Галина Римар. "Казка про онученьку й бабусю, про пташок, машинку, про дружбу і подорожі"



 

Галина Римар

ПРО ОНУЧЕНЬКУ Й БАБУСЮ, ПРО ПТАШОК, МАШИНКУ, ПРО ДРУЖБУ І ПОДОРОЖІ

 

Прокинулась якось Маленька Веселочка і вийшла надвір. Розглянулась довкруг — гарно! Сніжок біленький за нічку усю земленьку вкрив! Чисто-чисто.

І скільки простору!

А вона далі як за річечку, за ось оцю річечку, що в долинці, й не ходила!

І всі рідні при своїх клопотах... Сумно їй зробилося.

— Пройдуся трішки, щось іще побачу! — так подумала. — І щоб ніхто не хвилювався, — я хутенько й назад.

Згадала про черевички-всюдиходи.

Озула їх і надумала, що без шарфиків їм, Веселочкам, виходити з дому не можна.

Тож дістала їх зі скрині, зав'язала охайно по порядочку, як годиться; вона пам'ятає: фіолетового, потім — синього, тоді голубенького, а далі — зеленого, жовтого, оранжевого і, нарешті, червоного.

І тепло-тепло їй стало. Не дивина, це ж для неї її улюблена бабуся зв'язала, в якої золоті руки.

Про це всі у світі знають. Бо бабуня як де йде, то усім дарує своє тепло — і всі усміхаються.

І завжди мріють її зустріти, бо з нею дуже-дуже тепло і затишно.

Рідні Веселочки дуже раненько встають до роботи. Думали, що їх малеча спатиме довше. Та й відлучились.

Але вона знає, як усі її люблять!

— Всюдиходи чарівні, несіть мене по землі, не спиняйтеся, не перечіпляйтеся і мене маленьку бережіть!

І понесли її черевички над землею, не торкаючись рівнин і горбочків, ямок і ярочків.

Мило, мило як навкруг!

Аж в долині за рікою побачила Веселонька куща барвистого! Із ґронцями червоними. А на нім — дві пташечки. Поклювали ягідок, притулилися одна до одної та й гріються.

Аж ось і Сонечко виглянуло.

Зраділи птиці на калині:

— Сонечку красне, світи, усю земленьку й нас звесели!

Почуло їх пісеньку Сонечко й усміхнулося.

А птиці ще краще заспівали.

Побачило Сонце Веселочку:

— Внученько-серденько, чом ти саменька і так далеко від дому зайшла?

— Просто, бабусенько, так захотілось побачити світу, який він чудовий...

— Добре, маленька, я нашим скажу, де ти є, тільки сама більш не йди, хоч всюдиходи дорогу додому й знайдуть, та усі все ж хвилюватимуться.

— Пташечки дрібненькі, пташечки миленькі, летіть із Веселкою, її охороняйте, для неї співайте.

А пташки й раді Світлому Сонечку підсобити.

І от вони втрьох вже мандрують по світу.

А як над лісом старезним летіли, то піснею ведмежатко мале розбудили.

— Мамо, матусенько, йдімо надвір, подивімося, хто там співає і мир звеселяє, ходімо ж бо, мамо! — ведмежа попрохало.

Узяла мама своє дитинча в обійми та й вийшла на хвильку надвір.

До Веселки й пташок усміхнулася і привіталася.

Потім хутенько понесла маляточко спати. Бо хоч йому й тепло, та стало маля позіхати.

Далі угледіли дивнеє щось, деркотливе, що по дорозі швиденько й невпинно летіло.

— Що це, — спитала Веселка у друзів, — таке?

— Автомобіль. В ньому їздять дорослі й маленькі люди.

Тут на обочину з'їхала диво-машинка. Діточки вийшли:

— Веселонька! Й пташечок двійко!

— Диво та й годі! — сказали дорослі. — Хто ж бачив, щоби Веселочки взимку з'являлись.

— Диво-дивина! Але ж зараз зима!

Тут і Веселочка друзів пташок пожаліла, швидко-прешвидко додому назад полетіла.

Вдома про все повіла своїй добрій родині та й пішла спатоньки, бо притомилася нині.

А їй матінка співала:

— Спи, дитинко, баю, бай. Дуже доброю зростай!

До весни красної спала Веселка і підросла, бо всміхалась у сні.

А їй треба сил ой багато, щоби нам радість усім дарувати...

(21.01.2021)

Казка люб'язно надіслана авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".

 

 

Дивіться також на нашому сайті:
 
Галина Римар. Казки для усієї родиниЧитаючи чудові твори Галини Римар, ми бачимо, що авторка добре знає світ дитячих фантазій, любить дітей, знайома з дитячими мріями. Злет душі пані Галини знайшов своє місце у її творчості, оповіданнях, казках, поезії, музиці, натхненній співпраці з талановитими людьми.

Останні коментарі до сторінки
«Галина Римар. "Казка про онученьку й бабусю, про пташок, машинку, про дружбу і подорожі"»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми