Вірші про російське вторгнення в Україну 2022 року — читати та слухати, відео


 

 

На відео — список відтворення: 
«Вірші про російське вторгнення в Україну 2022 року 
(з добірки на "Малій Сторінці")»:

1. Роман Коляда «Вторгнення»
2. Наталія Бугай. «Білим янголом називаю»
3. Марія Солтис-Смирнова. «День шостий»
4. Алла Бійчук. «Дев‘ятий день»
5. Юлія Дмитренко-Деспоташвілі. «З вірою в Україну»
6. Тетяна Семенченко. «Наш дух міцний»
7. Ірина Галишко. «Вдома чекають»
8. Лариса Юсковець-Сєрікова. «ХТО ТИ?»
9. Вікторія Ковтун. «За Україну молюсь»
10. Вікторія Ковтун. «Ранок починається не з кави»
11. Людмила Добровольська. «Ми переможемо»
12. В‘ячеслав Стрий (Прибузький). «Свободу й гідність не скорити»
13. Антоніна Генелюк. «Помолімось»
14. Карина Гусельникова. «Тато»
15. Тетяна Радюк. «Господи, оберігай наших визволителів»
16. Олег Криворот. «Міцнішає держава в боротьбі!»
17. Антоніна Мелешкою. «Буде перемога!»
18. Наталія Паснак (Мельник). «Так сильно хочеться весни!»
19. Аліна Войтенко. «А скоро Великдень»
20. Ірина Цілик. «Повертайся живим»

 

 

 

Ілюстрація Олександра Міколи.

Ілюстрація Олександра Міколи.

 

 

 

Роман Коляда

ВТОРГНЕННЯ

Нервів більше нема,
Наплели маскувальних сіток.
Потойбіччя пролізло у світ 
Пекельними покручами і сиренами.
Все це, Господи, може і смішно, 
Але якось дуже не ок.
Ми осилимо, знаю. 
Нострадамус вже курить бамбук,
Набитий своїми катренами.
Молитов не забракне, 
До сліз додамо пінопласт.
Коктейлю цього запашного,
Здається, весь світ запалити вистачить.
Та не здасться ніхто, 
І нікого нікому не здасть
Бо не вмерла й не вмре,
Бо житиме вічно країна, 
У Бога, у мову, у себе і армію вірячи.
Обійняти б тебе, 
Крізь цю темінь, безвістя, бої.
Понад трассерів розчерки
Й запаху смерті раптової понад.
Дочекались нарешті весни,
Перемогу здобудем самі
І роздивимось добре
Як орди в багатті пекельнім
Безпомічно й тупо тонуть.
Знову ми проростем,
Крізь руїни і кіптяву стін
Крізь пісок блокпостів,
Крізь години нічного жаху. 
Пахне маслом старенький АК,
А Господь вже гойдає дзвін
Поховальний над тими,
Що йшли із мечем
І що йдуть легіонами на...

 

* * *

 

Наталка Поклад
 
***
Наш дім, нашу пристань, наш рай
московська орда потоптала…
Вставай, Україно, вставай –
фальшиві зривай запинала!
Рятуй і себе, і весь світ
від злої, страшної потвори!..
Бог благословляє твій міт – 
для світлих доріг та орбіт –
і меч твій, що зло упокорить…
(27 лютого 2022) 

 

* * *

 

Наталка Поклад

***
Горять книжки, і душі, і земля: 
війна регоче, розриває світ.... 
Народжене в підвалі немовля 
ще запитає Господа про звіт; 
про Батьківщини зраджені дзеркала — 
і ту любов, яка щитом не стала...

 

* * *

 

Наталія Бугай

«БІЛИМ ЯНГОЛОМ» НАЗИВАЮ...

Над землею з'явився «Привид» —
Не містичний його літак...
Гул ракет, як криваві зливи —
Наш Герой у бою мастак!

Серце в нього, мов жар, гаряче,
Мужній «Привид» — Вкраїни Син!
Україна від ран не плаче,
Україна гордиться ним!

Як пірнає в ворожу зграю,
Влучний постріл, коротка мить...
Білим Янголом називаю.
Знову хижий літак горить!

Розсікає журливе небо,
«Привид» крилами лине ввись.
ЩИРО МОЛИМОСЬ МИ ЗА ТЕБЕ.
ЗА ВКРАЇНУ ТИ ЗНОВУ БИВСЬ!
(26.02 2022)

 

* * *

 

Марія Солтис-Смирнова

ДЕНЬ ШОСТИЙ...

День шостий, вже важко згадати, що було "до".
У стрічці новин ані квітів, ні котиків.
Довкола тривога за кожне село
Й молитва за кожного Воїна-котика.

Тривога. Гудить. Поруч лиш АТБ. 
А звідти женуть, як собаку тебе.
І, щоб не стояти, йдеш між дворами...
І шлеш атб до курчої мами.

Тривога. А поруч торти по уцінці —
І вже понесеш дитині гостинці.
І каву купуєш, а там є банка —
"На допомогу ЗСУ" плюс десятка...

Здаватись не будемо.
Разом ми сила.
До перемоги. Все буде Вкраїна!

 

* * *

 

Тетяна Мунтян

НА ШОСТИЙ ДЕНЬ ПРИЙШЛА ВЕСНА...

Нас всіх тримає мужній дух
В містах і селах України,
Простори чорних лісосмуг,
Червоні кетяги калини,
Молитви матерів вночі,
І перші крики немовляти,
І мерехтливий світ свічі
В підпіллі бабиної хати.
Нам сили додає солдат,
І його віра в перемогу,
Сьогодні бачимо хто брат,
І хто прийшов на допомогу...
Вже сьомий день гуде земля,
І хоч сирени не вщухають —
Ми переможем ворогів!
Упевнена! Не сумніваюсь! Знаю!

 

* * *

 

Алла Бійчук 

ДЕВ'ЯТИЙ ДЕНЬ

Йшов дев'ятий день війни...
Ти скажи, мій юродивий брате,
Доки будеш в мене ти стріляти?
Доки Небо буде сльози лити?
Знай: за гріх цей будеш ти платити!

За сирени і безсонні ночі,
За, налиті страхом, діток очі.
За всі вирви, вибухи, завали,
За життя, заховане в підвали.

Тисячі смертей від рук бруднистих,
За зруйноване село і місто,
Кожен кущик, сонечко і хмару –
Ти за все нестимеш Божу кару!

Бо ж чи може брат іти на брата,
Та чи гоже тебе братом звати?
Швидше – нелюдом, фашистом, сатаною,
Супостатом, чорною чумою!

... День десятий... Ось уже й світанок...
Не таким чекаю кожен ранок,
Бо ти знов стріляєш, вражий брате!
А я хочу жити, не вмирати!

Хочу бачить як сміються діти,
Чути як шепоче в полі жито.
Хочу знову мріяти, співати
Й вірші лише радісні писати!

Ти не брат! Ніколи ним не станеш!
І в капкан свій підлий не заманеш!
Ми стояли і стояти будем,
Перемогу з гордістю здобудем!

Бо країна рідна нам, як мати,
Захищали й будем захищати!
Мусиш ти це добре пам'ятати,
Мій ворожий, юродивий брате!

 

* * *

 

Юлiя Дмитренко-Деспоташвiлi 

З ВIРОЮ В УКРАÏНУ

Чорний будинок
з чорними вiкнами,
Бiльше не стати ïм
знову  привiтними,
Будуть новi,
та не буде вже ïх,
На свiжi рани
ляга тихо снiг...

Снiговi теж
за Вкраïну болить,
Як порятунок
вiн з неба летить.
З нього на вогнищi
звариться чай,
Боже, ще нiч
протриматися дай!

Ще одна нiч,
ще один день,
До переможних
наблизить пiсень,
Сумнiву в цьому
нi в кого немає,
На цiй землi
iкла ворог зламає!

Iкла зламає,
та бiльша ще кара,
Коли iз попелу
наша держава,
Ката лишивши
з беззубою пащею,
Вкотре пiдiйметься,
й стане ще кращою!
(8.04.2022)

 

* * *

 

Юрій Лях

ВІЙНА

   Присвячується учасникам 
   українсько-російської війни

По кому подзвін?
По кому подзвін? Чия то міна?
Прошелестіла. Розірвалась.
Ні. Не моя. Загусла слина.
Секунда. Друга. Яка тривалість…
У бліндажі, у два «накати», 
Життя рятуєм, така ось штука.
Накрила тілом родюча мати,
Рулетку крутить росія-сука.
Немов востаннє, печеш цигарку…
Поки косою смерть оре небо.
Десь є «прихід»… Казав хтось гадку:
Як чуєш, значить то не по тебе…
Стоїть «опорник», вхопивсь у землю.
Під свист осколків німе чекання…
А там – «слухач», а смертю – стелить.
Лиш не пряме, лиш не влучання…
Черговий «вихід», чекаєм «гостю»,
Прикрий, землице, в себе усотай.
А рація шипить зі злості:
«У нас трьохсотий… У нас двохсотий…»
А ми у відповідь – мовчали,
Казали: зброя в нас – терпіння…
А чайки-матері ячали…
Оглухнуть з того голосіння…
А лихварі складали ціну
І торгували своїм сумлінням.
Ось цей вояк тоді загинув
Від кулі, що вилита за вугілля…
Ми прикурити давали оркам,
Та тільки зрідка, в межах калібру.
А нам – із «градів» сипали гірку – 
Такі гостинці в період миру…
Ми мусим їх перетерпіти,
І орків-москалів захланних,
Й своїх, вгодованих і ситих
Недомесій, аж до останніх.
І в цій війні, що стала вічністю,
Чотириликою й безликою,
Свій Вашингтон утне по-щирості,
Я чесно вірю в це, я справді вірую…

 

* * *

 

Тетяна Семенченко

НАШ ДУХ МІЦНИЙ

За що ти, Каїн, Авеля вбиваєш?
До рук чому узяв ти автомат?
Навіщо мирний люд життя лишаєш?
Який ти нам, до біса, старший брат?

Одвіку завидющі в тебе очі,
Загарбати волів би цілий світ.
Ми ж зроду до чужого не охочі,
Але й чіпати нашого не слід.

Повстанемо пліч-о-пліч, не здамося,
В єднанні — запорука перемог.
Щоб націю здолати не вдалося,
На нашім боці — правда, віра, Бог.

А ти проклятий Каїн, начувайся!
Хай згине твоє військо сатанинське.
Покайся перед Авелем, покайся!
За те, що цілиш в серце українське.

Наш дух міцний не знищити, не вбити.
Підтримку маєм Божого плеча.
Прийшов ти, Каїн, вільний люд бомбити,
Сконаєш сам від судного меча.

 

* * *

 

Ірина Галишко

ВДОМА ЧЕКАЮТЬ

Ти не смій не вернутись назад
Ради тих, що там вдома чекають,
Що у Небо за тебе взивають,
Ти живим повертайся, солдат!

Ти не вір, що шепочуть вітри…
Вір, що це лиш часова розлука,
Що обіймуть тебе ніжно руки,
Що тримали й просили: «не йди!…»

Ти у серці печаль не ховай,
Хоч можливо до болю тривожно, —
Мужнім плакати, кажуть, не можна, —
Ти надію міцніше тримай.

Ти лишив за спиною свій дім,
Протиставши навалі ворожій,
І стоятимеш скільки лиш взмозі,
Прикриваючи серцем своїм

Не кордони, не землю — людей:
Рідних, близьких, дітей, сиву маму…
Вони сил додадуть і наснагу,
Їх молитви для серця єлей.

Ради них повернися назад
І прикрий серце вірою в Бога,
А коли буде зовсім незмога,
Бий у Небо щосили в набат.

І не смій не вернутись назад,
Ти молися всім серцем невпинно,
За плечима твоя Україна, —
Ради рідних, ти чуєш, солдат!

А попереду право на волю,
Мирне небо, щасливе життя,
Де надіям не видно кінця.
Хай Господь береже твою долю!

Повертайся скоріше назад!
Тисячі голосів кличуть в Небо,
Від недоброго захист для тебе.
Ти живим повертайся, солдат!

 

* * *

 

Лариса Юсковець-Сєрікова

ХТО ТИ?

Хто ти, росіє, мачуха чи мати,
Що породила стільки люті й зла?
Своїх дітей навчила ти вбивати 
Дітей чужих... Бо вбивця ти сама...

Скажи мені, чим ти їх годувала?
Кров'ю людей? Поїла їх слізьми?
А колискові ти які співала?
Про біль і горе? Про війни страхи?

Чи вчила ти, скажи, дітей молитві?
Про Бога вони знають,а? Чи ні?
Чи в вічних змовах, за грошима у гонитві 
Ти забувала про обов‘язки свої.

То нащо ж ти на світ їх породила,
Як виховать — не знаєш як... Скажи,
Чи думала війна є, смерть і сила,
Оце і все, що треба на Землі

Чого ж ти змалку їх не обіймала,
Любить не вчила, правда? Тож скажи —
Пила, гуляла, злочини вчиняла,
Вони ж — як бур’яни собі росли.

Бездушні, безсердечні, Боже милий,
Глухі і підлі... Мов кроти сліпі...
Зі смертю грають в ігри божевільні
З народження... А винна в цьому — ти...

