На відео: Ольга Зубер. «Якщо світиться вогник» (аудіоказка на ніч).
Ольга Зубер
ЯКЩО СВІТИТЬСЯ ВОГНИК
(казка)
— Скоро стемніє, — чмихнув Їжачок, виглядаючи у віконце.
Він докинув у піч кілька ялинових гілочок, одягнув кожушок і дістав зі скриньки свічечку. Ви гадаєте, для чого Їжачкові свічечка? То аякже?! Вони ж з Мишкою домовилися, що хай там що, а щовечора, як стемніє, давати про себе знати вогником свічечки. А все тому, що Їжачок жив у лісі, а Мишка — аж ген за полем, у нірці під грушою, що в старому садку. Поки було тепло щодня вони ходили один до одного в гості. Та прийшла зима, замела стежки снігом. Ніяк не дійти крихітним лапкам засніженим полем. Тож і згодилися: якщо світиться вогник на узліссі, то в Їжачка все добре, знатиме Мишка. А якщо, світиться за полем, то все добре і в Мишки, знатиме Їжачок.
Вийшов він на узлісся. Зібрався на брилу снігу. Аж дивиться — далеко-далеко крихітний вогник підстрибує.
— Отже, в Мишки все добре, — зрадів він і запалив свічечку. — Гей! Мишко-о-о-о!
— У Їжачка все добре! — й собі зраділа сіренька, завбачивши яскраву цяточку. — Го-го-го! Їжачку-у-у!
Потупцяли вони, помахали свічечками та й подалися кожен у свою хатинку.
— Мабуть, Мишка зараз чай питиме з бубликами, — думав дорогою Їжачок.
— Певно, Їжачок вже насмажив грибів. Вечерятиме… — думала, ковзаючись, Мишка.
Перший місяць зими добігав кінця. Наближався Новий рік. Мишка знайшла на полі соснову гілочку й прикрасила її зернятами й горішками.
А біля Їжачкової хатинки росла крихітна ялиночка. Трішки більша за нього самого. І він прикрасив її стрічечкою, яку подарувала йому Мишка.
— У-У-У ! — загудів у шибку вітер.
— Пора, — сказала Мишка й вискочила на вулицю.
Вона видерлася на пагорбок. Та вітер був дуже сильний і заважав Мишці запалити свічечку.
Як вона не старалась — нічого не виходило. Вітер вперто гасив мишачий вогник.
— От халепа! — бідкалась сіренька.
Та ось, вітер дмухнув сильніше. Мишка скотилась із пагорбка і забила лапку.
— Ой-ой-ой! — хотіла було заплакати вона. — Ні! Треба йти до Їжачка. Бо він хвилюватиметься!
А Їжачок й справді хвилювався!
З Мишкою, певно, щось сталося. Може вона згубила свічечку? Або в неї скінчилися сірнички? Чи ґудзик на шубці відірвався? — наче сніжинки мелькали думки в голові Їжачка.
Натягнув він комірець по вуха та й потупцяв полем до Мишачої хатинки.
Стало зовсім темно. Сніжинки заполонили все довкола. Важко йти Їжачкові. Та що вдієш. Притомився. Присів відпочити. Аж глядь — поряд грудочка снігу ворушиться. Придивився. А з тої грудочки знайомі вушка стирчать.
— Мишко! — почав обтрушувати її від снігу. — Ти що тут робиш серед ночі?
— До тебе йду!
— Чого свічечку не запалила?
— То все через вітер, — погрозилася Мишка в темряву кулачком. — Не давав запалити вогника! – пожалілася вона. — Ох, я така рада, що ми зустрілися!
— І я радий!
Вони обнялися.
— Ходімо до мене! Будемо разом жити!
— А як же… — озирнулася Мишка в бік своєї хатинки.
— Як прийде весна — підемо жити до тебе. А поки зима — нікуди тебе не відпущу!
Мишка подумала, що взимку в лісі таки краще, затишніше, ніж в полі. А навесні, коли зацвітуть польові квіти, вони з Їжачком будуть жити в її хатинці.
— Добре!
Притулилися вони одне до одного та й потупцяли до лісу.
Знайшов Їжачок кошика. Намостив у нього м’яку ковдрочку, дістав зі скриньки маленьку подушечку.
— Ой, гарно! — вмостилася Мишка в кошику. Ще й хустинкою вкрилася.
А Їжачок на печі вмостився.
— Сопе... Значить, у Мишки все добре, — подумав Їжачок й собі захропів.
— Хропе, — посміхнулася крізь сон Мишка. — Значить, у Їжачка все добре…
Заснув ліс. Заснуло поле. Лише Зимі не спалося: намітала кучугури, спускалася з гірки на невидимих санчатах. Притомилась. Прийшла до лісу. Заглянула у віконечко Їжачкової хатинки. Прислухалась. Тихо. Лише вогник у печі не спить.
— Значить, у Їжачка з Мишкою все добре. — подумала Зима.
Побачила вона крихітну ялинку зі стрічечкою, вмостилася під нею та й собі заснула.
Казка люб'язно надіслана авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Читаймо також на "Малій Сторінці":
Цікаві дитячі казочки від Ольги Зубер
