Ольга Зубер
ЧАС ЗАГАДУВАТИ БАЖАННЯ
− Ой-ой-ой! — аж підстрибувала Мишка, так поспішала на лісову галявину.
Авжеж! Лісова віщунка тітонька Сова ще місяць тому передбачила, що цієї ночі буде зорепад! А значить, можна буде загадати бажання! Аж ось і галявина. А тут вже зібралися і Їжачок з Білочкою, і Ведмідь з Лисичкою. Сидять, очей з неба не зводять. Мишка притулилася до Їжачка й заплющила очі.
− Не спи! Прогавиш, як зірка падатиме! — чмихнув Колючий.
− Я не сплю. Я мрію, − посміхнулась Мишка.
Аж ось, у кущах щось зашуміло, заворушилось, і з’явився Зайчик. Та не сам, а з величезним мішком.
− Ха-ха-ха! Хі-хі-хі! – засміялися усі.
− Чого смієтеся?! Ось, піймаю зірку в мішок, сховаю в скриню, та й буду загадувати бажання, коли заманеться!
Усі звірята аж роти повідкривали, як таке почули! А тоді, як підхопляться! І кожен до себе додому! Шукати, у що б зірку зловити! Та за мить вже всі повернулися і повсідалися на галявині. Ведмідь — із бочкою, Лисичка — з кошиком, Їжачок — з глечиком, Білочка — з горіховою шкаралупкою, а Мишка — з гарбузовою лусочкою.
Зірки виблискували на небосхилі. Але жодна з них падати не хотіла.
− А в горіхову шкаралупку можна спіймати зірочку? – десь згори поцікавилась Білочка.
Усі так уважно стежили за зірками, що їй ніхто не відповів. Лише Лисичка хитро всміхнулася.
Мишка було хотіла те ж саме спитати за гарбузову лусочку, але посоромилась.
Аж ось, одна зірочка яскраво блиснула та й пострибала вниз по хмаринках!
− Падає! Падає! — підстрибнув Зайчик й підняв догори мішок.
− Ой! Ой! Ой! – зарепетували всі й попіднімали - хто кошика, хто бочку, хто глечика, а хтось і гарбузову лусочку.
А зірочка швиденько скотилася небосхилом та й сховалася за лісом.
Всі почали заглядати кожен у свою посудинку. Зірочки ні в кого не було.
− Не спіймав… — розчаровано зітхнув Зайчик.
− Ой! А я ж і бажання забув загадати! — скрикнув Їжачок.
− І я! і я! – почулося звідусіль.
− Ні зірочку не спіймали, ні бажання не загадали! – засмутилася було Лисичка.
− А я зараз загадаю! Мені бабуся розповідала, що в зірочок вушка хоч і маленькі, а чують, навіть, як павучок павутинку плете!
− Тоді й ми загадаємо! – зраділи усі.
На галявині запанували тиша. Ведмідь загадав, щоб, нарешті, подружитися з бджолами. І вони пустили його до свого вулика.
Лисичка — щоб шубка була завжди блискуча й пухнаста.
Їжачок — щоб на колючки чіплялося все, що є смачного в лісі.
Зайчик — аби щоранку знаходити біля своєї нірки запашну капустинку.
Білочка — щоб завжди знати, де в лісі ховаються найсмачніші горішки.
А Мишка сиділа й уявляла, як десь за лісом принишкла зірочка. Вона нашорошила вушка й уважно слухає, що загадують звірята. Сама ж Мишка ніяк не могла придумати, що б собі таке загадати. Зернят в неї повна комора. Є тепла шубка й чобітки на зиму. Є й олівці, і пензлики, і фарби. А скільки книжечок з казками! Мишка їх усіх ще навіть і не перечитала!
Думала, думала Мишка, а тоді загадала, аби всі бажання її друзів здійснилися!
Казка люб'язно надіслана авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Читайте також на "Малій Сторінці":
Цікаві дитячі казочки від Ольги Зубер
