На сайті
укр рус Дошка оголошень Додати оголошення

Марія Пономаренко, "Зимова казка"


Марія Пономаренко

ЗИМОВА КАЗКА

Марія Пономаренко, Зимова казкаВже осінь пішла собі спочивати, а зима чомусь барилася. Принишклий ліс ще тільки дрімав, адже не міг заснути, бо не було в нього теплої снігової ковдри. Нелегко й звірятам. Ніяк не міг зігрітись у своїй постельці їжачок Голочка, мерзлякувато тулилося до теплого маминого боку ведмежа Ласунчик, та найгірше зайчикам Буханчику й Стрибайчику. Саме поскидали вони свої сіренькі кожушки та повдягали сніжно-білі. А як вийдеш у них зі своїх хатинок, коли біле так далеко видно?
Зажурилися зайчата: так хочеться їсти, та й лапки не завадило б розім'яти. А тут ще тітка Сойка сіла на найвищу сосну і закричала:
— Біда! Біда! У нашої Зимоньки-Зими нещастя! Злий Північний Вітер украв лантуха із снігом. Що ж воно буде? Біда! Біда!
— Он воно що! — сказав Вуханчик братикові Стрибайчику.— Треба щось робити...
— Але що? —розгубився Стрибайчик.— Хіба ми зможемо перемогти Північний Вітер, адже він такий лютий і дужий!
— Удвох ми, звичайно, нічого не вдіємо,— погодився Вуханчик.— Та, може, щось порадить дідусь Вухань.
Марія Пономаренко, Зимова казкаДідусь уважно вислухав малят і зітхнув: — Північний Вітер не тільки злий, а й підступний. Так просто лантуха із снігом не віддасть.
— Що ж робити, дідусю? — спитав Вуханчик. Старий Вухань ласкаво подивився на внука:
— Лихові можна зарадити, та тільки чи витримаєш випробування?
— Витримаю! — твердо мовив Вуханчик.
— Але насамперед пам'ятай, що з рук ворога нічого не можна брати. І до Палацу Північного Вітру ти повинен іти сам.
— А я? — образився Стрибайчик.
— Ми будемо чекати, а це теж нелегко.
Ох, як же Вуханчик мчав до палацу, де мешкав Північний Вітер!
Коли зовсім знесилювався, то спочивав трохи, а потім знову рушав у дорогу.
Здавалося, Північний Вітер тільки й чекав на гостя, бо вилетів назустріч:
— Ласкаво запрошую, Буханчику! Радий тобі, дуже радий!
— Спасибі, — подякував зайчик.— У мене є до тебе справа.
— Справа? — удавано здивувався Північний Вітер.— Полишимо всі справи, давай-но краще я пригощу тебе,— і він підвів зайчика до столу, вставленого різними овочами. Там була навіть капуста. В зайчика аж слина потекла, проте він згадав наказ старого Вуханя...
— Дякую, але я не голодний.
— Не голодний, кажеш,— посміхнувся Вітер.— То чого ти хочеш від мене?
— А щоб ви віддали матінці Зимі лантух із снігом. Навіщо він вам?
— Лантух із снігом? Я не брав його...
— Брали,— заперечив Буханчик.— Інакше Зима давно принесла б нам снігу.
— Он воно що! — зареготав Вітер.— Іди геть звідси! — і він надувся і дихнув таким холодом, що Буханчик скрутився в клубок.
— Віддайте сніг,— наполягав малий.— Віддайте, а то гірше буде...
— Стій! — почув раптом Вітер. Глянув — і закляк на місці. На нього йшла красуня Зима в білому кожушку.— Зайчик не злякався тебе, отже, виконуй його бажання.
Марія Пономаренко, Зимова казкаЩо було робити злому Північному Вітрові? Пішов до комори та й виніс лантуха. Зима хутенько взяла того лантуха з Вітрових рук, і разом з Буханчиком вони подалися додому.
І ось закружляли у повільному танку безліч легеньких сніжинок. А Зима все сипала та приказувала:
— Щоб добре вродили запашні суниці, цілющі чорниці, інші ягоди й грибочки — усім доням і синочкам, всім пташкам і всім звірятам, а також їх мамам, татам...
І справді, того року врожай був на диво щедрий...

За матеріалами: Марія Пономаренко. "Подарунок". Казки. Художник Сосніна Надія. Видавництво «Веселка», 1988.


Останні коментарі до сторінки
«Марія Пономаренко, "Зимова казка"»:
Всьго відгуків: 0    + Додати коментар