Геннадій Деснянський. Збірка поезій "Здивована Десна"

Геннадій Деснянський. Здивована Десна. Збірка поезій.

Геннадій Деснянський

Здивована Десна

В наше місто знов прийшла весна
І бурульки капають сльозами.
Кожний рік здивована Десна
Сонце зустрічає поряд з нами.

Скільки в неї є великих сил,
Щоб прибрати кучугури снігу,
Скрижанілий, панцирний настил
На шматки порвати у відлигу.

Я дивлюсь на неї з берегів,
На крижини, що пливуть поволі -
Це найбільше із природних див,
Як в житті там є мінливість долі.

Так вона несе із року в рік
Темний лід, який у квітні гине.
Ось іще шматок під сонцем зник
І в Дніпро, розтанувши, порине...

* * *

Питав я всіх «Так що таке любов?»

Питав я всіх: «Так що таке любов?» -
На це потратив день сьогодні, зрання.
Вони мовчали. Стовбури немов
І посміхались з дивного питання,

Бо мріяти, якась остання з справ.
Чекають неоформлені папери.
До того ж курс валюти вчора впав.
Найбільше з післякризової ери.

Бувало і до вчених прямував.
Тягнув завжди з важким питанням руку,
Але ніхто мені не розказав
Любові суть за думкою науки.

Мабуть шукав цей зміст я не дарма,
Почувши випадково від людини :
"Любов - коли коханої нема,
А ти не можеш жити і хвилини."

* * *

Коли літає попіл в нашому повітрі

Коли літає попіл в нашому повітрі
Тому, ще десь горять Чорнобилські ліси.
Їм дихають прості і дуже, дуже хитрі.
Не можна вибірково входити в носи.

Погано стало тим, хто гроші крав з бюджету
І тим, хто доживає в бідності життя.
Тому і рятувати треба всім планету.
Свій потяг до наживи кинувши в сміття.

* * *

На пагорбах печерських не сніжило

Зима у цьому році десь поділась.
Ще з грудня в місті нашому тепло.
На лижах покататись не судилось.
Мороз не малював собою скло.

На пагорбах печерських не сніжило,
Хоч лютий вже давно, як царював.
Дощем дерева з площею накрило.
Під зливою Ватутін сумував.

Чекав того, хто вліз би на дробину
I груди кам'яні йому б відмив,
Бо хтось прийшов туди в нічну годину
I пам'ятник зеленкою облив.

* * *

Йде третя змiна у нiч

Що у зірковій тусовці -
Байдуже зовсім мені.
Сумно скажу я вам, хлопці
З ними проводити дні.

Мавп'ячи рухи діджея,
Посмішки штучні повій.
їх обміняю невже я
Цех на улюблений свій.

Там не вибрикують пані.
Йде третя змiна у нiч.
Зараз трудящі не в шанi.
Ну тоді мовлю я річ:

Працею тільки важкою
Поряд з такими, як ти.
Піт коли ллється рікою
Можна чогось досягти.

Там де танцюльки всіля́кі,
Там де в пошані крадій
Успіхи будуть ніякі.
Думай, роби щось і дій.

На відео: Геннадій Деснянський. Вірш "Поети живуть на Троєщині" у авторському виконанні. Київ, 2017 р.

Поети живуть на Троєщині

Шикарним життям не розбещені,
Щоб брати натхнення з Десни,
Поети живуть на Троєщині
і бачать трояндові сни.

Поети сідають на велики
і їдуть в просторі поля,
Де в очі влітають метелики
і дихає вільно земля.

Троещина край мегаполіса.
Оаза застиглих там літ.
У велика крутиться колесо.
Везе у неходжений світ.

Куток цей ще не забудований.
Напроти Дніпро, Оболонь.
Стоїть він красою здивований
і рими торкаються скронь.

* * *

Коли бетон то все є сірим

Земля народжує таланти,
Але вони чомусь зсихають
Їм не дають в підтримку гранти
І ще й бетоном заливають.

Коли бетон то все є сірим.
Немов один він у природи
І трактор з сивим бригадиром
Трамбує ці зелени сходи.

* * *

Моя дiвчина живе у Iрпiнi

Моя дічина живе у Ірпіні.
Ну а я живу на Оболоні
І сиджу в маршрутках цілі дні,
Щоб узять в свої її долоні.

В вихідні ми йдемо у поля
І разом гуляєм до світанку.
Ну а потім знов поїду я
В пильне місто, на роботу зранку.

Щоб частіше бачити любов
Хочу я грошей інвестувати
У місцевий світ новобудов,
І хатинку згодом там придбати.

Це бажання найпалкіших мрій,
А до цього мушу я сидіти
І в маршрутці дівчині своїй
Я везу в Ірпінь красиві квіти.

* * *

Хапали ці білесеньки шматки

Гостей ми поселили у готелі.
Вони були засмучені тоді,
Що в домі нефарбовані панелі
І графік для гарячої води.

Напевно вони звикли в Будапешті
До сервісу без бруду і комах,
А я нарізав сала і нарешті
Побачив, як у них зірвало дах.

Вони гуртом стояли біля столу.
Штовхалися у груди і у бік.
Обділені ті рухались по колу,
А хто схопив побільше зовсім зник.

Я бачив, як поважні дуже люди,
Забув про недоглянуті кутки,
Немовби їм сподобалось усюди
Хапали ці білесеньки шматки.

* * *

Гомін чужих світів

Небо чужих вокзалів.
Гомін чужих світів.
Рідних нема кварталів,
Де б під тополей сів.

Душу свербить цей потяг.
Дім так далеко мій.
Дітям роблю на одяг,
На виконання мрій.

Там де я народився
Зовсім нема робот.
Ад там з небес спустився -
Може сам чорт пілот.

Та все одно шукає
Погляд туман Карпат.
Думка туди літає.
Хоче душа назад.

* * *

Напалили гості світла

Напалили гості світла.
Геть натратили води.
НА лічильнику помітна
Передвісниця біди.

Лився струмінь в моїй ванній -
Дорогуща рідина.
Економії старанній
Дуже шкодила вона,

Бо набір нахабних чисел
Лізе в очі на шкалі
І тому ремонту крісел
Не зроблю я взагалі.

НЕ онОвлю дошки ганка,
НЕ куплю корові корм,
Бо панич і та панянка
Не дотримувались норм.

Роздивляли вніч журнали,
І включили MTV,
Хоч прекрасно вони знали,
Що тарифи вже нові!

* * *

Мені б новин про працю швачки

Мені б новин про працю швачки,
Про велетенські врожаї,
А не про те, як у собчачки
Коханці билися її.

Мені б в новинах жар металу,
Як струм дає нам Дніпрогес,
А там, як Галкін любить Аллу
І з ким гуляє їхній пес.

Не хочу слухать про повію
І про червоні ліхтарі.
Хай в нас заводи вводять в дію.
Нехай будують кораблі.

«Бажаю бачити про школу,
Про комбайнера, водія.
Зніміть зі шпальти жінку голу»-
Пишу на сайт газети я.

* * *

Дайте мені посаду

Дайте мені посаду,
Стіл та іще стілець.
Як в кабінеті сяду -
Буде усім кінець.

Будете у приймальній
Плакати й терти ніс.
Голос мій п’ятибальний
Острах усім приніс.

«На тобі ось догану!
Звідси підеш в труні,
А як я з крісла встану
Світла не стане в дні!

Дайте мені посаду -
Дуже я це любю.
Премію до окладу
Дайте, я вас молю.»

За матеріалами: http://www.poetryclub.com.ua/

Дивіться також на "Малій Сторінці":

Геннадій Деснянський. Поезії

"Від Донецька до Криму та Львова
Розпростерлась моя сторона.
Знають в світі красиве це слово –
Україною зветься вона.
Там, де простір безкрайнього поля,
Від сівби і до самих до жнив,
З колоском колихається доля
Козака, що раніше тут жив..."
(Геннадій Деснянський)