«Мова моя золота, світ безкрайній, милий…»
Що перше спадає на думку, коли думаєш про письменника Ярослава Стельмаха? Мабуть, його безмірна любов до слова, до мов. Найперше — побожне ставлення до рідної, української мови. «Для мене кожне українське слово на вагу золота», — бувало, повторював він, заглиблюючись у літературні й словникові мовні розсипи, синонімічні, антонімічні ряди, а також заслуховуючись усними діалектними говірками. Дуже важливим чинником було його україномовне оточення, неповторна мова батька Михайла Стельмаха, класика української літератури, спілкування змалечку з блискучими письменниками: Максимом Рильським, Платоном Вороньком, Андрієм Малишком. Зростав він у «літературному» письменницькому будинку на розі київських вулиць Б. Хмельницького і М. Коцюбинського у Києві. У ті часи (а народився Ярослав Стельмах 1949 року) українську мову нечасто було чутно у Києві, власне, як і в інших великих містах — наслідок витіснення нашої мови ще з часів Російської імперії. Тож великою мірою завдяки саме українським письменникам нашу мову не було знищено остаточно. Кількість українських шкіл по містах меншала й меншала. В інститутах більшість предметів викладалися російською. Але маленький Ярослав (як і багато дітей інших письменників) навчався у чудовій українській школі, в минулому — гімназії Павла Галагана. Ярослав дорослішав і мужнів серед чарівного звучання чарівної рідної мови, такої солодкої й дорогої для нього. Ще студентом Київського інституту іноземних мов юний Стельмах взявся до перекладів дитячих англійських творів, а потому й сам почав писати оповідання для дітей. Поглиблене занурення у багатства англійської мови зробило його переклади бездоганними. А вже пізніше з’явились його «дорослі» п’єси і переклади з англійської та американської класики.
Що ще вирізняє творчість Ярослава Стельмаха? Притаманне йому надзвичайне почуття гумору, про що згадують його друзі і пишуть колеги по перу й літературознавці. Гумор — це стиль, це назавжди Зранку Як у творчості, так і в побуті. Мабуть, тому і почали публікувати оповідання Ярослава ще в його студентські роки. Багатьом дітлахам і навіть їхнім батькам полюбились Ярославові герої. Миле веселе Зайченя Люська, щоправда трохи самозакохане, яке наспівувало рядок з відомої пісні («бо твоя врода — то є чистая вода») по-іншому «бо моя врода — то є чистая вода». Бешкетуваті хлопці з повісті «Митькозавр з Юрківки», дотепні та непосидючі, які вирішили, що назва українського села Юрківка походить від Юрського періоду, і шукали в місцевому озері щось на кшталт доісторичного динозавра (звідси і походить прізвисько Митькозавр). Може, декого з вас ці історії відірвуть від телевізора чи комп’ютера і натомість надихнуть, навернуть, підштовхнуть до різнобарвної української літератури. Тож, читайте і посміхайтесь!
Декілька фактів з життя Ярослава Стельмаха. Народився Ярослав 30 листопада 1949 року у Києві. Батько — Михайло Стельмах, український письменник, автор багатьох романів, повістей і веселих віршів для дітей. 1970 року закінчив Київський інститут іноземних мов, а потому — аспірантуру Київського державного університету імені Тараса Шевченка (кафедра української літератури). Літературну працю розпочав у студентські роки. Його славні, сповнені гумору дитячі оповідання ввійшли до хрестоматій і шкільних підручників. Найбільшої популярності Ярослав Стельмах набув як драматург, п’єси якого йшли майже на всіх сценах України і за її кордонами (список сцен, що бачили драматургію Стельмаха, власне, є переліком майже всіх міст України, де тільки є театри). Заслужений діяч мистецтв України, лауреат декількох літературних премій. 2 серпня 2001 року в розквіті письменницького таланту загинув в автомобільній аварії.
(Людмила Хмелевська-Стельмах)
--------------------
--------------------
"Що не кажіть, а в таборі було здорово! Ух, як було в таборі! Ех, як у таборі було. А ми з Митьком спершу і їхати не хотіли. У нас на літо свої плани були… Але виявилося, що вони не збігаються із планами батьків, і ми поїхали у табір..." (Ярослав Стельмах)
... Історія ця починалась зовсім звичайно. Друзі-п'ятикласники Сергій та Митько приїхали на літній відпочинок у село. Вчителька ботаніки дала їм завдання - зібрати колекцію комах. Але хто ж міг уявити, що замість комах хлопці почнуть полювати… на страшну химеру, що живе в озері. Звідки взялась та потвора, як її захопити? Друзі починають діяти… Про незвичайні, таємничі пригоди Сергія та Митька (і не тільки їх) весело розповідає відомий український письменник Ярослав Стельмах у своїй повісті «Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера». Дружба і почуття гумору допомагають героям книжки знайти вихід із будь-якого становища.
Мені дуже подобається!
Тут немає твору "Неймовірні Детективи". Вже досить довго я його шукаю. —Допоможіть,хтось прошу будь ласка!!!!
Юлю, "Неймовірні детективи" написав Всеволод Нестайко. У нас на сайті дивіться тут: https://mala.storinka.org/%D0%B2%D1%81%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4-%D0%BD%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%B9%D0%BA%D0%BE-%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%81%D1%82%D1%96-%D0%B4%D0%BB%D1%8F-%D0%B4%D1%96%D1%82%D0%B5%D0%B9.html