Галина Мирослава
Підбийп'ятка
Пошукова система Google легко виводить на дві книжки, написані українською мовою Спиридоном (Спіридоном, Спіридіоном, Спірідоном) Осташевським, гербу Остоя, можна знайти й інший запис передачі імені: Спиридон Остоя Осташевський. Що відомо про цю людину?
Спиридон Осташевський (1797 - 25 квітня 1875) писав польською мовою, якою спілкувались між собою його батьки, а також українською, записуючи здебільшого латинськими літерами. Історія запам'ятала його більше як гіполога, який про коней знав майже все, збирача легенд і казок, але найцікавіше — саме він став прототипом Лонгинуса Підбийп'ятки, гербу Зірвикаптур, у романі Генріка Сенкевича "Вогнем і мечем".
Спиридонові у спадок дістався маєток в Мишарівцях, тепер Теплицького району Вінницької області. Цей "пристрасний любитель коней" (характеристика з енциклопедії Орґельбранда) був власником одного з найбільших кінних заводів в Україні й одним з висококласних знавців конярства. На сторінках щотижневика, який видавався у Санкт-Петербурзі, він розповідав про розведення коней, анонсував свою двотомну працю «Любитель коней» (Київ, 1852 р.), подавав відомості про стада коней України, а саме: Волині, Центральної України, земель, що до 1793 року входили до Брацлавського воєводства, які поляки називали Побережжям, Поділля. Залишив у рукописі підручник для догляду за кіньми "Про коня", а також дві праці про коней України: "Lekarz koni przez obywatela Ukrainy", "Uwagi nad rozprawą Eberharda o koniach i stadach Ukrainy, Podola i Wołynia".
Щодо освіти, її Спиридон Осташевський здобував у Вінниці й Кременецькому ліцеї, після чого його обрали земським суддею Гайсинського повіту.
Спиридон Осташевський належав до активної частини суспільства, тому не міг займатись лише господарством, разом з братом Євстахієм він взяв участь у Листопадовому повстанні поляків і литовців 1830-1831 років проти Російської імперії. Він не просто долучився до повстанців, а привів із собою 50 добірних коней з власного господарства. Про силу і хоробрість двох кремезних братів ходили легенди. Євстахій загинув під час одного з боїв, а Спиридон після повної поразки повстання, проти якого царський уряд використав українців, що служили в малоросійських козацьких полках, потрапив до російського полону, був ув'язнений і покарання відбував у Житомирі й Кам'янці-Подільському. Після звільнення з ув'язнення повернувся до свого маєтку в Мишарівцях. Тут Спиридон займався домашнім господарством, літературною діяльністю, вивчав фольклор.
Тогочасний польський поет Францішек Ковальський писав, що Спиридона в Україні знали повсюдно, бо славився надзвичайною силою, вмінням поводитись з кіньми, «сатанинською сміливістю». Зросту був середнього, плечі та спину мав широкі, запам'ятовувався вусами й рум'янцями на білому обличчі, атлетичною статурою, потужним голосом, світлим волоссям і дуже ніжним поглядом блакитних очей, у яких виразно вловлювалась впевненість у собі.
Спиридон збирав народні казки, пісні, оповідання, легенди, прислухався до мови селян, вивчав звички й звичаї. Любив розповідати різні історії й робив це з таким натхненням, що "вся його душа відбивалась на його фізіономії", все його тіло, навіть брови й вуса, рухались і долучались до розповіді.
Книжку "Пів копи казок для веселого миру", видану у Вільнюсі 1850 року, і розширену версію "Пів копи казок" - «Пів сотні казок» (Київ, 1851 р.) можна легко відшукати в інтернеті. А от з якістю власних творів у Спиридона Осташевського не склалось. Іван Франко, гостро критикуючи видану у Львові 1888 року книжку "Сто байок" з віршами польською мовою його товариша, можливо, й далекого родича, Теофіла Осташевського та українських віршів Спиридона Осташевського, писав: "Покійний Спиридон Осташевський був, безперечно, як вказує передмова до згаданої книжки, енергійною і чесною людиною, гарячим патріотом, добрим солдатом і ще кращим господарем, але поетом рішуче не був. Хоч Україну він називав своєю матір’ю, українську мову знав лише сяк-так – її повсякденну сферу, потрібну для звичайної розмови з селянами-кріпаками. Не був він ні мислителем, ні моралістом, отож і не дивно, що, взявшись за ремесло, що виходило поза межі його здібностей, він видав на світ, крім двох інших, також цю книжчину."
Після продажу батьківського маєтку Спиридон оселився в Авратині (Любарський район Житомирської області). У 1863 році влада запідозрила його в участі в повстанському русі й вивезла з Авратина й відправила до Тобольська, звідки він зміг повернутися лише у 1869 році. Попри те, що Осташевський з усіх сил намагався допомагати фонду допомоги колишнім ув'язненим, які повернулися із заслання, здійснити плани не виходило.
Наприкінці свого життя цей невгамовний чоловік написав і видав книжкою навіть повчання "Naukę dla młodzieży opartą na przykładach z Pisma Św.", адресуючи твір школярам молодших шкіл Волині, Поділля й Київщини.
Історія зберегла ім'я дочки Спиридона Осташевського, позаяк вона уславилась своєю благочинністю. Марія Осташевська з якихось причин не вийшла заміж, зате все своє життя щиросердно опікувалась дітьми-сиротами, ще й підтримувала бідних, які проживали в її місцевості.
Матеріали надіслані авторкою спеціально для читачів " Малої Сторінки".
Читайте також на "Малій Сторінці":
"Кожна людина формується не день, не лише в сім'ї, близькому оточенні, де знайомиться з традиціями, звичаями і звичками, вона вплетена в світові й локальні рамки часу. Хронологія подій, яка підводить до розуміння витоків, без знань про окремі долі людей, які жили до нас на нашій землі, або живуть поруч, особливо шанованих за великий внесок у тій чи іншій царині, може бути витлумачена і сприйнята неправильно. Люди, які говорять до нас своїми голосами через свої дії, твори, вчать нас, коригують, гармонізують, допомагають зрозуміти себе і шляхи розвитку кожного особисто й держави в цілому в майбутньому. Що може бути цінніше за людей?!" (Галина Мирослава)
Більше творів Галини Мирослави на нашому сайті:
Цікаво
Вражає.....