Вони й тепер тобі не треба... Вбиті...
Ти відречешся... Скажеш — не мої...
Ти найжорстокіша «матінка» у світі
Ти — підла зрадниця! Такі й твої сини!

Як жити будеш? Як ти будеш спати,
Не змивши кров із рук дітей своїх?
Чи й далі будеш вчити убивати?
Мовчатимеш... Про кару і про гріх...

Ну, що ж... мовчи... Хай сняться тобі очі
Невинно вбитих і наляканих дітей,
І матерів, що смерті тобі хочуть,
І вирвать тобі серце із грудей.

Якщо ти мати, прошу, схаменися,
Покайся перед світом і дітьми
Проси прощення і сльозьми умийся,
Стань на коліна перед Богом і людьми!

Ані добра тобі не буде аж до скону,
Що сіяла життя... Потім і жни...
Ти втратиш все... Дітей... Землю... Корону...
За біль і сльози ти колись відповіси...
(02.03.2022)

 

* * *

 

Марія Чайківчанка

Я ВІРЮ — СОЛДАТ ВИСТОЇТЬ В БОЮ

Я вірю, солдат вистоїть в бою!
Захищаючи мати-Україну.
Із землі проженуть хижу орду
З'єднаємось міцніше у родину.

Прийде зісходу блудний син до нас
І попросить прощення в України.
На все потрібно витримка і час
Щоб загоїти рани у калини.

Зрадникам нема місця у владі —
Усіх до криміналу притягне наш суд.
Не раз насниться війна в канонаді
І Миру зрадіє втомлений люд.

Слава Україні! Героям слава!
Їхні діла будуть жити в піснях.
Козак буде захищати державу
І зв'є гніздечко cвій дім вільний птах.

З новим днем весни зійде надія!
Сівач засіє в ріллю зерно добра.
Для дитя Вкраїни збудеться мрія
Вдихне до зір, розправить два крила.

За часом, підемо в нову еру,
Нову історію напише поет. 
Запросить весна на свято  миру,
про війну розкаже з вірша сюжет.

 

* * *

 

Марія Чайківчанка

О, ЗУПИНИСЯ ВРАЖИЙ СИНУ!

О, зупинися вражий сину!
Чуєш, моя зброя — то молитва.
Я молюсь за мир, Україну!
Проти тебе є світ — йде битва.

О, прошу, Всемогутній Боже!
Зупини війну, хижу орду!
Опам'ятай військо вороже!
Зніми, з його очей полуду.

Вкажи орді путь додому!
Перед важким гріхом зупини!
Нехай він не робить погрому,
Не слухає указ сатани.

Немає прощення у Бога,
Хто вбиває невинне дитя.
Град спалює землю...  тривога!
Сіє смерть там, де буяє життя.

Що тобі треба, руський "герою"?...
Ти мирних людей вбиваєш!
Ти, став блудним псом і ізгоєм!
І відкрито у війну граєш.

Зрадник, за тридцять срібних продавсь
З вертоліт сіє гради вночі.
Тихо, як злодій, вбивця підкравсь,
Україна у вогні, в плачі.

 

* * *

 

Вікторія Ковтун

ЗА УКРАЇНУ МОЛЮСЬ

За Україну молюсь, молюсь за близьких,
Звертаюсь до Бога, до неба, святих.
Дай миру, дай спокою, Боже, прошу,
Дай світлої радості — знаю, часом грішу.

Прости Ти нам Боже, провини всі наші,
Прости Ти нам Боже, надіюсь на краще.
Надіюсь і вірю, Ти нам допоможеш,
Вистоять, витерпіть, здаватись не можна.

Не здамо України, Україна із нами,
Наша Державо, гордися синами.
Гордися своїми, Країно, дітьми,
За Тебе, всім серцем, молимось ми.

 

* * *

 

Вікторія Ковтун

РАНОК ПОЧИНАЄТЬСЯ НЕ З КАВИ...

Ранок починається не з кави,
Дзвоню до тих, кого люблю.
Дзвоню спитать у них: як справи? 
І Господа тихесенько молю.

Молю, щоб було усе добре,
Щоб закінчилась клята ця війна.
Хай Мати Божа нас усіх пригорне.
Усе погане, щезне хай до тла.

Ранок починається не з кави,
Ранок починається з думок.
Щоб мир, добро було із нами,
Хай береже усіх нас Бог.

 

* * *

 

Людмила Добровольська

МИ ПЕРЕМОЖЕМО!

Тривожні й радісні ідуть новини,
Лунають безперервно із екрана,
З надією слідкує Україна
За тим, що діється, із вечора до рана.

Жовто-блакитний український стяг
Крилом укрив від ворога країну,
А той лютує! Села і міста
Перетворити хоче на руїну.

Не вдався план бліц-кріговський йому:
Не ждав такого спротиву народу!
Хай буде світло! Знищимо пітьму –
Ми  захищаєм  волю і свободу!

Як гордо майорить вкраїнський стяг
Над Києвом справіку і донині!
Звитяга наша житиме в віках!
Ми переможем! Слава Україні!
(03.03.2022 р.)

 

* * *

 

В'ячеслав Стрий (Прибузький)

СВОБОДУ Й ГІДНІСТЬ НЕ СКОРИТИ!

Не можу, не можу мовчати,
Коли агресор преться до чужої хати!
На горло свободи хоче наступити
І в крові національну гідність утопити.

Путін убивця та миршавенький бандит,
Якого проклинає увесь світ.
Ти прийшов на Україну із війною,
А подумав, що буде завтра із тобою?..

Рускій мір і махровий путінізм —
Це той самий проклятий фашизм!
Хіба, облюдку, після цього ти дюдина?!
Ні! Підлий злочинець і скотина!
(3 березня 2022 р.)

 

* * *

 

В'ячеслав Стрий (Прибузький)

НЕБЕСНІ АНГЕЛИ, РОЗПРАВТЕ КРИЛА!

Києве любий, духовна скарбнице,
Моя горда українська столице!
Сили духу тобі і стійкості,
Віри, незламності та непохитності!

Небесні Ангели, розправте крила,
Щоб наша армія агресора розбила!
Щоб сонце над Дніпром всміхнулось
І життя у мирне русло повернулось!
(4 березня 2022 р.)

 

* * *

 

Галина Сливка

БУДЬ СТІЙКОЮ, ЛЮБА!
 
Будь же стійкою, люба,
І просто — БУДЬ!
Тьма виявляє грубу,
Злочинну суть,
Смертний ужин ракетний
В твоїх містах.
Світло сердець шляхетних
Крізь біль і страх
Будить, єднає вперто
В один вогонь,
Попри загрози смерті,
Ряди безсонь.
Нитка живого світла 
Зшиває світ,
Плавиться кожна титла 
У моноліт,
В слово життя незгубне,
В дієву круть.
Будь же стійкою, люба,
І просто — БУДЬ!
(03.03.2022р.)

