|
Покотився, покотився
по траві, мов коліща.
Раптом зайчик-побігайчик
зустрічає плискача.
— Ну й плискачик золотистий!
Мабуть, добрий ти на смак?
— Ні, мене не можна їсти,
я уславлений співак.
„Я — плискачик,
я гарячий,
загорілий в мене бік.
І від діда,
і від баби,
і від внучки
я утік.
Вирушаю мандрувати,
погуляю досхочу
і від тебе,
від зайчати,
зараз, зараз утечу!"
Покотився, покотився
по траві, мов коліща.
Раптом вовк іде назустріч,
зупиняє плискача.
— Ой плискачику хороший!
Зараз я тебе ковтну!
— Ні, не їж. Послухай, прошу,
як я пісню затягну:
„Я — плискачик,
я гарячий,
загорілий в мене бік,
я від діда баби, й внучки,
і від зайчика утік.
Вирушаю мандрувати,
погуляю досхочу
і від тебе, вовк зубатий,
зараз, зараз утечу!"
Покотився, покотився
по траві, мов коліща.
Ось іде ведмідь із лісу,
зупиняє плискача.
— Ну й плискачик запашистий!
Я б тебе охоче з'їв!
— Ні, мене не треба їсти,
от послухай краще спів:
„Я — плискачик,
я гарячий,
загорілий в мене бік,
я від діда, баби й внучки,
від зайчати й вовка втік!
Вирушаю мандрувати,
погуляю досхочу
і від тебе, волохатий,
зараз, зараз утечу!"
Покотився, покотився
по траві, мов коліща.
Враз як вистрибне лисиця
з-під куща
до плискача.
— Ну й плискачик!
Що й казати!
Запашний від тебе дух... —
— Я умію ще й співати,
в мене — голос,
в мене — слух! —
І почав співать плискачик:
„Я гарячий,
я добрячий,
загорілий в мене бік.
Я від діда, баби, внучки,
і від вовка, і ведмедя,
і від зайчика утік.
І від тебе утечу я..."
А лисичка каже враз:
— Щось тебе я кепсько чую,
заспівай-но в другий раз!
Ти співаєш дуже дзвінко,
в тебе й справді голос є! —
А сама в цей час торбинку
з-під ялинки дістає.
Та хвалько цього не бачить,
радий з успіху свого.
Тільки вивів:
„Я — плискачик..,"
А лисичка — хап його!
І незчувся, як в торбинці
опинився наш співець!
І лисичка по стежинці
в ліс побігла навпростець.
А в ліску мала Ганнуся
недалечко від тих місць
лісовую грушу трусить
і грушки солодкі їсть.
Загорілись в лиски очі,—
мабуть, груші ті смачні!
— Ой, — говорить, — їсти хочу!
Дай-но, дівчинко, й мені!
Бачить дівчинка: лисиця,
витівниця лісова!
А на спинці у торбинці
щось ворушиться й співа:
„Я — плискачик,
я гарячий,
загорілий в мене бік.
Втік від діда, баби й внучки,
від лисиці я не втік!.."
— Що ж, — Ганнуся каже, — миттю
натрушу тобі грушок.
Стань-но ближче та під віття
підставляй свій лантушок!
Розв'язала лиска торбу,
а плискачик з неї — плиг!
Та як кинеться моторно
прямо дівчинці до ніг.
— Ой рятуй мене, Ганнусю!
Нагулявсь я досхочу.
Я додому повернуся,
більш нізащо не втечу!
Засоромлена лисиця
заховалась під кущем.
А Ганнуся до бабусі
повернулась з плискачем.
|
|
Величезна подяка авторці. Дитина у захопленні. Всі колобки стали плескачиками)))