Домініка Дем. «Місто спить в камуфляжі…» — добірка віршів про російське вторгнення в Україну 2022 року (читати та слухати, відео)

Домініка Дем 
(Яна Демчук)

МІСТО СПИТЬ В КАМУФЛЯЖІ

Місто спить в камуфляжі, на вулицях люду катма,
В комендантську годину при тьмавім, безкровнім світчаді
Обіймаю тебе, обіймаю тебе, обійма...
Під чергові розряди сліпих іскандерів і градів.

Не вмикатиму світла — молюся, щоб сильне крило 
Укривало цей дім та відводило натиск армади, 
Обіцяй мені вижити, як би у вас не гуло!
Обіцяю тобі обіймати... Тепер на заваді

Поміж нами кордони. Так сталося, пташе, війна...
Я щоночі/щодня воскресаю одного заради: 
Обіймати тебе, обіймати тебе, обійма...
Щоб на мить затулити від вибухів, куль та снарядів.

Місто кашляє димом і раптом змовкає... нема
Ні тривожних сирен, ні гудків гвинтокрилої зграї, —
Обіймаю тебе, обіймаю тебе, обійма...
До світанку над містом нечутно тебе обіймаю.
(10.04.2022)

* * *

ДЕНЬ ШІСТДЕСЯТИЙ: ІДЕ ВІЙНА

Янголові Києва напиши: дам тобі Привида і крижі Дужі, 
титанові, котрі в борні зрушити ворог не зможе, ні.
Скільки б не казився він, скільки б не лютував,
Від конов'язей, від валунів і трав,
З чорної кузні, де тане в вогні метал,
Дам я незламності вірним твоїм синам.

Янголові Харкова... легеню, ти стоїш, 
там де у спину щоразу ніж,
Де безперевно один затяжний рефрен: 
зойк амбулансів й сухоти нічних сирен.
Бачу твій стяг і буденну звитягу діл,
24/7 прикривати беззмінно тил,
No passaran терикону тримаєш пруг —
Не впокорити москитам твій вільний дух!

Янголові Маріуполя напиши: 
всі твої опалені рубежі,
Блокпости і вулиці, імена названі/ неназвані, 
десь там на
Стінах схронів, безхресних могилах й ті, 
вимолені в муках родільних — вони святі.
Жодне не зникло, усі перелічені, кликані... 
Се неодмінно гряде, 
судний день...
— Каїне, Каїне брат твій де?!

Янголові Львова скажи про те, — 
бачу твою працю і той вертеп,
Де вокзал і костел давно одне — всюди Богу
моляться, нізвідки не
Дожидають підступу, тамують любов і лють, 
Теплий хліб розламують, прибульцеві віддають.

Писар підвівся, спітніле торкнув чоло 
Навхрест заклеїв вібруюче тужне скло,
Дзвін на Михайлівській гучно вістив, що Спас 
Зранку воскресе, хоча комендантський час... 
Грізно в Гаазі озвалась тривка луна.
День шістдесятий. Ремарка: іде війна.

* * *

В ПРЕЧИСТЕ ТІЛО ВПИЛИСЯ  КАТИ...

В пречисте тіло впилися  кати —
Ти помирав тривало і болюче...
Чи зможеш, Спасе, чи забудеш Ти,
Як орки гвалтували Тебе в Бучі?!
І когут онімів. Лише сову 
Спроквола чути з-за дніпровських гребель.
Петро, апостол, став до ЗСУ. 
Він дуже прагнув захистити Тебе.
Ти міг, звичайно, в іншому авто
Поїхати по трасі вільним рухом,
Та показав мені недавно хтось
Твій волонтерський в обгорілім брухті.
Ти, безперечно, був у тім аду,
Де довго ворушилися завали. 
Невпізнаного, ні не у саду,
В подвір'ї маріупольськім ховали.
Я не молюсь. Пробач мені цей гріх.
Я  не знаходжу слів правдивих, чесних...
Заради них, прошу,  заради них —
Зроби це ще раз, Господи,
воскресни...
(22.04.2022)

* * *

НИТКИ ЛЮБОВІ

Довга голка, коротка нитка, у хірурга в руках етер...
Що тобі розповісти, світку? Кожен з нас вже не раз помер.
Чи ти знову ковтнеш оскому, ніби креслиш глобальну ціль?
Ми усі, хто не має дому і чий дім на щодня приціл.

Що ти скажеш? Питання руба. Як відхрестишся — скаже кат,
Блазень міцно стискає губи, він шикує новий парад. 
Розтинаючи горі плесо, по ошатним бузкам дворів
Суне наволоч на Одесу, на ранковий, весняний Львів.

Кожен з нас без сучасних рацій має власне GPRS,
Найточнішу з усіх локацій, ту де рідні, де ти воскрес.
Ми це бачили...  плем'я суче, поголів'я отари (Z)ет,
Білі стрічки на вбитих в Бучі... що ж, їх фюрер завжди естет!

Гірше ковіду, чи Еболи, культ стагнації і страху,
Озирнутись — король то голий, а прислузі дали труху.
Ми йдемо до молитви в церкві, — гул тривожних сирен, як  тать 
І стають між живими мертві, пильно дивляться і мовчать...

"Co jest z tobov?" 
"Я поряд знову!",  
"Sve u redu?"
"Where are you?" — нас єднають нитки любові, 
десь у відчаю на краю.

(18.05.2022)