Марія Деленко
Пригоди Квачика
(оповідки для дітей)
Пригода зимова
У художника на столі в розмальованій коробці жили собі поважний товстий Пензель, тоненькі проворні пензлики і маленький Квачик. Пензлем художник розмальовував хмари, гори, моря, широкі долини, тонкими пензликами метелика, веселку, квіти, а Квачиком – траву, листя на деревах та ягоди вишні, калини чи винограду.
Квачик знав, що ніколи не стане поважним товстим Пензлем, бо у них зовсім не так, як у людей, де діти підростають і стають дорослими. Для роботи художникові завжди потрібні товстий Пензель, тонкі проворні пензлики і Квачик. Власне, він дуже мріяв стати розумним, про все-усе на світі дізнатися: і про дерева, і про квіти, і про трави, і про море, і про гори, про літо, зиму, весну, осінь та ще багато чого.
А особливо хотів навчитися читати, і рахувати, як-от Данилко. Вже літерки усі знає, у складочки складає, а тоді раз – і вже слово читається. А ще він на подвір'ї усіх курчат порахує, індичок, каченят. І все-то у нього так гарно виходить. Присяде біля дідуся-художника – пензлики полічить, більший до більшого, менший до меншого. От так.
Квачик і собі старався, але ніяк не міг запам’ятати отої букви, що на перелазик схожа Н, за яким жила Данилкова подружка Христинка. Зате добре знає букву Ж, легко її запам’ятати, бо, ну геть зовсім схожа на жучка.
Сьогодні художник збирається малювати зиму. Квачик, як і завжди, буде готувати відерця із фарбами. Та що тут думати, зима – кольору нема, біле усе та й годі. Хто ж то буде малювати: поважний Пензель, тонкі пензлики, а може, я, Квачик?
Швиденько налив у відеречко білої барви. Художник підготував папір, подумав, щось простим олівцем накинув і сказав: «Ну що ж, почнемо!».
«Сьогодні, мабуть, то усе моя робота. Бо ж біле все. Не буде поважний Пензель для такої простої роботи свого носа у фарбі вимазувати, хоча саме те і є найприємніше для Пензля, пензликів і для мене, Квачика», - роздумував Квачик. І швидко вмокнув свого носа у фарбу і … тільки хотів пройтися по папері, як художник зупинив його: «Почекай, Квачику, тобі ще не пора!».
Узяв товстого Пензлика і той помадрував по папері, вимальовуючи білизну. «А коли ж я? А яка в мене буде робота?» - не міг дочекатися Квачик, бо знав – жодна картина не обходилася без нього.
А далі тонкі пензлики розмалювали сніговичка: ніс, очі-ґудзики, капелюшок (хоча із відра, а все ж він личив сніговичкові).
Аж тоді художник взяв до рук Квачика і швиденько вмочив його носика у – червону фарбу. Ой-йой-йой! А що ж це червоне узимку! Вишні? Та ні. Малина? Ну що ви! Сунички? Та ніколи. Поки Квачик губився у здогадках, художник на білому розкидував червоні ягоди. Ви здогадалися, це були ягоди калини. Так, так, саме ті ягоди, якими так люблять ласувати пташки, котрі залишилися зиму зимувати. Це для них, як для людей супермаркет у Львові.
Квачик задоволено усміхався і, де стане своєю ніжкою, там червона ягідка. Ось так. Ось так.
«Ага! Ось я, такий собі Квачик, а бачите, яка поважна у мене робота. Це ж стільки птаства я нагодую» - радів цьому найбільше, бо ж холод надворі, зимова ковдра накрила все, під снігом пташині важко їжу відшукати. А тут усе, як на вітрині. Приходь – ласуй.
За вікном зимове сонце вимальовувало день. І в нього, як і в художника, у цьому дні був білий сніг, синє небо і кущ калини, що розсипав червоні ягоди. І горобчики весело вистрибували, пригощаючись та цвірінькаючи свою зимову пісеньку.
Художник задумано дивився у вікно, забувши про Квачика, а він у своєму червоному черевичку ще раз пробіг по картині – нехай буде ягідок більше, щоб усім стало. Зима не тітонька. Не приголубить, не нагодує.
Стомився Квачик…Але радості не було меж. Така робота! Художник помив пензлики, знову поклав їх у розмальовану коробку, зверху примостив Квачика, який зразу ж і задрімав. І снилася йому усміхнена квітуча калина…якій він весняний цвіт малює.
А картину художник поклав у рамочку і повісив на стіні. А тут якраз Данилко прибіг до хати із прогулянки: «Ого! Яка картина! Я бачив, як пташки ласували ягодами калини. Я навіть сам спробував. Вони солодкі. Бабуся казали, що то від морозу. А що буде, коли ягід не стане? Як пташки житимуть?»
«А це уже турбота людей. Подумай, як допомогти пташині зиму перебути. Сьогодні подумай, а завтра мені і розкажеш», - хитро посміхнувся художник…
Добірка оповідок Марії Деленко "Пригоди Квачика" люб'язно надіслана автором особисто спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Дивіться також на "Малій Сторінці":
