Зірка Мензатюк
ЯРМАРОК
Казка
Завантажити текст казки Зірки Мензатюк "Ярмарок" (txt.xip)
Пробудився зайчик, чує — хурчать мотори, шурхотять колеса, їдуть, їдуть «Жигулі» й «Запорожці», «Волги» й «Москвичі»...
— Звідки вас стільки?
— З Самбора!
— Зі Снятина!
— З Хотина й Новоселиці!
— А куди ви?
— У Косів, на ярмарок!
Узбіччям між кущами квапиться лисиця з найстаршою дочкою Лискою.
— І ви на ярмарок?
— Туди ж! На людей подивитись, себе показати.
— І Лиско з лючинської кичери казав, що там буде,— додає молоденька Лиска, а сама ніяковіє, аж руденька мордочка стає ще рудішою.
Туп-туп, гуп-гуп, іде ведмідь.
— Люблю ярмарки,— каже.— А мед ще дужче!
Хрустить хмиз, шелестить трава — спішить їжачок.
— Може, щось трапиться купити — потрібне і не дуже дороге?
Їдуть автобуси, мчать мотоцикли, торохтить віз, а на возі гладкі спинки, п’ятачки рожеві, хвостики кільцем: куві! кві!
— Ну коли вже поросята зібралися на ярмарок, то я теж у лісі не залишуся! — сказав зайчик і поплигав до Косова.
А на ярмарку! Чого тільки нема! Понурих облич нема — бо всім весело. Злості, сварок-лайок нема — бо хто б купляв їх?
Зате сміху, жартів, торгування, вихваляння — вихваляти ж таки є що!
— Писанки! Гуцульські писанки! Гляньте — як сонечка!
— Купіть килим! З нього в хаті цілу зиму пахнутиме полониною.
— Кому полотна? Росою моченого, сонцем вибіленого? На сорочки красеням та вродливицям — їм якраз до лиця!
— Ліжники!
— Хустки!
— Намиста!
— Беріть віночки білі! На весілля...
Лиска дивиться-видивляється:
— Ой мамо! Що за віночки! Мені б такий...
А ярмарок гуде, цвіте!
— Продаю тарелі різьблені!
— Полив’яні глечики!
Задумався зайчик: що б і собі продати? «А продам-но страх! У мене його багато».
Озирнувся навкруги та й плиг до сивого чоловіка:
— Купіть, дядьку, страху!
— Ну й ну! Не для того я в війну страх і смерть долав, аби тепер чого-небудь боятися. Шукай, малий, другого покупця.
Пострибав зайчик далі. Коли йде жіночка невеличка, а з нею чоловік — справжній богатир.
— Тітонько,— кличе зайчик.— Купіть страху!
— Страху? Кого ж мені боятися?
— Та..може, його? — кивнув зайчик на богатиря.
— Ти чуєш, Петре? — сплеснула руками тітонька.
— Чую,— сказав богатир.
— Ану гони цього продавця!
— Киш, куций! — мовив богатир.
— Тепер ходімо вишиванки подивимось.
— Ходімо,— погодився богатир.
Ніхто страху не бере... Дивиться заєць — стоїть дівчинка в рожевому платтячку, з мамою за руку. Торкнув її за ліктик, а вона — ой! — і сховалася за мамину спідницю. Тоді визирнуло оченя — кругле, наполохане:
— Що ти за звір, сірий та вухатий? Часом не вовк?
— Ні, я зайчик.
— А я Катруся...
— Катрусю, тобі страху не треба?
— В мене й свого забагато...
Лихо та й годі з таким торгуванням. Сів зайчик, заплакав.
— Агов, побігайчику! Чого плачеш? — питає в малого дід Микола.
— В мене стра-аху ніхто не бере...
— І нехай! В лісі він тобі самому знадобиться.
— Еге, а за-а що я гостинчика куплю?
— От таке! Чуєте, люди? Зайчикові гостинчика нема за що купити!
Як почули про це жінки та дівчата, дідусі й бабусі, тати й мами, ще й їх діти, як почали зайчика пригощати! Принесли калачів, медівників, бубликів в’язку, горіхів торбинку, а пиріжків — з сиром, з маком, з капустою!
— Та я всього й не донесу! — радіє зайчик.
А сонечко вже за полудень хилиться, пора додому.
Туп-туп, гуп-гуп, іде ведмідь, несе бочку меду.
— Люблю,— каже,— ярмарки! А ще мед смерековий,— ось він, голубчик, у бочечці!
Йде лисиця, на лапці корзина, а в корзині півники на паличках. Жовті, зелені, ще й червоні, як вогонь. Буде і їй, і лисові, і малим лисенятам. А в Лиски, в дочки, рясна спідничка, кольорові стрічки, калинові коралі, і до всього на додачу новеньке люстерко — його їй Лиско з лючинської кичери подарував!
Біжить їжак.
— Оце,— каже,— нитки несу. Дома жінка і чотири дочки, голки свої, нитки матимуть,— хай вишивають рушники.
Дорогою — автобуси, мотоцикли, ще й віз торохтить колесами. їде дід Микола,— поросят продав, тепер везе бочку соснову. Баба в ній наквасить капусти, буде до пиріжків, до вареників, на капусняк та й так до картоплі.
Їде Катруся — з новим свищиком. Я-ак свисне в нього — всі страховища повтікають, і не буде чого боятися.
А край дороги сидить зайчик:
— Люди добрі! Чи є у вас дочки та синочки?
— Є дочки, є й синочки.
— Нате для них по пиріжку.
Скажете, від зайця! А то, їй-бо, не донесу...
Хилиться сонечко нижче та
нижче. Стих гомін, погасли барви.
На добраніч, косівський майдане!
До наступного ярмарку!
За матеріалами: Зірка Мензатюк. "Тисяча парасольок". Казки. Художники Ніна та Олександр Коваль. Київ, "Веселка", 1990, стор. 11 - 16.
Більше творів Зірки Мензатюк на нашому сайті:
