"Мереживо осені" - добірка поезій від Марії Яновської


Марія Яновська. Вірші про осінь.

 

 

          Марія Яновська

      Мереживо осені

Стежини лісові мережить осінь,
Янтар і золото розсипались до ніг,
Були берізки в пишних платтях досі,
Красу згубили — вітер допоміг.
Яскраві  вчора, нині — сірі будні.
Сумні дерева, листя шарудить
Про дні щасливі, теплі, незабутні
І сонцесяйну березневу мить.
А в  небесах пливуть важкі хмарини,
Малих пташок нечутно голосів.
Умиє дощик грона горобини
Під музику притомлених лісів.


* * *


В садах доспіли яблука останні

В садах доспіли яблука останні,
Скотилась грушка, проситься в долоні…
Дрімає Прут під ковдрою туманів,
Багряний жовтень жмуриться на троні.
А вересень пішов. Усі листочки
Не встиг розмалювати, ще зелені.
Мережить осінь жовтневі сорочку,
Рубіном, злотом обсипає клени.
Горіхи лупають очицями до тріску,
З городів котять качани капусти.
Безкарний вітер нахилив  берізку.
Ой, що ж то буде? Листячко обтрусить!
Цілує сонце ягоди калини
І горобину гріє промінцями.
Царівна-осінь журавлиним клином
Злетіла в небо, смутком над полями.
Пора весільна, вдарять гучно бубни,
Цимбали в танець всіх запросять дзвінко.
Хтось восени останню мрію згубить,
А хтось покличе дівчину за жінку.
Карпати сині, небеса безкраї.
Блукаю, наче Мавка, між дубами.
Скелясті гори, сріблом водограї —
Краса навколо пишна, первозданна.
Намилувалась травами і літом.
Закохана в багряну, світлу осінь 
Черпну наснаги… Мрією сповита,
Голубкою злечу в небесну просинь... 


* * *


На полонині

Раненько завтра по гриби підемо,
У гори, в наші рідні гори сині.
Я так давно була на полонині!
Раненько завтра по гриби підемо.
Підемо вздовж потоку,  по стежині.
Хмільні, медові, запашні отави...
Сплету віночком полонинські трави.
Підемо вздовж потоку, по стежині.
Гаряче сонце, синьооке небо,
Піднімемось з тобою ген за хмари,
Там вівчарі пасуть овець отари.
Гаряче сонце, синьооке небо.

Горить яскраво полонинська ватра,
І зріє будз і бринза в бербениці,
Зірвемо спілі , запашні суниці.
Горить яскраво полонинська ватра.

Чорниці сині килимом встелені,
В мохах ростуть гриби поміж смереки...
Високо в горах наших, так далеко,
Чорниці сині килимом встелені.

Підемо вдвох у гори, у Карпати,
Туди,  де небо землю обнімає,
Орел над полониною літає,
Підемо вдвох у гори, у Карпати.


* * *


Тиша

Яка чудова зранку тиша!
Запахло глицею  і листям,
Кремезний дуб позолотішав,
Ввесь ліс чаруючий, барвистий.
Вітрець зриває пишні шати,
Бурштин і золото — додолу,
А я не смію не втішатись
Красою осені довкола.
Грибок видніється з-під листу,
Природи витвір — стрій опеньків.
Узвіз встеляє, мов колиску,
Царівна-осінь молоденька.
Люблю цю тишу! Ліс, як диво!
В кущі крилом змахнула пташка.
Стрибнула білка полохлива...
Я — в осені, навколо — казка.

* * *


Вітрами розцілована

Вітрами розцілована, рум’яна,
В розшитім платті сріблом хризантем,
Чарівна осінь — вередлива панна,
Йде по землі та вибирає темп.
Багряна, загадкова, ніжна осінь.
То мружться, то хмуриться блакить,
То вітер, то дощі запросить в гості,
То смутком нерозгадано гірчить.
Рубіново-кармінна, золотава,
Мереживо зв’язала з павутин,
Лягли тумани білі на отави,
Розсипали перлини намистин.
Залюблена, омріяна, барвиста…
Вона дзвенить в мелодіях, піснях,
Ще й танго затанцює падолистом,
Сяйне коханням в серці та в очах.

 

* * *

 

Забіліла Чорногора

Забіліла снігом Чорногора.
Вітер,  що з вершини долітав,
Заблукав,  заснув у древніх зворах…
Хазяйнує осінь золота.
Гори треба вміти відчувати:
Гомін лісу, буків і дубів.
Гуцул серцем полюбив Карпати,
Дітям передати це зумів.
Спів трембіт покотиться в долину
Чи сопілка ніжно виграє,
Як цимбали задзвенять — то гину,
Хочу в танець! Рідне це, моє!
В полонині пахне свіжим будзом.
А духмяні трави — кращий лік.
Цю красу полюбить і байдужий,
Гори не забуде він повік.
Забіліла снігом Чорногора…
Осінь трусить яблука в саду,
Листопадом закружляє в зворах,
Нам зиму покличе молоду.

 

* * *

 

Осінні барви

Багата в осені палітра,
Не перелічиш кольорів,
В однім листку — відтінок світла,
А інший весь замайорів.
Руді, янтарні ще й кармінні,
У позолоті геть усе.
Талант художниці та вміння
Красу чаруючу несе.
У хризантем пелюстя пишне,
Зеленою лише верба.
Щодень вбрання скидають вишні,
Калину ж не візьме журба.
Зірве останні шати вітер,
Та обмине тривога, шок.
Ще будуть грона соковиті
До себе кликати пташок.
Ностальгія
— Треба поспішати! —
Вітерець промовив.
Рве нещадно шати —
Золото діброви.
Червонясте листя
Обсипають клени.
Осінь — падолистом,
Яблуком у жмені.
Дощиком заплаче,
Холоду напросить,
Та вітрець, одначе,
Розплете їй коси.
Морозцем повіє..
У полоні смутку
Бережу надію — 
Ніжну незабудку.

 

* * *


Кленовий листок

Кленовий листок закружляє в повітрі.
Закінчиться в танці коротке життя,
А осінь знайде чорне й біле в палітрі
І сірим змалює своє відплиття.
Прикличе холодні дощі спозарання,
Щоб жито-пшениця тяглися увись,
Промінчиком сонця пришле нам вітання
І паморозь срібну розсипле на лист.

 

* * *


В полоні осені

Роки мої, мов пташенята,
Знялися у небесну вись.
Лебедики і журавлята —
Дитинство, юність понеслись.
У безконечності тривожній,
В октавах днів летять пісні.
Мелодії у хвилі кожній
Дзвінкі, веселі та сумні.
Багряна осінь-чарівниця,
У позолоті всі ліси...
Мені ж весна ночами сниться 
І солов’їні голоси.
Я в осені — своя, не гостя.
Кружляє вальсом листопад.
Мені б тепла і цвіту трошки —
Не повернути час назад.
Роки, голубки сизокрилі!
Хоч стелить осінь килими —
Бурхливі ще життєві хвилі.
Ви не спішіть так до зими!

 

* * *


Шкільна алея

Ой скільки весен відцвіло з тих пір,
Як ми топтали стежечку до школи!
Алея незабутньо вабить зір,
Осіннє золото розсипано довкола.
У веснах відспівали солов’ї,
Побігла юність ген за Чорногору,
Та залишились тут сліди твої,
Той вечір, у якому плачуть зорі.
А ти приїдь! Хоча б єдиний раз!
Збентежиш серце...Чом не був так довго?
Шкільна алея жде у гості нас,
Сховалось в ній дитинство невгамовне.
Пройдися мовчки. Нагадай про все:
Тут мріяли, надіялись колись ми.
Багряна осінь  спогади несе,
Як ми зустрілись...Чом же розійшлися?


* * *


Осінь у Надвірній

Яка чудова осінь у Надвірній :
Вдягли янтарні шати явори,
Небесний оксамит мільйоннозірний
В замріяно-казкові вечори.
Ясніють ген за Бистрицею гори,
Багрянець, мідь і злото до лиця.
Верба плакуча в озері прозорім
Милується собою без кінця.
Пройдуся золотими килимами,
Не листя шелестить — це згаслі дні.
Я зачарована осінніми дивами,
Що принесли мелодії сумні.
Чудова осінь! Ти приїдь в Надвірну!
На серця зов, прошу тебе, прийди.
Візьми мене за руку,  мов царівну,
З країни мрії в щастя поведи.
Яка чудова осінь у Надвірній!

 

* * *


Прогулянка

Мій моціон — за річку, на Діли.
Стежиною прямую по опеньки.
Давно згубили шати явори,
Трепети і берізоньки біленькі.
Пожухле листя тихо шарудить,
Напрочуд сонечко ласкаве і природа
Вітрець легенький,  мружиться блакить —
Провісник вірний гарної погоди.
Навколо стовбурів ялинок, на пеньках,
Чи просто купкою під кущиком ліщини…
Зігнутись треба, бо інакше як?
Опеньками  наповнюю корзину.
Тут аеробіка, гімнастика і крос.
Прогулянка — усі хвилини в русі.
Грибами пахне, глицею …Чогось
Сама ходити в лісі не боюся.
Забуду геть про суєту тривог,
Бо осінь — чарівниця навіть пізня.
Я допишу жовтневий епілог,
Вінок мелодій заквітчає пісня.

 

* * *


Сніг в листопаді

То не пух, не алмази, не срібло —
Сніжні шапки вдягнули смерічки.
Впали білі кришталики дрібно
На пожухлу траву, в бистру річку.
Забіліли Діли в надвечір’я.
У снігах всі кущі та поляни,
Тротуари,  дахи і подвір’я;
Хризантеми немов з порцеляни.
Втаємничено, тихо, зненацька 
Перший вісник зими в листопаді,
Та хода в нього сміла, козацька...
Сипле снігом, а ми і нераді.


* * *


Лебедина зграя

Білих лебедів зграя летіла,
У дорозі знесилені крила,
З неба вгледіли озеро синє,
Ми втомились, отут відпочинем.
Йшла зима гордовита в Карпати,
Новину вітерець ніс  крилатий,
Що на озеро ввечері сіли
Ніжні красені — лебеді білі.
Бути пильними їм, не дрімати,
Бо мороз може кригу скувати.
У гурті не вчувається лихо,
Всі на озері плавали тихо.
Стрепенулись... Було б не запізно.
В сірім небі полинула пісня.
Їх дорога покликала дальня,
І журливе було те прощання.
Буде озеро їх виглядати,
Як весна прийде в сині Карпати...
То не пір’я, не білі пушинки,
З неба впали маленькі сніжинки.

 

 

Марія Яновська. Вірші про осінь.

Поезії надіслані автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".

 

 

Дивіться також на "Малій Сторінці":

Марія Яновська. Поезії
Марія Яновська народилася і проживає в селищі Ланчин, що на Івано-Франківщині. Вірші пише з дитинства. Автор 5-х поетичних збірок:  «Квіти любові», «Не забувай, «Голос голубки» (видавництво «Лілія») та « Стежина до щастя» (видавництво «Час Змін. Інформ»), «Мереживо долі». Член літературної студії «Бистрінь» імені Н. Чира. Співпрацює з композитором Миколою Ведмедерею. На її тексти написано 40 пісень.
 
 

Більше віршів про осінь на нашому сайті:

Вірші про осінь
Вірші Марійки Підгірянки, Ліни Костенко, Юрія Клена, Якова Щоголіва, Катерини Перелісної, Тамари Коломієць, Андрія М'ястківського, Анатолія Камінчука, Ганни Черінь, Марії Хоросницької, Наталки Поклад та інших українських авторів - у добірці поезій про осінь.

Останні коментарі до сторінки
«"Мереживо осені" - добірка поезій від Марії Яновської»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми