Галина Мирослава
ЗАЧАРОВАНА КРАЄВИДАМИ
(Північна Македонія)
ОХРИД
До озера Охрид дорога вела нас все вище й вище в гори через македонські й албанські поселення на південний захід від столиці.
Коли ми проїжджали через місто Тетова, назва мимоволі змусила згадати моїх теток**. Насправді Тетова – центр албанської громади Північної Македонії (70% усіх мешканців міста), четверте за розміром у країні, менше від мого рідного Червонограда, але з двома університетами з викладанням албанською та македонською мовами (на жаль, Тетово знане в Північній Македонії як столиця македонського криміналітету; цікаво, що саме в цьому місті була створена Комуністична партія Македонії й воно відоме, як і місто Гостивар, де переважають албанці, до речі, ми його теж минали, повстанням 9 липня 1997 року, предтечею збройного конфлікту в Республіці Македонія у 2001 році, конфлікт, як відомо, завершився 13 серпня того ж року підписанням Охридської угоди. Ми пам'ятаємо, що Україна підтримувала від перших днів створення Північну Македонію, яка опинилась між кількох вогнів і тисків, озброєнням і дипломатією). На півдорозі між Гостиваром, в околицях якого бере початок річка Вардар або Бардхар, грецькою Аксіос, найдовша річка Північної Македонії (друга за довжиною річка Греції, річкова долина якої надала своє ім'я вітру Вардаріс, який приносить холодне повітря до Салонік***), і Охридом на нашому шляху було ще Кичево (Кічево), на будівлях якого майоріли албанські прапори.
На висоті 1200 метрів від рівня моря мої вуха виразно відчули зміну тиску, але дорога продовжувала вести серпантином ще вище, поміж дуби й буки почали прориватись хвойні дерева, аж поки ліси повністю не змінили свій вигляд. Я дивилась на дерева й думала, як досконало природа вчить, лише придивляйся. От і дерева, які щільно тиснуться одне до одного, підказують, що єдиний вихід вижити у лісі для дерева, а для людини у масі людей відповідно, – вирватись угору. (Мову веду не про кар'єру, успіх, владу, а про духовні цінності, про інші висоти, хоча й успіх не завадить :)). Краса по обидва боки дороги заворожувала не лише рослинністю, а й зрізами каміння різних форм і кольорів. Ближче до Охрида видно було, як робітники прокладають дорогу через гори, пробиваючи тунель.
|
МАКИ що далі на захід |
|
Маки, які росли самотньо вздовж доріг і поміж інших рослин на полях, набирали темних відтінків червоного кольору, у нас я таких маків ніколи не бачила. Не могла відвести погляду від дороги. Серце завмирало, а душа раділа. Вперше я звернула увагу на маки Македонії (яке співзвуччя!) ще біля фортеці в Скоп'є, а тут просто очі розбігались від їх кількості. Незабутні македонські маки...
Охрид – це не лише чудовне озеро, це місто з надзвичайним гербом, на якому ніби підкова з одного боку, з іншого – зображення схоже на дві долоні, складені докупи, які тримають і місто, й озеро. Ліхнідос, стара назва міста, перекладається українською як "місто світла". Славний Охрид, розташований біля підніжжя гори Галичиця (яка знайома назва!), колись славився своїм найстарішим університетом у Європі (9 століття). Тут ще вирощують перлини та розводять форель. Є думка, що назва міста походить від охри, фарби, якою дівчата малювали волосся.
Коріння історії Охрида йде в античність. Під час зіткнення іллірійських племен з Римською імперією місто служило Риму як форпост. Сюди рано прийшло християнство. А згодом через велику кількість церков та монастирів воно стало відоме як Балканський та Європейський Єрусалим.
У 861 році Охрид увійшов до складу Болгарії та став центром Охридської школи писемності завдяки Св. Климентові Охридському, це відбулось за розпорядженням болгарського царя Бориса. У Західно-Болгарському царстві (971–1018) Охрид був столицею болгарського царя Самуїла та резиденцією болгарського патріарха. За легендою, яку написали брати Міладінови, у час будування Охридської фортеці імператор Юстиніан, піднявшись на пагорби, на яких лежить місто, закричав: «Ой, пагорб».
Одним з найбільших укріплень, що збереглися в Македонії, є фортеця Самуїл, побудована Філліпом II (якщо добре розчула екскурсовода, то він був 46-им правителем Північної Македонії), а згодом названа на честь середньовічного імператора Самуїла. Залишились в Охриді й руїни давньогрецького амфітеатру, єдиного в Північній Македонії.
Вузенькі вулички, старий базар, будинки-дзвоники догори ногами (така конструкція створена задля зменшення податку за будівлі, який вираховувався за площею нижньої частини будинку).
І розкішне озеро. Біля берегів вода настільки прозора, що можна було б читати книги під водою. Варто зауважити, що місто Охрид завдяки горам-охоронцям і найстарішому європейському озеру (найбільша глибина 286 метрів)****** зі збереженою унікальною водною екосистемою створюють особливий клімат. Тут у найбільшу жару вдень температура спадає до 19 градусів уночі, а зими м'які й приємні. Щодо температури води в глибоких шарах Охридського озера, то вона становить приблизно 6° С, тоді як на поверхні може нагріватися до 24 градусів, а в прибережних шарах досягати 26° С. Екскурсовод зауважив, що у цьому озері можна купатись навіть узимку.
Пливемо на пароплаві... Рукою хочеться торкнутись води. Глибокі води озера Матка, стиснені горами, пахли теж свіжістю, але гострою, не м'якою, балканською, як тут, там відчувалась присутність в ароматі каменю та хвої. У каньйоні можна було набратись міцності й сили, а Охрид, на відміну від Матки, розслабляв. Розлогий, широчезний, він не тиснув аніскілечки, а м'яким вітерцем тихо пестив шкіру та бавився волоссям. Неповторні краєвиди з усіх сторін. Але не бачу жодної чайки. Їх і на Матці не було. Гори, мабуть, відлякують.
На березі озера знаходиться Монастир святого Наума (мак. Манастир „Свети Наум“). Відправляємось туди, до мощей святого. По дорозі до монастиря святого Наума ми бачили з гори реконструйоване доісторичне поселення на воді. На дні Охридського озера, в місці, яке зараз називають Затокою на кістках, у 1997 році були знайдені залишки селища, якому понад три тисячі років. Поселення розташоване у 20 метрах від берега, з'єднується з берегом дерев'яним містком. На шести тисячах 4-6-метрових паль був дерев'яний настил, а на ньому хати-мазанки з глини та пруття, під солом'яними дахами, 1,5 метра заввишки над водою. Це рибальське поселення, яке використовувалось лише влітку.
Давньогрецький історик Геродот писав, що в охридських селищах дітям прив'язували мотузку до ноги, щоб не потонули, впавши з помосту, а риби в озері було стільки, що господарю треба було лише відчинити двері й опустити у воду відро. Зараз це музей на воді у Градіште.
Святий Наум – покровитель знань і доброчинства не лише для українців. «Наум наставляє на ум». Монастир цей постав у 9 столітті, але десь між 10-13 століттями церква була повністю зруйнована. Нинішня датується 16-им століттям, стоїть вона у тому ж місці на старому фундаменті. Сюди, до храму на високій скелі над Охридським озером, за 30 км від кордону з Албанією, який нині під юрисдикцією Македонської православної церкви, приходять з надією позбутись хвороб різні люди, вважається, що він допомагає людям з психічними (розумовими) розладами. "Шукай, – кажуть, – ум, де святий Наум". Святкування дня св. Наума тут не припинялось навіть за часів комуністичного правління, раніше воно відбувалось 23 грудня, тобто 5 січня за новим стилем, згодом його перенесли на 20 червня (3 липня за новим календарем), тоді на цей день відкривали кордони, аби люди (з Албанії в основному) могли відвідати святого Наума.
Відчуття, що ти знаходишся у святому місці навіює відразу, саме́ розташування монастиря у найпівденнішій точці. Це місце притягає лагідністю повітря, прозорістю води, піщаним берегом й лісом за ним. А ще тут річкова вода Чорного Дрима (мак. Црн Дрим, у перекладі Чорна Мрія) з фореллю, гора, павичі біля монастиря, навчені позувати для світлин.
Одна з легенд оповідає, що св. Наум тримав ключі від Охридського озера і за його наказом води річки Чорний Дрим, яка бере свій початок саме біля Монастиря святого Наума, проходять через озеро, не змішуючись з його водою. У водах Чорної Мрії мешкають різні види риб, зокрема вугор європейський, якому загрожує зникнення. Раніше охридський вугор мігрував з Охридського озера в Саргасове море для розмноження. У другій половині 20-го століття при будівництві двох дамб у Північній Македонії та чотирьох в Албанії маршрут міграції вугра був повністю перекритий греблями.
