Марія Романюк-Крижанівська
РОМАШКА
(казка)
Жила, росла у лузі проста квітка Ромашка. Нічим не примітна, з ніжними пелюсточками і жовтими, як сонечко оченятами. А поруч неї червонів гордий красунчик Мак.
Якось він каже Ромашці:
— Ти така жалюгідна, непривітна, ростеш ту, тільки місце займаєш у лузі. Ніякої користі від тебе. А от я — інше діло. Всі мене бачать і кожен хоче зірвати. Всі милуються моєю красою.
Ромашка нічого не сказала, тільки важко зітхнула…
— Ох!
Коли це налетів вітер. Похилив трави, дерева, квіти. Закрутив він, закружляв над лугом. Сипнув сильний дощ. Мак затремтів від страху, похилився до землі, пелюстки червоні облетіли. Залишилось тільки зелене стебло. Навіть непомітно стало де він цвів.
Закінчився дощ, виглянуло Сонечко із-за хмар, посміхнулося Ромашці і сказало:
— Рости, цвіти, прекрасна Ромашко!
І вона стала ще біліша і чистіша, нахилила голівку і подякувала Сонечку. І ще довго цвіла на лузі – сильна, ніжна, прекрасна, наче царівна. Адже слово ромашка означає — «королівна». А ви знали про це?
З цього часу вони більше ніколи не сварились, а навпаки, вони стали хорошими друзями.
ВОВК І ЛИСИЧКА
(казка)
І частина
Жив був на світі, у темному, дрімучому лісі Вовк. Мав він хатку тепленьку, дружину рідненьку і діток як квіток. Словом все було в нього, як у людей…
Та от одного разу пішов Вовк на полювання і зустрів Лисичку. Вона якраз курочкою ласувала. Вовк привітався і запитав:
— Де це ти таку жирну курочку спіймала?
— Ой, Вовчику, не повіриш, оце йду стежкою, дивлюсь: курочка в кущах сидить, так і тягнеться до рук. Ну як тут пройдеш мимо. Допомогла їй вибратись із кущів. А вона така жирненька, так і проситься до рота.
— Ой, Лисичко, я теж хочу курятини. Ти так смачно розповідаєш…
— Ну що ж, я тобі допоможу. Давай підемо в село, там їх повно ходить.
Вовк послухався і пішов до села. Лисичка каже:
— Ти лізь он у той двір, а я подивлюсь тут, щоб ніхто не помітив нас.
Вовк і поліз. Коли чує — собака як загавкає… Хазяїн вибіг з рушницею і на Вовка. А Лисички і слід простив. Вовк як дремене у ліс, насилу втік. Ледве живий зостався.
Після цього не їсть курятини, а лише м’ясо диких звірів, ловить рибку, та «пасеться на галявині». А ви як думаєте? Це так чи не так?...
ІІ частина
Чи мало чи багато часу спливло — Вовк постарів, набрався мудрості. І от одного разу під час прогулянки зустрів Лисичку:
— Ой, Вовчику, ти такий красень став, в тебе така фігура. Ти мабуть якусь спеціальну дієту приймаєш, та спортом займаєшся.
— А як же, Лиско, спорт – це здоров’я. Я тепер взагалі веду здоровий спосіб життя.
— А як це? Навчи мене.
— Та дуже просто, не їм м’яса курячого, а лише собаче, та рослинну їжу споживаю, спортом займаюся.
— Покажи мені, як це.
— Добре, пішли зі мною.
Вовк привів лисичку у двір, де був злий собака відв’язаний, сам сів у кущах, а Лисичці каже:
— Ти лізь туди у двір, а я тут побуду. Там є дуже смачний і жирненький собачка. Лисичка пішла, а собака був дуже великий і злий і кинувся за нею. Вона насилу втекла.
Після того їхня дружба закінчилася. Не сподобалося Лисичці, як Вовк провчив її. От і казці кінець. А хто прочитав молодець.
ДУБОК З РУКАВИЧКИ
(казка)
Гралася взимку Наталочка біля лісу і загубила рукавичку. Бігла мишка з жолудем у зубах. Забігла в рукавичку і стала в ній зимувати. Тепло, затишно їй.
Живе мишка, чай попиває із самовару з бубликами.
Прийшла весна. Пригріло ласкаве сонечко. Маленька жителька залишила рукавичку і побігла в поле. А жолудь залишився.
Пішов теплий рясний дощ. Намочив рукавичку. Розбух у ній жолудь. Пригріло сонечко. І з рукавички вистромився маленький дубок. Весняного теплого дня вийшла Наталочка на прогулянку і побачила свою рукавичку, а в ній дубка.
Зраділа дівчинка. Забрала дубка з рукавичкою і посадила біля будинку.
Наталочка росте і дубок росте.
КІТ І СОБАКА
(казка)
Жили були в одному дворі кіт Васько та собака Тимко. Собака не дуже любив кота, гарчав до нього, не хотів ділитися харчами. Кіт також побоювався собаки, сичав і нявчав до нього, захищаючись.
Так жили вони, поки одного разу собака не відірвався з цепу. Тимко кинувся на Васька, виставив гострі зуби і загарчав. Васько кинувся на паркан і зашипів, піднявши хвіст.
Довго чи ні вони так стояли, але раптом Васько як заричить, як занявчить і кинувся на Тимка.
— Ах ти, клятий собако, скільки ти будеш мене лякати. Я не боюсь тебе! І вчепився кігтями в морду собаки. Собака загарчав, потім заскавчав і побіг геть, заховавшись у буду.
Пройшло трохи часу. Через декілька днів Васько грався у дворі. Тимко в цей час обідав. Він облизнувся глянув на кота і каже:
— Ваську, іди покуштуй, яка смачна каша. Не сердься на мене.
Кіт підійшов до миски, а собака стояв, і висолопивши язика задоволено дивився. Понаїдавшись Васько і Тимко задрімали в собачій будці.
З того часу вони більше ніколи не сварились, а навпаки — стали хорошими друзями. Дружба — велика сила!
За матеріалами: Марія Романюк-Крижанівська. «Потічок». Практичний посібник. Твори для дітей. Розмальовка. Житомир, видавництво ФОП О.О.Євенок, 2021 р., 27 с.
Ілюстрації в посібнику взято з інтнернету.
Читаймо також на "Малій Сторінці":