 

* * *

 

Антоніна Генелюк

ПОМОЛІМОСЬ...

Діво Богородице,  Пресвятая Мати!
Дозволь у цю годину молитву читати.
Глянь Свята Марія на нашу країну —
Від заходу до сходу — скрізь хрести біліють.

Українська ллється кров роками без впину.
Пошкодуй старих батьків і малу дитину.
Поглянь Богородице —  матері ридають,
А маленькі діти й вдови батька виглядають.

Для них небо почорніло і сонця не видно...
Поможи їм Божа Мати і попроси Сина.
Хай поможе Україні ворогів здолати.
Хай хвороби і нещастя минуть наші хати.

Покровителько Святая, змилуйся над нами. 
Прикрий синів Омофором, хай не плачуть мами.
Покровом своїм Святим прикрий Україну
Від усякої біди у тяжку годину.

Благаємо, Пресвятая, молитву прийняти 
І з своїм небесним Сином нам допомагати.
Амінь. 

 

* * * 

 

Карина Гусельникова

ТАТО

Мій тато не повернеться додому... 
Він — янгол, і тепер — на небесах... 
Я вдячний Богу за такого тата!
Як жаль, що він тепер лиш у думках. 

Ніколи не візьме мене на руки 
І пісню він уже не заспіва. 
Я вдячний долі за такого тата! 
Як жаль, що він тепер лиш спогляда. 

Із неба дивиться на сина 
І на дружину, що в платку: 
"Я вдячний долі за такого сина, 
він теж піде служить у ЗСУ. 

Тоді вже буде тихо в Україні, 
Не буде чути вибухів й гармат. 
Тоді вже буде новая держава 
Й нікому не захочеться стрілять. 

Синочку, рідний, скоро перемога! 
Ти мамі так тихенько це скажи! 
Усі птахи повернуться додому.
Ти вір, синочку, а мене не жди. 

Я дякую країні нашій милій 
За те, що ти зростаєш на землі,
Де правда, слово і жага до волі 
Все переможе, і настане мир!"

 

* * *

 

Тетяна Радюк

ГОСПОДИ, ОБЕРІГАЙ  
НАШИХ ВИЗВОЛИТЕЛІВ! 

Уклін тобі, солдате, материнський 
За стійкість, за відвагу,  героїзм,
За те, що нищиш  намір сатанинський... 
Даєш серцям надію й оптимізм! 

Чи їв, чи спав... в холодному окопі
Ціною свого власного життя
Ти носа втер Америці й Європі
Борониш світ без неба покриття.

Зі слів молитви зшию сорочину 
Ворожа куля серця не торкнись!
Живим і неушкодженим в родину, 
Будь ласка, кожен воїн, повернись!

 

* * *

 

Олег Криворот

МІЦНІШАЄ ДЕРЖАВА В БОРОТЬБІ

Не всі ще зрозуміли на планеті, 
що в Україні третій тиждень йде війна, 
скільки ж брехні та бруду в інтернеті, 
між правдою і фейками — стіна! 

В іншому вимірі існують росіяни, 
їм дошкуляють санкції лишень, 
запльовані брехнею їх екрани, 
а Україна в більшості — мішень! 

Волають на весь рот пропагадисти, 
вміло зомбують путіна рабів, 
та заявляє Україна урочисто, 
лише міцнішає держава в боротьбі!

 

* * *

 

Наталія Паснак (Мельник)

ТРИМАЙСЯ, МОЯ РІДНА УКРАЇНО!

Тримайся, моя рідна Україно!
Хоч зболена, хоч зранена — живи!
Ми віримо — піднімешся з руїни!
Якщо ми з Богом, що нам вороги?

Тримайся, нене, стій заради діток,
Заради волі, правди, мирних днів.
Ти не одна, розкиданих по світу
мільйони в тебе дочок і синів!

Гуртуються у горі діти й друзі,
Гуртуються на зло всім ворогам!
І перемога вже на виднокрузі,
Бо з нами Бог! І щезне злого план.

Не здайся, моя рідна, Україно!
Не смій вклонитись лютій силі зла.
Лиш перед Богом падай на коліна,
Проси прощення, миру і добра! 

Просімо, українці всього світу,
Просімо в Бога прощення щодня. 
Щоб Бог дав сили встояти в цій битві,
Щоб милість була Божа і броня!

Щоб взяв Господь, під Божу охорону
Країну нашу зболену, в сльозах.
Щоб ворогам Свою дав перепону,
Щоб зрештою закінчився цей жах!

Бог завжди чує щирі покаяння,
Молитву серця і душевний плач.
Помножмо всі зусилля та благання,
Скажімо кожен: "Господи, пробач..."

Щоб відродилась ненька-Україна,
Щоб у стократ прекрасніша була!
Щоб знав весь світ, кожнісінька країна, 
що з нами Бог! Бог миру і добра!
(10 березня 2022 р.)

 

* * *

 

Лариса Аврамчук

КИЇВ, ТРИМАЙСЬ!
 
Тримайсь, золотосяйний Київ!
Колиска Віри, Храм краси !
Ти завжди в серця волю сіяв
Й тепер її не віддаси!
Тут глянув на зелений пагорб
І Хрест возвів Святий Андрій:
"Тут граду буть духовним скарбом:
Любові, Віри і Надій!"
Жив Щек, Хорив і ніжна Либідь...
І Кий історію творив....
Довірливий Аскольд із Діром,
Що їх Олег зрадливо вбив
Та Ігоря на трон завів....
Красуня Ольга, Мудра Ольга!
У гніві мстива і страшна,
Що в новій вірі перша йшла!
І Володимир — Святий та грішний,
Мечем й вогнем він Русь хрестив...
І Ярослав — творець успішний —
Софію Київську возвів...
І тесть Європи, бо його дочки
Дали нащадків королям,
В них вишиті були сорочки,
І Біблія в ніжних руках...
І правди суть у Мономаха!...
Та час орду у Русь привів....
Історія — то слава й плаха,
Розп'яття й Воскресіння знов!

 

* * *

 

Ольга Пустовгар

СОЛДАТИ ПИШУТЬ ЛИСТА ПУТІНУ

Позбиралися солдати
Біля танка на війні.
Хочуть путіну сказати
Своє гнівне слово:"Ні!".
"Вже пора тобі сконати," —
В кремль листа до нього шлють.
"Досить край наш плюндрувати,
Прямо в пекло тобі путь.
Щоб ти здох, сконав, щоб репнув!
У смолі, щоб ти кипів!
Тебе чорт, щоб в спину гепнув,
Бо ти все це заробив.
Ти
— скотина, сучий  потрох,
Гнилий тельбух кабана.
Ти спалив наш край на порох,
Через тебе йде війна.
Щоб не міг ти вже діждати
Сходу сонця більш щодня!
Через тебе плаче мати,
Плаче, вбитих вся рідня.
Пише лист Іван з Донбасу
І Петро з Карпатських гір.
Не дамо Вкраїну нашу
Тобі, катові, повір.
А дамо тобі ми дулю
З сіллю, з перцем для смаку.
Щоб тобі Господь дав гулю
Десь у правому боку!
Щоб дав гулю ще й у спину, 
Ще й у мізки, як кулак,
Бо ти
 стерво, сучий сину. 
Ми зламаєм тобі карк!".
Підписали лист солдати.
В нього плюнули всі враз.
З побажаннями сконати,
Бо війну зробив у нас.

 

* * *

 

Наталія Паснак (Мельник)

ТАК СИЛЬНО ХОЧЕТЬСЯ ВЕСНИ
 

Так сильно хочеться весни!
Тієї, що з пташиним співом,
тієї, з сонечком ясним,
і радісним дитячим сміхом.

Весни, щоб проліском цвіла,
весни з лелеками на хаті,
щоб з мальовничого села
до праці кликала завзято.

О, як же хочеться весни,
що пахне квітами, не димом.
Щоб хмари в небі мов човни,
пливли спокійно сині-сині.

Щоб у заквітчаних хустках
на грядках порались матусі,
цвіли дерева у садках,
і тракторець гудів у лузі.

Щоб на вечерю у дворі
збиралась радісна родина.
Щоб спала міцно до зорі
спокійно в ліжечку дитина.

О, як же хочеться весни!
І байдуже: з дощем, чи з вітром,
аби лиш не несла війни,
аби лиш не вмирали діти! 
(10 березня 2022 р.)

 

* * *

 

Максим Коровниченко

СКОРО ВЖЕ ГОРОДИ...

Який "тікати"? Скоро вже городи!
Куди тікати? Йде до нас весна!
Ніде не буде більшої свободи,
Ніж там, де ваша зе́мле запашна.

Куди тікати? Пращурів могили
Убрать весною треба на "гробки".
Де рід твій жив, це ваше місце сили.
І ти його залишиш залюбки?

Твоя бабуся сіяла тут квіти,
А дід тобі показував джмеля.
На цій землі з'явились твої діти,
І це тепер так само їх земля.

Насправді ж, є «тривожной» не валізка —
Це ти тривожний, в паніці юрба.
Нехай десь там росте собі берізка —
Сосна палає в нас, шумить верба.

Як хтось прийде, то треба брати зброю.
Не дінеться нікуди інстаграм.
Закрити не на ключ дім, а собою:
Не можна запускать чужинців в храм!!!

Хай хтось пакує швидко бутерброди:
Нехай бур'ян в чужих краях цвіте.
Який "тікати"? Скоро вже городи!
Ну, а городи – то для нас святе!

 

* * *

 

Тетяна Аколішнова

ЧОРНО-БІЛИЙ "ФІЛЬМ ЖАХІВ"

Життя тепер — як чорнобілий фільм жахів.
Війна мерців кістками землю покриває,
Яскраві кольори стирає з плином днів
І радість посмішки з облич змиває.

Натомість заселились страх і лють.
А діточки клянуть москАля-супостата
За вмерлими батьками сльози ллють,
Яких убило кровожерство ката.

О, Боже наш, тих нелюдей карай
І в пеклі їм місця готуй криваві!
Невинно убієнним нашим спошли рай.
А визволителів вінчай й купай у славі!
(07.04.2022)

 

* * *

 

Анна Кема

ДОБРО ЗАВЖДИ ДОЛАЄ КОЖНЕ ЗЛО!

Єдині, світлі, добрі люди —
Зупинять в світі зло повсюди!
Бо, що б страшного не було:
Добро завжди долає кожне зло!

 

* * *

 

Наталя Карпенко

МОВЧИТЬ БУДИНОК

Мовчить будинок. Завмерли кроки. 
А він ще вчора ростив малят. 
Лічили діти на пальцях роки.
Не буде більше у ньому свят.

Не буде більше у нього завтра. 
Мовчазним свідком упало скло. 
Мовчазним свідком палає ватра. 
Розбились мрії, як не було. 

Ковтнула вирва високі стіни, 
Перекосився побитий дах.
У чорних вікнах блукають тіні, 
Блукають злидні, блукає страх. 

Мовчить будинок. Там тільки вітер 
Веде розмови свої пусті.
Там тільки вітер, безхатько вітер 
Гойдає люльку на самоті.

 

* * *

 

Марко Терен

ТИХОЇ НОЧІ, РІДНА МОЯ...

Тихої ночі, рідна моя, 
тихої ночі. 
Як же фізично тебе обійняти 
і захистити хочеться. 
Кожен куточок, 
кла́птичок кожен, 
кожну родину. 
Мила моя. 
Неймовірна моя. 
Україно. 
Як же вдихнути так, 
як же, скажи, 
так видихнути,  
щоби тобі робилося легше 
із кожним видихом? 
Спів нутряни́й, 
сопільча́ний, 
гортанний, 
трембі́товий. 
Ми ж із тобою одненькі в цілому світові… 
Хай би тобі співалося, 
хай би сіялось! 
Хай би квітневі роси тобі наснилися! 
Там соловейко під ранок співа по-нашому… 
Рідна моя, 
поки дихаєш, 
то й не страшно нам! 
Де би цих слів знайти, 
щоб гостріші від зброї? 
Різане небо, 
вулиці рвані, 
вічні Герої… 
Погдяд дитячий, 
страх літаків у небі...
Рідна моя, як ніколи, триматись треба! 
Котиться колесо чортове, 
котиться світом. 
Ти лиш єдина спроможна його спинити. 
Слава Героям. 
Лицарям в латах медичних. 
Кожному небайдужому пересі́чному. 
Всю би тулити до серця, дитиною рідною. 
Не віддавати, 
не відпускати, 
в янголів вимолити. 
Всю би тебе обійняти, 
всю б захистити. 
Все ми зуміємо, рідна моя, 
нам би зуміти…

 

* * *

 

Рената Вольська

ЗИМА

Стальний характер гартує
Холодна й колюча зима. 
З тіла душа виривається, 
змін вимагає вона.
 
Кричить так, немов би глухою була
Вже Досить терпіти!
Вже Досить мовчати!
Вселенське Зло необхідно здолати.
 
Те зло, що живе у МордОрі
Підступно чекає моменту,
Щоб «брату» у спину встромити ножа.
Та я на своїй землі, 
Та я не боюся вмирати.
 
Багрянії ріки проллються, 
Ворожою кров‘ю москви.
І Мордор програє війну, назавжди. 
Перетвориться в пил, 
розпадеться на атоми, 
зникне без вороття у пітьмі.
 
Й назавжди вріжеться в пам’ять 
Цей запах крові‘ у повітрі,
Ці стомлені очі Героїв.
Вони — вісники миру й свободи.

Вони віддали найцінніше — життя
Задля нашого мирного неба. 
Та Герої ніколи не вмруть, 
Вічно житимуть в наших серцях.

 

* * *

 

Любов Сердунич

ЩЕ БУДЕ!

Ще буде радість-втіха від борні.
І стиглим віршем вродить навесні.
І заяріє у душі розвиднень,
І запаліє вишенька й мені.

Ще буде хліб із власних із долонь.
Ще буде лій життя й рясне зело…
Та мусиш дбати про безпеку завше,
І мусиш мати запасне житло.

І будуть роду пагони злоті,
І добра звістка в душу залетить. 
Але ніколи – чуєш-бо?! – ніколи
Не прихисти врага! Ні я, ні ти!

 

* * *

 

Сергій Осока

ЖИВУ...

Живу, бо як же ще? Таки живу, бо мушу...
Довкола все летить, і плаче, і росте.
Який високий день, а не підніме душу.
Який весняний світ, а слово вже не те.

Хіба що вітерець ось коміра розхристав –
то, певно, з далини щось душу обняло –
із далини, де все іще таке врочисте,
як слово журавель і слово джерело.

 

* * *

 

ВІЙНА

(автор невідомий)

Це все ніби сон
Я старію
Тіло стало не моїм
Я німію
Звуків стихлих крок
я впускаю
Тінь війни в мені
Все зникає
 
За вікном весна
за вікном війна
За вікном життя
Не прощаю
За вікном сліди
В мої мрії
За вікном сніги
Все покрили
За вікном весна
Стука в двері
Відчини це я
Окулеле
 
Відчини життя кличе
Відчини любов кличе
Закривай вікном куль снарядів
Положили їх вже не встануть
За вікном життя смерть лютує
Вибирай кого не врятуєм
Вбирай кого не скарати
Вибирай кого подолати
Вибирай себе
 
Вперше
Вибирай себе
Вперше
Вибирай його
Знов
Востаннє
Вибирай любов
Некохання
 
Посади квіти
Все воскресне
Розблокуй любов
Ти воскреснеш

 

* * *

 

Рената Вольська

ХТО ТИ?..

Хто ти? Що за чудовисько?
Людиною тебе назвати неможливо
Прийшов в солдатських черевиках,
Зрівняти із землею найдорожче - Україну.

Чим завинили немовлята, 
             що тільки маму впізнають?
Чим завинили ненародженні у Маріуполі?
Прекрасні бучацькі дівчатка?
Ти убивав, так як учили - в спину. 

Ти ґвалтував дітей, ти катував дівчат
Випалюючи свастику на тілі.
Ти Мародерив, плюндрував, 
Ти навіть убивав собак.

Причина тут одна, 
що наша батьківщина — Україна,
Що славні українці ми!
Та знай, сволото, за все відповіси!
За знищені родини, за діточок.
За кожного, за кожну, за усіх!

 

* * *

 

Оксана Аннич 

ПОСЛАННЯ РОСІЙСЬКОМУ СОЛДАТУ 
ВІД УКРАЇНСЬКОЇ МАТЕРІ

"Російський солдате!
Я, українська мати,
Хочу тебе запитати:
Чи маєш ти маму і тата?

Чи дозволив би ти в них стріляти за те,
що на мові чужій розмовляти
Не хочуть вони? Скажи! Не мовчи!
Доки ти не прийшов, ми не знали біди!

Залишиться слід твій навіки.
Не буде прощення тобі й твоїм дітям 
За гріх цей! Хіба що у пеклі горіти,
Бо душі невинні змусив тремтіти.

Дуло наставив свого автомата,
За що ти розкидав повсюди гранати?
Ракетами б'єш по моєму народу 
За те, що ми прагнемо мати свободу?

Нас, українців, Господь береже,
Світ підставляє своє плече.
Владі твоїй нас не скорити,
Скоро у полі всі будете гнити.

Скажи, російський солдате!
Як можеш ночами у спокої спати?
На землю пролив ріки крові,
Через кулі твої діти гинуть від болі!

Невже ти вважаєш, що кари не буде?
Ні люди, ні Бог — ніхто не забуде!
Тобі не відмитись від цього жахіття,
Про це писатимуть книги століття.

Захочеш із часом знайти виправдання: 
"Нам дали наказ, це було завдання.
Не міг я по-іншому, мусив стріляти."
Від совісті будеш не раз ще тікати!

На землю чужу прийшов із війною,
На мирних людей підняв свою зброю.
Називаєш нацистами нас і хохлами,
Катуєш до смерті, ріжеш ножами.

Знай, тіло помре та душа буде жити.
Дух українській ніколи не вбити!
Україна — незламна, відважна і сильна 
Буде назавжди незалежна і вільна!

 

* * *

 

Сергій Чирков

*  *  *  
ні листя, 
ні квіту, 
ні ягоди потім, 
вона не кричала – 
аби не лякати 
родину, яка 
догоряла у хаті
з обрушеним дахом, 
обірваним дротом,
до смерті звугліла,
до болю зчорніла 
і все-таки – 
біла
від квітня і квіту, 
від хмарки в зеніті 
й весільної миті, 
яка підхопила 
обох нас на крила,  
не буде нічого, 
цурпалки – як руки, 
хапалася вишня 
за сиву дорогу, 
що бігла від пекла 
за чорним порогом, 
подалі від хати, 
в якій догоряла 
родина, 
яка про ті муки 
не знала.
(15-17.04.2022)

 

* * *

 

Аліна  Войтенко

А СКОРО ВЕЛИКДЕНЬ...

А скоро Великдень... та, бачиш, війна...
Так склалося з нами наразі
І плаче в куточку холодна весна 
Їй гірко, як нам — бідоласі.

А скоро Великдень... і скоро свята,
Прийде золоте Воскресіння
А моя країна нестиме хреста —
Нестиме, заради спасіння.

Стоятиме там серед чорних руїн
Заплакана... змучена... боса...
Гарматний в вухах колотитиме дзвін
І холод кривавий по косах.

А скоро Великдень... для чого війна?
Для чого прострілені груди?
І ця — не по-людськи висока ціна
Безглуздим наказом від "юди".

А скоро Великдень... та, бачиш, війна...
Та, бачиш, у нас катастрофа...
Тепер у нас своя болюча ціна,
Тепер у нас своя "голгофа"...

 

* * *

 

Юлiя Дмитренко-Деспоташвiлi

ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Христос воскрес —
Воскресне й Украïна!
Вона у нас одна така, єдина!
Безбожником розп'ята на хрестi,
Спророчено ïй зло перемогти!

Як той Iсус, що нiс крiзь натовп хрест,
Святою кров'ю стiк,
I знов воскрес,
Так Украïна Мiць Святую має,
Коли над тiлом Дух перемагає!

Iз попелищ
знов здiйметься життя,
I до грудей
пригорне мати сина,
Й полине дзвiн
Iз мирних вже небес:
Христос воскрес!
Христос воскрес!
Христос воскрес!

 

* * *

 

Галина Мирослава 

ЗАСВІТ 

Тісто підходить у діжі. 
Війна. 
Засвіт стрільба з міномета. 
Час закипає, наче вода,
        й кане. 
Бодай би не в лету...
Піч розпікається.
Обстріли йдуть. 
Але як тихнуть,
        то далі
Садиш з молитвою.
Бачиш — ростуть
Всмак від глухої печалі.
Тихо. Гнітяться поволі,
       як світ
Вранці опісля ночі,
Пастві готуєш, що вірить
       у квіт
І у слова пророчі. 
Обстріли знову,
       навкіл сокорить.
Тіло як прапор тріпоче.
Пахне цілунком.
Яка ж бо то мить!
Радості сльози
        на очі.
Трісочку встромиш —
Виймати пора.
Під рушники...
      І в дорогу.
Паства чекає,
Така, що життя
Віддасть
за святу перемогу.

 

 

Ілюстрація Марії Лонюк.

Ілюстрація Марії Лонюк.

 

 

Антоніна Мелешко

БУДЕ ПЕРЕМОГА!

Зникли числа, дати, значимі події
Вже ніхто нічого не святкує.
Молються всі Богу, мають одну мрію:
Знищити напасть, що зараз лютує!!!

Я вклоняюсь низько кожному герою
Ви не просто воїни: ви — наша броня!!!
Увесь час під кулями, рветеся до бою...
Вами так пишається вся наша Земля.

Увесь світ дивується нашому народу
Надпотужна нація — дочки і сини.
Кожен мужньо бореться за свою свободу...
Вже забули, як це — мирні тихі сни.

Ми усе здолаємо!!! Буде перемога!!!
Відбудуєм разом неньку-Україну
Та не раз згадаються сигнали тривоги,
Від орди ворожої всі оці руїни.

 

* * *

 

* * *

 

Марія Умка 

ЧЕКАТИ...

Я не скажу йому, що я переживатиму 
Я губи стисну й промовчу, щоб не зламать довіри.
Я лиш скажу йому: "Біжи,пора, а я чекатиму!" — 
Щоб знав: я в нім бачу кмітливість, 
                             сміливість і силу...
Яка ж це мука пакостна — чекати!
Від неї порятунок лиш один — плекати 
Віру у нього, Всесвіт, вищі сили,
У що завгодно, тільки б захистили
Твій той оголений, пульсуючий нерв, 
Що тягнеться від тебе аж до нього 
Лугами, полями, лісами...
                 і де б він не був...
Ти вже ніколи й ніяк не позбудешся цього
Тривожного, марудного переживання 
Коли заснуть ніяк на самоті 
І розум каже: 
"Він буде діяти професіонально,
А значить заспокойся, вір, мовчи!"
А нерв пульсує — він далеко,
А ти не поруч, а чому?
Бо така доля, паскудна, далебі..
Бо маю уміть довіряти йому.

 

* * *

 

Неоніла Яніцька

ЗАКЛИНАЮ

Сонце-літо котилось світом,
Цілували слід кольори…
Подаруй мені всю палітру –
Тільки чорного не бери…

Ні весни не було, ні літа:
Йде війна – що не говори…
А зимою – всі білі квіти –
Тільки чорної не бери…

Там і сонця криваве світло,
І земля летить догори…
Принеси мені спомин звідти –
Тільки чорного не бери…

А без тебе – життя, як пустка:
Змовкло, вицвіло до пори…
Привези мені гарну хустку –
Тільки чорної не бери…

Заклинаю на білу кістку
Громовицями із гори:
Як будуть роздавати звістки –
Тільки чорної не бери…

 

* * *

 

Неоніла Яніцька

МЕНІ ІЗ ДОМУ ПЕРЕДАЛИ ДІМ

Мені із дому передали дім,
Котячі вуса, квіти з підвіконня.
Дім плакав, що в розлуці ми із ним.
Не плач, мій доме. Стрінемось в Херсоні.

Він плакав, що довкола бур‘яни,
Паркан упав, орнамент вицвів грецький,
Що все мене чекає він з війни.
Не плач, мій доме, стрінемось в Донецьку.

Він згадував дитячі голоси,
Він мовчки плакав і мовчанням мучив,
Не дорікав, нічого не просив.
Не плач, мій доме, стрінемось у Бучі.

Він плакав, що його уже нема,
Що тільки злива на фундамент хлюпа,
Що день і ніч навколо лиш пітьма.
Не плач, я повернуся в Маріуполь.

Не плач, цей наш багряний листопад
Не буду дарувати я нікому.
Не плач, я поверну тебе назад,
Мій доме. Поверну тебе додому.

 

* * *

 

Ірина Цілик

ПОВЕРТАЙСЯ ЖИВИМ

Ти, головне, повертайся додому,
Врешті знімай запилюжені берці
І вчися наново жити потому
З перепрошитою вірою в серці...

Ти, головне, повертайся, здолавши
Чистого зла непрожований стогін,
І відпускай цю ненависть назавше
Посеред мирної тиші густої.

Ти, головне, повертайся тим шляхом,
Що вбереже твої душу і тіло.
Чорна земля із розпеченим пахом
Тільки дощу, а не крові хотіла.

Ти, головне, повертайся до мами.
Десь там сивіючи за видноколом,
Матері тужать і дружать домами,
Що пахнуть ніжністю та корвалолом.

Ти, головне, повертайся назовсім
І народи-посади-споруди, а
Вже у твоєму дитиську курносім
Виросте радість, нова і правдива.

Ні, ця війна не потрібна нікому.
Так, ми її не пробачимо, себто
Перемагай і вертайся додому.
Просто живим повертайся, і все тут!

 

* * *

 

Катерина Проценко

Присвячується 
КОЖНОМУ 
українському солдатові

Поки ти у окопі, солдате,
Я лежу у своєму ліжку.
Поки ти лише мрієш поспати,
Я читаю цікаву книжку.