У храмі цікаві розписи. На території сучасної Північної Македонії приблизно в 11–14 століттях затвердився власний стиль фрескового живопису.
Коли я їхала до Македонії, думала, що мова повинна бути дуже схожою до української. Це однозначно слов'янська мова, близька до болгарської й сербської, але, як визначають мовознавці, має спільні граматичні, типологічні й лексичні риси з грецькими, албанськими й румунськими говірками, що створює певні труднощі при перекладі й викликає непорозуміння, хоча приємно, що македонська мова має абетку на основі кирилиці (вперше зауважила, що кирилиця в іншій країні дозволяє почуватись як вдома). Є в їхній абетці й ряд особливостей, зокрема: крім н є њ ("коњу" читається "коню", означає кінь), крім л – љ, крім к – ќ, їхнє j – наше й, s – наше дз, крім ц є знак џ (чж/дж). Деякі написані вирази нагадували мені українські, що зустрічаються в наших діалектах, такі от, як: "Дáj го!" ("Дай його" українською), "Те молам (не мрдај) "("Прошу вас (не рухати))". Змушували придивлятись написи на стінах і плакатах, бо ніби схожі, а таки не зовсім зрозумілі.
Але як зворушливо було, коли всі, з ким ми перетинались, почувши, що ми з України, радо вигукували: "О, Україна!" А ще – завжди намагались прийти на допомогу, коли їх просили, обдаровуючи сяйвом усмішки, яка, помножена на гарну погоду й дивовижну природу, надає натхнення й після приїзду, наче ми туди не їхали автобусом, а літали на крилах щастя.
Хоч і потомлені, ми ніби й не помітили три митниці на дорозі. Мінеральна вода "Изворска" допомагала мені долати спрагу під час їзди, а овечий сир, привезений з Північної Македонії, не протримався вдома й одного дня – неабияк засмакував усій родині.
Їдучи й згадуючи Македонію, на якусь мить уявила себе в македонських ходаках, які досі носяться македонцями й пропонуються на ринках туристам, на відміну від призабутих бойківських, й подумала, скільки б часу забрала в мене така подорож... Яке це справді щастя, що ми живемо в 21-му столітті.
Тест, чи нема ковіду, який довелось зробити за правилами перетину українського кордону, не розчарував – нема. Ніщо не змогло перебити радість мандрівки. Дякую "Танго Тревел", дякую тобі, Македоніє!
-------------
Примітки:
* https://www.youtube.com/watch?v=cSHQrtKmRJg
** Тета - тітка.
*** Вардаріс - північний вітер, який дує через долину річки Вардар, яка впадає в Егейське море, починаючись легким бризом, поки не зіштовхується з високими горами, що відділяють Північну Македонію від Греції. Вардаріс виникає тоді, коли атмосферний тиск над східною Європою вищий від тиску над Егейським морем, часто це відбувається взимку.
**** Старода́вня Македо́нія або Македонське царство — антична Грецька держава північної частини Стародавньої Греції (розташовувалася в основному на території сучасної Греції), яка на заході межувала з давньогрецькою державою Епір і на сході — з Фракією.
***** Провінція Македонія зі столицею Салоніки, межею є Адріатичне й Егейське моря, територія перекривається з Грецією, Албанією і Північною Македонією.
****** – Охридське озеро, найстаріше в Європі, належить до групи басейнів, які утворилися внаслідок геотектонічного прогину, що стався в епоху пліоцену (5,3-1,8 млн. років тому) на заході Динарських Альп. У більшості озер життєвий цикл не перевищує 100 000 років, після цього вони цілком заповнюються осадовими породами. Завдяки своїй глибині і малій кількості опадів зі струмків, що впадають у озеро, а також тектонічно активному грабену Охрид-Корча на південь від озера, що може компенсувати накопичення осаду, озеро існує й досі. Водозбір Охридського озера включає 40 річок.
Дивіться також на "Малій Сторінці":
"Перед від’їздом до тієї частини Європи, що простягається за нашим кордоном, я налаштовую себе на стан повного відриву від буденних клопотів, відповідальності, ,,хвостів”. Утікала й раніше, особливо у станах, коли світ вимучував до розтирання в порошок, та простір, у який виходила, був віртуальним. Теперя вириваюся з відкритими обіймами у світ реальний за межами моєї реальності..." (Галина Мирослава)
Більше творів Галини Мирослави на нашому сайті: