнки Шевченка, виконані для експедиції, запитує офіційно шефа жандармів Орлова, чи можна дозволити Шевченкові малювати під доглядом начальства. Орлов запитав про це царя, але цар не дав на це дозволу. Певно, з тих причин, коли Бутаков здав до штабу всі матеріали і альбом берегових видів Аральського моря, зроблений Шевченком, альбом та малюнки не були долучені до справи, тому що автор їх був політичним в’язнем, і Шевченко подарував їх офіцерові Карлові Герну в Оренбурзі, в домі якого жив і з яким був у добрих взаєминах.

На початку 1850-го року, почуваючи себе слабим після тривалої експедиції та ревматизму, Тарас Шевченко звертається до шефа жандармів Орлова з єдиним проханням дозволити йому малювати. Одночасно подали прохання до Дубельта про покращання долі поета, але на все дістали негативні відповіді.
Звернувся Тарас Шевченко одночасно і до низки друзів чи прихильних до нього впливових людей, щоб вони вживали заходи у справі його звільнення. А тим часом він пише й малює таємно і свої вірші ховає за халявою.
Та поета знову починають переслідувати. 22-го квітня після особистих непорозумінь прапорщик Ісаєв подає донос Обручову про те, що Шевченко ходить у цивільному одязі, живе на приватній кватирі і малює. Це стало поштовхом до нових репресій. Тої ж ночі в будинку Герна, де мешкав поет, зроблено трус, забрано листування, книжки, альбоми та малярські приладдя, а самого Шевченка заарештовано і посаджено на гауптвахту.
Починаються рапорти, донесення про знайдені речі, що доходить аж до царя, який знову дає наказ про арешт і суворий нагляд та покарання винних за недогляд. Серед покараних опинився і капітан О. Бутаков за «поблажливе ставлення до Шевченка». Внаслідок цього арешту і слідства кілька людей в різних кінцях країни було усунуто з посад, декого заарештовано, а серед кандидатів на арешт був і міцний патріот математик М. Головко, який переказував Шевченкові на заслання: «... Вас не стало, а на місто того стало більш людей, аж до 1000, готових стоять за все, що Ви казали, і що кажуть люди, для котрих правда така голосна й велика істина...» Коли жандарми прийшли заарештувати, Головко вихопив револьвер і вистрілив у жандармів, але згарячу промахнувся і потім застрелив сам себе.
Лише 9-го серпня 1850-го року Обручов дав наказ звільнити Шевченка з-під арешту, відправивши його до Новопетровського укріплення.

Після цих тяжких переживань, поет почав звикати до нових обставин, до нових людей.
Після Раїмського укріплення та Оренбургу життя в Новопетровському укріпленні для Тараса Шевченка було значно гіршим. Єдиною розрадою для нього були листи та малювання, яке поет робив, ховаючись від людей. Але на початку травня 1851-го року прибула з Оренбурга геологічна експедиція, а з нею і два Шевченкових приятелів-поляків — Броніслав Залєський та Л. Турно, які привезли поетові книжки, журнали та низку привітів. А 21-го травня ця експедиція вирушила вже в гори Каратау, взявши з собою й Шевченка в числі солдат. Таємно малюючи, Шевченко виконав тут за п’ять місяців біля сотні малюнків, а експедиція знайшла поклади вугілля.
Дмитро Чуб, книга Живий Шевченко, Шевченко в житті, Полювання на тигра. Карл БрюловНе приносять великих змін і подальші роки в цьому укріпленні. Лише іноді приходять якісь вістки з волі. Подією для 1851-го року було відкриття руху поїздів між Петербургом і Москвою, що почалося 13-го листопада. 2-го лютого 1852-го року помер у Москві Микола Гоголь, а 11 червня в Італії закінчив своє життя великий Карл Брюллов.

А нудьга та ще й недуга (ревматизм) так гнітили поета, що він якось писав до свого приятеля Лизогуба: «Коли дістанете мого листа, то хоч чистого паперу покладіть у конверт і пришліть», не знаючи що жандармське управління заборонило Рєпніній і Лизогубові листуватися з Шевченком.

В листі до іншого приятеля поет писав, що навколо пустеля, лише пісок та камінь, «що й повіситись ні на чім». Зате протягом 1852-го року Шевченко був у «караулі» 63 доби, що його ще більше виснажувало.
Навесні 1853-го року комендантом Новопетровського укріплення був призначений майор Іраклій Усков, українець з походження. Поет заприятелював з його родиною — дружиною Агатою і трирічним сином. Особливо полюбив поет цього хлопчика, і хлоп’я навіть у сні кликало до себе «лисого дядю». А коли це дитя після тривалої хвороби померло, то Шевченко довго сумував за своїм маленьким другом, часто носив на могилу квіти і навіть виліпив скульптуру і спорудив пам’ятник на могилі, що, фактично було початком його заняття скульптурою.
Щоб полегшити становище поета, звільнити Шевченка від щоденної муштри, Усков подає прохання до Оренбургу про надання Шевченкові звання унтер-офіцера, а також, щоб дозволили малювати. Але лютий начальник корпусу Перовський відмовляє в обох проханнях.
На засланні Тарас Шевченко здобув багато приятелів серед поляків-політичних засланців. Один з них, що був в той час на Уралі, Ед. Желіговський — (Антон Сова) переклав польською мовою Шевченкову поему «Катерина», що свідчило про їхні дружні зв’язки. Шевченко дуже сумує, коли поляк Залєський переїхав до Оренбургу і про його самотність і розпуку читаємо в одному з листів до Бр. Залєського: «Чи повіриш, мені здається іноді, що я і кістки свої тут покладу, іноді просто і одур мене находить, такий палючий отруйний серцевий біль, що я собі ніде місця не знаходжу, і чим далі, тим більше посилюється цей паскудний біль. І то сказати: бачити постійно перед собою оці тупі і вдодачу п’яні голови — людині і холоднокровнішій від мене недиво збожеволіти; і я, справді, впадаю у відчай, чи побачу я коли-небудь кінець моїм жорстоким терпінням».

За матеріалами: Дмитро Чуб. Живий Шевченко. (Шевченко в житті). Видання друге, доповнене. Обкладинка П. Вакуленка.  Мюнхен-Мельбурн, Видавництво «Дніпрова хвиля», 1963, стор. 75 - 82. 

 

Усі розділи книги Дмитра Чуба "Живий Шевченко" дивіться на нашому сайті:

Дмитро Чуб, "Живий Шевченко" (Шевченко в житті)

Дмитро Чуб Нитченко, Живий Шевченко, Шевченко в житті, читатиПостать нашого велетня Тараса Шевченка зростає в нашій свідомості і в очах культурного світу з року в рік. Новознайдені матеріали, нові праці про життя і творчість поета, невтомна боротьба за Шевченка в Україні і на чужині — все це поволі звільняє образ нашого пророка від фальшування й спотворення, яке уперто провадить ворог від появи першого «Кобзаря», не припиняючи й донині. Та ніякі ворожі заходи невсилі применшити його значення для нас, для історії України, для майбутнього нашого народу. Видання "Живий Шевченко" допоможе глибше познайомити читача, зокрема з приватним життям Тараса Шевченка: яким він був, які мав смаки, уподобання, характер, кмітливість і дотепність, його життьові пригоди, популярність. Книга має розкриває як початки творчости поета, так і зеніт його творчих успіхів. Не менш цікаві розділи розповідають про патріотизм нашого національного велетня, виявлений не лише в творчості, а і в щоденному житті, у діях, а також найінтимніші сторінки життя поета: його кохання, захоплення жінками, спроби одружитися. Усі ці відомості, вибрані серед багатьох джерел, скоментовані й освітлені відповідними поясненнями, підсумками та узагальненнями, допоможуть читачеві домалювати образ дорогої нам людини...

 

 Більше про Тараса Григоровича Шевченка:

Тарас Шевченко
В цьому розділі пропонуємо публікації, які дотичні до особистості Тараса Григоровича Шевченка.

Останні коментарі до сторінки
«"Полювання на тигра", Дмитро Чуб (з книги "Живий Шевченко" - про життя Великого Кобзаря)»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми

Пропозиції інтернет магазинів на тему:

PlayStation Classic (SCPH-1000R)
Ціна: 1999 грн
інтернет-магазин: rozetka
Игровая консоль XoKo Hey Boy Красная (XOKO НВ-RD)
Ціна: 679 грн
інтернет-магазин: rozetka
PlayStation Classic (SCPH-1000R)
Ціна: 1999 грн
інтернет-магазин: rozetka
Игровая консоль XoKo Hey Boy Красная (XOKO НВ-RD)
Ціна: 679 грн
інтернет-магазин: rozetka