Карина Гусельникова
АЛІНА
(життєва історія)
Ця історія розпочалася у далеких 90-х. Тоді Дмитро та Катерина зустрілися і утворилась нова сім'я. Катерина була з багатодітної родини, Дмитра виховувала сама мати, жили теж небагато. На одному зі святкувань молоді люди зустрілися, але кохання з першого погляду не було. Тоді мобільних телефонів ще не було — домовились побачитись на другий день і прогулятись...
Через деякий час пара зіграла весілля. Постало питання, де жити: Дмитро як справжній чоловік привів дружину до свого дому — квартира велика, місця вистачить.
Дівчина працювала лаборантом, хлопець був майстром з ремонту телевізорів. Подружжя розпочинало спільне життя.
Але.. Прогулянки та "квітковий період" — це одне, а спільний побут — це інше. Невістка та свекруха у одній квартирі — не завжди про це пишуть хороші історії: дві господині на одній кухні, та ще і чоловік, якого люблять однаково...
Пара прийняла рішення жити окремо, але щоб купити житло треба було багато працювати. Дмитро подався на заробітки, тож через рік у них з'явився свій будинок.
Минуло 4 роки, дітей у пари не було попри бажання обох... Лікарні... обстеження... діагноз — безпліддя... Шок у обох... Навіть були думки про розлучення, та потім молоді люди почали говорити про усиновлення дитинки.
Сварки в сім'ї частішали... Та на святкуванні Івана Купала, яке святкували разом з батьками, пара дізнається, що у них буде дитина...
Радості Дмитра не було меж! Але Катнрина сприйняла цю новину по-іншому: вона теж була рада, але ж розуміла, що дитина — не від чоловіка.
Не відкладаючи розмову у довгу скриню розповіла чоловікові усе чесно та вибачилась перед ним. "Стати мамою — це моя мрія, але відсутність дітей стільки років... Причина у тобі, ми це обоє розуміємо та і висновок лікарів..."
Чоловік вислухав і твердо сказав: Це — моя дитина! Я її виховаю як свою і допомагатиму у всьому! Така моя доля! Одне прохання — дитина не має знати, що мені не рідна. Ця дитина — мій шанс стати батьком."
Минуло декілька місяців, Катерині, яка уже знала, що чекає на дівчинку, зателефонував біологічний батько дитини. Ні, це не були претензії, він не хотів руйнувати сім'ю. Та і у нього була сім'я, підростала донька, достойна посада. Але і від дитини він відмовлятись не хотів....
Зима, снігова хуртовина тривала два дні... У один із зимових вечорів на світ з'явилась дівчинка, назвали її Аліною. Дмитро та Катерина були найщасливіші! Та осторонь не залишився і Михайло (так звали біологічного батька дитини). Дзвінок і одна фраза: "Дякую за доньку!"
За 4 роки у дівчинки виявили хворобу, при якій, щоб її врятувати, треба було зробити переливання крові від кровного родича. Мати не могла стати донором, Дмитро — також... Катерина у шоковому стані відразу не зателефонувала Михайлу. Та колеги з роботи зробили все за неї...
Щойно Михайло дізнався — миттєво здав кров, передав доньці та поїхав... Він врятував життя маленькій дитині, яку дуже любив.
Варто зазначити, що на кожне свято Аліна отримувала подарунки від Михайла, адже донька дуже схожа на нього. Але Катерина казала, що то від колег. Він не втручався у життя доньки, просто був поруч.
Дмитро тим часом, був достойним батьком для донечки, виховував її, кожну ніч засинав біля її ліжечка. Перший зубчик, перший крок — завжди був поруч, пишався нею....
Минули роки... В один із жовтневих днів, Катерина дуже плакала... На запитання чоловіка, що сталося, відповіла, що Михайла більше немає... Алінка саме була у випускному класі... Вона не розуміла, чому плаче мама....
Уже будучи студенткою Аліна дізналась, що Дмитро ій не біологічний батько. Не дивлячись на домовленості, Катерина зняла тягар з душі, розповіла, що у дівчини є старша сестра і тітка. Сказала Катерина доні: "Твій батько — Дмитро, він тебе любить, ти для нього — все, але ж біологічний батько — інший."
Дівчина мала розмову з батьками — вона мала тверду позицію: "Мій тато — Дмитро, я його люблю, він для мене робить усе. Від нього я отримую усе найкраще, усі мої забаганки виконував саме він!".
Але ж цікавість про нових родичів взяла цікавість над дівчиною, і вона все ж таки зателефонувала тітці, сестрі Михайла. Жінка виявилась дуже чуйною і була рада спілкуванню з племінницею. А от старша сестра Надія, з дівчиною не спілкується. Дівчина отримала вищу освіту, вийшла заміж і продовжує спілкування з тіткою, а от спілкування з Надією залишається світлим бажанням..
Життя — непередбачуване, у ньому бувають і чорні полоси, і білі, навіть кольорові. Не дивлячись на повороти долі треба залишатись людьми і вміти виправляти свої помилки.
Матеріали надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Читаймо також на "Малій Сторінці":
Молода поетка Карина Гусельникова народилася в селі Байрак, що на Полтавщині. Цей квітучий край дарує авторці натхнення писати вірші віддавна... Але коли розпочалася війна почала писати, для того, щоб "заспокоїтися"... Читаймо, співпереживаймо, молімося за нашу перемогу.