На сайті
укр рус Дошка оголошень Додати оголошення

Марко Черемшина. "Сльоза" (Різдвяна казка)


Марко Черемшина. Сльоза. Різдвяна казка

 

Марко Черемшина

СЛЬОЗА 

(Різдвяна казка)

 
Скільки разів возьме кріпкий мороз, стільки разів віє холодний вітер та й навіває нову верству снігу. Стільки ж разів більшає біль і терпіння хворої вдови Кравчихи. Вона лежить на твердій постелі, накрита старим сірячком, та лишень сумним стогоном нарікає на студений вітер і мороз, що шпарами стін дістаються до її незатопленої хати. Коло неї порається її донечка Маруся, що рада б в кожну хвилю своїй матінці яку-небудь полекшу вчинити. Та що ж вона годна? Заробити не піде, бо і сили у неї ще нема, а просити про милостиню, то таки дуже соромиться. А люди, от як люди: кожний собі радий, чужа нужда їм не в гадці. 

— Ненечко дорогенька,— лебеділа Маруся,— нині святий вечір, а у нас нічого немає, і вам не легшає. Як би то красно й любо було, коли б ми ввечір разом пшеничку їли. Хто знає, чи другої діждемо. Передучора Ви самі про те згадували, тільки що я плакала, як ви загадали заставити одяг покійного нашого батенька. Мені жаль тої одежі, але коли Ви вже кажете, що навесні можна буде її викупити, то вже най і так було би. Заробимо й викупимо, коби здоров'я. Позвольте ж мені, ненько, з тим одягом у місто піти і зробити так, як Ви казали. Куплю й ті ліки, що люди радили, й на вечерю дещо і дровець принесу. То буде гарно, ненечко! Дозвольте, я швиденько повернуся.

— Та студінь надворі,— простогнала Кравчиха. 

— Я ваші чоботи взую — хоч великі вони, але я соломою випхаю. Добре, ненечко? 

— Як змерзнеш, то вертайся з дороги; то студінь, сніги... 

— Не змерзну, золотенька ненько, що мені студінь! Для вас я в огонь піду. 

Вже не мучила дальше питаннями хворої матінки, тільки зробила, як думала: накрила її шматтям, що лишень у них ще було, взяла батьковий одяг і в місто помандрувала. От вже таки добре з полудня. Взимку який вам то день? Сюди-туди обернешся, та й вже вечоріє. Маруся поорудувала як слід. Вже й домів вертає. Вона рада б зозулею полетіти, тільки що крил у неї немає. «Поперечними стежками піду, то скоріше зайду»,— думає собі. А тут сніг засипав стежки, що й сліду не видно, їй про те байдуже. Вона пішла коротшою ходою. Сніг йде та йде, а мороз бере сильніше, ніж вранці. Бідній Марусі тяжко йдеться. Вітер провіває через її діряву, стару свитину і неначе приліплює пекучий мороз до самого тіла, а збитошник-сніг сиплеться у її подерті чоботи. Щоб ще лишень через широкий луг перейшла, та й вже дома, вже коло своєї неньки. Та що ж! Вона втомилась. На її чолі виступив піт і в тій самій хвилині замерз на чорних бровах. Бліде її личко посиніло, а ніжки не змогли дальше сніг відгортати, затерпли. Вона стоїть на одному місці, а їй здається, що вона все ще йде. Дрожачий голос, що став вириватись з її гортані, то був її плач. З її синіх оченят потекла одна велика сльоза. Якийсь тепленько приодітий чоловік перейшов случайно коло неї і не порятував. Камінне серце в нього було. «Не відпочивай, бо ніч тебе зайде у твому ледарстві»,— сказав він та й пішов дальше, значить, не доміркувався Марусиного безвихідного положення, її ридання стає щораз тихіше. Студінь для неї меншає. В її серці робиться гарячо, любо... Вона бачить перед собою неньку і хотіла б її своїм гарячим серцем нагріти. Ручками обіймає вона її за шию та просить: «Ненько моя, нагрійтеся теплом мого серця, і легше вам стане». 

Хмарне небо вже уповилося чорним покровом. В селі радість, гомін. Вечірні світла так і сяють на багатих столах. Різдвяний ангел став літати від хати до хати з дарунками на крильцях. Сніг йде та й іде, а білі його пластинки танцюють собі у повітрі. Ангелові про те байдуже. Його ні вода, ні вогонь не береться. Тому чимало здивувався, коли нечаяно побачив на своїй ніжній рученьці велику білу пластинку снігу. 

— Ти, маленька білявиночко! Що ти є таке, що відважилася на мою руку сідати? Твої посестри не вчинили б того ніколи. 

— Я не звичайна пластинка, я сльоза. 

— Сльоза?! — повторив ангел. 

— Я сльоза вбогої дівчинки Марусі,— говорила дальше пластинка. 

— Тої Марусі з синіми очима? 

— Так. Ті сині очі зронили мене он там в полі серед снігу. Студений мороз заморозив мене, а буйний вітер заніс мене сюди. Маруся лежить на снігу, замерзає небога. Врятуй її, ангеле! Це ж вечір радості — не смутку, терпіння, смерті! 

— Добре, зараз,— відказав ангел. 

Він прошептав щось вітрові і полетів собі дальше. Послушний вітер поніс чим скоріш пластинку до хати того багача, що бачив у полі безпомічну Марусю та й зганив її ще лихим словом. Багач той якраз вийшов тоді на подвір'я, щоб повеліти слугам внести житняний сніп до хати. Вітер приліпив пластинку на його обличчі. Він увійшов з нею до хати. Зачалася вечеря. Стіл аж гнеться під тягарем страв та напоїв. 

Пластинка стопилася і потекла сльозою прямісінько в пугар, що в нього наливав собі пива господар-багач. Він випив налите вино, а з ним і Марусину сльозу. 

— Недобре це вино,— сказав він,— навчу я того купця, щоб знав, яке вино мені дається! — Сказав та й посумнів чогось-то. А родина п'є те саме вино та й нахвалитися не може. Нараз встав багач від стола та й вийшов з хати. Вже з півгодини минуло, а він ще не вертається. 

— Де отеє пішов батько? — питаються себе здивовані діти й мати. Не знають. Аж ось і надходить він та й не сам. На руках несе дівчинку, мов мерця якого. 

— Це Кравчишина Маруся,— каже він до родини,— трохи що не замерзла на полі в снігу. Я бачив її, як вертався з міста. Стояло, біднятко, а й думав, що відпочиває. При вечері, зараз-таки по тім клятім вині, вона мені привиділася умираюча. Мене заболіло за нею серце, побіг я на те саме місце, де я перше її бачив. Прибігаю, а вона вже й не говорить, тільки ніби стогне, ніби плаче, та й то вже останніми силами. Нумо, діти, розморожуймо її. 

— У другу хату понесім через сіни, там холодно, а тут, у теплі, годі розморозити,— порадила жінка. 

На другий день рано сиділа Маруся коло своєї неньки у затопленій багацькій хаті і розповідала, як орудувала в місті. 

Зворушений багач занявся хворою вдовою, неначе своєю матір'ю. До себе враз з донечкою забрав і хліба й до хліба всього дав. Хвора Кравчиха трохи підвелася з ліжка. Вона про все дізналася від багача. Її очі сльозами зайшли. То сльози радості й жалю! А Маруся обіймає матір та й щебече, біднятко: 

— Ненько дорога! Звідки це для нас добро взялося? Чи не сон це? 

— Ні, дитино, то твоє добре серце заподіяло цю людську ласку. 

— А я, ненечко, сон мала, що десь-то моє серце гаряче, гаряче, таке гаряче, що вас ним я хотіла зігріти. 

— Ти ж і загріла ним мене, любочко моя дорога, сиза. 

І досі ще ніхто не знає, що то все зробила Марусина сльоза. 


За матеріалами: "Добрий чародій". Українські літературні казки.  Львів, "Каменяр", 1991 р., стор. 161 - 163.

 

 

Читайте також на "Малій Сторінці":

Зимові казки для дітей

Зимові казки для дітей
Казочки про зиму, Новий рік та Різдво, представленні на "Малій Сторінці", написали для діточок відомі українські та зарубіжні автори: Ганс Крістіан Андерсен, брати Грімм, Василь Сухомлинський, Катерина Перелісна, Леся Храплива-Щур, Ірина Мацко, Наталя Забіла, Оксана Іваненко, Ірина Жиленко, Микола Білкун, Яків Гончарук, Марія Пономаренко, Василь Струтинський, Валентина Вздульська, Юля Смаль, Василь Мельник, Юлія Хандожинська, Тетяна Винник.
 
Зимові оповідання для дітей

Зимові оповідання для дітей, оповідання про зиму, оповідання про новий рік, оповідання про різдвоУ цьому розділі пропонуємо почитати гарні оповідання для діточок про зиму, про свято Нового року та Різдвяні свята від наших сучасних авторів та класиків української літератури: Василя Сухомлинського, Олени Пчілки, Івана Багмута, Ярослава Стельмаха, Віктора Близнеця, Пилипа Бабанського, Остапа Вишні, Петра Короля, Галини Демченко, Олександра Копиленка, Олега Буценя, Андрія Бондарчука, Віктора Васильчука, Анатолія Давидова, Наталі Забіли, Івана Сенченка, Василя Струтинського, Василя Скуратівського, Івана Малковича, Олени Цегельської. 


Останні коментарі до сторінки
«Марко Черемшина. "Сльоза" (Різдвяна казка)»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар