|
Ганна Максимович
КИЯНИ
Ні музики, ні інших мирних звуків,
Лишень сирени раз у раз гудуть.
Старенькі, вдвох тримаючись за руки,
Андріївським поволеньки ідуть.
Вони тут народилися, зростали,
Наввипередки бігали дітьми,
Їх весни ніжним цвітом чарували,
Їм осінь простеляла килими.
Характер свого міста добре знають.
Є в ньому волелюбність, міць і гарт.
Підступний ворог Київ не здолає,
Йому і сподіватися не варт.
І хоч десь вибух серед ночі гряне,
Все відбудуєм. Це не головне.
А головне – це люди, це кияни!
Їх велич духу, поклик серця – головне!
* * *
СТРАШНИЙ ВИПАДОК
Для них вбивати – це вже звичка.
Та кара їх не омине.
Солдат російський вбив сестричку,
Поранив братика й мене.
Від кулі мама похилилась,
Здригнувся тато і упав.
На грудях кров зачервонілась,
Я довго кликав, він мовчав.
І я заснув чи то забувся,
І в цьому маренні, у сні
Назустріч квапилась матуся
Та усміхалася мені.
Моя ріднесенька, ласкава!
І я до неї біг і біг,
Втомився, сил не вистачало,
А я спинитися не міг.
Прийшов до пам’яті в лікарні.
Спокійно, тихо навкруги.
Той випадок страшний, останній
Не йде мені із голови.
Навіщо цілився в дитину?
Вона ще крихітка, маля.
Навіщо вбив мою родину,
Чому забрав у них життя?
* * *
СПИНІТЬ ВІЙНУ
Глибокі рани на моїй землі,
Болючі рани душу роз’ятрили.
Маленькі діти – ангели святі –
Чим перед світом нині завинили?
Чом ворог відбирає в них життя?
Чому дитинство, спокій відбирає,
Надію на щасливе майбуття;
Чому дитяче серденько страждає?
Навколо них руїнища страшні,
Під гул сирен щоночі засинають,
Їм забавлянки, витівки смішні,
А їх російські бомби убивають.
Благаєм небеса і світ увесь:
– Спиніть війну! Спиніть війну! – благаєм.
Важкий упав на плечі хрест.
Крізь жах і смерть свій шлях долаєм.
* * *
СВІТЛО ПЕРЕМОГИ
Без ліку війська, зброї тьма
У сил ворожих потойбічних.
Іде жорстока боротьба
Основ всесвітніх споконвічних:
Життя і смерті, зла й добра,
Любові та ненависті людської.
Ворожа темрява важка
Звисає в нас над головою.
Вона згасити хоче все:
Життя і працю, і кохання.
Багато горя, сліз несе,
Великий смуток і страждання.
Зламати хоче вільний дух,
Могутні крила за плечима,
Спинити до свободи рух
І задушити нескориме.
Але ось-ось настане час:
Злетить яскрава блискавиця,
Наповнить ясним світлом нас
І запалає, заіскриться.
Пітьма піде у небуття,
Відступить смерть і зло сконає.
А свіжі паростки життя
Розквітнуть, барвами заграють.
|
|