Поки ти ледь втікаєш від кулі,
Я вдягну теплий плед на спину.
Поки ти за сім‘єю сумуєш,
Я цілую свою дитину…

Але чи ще стояло б те ліжко,
Та і вся взагалі то хата?
Чи була б іще цілою книжка?
Чи могла б я її читати?

Чи могла б я ще кутатись пледом,
Цілувати свою дитину?
Чи була б ще родина мене?
Чи була б ще я у родини?

… Якби не ти…

Я молюся за тебе, солдате,
І до Всесвіту, і до Бога.
Щоб тебе дочекалася мати,
І додому вела дорога.

Завдяки лиш тобі, наш солдате,
Є у мене і хата, й ліжко,
І можливість сім'ю обійняти.
І дочитана моя книжка.

Неодмінно, я знаю, вернешся,
Будеш, хоч вже і є, героєм.
І родині своїй усміхнешся,
Дім всі рани твої загоїть.

Повертайся скоріше, солдате.
Я думками завжди з тобою.
Так словами і не передати,
Як я вдячна, що є живою!

 

 

 

Ілюстрація Нікіти Тітова.

Ілюстрація Нікіти Тітова.

 

 

Дарка Бабіч 

***

Я неба боюся
І кожного звука, 
А поруч немає
Коханого, друга,
А поруч немає
Нікого, хто рідний. 
У мене в квартирі
Солодощі східні, 
І з півночі меблі, 
І з заходу одяг…
А дому немає, 
Не йде туди потяг. 

Я неба боюся 
Й не можу сховатись, 
А поруч немає
Ні друга, ні брата, 
І серце моє
Калатає навмисно. 
Мене заспокоять
Не люди, а числа. 

Я неба боюся
І кожного ранку, 
Як крила зламали, 
То стала подранком,
Не можу злетіти, 
Не можу вдихнути…

Тривога і горе
Так стиснули груди, 
Що вже неможливо
Вдих-видих, вдих-видих…

Я чую це небо.
Сирена
І вибух. 

А поруч зі мною
Лишилась тривога. 
Мені говорили, 
Я ходжу під Богом, 
Як ходять поети
І всі божевільні. 

Лиш той, хто мене
Обійматиме сильно, 
Відчує тремтіння —
Це внутрішній демон. 

Я неба боюся
І ранків без тебе...

 

* * *

 

Валентина Матвіїв

Я ХОТІЛА Б...

Я хотіла б писати про листя з осінніх дерев,
Про закохані пари на лавах осінніх алей —
А натомість пишу вірші про дикий ракетний рев,
Про жахливі убивства ні в чому не винних людей.

Я хотіла б писати високі слова про сенс,
Про буття і про пошуки Бога й себе у нім 

А натомість щоранку пишу комусь смс:
Чи живі після обстрілу всі й чи вцілів їх дім?

Я хотіла б писати вірші про любов і смерть 
Не про ту, що снарядом вривається уночі 
А про ту, що вовік танцює з життям коловерть,
Коли душі ідуть не при сяйві вогню 
 а свічі.

Я хотіла б писати про зорі в погожу ніч,
Про безсоння від шепоту Музи чи почуттів 

А натомість римую лють із далеких сторіч,
Що дісталась мені у спадщину від дідів.

Я хотіла б... Але пишу про усе, як є 
Про війну, що дорівнює сльози, руїни й біль,
Про велике горе 
 народу мого... й моє... 
Аби просто не збожеволіти між божевіль...

 

* * *

 

Тетяна Аколішнова

І ЗНОВ СИРЕНА!

І знов сирена країть серце й душу,
Хто випустив з-за ґрат сло-сатану,
Що без жалю нас, українців, душить,
Що розв’язав кривавую війну?

Закрити б вуха, щоб не чули вою,
Закрити б очі, щоб не бачили жахіть!
Закрити б душу, щоб не стала злою.
В минуле мирнеє поринути б на мить!

Чим далі, тим страшніш гудок сирени,
Чим далі — більше кров’ю залива
Країну рідную… Порізала їй вени
Отая про̀клятая путінська війна.

О, сили всі небесні, станьте в поміч!
О, сили всі святії, збережіть!
Всі охоронці-янголи, знаходьтесь поруч!
Скоріш наблизьте ПЕРЕМОГИ мить!

 

* * *

 

Борчук Сергій

СЛАВА УКРАЇНІ!

Будьмо єдині, добрі друзі.
Бог бачить правду і людей.
Стане кінець оцій напрузі, 
Шумних від пострілів ночей.

Ми сильні духом, тілом, Богом.
Сильні свободою, мечем.
Соборність усього народу
Гартується, із кожним днем.

Ми спокій будемо тримати,
Терпіння, єдність і слова.
З молитвою применшим втрати,
Врятуєм воїну життя.

Хай лине всюди солов'їна!
Всевишній Неньку береже!
Слава Героям України!
Вкраїнське військо — надміцне!

 

За матеріалами:

Українська поезія та проза

http://www.poetryclub.com.ua/

 

 

Читаймо також на "Малій Сторінці":

Вірші про війну"Коли закінчиться війна,
Я хочу тата обійняти,
Сказати сонячні слова
І повести його до хати,
Ти – наш Герой! Тепер щодня
Я буду дякувати Богу 
За мирне небо, за життя,
Всім, хто здобув нам ПЕРЕМОГУ!"
 
(Ірина Мацкова)​
 

 

Вірші про Україну

УкраїнаДумки українських поетів про рідну країну, їхні відчуття до української землі і нашого народу — все це юні читачі зможуть знайти в представленій добірці віршів про Україну від Ганни Черінь, Юрка Шкрумеляка, Наталки Талиманчук, Іванни Савицької, Уляни Кравченко, Яни Яковенко, Василя Симоненка, Івана Франка, Володимира Сосюри, Катерини Перелісної, Богдана-Ігоря Антонича, Марійки Підгірянки, Миколи Чернявського, Володимира Сіренка, Іванни Блажкевич, Грицька Бойка,  Миколи Вінграновського, Платона Воронька, Наталі Забіли,  Анатолія Камінчука, Анатолія Качана,  Володимира Коломійця, Тамари Коломієць, Ліни Костенко, Андрія Малишка, Андрія М’ястківського, Івана Неходи, Бориса Олійника, Дмитра Павличка, Максима Рильського, Вадима Скомаровського, Сосюра Володимир, Павла Тичини, Петра Осадчука, Варвари Гринько та інших відомих українських поетів.


Останні коментарі до сторінки
«Вірші про російське вторгнення в Україну 2022 року — читати та слухати, відео »:
Марічка Гуленко , 2022-04-04 23:40:05, #
Юлiя Дмитренко-Деспоташвiлi , 2022-04-05 07:11:34, #
вікторія крикун , 2022-06-01 09:06:05, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 3     + Додати коментар
Топ-теми