На сайті
Дошка оголошень Додати оголошення

Людмила Кибалка. Філософська лірика та духовна поезія


Людмила Кибалка. Філософська лірика та духовна поезія. Криниця твоєї душі. Неповторність буття.

 

Людмила Кибалка

ФIЛОСОФСЬКА ЛIРИКА ТА ДУХОВНА ПОЕЗIЯ

 

Завантажити добірку духовної поезії Людмили Кибалки (txt.zip)

 

 

Мрія

З глибин душі
Воскресла давня мрія.
Така стара...
І знову – молода.
На видноколі 
Трикутник журавлиний лине,
Як візія минулого життя.
Жадання  заповітне в ірій рине,
Шукаючи можливості буття.


* * *


Міріади зірок

Міріади зірок
Засіяли небесне полотно
Вогнями думок
Минулих літ,
Мов на небі аероліт
Залишив сліпучий слід.
Любо-мило Добро
Світило та усім гріло...
Не чатуй, журбо,
Ще в душі весняний цвіт...
Світла пісня Щастя
Вирвалася в політ...
Так любо...


* * *


Мала і доросла дитини

У глибині душі
В нас живе мала дитина,
Яка завжди в пошуках Добра.
З роками вдалечінь
Ваблять мрії ...
І час до них знову поверта
З народженням дитини,
Коли дзвенить щасливо сміх,
Коли разом 
У небо запускають 
Повітряного змія...
Безмежна радість
Заповнює все людське єство:
Як гладить по голівці
Рідна ненька мале дитя
І до серця пригорта...
Бо саме від них кожноденно
Дорослі вчаться по-справжньому 
Цінувати життя.


* * *


Радість і тривога
    
Щаслива та людина,
Яку за руку ведуть,
Як малу дитину,
Надія, Віра, Любов.

Каменем лягла на душу провина,
Але Надія в лиху годину
Дарує Віри зернину,
Яка звільняє від оков.

Із зернини - Радість і Тривога,
З яких зіткала Любов
Для усієї Родини
Духовний покров.


* * *


Життєвий …

Хто з радістю свій хрест несе,
Хто на власній ниві гріхи жне,
А на чужу не споглядає,
Той крізь відчай
Життєствердну пісню співає.

Серце забуває
Рани від слів із перцем,
Із зимним вітерцем  - 
У духовному куванні  -
Серце Золоте заживляє 
Та образи забуває...


* * *


Добро і зло

Добро і зло – вузькі стежини
На ниві вибору людини.
Добро і зло – вирішальні важелі життя.
Линуть щасливі дні вдаль...
Ніжний дзвін пам’яті кришталь,
Заховані очі під вуаль...
Усе зростає із зернини,
На скрижалях серця Добра краплини,
Немовби сонячні перлини.
Безмежну тугу, гірке передчуття,
Глибокий сум  огорне небуття.  

 

 

Людмила Кибалка. Філософська лірика та духовна поезія. Криниця твоєї душі. Неповторність буття.

 

 

ЛІНІЇ БУТТЯ

У чому сенс життя?

У простих лініях буття?
Виструнчивши грані
Кожного дня,
Сонячні промені 
Досягають річки дна.
Ріка життя
В’ється-звивається,
Мов змія,
Вкрита лускою сонця,
Від якої світиться душа,
Роси-сльози щастя
З радісних моментів буття.


* * *


Серце

Прислухайся до серця:
Внутрішня мудрість в ньому живе,
Яка тебе до добра веде.
Промінням Сонця
Із неба ллється
Надії іскриця.
Глибока  душі криниця... 
Розплющ серця добрі очі.
Ними сили напувайся
Від неба i землі,
Які так щиро усміхаються
Тобі  вдень i вночі.


* * *


Країна Щастя

Кажуть, що є країна Щастя.
Там, де вщерть наповнена скарбниця
Здіснених мрій, надій...
Там, де привітна днина
Дарує сонми візій...
Мабуть, воно в казці?
Де його знайти?
У дитячій простоті...


* * *


Радість і Печаль

До серця Печалі навідалася Радість
Промінням сонця спозаранку...
Росами-сльозами Віри, Надії, Любові
Заіскрилися очі сумні...
Гаптували Радість і Печаль
Із перлів сліз і сміху вишиванку,
Співаючи майбутнього пісні...


* * *


Вогонь душі

Вогонь душі не згасне,
Якщо звучить мелодія рiдної  землi  в ній,
Яка так  радісно в  піднебесся лине,
Де Мрії та Надії на ниві зоряній...

Бездонне серце    
Бездонне серце
В герці духовному загартоване...
Пам'ятає слово жадане
З мереживом кольоровим...
Забуває дошкульну розмову
З вітром зимовим...
Загляньте у глибини серця,
Де Всесвіту пульсація,
Де з темряви
Заграє сонце променисте...

 

 

Людмила Кибалка. Філософська лірика та духовна поезія. Криниця твоєї душі. Неповторність буття.

