Марія Романюк–Крижанівська (Марія Ромашка). «Думи про Україну» (збірка поезій)

                 РОМАШКА

Я, ромашка, проста і непримітна
Живу в селі на лузі, на роздоллі, 
І часто рвуть мене усі,
В букети ставлять і вплітають в коси.

Душа моя тендітна і хрупка,
І можу вмить від рук зламатись,
Хоч доля в мене зовсім нелегка,
Я все ж цвіту – красива і міцна.

Сусідні квіти он повсюди в’януть,
В букеті довго вони не стоять,
а я лиш до води дістанусь – 
Цвіту собі і не спішу згасать.

Сама не розумію, де сили в мене
Беруться у цім нелегкому житті –
Війни смак, жорстокість і байдужість,
а я цвіту собі на лузі, у селі.

Цвіти, ромашко, не зів’янь!
Тримайся міцно, мужня будь!
Хай не зрадіє мороз лютий, 
Який хоче тебе зламать.

Вір, весна знову прийде –
Земля відтане, відійде,
корінчик твій знов оживе,
Під сонцем теплим розцвіте!

(березень 2016 р.)

* * *

СПОГАДИ

Багато років проминуло,
Як я коханою була:
Мене любили і забули,
Моя ромашка відцвіла.

Чому ж, коли цвітуть ромашки,
Я знову згадую тебе?
І те, що сина не впізнав ти – 
Нічого вже не повернеш…

Дивлюсь я синові у вічі –
Вони твої як два вуглі.
Такі ж лукаві і сумні,
Такі хороші милі очі.

І згадалось, як колись:
Ми довго-довго так дивились –
Ти весь в очах моїх губивсь,
а я в твої й не надивилась.

Той погляд бачу і тепер,
Його довіку не забути,
І плин років його не стер,
Та жаль, – цю мить не повернути…

(04.09.1991 р.)

* * *

СВІТАНОК

Ще сонце спить,
Іще не ранок.
Я вже не сплю – 
Уже світанок…

Співає пташечка в саду
У мене під вікном,
а я собі рядки кладу
У голові вінком.

Так любо, мило навесні,
кругом цвіте все, зеленіє.
Як тобі, пташко, на Україні?
Чи може теж душа болить?

Так як мені, за Батьківщину
Тривожиться вона і мліє,
Невже народ наш не зрадіє
Не переживе лиху годину.

Та коли все пройде,
В історію полине,
То що ти скажеш внукам?
Де був у цю хвилину?

Чи твоя хата скраю,
Хай інші там вмирають
о, схаменіться, люди!
Що завтра з вами буде?

* * *

ДЕ ЦЕ БАЧЕНО?

Де це бачено у світі, –
Рідну мову не любити?
Слово рідне не цінити
І про віру забувати…

А у нас все це було,
Бога ми усі забули
Церкви попалили,
Леніну і Сталіну служили.

От і дослужились вже…
Тож, просніться, люди!
Не надійтесь на царя,
Бо безгрішного його не буде.

Лиш Бог один святий,
Йому довіртесь нині,
Лиш він спасе єдиний,
Дасть щастя Україні.

(27.04.2016 р.)

* * *

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ

Герої не вмирають!
Лунає скрізь по Україні, 
Вони Вітчизну захищають,
То ж житимуть повіки.

Герої наші здобули
Свободу нашій Україні.
Змінили нас вже назавжди,
Тож думаєм віднині.

Як нам далі жити,
І з ким будем дружити,
Якою мовою говорити,
В які церкви ходити.

Герої – не вмирають!
Вони живуть в наших серцях,
Наші думки читають,
І їх до Бога направляють.

Живіть, герої, вічно!
Міняйте все на Україні!
Щоб життя стало гучне, –
На всенький світ віднині.

Встане із колін Вкраїна,
І заспівають люди всюди,
Прославить Бога кожная родина,
І горя й смутку більш не буде.

(травень 2015 р.)

* * *

СИН ВЕРНУВСЯ

Мій син вернувся із війни
Голову вкрила сивина у 35,
Служив півтора року,
Дружина з дочкою стомилися чекать.

А я щоночі очі зводила до Бога,
Просила його захистить,
Від кулі злої боронить
І повернуть в сім’ю живого.

Синочок мій найкращий в світі
Ти захистив нас, втримав ворогів,
Не дав війні до нас прийти
Батьківщину нашу боронив.

Священний свій обов’язок віддав,
Ти мужній, не злякався.
Дякую, що не влежав на дивані,
Встав і пішов – ворогу не здався.

Я пишаюсь тобою, сину,
Що ти в мене такий,
Хоч я й інших синів люблю,
Радію, що ти повернувся живий.

Живи, мій сину, довго, довго
Будуй країну для дітей
Для внуків, правнуків, нащадків,
Ворогам її не віддавай.

(17.04.2016 р.)

* * *

ДУМА ПРО УКРАЇНУ

Рідна моя Україна –
Біля вікна калина,
Біля річки верба
У тиху воду загляда.

Маки цвітуть на роздоллі,
Волошки й ромашки у полі,
Люди прагнуть до волі,
Й до милості святої.

Прекрасна у нас країна,
Родюча наша земля,
Є ріки, моря і гори,
Лісів і полів доволі.

Тому прагнуть її захопити,
Людей у крові потопити…
Війна за неї у всі часи.
Росіє! Чому ж ти спокою нам не даси?

Ще нам чорнобильська рана болить.
Скільки скалічених, скільки померлих?
Діток не народилось на світ,
Домівок своїх залишило повік?

А тут ще і Крим відібрали,
Неначе ноги у нас відірвали.
Та рвуть уже й Донбас,
І наплювати їм на нас.

Мову нашу плюндрують,
Віру нашу руйнують,
Душу із нас виймають
І на кілок саджають…

Без мови нема України,
Бо загинуть рідні школи,
І буде мати співати сину
колисанку на чужій мові.

* * *

ВІЙНА ЗА УКРАЇНУ

Війна іде за Україну
Вже третій рік підряд
Ні в чім невинні люди гинуть,
Брат братові не рад.

Хто б міг колись подумать
Що це можливо буде,
Що будуть люди гинуть
І горе й плач повсюди.

Ідуть у військо служить чоловіки
Та навіть і хоробрії жінки
країну рідну боронити,
Свої домівки захистити.

Недавно були близькі друзі
Та стали кляті вороги
кругом ревуть гармати,
Які руйнують мирні хати.

Біжать, тікають з дому люди
Ховаються, хто може, від біди
До чого зло призводить, Боже!
Спаси нас всіх ти від ганьби.

Скільки війна зруйнувала домівок?
Скільки убила невинних людей?
Сім’ї розрушила, вдів залишила,
Забрала батьків у дітей.

Скільки скалічено, скільки убито,
Безвісти втрачено, в тюрми заселено,
Все це для чого, яка мета,
Яка безглузда, абсурдна війна.

Але як по іншому, ти ж в нас одна
Рідна Вкраїна, ненька моя.
Як же дивитись, коли тебе рвуть,
Мову і ту вже від нас заберуть.

Путіну мало, крові захотілось
Може вже втопиться в ній
Боже великий, могутній помилуй
Благословіння пошли Україні моїй.

Збережи нашу неньку-Вкраїну
Діток малих захисти,
Зупини ці безглузді війни
І всіх ворогів примири.

Хоч знаєм – істина в слові,
В Біблії – книзі святій
Повинно статися цьому
На землі в останні дні.

(16.04.2016 р.)

* * *

МОЛИТВА ЗА УКРАЇНУ

Боже, великий, єдиний,
Нам свою милість яви
І для поколінь майбутніх
Ти Україну храни.

Ти збережи її, Боже,
Бо у гріхах потопає вона,
Ти освіти її, милість яви,
Чесних людей всіх спаси.

Ти їх поклич всіх до себе
І научи їх як жить
Щоб у гріхах не втопитись
І сатані не служить.

Досить ми вже послужили,
Геть хай іде сатана
70 років Бога гнівили,
Твердили: «Бога нема»…

Що ж ви тепер он притихли,
В церкви усі подались,
Сила де ваша поділась,
Чом же так швидко здались.

А це тому, що безсилі,
З Богом змагатись дарма
Вірити треба у Нього,
Він є один над всіма.

Люди шановні, покайтесь
І схаменіться скоріш,
Духа прийміть в своє серце
З ним у житті веселіш.

Приходьте ви всі до Ісуса,
Він вас чекає давно
І кличе усіх до себе,
Любить і хоче спасти.

Чому ж ви не чуєте, люди?
Серця ваші закам’яніли, 
а очі нічого не бачать,
Ви наче в тумані поснули.

Просніться, почуйте Ісуса,
Довіртеся, й він допоможе
Чому довіряєте людям,
Які вас зовсім не люблять?

Серце ваше проснеться,
І розум ваш оживе,
Думки зовсім зміняться,
Ніхто вже тоді не помре.

Бо Господь нам готує місце,
Лиш там спокійно спочинем —
У домі своєму на Небі
В радості з Богом полинем.

(2001 р.)

* * *

ВЕРНІТЬ ДО БОГА

Не розуміє батько сина,
а мати дочки не збагне,
І що це воно таке сталось,
куди життя нас приведе.

В горілці топлять свою душу
В цигарках, у наркотиках,
У блуд ідуть всі і не думають,
Що ж буде завтра, після нас.

І що нам скажуть наші правнуки,
Яку святиню їм залишимо,
І як нам діток своїх вчити,
коли самі куди йдемо не знаємо.

Нема ні правил, ані совісти,
Все ні по чім, все суєта,
Лиш гроші євро, долари
а їх все мало, все не вистача.

Гляди, і смерть прийшла непрошено
Все залишив для когось,
І вже не треба нічого,
Дружина ж іншого чека.

А що ти знав в житті своєму?
Чи відпочив коли хоч ти?
Робив удень і уночі,
І все для чого – суєти…

Усе пропало, віднесла вода,
І діти цього не оцінять
а ще й поб’ються з-за добра
Жадність людьми опанувала.

Немає на землі добра,
Любов до ближнього пропала
Все заздрість, гордість пойняла,
Душа в людей черствою стала.

Від Бога всі ми відійшли,
а сатана цьому і радий
Він хоче зла, ми зло створили,
За ним до Бога не потрапим.

Усе нам ніколи, усе в турботах,
Заклопотані і геть сліпі,
Не бачимо, куди ми котимось
У прірву, в пекло, майже всі.

Не помічаєте, служивши ідолу,
Вважаєте, що ви святі.
Відкрийте Біблію, невже не бачите.
Цих десять заповідей для нас усіх.

Ісус чекає нас, щоб ми покаялись,
Щоб ми одумались і вбереглись,
Хутчіш ідіть, щоб не спізнитися,
Чекати вічно не буде Він.

Бо скоро знову Він прийде,
от-от настане та пора,
І все тоді покинете…
а куди ж полинете? Ніхто не зна…
(2001 р.)

* * *

МОЛИТВА ЗА СИНА

Боже, молюся до тебе за сина —
Милість свою пошли, де він скажи?
Сину, синочку, соколе мій,
Де ти блукаєш, вісточку дай?

Прийди додому і посміхнись,
Радість і спокій серцю верни,
ангел мій, любий мій сину,
Бога молю я за долю твою.

Вірю, що він почує мене
І благословення для тебе пошле.
Довго скитатись по світу, можливо,
Важко тобі доведеться в житті.

Знай, що чекають на тебе вдома,
Люблять і вірять, що ти вже в путі.
Повертайся, синочку, живий і здоровий
Бог хай тебе збереже у дорозі.

Вірю, що він тобі допоможе.
Слава Ісусу! Слава Богу!
Боже, пошли для синів моїх
Долю щасливу, щиро я прошу!

Дай їм роботу, їх шлях освіти
Разом з Тобою усі щоб ішли,
Вбережи їх від всякого зла і неправди,
Віру в їх серце вклади.

Дай їм смиріння, мудрості і терпіння,
В мирі з Тобою вони, щоб жили,
Ти научай їх, не залишай,
Веди за собою, оберігай.

Слава Тобі хай лунає по світу
По дорозі до вічності їх направляй.

(серпень 2001 р.)

* * *

СЕНС ЖИТТЯ

Роки летять у даль небес,
Так швидко час минає
Нічого вже не повернеш,
Життя вогонь згасає.

Підходить старість сивочола,
І мудрості нам добавля.
Виросли діти, відлетіли,
Для чого ж нам дано життя?

Воно ж таке коротке,
Що ніколи спочить
Спішиш весь час в дорозі.
а може, зупинись?!

Задумайсь, любий друже,
Поки надія є,
Що ж буде після смерті
куди душа піде?

Адже Бог дав нам душу,
Яка повік не вмре,
Їй чи у пеклі жити
Чи в рай вона піде.

Це важко зрозуміти,
а ти повір і все
Бо так сказав Господь:
– Життя повік не вмре.

Якщо повірити зумієш,
Життя нове почнеш,
Які би муки не терпів
Забудеш все, бо з Богом ти підеш.

Життя є на небесах,
Туди Ісус пішов
І приготовив місце вже
Для кожного із нас.

Лиш відвернися від гріхів,
Покайся, щиро помолись,
І Бог усе тобі простить,
До себе в царство запросить.

Без віри – життя марнота,
Надія нам сили додава,
Любов гріхи всі покрива
І в вічне царсто направля.

Людина повинна любити
Так, як Господь всіх любив,
Гріхи усім прощати,
Щоб і нам їх Ісус простив.

ось істина проста:
Любов усе перемагає,
Вона ніколи не згасає –
У цьому сенс життя.

(10.09.2008 р.)

* * *

МОЄ ЖИТТЯ

Життя мене зовсім не бавило:
З дитячих літ сумую я,
Без батька байстрям виросла,
а мати хворою була.

Брат єдиний був у мене,
Та не любив мене зовсім,
Жорстоко бив мене і лаяв,
Бо сам не знав він що творив.

І ось не стало вже і мами,
І брат покинув світ оцей
отак підем і ми…
одне питання лиш: «куди?»

В подружньому житті шукала
Радості і щастя я…
Та не знайшла його, і там
Лиш біль та смуток, та печаль.

Життя обманює мене,
Неправда гірко серце крає.
І судять, гадять всі мене
Себе ж не бачать…

Своєю міркою кожен міряє,
Не вірять правді, а брехні
І раді, коли плачу я
В горі моєму, в самоті.

О, Боже, змилуйся над нами, –
До Тебе, чуєш я гукаю, –
Ти вбережи мене від муки,
Життя моє направ до раю.

Живу я нині і радію
І славлю Бога на Землі,
Бо Він один слави достоїн
Навіки вічній. Амінь.

(06.02.2001 р.)

* * *

СПАСИ!

Спаси моїх дітей, Ісус-спаситель,
Всім серцем я тебе благаю,
Ти їх души освіти,
Й поведи до свого раю.

Оберігай ти їх від зла,
Ти научи їх, ісцели,
Рідного батька заміни,
Їхнє життя благослови.

(2001 р.)

* * *

ПОДЯКА БОГУ

о, Боже, душа моя жива —
Вона бринить і повниться любов’ю,
До Тебе, рідний наш слуга, звертаюсь,
Для українців дай миру і спокою.

Якою сліпою я колись була,
Не бачила, куди іду,
У темряві довго блукала,
Та Бог сказав: «Я тебе люблю…»

Невже мене ще любить хтось?
О, Боже, що я чую.
І я тобі потрібна ще
Ти зачекай, уже іду я.

Спасибі, Боже, що вберіг
І погукав до Себе.
Тепер з Тобою я повік,
Життя не мислю вже без Тебе.

Тобі служити хочу я,
Прославлять Твоє святе ім’я,
Пробуджувати сплячі душі,
Не піддаватись більш спокусі.

Щоб і вони тебе пізнали,
Гріх свій із душі зняли
І вічне царство віднайшли,
По-іншому, що жити стали.

Ти пробуди моє село
Так як мене ти пробудив,
Створи тут церкву ти Свою
З людей святих…

(07.01.2001 р.)

* * *

ДЯКУЮ

Гонять худобу пасти в поле,
а десь співає соловей,
Щиро дякую тобі, доле,
Що душа сповнена пісень.

Вона тріпоче і співає,
Усе вірші вона складає,
Про все на світі забуваю,
Бо щиру, чесну душу маю.

Я не помру, я буду жити,
То ж нічого мені тужити,
Та ще багато слід зробити,
Щоб Царство Боже заслужити.

Я дякую Тобі, Ісусе,
Що пробудив мене, омив
Святою своєю кров’ю,
Мою ти душу оживив.

(квітень 2016 р.)

* * *

ПОХМУРА ВЕСНА

Вже третій день дощі ідуть
Весна якась похмура, мокра.
На душу лиш тягар кладуть,
І сумно мені вкотре.

В городі зілля підроста,
Я так люблю його сапать
але тоді, коли погода,
а не так, щоб грязь топтать.

Зійшла картопля й буряки,
Вже відцвіли буйно садки,
І суниця пишно зацвіла,
Видніються із землі хатки.

Хатинки любі, рідні, милі,
На моїй славній Україні
В моєму рідному селі,
Де років стежки пролягли.

(квітень 2016 р.)

* * *

НЕ СПЛЮ...

Не сплю, сиджу міркую,
Рядки лягають на папір,
За дітьми часто я сумую,
Та внуків би мені у двір.

Я так люблю із ними гратись,
Люблю дивитися на них,
Вони неначе пізні квіти,
Що розцвітають восени.

Мої внучата чорноокі,
Розумні, жваві пустуни,
Дівчатка й хлопчики моторні
Життя продовжують вони.

Я хочу чути їхній сміх,
Дзвінкий і чистий, як струмок,
Чому так рідко бачу їх,
Не виходять вони із думок.

Щасливі, мабуть, люди ті,
Де в хаті луна дитячий сміх
Де діти граються в дворі
І радують рідних своїх.

Та моя доля в школі,
Там проходить все життя,
І дякую за те я долі,
Що так пройшло моє буття.

Любила діток я з дитинства,
То ж до душі працю знайшла,
І серце й душу я вкладала,
Свій розум дітям віддала.

(травень 2016 р.)

* * *

ВЕСНА

Прийшла весна зеленоока
Вже вкотре у моє село
Все ожило, все оновилось,
Життя знов буйно зацвіло.

Цвітуть тюльпани у саду
І яблуні, і вишні у цвіту
Радіють сонечку, весні,
Співають пташечки в гаю.

Люди клопочуться в городах,
Щось садять, сіють, поливають
Весь день вони на ногах
Так заодно і загорають. 

Нема коли, усе в роботі:
Весняний день же рік годує
Прекрасні люди в нас на Україні,
Що свого часу не марнують.

Отак життя за роком рік,
За осінню весна усе міняє
а потім скінчивши свій вік,
Зима коси білим снігом замітає.

Та хоч сивина в косах,
а душа рветься у політ,
Вірші складає, казку пише,
Вона невтомно життям дише.

Роки пролетіли, весни промайнули,
Спомин ранить душу
Молодість не вернеш, діти підросли
Жити для них мушу.

(15.05.2016 р.)

* * *

КОХАННЯ

Кохання не вимірюють словами,
Воно в ділах, у подиху, в зітханні,
коли кохаєш, не слідкуєш за роками,
І томишся в жагучому бажанні.

Бути з коханим в радості і в смутку,
Зігріти душу змерзлую любов’ю,
Підтримати, допомогти як другу
Поплакати удвох, а потім усміхнутись.

Коли кохаєш, то не зрадиш цьому,
Бо серцю не накажеш роздвоїтись,
Воно іншого вже не сприймає
І не бажає так ганьбитись.

Кохання – чисте почуття,
Неначе крапелька роси,
Неначе із очей сльоза,
Що із самого серця витіка.

