Повісті Ярослава Стельмаха


«Мова моя золота, світ безкрайній, милий…»

 

твори Ярослава СтельмахаЩо перше спадає на думку, коли думаєш про письменника Ярослава Стельмаха? Мабуть, його безмірна любов до слова, до мов. Найперше — побожне ставлення до рідної, української мови. «Для мене кожне українське слово на вагу золота», — бувало, повторював він, заглиблюючись у літературні й словникові мовні розсипи, синонімічні, антонімічні ряди, а також заслуховуючись усними діалектними говірками. Дуже важливим чинником було його україномовне оточення, неповторна мова батька Михайла Стельмаха, класика української літератури, спілкування змалечку з блискучими письменниками: Максимом Рильським, Платоном Вороньком, Андрієм Малишком. Зростав він у «літературному» письменницькому будинку на розі київських вулиць Б. Хмельницького і М. Коцюбинського у Києві. У ті часи (а народився Ярослав Стельмах 1949 року) українську мову нечасто було чутно у Києві, власне, як і в інших великих містах — наслідок витіснення нашої мови ще з часів Російської імперії. Тож великою мірою завдяки саме українським письменникам нашу мову не було знищено остаточно. Кількість українських шкіл по містах меншала й меншала. В інститутах більшість предметів викладалися російською. Але маленький Ярослав (як і багато дітей інших письменників) навчався у чудовій українській школі, в минулому — гімназії Павла Галагана. Ярослав дорослішав і мужнів серед чарівного звучання чарівної рідної мови, такої солодкої й дорогої для нього. Ще студентом Київського інституту іноземних мов юний Стельмах взявся до перекладів дитячих англійських творів, а потому й сам почав писати оповідання для дітей. Поглиблене занурення у багатства англійської мови зробило його переклади бездоганними. А вже пізніше з’явились його «дорослі» п’єси і переклади з англійської та американської класики.

Що ще вирізняє творчість Ярослава Стельмаха? Притаманне йому надзвичайне почуття гумору, про що згадують його друзі і пишуть колеги по перу й літературознавці. Гумор — це стиль, це назавжди Зранку Як у творчості, так і в побуті. Мабуть, тому і почали публікувати оповідання Ярослава ще в його студентські роки. Багатьом дітлахам і навіть їхнім батькам полюбились Ярославові герої. Миле веселе Зайченя Люська, щоправда трохи самозакохане, яке наспівувало рядок з відомої пісні («бо твоя врода — то є чистая вода») по-іншому «бо моя врода — то є чистая вода». Бешкетуваті хлопці з повісті «Митькозавр з Юрківки», дотепні та непосидючі, які вирішили, що назва українського села Юрківка походить від Юрського періоду, і шукали в місцевому озері щось на кшталт доісторичного динозавра (звідси і походить прізвисько Митькозавр). Може,  декого з вас ці історії відірвуть від телевізора чи комп’ютера і натомість надихнуть, навернуть, підштовхнуть до різнобарвної української літератури. Тож, читайте і посміхайтесь!
Декілька фактів з життя Ярослава Стельмаха. Народився Ярослав 30 листопада 1949 року у Києві. Батько — Михайло Стельмах, український письменник, автор багатьох романів, повістей і веселих віршів для дітей. 1970 року закінчив Київський інститут іноземних мов, а потому — аспірантуру Київського державного університету імені Тараса Шевченка (кафедра української літератури). Літературну працю розпочав у студентські роки. Його славні, сповнені гумору дитячі оповідання ввійшли до хрестоматій і шкільних підручників. Найбільшої популярності Ярослав Стельмах набув як драматург, п’єси якого йшли майже на всіх сценах України і за її кордонами (список сцен, що бачили драматургію Стельмаха, власне, є переліком майже всіх міст України, де тільки є театри). Заслужений діяч мистецтв України, лауреат декількох літературних премій. 2 серпня 2001 року в розквіті письменницького таланту загинув в автомобільній аварії.

(Людмила Хмелевська-Стельмах)

 

--------------------

 

 

Оповідання Ярослава СтельмахаОповідання Ярослава Стельмаха: "Конкурс пісні", "Як ми до Генки ходили", "Вабик", "Про козу", "День народження", "Нахаба", "Санчата", "Санько-брехун".

--------------------

 

 

Ярослав Стельмах. Вікентій Прерозумний. Повість-казка. Малюнки Анатолія Василенка. Київ, видавництво Молодь, 1985
"Сумнолистого жовтневого полудня брів Віка додому. Ніщо не радувало його - ні погожий суботній день, ані завтрашній вихідний. На душі в хлопця шкребли коти. І не ті коти, яких часто ще можна бачити в рамочках на стінах квартир або ж базарного дня у тьоть чи дядь з червоними обличчями - пухнастеньких котиків з голубими очима й рожевими бантиками на шиях, - а брудні й жилаві коти, королі задвірків і горищ, котрі пружнисто никають містом, зневажливо скалячись на перехожих. Ті коти, що не вагаючись і миті, заводять одчайдушні бійки за парканами чи просто на вулицях і виповнюють моторошним нявчанням тишу поснулих вулиць уночі. І от сьогодні, тільки-но Віка вийшов із школи, п’ятеро чи шестеро харцизяк і допалися до його душі..." (Ярослав Стельмах)
 
Ярослав Стельмах, Голодний, злий і дуже небезпечний, або якось у чужому лісі, повість-казка, читати та завантажити"У далеких і таємничих африканських джунглях жив лев Толябун. То був злий і невдоволений з усього лев. Коли світило сонце, він ричав через те, що йому було жарко; коли наставала темрява, він дратувався, що йому прохолодно; натщесерце ричав од голоду, а пообідавши — од того, що вже наївся. Його дратувало все на світі: дерева, річка, пташки, місяць, звірі, а через те, що він виказував своє роздратування голосним ревінням, тільки його й чутно було з ранку до ночі. Усім Толябун страшенно набрид, але ж його боялись і нічого не могли вдіяти..." (Ярослав Стельмах)

Ярослав Стельмах, повість, Найкращий намет, читати та завантажити

"Що не кажіть, а в таборі було здорово! Ух, як було в таборі! Ех, як у таборі було. А ми з Митьком спершу і їхати не хотіли. У нас на літо свої плани були… Але виявилося, що вони не збігаються із планами батьків, і ми поїхали у табір..." (Ярослав Стельмах)

Ярослав Стельмах, Митькозавр із Юрківки або Химера лісового озера, повість, читати та завантажити... Історія ця починалась зовсім звичайно. Друзі-п'ятикласники Сергій та Митько приїхали на літній відпочинок у село. Вчителька ботаніки дала їм завдання - зібрати колекцію комах. Але хто ж міг уявити, що замість комах хлопці почнуть полювати… на страшну химеру, що живе в озері. Звідки взялась та потвора, як її захопити? Друзі починають діяти… Про незвичайні, таємничі пригоди Сергія та Митька (і не тільки їх) весело розповідає відомий український письменник Ярослав Стельмах у своїй повісті «Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера». Дружба і почуття гумору допомагають героям книжки знайти вихід із будь-якого становища.


Останні коментарі до сторінки
«Повісті Ярослава Стельмаха»:
олег , 2017-03-09 19:38:50, #
Юлія 6А клас , 2018-04-10 21:03:46, #
Лесь Маланка , 2018-04-13 13:07:15, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 3     + Додати коментар
Топ-теми