 

 

КРИНИЦЯ ТВОЄЇ ДУШІ

Криниця - джерело життя...

Глибока вона,
Як серце без дна.
Хочеш чистої водиці?
У ній віддзеркалення 
Твоєї Душі обличчя...
Позірна радість у літній,
Напоєний сонцем день,
А в пору осінню -
Ревна туга...
З якої криниці
Захочеш напитися водиці?


* * *


У пошуках… (роздум)

Що відкарбовано
На золотих скрижалях
Твого серця?
Прожите все записано...
У радості - гаптовано,
А в печалі -передумано...
У пошуках безсмертя
Звертаємося до Творця...
А чи багато ти зробив Добра?


* * *


У  кожного своя мета

Ти так завзято кажеш,
Що в тебе є мета.
Яка ж вона?
Химерна чи проста,
Солодка чи солена,
Егоцентрична  чи …
А може, з  неба дарована,
Щоб  шлях життя
Під дощем небесного склепіння
На сонцедень перетворити.
А може, заздрощів пустих гра сьогодення.
Рясніє світ корисними порадами:
Прагнеш – досягни.
Тільки в центрі  – Ти…
А де ж там інші?
А може, щастя – гідно прожити,
Щоб нікому шлях не перейти,
А навпаки допомогти
У просторі життя-буття
Перешкоди здолати
На шляху до прекрасного  майбуття.


* * *


Роздум про буття

Боже, від привидів  оманливих
Суєтного світу мене збережи,
Щоб від жадання благ життєвих
Розум не втрачати,
Духом сильним слабкість гартувати,
Щоб лиха година спокуси,
Піймавши облизня,
Назавжди відступала
І мої філігранні крила не зачіпала...
Саме тому людині на серці слід закарбувати:
Ближньому допомагати,
Радість дарувати,
Образи забувати,
Як важку ношу  в минулому залишати.


* * *


Два обличчя, два крила…    

Колись слова,
А тепер – молитва.
У людини два крила.
У людини два обличчя.
І в цьому неповторність її буття:
Бажання співати, за хмари думкою сягати,
Радість дарувати;
Часом пристрастям слугувати,
Втішати своє Я.
Стукають спогади у двері майбуття…
У минулому воскресне життя, – 
Знову пірнаєш у річку каяття.
По-новому нести покуту  страждання
І відчуття оновлення 
Живодайних джерел ДУШІ.


* * *


Загляньте в душу

Душа – сопілка тиха,
У кого – барабан, 
Який ще ніхто
В руках не трима.
Освяти і збережи,
Великий Боже!
Хто зна:
У які лабети попаде.


* * *


Фортуна

Не плач, не звинувачуй 
Фортуну, богиню щастя,
У своїй недолі.
Ти з нею не жартуй,
Якщо до списку друзів 
Записав  одні невдачі.
Можливо, просто варто їм дати  здачі, -
Потім сміливо пробувати Удачі…
Нехай вітрила віри тебе несуть,
Але не в тому  суть...
Пора вже прокидатися
Та у глибинах серця розібратися.

 

 

Людмила Кибалка. Філософська лірика та духовна поезія. Криниця твоєї душі. Неповторність буття.

 

 

НЕПОВТОРНІСТЬ БУТТЯ

Холодно!

Тривожна пташка 
Тріпоче у грудях.
Червона пляма 
Розлилася по кучугурах снігових.
Холодно!

 

* * *

 

Намисто 

Жовтогаряче  яблуко
Скотилося  по небу
В зеленi трави, –  i враз… 
Кармінне  гроно неба 
Розсипалося на тисячі малих вогнисто…
Обличчя полум’я зігріло.
Сонячно-радісний день пролетів, 
Поспішаючи – не помітила. 
Смарагдове впало намисто – 
Схопити не встигла.
Рік промайнув…
Так збігло життя  променисто й тернисто…


* * *


Душа

Душа – це вулик,
У котрий бджоли 
Приносять 
Золото краси, 
Будуючи  із нього
Дух людський.
Душа – це 
Вулик Золотий!

 

Людмила Кибалка. Філософська лірика та духовна поезія. Криниця твоєї душі. Неповторність буття.

Поезії люб'язно надіслані редакції "Малої Сторінки" автором особисто.

 

 

Більше творів Людмили Кибалки на "Малій Сторінці":

Людмила Кибалка. Твори для дітей та дорослих
Людмила Кибалка - сучасна молода українська поетеса та письменниця. Вона народилася і живе у Києві. У 2002 році закінчила факультет української мови та літератури Київського національного університету  ім. Тараса Шевченка, а згодом навчалася в аспірантурі Інституту філології КНУ ім. Тараса Шевченка. Людмила Кибалка пише як поетичні, так і прозові твори. Усі вони - щирі та теплі, сповнені любов'ю та добротою. Тож читаймо разом і поринаймо у світ прекрасного...

Останні коментарі до сторінки
«Людмила Кибалка. Філософська лірика та духовна поезія»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар