На сайті
укр рус Дошка оголошень Додати оголошення

Поезії Ліни Костенко про кохання


поезії ліни костенко про кохання, вірші про коханняВ любовній ліриці Ліни Костенко розкривається вся краса її душі. Вона вражає чистотою і ніжністю, якоюсь особливою цнотливістю почуттів. У її поетичному голосі поєдналися, здається, непоєднувані речі: жіноча таємничість, незбагненність, емоційність, філософська глибина і ясність думки...

 

Ліна Костенко

СВІТЛИЙ СОНЕТ

Як пощастило дівчині в сімнадцять,          
в сімнадцять гарних, неповторних літ!
Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
Вона ридає, але все як слід.
Вона росте ще, завтра буде вищенька.
Але печаль приходить завчасу.
Це ще не сльози – це квітуча вишенька,
що на світанку струшує росу.
Вона в житті зіткнулась з неприємістю:
хлопчина їй не відповів взаємністю.
І то чому: бо любить іншу дівчину,
а вірність має душу неподільчиву.
Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
Як пощастило дівчинці в сімнадцять!

За матеріалами: Бібліотека школяра. Поезія. Київ, видавництво "Наукова думка", 1998.

 

* * *

 

Ліна Костенко

ХУРТОВИНИ

Циферблат годинника на розі
хуртовини снігом замели...
Нам з тобою, видно, по дорозі,
бо ішли й нікуди не прийшли.
Знов ті самі вулиці незрячі
і замету хвиля снігова.
Нам з тобою легко так, неначе
вітер нам підказує слова.
— Підкажи найлагідніше слово,
я його слухняно повторю.
Розгуляйся буйно і раптово,
заглуши усе, що говорю! —
Не було ні зустрічі, ні туги.
Не було пориву і жалю.
Я спокійна.
Я щаслива з другим.
Я тебе нітрохи не люблю.
А якщо заплачу і руками
я торкну ясне твое чоло,—
нас не бачать леви біля брами:
левам очі снігом замело.

 

* * *

 

В ДНІ, ПРОЖИТІ ПЕЧАЛЬНО І ПРОСТО

В дні, прожиті печально і просто,
все було як незайманий сніг.
Темнооким чудесним гостем
я чекала тебе з доріг.
Забарився, прийшов нескоро.
Марнувала я дні в жалю.
І в недобру для серця пору
я сказала домусь: — Люблю. -
Хтось підносив мене до неба,
я вдихала його, голубе...
І не мріяла вже про тебе,
щоби цим це образить тебе.
А буває — спинюсь на місці,
простягаю руки без слів,
ніби жду чудесної вісті
з не відомих нікому країв...
6 для серця така покута -
забувати скоріше зло,
аніж те, що мусило бути
і чого в житті не було.

 

* * *

 

НЕ ЗНАЮ, ЧИ ПОБАЧУ ВАС, ЧИ НІ...

Не знаю, чи побачу Вас, чи ні.
А може, власне, і не в тому справа.
А головне, що десь вдалечині
Є хтось такий, як невтоленна спрага.
Я не покличу щастя не моє.
Луна луни туди не долітає.
Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є.
Моя душа й від цього вже світає.

 

* * *

 

ОЧИМА ТИ СКАЗАВ МЕНІ: ЛЮБЛЮ

Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю
несказане лишилось несказанним.

Життя ішло, минуло той перон,
Гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.

Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.

 

* * *

 

НЕДУМАНО, НЕГАДАНО

Недумано, негадано
забігла в глухомань,
де сосни пахнуть ладаном
в кадильницях світань.

Де вечір пахне м'ятою,

аж холодно джмелю.

А я тебе,

а я тебе,

а я тебе

люблю!
Ловлю твоє проміння
крізь музику беріз.
Люблю до оніміння,
до стогону, до сліз.
Без коньяку й шампана,
і вже без вороття,—
я п'яна, п'яна, п'яна
на все своє життя!

 

* * *

 

Я НІКОЛИ НЕ ЗВИКНУ

Я ніколи не звикну,
Я не вмію до тебе звикати.
Це за примхи мої ти так гарно мене покарав.
І приходять світанки, щоденних турбот адвокати
І несуть під пахвою тисячі різних справ.
Я кажу їм: світанки! Все на світі таке муруге,
Урожай суєти — залишається тільки стерня.
Скільки ми милувались! І кожного разу — вдруге!
Стільки років кохаю, а закохуюсь в тебе щодня.

 

* * *

 

НАПИТИСЬ ГОЛОСУ ТВОГО

Напитись голосу твого,
Того закоханого струму,
Тієї радості і суму,
Чаклунства дивного того.
Завмерти, слухати, не дихать,
Зненацька думку перервать.
Тієї паузі безвихідь
Красивим жартом рятувать.
Слова натягувать, як луки,
Щоб вчасно збити на льоту
Нерозшифрованої муки
Невідворотну німоту.
Триматись вільно й незалежно,
Перемовчати: хто кого.
І так беззахисно й безмежно
Чекати голосу твого.

 

* * *

 

РОЗКАЖУ ТОБІ ДУМКУ ТАЄМНУ

Розкажу тобі думку таємну,
дивний здогад мене обпік:
я залишуся в серці твоєму
на сьогодні, на завтра, навік.
І минатиме час, нанизавши
сотні вражень, імен і країн, –
на сьогодні, на завтра, назавжди! –
ти залишишся в серці моїм.
А чому? То чудна теорема,
на яку ти мене прирік.
То все разом, а ти – окремо.
І сьогодні, і завтра, й навік.


За матеріами: Ліна Костенко. Вибране. Київ. Видавництво художньої літератури „Дніпро", 1989.

 

Більше віршів Ліни Костенко на нашому сайті:

Ліна Костенко. Творчий шлях, поезії.

Ліна Костенко. Творчий шлях, поезії.На поетичному Олімпі України серед інших славних імен уже багато років і навіть десятиліть живе “нерозгадане чудо”, “неймовірний птах”, “казка казок”, “голос народу”, “пілігрім вічності”, “і мудра, і дитя”, котра нічим не осквернила душу - Ліна Костенко.

 

 

 

 

Більше віршів на тему кохання та поезій про любов:

Вірші про кохання та про любов

вірші про коханняВ добірці "Вірші про кохання" публікуємо поезію видатних українських і зарубіжних поетів різних епох: Роберта Бернса, Лесі Українки, Павла Тичини, Олександра Олеся, Володимира Підпалого, Володимира Сосюри, Івана Коваленка, Ліни Костенко, Івана Франка, Василя Симоненка, Михайла Старицького, Івана Малковича, Миколи Вороного, Христі Алчевської, Миколи Томенка, Павла Грабовського, Григорія Воробкевича, Сергія Мартоса, Василя Щурата, Пантелеймона Куліша.


Останні коментарі до сторінки
«Поезії Ліни Костенко про кохання»:
Всьго відгуків: 0    + Додати коментар