Леся Воронина, оповідання "Слон на ім’я Ґудзик" - читати та слухати (відео - "Казка з татом")

Леся Воронина

СЛОН НА ІМ'Я ҐУДЗИК

Оповідання

На відео: Оповідання Лесі Ворониної "Слон на ім'я Ґудзик" у дитячій передачі "Казка з татом" розповідає Віктор Павлік.

Звичайно, у кожної людини є таємниці. Яся теж мала секрет і знала, що ніколи й нікому про нього не розповість. Бо все одно їй ніхто не повірить. І справді, хіба можна уявити, що одного ранку дівчинка раптом знайшла під кущем бузку маленького слоника? І не подумайте, що цей слоник був іграшковий. Ні! Ясин слоник був живий-живісінький. І все у нього було, як у справжнього слона: вуха, схожі на лопухи, довгий хобот і тоненький хвіст. От тільки у Ґудзика (згодом виявилося, що звуть слоника саме так) все було малесеньке, і сам він спокійно вміщався у кишені Ясиної курточки. Але найголовнішим було те, що Ґудзик умів вигадувати найцікавіші у світі пригоди. Якщо ви разом із дівчинкою Ясею хочете долучитися до пригод неймовірно веселого й винахідливого слона Ґудзика — прочитайте цю книжку.

— Ясочко, ти вже заплела коси? — запитала бабуся, почувши, що онука зібралася надвір.
Але Яся у відповідь тільки мугикнула щось нерозбірливе і швидко вибігла з квартири. Адже найбільше у світі дівчинка не любила заплітати свої довгі золоті коси. Насправді коси в неї були русяві, але на сонці вони починали мінитися й виблискувати золотою барвою, і, напевно, тому усі родичі й знайомі називали Ясю Золотою Дівчинкою.
Щиро кажучи, Ясі коси вже добряче набридли: заплітати їх щоранку страшенно не хотілося. Якби ж вона знала, які дивовижні й таємничі події розпочнуться саме через її незаплетені коси, мабуть, того весняного ранку вона б послухалася бабусю.
А втім, хтозна, адже тоді б вона не познайомилася...
Отже, почнімо все спочатку. Вибігши з під’їзду, Яся одразу ж підійшла до маленького кіоска, розмальованого усілякими смакотами, і попросила в огрядної продавщиці:
—    Будь ласка, мені дві кульки суничного морозива у вафельному ріжку!
Потім, замружившись від задоволення, почала їсти морозиво і роздивлятися квітучий кущ бузку, що саме вкрився чудовими фіолетовими кетягами. Бузок пахнув так ніжно й солодко, що Яся нахилилася низько- низько над рясними суцвіттями і почала вдихати отой чудовий весняний запах.
Та що це? Довгі пасма золотавого волосся зачепилися за старі сухі гілки, і Яся заплуталася у бузковому кущі, як муха в павутинні.
—    Ой-ой-ой! — запхинькала дівчинка й спробувала виплутатися.
Коли їй вже майже пощастило це зробити, вона завмерла від переляку. Яся побачила, як у траві під кущем ворушиться щось сіре й маленьке.
Спершу вона подумала, що то мишка. І вже навіть хотіла закричати тоненьким пронизливим голосом, як це роблять усі дівчата, побачивши мишу.

Але раптом Яся розгледіла схожі на лопухи вуха, товсті ноги-стовпчики і довгий хоботок, який довірливо потягся до її руки. То був маленький, завбільшки з рукавичку, слоник.
Раз! І Слоник спритно вихопив у дівчинки недоїдений вафельний ріжок з морозивом, швиденько запхав його у рота й апетитно захрумкотів, тупцяючи від задоволення.
Яся мимоволі засміялася, а коли малий ненажера перестав плямкати, взяла його на руки, обережно поклала до кишені і понесла додому.
Видно було, що слоник не мав нічого проти того, аби познайомитися з Ясею ближче.
—    Цікаво, а що їдять слони? — вголос подумала дівчинка, коли вже тихенько, щоб не побачила бабуся, занесла слоника до своєї кімнати.
—    Слони їдять усе! До речі, мене звуть Ґудзик, і надалі прошу звертатися до мене саме так.
Яся навіть не здивувалася, що слоник уміє розмовляти, адже одразу зрозуміла, що Ґудзик — чарівний.
—    Ну добре, тоді посидь тут тихенько, а я піду щось пошукаю на кухні.
Яся поклала Ґудзика в іграшкове ліжечко, що стояло в кутку кімнати, накрила його ковдрою і вискочила з кімнати.
Чомусь їй здавалося, що слоник страшенно зголоднів. Не дарма ж він так пожадливо з’їв морозиво. Вона притягла дві булочки, халву, кілька бананів, п’ять зефірин і пакетик чіпсів.
Ґудзик вистрибнув із ліжечка, як пружина, витягнув свій довгий хоботок, і Ясі здалося, що слоник просто всмоктав у себе всю їжу, наче пилосос.
—    Нічого собі апетит! Добре, що ти такий маленький, а то б я тебе не прогодувала. Ой, ти що, і упаковку від чіпсів проковтнув?
—    А тобі що, шкода?! До речі, упаковка була дуже смачна — свіжа й хрумкотлива,— задоволено промовив слоник.— А тепер, коли я вже наївся, настав час трохи погратися. Ти які ігри любиш найбільше?

Тільки-но Яся зібралася відповісти, що найбільше любить гратися з лялькою Марусею — розповідати їй різні фантастичні історії, годувати з ложечки і вкладати спати,— як Ґудзик підскочив на місці, кілька разів перевернувся в повітрі і вигукнув:
—    А я люблю гратися у старовинну слонячу гру, яка зветься «упіймай слона за хвіст!».
—    А що ж тут цікавого? — здивувалася дівчинка.— Ну, вхоплю я тебе за хвоста, а що далі?
—    От коли вхопиш, тоді й дізнаєшся,— хитро промовив слоник і кинувся навтьоки.
Дівчинка крутилася по кімнаті мов дзиґа, вимахувала руками, намагаючись упіймати верткого Ґудзика. Але він щоразу вислизав з Ясиних рук, дріботів товстенькими ніжками по підлозі і вмить опинявся в іншому кутку кімнати.
— Попався! — радісно закричала дівчинка, коли врешті вхопила слоника за хвоста.— А що тепер робити?
Слоник перевів подих — він таки добряче захекався, поки тікав від дівчинки,— а тоді поважно сказав:
—    Тепер, за правилами нашої гри, хто переміг, має виконати будь-які три бажання переможеного.

—    Гей, Ґудзику, ти щось наплутав! Усе має бути якраз навпаки — це ти маєш виконувати мої бажання.
—    Привіт! Цікаво, хто краще знає слонячі правила — ти чи я? — образився слоник.
Яся злякалася, що він взагалі може розсердитися і піти геть, тому швидко згодилася:
—    Ну, звичайно, ти! А що ти хочеш, щоб я зробила?
Слоник замружився, хвилинку промовчав, а потім дуже тихо сказав:
—    Я хочу, щоб ти зробила зиму.
—    Та ти що, жартуєш?! — засміялася Яся.— Я ж не чарівниця. Як у травні я можу зробити зиму?
—    От бачиш, знову ти все псуєш! Хіба так граються? Поглянь, як треба.
Слоник тричі змахнув вухами-лопухами, тричі підстрибнув на місці, а потім легенько торкнувся хоботом Ясиної руки.
— Тепер починай чаклувати. Чари здійсняться тільки тоді, коли ми все робитимемо разом. Адже я жодного разу не бачив, як святкують Різдво й Новий рік. А моє бажання зветься: Різдвяна казка.

За матеріалами: М. В. Коченгіна, О. А. Коваль. Літературне читання. Українська мова для загальноосвітніх навчальних закладів. Підручник для 4 класу загальноосвітніх навчальних закладів. Ілюстрації Олександра Крутика. Харків, видавництво «Ранок», 2015 рік, стор. 117 - 123.

Більше творів Лесі Ворониної на нашому сайті:

У підрозділі представлені повісті Лесі Ворониної для дітей: "Таємне Товариство Боягузів, або засіб від переляку №9", "Пастка для синьоморда, або Таємне Товариство Брехунів"  
та «У пащі крокодила», «Пастка у підземеллі», «Таємниця підводного міста», «У залізних нетрях» і «Таємниця золотого кенгуру», що увійшли до книги "Суперагент 000: Таємниця золотого кенгуру".

Читайте оповідання відомої української дитячої письменниці Лесі Ворониної: "Слон на ім’я Ґудзик", "Хлюсь та інші", "Пригоди голубого папуги".