Кохання не вимірюють роками,
Воно з роками не старіє,
Як той струмок тече і не міліє
Хоч тіло в’яне – воно лише міцніє.

* * *

ТИ ГОВОРИШ...

Ти говориш – не любиш мене,
а очі перечать словам твоїм:
Поїдають і свердлять, бажають,
Ну от ти і здався бажанням своїм.

Словами ти колеш і боляче раниш,
а руки шукають мене.
Для чого себе ти так мучиш,
адже я також бажаю тебе.

Бажаю єдиного багато вже років,
Хоч часом і злюся на тебе, і плачу,
коли мені боляче робиш…
Та все я прощаю, тому що кохаю.

Кохання мить пізнати – щастя,
коли і сльози, і печаль, і радість
Зуміло все перемішаться
Й палким цілунком увінчаться.

(2016 р.)

* * *

НЕ ХОЧУ

                       Максимку

Я не хочу, щоб вмирали діти:
Вони родилися для щастя жити,
Нехай замовкнуть всі гармати в світі,
І стануть матері радіти.

Хай більше не вмирають діти,
Землю нехай не поливає кров…
Гей, чуєте ви, президенти!
Хай переможе Божая любов.

(осінь 2015 р.)

* * *

ОНУЧКА

Чекала дочку все життя,
Та, мабуть, не судилось,
Таке воно наше буття,
Та внучка народилась.

Якою ж радістю було
Це чудо вже для мене,
коли в січневий зимній день
На світ з’явилося життя нове.

Ім’я дали їй незвичайне –
Валерія, аби здоровенька була.
І от сім рочків промайнуло,
Вже перший клас вона кінча.

Розумниця, красунечка чорненька,
Моя онучка дорогенька,
Вишиванку й віночок надягла
Наша україночка маленька.

Зростай здоровенька,
Розумниця ти наша.
На радість всій родині
Та рідній Батьківщині.

(15.05.2016 р.)

* * *

МОЄ БАГАТСТВО

Чотири сини маю я,
Це все моє багатство.
коли родила їх восени,
То пісню мені наспівали.

Було в баби три сини,
Усі були восени, восени,
Наче вони пророкували,
Бо восени родились усі три.

А четвертий мій синочок
Родився вже повесні,
В червневий літній день,
коли ще теплі світлі дні.

Оце моє багатство – діти.
У них всю душу я вкладаю,
Всі скарби на землі віддам за них,
коли потрібно, навіть і життя.

Бо коли четвертого родила,
Минуло мені вже сорок три
– Це небезпечно, – лікарі твердили.
Боялись, щоб роди мене не убили.

Але Бог рішає, кому жити,
а кому вже час вмирати.
Вижила я і мій Максимко,
а лікаря уже нема…

* * *

Я ДОВІРИЛА БОГУ...

У ту хвилину я не боялась смерті,
Бо Богу я довірила життя
І лиш молилась щиро і відверто,
Щоб врятував моє дитя.

Лікарі не вірили, боялись,
До операцій готовили мене
Прийшла пора і син мій народивсь,
Рівно о 24 годині дитя закричало.

Живий, здоровий мій Максимко
Зі мною також все гаразд
Здивувались лікарі навіть тоді,
Так не родили навіть молоді.

І тут я бачу Божу руку,
Бог був зі мною у ту мить
І дав можливість обом жить,
І світ оцей ще більше любить.

Якби не вірила, не мала б сина я,
І якби тепер без нього я жила,
Не уявляю навіть, що було б,
куди б мене життєва стежка завела.

Яка мені тепер розрада,
коли вже старші відлетіли,
Максимко – це моя відрада
На старість років – нагорода.

Вже десять років промайнуло,
П’ятий клас уже кінча.
Розумний, добрий щебетунчик,
Уже він твори і казки склада.

Живіть же, мої соколята,
Злітайтесь ввись мої орли,
Ви тільки віри не втрачайте.
Господи, вбережи їх від ганьби.

Ідіть дорогою ви твердо,
До щастя хай веде вона.
Досягайте мрії вперто,
Якою б тяжкою стежина не була.

Нехай вогонь життя не гасне,
а Бог хай сили додає,
Синів, дочок ростіть ви гарних
Цінуйте щастя ви своє.

(16.05.2016 р.)

* * *

АЛЬОША

            Євдощуку
    Олексію Олександровичу,  
           воїну АТО

Помер солдат, закрив вже очі,
Помер славний козак альоша,
Він жив в Житомирі, учився в школі,
Любив бувати в бабусі у селі.

І сколихнулась вся Україна:
– Убили, чули – вже немає…
Убили хлопця на війні.
Хто його знав, сльозу втирає.

Яким же болем ця війна
У кожне серце поселилась
Звідки взялася ця біда?
На нашу землю чом звалилась?

Загинув син, немає внука,
Товариша, коханого… розлука
І вічний сон… Яка ж це мука!
Не виплакати сліз, на серці туга.

Горює мати, батько і рідня,
а син злетів вже в небеса
Піднявсь на крилах наш орел,
Нічого більш йому не треба.

Не плачте, рідні, не горюйте,
Помер він, як герой хоробрий,
Спасав країну він від смерті,
Життя за неї він поклав.

Немає більшої любові,
Хто душу свою віддає
За свого друга, за Вітчизну,
За своїх рідних, серцю близьких.

Не помирають ці герої,
Вони всі у небеса злітають
І з неба зіркою сіяють
Їх душі світлі і святі.

Так і Ісус за нас помер,
Бо щиро нас усіх любив,
Та в третій день уже воскрес
І в небо до отця злетів.

(17.05.2016 р.)

* * *

ТІЛО І ДУША 

        На похорони Альоші

(поема)

І частина

Сьогодні в нас не свято –
Хоронять у селі солдата.
І збіглося у центр усе село.
Ця звістка облетіла кожну хату.

Проводжають в останню путь козака,
Несуть вінки і стелять квіти,
Бо убив каїн свого брата,
Усі сумні, і плачуть навіть діти.

Стоїть мати біля труни,
Гірко плаче і мліє, пада до землі,
а поруч солдат, брат молодший,
І батько теж стоїть військовий.

Не вберіг синочка, не успів.
Ворожа куля зупинила серце.
За свій народ боровся, як умів,
Ішов у бій і не лякався смерті.

Командиром, кажуть, був, сержантом,
командував він взводом третій рік.
Був ранений не раз він під Донецьком
Та на Херсонщині в бою поліг.

Він не пішов з мечем в другу країну,
Свою захищав він Батьківщину,
Та вже упав у вічний сон,
У рідну землю він пішов.

ІІ частина

Душа ж його пішла до Бога,
Що скаже Бог йому в цю мить,
Яка цю душу жде дорога?
Чи зможе Ісус гріхи простить.

Надія є поки жива людина,
а після смерті, пізно вже,
Потрібно лиш одна хвилина
Сказати: «Господи, прости мене!»

А часом так буває,
Що хвилини і не вистачає.
І не встиг сказати слово це,
Промовити в своєму розумі і в серці.

Останній шлях… до Бога.
То ж зупиніться, люди всі!
Просніться, схаменіться!
Й до Ісуса наверніться.

Поки надія є, віру шукайте
І свої душі вже спасайте,
Моліться за Вкраїну-неньку,
За нашу матінку рідненьку.

Бо гине у гріхах вона,
У крові невинній потопає,
Правди в світі вже нема,
Й брат брата убиває.

Ставайте на коліна, люди
Схиліть голови свої повсюди
В пості, в молитві каяття
До Бога всі зверніться.

(20.05.2016 р.)

* * *

УЧИТЕЛЬСЬКА ДОЛЯ

Учительська доля нелегка
Відповідальна за дитячі душі
Ростити їх, плекати, научати,
а потім у вир життя пускати.

Як це прекрасно і тривожно:
Ми сієм зерна в майбуття,
З ним ми ростем, живемо,
Проходить так усе життя.

Серця свої ми віддаємо дітям,
Вкладаєм в них часточку себе,
Навчаємо їх в світі жити,
Життя і світ оцей любити.

Не можна дати те, чого нема,
Тож маємо бути ми багаті
І серцем, розумом, душею,
Любов’ю до дітей вогнем палати.

Любити мусимо ми їх
Батьківською любов’ю,
аби не ранити когось,
Не покалічить долю…

Вчитель не має права ненавидіть,
Діти для батьків – найбільший скарб
І в наші руки вони діток віддають,
То ж будь їм щиро рад.

Учителю, ти шлях у майбуття,
Яка почесна місія твоя;
То ж будь відповідальним,
Віддай все краще ти сповна.

Нехай вже сива твоя голова,
Ти все ще сієш вічне, мудре,
Твоя душа ще зовсім молода,
Нехай все буде в тебе добре.

Твій розум в дітях проростає,
Передають дітям, внукам, поколінням.
Вогонь життя ніколи не згасає,
Вони уже несуть його онукам.

Учитель – це воїн світла,
Який воює за долю людей,
Показує дорогу в темряві
Неначе Прометей.

(16.05.2016 р.)

* * *

В СЕЛІ

Буяють трави.
На порозі літо,
Та чути запах ще весни,
П’янкого, запашного цвіту.

Ідуть дощі рясні
І прохолодні ночі
В городах все вже підроста
Та бур’янами покрива.

Чекають сонечка, тепла,
Щоб підсушило трохи землю
Яка прекрасна ця пора,
Діти чекають, щоб піти на греблю.

Та тільки сонце припече,
Всі вийдуть на городи,
отак в селі життя тече,
У кожного свої турботи.

Дорослі й діти всі працюють,
Часу даремно не марнують,
Бо літній день весь рік годує
То ж клопоту він потребує.

Діти грають у м’яча,
Виходять часто на дорогу,
Спілкуються аж до темна,
а матері вже б’ють тривогу.

Додому кличуть їх вечерять,
Худоба з поля поверта,
То ж треба все попорать,
Усіх нагодувати, та й спать лягать.

Бо завтра знов до праці
Ще до схід сонця треба встать,
косити трави, подоїть корови
Та вчасно сніданок приготовить.

І на город сапати бур’яни,
Спасати картоплю й буряки,
З городу стомлені всі йдуть,
Смачні обіди їх вже ждуть.

Отак в селі люди живуть
Та ще і на роботу ходять,
Хоч трохи грошей десь зароблять
На хліб, харчі та одяг.

То ж працьовиті наші люди,
І Україна жити буде,
Хоч депутати нас підводять,
Гроші гребуть, хоч і не роблять.

Шановні депутати, схаменіться
І до людей обличчям поверніться
Не соромно так вам жить
Та перестаньте уже биться.

Бо соромно за вас, усі розумні,
а, наче діти ви малі, товчетесь.
Який ви приклад подаєте дітям,
Нашим патріотам маленьким.

(18.05.2016 р.)

* * *

ВСТАВАЙ, УКРАЇНО!

Вставай, Україно, ой не спи,
Прокиньтесь мої чорнобриві,
Бо більш не буде вже весни
Такої світлої і молодої.

Вкраїна встає з колін,
За волю бореться народ,
За життя майбутніх поколінь,
аби не згинув український рід.

Кримські татари не мовчать,
Борються за свої права,
Джамала їде вже співать,
На Євробаченні перемагать.

Перемагає Україна скрізь,
Росію також переможе,
Надія є у нас усіх,
То ж спати нам не гоже.

Трубіте сурми у Карпатах
Та починайте наступ, вже
Долати труднощі пора –
На всіх фронтах війна іде.

Війна іде за Україну,
За що там бідні люди гинуть,
То ж починайте щось робить,
Досить нас грабувати і ганьбить.

Гей, ви, політикани, багачі
Народу свого палачі,
Знахабнілі та пихаті
Сієте сльози в кожній хаті.

На вас також вже суд зійде,
Бо Бог все чує і все бачить,
Вам це даремно не пройде,
За людські сльози Бог відплатить.

Багатство ваше пропаде,
Все бур’янами поросте,
Не буде спокою уже ніде,
І кожен з вас тоді заплаче.

Покайтесь, прозрійте, схаменіться,
В крові людської не втопіться
Життя, воно таке коротке,
До Бога наверніться.

Роздайте бідним, поможіть,
В могилу грошей не візьмете
Та в землю, в економіку вкладіть,
а то все в банки ви кладете.

Та за кордони не везіть,
У Батьківщину їх вкладіть
Хай процвітає вже вона
І люди хай не мислять зла.

(18.05.2016 р.)

* * *

МРІЯ

Настане світлий день,
З колін Вкраїна підніметься,
Розправить плечі кожен син,
І кожна мати ще всміхнеться.

Не буде ката на землі,
Не потопатиме вона в крові
Бо кожен, хто надію має,
До Бога навернеться.

Землю звільнять від снарядів,
Засіють буйно вже хлібами,
І розцвітуть сади й поля,
І будемо врожаю ми чекати.

І вродить хліб, і буде пісня
Звучати щиро на вустах,
Врага не буде супостата,
Вкраїна встане молода.

Кожная прекрасная дружина
Подарує Україні сина,
Щоб не перевівся наш козацький рід
І мужньо захищати Батьківщину міг.

І станем сильні ми, тоді
Ніхто нас не переможе,
Підемо гордо по житті,
Хай Бог нам допоможе!

(31.05.2016 р.)

* * *

РЕЦЕПТ УСПІШНОГО  УРОКУ

       Присвячується колегам

Прийди до діток, посміхнись,
У їхні очі подивись,
контакт знайди, його тримай
І на уроці не куняй.

Схему уроку намалюй, 
Думку дітей сюди врахуй,
Мету і цілі вірні став,
а краще аби клас їх склав.

Сам більш мовчи і не кричи
Діток учити говори,
На групи й пари їх діли,
Цікаві завдання знайди.

Їх до роботи зацікав
Тож презентацію представ,
а краще діток підключи,
Їх лідерами бути вчи.

І не забудь про відпочинок,
Що для дітей головне – гра,
Будь сам артистом, виступай
І учнів цьому ти навчай.

Вчи не боятись говорити – 
адже важлива кожна думка,
Помилку можна виправити,
Щоб у житті не повторити.

І результат буде, лиш повір!
Душа дитини – це як твір,
а ти — творець, художник, скульптор
Тож направляй процес у вірне русло.

Ліпи, твори, малюй, людину
Тобі дана поважна роль.
Тож не зламай життя дитині
У вихованні не нашкодь.

(листопад  2016 р.)

* * *

ПРО СЕБЕ

Мені уже за п’ятдесят… 
Вже гасне день, та ще не ніч.
Так хочеться побачити внучат – 
Душа ще рветься у політ.

Складає вірші і співає,
Її вогонь ще не згасає.
Вона жива ще й молода,
Хоч сива вже вся голова.

Ні не помру, я буду жити…
Я маю те, що не вмирає.
Цілющу воду, слово Боже, 
Воно мене лиш оживляє.

Навчає жити і трудитись,
Любити ближнього свого,
Вірити щиро і молитись,
На цій землі добро творити.

Так хочеться, щоб люди стали
Хоч трішечки добрішими.
Любили світ, країну, поле,
Були всі щасливішими.

Бо без любові – все марнота.
Усе загине, пропаде, помре.
У ній закладено весь сенс життя.
Любов’ю створено усе живе.

(31.03.2017 р.)

* * *

УКРАЇНОЧКА

Україночка маленька – 
Внученька рідненька:
Чорні оченята,
Як у мами й тата.

Ось вона малює
Сонечко у небі,
І дерева й квіти,
Любов’ю зігріті.

У крихітних ручках
олівець працює – 
У очах зірниці,
Личко світлом сяє.

Розумна і мила,
Радісна й вродлива – 
красунечка наша:
Будь завжди щаслива!

Цей малюнок гарний
Подарую бабці, – 
Хай мене згадає 
Й щиро посміхнеться.

А з собою візьму
Її добре серце,
Просту, щиру вдачу,
Й любові озерце.

(29.03.2017 р.)

* * *

ЮНІЙ ЛЮДИНІ

Твори добро, дитино!
І у твоїй родині
Засяє зіронька в душі
На радість Батьківщині.

Твори добро, бо ти людина!
Тому любити все повинна.
Цей світ такий прекрасний, 
Зелений і смугастий.

Плекай надію і любов,
а віру в душу поклади.
Нехай вона співає знов і знов!
Радісно дорогою добра іди.

Хто сіє зерна доброти,
Пожне щасливе жниво.
Матиме щастя він завжди – 
Добро добром і відплатило…

Якщо ти сієш кругом зло,
Його і сподівайся.
В душу твою воно вросло – 
Не жди добра, а начувайся.

Бо зло повернеться до тебе,
І гіркі сльози ти пожнеш.
Та ображайся лиш на себе –
Ти в світі один раз живеш.

Тож виполи бур’ян в душі,
Поки не став дорослим.
Помилки виправляй свої,
Щоб стати батьком добрим.

Люби людей, рослин і звірів,
Веселку в небі, ясні зорі, 
Цей світ такий чудовий,
Стежинку, що веде до школи.

Почуй, як пташечка співає,
Шумить струмок весняний, 
Десь коник у траві сюрчить,
Поглянь на захід сонечка багряний.

І грім у небі полюби,
І рясні літні зливи,
У цвіті рясному садки,
Та соловейка переливи.

Ось вітер травами колише – 
Земля неначе живе й дише,
І чути запах свіжої ріллі,
Не сплутаєш який ні з чим в житті.

Ти син своєї Батьківщини!
Вона як матінка одна – 
Не зрадь її і захисти
В тяжку, лиху годину.

(29.03.2017 р.)

* * *

КИЯНКА

Київлянка Катя –
Весела, привітна,
Чорні оченята,
Щира добра вдача.

Все вона в турботах,
Вранці жде робота,
І про всіх подбає,
Хоч пізно лягає.

Треба все прибрати,
Вечерю зварити,
Донечку навчати,
Та чоловіка кохати.

Ще вона гарненька,
Струнка, чепурненька,
Смак чудовий має,
Й за собою доглядає.

Любить всю родину
Й рідну Україну,
Чоловіка й тата,
То ж буде багата.

То ж буде щаслива
Її вся родина,
Та рідная мати – 
Славна Україна.

(1.04.2017 р., м.Київ)

* * *

ЗАПОВІТ

Як помру, то ви не плачте –
краще пісню заспівайте,
Щирим українським словом
Все мене згадайте.

Поховайте у селі, де трави
Й жито колоситься,
Де ліси густі з грибами,
В рідній Студениці.

А ховаючи, співайте
Гучно Бога прославляйте,
Пам’ятайте: я була щаслива,
Бо всіх вас любила.

На моїй могилі каменю не ставте —
Посадіть берізку, виростіть калину,
Побудуйте столик й лавочку під ними
І приходьте часом, щоб мене згадати.

Та живіть у мирі
Ви ж одна родина.
У цілому світі – це 
Найбільша святиня.

То ж шануйте правду,
Не цурайтесь мови,
Рідную Вкраїну
Бережіть, як маму.

(1.04.2017 р.)

* * *

ЯК ЖАЛЬ…

Нема роботи, стоять заводи,
Фабрики закриті, не працюють,
Люди самі як можуть виживають,
а депутати лише кишені набивають.

Земля хазяїна не має – 
один узяв, другий, третій…
Вижали з неї усі соки
Й покинули… нехай бур’ян буяє.

Ми землю маєм, є ресурси – 
Та все за кордон ми відправляєм.
Невже ми за європейців гірші?
Чому нічого самі не виробляєм?

Створімо Європу ми на Україні!
Чому б і ні? Давайте працювать!
Невже ще мало грошей вам?
Який в них сенс, якщо вони лежать…

Вкладаймо в економіку – 
У місто та в село,
У школи, лікарні, дитсадки,
Щоб люди з України не втікли.

Розумні, мудрі, працьовиті,
Чомусь всі їдуть за кордон.
Не треба вони нашій державі.
Як жаль… До чого ми дійдем?!

(2.04.2017 р.)