Надія Кир’ян
ВЕСНЯНИЙ ДОЩИК
Умиє дощик личко
Весняної землі.
Прокинеться травичка,
Прилинуть журавлі.
Дощик срібний, дощик срібний,
Сонце золотисте
Уквітчали землю рідну,
Мов живе намисто.
Тріпочуть на долоньці
Краплинки-стрибунці.
Ми тягнемось до сонця,
Неначе пагінці.
Умиєм наші личка
Під весняним дощем.
Мов квіти і травичка,
Скоріше підростем.
* * *
МАЛЮНОК
Цей дощ на мотузочку
Я прив’яжу, мов квочку,
І буду випускати
Гулять навколо хати.
А дощик плакать буде
І скаржитися людям:
“Як гірко, — скаже, — діти,
На прив’язі сидіти!”
Новий малюнок маю:
Я дощик випускаю —
Гуляй собі на волі
У небі і у полі.
Став дощик накрапати,
Та й проситься до хати —
В’юнкий, неначе рибка,
До мене стука в шибку.
* * *
ВЕЛИКІ КРАПЛІ ДОЩУ
Цей дощ починався якось не так,
бо почали падати занадто великі краплі
і струмки текли так бурхливо,
що трохи не розмили трамвайних колій
парасольки виростали на кожному кроці
як гриби
і перехожі говорили
що гриби тепер ростимуть великі
як парасольки
вода хлюпалась у черевиках
і була солона
наче морська
але я вже не пригадую
чи це краплі дощу були солоні
чи коло крамниці розсипали сіль
як вивантажували
була осінь
і в усіх калюжах плавало мокре листя
і все було так
як буває завжди
коли йде дощ
деталі вже стерлися в пам’яті
бо це було дуже давно
лише пригадую
що цей дощ
починався занадто великими краплями
я запам’ятала це так добре
бо тоді в мене
ще не було парасольки
* * *
ПРОБУДЖЕННЯ
Тонкі пальці дощу
Пестять чорне волосся
Землі,
Яка розплющує
Проліскові
Очі.
|